Проблемы соціального страхування, можливі шляхи выхода

Проблеми соціального страхування. Можливі шляху выхода.

При аналізі економічних чинників, які забезпечують нормальне функціонування системи обов’язкового соціального страхування, необхідно розглядати всю сукупність виникаючих фінансових відносин. Тут можна назвати три основні групи відносин, сформованих у реалізації закону РФ «Про медичне страхування громадян, у Російської Федерації «. Перша група: держава (від імені Федерального і територіальних фондів ЗМС) — страхувальники (від імені суб'єктів господарювання, роботодавців України та адміністрацій територій). Ця група взаємовідносин пов’язані з акумулюванням грошових ресурсів. Друга ж група: територіальний фонд — лікувально-профілактичні установи (у виконання фондом функцій страховика). Ця група відносин пов’язані з витрачанням грошових коштів. Третю групу: Федеральний фонд обов’язкового медичного страхування — територіальний фонд обов’язкового соціального страхування. Ця група відносин охоплює як акумулювання, і витрачання грошових ресурсів. Від стійкості перетинів поміж даними суб'єктами залежить стійкість всієї системи обов’язкового соціального страхування. Це правда звані внутрішні зв’язку, які є складовою частиною самої системи та визначають її стійкість зсередини. Можна виділити зовнішні чинники, також мають вплив на фінансову стійкість системи обов’язкового соціального страхування. Сьогодні день ці чинники грають чільну роль. Вони визначаються станом економіки та напрямами державної політики у сфері охорони здоров’я. Усі чинники своєю чергою можна розділити на економічні та організаційно-правові. Економічні чинники безпосередньо пов’язані зі станом економіки стани загалом. Падіння обсяги виробництва, закриття і ліквідація підприємств, криза неплатежів, розрив господарських зв’язків призводять до скорочення надходжень страхових внесків на обов’язкове медичне страхування. Тому невипадково реалізація закону «Про медичне страхування громадян Російській Федерації «призвела до трудноразрешимому з'єднанню передбаченого законом ринкового механізму з такими принципами: з територіальним принципом збору страхових внесків та фінансування; з социально-гарантированным характером обов’язкового медичного страхування, який передбачає загальність, незалежність від соціального становища. До того ж коло суб'єктів, що у в цій системі, виявився практично ширше, ніж було позначений у законі, що призвело до множинним і невиправданим конфліктів на територіальному рівні, до виникненню найрізноманітніших варіантів початку медичному страхуванню, часом вкрай неефективних і суперечать самому закону.

Аналіз на пропозиції, висловлюваних з приводу реформування охорони здоров’я, дає можливість окреслити кілька принципових напрямів, навколо яких і було точаться суперечки. Це насамперед посилення функцій територіального органу адміністративного управління охороною здоров’я, що й робить все структурні зміни у системі організації медичної допомоги населенню, тобто, закриває ряд нерентабельних медичних закладів, посилює контроль над діяльністю тих установ, які працюють у системі обов’язкового соціального страхування, створює «власну «страхової компанії. Реалізація цього варіанту за умов кризи економіки можливе тільки за рахунок різкого зниження обсягу й доступності медичної допомоги. Стислі терміни, об'єктивно необхідних цього варіанта, неможливо розробити зважену та реалізувати заходи для соціальний захист великих груп населення, і навіть працівників охорони здоров’я, які можна позбавлені своїх місць без достатніх те що оснований.

Інше напрям передбачає створення територіальної лікарняній каси, має монопольне декларація про обов’язкове медичне страхування населення і ще котра утворює філії на місцях, діючі під керівництвом України й по програмі територіальної лікарняній каси. Зберігаються, власне, адміністративні методи управління, але у рамках обов’язкового медичного страхування. І тут кошти територіальних лікарняних кас формуються з бюджету (страхування непрацюючих) і позабюджетних джерел (нарахування на зарплатню працівників території - і інші джерела) і розподіляються територіальної лікарняній касою по філіям, з умов, у яких діє філія. Наступний підхід передбачає створення незалежних від органів управління охорони здоров’я фінансово-кредитних установ, які акумулюють все бюджетні гроші засоби здоров’я та управляють ними. Водночас сприяють демонтажу командної системи у охороні здоров’я, розробляють і впроваджують «правил гри «для суб'єктів соціального страхування, здійснюють організаційно-методичну діяльність, створюють умови для формування ринку медичних послуг. Як відомо, до закону «Про медичне страхування громадян, у Російської Федерації «було внесено зміни, які можна розглядати, як компромісне поєднання двох останній напрямів. Ці зміни передбачали створення самостійних республіканських і територіальних фондів обов’язкового соціального страхування, своєрідних державних фінансово-кредитних установ. Всі кошти, призначені на обов’язкове медичне страхування, акумулюються в фондах. Фонди є страховиками, вони здійснюють поточне фінансування діяльності медичних закладів на договірній основі. Територіальний фонд обов’язкового соціального страхування здійснює акумулювання коштів, і навіть управління ними. Останнє включає: А. Розробку погодження з суб'єктами обов’язкового медичного страхування тарифів на медичні послуги; Б. Розробку і запровадження диференційованих нормативів для філій фонду, й страхових медичних організацій; На закінчення договорів фінансування з страховими організаціями, а при їхню відсутність — договорів страхування на медичної допомоги з медичними установами; Р. використання тимчасово вільних коштів ЗМС розміщувати банківських депозитів тощо. Д. Розміщення і поповнення нормованого страховий запас. З іншого боку, управління коштами передбачає медикоекономічний аналіз ефективності програм ЗМС, вибір оптимального способу оплати медичної допомоги. Слід зазначити, що добровільне медичне страхування на терені Росії відрізняється від аналогічного виду страхування в розвинених країнах, населення яких характеризується високим рівнем платоспроможності. Низькі доходи населення Росії, фінансова нестійкість підприємства, непередбачуваність подій у політичному і економічної областях обмежують рамки добровільного медичного страхування. Воно поширюється здебільшого фізичних і юридичиних осіб, одержують досить високі доходи. Тож нашої країни характерні види добровільного медичного страхування, як страхування з одному захворювання. Ця практика була впроваджена США — спеціально для незабезпечених верств населення. Наприклад, широко популярна онкологічна страховка — страховка у разі виникнення онкологічного захворювання. В. Д. Селезньов і І.В. Поляков в своєї книжки «Економічні основи відтворення здоров’я населення умовах перехідною економіки «пишуть про нібито специфічному нашій країні страхування від конкретного захворювання, що це докорінно неправильно. У структурі смертності на перших місцях стоять серцево-судинні і онкологічні захворювання, отже, у окремого взятого громадянина США більше всього шансів занедужати цієї патологією, а оскільки лікування онкологічних хворих найбільш дороге, можна буде платити таку страховку. Більшість російських медичних закладів неспроможна нині надати пацієнтам різноманітну, якісну й у потрібному обсязі медичну помощь.

З цим самим пов’язано стала вельми поширеною поворотного страхування. Ще Одне страхування — це страхування, у якому частина невитрачених за певний період коштів страхових фондів повертається страховиком страхувальників або застрахованим. У системі соціального страхування воно використовується рідко, але у Росії у останні роки поширена практика повернення не витрачених лікуватися страхових внесків у споживачів протягом терміну дії договору добровільного соціального страхування. Страхування вважається повноцінним, якщо розрахунку страхових внесків враховується можливість настання страхового події. У цьому разі найчастіше йдеться величину вартості лікування, прибутку страховика, витратах ведення страхових операцій. Отже, «ще одне «добровільне медичне страхування можна лише умовно назвати страхуванням та її існування відбиває труднощі сьогодні. На думку Н. А. Леванту, найбільше зацікавлення у Росії викликають такі варіанти добровільного соціального страхування: 1. Види добровільного соціального страхування, що передбачають виплати які пов’язані зі вартістю лечения:

— страхування на випадки встановлення діагнозу заболевания;

— страхування у разі захворювання на зв’язки України із травмой;

— страхування у разі втрати доходів у зв’язку з заболеванием;

— страхування добових (щоденних) виплат на період госпіталізації. 2. Види, добровільного соціального страхування, щоб забезпечити виплати за вигляді компенсації витрат на лечение:

— страхування витрат на амбулаторне лечение;

— страхування витрат на стаціонарне лечение;

— страхування хірургічних расходов;

— страхування витрат за післяопераційному уходу;

— комплексне страхування медичних витрат. У цілому нині упродовж свого, минулі після прийняття закону про медичне страхування, істотно змінилися об'єм і структура фінасування охорони здоров’я Росії (в % від виробленого). | |1990 |1994 | |Федеральний бюджет |4 |8.8 | |Місцеві бюджети |96 |65.8 | |Федеральний фонд ЗМС |- |1.4 | |Територіальні фонди |- |21.0 | |ЗМС | | | |Особисті кошти |- |3.0 | |населення | | |.

Аналізуючи бюджет Минздравмедпрома Росії упродовж років, треба сказати, що потреба коштів задовольнялася тільки 20%. 1995 року мало фінансувалися проведення капітального ремонту, капітального будівництва й комунальні услуги.

Економічні відносини, створювані сьогодні у охороні здоров’я, природно, різнитимуться від ту модель, яка складеться з нашого країні кілька днів. Тому перехід до цього нового стану передбачає певний поетапність, що значною ступеня буде визначатися темпами становлення нормальних стосунків у цілому країні. На початковому етапі знають, коли головною проблемою є приборкання інфляції і досягнення фінансову стабілізацію, очевидна необхідність чіткого визначення мінімальної бази фінасування охорони здоров’я, пошуку це й підключення резервних ресурсів підтримки галузі, і навіть початку створення нових структур, якось: медичні страхові організації, приватні медичні заклади, налагоджування системи ліцензування і акредитації, створення необхідних умов і стимулів для ділової гри і колись інвестиційної активності. Разом про те представляється, що у цьому етапі може бути збережено і навіть посилено пріоритет державними структурами у галузі. У умовах економічного спаду, високої інфляції, наростаючою безробіття, падіння реальних доходів значної частини населення, роздержавлення і приватизація медичних закладів як не бажані, і навіть згубні. Зрозуміло, процес створення недержавних структур має тривати, але не рахунок перерозподілу ресурсів від державного сектора до окремого. Однак у цього етапу стійко виявиться тенденція до муніципалізації охорони здоров’я. Запропоновані в цих важких умовах заходи надзвичайного характеру можуть бути на скорочення витрат і пошук додаткові джерела фінансування. З другого краю етапі, якщо відбудеться певна фінансова стабілізація, настане скорочення податкового навантаження, центрі уваги може стати проблеми розумного поєднання платності і «безкоштовності «багатьох соціальних послуг, одержуваних населенням, зокрема медичних. З тих етапі з допомогою накопичень держави, підприємств, і навіть посередництво залучення заощаджень населення можна буде потрапити значно розширити фінансову базу здоров’я та розпочати значному зміни матеріальнотехнічної бази. У умовах цілком доречна буде «обережна «приватизація частини ЛПУ у тому чи іншого формі. Тим самим було, щодо справи, має завершитися процес створення нормальної багатоукладності в галузі як умову використання ринкових взаємин у охороні здоров’я. А на цьому етапі треба створити економічні та юридичні передумови формування неприбуткових медичних закладів. І, нарешті, третій, етап пов’язуватиметься економічним підйомом і завершенням затяжного перехідного періоду. У разі зростаючого достатку населення це дозволить акцентувати увагу на відпрацюванні і налагодженні всіх елементів системи охорони здоровья.

Литература

1. В. Д. Селезньов, І.В. Поляков. Економічні основи відтворення здоров’я населення умовах перехідною економіки. Санкт-Петербург,.

1996 р. 2. В. С. Лучкевич. Основи соціальної медицини та управління охороною здоров’я, Санкт-Петербург, 1997 р. 3. В. С. Лучкевич, І.В. Поляков. Основи медичного страхування России.

Санкт-Петербург, 1995 р. 4. Світ медицини, № 6 за 1997 рік, стр.21−23. Акулов В. М. Соціальний захист громадян, у умовах обов’язкового соціального страхування. 5. І.В. Поляков, Т. М. Зеленська, П. Г. Ромашов, Н. А. Пивоварова. Економіка охорони здоров’я на системі ринкових відносин. Навчальний посібник. Санкт;

Петербург, 1997. 6. Кузьменко В. Г., Баранов В. В., Шиленко Ю. В. Охорона здоров’я за умов ринкової економіки, М., 1994. 7. Левант Н. А. Організація медичного страхування Росії М., 1993.

С.35−36. 8. Медичний вісник, 1996. № 2. С. 4.