Переломи кісток

РЕФЕРАТ

на тему:

Переломи кісток ПЛАН.

1. 1.Поняття про переломи. Ознаки перелому.

2. 2.Подання першої медичної допомоги при переломах.

1. Поняття про переломи. Ознаки перелому Скелет новонародженої дитини налічує 300 кісток. Деякі З них зростаються. Після припинення росту скелет людини має масу 17 кг і складається з 207 кісток найрізноманітнішої фор­ми і розмірів. Найбільшою є велика стегнова кістка (0,5 м), а найменшою — стремінце (3 мм). Під час ходіння кістки ніг людини витримують навантаження в 120 кг, а під час бігу — 220 кг. Кістки легкоатлета, який стрибає у довжину, під час приземлення витримують навантаження 9 т. Ламаються кістки у разі розтягнення з силою від 36 до 1800 кг/см2 або під час стискування з силою 5400 кг/см2.

Переломи кісток (їх класифікацію подано на схемі 2) вини­кають під час різких рухів, ударів, падінь з висоти. Схильність людей до переломів залежить від їхнього віку. Так, у дітей та молодих людей переломи виникають значно рідше, ніж у літніх людей. Це пояснюється тим, що у молодих людей вміст органічних речовин у кістках переважає вміст мінеральних, а у людей похилого віку — навпаки. Всього в скелеті дорослої лю­дини міститься 1 кг Кальцію. Органічні речовини надають кісткам більшої гнучкості. З віком їх вміст зменшується. Для зростання кісток потрібен тривалий час (мінімум 15 днів у разі перелому плечової кістки і максимум 120 днів — човноподібної кістки зап’ястка).

С х е м, а 2. Класифікація переломів

Переломи без зміщення — це Аереломи, під час яких не виникає зміщення відламків кісток один відносно одного.

Тріщини — це переломи, в результаті яких порушується яка-небудь частина поперечника кістки. Найчастіше виникає поздовжня щілина.

Переломи зі зміщенням — це переломи, коли зміщуються поверхні відламків.

Переломи одиничні - це переломи, внаслідок яких утворю­ються тільки два відламки.

Переломи множинні - це переломи з утворенням трьох або більше відламків чи осколків кісток.

Переломи закриті - це переломи, під час яких не розри­вається шкірний покрив (мал. 24, а, б).

Переломи відкриті - це переломи, під час яких у місці травми утворюється рана (мал. 24, в). Такий перелом завжди супроводжується кровотечею.

Мал. 24. Переломи кісток:

а — закритий одиничнийб — закритий множиннийв — відкритий.

Найважче зростаються переломи, що супроводжуються опіками, радіаційними ураженнями, електротравмами тощо. Переломи, що виникають у результаті вогнепального поранен­ня, також дуже небезпечні, оскільки під час проникнення кулі відбувається подрібнення багатьох кісток, розтрощення тканини або повна ампутація частини кінцівки.

За формою переломи бувають поперечні, косі, спіральні, поздовжні.

До основних ознак перелому належать: біль, набряк тканин, ненормальна рухомість кісток у місці травми, порушення функцій кінцівок. При відкритих переломах з рани можуть виглядати частини зламаної кістки. При переломах кісток кінцівок відбуваються їх вкорочення та викривлення. Пошко­дження ребер часом утруднює дихання. Під час обстежен­ня місця перелому може спостерігатися крепітація відлам­ків.

Переломи кісток таза та хребта часто спричинюють розлади сечовиділення і порушення функцій нижніх кінцівок. Перело­ми кісток черепа супроводжуються кровотечею з вух. Під час тяжких переломів нерідко настає шоковий стан, особливо у випадках відкритих переломів, що супроводжуються артері­альною кровотечею.

Переломи не завжди легко розпізнати, тому в сумнівних випадках допомогу слід подавати як при переломах, з метою уникнення можливих ускладнень.

Під час подання допомоги використовують прийоми, спря­мовані на збереження життя (зупинка кровотечі, попереджен­ня травматичного шоку), а потім накладають пов’язки і прово­дять іммобілізацію.

Транспортна іммобілізація — заходи щодо забезпечення не­рухомості кісток у місці перелому. Здійснюється накладанням відповідних шин, виготовлених з табельних чи підручних матеріалів, фіксацією двох розміщених поряд суглобів тощо. Такі заходи зменшують біль, що попереджає розвиток шоку.

Промисловість випускає кілька видів табельних шин:

• драбинчаста шина Крамера — виготовляється з гнучких ме­талевих дротів і використовується для іммобілізації верхніх кінцівок;

• сітчаста металева шина — застосовується для іммобілізації верхніх кінцівок, під час переломів у ділянці гомілкового суглоба, їй легко надати необхідну форму;

• фанерна шина — виготовляється різної довжини, не піддається моделюванню, у випадку використання обгорта­ється ватно-марлевими серветками;

• транспортна шина Дитеріхса — виготовляється з деревинискладається з двох розсувних планок різної довжини, рухомої підошви і палички-закрутки для витягування кінцівки. Використовується для іммобілізації нижніх кінцівок.

Підручними засобами можуть слугувати відрізки фанери, картону, палички, різні побутові предмети, використовуючи які, можна забезпечити нерухомість кісток у місці перелому.

2. Подання першої медичної допомоги при переломах Способи та черговість застосування окремих прийомів по­дання допомоги визначаються тяжкістю та місцем перелому, наявністю кровотеч, супутніх ушкоджень, загальним станом організму. Накладання шини потрібно проводити безпосеред­ньо на місці травмування, виявляти обережність, щоб не допу­стити зміщення відламків. Вправляти відламки кісток катего­рично забороняється, оскільки це може, наприклад, закритий перелом перетворити на відкритий, збільшити біль і створити умови для розвитку шоку.

Під час іммобілізації кінцівок пошкодженій частині тіла намагаються надати шинами чи підручними засобами, якщо це можливо, найбільш природного положення. Якщо ж ні, то зайві маніпуляції забороняються. Також не дозволяється формувати та моделювати шини безпосередньо на потерпілому.

За наявності рани в місці перелому, обережно розрізають одяг, обробляють рану та накладають асептичну пов’язку. Сте­жать за тим, щоб пов’язка не давила на місце перелому. Потім накладають шину. В разі відсутності рани шину накладають поверх одягу.

Переломи кісток черепа поділяються на переломи зводу та основи черепа. Особливу небезпеку становлять відкриті пере­ломи, які можуть супроводжуватися витіканням мозкової речовини, і, що вкрай небезпечно, інфікуванням мозку. Допомога у такому випадку полягає у створенні повного спо­кою потерпілому. Хворого кладуть горизонтально. Іммобі­лізацію проводять підкладанням ватно-марлевого кільця чи кільця, зробленого з одягу. За допомогою пращоподібної пов’язки, яку проводять під підборіддям, голову фіксують до нош чи широкої дошки. Якщо травмовано потиличну части­ну, потерпілого вкладають обличчям донизу, так само підкла­даючи ватно-марлеве кільце. Припускається транспортування хворого на боці. У потерпілих часто спостерігається блюван­ня, тому необхідний постійний нагляд для попередження асфіксії.

У разі переломів щелеп використовують звичайну пращоподібну пов’язку. Перед цим потрібно звільнити рот від крові та зламаних зубів. Голову повертають набік для попередження западання язика і затікання крові у гортань.

Часто виникають переломи перенісся, що супроводжується болем, деформацією перенісся, сильною кровотечею з носа. До­помога полягає у накладанні холодного компресу для зупинки чи зменшення кровотечі, пращоподібної пов’язки та доставці потерпілого у лікарню.

Якщо є переломи хребта у шийному відділі, хворого кладуть спиною на рівну тверду поверхню. Транспортування без спеціальних заходів не рекомендується.

Переломи ключиці виникають під час ударів безпосередньо по ключиці, а також при падінні на відведену в сторону руку. Ощупуванням на місці перелому відзначаються надмірна рух­ливість кісток та хруст. Рухи рукою при цьому неможливі. Транспортна іммобілізація може бути досягнута за допомогою ватно-марлевих кілець чи кілець, зроблених з одягу, які надя­гають на ділянку плечових суглобів. Кільця стягують, зв’язу­ють їх між собою бинтом або гумовою трубкою. Ватно-марлеві кільця повинні бути доволі товстими, не менше 5 см у діаметрі, що забезпечує рівномірний тиск на плечі. Внутрішній діаметр кільця роблять на 2−3 см більшим, ніж об'єм плечового суглоба.

Для тимчасової фіксації переломів ключиці можна також скористатися замість ватно-марлевих кілець вісімкоподібною косинковою пов’язкою. В цьому випадку у сидячому поло­женні суглоби розводять назад і фіксують косинкою. Під ко­синкою між лопатками підкладають подушечку, що сприяє ще більшому розведенню кісток плечових суглобів і розтягненню відламків ключиці. Після такої іммобілізації руку також слід підв'язати на косинці.

Часто у разі переломів ключиці використовують пов’язку Дезо. Плече при цьому відводять вбік, а в пахвинну ямку підкладають міцний валик і під прямим кутом згинають ліктьовий суглоб. У такому положенні руку прибинтовують до тулуба. Під час подання допомоги слід пам’ятати, що під клю­чицею проходять магістральні кровоносні судини, тому всі маніпуляції треба робити обережно, щоб відламки кісток їх не пошкодили.

Перелом плечової кістки може спостерігатися у різних її відділах. У разі перелому у середній частині деформація більш виражена, і кінцівка сильно вкорочується. Плече у місці пере­лому потовщується, спроби руху кінцівкою спричинюють сильний біль.

Для іммобілізації необхідно фіксувати три суглоби: плечо­вий, ліктьовий і зап’ястка. Зручно скористатися шиною Крамера, якій надають необхідної форми. Після підготовки шини плече трохи відводять убік, у пахвинну ямку підкладають ват­но-марлевий валик, на шину кладуть підстилку і закріплюють її бинтом. Руку згинають під прямим кутом у ліктьовому суг­лобі, кладуть на шину і прибинтовують, починаючи від кисті.

Мал. 25. Накладання шин у разі переломів верхніх кінцівок.

Шина повинна бути міцно зафіксована на плечовому суглобі. Тури бинта в цій ділянці розташовуються вісімкоподібно, про­ходячи через пахвинну ямку непошкодженого боку. Верхній кінець шини також фіксується на здоровій стороні таким чи­ном, щоб він не сповзав на шию та потилицю. Це досягається перекиданням турів бинта через надпліччя спереду з обов’язко­вим проведенням їх навколо тулуба (мал. 25).

З підручних засобів можна використати шматки твердого картону, дошки, лозини тощо. Якщо підручних засобів немає, травмовану кінцівку слід підвісити на косинці і прибинтувати до тулуба. В пахвинну ямку підкладають ватно-марлевий ва­лик. І косинку, і валик можна зробити з одягу.

Передпліччя складається з двох кісток — ліктьової та про­меневої. Тому переломи можуть бути як ізольовані (одиничні), так і відразу обох кісток — подвійні (множинні) на однаково­му чи різних рівнях. Найбільш типовим є перелом променевої кістки в ділянці зап’ясткового суглоба. Подаючи допомогу, фіксують ліктьовий та зап’ястковий суглоби. При цьому лікоть пошкодженої руки необхідно зігнути під прямим кутом, а передпліччя повернути долонею до тулуба. Шину Крамера роблять у формі жолоба і згинають під прямим кутом. На неї кладуть травмовану кінцівку, під долоню підкладають товстий валик у вигляді кулі і прибинтовують, починаючи з кінчиків пальців і до верхньої третини плеча. Руку підвішу­ють на косинку. Якщо немає табельної шини Крамера, викори­стовують товстий картон. Перед формуванням його намо­чують у воді, потім згинають за формою кінцівки і прибинто­вують.

У випадку перелому променевої кістки в її середній частині можна використати просту фанерну шину, яку прибинтувати.

Мал. 26. Іммобілізація кисті і пальців рук (а) — імпровізовані шини для пальців (б).

від кінчиків пальців до ліктя. Кисті та зап’ястковому суглобу надають фізіологічного положення, в долоню вкладають тов­стий валик.

Якщо переломи у ділянці кісток кисті, то в долоню вклада­ють жмут вати і забинтовують (мал. 26, а). У разі пошкоджен­ня однієї чи кількох фаланг на одному чи кількох пальцях доцільно використати шини, зроблені з металевого дроту (мал. .26, б). Для цього можна взяти будь-який алюмінієвий, мідний чи сталевий дріт з невеликим перерізом, вигнути його відповідно до форми пальців і обгорнути бинтом. Вигин треба зробити такий, щоб пальці, прибинтовані до дроту, зайняли напівзігнуте положення. Потім покласти на імпровізовану шину пальці і обережно прибинтувати кожний окремо.

Переломи ребер — дуже небезпечне явище. Для таких травм характерні різкий біль, що посилюється під час вдиху, кашель, зміна нормального положення тіла. Оскільки прикріплені до ребер м’язи відповідають за дихання (разом з діафрагмою), такі переломи можуть бути причиною дихальної недостатності, а відламки реберних кісток можуть пошкодити стінки плевраль­ної порожнини, що спричинить крововилив, або травмувати легені, що спричинить пневмоторакс. Перша допомога полягає в накладанні на грудну клітку тугої спіралеподібної пов’язки в момент видиху. Якщо немає бинта, можна використати рушники, порізаний на стрічки одяг тощо. Найбезпечніше транспортування потерпілого у сидячому чи напівсидячому положенні.

Переломи хребта в грудному або поперековому відділах не можуть бути іммобілізовані, тому постраждалого вкладають животом донизу на рівний твердий щит. Якщо вкрай необхідне транспортування, твердий щит або широку дошку кладуть на ноші.

Переломи тазових кісток можуть виникнути під час силь­ного здавлювання, наїзду транспортних засобів, падіння. При цьому травмуються внутрішні органісечовий міхур, кишеч­ник (їх травмування може спричинити інтоксикацію сечею чи каловими масами), статеві органи, нирки тощо. Головними ознаками є біль в місці перелому, неможливість стати на ноги. Надавлювання на лобкову кістку і крила таза викликають хрустіння.

Під час подання допомоги треба несильно стягнути таз на рівні крил бинтом, рушником або гумовим джгутом для запобігання подальшого розходження кісток та їх відламків, а також травмування внутрішніх органів гострими осколками. Потерпілого слід покласти на твердий щит спиною, ноги трохи розвести і під коліна підкласти валик з одягу чи подушки так, щоб підняти їх на висоту 25−30 см. Транспортування прово­дять так само, як і під час переломів хребта. В цьому випадку доцільне зв’язування нижніх відділів стегна і обох гомілкових суглобів. Підколінний валик прив’язують до нош.

Переломи стегнової кістки дуже тяжкі, оскільки це найбільша кістка в людському організмі. Вона оточена вели­ким масивом м’язів, тут проходять нервові стовбури і магіст­ральні кровоносні судини, їх пошкодження спричинює сильні кровотечі і крововиливи, розтрощення м’яких тканин, а силь­ний біль — шоковий стан.

У цьому разі потрібні заходи для знеболювання та надання нерухомості нижнім кінцівкам. Правильна іммобілізація пере­шкодить здавлюванню кровоносних судин, нервів, поліпшить кровообіг. Для іммобілізації найкращою є шина Дитеріхса (мал. 27). Якщо її немає, таку шину імпровізують. Для цього беруть дві дошки: одну від п’ятки до паху, а другу — від п’ятки до пахвинної ямки. Обидві «шини» надійно прив’язують за допомогою будь-яких засобів до травмованої ноги та тулуба. У ділянці кісточки, колінного суглоба та пахвинної ямки підкладають м’які валики з вати.

У крайньому разі, коли немає ніяких підручних засобів, травмовану ногу прибинтовують до здорової.

Переломи гомілки також спричинюють сильний біль, дефор­мацію гомілки, потовщення в місці перелому. Спостерігається патологічна рухомість і хрустіння в місці травми. Під час.

Мал. 27. Накладання шини у разі перелому стегнової кістки.

подання допомоги забезпечують нерухомість колінного та гомілкового суглобів. Для цього шини накладають від стопи до верхньої третини стегна. Стопа має бути зігнута під прямим кутом.

Коли ушкоджено кістки стопи та травмовано гомілковий суглоб, використовують драбинчасту чи сітчасту шину або підручні засоби. Шину згинають таким чином, щоб її можна було накласти на підошву стопи, а задню поверхню гомілки прикріпити до верхньої третини шини. Для п’ятки роблять за­глиблення і підкладають вату. Шину прикріплюють до кінцівки, починаючи вісімкоподібними турами бинта через нижню третину гомілки і стопу, а закінчують спіралеподібне на верхній третині гомілки. Стопа повинна бути зафіксована під прямим кутом.

У разі іммобілізації фанерними рейками чи ціпками їх при­кладають від верхньої частини гомілки до підошви стопи по боках: одну — з внутрішнього, другу — з зовнішнього, і при­бинтовують до кінцівки.

У випадках, коли потерпілий має кілька переломів, у першу чергу зупиняють кровотечу, дають знеболювальний засіб, потім обробляють найнебезпечніпіі відкриті переломи, а вже потім — закриті.

ЛІТЕРАТУРА.

— Білявський Г. О., Паду н М. М., Фурдуй Р. С. Основи загальної екології. — К.: Либідь, 1995. — 368 с.

— Біологія / А. А. Слюсарев, А. В. Самсонов, В. Н. Мухін та ін./ Під ред. В. О. Мотузного. — К.: Вища пік., 1991. — С. 6, 241.

— Вишневская Е. Л., Барсукова Н. К., Широкова Т. Й. Основы безопасности жизнедеятельности: Учеб. пособ. для учащихся 9-х кл. общеобразоват. шк. — М.: Русское слово, 1995. — 62 с.

— Конституція України: Прийнята на п’ятій сесії Верховної Ради України 28 червня 1996 року. — К.: Вікар, 1997. — С. 17−19.

— Кучеров І. С. Фізіологія людини і тварин. — К.: Вища шк., 1991. — 327с.

Леони Д., Режи Б. Анатомия и физиология в цифрах. — М.: Кронпрес, 1995. — 128с.

— Лисенков С. Л. Конституція України: Матеріали до вивчення. — К.: Либідь, 1997. — С. 53−54.

— Основи медицинских знаний учащихся: Проб. учеб. для сред. учеб. заведений / Под ред. М. Й. Гоголева. — М.: Просвещение, 1991. — 112с.

— Пономарев В. Т. Энциклопедия безопасности. — Д. Сталкер, 1997. — С. 297−391.

— Самарський С. Л. Зоологія хребетних. — К.: Вища шк., 1976. — С. 188−189.

— Ситников В. П. Основы безопасности жизнедеятельности: Справочник школьника. — М.: Слово, 1997. — С. 307−444.

— Смирнов В. Е. Медицина. Наркомания: знак беды. — М.: Знание, 1988. — Вьіп. 2. — С. 33−56.

— Спок Б. Ребенок и уход за ним. — К.: Наук, думка, 1992. — 448 с.

— Ураков Й. Г. Последствия алкоголизма. — М.: Здоровье, 1987. — № 11. — С. 50−91.

— Хрипкова А. Г., Колесов Д. В. Гигиена и здоровье. — М.: Про­свещение, 1984. — С. 24−27.

— Щербак Г. Й., Царичкова Д. Б., Вервес Ю. Г. Зоологія без­хребетних. — К.: -Либідь, 1996. — Кн. 2. — С. 291−298.