Аннунцио Габріеле буд

Аннунцио Габріеле буд'

В. Фріче.

Аннунцио Габріеле буд' [Gabriele d’Annunzio, 1863-], справжнє ім'я — Рапаньетта (Rapagnetta) — найбільший італійський поет епохи, що виникла за об'єднанням Італії (так зв. «Третьої Італії»), яскравий виразник розквіту й занепаду буржуазії.

Уже в ліцеї А. виявив поетичні здібності, оспівував велич Італії та міць італійських королів (дебютир. в печ. в 1879), щоб невдовзі зайняти це місце найбільш популярного і модного письменника. Він відбивав у творах (ліриці, драмах, романах) еволюцію буржуазії від аморального, індивідуалістичного естетизму (останні десятиліття в XIX ст.) до імперіалізму [XX в.].

В творах А. першого періоду центральним чином є естет, аморалист, індивідуаліст, «надлюдина», живе для краси, любові, насолоди, що входить навіть до близьких людей лише як до «засобу» до зазначеної «мети». Такі поет Алессандро в драмі «Мертвий місто», скульптор Лючио в драмі «Джоконда», Сперелли у романі «Насолода» та інших. Кохання у сенсі пристрасті — лейтмотив у його ліриці («Изоттео» та інших.), драмах («Сон в осінні сутінки»), романах («Тріумф смерті»). Цей аморальний індивідуалістичний естетизм вбирається у На нарочито «аристократичну» форму, з випадами за адресою выскочек-буржуа, цих «нахабних панів, які роз'їжджали по князівським вулицями Риму», чиї «гордовиті пози і хижацькі руки в незграбних рукавичках як кажуть: схиляйтеся, ми нові владики світу», як і за адресою соціалістів, нібито тільки і котрі мріють у тому, щоб «знищити цивілізацію» і все «голови зробити рівними» (роман «Діви скель»).

Пристрастие А. до старого панському світу виступає взагалі досить чітко деякі з ранніх Шевченкових творінь, напр. у романі «Безневинна жертва», де для героя-помещика категоричним імперативом є принцип «чистоти крові», однак за явному свідомості приреченості цього панського світу, особливо яскраво сказавшемся в драмі «Смолоскип під мірою», де змальовується загибель старої садиби і древнього аристократичного роду під владою «народженого з гниття» плебейки, що стала господинею в дворянському гнізді. Висловлюючи, попри пристрасть до аристократичного світу і зовнішнє нехіть до буржуазної дійсності, гедонистическую і естетичну різко индивидуалистическую установку життя, властиву епохи панування буржуазії, На своєї художньої формі відбиває, з одного боку, відсутність від цього класу, хіба що пробившегося до тієї влади, певного стилю, кидаючись від однієї моди до інший, від ідеалізму і моралізму російських письменників — Толстого і Достоєвського («Безневинна жертва», «Дж. Эпископо») до натуралізму Золя («Пескарские розповіді»), від «ніцшеанства» (більшість із вищевказаних творів) до символізму (драма «Слава»), з другого боку, — необхідність замінити сувору стильність розкішшю і декоративністю перевантаженого до крайніх меж, цілком барочного (див. «Бароко») стилістичного оформлення своєї тематики. Крізь естетичний і гедоністичний індивідуалізм На межі XX в. все більш пробивається — зі зростанням в італійської буржуазії національного самосвідомості і національної експансії — національна ідея, долаючи колишній крайній індивідуалізм. А. замислюється написати велику поему про Гарібальді, щодо Гарибальди-республиканце і демократа, йдеться про Гарібальді — герої національного об'єднання і розкріпачення (написана лише деякі з — «Ніч на Капрере»). Тож з з іншого боку, у романі «Вогонь», де А. досить відверто розповів свій роман з артисткою Еге. Дузе, не називаючи його, втім, під назвою, проводиться (у мові героя — поета, присутній на відкритті театру) думка про новому «Відродженні» Італії, яке прийде від мистецтва. Звільняючись поступово від естетичного свого покриву, національна ідея перетворюється у На ідею імперіалістичної експансії Італії. У драмі «Сильнішими смерті» опоетизований мандрівник, здатний проникати вглиб Африки, розчищаючи грунт майбутніх колоніальних завоювань. У межах своїх «Морських одах» А. оспівує великих адміралів Венеції, пануючих на хвилях Адріатики, як і драмі «Корабель» темою служить апофеоз морського могутності Італії, спрямовуючої свої завойовницькі плани Балкани, на Константинополь. Попри ці імперіалістичні тенденції, як і раніше, що він навіть виступив як технічного завоювання повітря, як авіації (роман «Можливо так, то, можливо немає»), Але як художник слова — пассеист, який відроджує і законсервує стару поетичну техніку доіндустріального і дофинансового капіталізму, — звідси ворожнеча до нього італійських футуристів (див. їх памфлет: «Боги йдуть, Аннунцио залишається»). Коли розпочалася війна 1914−1918 та Італія підтверджувала нейтралітет, А. вів невтомну і жагучу кампанію до її участь у війні за Антанти, вимовляв і писав шовіністичні відозви мови, видані потім книгою під заголовком «В ім'я великодержавної Італії», а коли Італія втрутилася під час війни, пішов добровольцем в авіатори й у піхоту офіцером, попутно знімаючи гімни на вшанування італійського зброї (поема про загибель підводного човна). По закінченні війни, яка дала італійської буржуазії ощутительных вигод, Під главі загону тимчасово зайняв місто Фиумэ [1919], як аванпост італійського капіталізму на Балканах. Після ліквідації фиумской авантюри Бо заграє під робочою рухом, «очолює» федерацію працівників моря, то — після його розгрому Муссоліні — солідаризується з фашизмом, то вдаряється в містику, беручи орден францисканців. Останніми роками [з 1925] жив у чудової віллі «Витториле» в Гордоне, переходячи від містичних трактатів про авіацію до життєпису автора «Божественної комедії» Данте. Твори А. користувалися ми значної популярності епоху панування символізму, драми його («Мертвий місто», «Джоконда», «Слава») було переведено (хоча й якраз) Балтрушайтисом. З А. поетів цієї школи ріднив його індивідуалізм і естетизм, які лежали основу і російського символізму. У період реакції, що виникла за катастрофою першій нашій революції, А. продовжував користуватися широкої популярністю у атмосфері початку серед буржуазної і дрібнобуржуазній інтелігенції громадського індиферентизму і багато перекладався, ніби між іншим, в дешевих виданнях изд-ва «Користь». Нині не актуальним нашій красного письменства.

Список литературы

Воровский У. У., Смолоскип під мірою (в рб. «Літературні нариси», М., 1923).

Фриче У., Західноєвропейська література XX в., М., 1928.

Журнал «Critica», починаючи з II т. Borgese, G. d' A. (con bibliografia), Napoli, 1909.

Morello W., G. d' A., Roma, 1910.

Gorgiulo, G. d’A., Napoli, 1912.

Vossler, Italienische Literatur der Gegenwart, 1914.

Для підготовки даної роботи було використані матеріали із сайту internet.