Антонио Доменіко Виральдини (1705-1741)

РЕФЕРАТ ПО ТВОРЧОЇ БИОГРАФИИ.

Антонио.

Доменико.

ВИРАЛЬДИНИ.

(1705 — 1741).

Автор: Іван Дергач.

Дата створення: 15 березня 2001 г.

Дата здачі: 20 березня 2001 г.

Викладач: Михайленко Н.М.

Ростов-на-Дону 2001.

П Л, А Н Жизнь і творчество.

1705 — 1725 г.

1725 — 1737 г.

1737 — 1741 р. легенды Список використаної литературы Жизнь і творчество.

1705 — 1725 г.

ВИРАЛЬДИНИ Антоніо Доменіко — італійський композитор. Народився 4 листопада 1705 р. у Венеції. Вплинув на музичне розвиток ВИРАЛЬДИНИ надав його тато Мауріціо ВИРАЛЬДИНИ, обучивший сина грі на музичних інструментах і дав перші уроки композиції. У віці 4 років ВИРАЛЬДИНИ опановував клавесині, з 5—6 років почав складати (перші твори охоче в Венеції на концертах домашнього музикування). Клавесиниствіртуоз, ВИРАЛЬДИНИ виступав як і скрипаль, органіст і, блискуче імпровізував, вражаючи феноменальним музичним слухом.

З 6-ї років підміняє батька на службах соборі Святого Марка — головному кафедральному соборі Венеції. У віці 10 років виступив як Домінорній Меси свого вчителя Карло Тортора. Рік тому закінчив свою першу кантату «Роза вітрів», добряче переробивши музичний матеріал своїх дитячих творів. ВИРАЛЬДИНИ кілька днів брав уроки композиції у Дж. Б. Мускардини. Тоді ж юний композитор диригував в Виареджио прем'єрою своєї кантати «Воскресіння Лазаря». У 1717 р. там-таки була виконана серенада ВИРАЛЬДИНИ «Альба Марія», ще за рік — опера «Геракл».

Більшість серенад і дивертисментів ВИРАЛЬДИНИ з’явилося Венеції. Вони мусили розраховані на музикування як у свіжому повітрі, і у приміщенні і могли виконуватися то оркестром, то ансамблем (у яких застосовувалися різні склади — змішані, духові, струнні). Майже вся церковна музика ВИРАЛЬДИНИ — меси, літанії, оффертории, мотети тощо. п., — також написана в Венеции.

До 19 років ВИРАЛЬДИНИ був автором 36 творів різних жанрів: у тому числі кантата «Вік», кілька симфоній, концертів, ансамблевооркестрових сюїт, стильних церковних композицій, арій та інших сочинений.

У 1725 ВИРАЛЬДИНИ переїжджає до Мілан на службу при Герцогському дворе.

1725 — 1737 г.

У 1725 року, що у Мілані на службі Герцога, ВИРАЛЬДИНИ приймає духовний сан і мені стає абатом. З свого нового становища він змушений створювати твори духовного жанру. У той самий час ВИРАЛЬДИНИ дозволяє собі писати твори світського і духовно-светского жанрів, в тому числі на заказ.

Паралельно ВИРАЛЬДИНИ, попри невдоволення католицького духівництва, писав опери на замовлення місцевих театрів. Велику популярність в публіки користувалися: «Падіння Вавилона», «Крах Горгони», «Спокуса Ассура» і знаменита «Даная», написана спеціально сопранового репертуару Анни Джирони.

У цей час з під пера композитора виходять такі твори, як відома кантата «Чотири епохи» (1731 р.), опера-ораторія «Радісна Руф» для подвійного складу виконавців (1735 р.) та інші произведения.

Творчий процес протікав у ВИРАЛЬДИНИ невимушено і стрімко. Композитор нерідко не було попередніх ескізів. Іноді у крупних партитурах він фіксував спочатку головні думки, а деталі вносив пізніше, не відмовляючись від переробок. Його натхненне творчість спиралося на ремесло у кращому значенні цього терміну, а майстерність постійно збагачувалося пошуками нових прийомів, композиції. Сучасне музикознавство відносить ВИРАЛЬДИНИ до рідкісним композиторам, яке розкрило у своїй творчості філософське переосмислення ідей Кохання й Смерти.

З 1726 р. Виральдини доручають очолити в Мілані музичний притулок для хлопчиків «Il Conservatorio Ospedale del Pace» (приклад Вівальді виявився заразливим, і такі «дитячі музичні студії» виникали у той час у всій Італії як гриби). У основі музичного навчання у притулку стояли хорові дисципліни. Інструментальні спеціалізації вводилися паралельно з хоровими заняттями. Серед випускників притулку може бути таких знаменитостей, як композитор Винченцо де П'ємонті, скрипаль-віртуоз Джанні Гуарески і з другие.

1737 — 1741 г.

У 1737 р. рішенням духовних влади закривається притулок «Il Conservatorio Ospedale del Pace». ВИРАЛЬДИНИ переїжджає до Відень. Робота над «Орфеєм», останньої, що залишилася незавершеною оперою Майстра, належить до останньому року життя ВИРАЛЬДИНИ. Ця твір — одна з найглибших по думки і вираженню новаторських ідей ВИРАЛЬДИНИ. Трагічний пафос і зворушлива скорбота передано у ньому з однаковим проникновенностью.

Музика ВИРАЛЬДИНИ не знайшла належного розуміння у віденських музичних колах. Незатребуваність композитора призводить до передчасної його смерть 28 листопада 1741 від серцевого приступа.

ВИРАЛЬДИНИ був похований цвинтарі для бідняків. Місцезнаходження могили невідомо — цвинтарі було ліквідовано у ХІХ веке.

Творчість ВИРАЛЬДИНИ, всеосяжне за охопленням жанрів і з широті музыкально-стилистических зв’язків. Гармонійно ясне і яскраве по виразності мистецтво ВИРАЛЬДИНИ, представника венеціанської ренесансної школи, родинно просвітительському класицизму з його культом розуму, ідеалом шляхетної простоти і оптимізмом. Багатогранна музика ВИРАЛЬДИНИ нерідко із приголомшливою силою передає скорбно-лирические чи похмурі трагічні настрої, однак у ній переважають світлі тону. Краса музики ВИРАЛЬДИНИ, витонченої і досконалої формою, відбиває повноту відчуття життя, втілює мрію про счастье.

легенды.

Навколо імені ВИРАЛЬДИНИ склалося чимало легенд. Один із них говорить: в 1735 в партитурі опери-ораторії «Радісна Руф» композитор нібито зашифрував рецепт вічної молодості. Доля твори виявилася трагічною. Операораторія було заборонено до постановки, що тільки посилило інтерес до неї. Але, на жаль, болючий інтерес цей не була до прекрасної музики геніального композитора, а до безглуздою легенді. Неодноразово партитура викрадалася, листувалася мисливцями за «таємними знаннями». Отже, виникали стихійні редакції цього шедевра з численними спотвореннями музичного материала.

До нашого часу дійшли лише кілька розрізнених фрагментів партитури, якими неможливо будувати висновки про масштабності цього произведения.

Список використаної литературы.

Танкелевич Р. Е.

«Композитори венеціанської школы».

Москва 1979 г.

Орлов-Сокольский А. И.

«Антоніо Доменіко Виральдини. Життя невпинно й творчество»,.

Київ «Музiчна Україна», 1982 г.

Вінніков П. Д.

«Біографії музикантів: Виральдини».

Видавництво «Ростов-Дон.» 1999 г.