Методика формування умінь і навичок у процесі навчання географії в школі

Реферат на тему:

Методика формування умінь і навичок у процесі навчання географії в школі.

Психолого — дидактичні основи формування умінь.

Учіння включає різні види діяльності якими оволодівають учні. Серед них:

а) засвоєння (сприймання, усвідомлення, осмислення, узагальнення, закріплення) знань (фактів, уявлень, понять, закономірностей) про об'єкти і явища навколишнього світу, їх взаємозв'язки та способи діяльності;

б) застосування засвоєних знань та умінь під час розв’язання практичних та теоретичних завдань;

в) самоуправління власною пізнавальною діяльністю (самоорганізація, самоконтроль, самокоригування, самоаналіз, самооцінювання);

Згадаємо і про те, що діяльність має віддалену мету (мотив), яка досягається за певних умов чітко визначених конкретних цілей, тобто розв’язання ряду задач. Кожна ціль усвідомлюється і досягається суб'єктом (учнем) у процесі виконання відносно завершеної частини діяльності, що є її структурною одиницею і називається дією.

Засвоєна суб'єктом дія перетворюється в його уміння або навичку.

У психолого — педагогічній літературі уміння характеризується як :

• готовність і здатність застосувати знання на практиці;

• система різних прийомів, що забезпечують цю готовність.

Тому уміння визначається як готовність особистості на основі знань і навичок виконувати діяльність, що складається з упорядкованого ряду розумових і практичних дій, спрямованих на досягнення усвідомленої мети (А.В.Усова, І.А.Лернер, В.С. Цетлін та ін.).

Засвоєння учнями різних способів дій, формування у них умінь (в тому числі і в процесі вивчення географії) здійснюється у такій об'єктивно зумовленій послідовності:

а) засвоєння знань про спосіб виконання дії шляхом демонстрування вчителем зразка;

б) репродуктивне відтворення знань і використання їх за зразком;

в) кількаразове повторення способу дії в подібній ситуації;

г) виконання способу дії в новій ситуації, тобто у процесі засвоєння нових знань та умінь, виконання творчих завдань.

Таким чином, формування вмінь є теж спеціально організованим процесом.

У процесі навчання географії формуються такі групи умінь:

• ласне предметні;

• озумові: а) перцентивні;

б) логічного і творчого мислення;

в) мнемічні.

г) імажимативні;

д) мовленєві;

• аціональної навчально — пізнавальної діяльності:

а) самопланування;

б) самокоригування;

в) самоконтролю;

г) самоорганізації;

д) самооцінювання;

є) уміння використовувати засоби наочності, підручник, навчальні посібники.

Власне предметні уміння засвоюються учнями у процесі оволодіння змістом географії. Найважливішими з них є:

• -.орієнтування на місцевості;

• -.читання топографічних карт;

• -.спостереження в природі;

• -.ведення щоденників спостережень і обробка зібраних матеріалів;

• -.робота із статистично — географічним матеріалом;

• -.робота з різними приладами і інструментами під час проведення географічних дослідів чи практичних робіт;

• -.креслення картодіаграм, графіків, складання схем, таблиць і їх аналіз;

• -.встановлення взаємозв'язків і взаємозалежностей між об'єктами і явищами природи;

• -.опис чи характеристика природних і економічних об'єктів за типовим планом та ін.

Саме ці уміння нерозривно пов’язані з власне географічними знаннями, оскільки знання включаються в уміння, як один із компонентів, а уміння є знаннями в дії. Без цієї групи умінь неможливо повноцінно засвоїти зміст географії в школі.

До розумових умінь належать не тільки уміння мислительної діяльності (логічного і творчого мислення), а й перцентивної (уміння цілеспрямовано сприймати різними органами чуття) — мнемічної (уміння раціонально запам’ятовувати і відтворювати) — мажинітивної (уміння створювати в уяві певні (образи, ситуації як реальні, так і фантастичні) — мовленнєві (зовнішньомовленєві і внутрішньомовленєві уміння).

Розумові уміння є найбільш загальними бо складають основу всієї навчально — пізнавальної діяльності. Однак, під час засвоєння змісту кожного навчального предмета вони набувають специфічного характеру. Нижче зупинимося на їх характеристиці і методиці.

Уміння раціонального використовувати навчально — пізнавальну діяльність у дидактиці розглядається, насамперед, як уміння учнів управляти власною пізнавальної діяльністю. Разом з тим уміння цієї групи виділяються за спрямованістю на різні джерела пізнання (посібники, підручники, а також карти, таблиці, картини, схеми та інші засоби наочності).

Названі групи умінь перебувають між собою у співвідношенні і зв’язках.

Обсяг умінь і навичок (автоматизованих умінь), яких повинен набути учень, визначається програмою з географії для кожного класу і в цілому для всього курсу шкільної географії.

Розглянемо методику формування окремих умінь зазначених груп.

Методика формування окремих груп умінь.

• міння аналізувати об'єкти і явища природи;

• міння порівнювати об'єкти і явища, географічні поняття;

• міння виділяти істотні ознаки;

• міння встановлювати причинно — наслідкові зв’язки.

Уміння аналізувати об'єкти природи.

Щоб сформувати уміння аналізувати об'єкти природи, учні спершу оволодівають прийомами виділення ознак та властивостей в предметах і явищах навколишньої дійсності. Учні пригадують, що кожен об'єкт має різноманітні ознаки, тобто його можна схарактеризувати за кольором, запахом, смаком, величиною, формою, вагою, місцем у просторі і часі.

Аналізувати — це означає розпізнати і назвати ознаки або частини предмета чи явища.

Наприклад, під час аналізу клімату своєї місцевості вчитель ставить запитання:

— Які пори року спостерігаються на території нашої місцевості?

• -.Яка температура повітря переважає у нашій місцевості у літній час?

• -.Яка температура повітря переважає у нашій місцевості у зимовий час?

• -. Скільки опадів випадає на території нашої місцевості на рік? і т.д.

Крім завдань на розпізнавання окремих ознак, доцільно ставити завдання на виділення сукупності ознак, наприклад:

• -.Які чинники впливають на формування клімату нашої місцевості?

• -.Які основні ознаки помірно — континентального типу клімату ?

Учні можуть записати їх на дошці і порівнювати з виділеними окремими ознаками клімату нашої місцевості.

У процесі виконання таких завдань розширюється обсяг поняття «аналіз» як дії що спрямована на виділення ознак і частин природних явищ чи об'єктів.

Під час вивчення географії розширюється вміння розрізняти подібні та відмінні ознаки. Учитель нагадує, що подібні - це однакові ознаки, за якими об'єкти між собою схожі, а відмінні - за якими відрізняються. Ці вміння відпрацьовуються в структурі більш складних умінь — умінь порівнювати об'єкти і явища природи чи порівнювати сутність географічних понять.

Знання про зміст цього прийому, послідовність виконання операцій засвоюються учнями у вигляді алгоритму дії.

Щоб порівнювати об'єкти природи необхідно:

а) проаналізувати і виділити істотні ознаки, частини;

б) зіставити об'єкти, визначити подібні та відмінні ознаки, частини;

в) зробити висновок, що в об'єктах подібного і що відмінного.

Алгоритм пропонується в готовому вигляді або складається разом з учнями. Він може бути записаним на таблиці або дошці, щоб учні зіставили знання з практичним виконанням кожної операції, краще запам’ятовували їх послідовність та оволодівали термінологією.

У процесі оволодіння умінням порівнювати скорочується кількість операцій, які промовляються вголос («порівнювати — це означає»).

Щоб активізувати прийом у внутрішньому мовленні, вчитель спонукає до його згадування, не вимагаючи відповіді.

Для формування уміння порівнювати пізнавальні завдання будуються з урахуванням змісту і цілей уроку. Система таких завдань повинна різнобічно ускладнюватися: за кількістю ознак, що порівнюютьсяза характером об'єктів, зокрема спочатку порівнюються конкретні, наочні, а потім абстрактні поняття.

Зазначимо, що при побудові завдань на порівняння необхідно вказувати основу для виконання цих дій, що дає можливість отримувати той результат, який необхідний в конкретній ситуації. Наприклад, «порівняйте гори Карпати і Кримські гори за висотоюпорівняйте материкову і океанічну кору за її будовою» і т.д.

Ставлячи завдання на порівняння, вчитель часто не отримує бажаної відповіді. Це відбувається тому, що:

• е вказується основа для порівняння;

• об отримати бажаний результат учням необхідно виконати всі операції у відповідності з конкретними об'єктами. Вчитель повинен знати, чи зможуть вони зробити це самостійно. Якщо вони недостатньо володіють прийомом, то учитель керує процесом через актуалізацію алгоритму в повному або скороченому вигляді;

• кщо ознаки для порівняння нові, то вони спочатку засвоюються учнями, а якщо відомі - актуалізуються. Важливо, щоб діти могли називати ці ознаки, тобто володіти запасом необхідних слів і термінів;

• оняття порівнюються тоді, коли вони осмислені, тобто школярі розуміють їх зміст і при потребі конкретизують кожну істотну ознаку;

• деяких завданнях не вказуються для порівняння, яку необхідно виконати, а вимагається тільки її результат, тому учні не знають, що їм потрібно зробити, щоб відповісти на запитання такого типу: «Як змінюється тривалість дня і ночі з настанням осені?» .

Уміння виділяти істотні ознаки.

Навчити учнів виділяти істотні ознаки означає сформувати в них уміння бачити те загальне, яке постійно повторюється в об'єкті або групі об'єктів.

(«приріст населення», «природний приріст населення» — загальне «збільшення кількості населення»), а істотні ознаки кожного з понять.

Щоб виділити істотні ознаки, потрібно порівняти об'єкти, явища чи поняття і у виділених ознаках знайти ті без яких об'єкт чи явище не може бути самим собою, властиві тільки йому.

Щоб виділити істотні ознаки в об'єктах і явищах природи, встановити взаємозв'язки між ними, застосовують схеми, схематичні малюнки, таблиці, статистичний матеріал та ін.

Уміння встановлювати причинно — наслідкові зв’язки.

Важливе значення у формуванні системи географічних знань має вміння учнів виявляти і встановлювати зв’язки і залежності між їх компонентами: фактами, уявленнями, поняттями, закономірностями.

Найпоширенішими в курсі географії є причинно — наслідкові зв’язки, які встановлюються між об'єктами живої та неживої природи. Їх система включає залежності між :

а) погодою і висотою Сонцяелементами погодистаном водойм, ґрунтів і висотою Сонця в різні пори року — у неживій природітектонічними рухами і формами рельєфу і ін.;

б) рослинами і тваринамирослинами, тваринами та працею людей у різні пори року — в живій природі;

в) живою і неживою природоюжиттям рослин, тварин, працею людей і Сонцем як джерелом тепла і світлаелементами живої природи і погодою, ґрунтами, корисними копалинами та ін.- пристосування рослин і тварин до сезонних змін та ін.

В учнів розвивається два види причинно — наслідкового мислення: елементарне причинне та узагальнююче причинно — наслідкове. Сутність першого полягає в тому, що одиничні об'єкти або явища причинно зумовлюються іншими одиничними об'єктами і явищами У процесі другого — одиничні об'єкти пояснюються загальними правилами і законами.

Сутність понять «причина» і «наслідок» учні знають з початкових класів.

Залежно від мети і змісту уроку для закріплення цих понять і формування, уміння встановлювати причинно — наслідкові зв’язки використовуються вправи такого типу:

1. Визначте, що відбувається спочатку, а що потім.

• ід впливом внутрішніх та зовнішніх процесів відбувається зміна висоти гір та рівнин.

2. Назвіть причину і наслідок.

• інь від гномона восени довшає тому, що Сонце опускається нижче над небосхилом.

3. Доповніть речення. Назвіть причину і наслідок:

• зера не міліють тому, що.. .

4. Що необхідно визначити, відповідаючи на запитання, причину чи наслідок:

• ому в Сахарі є багато річок, русла яких пересихають?

• к можна пояснити те, що підприємства харчової промисловості, які виробляють хліб зосереджені у густозаселеній місцевості? та ін.

Спочатку в таких завданнях є одна причина і один наслідок, далі учні повинні зрозуміти, що одна причина може мати кілька наслідків і навпаки.

Тому завдання ускладнюються:

1. Назвіть причину і наслідки. Скільки наслідків має причина?

• На Південному березі Криму рослини добре ростуть і розвиваються тому, що їм вистачає світла, тепла, вологи та повітря.

2. Назвіть причину і наслідки. Скільки причин має наслідок.

• уйнування гірських систем відбувається під дією води, змін температури, впливу живих організмів, землетрусів.

Зазначені вище завдання носять репродуктивний характер, оскільки побудовані на засвоєних географічних знаннях і виконуються за зразком. Основна їхня мета — засвоєння процесуальних знань (про спосіб виконання дій) і формування вміння встановлювати причинно — наслідкові зв’язки.

Творчого характеру вони набувають. коли вимагають пошуку причин або наслідку подібній чи новій ситуації, висловлення передбачення про зміст зв’язку між причиною та наслідком і доведення правильності передбачення.

Завдання для оволодіння учнями уміння встановлювати причинно наслідкові зв’язки мають різний рівень складності, оскільки вони передбачають різні за змістом розумову діяльність, яка спрямовується:

а) від аналізу одиничних фактів і явищ до простих узагальнень і висновків;

б) від аналізу кількох фактів та явищ. складних узагальнень і висновків.

Таким чином, оскільки вміння — це способи діяльності, то в залежності від навчальних завдань, при розв’язанні яким вони застосовуються, їх варто групувати:

1. 1)Вміння описувати об'єкти природи;

2. 2)Вміння давати характеристику компонентів природи, підприємств, галузей народного господарства, економічного району, ТВК;

3. 3)Вміння застосовувати загальні фізико і економіко — географічні поняття під час розгляду конкретних об'єктів, явищ;

4. 4)Вміння встановлювати причинно — наслідкові зв’язки;

5. 5)Вміння порівнювати географічні об'єкти і явища і вміння вести спостереження в природі і т.д.

Використання вмінь в основному спирається на роботу з одним або декількома засобами географії (чи джерелами географічних знань): географічними картами, цифровим матеріалом, графіками, діаграмами, географічним текстом, картинами, екранними посібниками тощо.

Література:

1. 1.Кобернік С.Г. та ін. Методика викладання географії в школі: Навчальнометодичний посібник. — К.: Стафед — 2, 2000. 320с.

2. 2.Шипович Є.Й. Методика викладання географії: Навчальний посібник для студентів географічних факультетів університетів. — К.: Вища школа, 1981.-174с.

3. 3.Душина И.В.- Понурова Г. А. Методика преподавания географии: Пособие для учителей и студентов педагогичных университетов и институтов. — М.: Просвещение, 1996. — 192с.

4. 4.Методика обучения географии в средней школе: Пособие для учителей /Под редакцией И. С. Матрусова.- М.: Просвещение, 1985. 256с.

5. 5.Методика обучения географии в средней школе: Учебное пособия для студентов пед. институтов по географ. спец. /Под ред. Л. М. Панчешниковой.- М.: Просвещение, 1983.-320с.

6. 6.Дьяконов К. Н. и др. Современные методы географических исследований: Книга для учителя.- М.: Просвещение, 1985;256с.