Національні духовні цінності у виховній системі школи

ВСТУП На сучасному етапі Україна, як молода незалежна держава, розв’язує складні завдання економічної стабілізації й національного відродження. Разом із перспективами вільного державотворення відкрилися широкі можливості для розвитку освіти, науки, культури, що потребує докорінного реформування процесу навчання і виховання молодого покоління. В сучасних умовах все більше підвищуються вимоги суспільства до громадянина України, у якого серед загальнолюдських якостей поряд з мораллю, національною свідомістю та сумлінням повинні бути національна духовна культура, патріотичні почуття.

Формування творчої, ініціативної, національно свідомої особистості вимагає наповнення всіх ланок навчально-виховного процесу, зокрема у шкільній виховнійсистемі, змістом, який би відображав справжню історію, мистецтво, культуру, символіку, природу рідного краю, всієї України та забезпечував можливості постійного духовного самовдосконалення особистості, формування її інтелектуального та культурного потенціалу як найвищої цінності суспільства. [23]

Національне виховання — це створена впродовж тисячоліть певним етносом система поглядів, переконань, ідеалів, традицій, звичаїв, особливостей міжособистісних стосунків, ментальності, вірувань та ін. Науково обґрунтоване, правильно організоване національне виховання віддзеркалює особливості історичної ходи народу, визначає перспективи його подальшого розвитку.

Зміст виховання має будуватися передусім на національних засадах. «Головна мета національного виховання, — зазначено в Державній національній програмі „Освіта“ , — набуття молодим поколінням соціального досвіду, успадкування духовних надбань українського народу, досягнення високої культури міжнаціональних взаємин, формування у молоді незалежно від національної належності особистісних рис громадян Української держави, розвиненої духовності, фізичної досконалості, моральності, художньо-естетичної, правової, трудової, екологічної культури» .

Утверджуючи ідею національного виховання на основі загальнолюдських цінностей, особливу увагу треба звернути на опанування рідної мови. Українська поетеса Ліна Костенко, глибоко розуміючи значення рідної мови у житті людини, в її національному становленні, наголошувала: «Нації вмирають не від інфаркту: спочатку у них відбирають мову» .

Нація є найвищою формою суспільства, що її виплекало людство на великому історичному шляху. Нація не може формуватися й утверджуватися без збереження історичної пам’яті, морально-духовних надбань, самоусвідомлення, відчуття належності до етнічної спільноти, до людського світу взагалі. Основним інструментом такого співробітництва, людської спільноти була й залишається мова.

Не можна не погодитися з думкою В. О. Сухомлииського щодо місця і ролі мови в житті людини: «Надзвичайна мова наша є таємницею. В ній всі тони і відтінки, всі переходи звуків від твердих до найніжніших. Дивуєшся дорогоцінності мови нашої: в ній що не звук, то подарунок, все крупно, зернисто, як самі перла…

Знання рідної мови визначає багатство, широчінь інтелектуальних і естетичних інтересів особистості. Той, хто не знає рідної мови або цурається її, сам засуджує себе на злиденність душі, стає безбатченком" .

Таким чином, діалектичне поєднання змісту загальнолюдських і національних морально-духовних цінностей є закономірною основою життєдіяльності особистості, її становлення як Людини. Не випадково український філософ Г. С. Сковорода повчав: «Не будь ні вельможею, ні лихварем, ні алкидом, ні пігмеєм. Будь тільки людиною — чуєш? Людиною — і знайди благо» .

Отже, актуальність теми полягає в необхідності національного виховання в умовах середньоосвітньої школи, і, насамперед, у необхідності цього починати з початкових класах, коли у дітей формується світогляд, щоб це формування не було викривленим, а спрямовувалось у позитивне русло. Зумовлена також соціальною потребою в науковому обґрунтуванні духовних, національних ціннісних основ, як формування суспільства сталого людського розвитку Об'єкт дослідження — навчально-виховний процес у школі.

Предмет дослідження — роль національних ціностей у вихованні школяра.

Мета дослідження — теоретично обгрунтувати сутність національного виховання учнів та визначити особливості та необхідність її використання у навчально-виховному процесі школи.

Згідно з метою і предметом дослідження було визначено такі завдання:

1) вивчити теоретичні аспекти національного виховання учнів;

2) з’ясувати народність у набутті соціального досвіду учнями;

3) дослідити засоби народного виховання з творчості педагогів

4) дослідити сучасні напрямки розвитку національного виховання;

5)дослідити аспекти національного характеру дити

6) дослідити та проаналізувати план виховної роботи класного керівника Методи дослідження. Для розв’язування поставлених завдань використано такі методи наукового дослідження: теоретичний аналіз наукових літературних джерел, узагальнення, порівняння, конкретизація, аналіз Розділ 1. Історичний аналіз національно-педагогічних ідей

1.1 Поняття «національне виховання», його сутність та особливості

В жодній країні світу не існує виховання «взагалі». Воно завжди має конкретно-історичну національно-державну форму і спрямоване на формування громадянина конкретної держави, яка не може бути безнаціональною. В даному процесі необхідно спиратися на характерні особливості вдачі українців, яка складалась століттями під впливом певних історико-культурних та геополітичних факторів та умов, у яких проходив розвиток нашого народу, української нації, кожної етнічної групи.

Не можливо уявити повноцінне суспільство, в якому не було б окреслено науково вивірених основних ідеологічних напрямків розвитку, котрі вели б суспільство до єдиної мети. Але ця ідея має бути не нав’язаною ззовні, а виробленою самим народом. Вона полягає у тому, що кожен люд, нація, етнос у процесі розвитку виробили історично зумовлену ідеологію, яка своїм корінням сягає сивої давнини і ідеями якої пройняті всі сфери життєдіяльності народу.

Виховання, створене самим народом, має виховну силу, якої нема в найкращих системах, що ґрунтуються на абстрактних ідеях чи запозичені в іншого народу, — підкреслював К. Д. Ушинський. Він вважав, що «виховання бере людину всю, якою вона є з усіма її народними і поодинокими особливостями, — її тіло, душу й розум». У процесі виховання у людини, першою чергою, формується світогляд і характер, а «характер і є саме той грант, в якому корениться народність».

Національне виховання найбільше відповідає потребам відродження України. Воно однаково стосується як українців, так і інших народів, що проживають в Україні.

Національне виховання — це історично зумовлена і створена самим народом сукупність ідеалів, поглядів, переконань, традицій, звичаїв та інших форм соціальної практики, спрямованих на організацію життєдіяльності підростаючих поколінь, у процесі якої засвоюється духовна і матеріальна культура нації, формується національна свідомість і досягається духовна єдність поколінь.

Корені національного виховання заглиблюються в далеку історію, яка є свідком появи перших принципів, підходів, форм і методів виховної роботи, утвердження пріоритетності етнопедагогіки і народознавства, родинного виховання і сімейних духовних цінностей, формування національної свідомості і духовності. [5,184]

В процесі формування особистості, а отже і підростаючого покоління, найефективніші шляхи пізнання — від рідного до чужого, від близького до далекого, від національного до міжнаціонального, світового. Національна система виховання, яка ґрунтується на міцних підвалинах культури рідного народу минулих епох і сучасності, найбільшою мірою сприяє соціальному престижу інтелектуальності, освіченості та інтелігентності як складових духовності людини.

Національна система виховання має бути спрямована на поглиблення і відтворення емоційно-естетичного, художньо-творчого та інтелектуального компоненти рідного народу, створювати умови для розвитку і розквіту природних задатків і талантів кожного громадянина країни, формування духовного потенціалу найвищі цінності нації та держави.

Справжнє виховання глибоко національне за суттю, змістом, характером та історичним покликанням. Адже нація — це насамперед система різноманітних природних (біологічних, фізіологічних, психічних), історично зумовлених ознак тіла, душі й розуму, психології, характеру, інтелекту певної культурно-історичної спільності людей.

духовний традиція національний характер

1.2 Принципи виховання духовних цінностей Методологічні засади гуманістичного виховання школярів детермінуються положеннями гуманістичної етики, основними державними документами України про освіту та виховання та ґрунтуються на принципах:

гуманізму — проявляється у визнанні людини найвищою цінністю, а її права — пріоритетними. Він вимагає шанобливого ставлення до кожного учня, забезпечення свободи совісті, віросповідання, світогляду, турботи про фізичне, психічне, духовне і соціальне здоров’я;

індивідуалізму — утверджує, перш за все, цінність, унікальність і неповторність кожного індивіда, стимулюючи в ньому прагнення до самоствердження, відповідальності за свої вчинки; передбачає визначення індивідуальні траєкторії розвитку кожного учня з врахуванням його поглядів, інтересів, потреб, життєвої позиції, конкретного соціального статусу, стосунків з іншими людьми;

колективізму — виступає одночасно і умовою і результатом суспільної сутності людини, орієнтуючи її на гармонізацію своїх особистих інтересів громадським;

соціального загартування — передбачає залучення учнів до ситуацій, які потребують вольового зусилля для подолання негативного впливу соціуму, вироблення соціального імунітету, стійкості від стресів, рефліксійної позиції;

толерантності і комунікативної спрямованості (партнерський, емпатійний тип стосунків) — спирається на визнанні продуктивної ролі індивідуалізму в його позитивному гуманістичному сенсі, передбачає прояв терпимості до інших людей, їх поглядів, цінностей, поведінки;

альтруїзму — проявляється у безкорисливій любові і турботі про благо іншої людини.

адекватності виховуючого середовища — передбачає забезпечення в кожному шкільному колективі балансу управління і самоврядування, комфортної життєдіяльності як учнів, так і педагогів, створення оптимальних умов для прояву творчості особистості.

В пошуках засобів гуманізації виховного процесу в сучасній школі педагогічна наука і практика орієнтується на самоцінність людської особистості школяра, її внутрішні ресурси і саморозвиток. Пріоритетом шкільного виховання є створення і забезпечення умов, які сприяють повноцінному особистісному розвитку кожної дитини. Отже, виховний процес в сучасній школі

1.3 Народність виховання. Проблема національного виховання у творчості вітчизняних і зарубіжних педагогів Українську народну педагогіку умовно поділяють на педагогіку народного календаря, педагогіку народознавства, козацьку педагогіку, українську національну систему виховання. Кожна з цих складових має свою власну концепцію, яка дає змогу розробляти різноманітні програми, посібники, підручники з проблем навчання виховання. Відтак забезпечуються сприятливі умови для розвитку особистості, формування підростаючих поколінь у дусі вірності заповітам батьків, українського патріотизму, загальнолюдських цінностей.

Концепції з основ національного виховання розробила творча група науковців і педагогів-практиків, створена при Міністерстві освіти України. Концептуальні положення викладені в книжці «Основи національного виховання» за редакцією В. Кузя, Ю. Руденка, З. Сергійчука (Умань, 1993).

Теми, які засвідчують національні риси виховання дітей в Україні, особливо в селянських сім'ях, знаходимо в творах Т. Шевченка, І. Франка та інших прогресивних письменників [10, 152].

Серед учених-педагогів радянського періоду питанням виховання учнів на національних традиціях найбільш глибоко і змістовно займався видатний український педагог-новатор В. Сухомлинський. Важливим джерелом його творчості була класична педагогічна спадщина, без усвідомлення і використання якої неможлива висока культура та результативність педагогічної праці.

Багатим джерелом творчості В. О. Сухомлинського була народна педагогічна мудрість, найкращі виховні традиції трудових мас. «Народ — живе, вічне джерело педагогічної мудрості, — говорив великий педагог, — якби у нас не було постійного духовного спілкування з людьми, ми не могли б успішно вчити і виховувати молоде покоління» .

Особливу увагу Василь Олександрович радив звертати на виховання в учнів дбайливого ставлення до природи, її багатств, духовне збагачення людини в поєднанні з постійним спілкуванням з природою. «Краса природи, — говорив він, — відіграє велику роль у вихованні духовного благородства. Вона виховує в душі підлітка здатність відчувати, сприймати тонкощі, відтінки речей, явищ, порухи серця». На практиці педагог утілив у життя цю ідею, створивши школу під голубим небом.

У своїх творах, а також у практичній діяльності часто використовував такі перлини народної творчості, як прислів'я, приказки, народні афоризми, етичні повчання. вдало і яскраво переказував створені народом казки, думи, притчі, легенди.

Багато писав В. Сухомлинський про виховання гуманності, людяності через творення добра людям: про виховання в учнів людського співчутливого, дбайливого ставлення людини до людини, яке має виявлятися в конкретних, практичних справах. Найбільша людська радість — це жити для людей. Найщасливішою є та людина, яка присвятила своє життя служінню іншим. Дбати про інших треба без розрахунку на похвалу чи винагороду, творення добра для людей має стати звичайною нормою поведінки. Все це з давніх-давен притаманне українському народові, але періодично у виховній роботі забувалось або ж навіть навмисно замовчувалось, особливо за часів русифікації України.

Глибоко досліджуючи і розвиваючи українську національну педагогічну спадщину, В. Сухомлинський досяг вершин світової педагогіки, ставши, на думку багатьох учених, одним з найвідоміших педагогів XX ст. Основою національного виховання він вважав невичерпні джерела народної педагогіки та родинної етнопедагогіки. Він зазначав, «…щоб добре вивчити дітей, треба добре знати сім'ю — батька, матір, братів, сестер, дідусів і бабусь». Адже взаємини батька з матір'ю, матері і батька з сином чи дочкою є засадами формування характеру дитини, розвитку її позитивних рис. Своєчасне виявлення неприродних стосунків між членами сім'ї, наявність в сім'ї сварок, невиправданої поведінки батьків зобов’язує кожного педагога і вихователя поставити перед собою одне з головних завдань — «повернути дитинство тим, хто його не має в сім'ї» .

" Дитина, — за висловом В. Сухомлинського, — дзеркало морального життя батьків… Найцінніша моральна риса хороших батьків, що передається дітям без особливих зусиль, — душевна доброта матері й батька, вміння робити людям добро. В сім'ях, де батько й мати віддають частку своєї душі іншим, беруть близько до серця радощі й прикрощі людей, діти виростуть добрими, чуйними, щиросердними. Найбільше зло — егоїзм, індивідуалізм окремих батьків. Інколи це зло перетворюється на сліпу, інстинктивну любов до своєї дитини. Якщо батько й мати всі сили свого серця віддають дітям, якщо за ними не бачать інших людей, — ця гіпертрофована любов зрештою обертається нещастям" .

Український педагог дуже високо цінував співдружність школи і батьків. У бесідах з батьками він наголошував, що шкільний колектив робитиме все, аби навчити дітей гаряче любити рідну землю, свій народ, бути чесними, правдивими, працьовитими, добрими й сердечними, чуйними і непримиренними до зла й неправди, мужніми й наполегливими в подоланні труднощів, скромними і морально красивими, здоровими і фізично загартованими. Отже, В. Сухомлинський, черпаючи найродючіші зернята із скарбів передусім народної національної педагогіки, вирощував урожай, назва якому «Щастя людині». Це і було його вагомим внеском у національну систему виховання, про що за його життя голосно говорити було небажано і навіть небезпечно в умовах існування командно-адміністративної системи.

Одним з провідних принципів національного виховання в сім'ї має стати принцип культуровідповідності - опанування молодими поколіннями певних набутків народної культури.

Принцип культуровідповідності в педагогічній науці досконало об? рунтував А. Дістервег: «Кожна людина знаходить при своєму народженні на світ своє оточення, свій народ, серед якого їй призначено жити і принаймні виховуватися вже на певному ступені культури…, яка повинна розглядатись як спадок, залишений предками» .

Природовідповідним і культуровідповідним А. Дістервег вважав виховання: індивідуальне, національне, вселюдське. У статті і зауважив про педагогіку і прагнення вчителів" він зазначає:

" Завдання педагогіки — людське виховання. Вихователь має справу:

1) з окремою істотою, з індивідуумом, наділеним людськими задатками;

2) з індивідуумом, що належить до певної нації, індивідуумом, наділеним національними особливостями;

3) з членом усього людства.

Звідси перед педагогікою постають три завдання:

1) вона повинна рахуватися з індивідуумом і формувати його відповідно до його природних особливостей;

2) робити це відповідно до своєрідності тієї нації, до якої належить індивідуум;

3) виховати його відповідно до загальнолюдських цілей" !.

На думку Дістервега, в педагогіці недостатня увага приділяється національному вихованню, яке передбачає знання національного характеру і наявності в самому вихованні цього характеру. «Кожна нація, — підкреслює він, — має свої особливості, зумовлені природою та історією, свій національний дух». Потреба національного виховання, наголошує Дістервег, це природна потреба кожної людини [10, 157].

Відомий український педагог Софія Русова твердила: «Національне виховання забезпечує кожній нації найширшу демократизацію освіти, коли його творчі сили не будуть покалічені, а, навпаки, дадуть нові оригінальні, самобутні скарби задля вселюдського поступу: воно через повагу до свого народу виховує в людях пошану до інших народів…» .

Микола Бердяєв, говорячи про пріоритет національного виконання, відзначив: «Хто не любить свого народу, той не може полюбити людство.

1.4 Основні напрямки розвитку національного виховання Розвиток особистості в дитинстві відбувається під впливом різних соціальних інститутів: сім'ї, школи, позашкільних установ, а також під впливом засобів масової інформації (друковані видання, радіо, телебачення) і живого, безпосереднього спілкування дитини з людьми що його оточують. У різні вікові періоди особового розвитку кількість соціальних інститутів, що беруть участь у формування дитини як особистості, їх виховне значення різне.

В процесі розвитку дитини від народження до трьох років домінує сім'я, і його основні особові новоутворення пов’язані в першу чергу з нею. У дошкільному дитинстві до дій сім'ї додається вплив спілкування з однолітками, іншими дорослими людьми, звернення до доступних засобів масової інформації. Зі вступом до школи відкривається новий потужний канал виховної дії на особу через однолітків, вчителів, шкільні учбові предмети і справи. Розширюється сфера контактів із засобами масової інформації за рахунок читання, різко зростає потік інформації виховного плану, що досягає дитини і впливає на неї певним чином. Виходячи з цього, прослідковується важливість кожного етапу у формуванні цілісної особистості, вихованої на засадах національного виховання, що відповідає життєвим етапам фізичного та психічного розвитку особистості.

Сім'я є моделлю суспільства на конкретному історичному етапі розвитку, відображає його моральні та духовні особливості. Основи світобачення, розуміння навколишнього світу закладаються в дитині з перших днів її життя завдяки спілкуванню з батьками, близьким оточенням. Тому сімейно-родинне виховання є першоосновою формування життєвих цінностей дитини.

Родина є основою держави. Родина, рід, родовід, народ — такий шлях розвитку кожної людини, формування її національної свідомості й громадянської зрілості. Родинне виховання — це природна і постійно діюча ланка виховання, що обумовлює розвиток людини на всіх стадіях її життя. Тому у своїй виховній діяльності система освіти має спиратися на сім'ю, підвищувати її психолого-педагогічну культуру, активно впливати на взаємини між її членами.

В. Сухомлинський дуже високо цінував співдружність школи і батьків. У бесідах з батьками він наголошував, що шкільний колектив робитиме все, аби навчити дітей гаряче любити рідну землю, свій народ, бути чесними, правдивими, працьовитими, добрими й сердечними, чуйними і непримиренними до зла й неправди, мужніми й наполегливими в подоланні труднощів, скромними і морально красивими, здоровими, фізично загартованими.

Батьки, вчителі, вихователі мають помічати і розвивати в кожній дитині національно-психологічні особливості. Недооцінка, нехтування всім багатством і різноманітністю якостей, відтінків національної психології (темпом і способом мислення, перебігом емоцій, почуттів, особливостями мовлення тощо) збіднює психічне життя дитини, звужує світосприймання, спотворює оригінальне світобачення.

Зміст освіти, форми і методи навчання та виховання в школі мають будуватися на засадах гуманізму, з урахуванням багатовікової історії народу на основі його національно-культурних особливостей і традицій, збагачених ідеалами та нормами загальнолюдських цінностей, інтернаціональними здобутками. [1,23]

Головним змістом освіти повинно стати вивчення історії та життєвого досвіду рідного народу, що забезпечить найбільш суттєву для кожної особистості етнічну або культурну ідентифікацію, та дозволить людині Л відкрити для себе свою справжню природу, духовність, досвід буття і, можливо, подальшу долю. Певні традиції, обряди, звичаї, а також історичні події, героїв та цінності національної культури потрібно вивчати не відсторонено, а включаючи безпосередньо в життєдіяльність особистості. Цілі і завдання національної системи виховання досягаються насамперед через глибоке і всебічне оволодіння учнями змістом освіти, який має втілювати у собі національні та загальнолюдські цінності.

Освіта утверджує національну ідею, сприяє національній самоідентифікації, розвитку культури українського народу, оволодінню цінностями світових культур, загальнолюдськими надбаннями.

Реалізація основних завдань і принципів виховання у національній системі освіти здійснюється у ряді пріоритетних напрямів.

Патріотичне виховання — формування патріотичних почуттів означає вироблення високого ідеалу служіння народові, готовності до трудового та героїчного подвигу в ім'я процвітання української держави. Воно покликане формувати громадянина-патріота, виробляти глибоке розуміння громадянського обов’язку, готовність у будь-який час стати на захист Батьківщини, оволодівати військовими і військово-технічними знаннями, спонукати до фізичного вдосконалення, а також вивчати бойові традиції та героїчні сторінки історії українського народу, його Збройних Сил.

Моральне виховання — прищеплення й розвиток моральних почуттів, переконань і потреби поводити себе згідно з моральними нормами, що діють в суспільстві. Опанування духовною культурою людства, нації, найближчого соціального оточення. Наслідування кращих моральних зразків своєї родини, українського народу, загальнолюдських моральних цінностей.

Цілісний процес виховання передбачає художньо-естетичну освіченість і вихованість особистості. Виховуючи у молоді естетичні погляди, смаки, які ґрунтуються на народній естетиці та на кращих надбаннях цивілізації, національне виховання передбачає вироблення умінь власноручно примножувати культурно-мистецьке надбання народу, відчувати й відтворювати прекрасне у повсякденному житті.

В системі народної освіти національне виховання здійснюється з урахуванням пізнавальних можливостей та психологічно-вікових особливостей дітей дошкільного та молодшого шкільного віку. Пояснюється це особливостями психології дітей, прикметою яких є здатність охоче пізнавати навколишній світ, нові знання, сприймати норми поведінки, виробляти власне світосприймання та світобачення. Саме тому основи національного виховання значною мірою закладаються в цей період життя та навчання. [2,345]

Національне виховання має здійснюватись на всіх етапах навчання дітей та молоді, забезпечувати всебічний розвиток, гармонійність і цілісність особистості, розвиток її здібностей та обдарувань, збагачення на цій основі інтелектуального потенціалу народу, його духовності і культури, виховання громадянина, здатного до самостійного мислення, суспільного вибору. Головними складовими національного виховання є громадянське та патріотичне виховання.

Національне виховання спрямовується на залучення громадян до глибинних пластів національної культури і духовності, формування у дітей та молоді національних світоглядних позицій, ідей, поглядів, переконань на основі цінностей вітчизняної світової культури.

Національне виховання в Українській державі має бути спрямоване на формування у молоді і дітей світоглядної свідомості, ідей, поглядів, переконань, ідеалів, традицій, звичаїв, інших соціально значущих надбань вітчизняної і світової духовної культури, досягнення високої культури міжнаціональних взаємин.

1.5 Збереження традицій національного виховання у сучасному світі

Динамізм, притаманний сучасній цивілізації, зростання соціальної ролі особистості, гуманізація та демократизація суспільства, інтелектуалізація праці, швидка зміна техніки і технологій в усьому світі - все це потребує створення таких умов, за яких народ України став би нацією, що постійно навчається. [4]

Зміст мети виховання має враховувати перспективи розвитку особистості і суспільства. Сучасна українська національна система виховання ґрунтується як на досягненнях рідного народу, його культурно-історичних традиціях, так і на кращих здобутках інших народів світу, ідеях і положеннях міжнародних документів Декларації прав людини (1947 р.). Конвенції про права дитини (1989 р.). Декларації про державний суверенітет України та ін.

Головна мета національного виховання на сучасному етапі - передання молодому поколінню соціального досвіду, багатства духовної культури народу, його національної ментальності, своєрідності світогляду й на основі цього формування особистих рис громадянина України (національної самосвідомості, розвиненої духовності, моральної, художньо-естетичної, правової, трудової, фізичної, екологічної культури), розвиток індивідуальних здібностей і талантів.

Особливу увагу необхідно зосередити на пріоритетних напрямках виховання, що складаються з фундаментальних основ притаманних українському народу, а також є загальнолюдськими цінностями:

— виховання фізично й морально здорової особистості, забезпечення необхідних умов для повної реалізації можливостей розвитку дитини, повноцінного психічного та духовного її становлення, формування навичок здорового способу життя;

— створення атмосфери емоційної захищеності, тепла, любові, взаєморозуміння, чуйності, доброзичливості, належних умов для засвоєння базових моральних цінностей та ідеалів, культурних традицій, етичних норм взаємин між близькими людьми і в суспільному оточенні, виховання культури поведінки;

— забезпечення духовної єдності поколінь, збереження родинних традицій, сімейних реліквій, вивчення родоводу, прилучення дітей до народних традицій, рідної мови, звичаїв, обрядів, виховання в них національної свідомості і самосвідомості;

— виховання поваги до законів, прав і свобод людини, розвиток громадянської і соціальної відповідальності;

— залучення дітей до світу знань, виховання поваги до науки, школи і вчителя, розвиток прагнення до освіти й творчого самовдосконалення;

— включення в спільну побутову та господарську діяльність, розвиток рис творчої працелюбної особистості, формування почуття власності та навичок господарювання;

— формування естетичних смаків і почуттів, уміння розрізняти прекрасне і потворне в мистецтві і житті, забезпечення умов для практичної творчої діяльності дітей;

— розвиток внутрішньої свободи, здатності до об'єктивної самооцінки і саморегуляції поведінки, почуття власної гідності, поваги до себе, відповідальності за свої вчинки, здатності до морального самовдосконалення.

Процес відродження української культури та національної школи в Україні активізував передових представників інтелігенції до робіт з широкою громадськістю з відродження народознавства, родинознавства, родинного календаря, української культури та народного мистецтва, традиційних народних свят і обрядів, встановлення їх зв’язків з релігійними обрядами, що позитивно впливає на відродження української нації, духовно і морально збагачує український народ. Стрижнем усієї системи виховання в Україні є національна ідея, яка відіграє роль об'єднуючого, консолідуючого фактора у суспільному розвиткові, спрямованого на вироблення життєвої позиції людини, становлення її як особистості, як громадянина своєї держави.

Процес державотворення в Україні потребує виховання підростаючого покоління на перспективу. «Але очевидно, — зазначає О. Вишневський, — через десять років життя до українця зовсім інші вимоги, ніж ті, які ставило донедавна і до яких наша виховна традиція пристосувалась.» Тому розвиток напрямків національного виховання може змінюватись з плином часу, адже сучасний світ швидко змінюється і ми маємо визначити своє місце в ньому, зберігаючи традиції та самобутність нашого народу.

Безумовно, що зміцнити і розвинути демократичну процвітаючу державу можуть тільки ті люди, які люблять та поважають свій народ, свою Україну. При цьому вони повинні мати людську гідність, національну свідомість, знати історію і традиції своєї країни і вміти їх захищати, любити свою Батьківщину і свій народ. [4,19]

Сучасна національна система виховання покликана передати підростаючому поколінню все багатство генетичного коду народу: народний світогляд, мораль, естетика, психологія, національний характер і темперамент, самосвідомість, спосіб мислення, історія тощо. Саме ці складові зумовлюють специфічні особливості системи виховання кожного народу.

1.6 Сутність і суспільна значущість національного характеру людини Освіта, філософія освіти, педагогічна наука справедливо вважаються глибоко людинознавчими галузями суспільног життя. Висока місія наук про людину, її освіту і виховання — пізнавати і пробуджувати даровані їй прироні сили (задатки, нахили) створювати умови для її гармонійного і всебічного розвитку.

Зазначимо, що сфера грунтовних досліджень сучасної педагогічної науки повністю не охоплює кола проблем, розв’язання і практична реалізація яких вимагається імперативами зміцнення незалежної України і входження її в культурний, науковий і освітній європейський простір. Реформування освіти піднесення педагогічних досліджень і виховної практики на вищий рівень значною мірою визначається тим, чи сможимо ми найближчим часом поглибити вітчизняні, національно-духовні засади і творчо, без зайвого поспіху застосувати в освітньо-виховній галузі кращі педагогічні здобутки в європейський країнах.

Однією з таких доленосних проблем для розвитку українського народу, національних меншин нашої країни є дослідженя і виховання в дітей та молоді цілісної системи морально-духовних, ідейно-ціннисних якостей, які об'єднується в науковому терміні - характер особистості.

У грунтовних філософських, науково-педагогічних працях здавна підкреслювалося, що «головне завдання педагогіки — виховання характеру», «формування характеру — перше, що повинен уміти педагог», «найголовнішеце виховання і характеру» тощо. Загально прийнятим є те, що характер людини грунтується на її тампераментрі і природній обдарованості. Характер втілює та інтегрує в собі фізичну, психічну, соціальну і духовну сутність людини. Характеру людини належить вирішальна роль у тому, якими будуть її доля, успіхи і невдачі, весь життєвий шлях. Можна згодитися з тим що недостатній рівень розвитку особистості, «безхарактерність є найдошкуднішою хворобою теперішнього суспільства» (О. Вишневський).

Глибоко проаналізувавши вищі здобутки європейської і світової науки К. Ушинський писав: «характер кожної людини складається з двох елементів: природного, що корениться в тілесному організмі людини, і духовного, що формується в житті, під впливом виховання обставин» [15,93]. Він підкреслював, що коли батьки, педагоги враховують в процесі виховання «природні джерела душі» «природжені задатки характеру», «природні нахили» тоді як правило, формується «прекрасний цільний і разом з тим сильний характер». Коли не враховується природні елементи характеру, тоді «характер, створений вихованням і життям ніколи не може мати тієї міцності і сили якими відзначається природжений характер"[15,99]

Національний характер проявляється в рідній мові, способі мислення, рідній культурі і мистетцві, традиціях, обрядах, звичаях в спецефічних для національної спільноти видах діяльності, формах поведімки.

Сучасний дослідник П. Гнатенко вважає, що національний характер — це сукупність соціально-психологічних рис, що властиві національній спільноті на певному етапі розвитку і проявляються в ціннісних ставленнях до навколищнього світу, а також культурі, традиціях, звичаях, обрядах. Національний характер — це своєрідне, спецефічне поєднання загальнолюдських рис у конкретних історичних та соціально економічних умовах буття національної спільноти"[11,6]

Освіта і виховання, підкреслимо, найтіснішим чином зв’язані з національних характером народу. Характер народу значною мірою впливає на розвиток вітчизняної системи освіти і виховання, яка в свою чергу, також впливає на національний характер, зберігаючи і розвиваючи його. Покликання педагогічної науки — глибоко досліджувати умови, при яких найкраще розвивається характер кожної дитини, всього народу, його національна освіта.

Розділ ІІ. Практична частина

2.1 Аналіз плану виховної роботи класного керівника План виховної роботи з учнями 9-Б класу, класного керівника Фегер О. В. Королівської ЗОШ І-ІІІ ступенів № 1. Сам план наведений в додатку А.

Виконуючи завдання і реалізуючи основні принципи виховної роботи, класний керівник та школа орієнтуються на нормативно — правову базу з питань виховної роботи, а саме Закони України «Про освіту», «Про загальну середню освіту», «Про охорону дитинства», «Концепцію виховання дітей та молоді», «Концепцію громадянського виховання», «Національну доктрину розвитку освіти», «Конвенцію про права дитини», «Декларацію прав дитини» та нормативно — правові акти, документи Міністерства освіти і науки України, обласногоуправління освіти, органів місцевого самоврядування.

Виконання завдань і реалізація основних принципів виховної роботи протягом навчального року здійснювалися за основними напрямками:

Національно — громадянське виховання;

Екологічне — виховання та формування здорового способу життя;

Воєннопатріотичне виховання;

Трудове — виховання та профорієнтаційна робота;

Морально — правове виховання;

Художньо — естетичне виховання;

Творчий — розвиток особистості;

Родиннос імейне виховання;

В основу діяльності школи покладено принцип гуманізму, демократизму, незалежності від політичних, громадських та релігійних організацій, поєднання загальнолюдського і національного взаємозв'язку, розумового, морального, фізичного і естетичного виховання, науковості, диференціації, індивідуалізації змісту і форм освіти, розвиваючого характеру навчання.

Виховна робота школи та класного керівника була спрямована на вирішення таких завдань:

* створення умов для розумового, духовного, морального, фізичного розвитку учнів;

* турбота про здоров’я учнів, пропаганда здорового способу життя;

* естетичне, екологічне та трудове виховання як одна з складових підготовки учнів до дорослого життя;

* продовження сумісної роботи психолого-педагогічної служби з педагогами, учнями, батьками;

* виховання громадсько-патріотичних якостей завдяки продовженню краєзнавчої та воєнно-патріотичної роботи.

Наприклад, у класній кімнаті створені куточки національної символіки, які сприяють вивченню правил вживання національної символіки України. Розроблена система заходів, які сприяють вихованню патріотичних почуттів, національної гідності, викликають інтерес до вивчення минулого нашого народу. Ціннісне ставлення особистості до суспільства і держави, бесіда «Громадянське суспільство — гарантія дотримання прав людини»; урок мужності «Хто такі партизани» (До Дня партизанської слави); «Україна від козацьких часів до сьогодення»; урок пам’яті «Ваш світлий подвиг незабутній» (до річниці визволення України від німецьк загарбників); година скорботи до Дня пам’яті жертв Голодомору; класні збори: виховна година на тему: «Мова наша солов'їна», виховна година на тему: «Державні символи України», виховна година на тему: «Що таке толерантність, людяність»; колаж «Країна моїх мрій»; круглий стіл «Що таке НАТО»; конкурс «Україна моя вишивана»; урок-реквієм «Ваш світлий подвиг незабутній»

Моральне виховання вихованців спрямовується на формування в учнів моральної свідомості, утвердження загальнолюдських та національних цінностей, моральних норм, які є регуляторами взаємовідносин у суспільстві.

З метою формування в учнів культури здорового способу життя, ціннісного ставлення до себе й до інших людей соціально педагогічна служба працює над проблемою «Здорова дитина — здорова нація», яка стала міжпредметною темою усіх чинників навчально — виховного процесу. Велика увага звертається на проведення бесід, анкетувань, тестів, що дає змогу проаналізувати наявну ситуацію та за допомогою виховних уроків по можливості виправити недоліки. Діагностично — колекційною роботою охоплені не тільки діти, а й батьки. Результати діагностування фіксуються та обробляються для подальшої виховної роботи.

Щороку вчитель планує виховну роботу і щороку він міркує про правильність вибору змісту, форми та структури свого плану. Виходячи із пропонованих вимог до плану роботи класного керівника. Класний керівник склав аналіз виховної роботи, який складається з таких розділів:

1. Аналіз виховної роботи за минулий рік.

2. Робота з батьками

3. Індивідуальна робота з учнями.

4. Цілі і задачі виховної діяльності

5. Вивчення стану й ефективності виховного процесу у класі.

Перший розділ плану традиційно називається «Аналіз виховної роботи за минулий навчальний рік». Без аналізу пережитого досвіду спільної діяльності та спілкування, визначення досягнень і з’ясування слабких місць виховного процесу у класі, без розуміння соціальних процесів, що йдуть у класному співтоваристві, й виявлення тенденцій особистісного розвитку учнів неможливо правильно намітити цільові орієнтири, визначити пріоритетні напрями виховної діяльності на майбутній навчальний рік, вибрати оптимальні форми, методи та прийоми побудови виховної роботи.

Далі в розділі поданна інформація: який цей клас, його чисельність в кількості 28 унчнів, з них 13 хлопчиків і 15 дівчаток та особливості згуртуваність класу, де уточнується момент, що майже всі учні зараховані до школи з першого класу. Але є і такі, які вибули і прибули. Описується тип сім'ї та її характеристика: повні, благополучні, функціонально — спроможні Рівень психо-педагогічної освіченості - добрий, загальний психологічний клімат сімей відповідає нормі. Поведінка класу задовільна, 70% учнів мають високий рівень вихованості, вміють поводити себе на уроках та в позашкільний час. Інтереси дітей різноманітні, 4 учнів залучені в дитяче об'єднання «Стиль», 5? «Планета», 3 — займаються в спортивній секції. Загалом діти проявляють широку зацікавленість стосовно змістовного проведення часу на дозвіллі. Класний колектив дружний, завжди готовий допомогти один одному. В класі багато лідерів. В цілому клас досить згуртований, дружній. Порушників дисципліни в класі поки не виявлено, учні систематично відвідують школу, приучені до роботи на уроках, уважні, слухняні.

На клас розробляється соціальний паспорт де вказується соціальний статус кожної дитини: сирота під опікою, неповна сім' я, дітиінваліди, діти чоронобильці, багатодітна сім'я, напівсироти для ознайомлення та пізнання дитини, як особистість. Також зазначаються доручення учнів: член прес-центру, член культмасової роботи, член комісії дисципліни і порядку, відповідальний за шкільне майно, староста, відповідальний за чергування, заступник старости, член спортивно-трудової комісії, відповідальний за озеленення класу, відповідальний за чергування, фізорг, відповідальний за підручники. Ці обов’язки вони виконуть протягом навчальному року — це характеризує їх активність і цілеспрямованість в навчальному процесі. Є такі учні, які зайняті у позаурочний час за їхніми вподобаннями, вони вдосконалюють свої особистісні якості, наприкладі, спортивної секції футбол.

Допомогу в роботі надають батьки, приділяючи велику увагу позакласній діяльності дітей: організовують екскурсії, походи. Окрема увага надається батькам, так як вони, безпосердньо впливають на розвиток дитини та формування в неї тих якостей, які є домінуючими їх сім' ях. Деякі батьки складають структуру батьківського комітету, де свої обов’язки такі, як: голова батьківського комітету, заступник голови б/к та члени батьківського комітету, за кількістю осіб може бути від кількох батьків до всього батьківського складу учнівського класу.

Тому треба наголосити на тому, що формування національних і духовних ціностей починаються з самої сім' ї її традицій. Для самих батьків, створюються плани роботи батьківсьго комітету де вказується зміст самої роботи батьківського комітету. Тому наприкладі нашого плану можемо вирізнити таку змістованість плану: організація навчально-виховного процесу у 9 класі - вересень місяць, відповідальність батьків за навчання та виховання дитини (Ст. 184 адміністративного кодексу) — жовтень місяць, організація режиму дня школяра — листопад місяць, організація Новорічних свят для дітей., безпечна поведінка дітей взимку — грудень місяць, підсумки роботи за І семестр, планування роботи на ІІ семестр — січень місяць, трудове виховання і професійна орієнтація старших підлітків — лютий місяць; запобігання розвитку шкідливих звичок в учнів — березень місяць, організація ремонту класного приміщення — квітень місяць, організація літнього відпочинку учнів. Безпечна поведінка дітей під час літніх канікул — травень, річний звіт про роботу батьківського комітету — червень місяць .

Проаналізувавши више подані тематики батьківського комітету можно сказати проте, що мало уваги приділяються самому процесу виховання дітей, а більше уваги на організаціні питання школи. Але ми повинні розуміти, що виховання починається з соціального інститута, як сім' я, а школа є дововненням для того, щоб розвинути всебічно обізнану особистість Основні виховні заходи класного керівника розділені на окремі розділи і тематики, як виховні години, класні збори — І тиждень перший урок «Україна — єдина країна» ІІ тиждень класні збори «Наші плани на І семестр», ІІІ тиждень виховна година на тему: «Чи може бути людина творцем свого щастя?», IV виховна година на тему: «Партизанськими стежками»;

1) Напрямки виховної роботи: ціннісне ставлення до себе бесіда «Наша поведінка на уроці і на перервах», бесіда «Бережи себе» (в рамках місячника «Увага! Діти на дорозі!»);

2) Ціннісне ставлення до сім'ї, родини, людей, година спілкування «Колектив починається з мене» ;

3) Ціннісне ставлення до праці, бесіда «Підліткова праця: правознавчий аспект» ;

4) Ціннісне ставлення до природи, бесіда «Чистий зелений світ навколо тебе» Догляд за квітами в класі;

5) Ціннісне ставлення до культури і мистецтва, бесіда «У світі кіномистецтва»

6) Ціннісне ставлення особистості до суспільства і держави, бесіда «Громадянське суспільство — гарантія дотримання прав людини» Урок мужності «Хто такі партизани» (До Дня партизанської слави);

7) Індивідуальна робота з учнями, уточнення списків: соціальний паспорт класу; Спостереження за поведінкою на перерві, Бесіда з учнями з поганою поведінкою, Правила поведінки в їдальні;

8) Робота з батьками, анкетування батьків з метою уточнення місць роботи, номерів телефонів, засідання батьківського комітету. Відвідати батьків з метою вивчення умов проживання, бесіда з батьками, діти яких порушують поведінку;

9) Участь у загальношкільних заходах Взяти участь в акції «Армія потребує твоєї допомоги»

Кожний захід має свою мету, для вдосконалення тих чи інших розумінь, дитини, про навколишній світ, соціальне оточення та національне ставлення особистості до своєї країни Як ми бачимо, зараз тенденцію виховних заходів на тему: «Україна — єдина країна» і це на початку навчального року, на першому виховному заході, як класна година. Це говорить про те, щоб піднняти дух патріотизму в школярів і для розуміння ними, що ми єдиний народ, єдиної країни.

Впровдовж всього вересня місяця йде загальне знайомлення дітей з різними тематиками виховання, але я мою наголосити на те, що в наш час, більш конкретні використовують теми для національного виховання особистості. В школах впроваджуть благодійні заходи, акції стосовно нашої армії в знак допомоги. І тут є складність пояснити дітям для чого це допомога, для кого і навіщо? Тому що ми повинні конкретно і відкрито пояснити дітям, про ситуацію сьогодення, щоб в них сформувався об'єктивний погляд на дану ситуацію.

Вже жовтні місяці йдеться акцент з історію, наприкладі, «України від козацьких часів і до сьогодення» Тут ми згадуємо історичні данні, які сталися з нашою державою в ті часи. Наша гордість за нашу державу, за прагнення козаків зробити Україну незалежною. Які відстоювали права нашої держави та захищали її в різних умовах. Діти знають хто такі козаки і хто вони є для ношої держави і це говорить про те, що діти розуміють хто такі «герої «нашої держави.

Протягом листопаду в плані заплановано розглянути такі важливі тематики стосовно національних і духових ціностях, наприклад, «Мова наша солов’яна» це підтверджує той факт що національне виховання є актуальним в наш час. Класний керівник бере важливі місію на себе стосовно вихованню дітей, будь — то моральне, естетичне, фізичне, трудове, національне бо всі ці компонети звязані між собою для виховання однієї людини взагалом.

В січні місяці розглядається бесіда «Захист Вітчизни — обов’язок громадянина». Це сприяє розвитку свідомості дитини про захист Вітчизни на прикладі збройних сил України. Збройні сили — гарант національної безпеки України. Національна безпека — це захищеність життєво важливих інтересів людини й громадянина, суспільства і держави, за якої забезпечуються сталий розвиток суспільства, своєчасне виявлення, запобігання і нейтралізація реальних та потенційних загроз національним інтересам. Захист Вітчизни — основне завдання Збройних сил України, обов’язок громадян нашої держави. Україна, ураховуючи необхідність забезпечення власної воєнної безпеки та оборон.

Лютий місяць характеризується створенням круглого столу на тему: «Що таке НАТО» Для того ця тематики розглядалась, як дискусія за круглим столом, щоб перевірити знання про цю організацію серед школярів. Це дає змогу орієнтуватись класному керівнику про знання дітей в цій галузі для подальшлго її уточнення або коригування.

В березні місяці розлядалась загальна інформаційно — пізнавальна тема «Сучасне рабство. Торгівля людьми» На мою думку ця тема була запропонована тому як, навіть в наш час, спостерігаються такі явища, рабство і торгівлля людьми. І діти повинні розуміти важливість цієї теми в сучасному світі.

В квітні розглядалася бесіда на тему «Гуманістична мораль у громадянському суспільстві» Класний керівник цією тему підготовує унів до суспільного життя в свої державі і наголошу на такі важливі аспекти, як моральне виховання та національно — моральні цінності. А ми знаємо, що моральне виховання ґрунтується на загальнолюдських морально-духовних цінностях, морально-духовних надбаннях попередніх поколінь людства, які визначають основу поведінки й життєдіяльності окремої людини або певних спільнот. Національні моральні цінності — це історично зумовлені й сформовані народом погляди, переконання, ідеали, традиції, звичаї, обряди, практичні дії, які ґрунтуються на загальнолюдських цінностях, але вирізняють певні національні прояви, своєрідності в поведінці й є основою соціальної діяльності людей певної етнічної групи. Учні після ціє бесіди усвідомлюють гуманість спілкування у суспільстві.

ВИСНОВКИ Отже, національна система виховання, породжена історичним процесом і створена самим народом, зосереджує в собі родинні цінності, ідеї, погляди, переконання, традиції, звичаї, навчально-виховні заклади і осередки культури, які спрямовані на організацію життя підростаючого покоління, виховання його в дусі природничо-історичного розвитку матеріальної і духовної культури нації. Система виховання ґрунтується на засадах родинного виховання, народної педагогіки, науково-педагогічної думки, що ввібрали в себе надбання національної виховної мудрості, досягнення світової культури.

Всі компоненти духовності українського народу, як і його матеріальної культури, становлять національні цінності, які є серцевиною освіти і, виховання. Рідна народна і професійна культура, наука, духовність та кращі здобутки культур інших народів становлять основний національний та загальнолюдський зміст освіти і виховання підростаючих поколінь.

Характер виховання полягає у формуванні молодої людини як громадянина України незалежно від її етнічної приналежності. Національне виховання має суспільний характер. До нього причетні сім'я, найближче соціальне оточення — формальні й неформальні об'єднання, громадські організації, засоби масової інформації, заклади.

У світлі вищевикладеного в умовах сьогодення проблема реалізації та впровадження національного виховання в Україні є найнеобхіднішим завданням для суспільства в цілому. Можна сказати, що країна, яка не має своєї самобутньої і неповторної системи виховання, національної ідеї, не має історичного майбутнього.

Найважливішою громадянською рисою особистості є сформованість національної свідомості, патріотичних почуттів до рідної землі, свого народу, готовності до праці в ім'я України. Ціновим засобом відродження нації є формування в людини національної гідності й гордості за свою Батьківщину, відмова під почуття національної меншовартості, від почуття національної неповноцінності, що формувалося віками.

Відповідно до Державної Програми «Освіта» (Україна ХХІ ст.) затвердженої постановою Кабінету Міністрів України від 3 листопада 1993 р. N 896 національне виховання в Українській державі має бути спрямоване на формування у молоді і дітей світоглядної свідомості, ідей, поглядів, переконань, ідеалів, традицій, звичаїв, інших соціально значущих надбань вітчизняної і світової духовної культури.

Національне виховання ї органічним компонентом освіти і охоплює всі складові системи освіти. Головна мета національного виховання — набуття молодим поколінням соціального досвіду, успадкування духовних надбань українського народу, досягнення високої культури міжнаціональних взаємин, формування у молоді незалежно від національної належності особистісних рис громадян Української держави, розвиненої духовності, фізичної досконалості, моральної, художньо-естетичної, правової, трудової, екологічної культури.

У другому розділі нашої роботи ми дослідили та проаналізували план виховної роботи класного керівника. На основі донного аналізу можна стверджувати про такі речі, провідною ідеєю виховної роботи школи є формування внутрішньої системи моральних регуляторів поведінки, активної громадської позиції громадянина України, розвиток особистості учнів, формування їх інтелектуального та морального потенціалу, виховання в школярів цілісного сприйняття навколишньої соціальної та природної дійсності. Особлива увага у виховному процесі звертається на формування активної громадської позиції в дітей, реалізації творчих та розумових здібностей, створення передумов для подальшого успішного життя, виховання і розвиток здорової та активної життєдіяльної особистості.

При плануванні виховної роботи забезпечуються принципи природовідповідності, враховуються вікові особливості учнів. Система педагогічних впливів охоплює все життя дитини у закладі та поза ним: в иховні заходи, взаємини, традиції, норми поведінки, творчу корисну діяльність, самоврядування.

Передумовою успішної результативності виховної роботи є наявність міцного шкільного колективу, чіткого режиму шкільного життя, педагогічна доцільність, необхідність і достатність всіх шкільних заходів, відповідність їх умовам і можливостям школи.

Виховна робота школи загалом класного керівника поєднує всі напрямки виховання, які взаємопов'язані, органічно доповнюють один одного, сприяють створенню комфортного виховного середовища та спрямовуються на набуття особистістю необхідних життєвих компетентностей необхідних для усвідомлення сенсу свого життя та активної участі у житті суспільства.

Сучасне виховне середовище розглядає громадянське виховання як соціальне, життєвотвотворче виховання, необхідне для формування та самореалізації свідомого громадянина, патріота, професіонала. Саме тому всю структуру виховної роботи школи розглядаємо з позиції громадянського виховання.

Успіх спільної діяльності педагогів і батьків великою мірою залежить від глибокого знання вчителем учнів, їхніх родин й тому у школі практикується детальне знайомство з родинами за програмою вивчення сім'ї.

Список використаної літератури

1. Бех І.Д. Гуманізм у вихованні підростаючої особистості/Рідна школа. — 1995. — № 9. — С.23−25.

2. Выготский Л. С Педагогическая психология/ Под. ред. В. В. Давидова. -М: Педагогіка, 1991.-345.

3. Гринь Г. В. Про деякі аспекти гуманізації виховного процесу Початкова школа. — 1996. — № 9. — С. 19−20.

4. Державна національна програма «Освіта», Постанова КМУ від 3 листопада 1993 р. N 896, Київ

5. Дроб’язко П.І. Українська національна школа: витоки і сучасність. — К.: Видавничий центр «Академія», 1997. — 184

6. Лозко Г. Українське народознавство. — Київ, 1995.

7. Москалець В. Психологічне обґрунтування української національної школи. — Львів, 1994.

8. Державна національна програма «Освіта» («Україна ХХІ століття»). — К., 1994. — С. 15.

9. Савченко О. Від людини освіченої - до людини культури // Рідна шк. — 1996. — № 5−6. — С. 2.

10. Ушинський К. Д. Вибрані педагогічні твори. У 2-х т. — К., 1983. — Т. 1. — С. 46

11. Русова дошкільне виховання // Україна. — 1991. — № 4. — С. 40.

12. Українська радянська енциклопедія: В 12-ти т. — К., 1997;1985. — Т.4. — С. 339.

13. Сухомлинський В. О. Проблеми виховання всебічно розвиненої особистості // Вибр. твори: В 5-ти т. — К., 1976. — Т.1. — С. 147.

14. Словник Української мови: В 11-ти т. — К., 1970; 1980 — Т.9. — С. 590

15. Короткий психологічний словник. — К., 1976. — С. 164.

16. Бех І.М. Духовні цінності в розвитку особистості // Педагогіка і психологія. 1997. № 1.

17. Боришевський М. Й. Духовні цінності в становленні особистості громадянина // Педагогіка і психологія. — 1997. № 1.

18. Бутківська Т.В. Цінності від учителя до учня // Початкова школа. — 1997. № 2.

19. Ващенко Т. Г. Діагностика моральних цінностей особистості школярів // Рідна школа. — 1996. № 2.

20. Тараненко І.Г. Демократичні цінності у становленні громадянина // Педагогіка і психологія. — 1997. № 2.

21. Гевко О. Формування національно-патріотичних рис у студентів // Рідна школа.-№ 11.-2001.-С.47−48.

22.Постанова від 3 листопада 1993 р. № 896 Київ // Про Державну національну програму «Освіта» («Україна ХХІ століття»)

23. Автореферат дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата педагогічних наук Гевко Оксана Іванівна Національно-патріотичне виховання студентів вищих педагогічних закладів засобами декоративно-ужиткового мистецтва

.ur