Великий палац у Пушкіні. 
Храм у Гарні

ВЕЛИКИЙ ПАЛАЦ У ПУШКІНІ

В історії російської архітектури ім'я Варфоломія Варфоломійовича Растреллі (1700−1771 рр.), мабуть, найпопулярніше. Його творчістю пишаються міста Ленінград, Київ, Пушкін, Петродворець, Істра, Єлгава, Румтале. Слава цього зодчого справді всесвітня. Растреллі творив у ті часи, коли в Росії після петровських реформ розвивалися міста і торгівля, наука і мистецтво. Водночас дворянська знать, яка захопила владу, нещадно експлуатуючи кріпаків, нагромаджувала величезні багатства, оточуючи себе небувалою розкішшю. Замість громадських споруд будуються численні імператорські палаци, будинки для знаті, церкви і монастирі. Певна стриманість архітектурних форм і раціоналізм петровського барокко змінюються на багаті й пишні декоративні форми. Ніхто з архітекторів тих часів не володів такою дивовижною фантазією, таким блискучим талантом у створенні могутніх архітектурних симфоній, де на повний голос звучали золоті, сині, білі, зелені, червоні кольори, композиції колон, фронтонів, ліпних окрас скульптури, ефекти світла й тіні - словом, весь арсенал засобів художньої виразності архітектурного стилю барокко, як Растреллі. Його Петродворець, Зимовий палац і Смольний монастир у Петербурзі, Андріївська церква в Києві та деякі інші споруди і ансамблі е шедеврами російської архітектури. Великий палац у Пушкіні (колишнє Царське Село) — одна з найвизначніших палацових споруд у світі. Будівництво в Царському Селі розпочалося ще при Петрі І, коли в 1717—1723 рр. на Сарській мизі зводилися споруди невеликої садиби Катерини І, серед яких були двоповерхові палаци. У 1743 р. на місці садиби архітектор А. В. Квасов споруджує двоповерховий палац з двома флігелями з боків, що з'єднувались з центральним корпусом галереями. Згодом А. В. Квасов і С. І. Чевакінський добудовують ще кілька приміщень. Проте порівняно стримана архітектура Квасова не влаштовувала царський двір, і Растреллі було доручено перебудувати палац. Будівництво тривало з 1752 по 1756 рр. Краса палацу вразила сучасників. М. В. Ломоносов, що, певно, був на його відкритті, написав вірш «Напис на нову споруду Царського Села», в якому називав палац «сузір'ям ясним». У 1770-х рр. до палацу добудовуються флігелі: правий — архітектором Ю. М. Фельтеном, уже в стилі класицизму, і лівий, поблизу церкви, — архітектором І. В. Несловим, що певною мірою зберіг характер растреллівської архітектури. Згодом, у 1780-х рр. Чарльз Камерон оформив дві групи приміщень у палаці та добудував для Катерини II комплекс споруд з правого боку палацу. Це прекрасні за формами класичні будови — корпус Холодних бань, Агатовий павільйон над ними та Камеронова галерея зі сходами до парку. Від Агатового павільйону в парк веде пандус. У 1786 р. архітектор В. І. Неелов почав будувати флігель поблизу церкви, з'єднавши його з палацом широкою аркою. У 1811 р. архітектор В. П. Стасов перебудував його в ліцей, де навчався Пушкін. За палацом продовжується парк з великим ставом, численними павільйонами та парковими спорудами різних часів і стилів.

Вражає весь фасад палацу, довжина якого 325 м. Його розчленовано виступами-різалітами з колонними портиками, які групуються в різній послідовності. Центральні відтинки фасаду оформлено колонадами на двох верхніх ярусах: колони спираються на кронштейни пілястр аркади першого поверху, що підтримують скульптури атлантів. Золото капітелів, скульптур та орнаментальних окрас, сині поля стін, білосніжні колони, наличники вікон, зеленуваті тони антаблементів і горизонтальних тяг — усе це створює яскраву, сліпучу гаму.

Ще ефективніше виглядає фасад з парку, де його можна розглянути лише зблизька і збоку. Ще виразніше підкреслюються пластика фасадів і гра світлотіні. У плані верхній поверх — це нескінченна амфілада великих залів, з яких найбільшим є Тронний, або Великий зал (довжина 47,5 м, ширина 17 м). Зали вражають казковим багатством. Сліпуче золото різьбляних окрас, дзеркала, панелі з дорогих порід каменю, скульптури та картини створюють художній ефект величезної сили. Особливо прекрасною була славнозвісна Янтарна кімнатаакадемік О. Е. Ферсман назвав її «одним з чудес світу».

Переходячи до правого крила, де зали оформлено Чарльзом Камероном, потрапляємо в інший світ. Це вже класицизм, до краю витончений, безмежно красивий, але це якась холодна краса. Саме таке почуття викликають і камеронова галерея, і холодні бані, і, особливо, агатовий павільйон, який є контрастом до растреллівських форм.

У вересні 1941 р. німецькі фашисти захопили м. Пушкін. Палац розграбували і зруйнували, розікрали всі музейні цінності, вивезли до Німеччини бібліотеку і весь янтар з Янтарної кімнати, який і досі розшукують. Дикунському варварству гітлерівців не було меж. Відомий радянський поет і громадський діяч Микола Тихонов так писав про палац і парк 22 січня 1944 р.: «Повалені дерева вікових парків лежали, як мертві велетні. Обривки стародавньої парчі, оксамиту і шовку носив вітер над димом згарищ. Картини і фарфор, розтоптані чоботами гітлерівців, лежали в грязюці алей. Статуї без голів валялися в кущах. Вогонь поглинав залишки будинків. Горіло все, що могло горіти». Тим, хто бачив Великий палац у перші післявоєнні роки, не вірилось, що все це можна відбудувати, хоча реставраційні роботи розпочалися відразу після визволення від німецьких фашистів.

Минули десятиліття величезної кропіткої праці радянських реставраторів, майстрів-умільців найвищої кваліфікації, учених, архітекторів та мистецтвознавців, і знову засяяв усіма барвами Великий палац, відбудовано майже всі його зали, ще красивішим став парк, реконструйовано пушкінський ліцей і паркові споруди. Знову ллється вода з розбитого глечика, над яким сидить засмучена дівчина, відома з вірша Пушкіна «Царськосільська статуя», і знову серед гомінких дерев задумливо сидить на бронзовій лаві безсмертний кучерявий юнак, з іменем якого пов’язаний кожний куточок цього прекрасного парку.

ХРАМ У ГАРНІ

Серед шедеврів світової архітектури гарнійський храм у Вірменії не згадують, хоча є всі підстави вважати його одним з найвизначніших пам’яток античної архітектури. Гарнійський храм зовсім недавно постав з небуття. У Радянському Союзі є багато визначних пам’яток античної архітектури: оборонні мури Херсонеса, царські кургани-усипальні в Керчі (античному Пантікапею) та багато іншого, але тільки один античний храм, це — гарнійський. Про нього багато писалося у вірменських літописах, а поет Сімеон Апаранці присвятив йому в 1593 р. свою поему. Храм пережив півтора тисячоліття і чудово зберігся майже неушкодженим. Землетрус 1679 р. зруйнував його повністю. Від споруди залишились лише подіум, на якому стояв храм, а навколо валялися капітелі та барабани колон, уламки антаблемента, кам’яні блоки від стін тощо. Храм досліджувало багато вчених. У 1969 р. видатний дослідник вірменської архітектури О. А. Саїнян розпочав реставрацію храму. Були зібрані й розкопані всі, що збереглися, деталі храму і поставлені на ті місця, де вони мали бути. З науковою точністю відновлювались втрачені частини, і за шість років копіткої роботи храм було відбудовано. Він набрав первісного вигляду.

Дорога від Єревана на схід тягнеться по мальовничих нагір'ях, з яких відкривається панорама однієї з найкрасивіших гір — Арарат. Здалеку, серед руїн могутньої гарнійської фортеці, що колись стояла на мисі, видно дивної краси античний храм. Весь він збудований із сіро-блакитного базальту — каменю великої міцності. Через фортечні ворота, повз руїни античних і середньовічних споруд, степка веде до храму. Здалеку він здається більшим, ніж е насправді: його розміри 11×16 м. Точна дата спорудження храму невідома, проте є підстави вважати, що він був збудований десь після 66 р. н. е., за часів правління вірменського царя Трдада І, на честь давньовірменського бога сонця Мітри-Міхра.

За типом храм є античним періптером: його оточено колонами — по 6 з торцевих боків і по 8 на бокових фасадах. Це за елліністичною традицією. Але поставлено храм за римським звичаєм на подіумі. До елліністичних традицій належать чудові за рисунком іонічні капітелі колон, що оточують храм. Колони не мають каннелюр і тому виглядають трохи масивними. Особливої краси орнаментика антаблемента і фронтова. Вона звичайна для римсько-іонічного ордера, проте її соковитість і велика пластичність свідчать про високу майстерність вірменських художників, що мали давні традиції різьби по каменю. Свою країну вони називали «Айас-тан-карастан», тобто Вірменія — країна каміння.

Широкими сходами підіймаємося до цели. Вона зовсім невелика — всього 8×5 м. Збудовано її за місцевою традицією, схожа вона на целу урартського храму в Еребуні. Цікавими є конструкції перекрить. Там немає жодної дерев’яної частини: всі склепіння кам’яні. Особливої гармонійності формам споруди надають вишукані пропорції, в яких ураховано найтонші нюанси майстерності античної ордерної системи. Отже, гарнійський храм можна віднести до шедеврів світової архітектури. Великої шани заслуговують люди, які доклали величезних зусиль, щоб відтворити чудову архітектурну пам’ятку старовини.