Наукові та духовні засади органічного землеробства

Органічне землеробство базується на глибинних наукових знаннях про ґрунти, тварин, клімат, хімію та фізику так само, як і на усвідомленні цивілізованої і духовною людиною власних взаємовідносин з Природою та суспільних відносин. У поєднанні наукового розуміння та духовності полягає сама можливість цивілізаційного розвитку людства. А отже, рівень розвинутості органічного землеробства є показником рівня суцільного прогресу як окремої країни, так і світу.

Варто зазначити, що духовність не має нічого спільного зі сліпою релігійністю. Так само, показниками наукового прогресу не виступають суми витрат на наукові дослідження або кількість патентів на винаходи. Рівень людських взаємовідносин у суспільстві та оптимізація використання інтелектуальних та вичерпних природних ресурсів є практичними показниками духовності та наукового прогресу.

В своїй статті у Дзеркалі Тижня, Андрій Топачевський розкриває історичні духовні засади землеробства в Україні. Посилання на найбільш прогресивні відкриття в агрономії, зроблені свого часу українськими науковцями та практиками із світовими іменами та визнанням підкріплені яскравими сюжетами з відомих літературних творів письменників-класиків.

Особливу увагу, автор приділяє науковій співпраці «батька ґрунтознавства» Докучаєва та агронома-дослідника Ізмаїльського. Цитуючи останнього, Топацевський робить абсолютно справедливий висновок стосовно недолугості та шахрайської політики в питаннях ведення сільського господарства в умовах сучасності.

Справедливо вважаючи, що для організації польового господарства важлива не та волога, яка випадає на ґрунт, а та, яку він вбирає, Ізмаїльський писав у книжці «Як висох наш степ»: «Якщо ми будемо й надалі так само безтурботно позирати на прогресуючі зміни поверхні наших степів, а в цьому зв’язку — і на зростаюче висушування степового ґрунту, то навряд чи можна сумніватися, що в порівняно недалекому майбутньому степи наші перетворяться в неродючу пустелю». На жаль, ця праця відомого українського дослідника, ентузіаста природоохоронного господарювання, востаннє видавалася аж у 1950 році. Чому — неважко здогадатися. Керівні позиції в науці захопили авантюристи, котрі оголосили війну не тільки всім без винятку генетикам, а й теоретикам і практикам органічного землеробства.

Бездарність та корумпованість агропромислових керманичем сучасної України вже призвела до того, що Україна посіла перше місце в Європі з інтенсивності деградації земель сільськогосподарського призначення. При цьому, щорічно, Україна втрачає від 1,5 до 2-х мільярдів доларів лише через надмірне використання зайвих об'ємів палива і мастильних матеріалів, пестицидів, мінеральних добрив, металу. Про злодійську некомпетентність та шахрайські дії Міністерства аграрної політики вже йшлося в українських ЗМІ у лютому 2007 року. На жаль, на 2012 рік, ситуація не лише не покращилась, але й вийшла на новий, більш зухвалий рівень нехтування суспільними інтересами та агрономічною наукою.

Прогресивні наукові роботи українських вчених із світовими іменами, Ізмаїльского, Овсінського, Вернадського, Шикули та багатьох інших, не лише не знайшли втілення в сучасному аграрному виробництві на рівні Української держави, але й принципово замовчуються новою генерацією псевдо експертів з інтенсивних аграрних технологій.

Подібна підміна науково обґрунтованих та глибоко філософських підходів до ведення збалансованого сільського господарства новими виключно комерціалізованими методами цілком зрозуміла в умовах загального занепаду духовних та інтелектуальних цінностей грошовими одиницями.

На відміну від економічно оптимізованих ґрунтозахисних технологій, сучасні індустріалізовані методи аграрного виробництва призвели до стрімкого зростання витрат вичерпних природних ресурсів. Так, у доповідях ФАО (Організації з продовольства та сільського господарства ООН) за 2011 та 2012 роки наведені свідчення, що високо-витратні методи індустріального аграрного виробництва витрачають 7−10 калорій вичерпної енергії на виробництво лише 1-єї калорії продукції харчування. Ці цифри говорять лише про науковий колапс у сфері аграрного виробництва. В історичних показниках це означає майже 100-кратне зростання витрат енергії на виробництво тієї ж тони пшениці за останні 150 років.

Сучасне інтенсивне аграрне виробництво нехтує не лише величезними витратами вичерпних енергоресурсів. Стрімке знищення біологічного різноманіття в ґрунті через постійне використання агрохімії (пестицидів та міндобрив) а з ними і вмісту гумусу призводить до щорічних втрат 10−15 мільйонів гектарів сільськогосподарських земель на нашій планеті.

Рівень вмісту гумусу в українських ґрунтах знизився за останні 10 років вдвічі. А рівень ерозії ґрунтів в деяких областях України відповідає значенням екологічної катастрофи, яку, через свою злочинну некомпетентність та жадібність лише прискорюють українські чиновники.

Українські ґрунти увійшли в стадію критичного шокового стану, який був науково обґрунтований ще у 90-х роках минулого століття професором Шикулою, видатним вченим-ґрунтознавцем визнаним в усьому світі. Шоковий стан ґрунту за результатами досліджень Шикули, пов’язаний із знищенням асоціацій груп мікробів практикою оранки. Використання високотоксичних пестицидів та гербіцидів лише погіршую стан асоціативних груп в ґрунті, активно повертаючи його до стану «пустелі», тобто породи, не зв’язаної гумусом.

Органічне землеробство ставить за мету відновлення родючості земель. Наукові дослідження та практичний досвід доводять, що органічні методи відновлюють біологічний само-баланс ґрунтів вже через 3−5 років. Найкращі показники відновлення родючості дають біодинамічні методи з комплексним використанням біодинамічних препаратів.

Варто зазначити, що на відміну від сучасних індустріальних методів ведення сільського господарства, органічні і особливо біодинамічні технології базуються на використанні внутрішніх ресурсів господарства. Отже, будучи самодостатніми, органічні землероби не лише покращують землі, але й будують модель незалежності виробництва продукції харчування від дорогих зовнішніх матеріалів. Подібна практика призводить до більшої економічної незалежності аграрного виробництва та можливості зниження цін на продукцію харчування, покращення якості продукції та створення довірливих суспільних відносин між виробником та споживачем.

Органічна та біодинамічна сертифікація виробництва дає можливість більшій кількості споживачів бути впевненими у тому, що їхня їжа виробляється у гармонійному поєднанні найпрогресивніших наукових знань із дбайливим ставленням до Природи і землі як основи нашого спільного існування.