Методика формування умінь і навичок у процесі навчання географії в школі
Уміння раціонального використовувати навчально — пізнавальну діяльність у дидактиці розглядається, насамперед, як уміння учнів управляти власною пізнавальної діяльністю. Разом з тим уміння цієї групи виділяються за спрямованістю на різні джерела пізнання (посібники, підручники, а також карти, таблиці, картини, схеми та інші засоби наочності). Щоб сформувати уміння аналізувати об'єкти природи… Читати ще >
Методика формування умінь і навичок у процесі навчання географії в школі (реферат, курсова, диплом, контрольна)
Реферат на тему:
Методика формування умінь і навичок у процесі навчання географії в школі.
Психолого — дидактичні основи формування умінь.
Учіння включає різні види діяльності якими оволодівають учні. Серед них:
а) засвоєння (сприймання, усвідомлення, осмислення, узагальнення, закріплення) знань (фактів, уявлень, понять, закономірностей) про об'єкти і явища навколишнього світу, їх взаємозв'язки та способи діяльності;
б) застосування засвоєних знань та умінь під час розв’язання практичних та теоретичних завдань;
в) самоуправління власною пізнавальною діяльністю (самоорганізація, самоконтроль, самокоригування, самоаналіз, самооцінювання);
Згадаємо і про те, що діяльність має віддалену мету (мотив), яка досягається за певних умов чітко визначених конкретних цілей, тобто розв’язання ряду задач. Кожна ціль усвідомлюється і досягається суб'єктом (учнем) у процесі виконання відносно завершеної частини діяльності, що є її структурною одиницею і називається дією.
Засвоєна суб'єктом дія перетворюється в його уміння або навичку.
У психолого — педагогічній літературі уміння характеризується як :
готовність і здатність застосувати знання на практиці;
система різних прийомів, що забезпечують цю готовність.
Тому уміння визначається як готовність особистості на основі знань і навичок виконувати діяльність, що складається з упорядкованого ряду розумових і практичних дій, спрямованих на досягнення усвідомленої мети (А.В.Усова, І.А.Лернер, В.С. Цетлін та ін.).
Засвоєння учнями різних способів дій, формування у них умінь (в тому числі і в процесі вивчення географії) здійснюється у такій об'єктивно зумовленій послідовності:
а) засвоєння знань про спосіб виконання дії шляхом демонстрування вчителем зразка;
б) репродуктивне відтворення знань і використання їх за зразком;
в) кількаразове повторення способу дії в подібній ситуації;
г) виконання способу дії в новій ситуації, тобто у процесі засвоєння нових знань та умінь, виконання творчих завдань.
Таким чином, формування вмінь є теж спеціально організованим процесом.
У процесі навчання географії формуються такі групи умінь:
ласне предметні;
озумові: а) перцентивні;
б) логічного і творчого мислення;
в) мнемічні.
г) імажимативні;
д) мовленєві;
аціональної навчально — пізнавальної діяльності:
а) самопланування;
б) самокоригування;
в) самоконтролю;
г) самоорганізації;
д) самооцінювання;
є) уміння використовувати засоби наочності, підручник, навчальні посібники.
Власне предметні уміння засвоюються учнями у процесі оволодіння змістом географії. Найважливішими з них є:
-.орієнтування на місцевості;
-.читання топографічних карт;
-.спостереження в природі;
-.ведення щоденників спостережень і обробка зібраних матеріалів;
-.робота із статистично — географічним матеріалом;
-.робота з різними приладами і інструментами під час проведення географічних дослідів чи практичних робіт;
-.креслення картодіаграм, графіків, складання схем, таблиць і їх аналіз;
-.встановлення взаємозв'язків і взаємозалежностей між об'єктами і явищами природи;
-.опис чи характеристика природних і економічних об'єктів за типовим планом та ін.
Саме ці уміння нерозривно пов’язані з власне географічними знаннями, оскільки знання включаються в уміння, як один із компонентів, а уміння є знаннями в дії. Без цієї групи умінь неможливо повноцінно засвоїти зміст географії в школі.
До розумових умінь належать не тільки уміння мислительної діяльності (логічного і творчого мислення), а й перцентивної (уміння цілеспрямовано сприймати різними органами чуття) — мнемічної (уміння раціонально запам’ятовувати і відтворювати) — мажинітивної (уміння створювати в уяві певні (образи, ситуації як реальні, так і фантастичні) — мовленнєві (зовнішньомовленєві і внутрішньомовленєві уміння).
Розумові уміння є найбільш загальними бо складають основу всієї навчально — пізнавальної діяльності. Однак, під час засвоєння змісту кожного навчального предмета вони набувають специфічного характеру. Нижче зупинимося на їх характеристиці і методиці.
Уміння раціонального використовувати навчально — пізнавальну діяльність у дидактиці розглядається, насамперед, як уміння учнів управляти власною пізнавальної діяльністю. Разом з тим уміння цієї групи виділяються за спрямованістю на різні джерела пізнання (посібники, підручники, а також карти, таблиці, картини, схеми та інші засоби наочності).
Названі групи умінь перебувають між собою у співвідношенні і зв’язках.
Обсяг умінь і навичок (автоматизованих умінь), яких повинен набути учень, визначається програмою з географії для кожного класу і в цілому для всього курсу шкільної географії.
Розглянемо методику формування окремих умінь зазначених груп.
Методика формування окремих груп умінь.
міння аналізувати об'єкти і явища природи;
міння порівнювати об'єкти і явища, географічні поняття;
міння виділяти істотні ознаки;
міння встановлювати причинно — наслідкові зв’язки.
Уміння аналізувати об'єкти природи.
Щоб сформувати уміння аналізувати об'єкти природи, учні спершу оволодівають прийомами виділення ознак та властивостей в предметах і явищах навколишньої дійсності. Учні пригадують, що кожен об'єкт має різноманітні ознаки, тобто його можна схарактеризувати за кольором, запахом, смаком, величиною, формою, вагою, місцем у просторі і часі.
Аналізувати — це означає розпізнати і назвати ознаки або частини предмета чи явища.
Наприклад, під час аналізу клімату своєї місцевості вчитель ставить запитання:
— Які пори року спостерігаються на території нашої місцевості?
-.Яка температура повітря переважає у нашій місцевості у літній час?
-.Яка температура повітря переважає у нашій місцевості у зимовий час?
-. Скільки опадів випадає на території нашої місцевості на рік? і т.д.
Крім завдань на розпізнавання окремих ознак, доцільно ставити завдання на виділення сукупності ознак, наприклад:
-.Які чинники впливають на формування клімату нашої місцевості?
-.Які основні ознаки помірно — континентального типу клімату ?
Учні можуть записати їх на дошці і порівнювати з виділеними окремими ознаками клімату нашої місцевості.
У процесі виконання таких завдань розширюється обсяг поняття «аналіз» як дії що спрямована на виділення ознак і частин природних явищ чи об'єктів.
Під час вивчення географії розширюється вміння розрізняти подібні та відмінні ознаки. Учитель нагадує, що подібні - це однакові ознаки, за якими об'єкти між собою схожі, а відмінні - за якими відрізняються. Ці вміння відпрацьовуються в структурі більш складних умінь — умінь порівнювати об'єкти і явища природи чи порівнювати сутність географічних понять.
Знання про зміст цього прийому, послідовність виконання операцій засвоюються учнями у вигляді алгоритму дії.
Щоб порівнювати об'єкти природи необхідно:
а) проаналізувати і виділити істотні ознаки, частини;
б) зіставити об'єкти, визначити подібні та відмінні ознаки, частини;
в) зробити висновок, що в об'єктах подібного і що відмінного.
Алгоритм пропонується в готовому вигляді або складається разом з учнями. Він може бути записаним на таблиці або дошці, щоб учні зіставили знання з практичним виконанням кожної операції, краще запам’ятовували їх послідовність та оволодівали термінологією.
У процесі оволодіння умінням порівнювати скорочується кількість операцій, які промовляються вголос («порівнювати — це означає»).
Щоб активізувати прийом у внутрішньому мовленні, вчитель спонукає до його згадування, не вимагаючи відповіді.
Для формування уміння порівнювати пізнавальні завдання будуються з урахуванням змісту і цілей уроку. Система таких завдань повинна різнобічно ускладнюватися: за кількістю ознак, що порівнюютьсяза характером об'єктів, зокрема спочатку порівнюються конкретні, наочні, а потім абстрактні поняття.
Зазначимо, що при побудові завдань на порівняння необхідно вказувати основу для виконання цих дій, що дає можливість отримувати той результат, який необхідний в конкретній ситуації. Наприклад, «порівняйте гори Карпати і Кримські гори за висотоюпорівняйте материкову і океанічну кору за її будовою» і т.д.
Ставлячи завдання на порівняння, вчитель часто не отримує бажаної відповіді. Це відбувається тому, що:
е вказується основа для порівняння;
об отримати бажаний результат учням необхідно виконати всі операції у відповідності з конкретними об'єктами. Вчитель повинен знати, чи зможуть вони зробити це самостійно. Якщо вони недостатньо володіють прийомом, то учитель керує процесом через актуалізацію алгоритму в повному або скороченому вигляді;
кщо ознаки для порівняння нові, то вони спочатку засвоюються учнями, а якщо відомі - актуалізуються. Важливо, щоб діти могли називати ці ознаки, тобто володіти запасом необхідних слів і термінів;
оняття порівнюються тоді, коли вони осмислені, тобто школярі розуміють їх зміст і при потребі конкретизують кожну істотну ознаку;
деяких завданнях не вказуються для порівняння, яку необхідно виконати, а вимагається тільки її результат, тому учні не знають, що їм потрібно зробити, щоб відповісти на запитання такого типу: «Як змінюється тривалість дня і ночі з настанням осені?» .
Уміння виділяти істотні ознаки.
Навчити учнів виділяти істотні ознаки означає сформувати в них уміння бачити те загальне, яке постійно повторюється в об'єкті або групі об'єктів.
(«приріст населення», «природний приріст населення» — загальне «збільшення кількості населення»), а істотні ознаки кожного з понять.
Щоб виділити істотні ознаки, потрібно порівняти об'єкти, явища чи поняття і у виділених ознаках знайти ті без яких об'єкт чи явище не може бути самим собою, властиві тільки йому.
Щоб виділити істотні ознаки в об'єктах і явищах природи, встановити взаємозв'язки між ними, застосовують схеми, схематичні малюнки, таблиці, статистичний матеріал та ін.
Уміння встановлювати причинно — наслідкові зв’язки.
Важливе значення у формуванні системи географічних знань має вміння учнів виявляти і встановлювати зв’язки і залежності між їх компонентами: фактами, уявленнями, поняттями, закономірностями.
Найпоширенішими в курсі географії є причинно — наслідкові зв’язки, які встановлюються між об'єктами живої та неживої природи. Їх система включає залежності між :
а) погодою і висотою Сонцяелементами погодистаном водойм, ґрунтів і висотою Сонця в різні пори року — у неживій природітектонічними рухами і формами рельєфу і ін.;
б) рослинами і тваринамирослинами, тваринами та працею людей у різні пори року — в живій природі;
в) живою і неживою природоюжиттям рослин, тварин, працею людей і Сонцем як джерелом тепла і світлаелементами живої природи і погодою, ґрунтами, корисними копалинами та ін.- пристосування рослин і тварин до сезонних змін та ін.
В учнів розвивається два види причинно — наслідкового мислення: елементарне причинне та узагальнююче причинно — наслідкове. Сутність першого полягає в тому, що одиничні об'єкти або явища причинно зумовлюються іншими одиничними об'єктами і явищами У процесі другого — одиничні об'єкти пояснюються загальними правилами і законами.
Сутність понять «причина» і «наслідок» учні знають з початкових класів.
Залежно від мети і змісту уроку для закріплення цих понять і формування, уміння встановлювати причинно — наслідкові зв’язки використовуються вправи такого типу:
1. Визначте, що відбувається спочатку, а що потім.
ід впливом внутрішніх та зовнішніх процесів відбувається зміна висоти гір та рівнин.
2. Назвіть причину і наслідок.
інь від гномона восени довшає тому, що Сонце опускається нижче над небосхилом.
3. Доповніть речення. Назвіть причину і наслідок:
зера не міліють тому, що.. .
4. Що необхідно визначити, відповідаючи на запитання, причину чи наслідок:
ому в Сахарі є багато річок, русла яких пересихають?
к можна пояснити те, що підприємства харчової промисловості, які виробляють хліб зосереджені у густозаселеній місцевості? та ін.
Спочатку в таких завданнях є одна причина і один наслідок, далі учні повинні зрозуміти, що одна причина може мати кілька наслідків і навпаки.
Тому завдання ускладнюються:
1. Назвіть причину і наслідки. Скільки наслідків має причина?
На Південному березі Криму рослини добре ростуть і розвиваються тому, що їм вистачає світла, тепла, вологи та повітря.
2. Назвіть причину і наслідки. Скільки причин має наслідок.
уйнування гірських систем відбувається під дією води, змін температури, впливу живих організмів, землетрусів.
Зазначені вище завдання носять репродуктивний характер, оскільки побудовані на засвоєних географічних знаннях і виконуються за зразком. Основна їхня мета — засвоєння процесуальних знань (про спосіб виконання дій) і формування вміння встановлювати причинно — наслідкові зв’язки.
Творчого характеру вони набувають. коли вимагають пошуку причин або наслідку подібній чи новій ситуації, висловлення передбачення про зміст зв’язку між причиною та наслідком і доведення правильності передбачення.
Завдання для оволодіння учнями уміння встановлювати причинно наслідкові зв’язки мають різний рівень складності, оскільки вони передбачають різні за змістом розумову діяльність, яка спрямовується:
а) від аналізу одиничних фактів і явищ до простих узагальнень і висновків;
б) від аналізу кількох фактів та явищ. складних узагальнень і висновків.
Таким чином, оскільки вміння — це способи діяльності, то в залежності від навчальних завдань, при розв’язанні яким вони застосовуються, їх варто групувати:
1)Вміння описувати об'єкти природи;
2)Вміння давати характеристику компонентів природи, підприємств, галузей народного господарства, економічного району, ТВК;
3)Вміння застосовувати загальні фізико і економіко — географічні поняття під час розгляду конкретних об'єктів, явищ;
4)Вміння встановлювати причинно — наслідкові зв’язки;
5)Вміння порівнювати географічні об'єкти і явища і вміння вести спостереження в природі і т.д.
Використання вмінь в основному спирається на роботу з одним або декількома засобами географії (чи джерелами географічних знань): географічними картами, цифровим матеріалом, графіками, діаграмами, географічним текстом, картинами, екранними посібниками тощо.
Література:
1.Кобернік С.Г. та ін. Методика викладання географії в школі: Навчальнометодичний посібник. — К.: Стафед — 2, 2000. 320с.
2.Шипович Є.Й. Методика викладання географії: Навчальний посібник для студентів географічних факультетів університетів. — К.: Вища школа, 1981.-174с.
3.Душина И.В.- Понурова Г. А. Методика преподавания географии: Пособие для учителей и студентов педагогичных университетов и институтов. — М.: Просвещение, 1996. — 192с.
4.Методика обучения географии в средней школе: Пособие для учителей /Под редакцией И. С. Матрусова.- М.: Просвещение, 1985. 256с.
5.Методика обучения географии в средней школе: Учебное пособия для студентов пед. институтов по географ. спец. /Под ред. Л. М. Панчешниковой.- М.: Просвещение, 1983.-320с.
6.Дьяконов К. Н. и др. Современные методы географических исследований: Книга для учителя.- М.: Просвещение, 1985;256с.