«Нові кочівники»: туризм як спосіб подолання людиною обмеженості повсякденності

Життя сучасної людини має темп постійного прискорення в просторі, обмеженому рамками повсякденності. Щоденний алгоритм соціальної активності, вивірений до хвилини і не змінний роками, викликає у людини нестримне бажання почати новий етап подій, привнести новизну в рутину індивідуального буття. Але можливості людини завжди лімітовані об'єктивними умовами її життя. Вона «прикута» до свого житла, власності, роботи, певного кола людей, виконуючи певні соціальні ролі. І туризм в цьому аспекті виступає одним із засобів зниження рівня «незадоволеності культурою» (З.Фрейд) і формою активності, що дозволяє урізноманітнити життя людини, внести в нього нові фарби і враження, поповнити на якийсь час групу «нових кочівників» туристів. Певні аспекти соціально-філософського дослідження туризму і осмислення його людського вимірювання є в роботах О. Варипаєва[6], О. Головашенко[1−3], Е. Слободенюк[4−5], М. Шульги[7] та інших. Проте нові реалії посткризового буття людини та її туристичної активності як способу подолання повсякденності в XXI столітті, вимагають аналізу і узагальнення цього феномена, що і є метою даної статті.

Концепт «туризм» має два вектори в семантичному полі особистісний (туристична активність людини) та інституціональний (туристична діяльність підприємств, установ, організацій, фірм з організації туристичної активності людини і задоволення її туристичних потреб). Відзначимо, що у 2008 році кількість туристів в світі досягла 924 млн. чоловік (міжнародні прибуття туристів за рік збільшилися на 2%, що складає 16 млн. чол.). У 2006 році міжнародні туристські прибутки склали 733 млрд. дол. США, або 2 млрд. дол. США в день. Туризм як послуга становить близько 35% від експортних послуг в світі і близько 70% в найменшерозвинених країнах. За прогнозами, до 2020 р. міжнародні туристські прибуття складуть 1,6 млрд., тобто кожен четвертий мешканець планети стане «новим кочівником"[8].

Туризм, як широкомасштабний соціальний феномен сформувався, з нашого погляду, все-таки у ХХ столітті, оскільки протягом другої половини XIX століття туризм був скоріше модерною практикою організації дозвілля, ніж масовим явищем. Але вже наприкінці XIX століття туризм стрімко крокував світом, впливаючи на суспільство і суспільні відносини. Наприклад, економіст Торстін Веблен у праці «Теорія релаксуючого класу», що вийшла друком у 1899 році в США, відзначав, що туризм вже встиг перетворитися на прояв вишуканого, рафінованого стилю життя. За його словами, у той час чимало людей вдавалося до туристичних подорожей з метою підкреслити власну приналежність до певної суспільної групи. Про те, що туристична подорож розглядається у той час в якості привабливого образу життя, свідчить і художня література, де утверджується своєрідний жанр «подорожі», що неабияк живило інтерес до туризму[9,52].

Умовами туристичної активності людини є наявність у неї вільного часу, вільних коштів, а також світоглядних настанов на мандри, пізнання світу та інші форми поведінки, що реалізуються під час подорожі. Підґрунтям туристичної активності людини є її потреби розширити за допомогою туризму обрії повсякденного буття, реалізувати себе як творчу особистість, досягти вищих щаблів соціально-економічної та духовно-політичної ієрархічної системи суспільства. Туризм сприяє подоланню застарілих світоглядних та життєво-практичних стереотипів, обумовлених повсякденною реальністю та соціальним середовищем життєдіяльності особи. Зазначимо, що буття людини має такі виміри як культурно-історичний та темпорально-повсякденний. Що ж є характерним для повсякденного життя людини? Існують розрізнення у використанні терміну «повсякденності» як наукового поняття. Більшість науковців значення цього поняття пов’язує з предметними обставинами людського буття в особистісній сфері родина, найближче оточення, буденні події. Так, в «Соціокультурному словнику» А. Ахієзера дається таке тлумачення цього поняття: «Повсякденність людське життя, що розглянуте з погляду тих функцій і цінностей, які щільно заповнюють життя особи, включаючи працю, побут, відпочинок, пересування і таке інше. Повсякденність постійно відтворюється як могутній пласт відносин, цінностей, як постійна система людських турбот. Це неминуче примушує всі сфери діяльності суспільства, що виходять за рамки повсякденності, наприклад, державність, вписуватися в неї або, навпаки, пригнічувати її в умовах панування авторитарних версій псевдосинкретизму. Одна з форм розколу характеризується різким розведенням повсякденності і вищих цінностей, опосередкованих форм життя. Вся сфера життя повсякденності може бути для неї руйнівною, як і навпаки. Панування в суспільстві пульсації, крайнощів в ухваленні рішень, інверсійної логіки і інверсійних стрибків поступово дезорганізовуватиме повсякденність Усі процеси мають тенденцію набувати форми інверсійної істерії. Повсякденність сповнена фантомами, постійним абсурдом, що випливає з системи псевдо…, з монополії на дефіцит. Все це створює психологічно нестерпну ситуацію, що є живильним ґрунтом для зростання дискомфортного стану. Разом з тим, розвиток утилітаризму, знайомство з життям інших народів підсилює цінність повсякденності, включаючи в неї нові потреби і нові можливості. Повсякденність може виступати як «остання барикада» захисту суспільства від зростання дезорганізації"[10].

Досліджуючи повсякденність, деякі науковці виділяють турботу про себе як сенс і факт очевидності людського існування. Феномен турботи про себе розглядається як рух розрізнення, в якому ґрунтується динамічна, процесуальна природа турботи на підставі єдності інтенціонального потоку. Саме турбота людини про себе інтенсифікує соціальні відносини і підкреслює цілісність повсякденності[11]. Турбота про себе, як феномен повсякденності, забезпечує динамічну усталеність існування людини і виступає основою народження нового, що відкриває можливість оновлення життя особи, його становлення як сучасного. Турбота про себе є найважливішим засобом, яким людина відкриває світ, тим самим, заявляє про свою присутність у ньому. При цьому очевидність присутності людини у світі знаходить свій вираз на шляху співбуття спільній діяльності, використанню інших культурних зразків життєдіяльності, що стали їй відомі завдяки туризму. Людина може реалізувати себе лише тою мірою, якою вона зрікається себе, долає межі повсякденності. Саме у цьому суть «турботи про себе» як феномена повсякденності. Людина, яка подорожує, переборює безглуздість існування і відкриває можливості знаходження нового смислу життєдіяльності.

Криза в повсякденному житті може мати вираз втрати значеннєвих конструкцій індивідуального буття, вичерпності парадигми повсякденності. Криза можлива в структурі соціальної взаємодії повсякденного життя через втрату аксіологічних значень даної сфери реальності. Прикладами кризового стану можуть стати будівництво нового будинку, створення родини, занурення в іншу культуру. Ці варіанти небезпечні через створення або знаходження нового змісту замість відкинутого або втраченого. Для подолання кризового стану повсякденності іноді є достатнім свій власний потенціал, тобто іншими словами, людина може черпати нові змісти в межах власної сфери[12]. Але все частіше людина використовує подорож як можливість подолати кризові явища у власному житті, пережити гіркоту життєвих втрат, звикнути до думки про нову соціальну роль і соціальний статус. Візуальні репрезентації, що навіюють туристичні подорожі, дають людині нову емоційну їжу, примушують її поринати в нові події та пристрасті.

Бажання отримати нові відчуття, випробувати себе в нових соціальних та природних обставинах, що не дає зробити повсякденність, також обумовлює туристичну активність особи. Прагнення до туристичних подорожей має на меті і задоволення туристичного інтересу отримання безпосередньо самим туристом об'єктивної інформації, певних емоцій (не тільки позитивних, а й за допомогою екстремального туризму певного рівня негативних), задоволення приватних особистісних потреб. Формування туристичних інтересів людини здійснюється як шляхом соціалізації та передачі соціального досвіду попередніх поколінь, так і шляхом набуття власного туристичного досвіду. Туристичний інтерес містить в собі соціально-типове, індивідуальне та специфічне. Інтереси як елемент свідомості відображають внутрішню готовність людини до дій по задоволенню її потреб і досягненню цілей засобами туристичної активності.

Кожна людина в своєму житті переживає критичні моменти. Критичний стан буття той, що торкається найглибших струн буттєвої цілісності людини; спонукає до змін у сутнісних стосунках зі світом пізнавальному та перетворюючому. Цей стан по суті «коливання на межі буття», сенс якого «утриматись на межі попри реальну можливість втратити рівновагу». Складним випробуванням для людини є саме відчуття та переживання межі: між радістю та стражданням, добром і злом, минулим і майбутнім, життям і смертю. Буттєва криза це є і вияв, прояв, переживання і подолання межі, граничності. В цей період людина використовує туристичні ресурси, щоб мати час та інтелектуальний ресурс для розв’язання проблем власного життя.

Зазначимо вплив на туристичну активність людини колізійноподієвого аспекту «соціально-історичних координат» життя людини, а саме, таких як драма, обставини, переконання, перспективи, масштаб змін в особистому житті тощо. Оскільки індивідуальному буттю людини властива природна «критичність» як онтологічна ознака і передумова буттєвості, засобами туризму відбуватиметься актуалізація індивідуального буття людини як подолання критичних буттєвих станів, що виникатимуть.

Для людського засобу існування вихідними є відношення пізнання і перетворення. Саме в реалізації цих відношень виявляється специфіка власне людського буття. За допомогою здійснення такого роду відношень людина під час туристичних подорожей осягає своє буття як ціле.

Розвиток новітніх технологій зумовив використання сучасною людиною віртуальних подорожей в інші соціокультурні та просторово-часові виміри для подолання одноманітності та у зв’язку з відсутністю новизни в повсякденному бутті. Обсяг подорожей зростає у зв’язку з такими їх характеристиками як: доступність (в тому числі і для осіб, що фізично, фінансово або соціально обмежені в здійсненні туристичної активності), безпечність, інтерактивність, необмеженість вибору дестинацій (місць відвідування) та свобода туристичної творчості під час здійснення віртуальної подорожі.

Підсумовуючи викладене вище, зазначимо наступне. По-перше, повсякденне буття людини з його повторюваністю і щоденною монотонністю життєвих кроків спонукає людину шукати «виходи невдоволення або втоми» від усталених процедур її життя. Туристична активність людини стає невід'ємною складовою її життєдіяльності і обумовлюється цілями, потребами, світоглядними настановами індивіда, а також соціальними нормами та інститутами, що регулюють туристичний простір, який має своїм призначенням створення суспільно затребуваного туристичного продукту, що задовольняє різноманітні потреби та інтереси туристів.

По-друге, до основних способів пізнання і перетворення світу, що були створені людством протягом всієї історії його існування, в останній час приєднався і туризм, як оригінальний спосіб бачення й розуміння людиною власного буття та шляхів його вдосконалення, також як спосіб подолання обмеженості повсякденності. По-третє, закономірною є тенденція зростання масштабу туристичної активності сучасної людини, посилення впливу туризму на життєдіяльність індивіда, на реалізацію його творчого потенціалу, на розширення меж індивідуальної свободи, на збільшення кросскультурної складової туристичного досвіду, на зростання його соціальної ефективності, що проявляється у використанні соціальних та індивідуальних засад облаштування в соціокультурних системах, які відвідав індивід під час здійснення туристичних подорожей і тим самим подолав в деякій мірі кризу власного повсякденного життя.

Щодо напрямів подальшого вивчення окресленої проблеми, слушним видається дослідження спільного та відмінного в туристичній активності людини в різноманітних соціокультурних системах.

Література

• 1. Головашенко О. В. Туризм як форма соціальної активності людини: соціально-філософський аналіз: Автореф. дис. канд… філос. наук.: 09.00.03 / Запорізький держ. ун-т. Запоріжжя, 2002. 18с.
• 2. Головашенко О. В. Соціально-філософський аналіз туризму та його мотивації // Гуманітарний вісник Запорізької державної інженерної академії. Випуск 6. Запоріжжя: Видавництво ЗДІА, 2001. С.29−33.
• 3. Головашенко О. В. Туризм як форма активності сучасної особи// Грані: Науково-теоретичний та громадсько-політичниий альманах. Випуск 4. Дніпропетровськ, 2000. С.41−43.
• 4. Слободенюк Е. В. Вплив подорожі та туризму на культурний розвиток людини // Мультиверсум: Філософський альманах: Зб. наук. праць / Відп. ред. В. В. Лях. Вип. 26. К.: Український Центр духовної культури, 2001. С. 186 193.
• 5. Слободенюк Е. В. До природи туризму як суспільного феномена // Сучасна гуманітарна культура: науково-методологічні засади: Наукове видання. К.: Видво «КІТЕП», 2000. С.11−14.
• 6. Варипаєв О.М. Мандрівництво у східнослов'янській культурі // Автореф. дис… канд. філос. наук: 09.00.04: Харківський національний університет ім.В.Н.Каразіна. Харків, 2000. 20с.
• 7. Шульга М. Освоєння особистістю соціокультурного простору життя через туризм // Соціальний ареал життя особистості. К.: Ін-т соціології НАН України, 2005, С.196−208.
• 8. Всемирная туристическая организация. Факты //http://www.unwto.org/ index_r.php
• 9. Парфіненко А.Ю. Проблемні та перспективні аспекти туристичного бізнесу: Тези доповідей Міжнародної науково-практичної конференції (22−23 травня 2008 року). Харків: ХНУ імені В.Н. Каразіна, 2008. С.52−58.
• 10. Ахиезер А. С. Социокультурный словарь// http://www.philosophy.ru/edu/- ref/soc/slov_ahiez.html.
• 11. Худенко А. В. Феномен повсякденного і шляхи відновлення суспільства: Автореф. дис… канд. соціол. наук: 22.00.01 / Харківський національний ун-т ім. В.Н.Каразіна. Х., 2001. 20 с.
• 12. Магомедова А. А. Феномен повседневности: (Социал.-филос. анализ): Автореф. дис… канд. наук: 09.00.11 / С.-Петерб. гос. ун-т. СПб., 2000. 20 с.