Дидактичні умови організації домашньої роботи в початкових класах

Дипломна робота

Дидактичні умови організації домашньої роботи в початкових класах

ЗМІСТ

Вступ

Розділ І. Проблема організації домашньої роботи в педагогічній теорії і практиці

.Зміст поняття «домашня робота». Нормативно-правове забезпечення організації домашніх завдань

1.2. Види домашніх завдань та способи їх перевірки

1.3 Стан організації домашньої роботи з учнями початкових класів у масовому педагогічному досвіді

1.4 Психологічні особливості учнів початкових класів та іх врахування в організації домашньої роботи Розділ ІІ. Експериментальне дослідження ефективності виділених дидактичних умов організації домашньої навчальної роботи

2.1 Характеристика дидактичних умов організації домашньої навчальної роботи молодих школярів

2.2 Методика експериментального дослідження

2.3 Аналіз результатів експериментального дослідження6

Висновки Список використаної літератури Додатки

Вступ

Відповідно до Закону «Про загальну середню освіту» з 1 вересня 2001 року розпочався перехід на новий зміст, структуру та єдиний 4-річний термін навчання учнів початкової школи.

Головним завданням початкової ланки сучасної загальноосвітньої школи є забезпечення умов для інтелектуального, соціального, морального, фізичного розвитку і саморозвитку кожного учня, що реалізуються через оновлення змісту навчальних програм, методики проведення уроку, форм організації навчально-виховного процесу, в тому числі й організації домашньої самостійної роботи. Саме поняття «домашня самостійна робота» буде основним в нашій дипломній роботі, темою якої є «Дидактичні умови організації домашньої роботи в початкових класах». Тема дипломної роботи є досить актуальною, потребує вивчення і дослідження, оскільки багато вчителів не надають належної уваги домашній роботі, упускаючи те, що навчання може бути ефективним лише за умови, якщо навчальна робота під час уроків підкріплюється добре організованою домашньою роботою учнів. Засвоєння умінь і навичок, а також повторення навчального матеріалу відбувається головним чином у процесі домашньої роботи учнів, яка, доповнюючи і продовжуючи урок, сприяє поглибленню і розширенню знань учнів, привчає їх до самостійного мислення. На уроках, як би добре вони не проводилися, відбувається фіксація знань у короткочасній пам’яті. Для їх переведення у довгочасну пам’ять необхідне наступне повторення, яке найчастіше відбувається під час домашньої роботи. Крім того, засвоєння знань і формування навичок залежить від індивідуальних особливостей учнів, відбувається в різному темпі. Учням, що навчаються в одному класі, на це потрібен різний час, що під час уроку неможливо забезпечити. Домашня робота також сприяє формуванню відповідальності, навичок самостійної діяльності.

Об'єкт дослідження — процес організації домашньої роботи у початкових класах.

Предмет дослідження — дидактичні умови організації домашньої навчальної роботи учнів 2−4 класах.

Метою дослідження дипломної роботи полягає у визначенні дидактичних умов ефективної організації домашньої навчальної роботи у 2−4 класах.

Гіпотеза дослідження. Рівень навчальних досягнень учнів значно підвищиться, якщо в процесі організації домашньої роботи дотримуватися таких дидактичних умов: 1) індивідуалізація домашніх завдань; 2) різноманітність домашніх завдань; 3) формування в учнів уміння виконувати домашні завдання; 4) систематичність перевірки виконання домашньої роботи; 5) забезпечення інформованості батьків щодо організації домашньої роботи.

Відповідно до мети і висунутої гіпотези в дослідженні поставлені такі завдання:

1. Проаналізувати сутність поняття «домашня робота», особливості її проведення.

2. Вивчити питання організацію домашньої роботи у масовому педагогічному досвіді.

3. Виділити дидактичні умови організації домашньої навчальної роботи.

4. Перевірити ефективність експериментальної методики у педагогічному процесі.

Для розв’язання завдань дослідження використовувались теоретичні і емпіричні методи дослідження.

Теоретичні: аналіз літератури з психології, дидактики і методики з метою визначення сутності досліджувальних понять.

Емпіричні: педагогічні спостереження, педагогічний експеримент, методи вивчення результатів учнівської праці, діагнозування рівнів готовності учнів до самостійного виконання навчальної роботи, статистичний аналіз результатів дослідження.

Провідним методом дослідження був експеримент, який застосовувався на констатувальному і формувальному етапах дослідження.

Практична значимість дослідження полягає у розробці системи різнорівневих, різновидових, вільних за вибором домашніх завдань в системі уроків з окремих тем математики і мови у 4 класі.

Структура роботи. Дипломна робота складається із вступу, двох розділів, висновку, списку використаної літератури, додатків. У роботі використано 69 джерел літератури.

Розділ І. Проблема організації домашньої роботи в педагогічній теорії і практиці

1.1 Зміст поняття «домашня робота». Нормативно-правове забезпечення організації домашніх завдань

Проблемою організації домашньої роботи в педагогічній теорії і практиці займаються як вітчизняні, так і зарубіжні педагоги, має вона місце і у працях педагогів минулого? Я. А. Коменського, А.Ф.Дістервега, К. Д. Ушинського та ін.

У визначенні сутності і методики домашніх завдань ми спиралися насамперед на ті праці, у яких ця проблема була об'єктом спеціального дослідження (В.Ф.Паламарчук, З. С. Попова, М.М.Поспелов). До аналізу залучені публікації, у яких тією чи іншою мірою висвітлені умови ефективної організації самостійної діяльності учня як методу навчання (Х. Древелов, М. Ржецький, З. Шабалина).

У педагогічній літературі можна зустріти два терміни — «домашня навчальна робота» і «домашні навчальні завдання». Одні дослідники вважають, що ці два терміни є синонімічними, а інші заперечують таку думку, відзначаючи лише тісний взаємозв`язок понять «домашня навчальна робота» і «домашні навчальні завдання».

Ми ж у нашому дослідженні будемо використовувати обидва терміни: і «домашня навчальна робота», і «домашні навчальні завдання», вважаючи, що ці поняття невіддільні, взаємодоповнюють одне одного, оскільки вони передають однорідне педагогічне явище — самостійну навчальну діяльність, що відбувається без керівництва вчителя і, як правило, за межами класу.

Аналізуючи дослідження, ми дійшли висновку, що загальнодидактичні аспекти домашніх завдань знайшли відображення лише в окремих дослідженнях. Зокрема, у працях В. Ф. Паламарчук висловлене принципове теоретичне положення про те, що домашню роботу слід розглядати в межах цілісної системи форм навчання й будувати на основі провідних видів діяльності на кожному віковому етапі розвитку учнів. Ученим обґрунтована класифікація домашніх завдань за способом виконання, характером навчальних дій, за етапами засвоєння матеріалу.

Стосовно початкової школи характерним є розкриття методичних аспектів, зауваження щодо змісту і методики домашніх завдань у межах певних тем і конкретних уроків. Праці М. В. Богдановича, Н.Б. Істоміної, М. Г. Моро, А. М. Пишкало, Л.П. Кочиної та інших дозволяють глибше і точніше врахувати методичні вимоги до організації домашніх завдань залежно від характеру навчального матеріалу, складності і тривалості теми, визначити прийоми перевірки домашніх завдань.

Різні педагоги по-своєму розкривають зміст поняття домашньої навчальної роботи учнів та домашніх завдань.

Наприклад, Волкова Н. П. під домашньою роботою розуміє самостійне виконання учнями навчальних завдань після уроків, які діти виконують не тільки вдома, а й у школі, зокрема в групах продовженого дня, тому домашню роботу ще називають самопідготовкою. Щодо домашніх завдань, то вказує, що це не лише виучування поясненого на уроці, виконання вправ, розв’язування задач, але й самостійне вивчення нового матеріалу.

В українському педагогічному словнику домашня навчальна робота учнів розглядається як форма організації навчання, самостійна, поза уроками робота учнів з виконання навчальних завдань. Вона включає вивчення навчального матеріалу, який пояснювався на уроці, самостійне вивчення нового матеріалу, самостійні спостереження, проведення дослідів, виготовлення наочних посібників, написання творчих робіт тощо; домашні завдання визначаються як складова частина навчального процесу, яка полягає у виконанні учнями за завданням учителя самостійної навчальної і практичної роботи після уроків, ця робота тісно пов`язується з уроками, доповнює їх, сприяє більш міцному і свідомому засвоєнню знань, умінь і навичок 64.

С.П. Баранов під домашньою навчальною роботою розуміє форму організації самостійного, індивідуального вивчення школярами навчального матеріалу в позаурочний час [6, 133]. Визначення домашнім завданням не дає, хоч використовує у своїх дослідженнях обидва терміни, не розмежовуючи їх.

А.М. Алексюк, як і С. П. Баранов, визначає лише поняття домашня навчальна робота. Це складова частина навчально-виховного процесу в школі, самостійне вивчення учнем навчального матеріалу під опосередкованим керівництвом учителя на основі його завдань та інструкцій [49, 201].

Львов М.Р. зазначає, що домашня самостійна робота —- це важлива частина навчального процесу, яка тісно пов’язана з уроками і виступає їх продовженням [21, 130].

Згідно досліджень Харламова І.Ф. домашня робота полягає в самостійному виконанні завдань вчителя на повторення і більш глибшому засвоєнню матеріалу, що вивчається і його застосуванні на практиці, розвитку творчих здібностей і удосконаленні навчальних умінь і навичок.

Основною метою домашньої роботи є закріплення і поглиблення знань учнів, одержаних на уроці, а також підготовка їх до активного сприймання нового навчального матеріалу 49, 201.

В зміст домашнього завдання входить навчальний матеріал, який має істотне значення для засвоєння знань. Ним має передбачатися: закріплення в свідомості матеріалу з навчального предмета, формування вмінь оперувати набутими знаннями (операційні вміння), вміння працювати з книгою, дотримуватися гігієни праці (організаційні вміння), виконувати всі етапи роботи Ї від планування дій до оцінки одержаного результату та його вдосконалення (функціональні вміння). Зміст домашніх завдань повинен бути таким, щоб допомогти учням справитися з труднощами у навчанні 55, 17−19.

Домашня робота виконує такі дидактичні функції:

· розширення, поглиблення і закріплення знань, умінь, отриманих під час уроків;

· формування умінь і навичок самостійної навчальної діяльності;

· розвиток самостійності мислення, індивідуальних нахилів і здібностей учнів 50, 120.

Домашня робота є важливою складовою навчального процесу, оскільки навчання може бути ефективним лише за умови, якщо навчальна робота під час уроків підкріплюється добре організованою домашньою роботою учнів. Засвоєння умінь і навичок, а також повторення навчального матеріалу відбувається головним чином у процесі домашньої роботи учнів, яка, доповнююючи і продовжуючи урок, сприяє поглибленню і розширенню знань учнів, привчає їх до самостійного мислення.

На уроках, як би вони добре не проводилися, відбувається фіксація знань у короткочасній пам’яті. Для їх переведення у довгочасну пам’ять необхідне наступне повторення, яке найчастіше відбувається під час домашньої роботи. Крім того, засвоєння знань і формування навичок залежить від індивідуальних особливостей учнів, відбувається в різному темпі. Учням, що навчаються в одному класі, на це потрібен різний час, що під час уроку неможливо забезпечити. Домашня робота також сприяє формуванню відповідальності, навичок самостійної діяльності.

Досвід вчителів переконує, що добитися глибоких, міцних знань учнів без домашньої навчальної роботи неможливо. Але відомі і спроби обійтися без неї. З цією метою вчителі всіляко активізовували роботу учнів на уроці, забезпечуючи осмислення та закріплення знань. Однак поза увагою лишалася самостійна робота учнів, формування вмінь її організовувати, виховання вольових та інших рис характеру 49, 201.

Беззаперечно, що значення домашньої роботи в навчальному процесі багатогранне і дуже велике. З одного боку, вона тісно пов’язана з діяльністю учня на уроці, а з другого — виконується в зовсім інших умовах. Тут уже відсутні безпосередні керівництво і допомога з боку вчителя, школяр має працювати, приймати рішення сам. Це потребує від нього прояву багатьох якостей, які не можуть бути сформовані ніяким іншим шляхом, крім як у процесі виконання самостійної роботи вдома. До таких якостей належать вміння сплановувати і організовувати свою навчальну працю, здійснювати постійний самоконтроль за правильністю виконаних дій, ставити перед собою все нові й нові завдання і т. ін.

Однак результативність домашньої роботи учня залежить не тільки від нього самого, але й від учителя, від діяльності в класі, від батьків, які повинні створити сприятливі для роботи умови.

Самостійно працюючи вдома, школяр неминуче зустрічається з труднощами, які не можуть бути передбачені учителем стосовно кожного окремого учня. Це ставить школяра перед необхідністю розв’язувати найрізноманітніші пізнавальні й організаційні питання самостійно. І до цього він повинен бути підготовленим у процесі занять з учителем у школі.

Слід звернути увагу на зв’язок характеру домашньої роботи і оволодіння учнем раціональними прийомами розумової праці. Школярі, які володіють ними, потребують менше часу на виконання завдання, але прагнуть глибше засвоїти матеріал. Швидко справляються з домашніми завданнями несумлінні учні, не докладаючи зусиль, щоб розібратися в матеріалі. Багато часу витрачають слабкі школярі, але здебільшого непродуктивно. Найбільше часу витрачають на виконання домашніх завдань старанні учні з середніми здібностями, які не володіють раціональними прийомами навчальної праці.

На основі розглянутого неважко дійти висновку, що володіння раціональними прийомами розумової праці — найважливіший фактор успішної домашньої навчальної праці учня. Воно допомагає всім учням. У тому числі й тим, кому властивий дещо уповільнений темп мислення, і тим, у кого дещо слабше розвинута пам’ять. Раціональна організаця навчальної праці дає змогу, з одного боку, компенсувати деяку затримку в роботі, зумовлену індивідуальними особливостями учня, а з другого, розвинути відповідні здібності.

Слід підкреслити, що домашня навчальна робота потребує не тільки розумової, але й організаційної самостійності школяра. Він повинен без нагадувань і допомоги дорослих підготувати своє робоче місце, необхідні засоби навчальної праці, розпочати її у визначений (нерідко самим учнем) час, розподілити його відповідним чином і т. ін. У цьому відношенні самостійна домашня навчальна робота школяра є важливим засобом формування у нього здатності до самоуправління (самокерівництва), до самоконтролю, постановки перед собою цілей діяльності, раціоналізації своєї праці.

Навчальна робота в школі здійснюється в багатьох організаційних формах. Робота ж учня вдома ніби протистоїть усім іншим формам організації навчання, які застосовуються вчителями. Тому іноді говорять навіть про дві форми навчання: під керівництвом учителя і шляхом самостійного виконання завдань у відповідності з одержаними від педагога інструкціями.

Всі форми роботи необхідні, оскільки кожна допомагає учню оволодівати новими знаннями і вміннями. Тому сукупність усіх форм слід розглядати як систему організації навчання.

Домашня робота школяра в цій системі відіграє важливу роль не тільки тому, що доповнює процеси осмислення і закріплення знань, які здійснювалися на уроці. Головне полягає в тому, що учень привчається працювати самостійно: проводити спостереження, самоконтроль, знаходити оптимальні рішення й т. ін.

Специфіка домашньої роботи учня не в тому, що застосовуються нові методи і зміст діяльності, а в характері керівництва роботою, тобто в самокерівництві.

Отже, домашні завдання виправдовують свої функції лише за самостійного їх виконання учнями. Щоб забезпечити це, важливо враховувати можливості змісту завдань для вироблення й закріплення деяких прийомів навчальної діяльності. Наприклад, на уроках читання Ї це вміння складати план, переказувати текст, виділяти головну думку прочитаного; на уроках математики Ї навчання та самостійне застосування різних способів перевірки розв’язування задач, прикладів; на уроках мови Ї прийоми самоконтролю, алгоритми застосування найважливіших правил зі складною структурою тощо. З одного боку, організовуючи на уроці самостійну роботу, вчитель має спеціально виділяти ці прийоми, привчати дітей до виконання домашніх завдань, а з другого Ї на уроці готувати учнів до виконання домашніх завдань. Адже труднощі, які виникають у школярів під час виконання домашньої роботи, беруть початок на уроці. Щоб запобігти цьому, класовод має взяти за правило: ніколи не задавати додому того, чого діти добре не зрозуміли в класі. Тільки впевнившись, що новий матеріал усвідомлено і навіть частково засвоєно, можна пропонувати для самостійної домашньої роботи завдання і вправи на закріплення і поглиблення цього матеріалу 48, 275.

Домашні завдання утворюють певний взаємозв'язок між уроками. Як компонент системи організації навчання, домашня робота здійснюється під впливом проведеного уроку і сама впливає на наступний урок. Вплив уроку на домашню навчальну роботу дуже великий, оскільки він визначає її зміст, розкриває перед учнями способи діяльності, які доцільно застосувати. Наскільки успішно розв’язуватимуться ці питання на уроці, настільки й успішною буде домашня робота.

Вплив домашньої роботи на наступний урок теж значний, тому що учень повинен сам оволодіти матеріалом чи прийомами роботи, які застосовуватимуться на уроці. Діяльність на уроці і домашня робота взаємодоповнюють одна одну ще й як колективна та індивідуальна робота. На уроці робота має бути колективною, включати обговорення певних питань учнями всього класу, спільне подолання утруднень, що виникли, в розумінні матеріалу чи виконанні якихось дій з ним. Тут в основному переважає сприймання знань. При виконанні ж домашніх завдань переважає індивідуальна робота, відтворення знань, застосування їх кожним учнем, осмислення, закріплення.

Урок повинен служити зразком для організації домашньої роботи. Для цього слід розглянути приклади дій, передбачити можливі ускладнення. Після уроку учень повинен відчувати себе готовим до виконання завдання. Водночас завдання, виконані вдома, частково чи повністю можуть служити основою для продовження роботи на уроці. Чим тісніший взаємозв'язок форм навчання, тим більша його ефективність 55, 7.

Державним управлінням освіти передбачене нормативно-правове забезпечення організації домашніх завдань. Виходячи з цього, а також деяких рекомендацій дослідників цієї проблеми можна виділити певні правила щодо організації домашніх завдань в початковій школі. Зокрема:

В 1-му класі домашні завдання не задаються.

Не рекомендується також давати завдання додому на канікули, на вихідні та святкові дні. Діти в ці дні відпочивають разом з батьками і можуть здійснювати туристичні прогулянки, відвідувати музеї та ін. Корисно один день в тиждень робити відпочинок від напруженої навчальної роботи.

У 2−4 класах обсяг навчального матеріалу для домашніх робіт орієнтовно повинен становити 14 обсягу, виконаного на уроці і бути таким, щоб витрати часу на їх виконання не перевищували у 2-му класі Ї 45 хв., у 3 класі Ї 1години 10 хв., у 4 класі Ї 1 год. 30 хв. Для більш важчих завдань потрібно передбачити резерв часу. Наприклад, якщо в класі учні виконують завдання за 10 хв., то на самостійне виконання подібного завдання слід виділяти близько 15 хвилин. При визначенні обсягів домашніх завдань необхідним є врахування темпу і ритму роботи учнів, навантаженням їх навчальною роботою цього та наступного днів, стану їхнього здоров’я.

З основ здоров’я та фізичної культури, основ безпеки життєдіяльності, трудового навчання, художньої праці, мистецтва (музики, образотворчого мистецтва) домашні завдання, як правило, не задаються.

Добір завдань для домашньої роботи, інструктаж щодо їх виконання учитель продумує завчасно і фіксує в поурочному плані Ї конспекті уроку.

Домашні завдання можна диференціювати в залежності від підготовки учнів, їх індивідуальних особливостей сприйняття, пам’яті, мислення, урізноманітнюючи при цьому зміст домашніх робіт та їх характер. Доцільно надавати право учням вибирати серед різних запропонованих варіантів (рівнів) завдання як для індивідуального виконання, так і для роботи в парах чи невеликих групах.

Домашню роботу молодшим школярам потрібно давати систематично. Інакше вони привикають до непослідовності вчителя, засмучуються, якщо, наприклад, сьогодні отримують домашнє завдання, і радіють, якщо завдань не задають. Така ситуація не сприяє вихованню позитивних мотивів учіння. Якщо вчитель вважає за необхідне не перевантажувати в даний день домашньою навчальною роботою, краще дати легке завдання, яке пов’язане з ігровою ситуацією, спостереженням, ніж зовсім не давати домашньої роботи.

8. Логіка домашнього завдання повинна бути простіша і доступніша, ніж система пояснення в класі. Потрібно вибирати таку вправу, задачу, приклад, текст, в яких добре виділяється основне положення, що вивчається.

9. В початкових класах особливо важливо, щоб домашні завдання викликали інтерес, включали елементи гри. Н. К. Крупська писала: «Чем младше возраст, тем интереснее должно быть само задание».

Одним з активних засобів зацікавленості дітей виступає зв’язок домашньої навчальної роботи з життєвим досвідом дитини: спостереження за явищами, подіями навколишнього середовища; складання речень, текстів, математичних задач і прикладів на основі спостережень за реальними подіями, близьких дітям.

10. Молодшим школярам необхідні пояснення і поради про техніку виконання домашнього завдання: яке правило слід повторити і як користуватися ним в процесі виконання вправ; яким повинен бути запис речень, задач, прикладів; як потрібно самому провіряти виконане завдання. Дуже корисно в класі виконати приклад, задачу, які будуть подібні тим, що включені в домашню робоу. Вчитель звертає увагу на систему суджень, яка приводить до правильних результатів і відповідей. Вчителю потрібно провіряти, чи всі діти записали те, що їм було задано додому. Домашнє завдання чітко записують на дошці в постійному місці. Вчитель, як правило, звертається до класу із запитанням: «Кому що не зрозуміло із домашнього завдання?» Бажано, щоб відповіли насамперед ті учні, які працюють удома самостійно, без батьківського нагляду. Водночас застережемо вчителів, котрі надто детально пояснюють своїм вихованцям домашнє завдання: треба знати міру, щоб кожна робота була зрозумілою, але містила для учня трудність, вимагала розмірковування.

11. Місце подачі домашнього завдання може бути на будь-якому етапі уроку. Не можна робити цього «під дзвінок» або ще гірше під час перерви. Однак численні спостереження показують, що цей неприпустимий недолік дуже прижився у початкових клсах через непродуманість структури уроку, нерозуміння важливості домашніх завдань, зневажливе ставлення вчителя до дитячого відпочинку на перерві. За такої постановки справи в учителя немає змоги перевірити, чи всі діти знають і зрозуміли, що і як виконувати вдома. Якщо діти відвідують групу продовженого дня, то на уроці не варто гаяти час на детальний інструктаж щодо виконаня домашньої роботи. Але в розмові з вихователем групи класовод зобов’язаний порекомендувати мету домашнього завдання, привернути увагу учнів, які потребують особливого підходу, вказати, кому дано індивідуальні завдання тощо.

Домашнє завдання інколи можна давати й на початку, і в середині уроку, якщо це виправдано ходом заняття, змістом матеріалу. Наприклад, учні складали за картиною усні оповідання. Заслухавши їх, учитель говорить: «А вдома кожний з вас запише у зошит своє оповідання. Це буде вашим домашнім завданням». Або, скажімо, діти розв’язували задачу одним способом, а вдома мають розв’язати по-іншому чи скласти обернену задачу, продовжити розв’язування прикладів тощо. Такі домашні завдання можна давати відразу після виконання тієї роботи, з якою вони пов’язані. Головне тут Ї забезпечити розуміння кожним учнем вимог і змісту наступної роботи.

Отже, домашні завдання в початкових класах багатофункціональні. Їх зміст і способи виконання мають формувати в дітей уміння самостійно працювати, закріплювати предметні уміння, навички, розвивати пізнавальні інтереси.

1.2 Види домашніх завдань та способи їх перевірки

Вид домашньої навчальної роботи, виконуваної учнем, значною мірою залежить від характеру завдання. Виходячи з певних ознак, можна виділити багато видів домашніх завдань. Розглянемо деякі з них.

За способами виконання, які використовуються, розрізняють усні, письмові й предметно-практичні завдання. Так, багато дій можна виконати і усно, і письмово, і показати практично. Однак є завдання, які виконуються переважно усно (наприклад, вивчити вірш, прочитати статтю, підібрати приклади на правила), письмово (розв'язати задачу, написати твір, переказ) і практично (провести який-небудь дослід, вивчити рельєф місцевості, явищ природи).

Згідно з етапами процесу засвоєння можуть бути складені завдання на сприйняття нового матеріалу (ознайомлення з текстом, рисунками, таблицями і т.ін.), на осмислення засвоєного матеріалу (систематизація, узагальнення, пояснення тощо), на його закріплення (заучування, вправи на запам’ятовування матеріалу) і на застосування одержаних знань (розв'язання задач, виконання дослідів та ін.). Вид завдання обирається залежно від методичної мети, поставленої вчителем.

Виходячи з характеру навчальних дій, які може виконувати учень, завдання поділяються на виконавські (повторення, відтворення матеріалу, вправи) і творчі (написання творів, проведення експериментів та ін.). Обидва види завдань відіграють надзвичайно важливу роль в успішному засвоєнні знань учнями.

Завдання можуть бути обов’язковими для всіх школярів чи обиратися ними за бажанням (з використанням додаткової літератури або інших джерел інформації).

За ступенем індивідуалізації завдання можуть поділятися на загальні, диференційовані (індивідуалізовані), індивідуальні. Основне призначення диференційованих завдань — забезпечити для кожного учня оптимальний характер пізнавальної діяльності у процесі навчальної роботи, а організація роботи на уроці дає можливість учителю одночасно працювати з усіма учнями. Сильніші учні поглиблюють свої знання, допомагають слабшим, а слабші міцно засвоюють програмний матеріал. Завдання добираються такі, щоб і слабші відчували, що вони можуть самостійно добувати знання.

СПОСОБИ ДИФЕРЕНЦІЮВАННЯ ДОМАШНЬОЇ НАВЧАЛЬНОЇ РОБОТИ

За змістом і основною функцією, яку виконують завдання у процесі навчання, виділимо такі їх види:

Ті, що підготовлюють учнів до роботи, яка проводитиметься на наступному уроці. Це може бути і осмислення повідомлених нових знань учителем, і розв’язання задач, і проведення практичних робіт тощо. Завдання такого характеру даються у вигляді доручення: підібрати прислів'я і приказки, крилаті слова, рисунки на певну тему; подивитися передачу по телебаченню чи прослухати радіопередачу і підготуватися до відповідей на запитання чи написання твору; відібрати факти, провести спостереження; зібрати цифровий матеріал, який може бути використаний для складання і розв’язання задач на уроці; прочитати матеріал, що обговорюватиметься на уроці; знайти відповіді на питання, які розглядатимуться, і т.ін.

Такі завдання забезпечують зв’язок навчання з життям, викликають в учнів пізнавальний інтерес, а головне — готують їх не тільки до свідомого й активного сприйняття нового матеріалу на уроці, а й до його обговорення, формують вміння давати відповіді на питання, які виникають, і ставити їх самостійно.

Домашні завдання, які сприяють систематизації й узагальненню набутих знань, їх поглибленому осмисленню. Такі завдання даються після вивчення матеріалу уроку чи після закінчення розгляду теми. Дуже корисне зведення вивченого учнями матеріалу в схеми, таблиці, складання переліків і т.ін. Це допомагає наочно уявити вивчений матеріал у системі, яка складається з компонентів, певним чином пов’язаних один з одним. Вивчене постає перед учнями під іншим кутом зору, виявляються нові зв’язки.

Цей вид завдань передбачає складання планів, підготовку відповідей на поставлені вчителем запитання, самостійну постановку запитань, придумування задач.

Домашні завдання, що сприяють закріпленню знань і практичному оволодінню методами навчальної роботи. Це пропозиція вивчити напам’ять вірші, частини текстів, які збагачують мову учня, формули, необхідні при розв’язанні задач тощо. Однак основний їх вид — вправи, виконуючи які учень одночасно і закріплює знання, і оволодіває методами навчальної роботи.

Під час виконання цього виду завдань школяр використовує різні прийоми запам’ятовування: багаторазові повторення, встановлення асоціативних зв’язків, поділ навчального матеріалу, що засвоюється, на частини, виділення яких-небудь ознак і т.ін.

Домашнє завдання на застосування одержаних знань на практиці. Завдання даються після вивчення навчального матеріалу на уроках. Це нескладні досліди, пов’язані з використанням одержаних знань у домашньому господарстві, у навчально-виробничих майстернях, під час роботи учня у народному господарстві. Такі завдання пов’язують навчання з життям, підвищують пізнавальні інтереси учнів, формують практичну спрямованість їх мислення.

Виділяють також репродуктивні, конструктивні та творчі домашні завдання.

Деякі учні після пояснення вчителя можуть виконати тільки аналогічне завдання, яке розв’язувалось на уроці. Таким школярам пропонується на деякий час репродуктивні завдання, наприклад, прочитати і переказати статтю з підручника; вставити пропущені букви; розв’язати задачу за допомогою формули, провести дослідження згідно інструкції.

Більш складнішими являються конструктивні (або реконструктивні) завдання, наприклад, виділити головне, скласти план, таблицю, схему, порівняти окремі положення, систематизувати матеріал. Давати учням такі завдання можна тільки після належної підготовки у класі, коли вони оволодівають основними прийомами розумової діяльності. Не рекомендується давати завдання на копіювання схем, малюнків, карт: кожна робота повинна вимагати нових зусиль, бути хоч невеликим, але кроком вперед в розумовому розвитку.

Творчі завдання виконуються як окремими учнями, так і всім класом, вони сприяють розвитку пізнавальних потреб і творчого мислення школярів. Творчі завдання можуть даватися як перед вивченням на уроці певного матеріалу, так і після його вивчення. Обговорення творчих робіт, пропозицій, розробок завжди викликає інтелектуальне і емоційне піднесення, створює сприятливий грунт для вивчення навчального матеріалу, що відповідає інтересам учнів. Такі завдання вимагають, як правило, відповіді на такі запитання: «Як зробити, щоб???» і «Чому це так?» Даються творчі завдання учням, які володіють достатніми знаннями і мислительними операціями, мають необхідний досвід творчої діяльності, час на їх виконання. До творчих робіт відносять написання творів, проведення самостійних експериментів, складання задач, знаходження нових методів їх розв’язання тощо.

Домашні завдання, як правило, виконуються індивідуально. Іноді практикуються групові завдання, які виконуються кількома учнями по частинах.

Перевірка домашньої роботи може здійснюватися вчителем різними шляхами: усним опитуванням чи побіжним ознайомленням з письмовими роботами на уроці або переглядом зошитів після уроку. Перевірка завдань в основному проводиться на початку уроку, однак може здійснюватися і в кінці, і протягом його у поєднанні з роботою над новим матеріалом. Деякі вчителі замість перевірки домашнього завдання дають учням вправи, аналогічні завданню, і на основі їх виконання роблять висновок про якість домашньої роботи.

Найбільш поширена фронтальна перевірка виконання завдання на уроці. Учитель перевіряє, чи всі виконали завдання, ставить всьому класу запитання щодо його змісту, учні дають стислі відповіді, відзначають труднощі, з якими зустрілися. Педагог виявляє й усуває помилки, робить узагальнення. Більш глибока індивідуальна перевірка передбачає опитування одного-трьох учнів, протягом якого інші учні стежать за відповідями, доповнюють, виправляють помилки.

Якщо школяр не виконав завдання, то вчитель повинен з’ясувати причини цього. Вони бувають найрізноманітнішими — від несприятливих умов для занять удома до небажання систематично працювати. У випадках, коли виявиться, що завдання складне для учня, слід з’ясувати, в чому полягає утруднення і допомогти його подолати. Якщо школяр лінивий, то потрібно посилити контроль за його роботою, вимагаючи виконання учнівських обов’язків, привчати доводити почату справу до кінця. Якщо учень не встигає виконувати домашні завдання — допомогти йому оволодіти прийомами раціональної організації праці.

Важливою формою контролю є взаємна перевірка виконаних робіт учнями з виявленням помилок, їх усунення і виставлянням оцінки, а потім у окремих випадках обгрунтуванням оцінки перед усім класом. Залучення всіх учнів класу до перевірки домашніх завдань, до обговорення помилок, шляхів їх подолання дуже доцільне, бо дає кожному школяреві додаткові уявлення про процес засвоєння й можливі труднощі. Залучити учнів до участі в перевірці можна ще таким чином: учитель викликає одного з учнів, який демонструє виконане завдання (записуючи на дошці, читаючи і т.ін.), а інші звіряють його з своєю роботою. Якщо вчитель виявляє у викликаного учня помилку, то запитує, у кого зроблено інакше і з допомогою класу з’ясовує, як повинно бути правильно.

Таким чином, у даному розділі ми розглянули різні види домашніх завдань та способи їх перевірки. Найпоширенішим є їх поділ на репродуктивні, конструктивні та творчі, а також усні та письмові. Щодо способів перевірки домашньої роботи, то основними шляхами є фронтальна, індивідуальна перевірка та взаємоперевірка.

1.3 Стан організації домашньої роботи з учнями початкових класів у масовому педагогічному досвіді

На домашню роботу покладаються важливі функції навчання, виховання і розвитку. Але, на жаль, в практиці ці функції не завжди реалізуються, оскільки основну увагу вчитель скеровує на проблеми уроку.

З метою вивчення проблеми організації домашньої роботи в початкових класах у методичній літературі і масовому педагогічному досвіді нами проведено спостереження та аналіз уроків учителів початкових класів, проаналізовано методичні посібники для вчителів початкових класів, розглянуто ідеї передових педагогів, проведено анкетне опитування вчителів та учнів (додаток, А).

В ході педагогічної практики нами відвідано 30 уроків, під час яких спостерігали, що більшість вчителів домашні завдання подають у кінці уроку, при цьому основними є завдання, що містяться у підручнику. Похвальним є те, що вчителі намагаються урізноманітнювати домашні завдання, вагомого значення надають творчим завданням. Нами проведено анкетне опитування вчителів початкових класів з проблеми дослідження. На запитання: «Чи пропонуєте дітям домашні завдання на вибір» лише 20% вчителів дали стверджувальну відповідь, а на питання: «Чи інформуєте батьків про допомогу дітям у виконанні домашніх завдань» лише 10% відповіли «так». Більша частина вчителів вдається до диференціації домашньої роботи через різнорівневі завдань.

Над проблемою способів диференціації домашніх завдань працювали такі відомі педагоги, як С. П. Логачевська, С. М. Лисенкова, О. Я. Савченко, Н. Ф. Скрипченко та інші.

Заслуговує на увагу з цієї проблеми досвід роботи С.П.Логачевської. Її система навчання розрахована на звичайні класи. Учнів вона розділяє за рівнем готовності до сприйняття навчального матеріалу. Кожна дитина обирає свій варіант. Групи динамічні, змінюються на кожних уроках.

С.П. Логачевська пропонує у своєму посібнику «Диференційовані завдання з математики. 3 клас» завдання до кожної теми, які можна використовувати як на уроці, так і вдома.

Цікавими є ідеї і Л. Різник, яка працюючи над домашніми завданнями з природознавства у початкових класах, дійшла до висновку, що організації різних видів домашньої роботи з навчальних предметів, зокрема з природознавства, сприяють міжпредметні зв`язки. Наприклад, з читання можна запропонувати підготувати розповідь про пори року, підібрати вірші, оповідання; з образотворчого мистецтва — намалювати малюнок «Осінь»; з мови — написати кілька речень з досвіду власних спостережень за окремими об'єктами чи явищами.

Заслуговують і на увагу дослідження Ржецького. Він вивчав погляди вчителів щодо того, як слід оцінювати домашню роботу. Вчителі дискутують між собою чи взагалі слід оцінювати домашню роботу учнів. Проте Ржецький робить висновок, що будь-яка самостійна робота школяра має бути оцінена, в тому числі і робота вдома. Він зазначає також, що на оцінку впливає і старання учня, і акуратність виконання домашніх завдань.

Крім цього, як зазначалося, нами було проведено анкетування молодших школярів (додаток Б). За результатами дослідження більшість учнів не знайома з вибором домашніх завдань та виконанням завдань у парі. Із цікавих завдань дітям подобається створювати малюнки до текстів, інценізувати казку, проводити досліди тощо.

У підручниках з початкового навчання, зокрема у підручнику з математики більшість завдань репродуктивного характеру і лише невелика кількість — творчого. У підручнику з рідної мови навпаки, більшість завдань носить творчий характер. Поширеними є такі завдання: написати невеликий твір на задану тему, побудувати речення, скласти за малюнком розповідь тощо.

Як показує аналіз практики навчання, домашні завдання часто носять випадковий, непродуманий характер, незадовільно ведеться підготовка до їх виконання, формально здійснюється перевірка. Наслідком цих недоліків у плануванні, підготовці і організації домашньої роботи є перевантаження учнів домашніми завданнями, яке негативно впливає на активність та інтерес до навчання.

Потрібно мати на увазі, що тільки органічне включення домашньої роботи в загальний навчально-виховний процес, а також цілеспрямована діяльність вчителя по раціональній організації домашньої роботи, вихованню самостійності учнів дозволить усунути це перевантаження.

Аналіз шкільної практики дозволяє констатувати, що досить часто вчителі не надають необхідного значення змісту домашньої роботи, а включають у неї ті вправи із підручника, які відносяться до даного уроку або з деяких причин не ввійшли до класної роботи (наприклад, не вкладаються в логіку побудови уроку, потребують значного часу на своє виконання та ін.)

Такий підхід до вибору змісту домашньої роботи не враховує як потреби процесу навчання, так і особливості різних груп дітей. Тому кожного разу при підборі домашнього завдання перш за все потрібно виходити з того, що домашня робота — це ніби сходинка між уроками і, проходячи її самостійно, кожен учень у відповідності зі своїми індивідуальними можливостями працює над засвоєнням вивченого або готується до сприймання нового.

Важливими у цій справі є методи навчання, що їх застосовує вчитель на уроці. Як свідчать дослідження, дві третини часу на заняттях відводяться репродуктивній роботі. І лише одна третина — продуктивній, а питома вага логічних і проблемних методів ще менша. За таких умов сприйнятий учнями новий матеріал не стає для них активним надбанням, а залишається пасивним багажем. Тому і дома учні ніби починають увесь пізнавальний процес з самого початку. Не можна сказати, що педагогічна наука обходить проблему домашньої роботи. У більшій чи меншій мірі висвітлюють її усі підручники з педагогіки; є ряд і спеціальних досліджень. Однак питання домашньої роботи учнів уже не можна розглядати лише у функціональному плані, як дрібні, відірвані від загального процесу навчання.

Таким чином, аналіз масового педагогічного досвіду роботи вчителів початкових класів показав, що організація домашньої роботи потребує вдосконалення, оскільки не надається належна увага питанням організації домашніх завдань.

1.4. Психологічні особливості учнів початкових класів та їх врахування в організації домашньої роботи

Вступ дитини до школи Ї це різка зміна її життя і діяльності. Дитина йде до школи з фізичною і психологічною готовністю до цієї зміни. У шкільному навчанні використовуються й продовжують розвиватися фізичні й розумові сили, формуються психічні властивості молодшого школяра 12, 139.

Психічний і особистісний розвиток дитини у молодшому шкільному віці зумовлюється особливістю соціальної ситуації розвитку Ї навчанням у початковій школі. На цьому віковому етапі провідною діяльністю стає навчальна (тобто цілеспрямована діяльність учнів, результатом якої є розвиток особистості, інтелекту, здібностей, засвоєння знань, оволодіння уміннями та навичками), основою якої є пізнавальний інтерес (виразна інтелектуальна спрямованість на пошук нового у предметах, явищах, подіях, супроводжувана прагненням глибше пізнати їх особливості; майже завжди усвідомлене ставлення до предметів, явищ, подій) і нова соціальна позиція.

Початок шкільного навчання знаменує собою зміну способу життя дитини. Це принципово нова соціальна ситуація розвитку особистості. Перехід до шкільного життя пов’язаний зі зміною провідної діяльності з ігрової на навчальну. Дитина починає усвідомлювати, що вона виконує суспільно важливу діяльність Ї вчиться Ї і значущість цієї діяльності оцінюють люди, які оточують її.

Навчальна діяльність має яскраво виражену суспільну значущість і ставить дитину в нову позицію стосовно дорослих і однолітків, змінює її самооцінку, перебудовує взаємини в сім'ї. Діти молодшого шкільного віку спершу надають перевагу навчанню як суспільно корисній діяльності взагалі, потім їх приваблюють окремі види навчальної роботи (читання, письмо, малювання), пізніше вони починають самостійно перетворювати конкретно-практичні завдання на навчально-теоретичні, цікавлячись внутрішнім змістом навчальної діяльності.

Становлення і розвиток особистості у молодшому шкільному віці охоплює такі фази, як адаптація (пристосування до нових соціальних умов), індивідуалізація (вияв своїх індивідуальних можливостей і особливостей) та інтеграція (включення у групу ровесників) 57, 167−168.

В процесі навчальної діяльності розвиваються основні психологічні новоутворення молодшого шкільного віку: довільність психічних процесів, внутрішній план дій, уміння організовувати навчальну діяльність, рефлексія.

Довільність психічних процесів у молодшого школяра. У цьому віці центром психічного розвитку дитини стає формування довільності всіх психічних процесів (пам'яті, уваги, мислення, організації діяльності). Довільність виявляється в умінні свідомо ставити цілі, шукати і знаходити засоби їх досягнення, долати труднощі та перешкоди.

Внутрішній план дій молодшого школяра. Виконуючи завдання з різних навчальних предметів, діти шукають найзручніші способи, обирають і зіставляють варіанти дій, планують їх порядок та засоби реалізації. Чим більше етапів власних дій може передбачити школяр, чим старанніше він може зіставити їх варіанти, тим успішніше контролюватиме розв’язання завдань.

Уміння молодшого школяра організовувати навчальну діяльність. Поряд із засвоєнням змісту наукових понять дитина оволодіває способами організації нового для неї виду діяльності Ї навчання. Планування, контроль, самооцінювання набувають іншого змісту, бо дія в системі наукових понять передбачає чітке виокремлення взаємопов'язаних етапів.

Рефлексія молодшого школяра Ї це осмислення своїх суджень і вчинків з точки зору їх відповідності задуму та умовам діяльності; самоаналіз. Свідченням її є здатність бачити особливості власних дій, робити їх предметом аналізу, порівнювати з діями інших людей.

Рефлексія змінює пізнавальну діяльність молодших школярів, їхнє ставлення до себе й до оточення, погляд на світ, змушує не просто приймати на віру знання від дорослих, а й виробляти власну думку, власні погляди, уявлення про цінності, значущість учіння. В цьому віці вона тільки починає розвиватися.

Для молодших школярів характерним є й те, що передусім зберігається потреба у грі. Ігрова діяльність має велике значення для розвитку спонукальної сфери учня, в тому числі й для розвитку свідомого бажання вчитися. Саме у грі відбувається перехід від мотивів як досвідомих, афективно забарвлених, безпосередніх бажань до спонукань намірів.

Властива дітям і потреба в русі, вона залишається такою сильною, як і в дошкільників. Часто вона заважає їм зосередитись на занятті. Стримуючи себе на уроці, вони нерідко проявляють особливу рухливість на перерві, що втомлює учнів і знижує працездатність на наступному занятті.

Особливо значущою для подальшого розвитку особистості молодшого школяра є потреба у зовнішніх враженнях. На початку навчання вона є головною рушійною силою розвитку.

У зв’язку з розвитком пізнавальної потреби, під впливом нової провідної діяльності у молодших школярів формується більш стійка структура мотивів, у якій мотиви навчальної діяльності стають провідними 13, 122. Розвивається також такий мотив поведінки, як наслідування ідеалів. В учня початкової школи вони конкретні. Молодший школяр наслідує, як правило, лише зовнішній вияв учинків героїв, яких вважає для себе ідеалом.

У молодшому шкільному віці продовжують розвиватися основні пізнавальні властивості і процеси (сприймання, увага, пам’ять, уява, мислення і мовлення). Наприкінці його вони перетворюються на вищі психічні функції, яким властива довільність і опосередкованість. Цьому сприяють основні види діяльності дитини цього віку у школі і вдома: навчання, спілкування, гра, художня діяльність, праця тощо 12.

Розвиток сприймання. У молодших школярів сприймання стає більш довільним, цілеспрямованим, категорійним процесом. Сприймаючи нові для них предмети і явища, учні прагнуть відносити їх до певної категорії об'єктів. Сприймання в дітей часто обмежується лише впізнанням і наступним називанням предмета. Сприйняття учнів 1−2 класів відрізняється слабкою диференціацією. В дітей необхідно розвивати сприймання форми предметів, а також кольору. В процесі навчання школяра в початковій школі «сприймання становиться думаючим» (Д.Б. Ельконін). Воно стає:

більш аналізуючим;

більш диференційованим;

приймає характер організованого спостереження;

змінюється роль слова у сприйманні предметів і явищ.

Для того, щоб розвивалося сприйняття, слід вчити дітей виявляти істотні ознаки, властивості предметів і явищ 62.

Розвиток уваги. У молодшому шкільному віці, особливо у 1−2 класах, провідною залишається мимовільна увага. На перших порах учнів приваблюють лише зовнішні аспекти предметів, подій, явищ, що заважає проникнути в їх суть, ускладнює самоконтроль за навчальною діяльністю. Розвиток уваги молодшого школяра все більше й більше характеризується довільністю. Цьому сприяє чітка організація їх дій за зразком, а також дій, якими вони можуть керувати і які можуть контролювати.

Протягом перших років навчання у школі увага дітей ще нестійка, тому в навчальній діяльності мають чергуватися розумові заняття із заняттями зі складання схем, малювання, креслення. М.Ф. Добриніним встановлено, що увага школярів буває достатньо зосередженою і стійкою тоді, коли учні повністю зайняті роботою, коли ця робота потребує від них максимум розумової і рухової активності. Якщо учні розглядають предмети і при цьому мають можливість діяти з ними, то в такому випадку вони дуже уважні.

Великий вплив на увагу виявляють інтереси і потреби учнів. Те що приваблює дітей, ніби само по собі зосереджує увагу.

Особливо уважними діти бувають в процесі творчої діяльності, так як тут зливаються в одно мислення, чуття і воля.

Крім цього молодшим школярам ще важко розподіляти увагу між різними видами роботи, а також переключати швидко свою увагу з одного об'єкта на другий.

Розвиток пам’яті. У молодшому шкільному віці інтенсивно розвивається довільна пам’ять, хоча мимовільна теж активно використовується. Під впливом навчання формується логічна пам’ять, яка відіграє основну роль у набутті знань 12. У дітей цього віку також розвинута наочно-образна пам’ять. Вони краще запам’ятовують конкретні предмети, факти, події. Це зв’язано з переважанням І-ої сигнальної системи. До недоліків пам’яті молодших школярів відноситься невміння правильно організувати процес запам’ятовування, невміння розбити матеріал для запам’ятовування на розділи чи підгрупи, виділяти опорні пункти для засвоєння, користуватися логічними схемами. У молодших школярів є потреба у дослівному запам’ятовуванню, що пов’язано з недостатнім розвитком мови. В процесі навчання «пам'ять дитини стає мислительною» (Д.Б. Ельконін). Під впливом навчання в молодшому шкільному віці пам’ять розвивається в 2-х напрямках:

Ї посилюється роль і збільшується вага словесно-логічного, смислового запам’ятовування;

Ї дитина оволодіває можливістю усвідомлено управляти своєю пам’яттю, регулювати її прояви 62, 53−54.

Розвиток уяви. Основна тенденція в розвитку уяви молодших школярів полягає в переходах від переважно репродуктивних її форм до творчої переробки уявлень, від простого довільного їх комбінування до логічно обгрунтованої побудови нових образів. Зростає як вимогливість дитини до витворів її уяви, так і швидкість утворення образів фантазії.

Розвиток мислення. У дітей молодшого шкільного віку переважає наочно-образне мислення. Протягом цього віку формуються такі мислительні операції, як аналіз, синтез, порівняння, абстрагування, узагальнення. Педагог Л. С. Виготський відмічав інтенсивний розвиток інтелекту у цьому віці.

Розвиток мовлення. В учнів початкових класів активно удосконалюються навички усного мовлення: розширюється словниковий запас, вони оволодівають все складнішими граматичними структурами.

Щодо емоційної сфери, то для дітей характерний життєрадісний, бадьорий настрій, а також присутня емоційна вразливість, крім цього розвивається почуття симпатії, формуються моральні почуття: дружби, товариськості, обов’язку, гуманності.

Отже, для того, щоб домашні завдання викликали в дітей інтерес та приносили необхідний результат, вчителю початкових класів слід враховувати при організації домашніх завдань психологічні особливості молодших школярів.

Розділ ІІ. Експериментальне дослідження ефективності виділених дидактичних умов організації домашньої навчальної роботи

2.1 Характеристика дидактичних умов організації домашньої навчальної роботи молодших школярів