Бакланов Яків Петрович

Бакланов Яків Петрович (1809−1873)

Сын бідного донського козака; освіту здобув дуже убоге, зате привільна степова життя виробила потім із нього відважного богатиря, відзначався при цьому природним розумом і тямущістю. На службу вступив у 1825 р. урядником; в 1828 р. ходив мисливцем на штурм Браилова, й у кампанію 1829 р. брав участь у багатьох справах з турками. Вирізнявся багаторазово; при переправі через річку Камчик першим помчав у воду під вогнем дванадцяти турецьких орудий.

З 1834 по 1837 р., перебуваючи на Кавказі в полку Жирова, усіх там дивував відвагою у сутичках з горцями; з 1837 по 1845 р. служив частиною в Новочеркаську, частиною у Польщі, а 1845 р. знову посланий на лівий фланг Кавказької лінії, де командував спочатку козачим полком, потім бригадой.

Незвичайні партизанські здібності його знайшли тут блискуче застосування. Незабаром він став грозою горців. Назви «боклю» і «даджал» — диявол — утвердилися його і перейшли з іменем Тараса Шевченка в чеченські предания.

Перебування Бакланова на Кавказі з 1845 по 1853 р. представляє низку малих акціонерів та великих, нерідко дуже небезпечних сутичок з горцями, доставили йому блискучу бойову репутацію. У одній з експедицій Бакланов був поранений в стегно з ушкодженням кістки. Рана його породила надії у чеченців, що вони надовго позбулися свого ворога, але богатирська натура Бакланова узяла гору над хворобою. Крім інших нагород, він одержав у той час орден св. Георгія 4-го ступеня. Упродовж цього терміну він дослужився до чину генерал-майора, а 1853 р. призначили начальником всієї кавалерії лівого флангу Кавказької линии.

Відзначився Бакланов й у 1855 р., під час Російсько-турецької війни, командуючи особливим кавалерійським загоном, спостерігали за північної стороною фортеці Каре. Ім'я його набуло величезної популярності військах; невтомність і підприємливість їх знали меж. Неодноразово вона сама йшов із лазутчиками в нічну розвідку, перевіряючи і уточнюючи їх повідомлення. Турки знали страшного їм генерала і, називаючи його Баклан-пашою і Батман-клыч (Богатир з полупудовым мечем), розповідали дива про його надприродною силі. Проте, добре ознайомившись із обставинами, він V виступив проти штурму фортеці, задуманого Муравьевым, і справдилися побоювання його справдилися. У час самого штурму Бакланов був у колоні генерала Базина, що наступала на Чахмахские висоти, і за загальному відступі останнім вийшов із редутів, де заклепав гармату й взяв два прапора. У цій справі він був контужений, але так і в строю.

З 1857 р. Бакланов був похідним отаманом донських козаків при Кавказької армії; в 1860 р. зроблений генерал-лейтенанти, а 1863-м, у розпал польського заколоту, відряджений в Вильну, у розпорядження генерал-губернатора М. Н. Муравйова. Спочатку у його рукою були всі донські полиці та у районі Віленського військового округу, та був їй доручено у керування вся губернія, по дрімучим лісам якої бродили численні банди інсургентів. За два тижня після прибуття його туди оселилося там загальне спокій. Досягнуто він був як енергійним переслідуванням збройних збіговисьок, і розумними адміністративними заходами, але зовсім не від жорстокістю, як те намагалися поширювати слухи.

У 1867 р. Бакланов відрахований назад на Дон, а останні роки житті жив у Петербурзі, де й помер 64 років від народження. Тіло його поховано в Новодівичому монастыре.

Ім'я його довго жило в піснях донських козаків. То справді був богатир зростанням, силою і хоробрістю, безкорисливий людина, любив рідну землю, на служіння якій він поклав все своє життя.

Список литературы

Для підготовки даної роботи було використані матеріали із сайту internet.