Розвиток медицини у XX столітті

У цьому роботі розповідають про численних дослідах, які лікарі різних країн ставили у собі, щоб перевірити шляху зараження різними хворобами, випробувати ще невідомі лікарських препаратів, з’ясувати можливість застосування методів дослідження організму людини. Тут описані приклади, що викликають захоплення цими людьми, а й почуття гордості за професію врача.

Ми стараємося, передусім, показати неиссякающие прагнення лікарів всіх країн продовжувати пошуки нових можливостей боротьби із хворобами, боротьби за продовження колись і без заміни дарованої нам життя. Ми покажемо не лише потрібний кінцевий результат цих пошуків, а й складний і нерідко героїчний шлях до перемоги; він розповідає про знову виникаючих проблемах і невирішених питаннях, що чекають нових поколінь исследователей.

Наша мета розповісти про новітніх перемоги медицини в XX столітті. Завдання важка оскільки сучасну медицину дуже відрізняється тільки від тієї, що її, двісті, сто чи 50 років тому, а й від медицини сорокових років нашого века.

Колись одна видатний діяч з успіхом був фізіологом, терапевтом, хірургом, анатомом, фармакологом і знав ще багато чого інше. Тепер жодний фахівець неспроможна як пізнати якусь одну галузь лікарського справи, і навіть прочитати усе написане з його специальности.

Давно вже настав час, коли лікар вимушений був лише з зовнішнім ознаками розгадувати хвороба, сподіваючись за свої органи почуттів. До цьому наука додала тепер многое.

З допомогою дивних приладів та апаратів, різними методами хімічного й фізичного аналізу лікар не може проникнути у таємниці діяльності тієї чи іншої органу і системи у здоровому і хворому організмі, а й розгадати, як і діє клітина, які процеси відбуваються у ній на молекулярному рівні. Завдяки новим лікарським засобам може наздогнати мікроба у будь-якій години організму, знищити найдрібнішу форму життя — вірус. Лікар може регулювати обмін речовин в організмі, підвищувати опірність свого пацієнта боротьби з хворобами і навіть значно проводити функції мозга.

Завдяки з того що сучасну медицину спирається свого розвитку на інші галузі природознавства і зокрема, на біологію, фізіологію, біохімію, генетику, фізику, електроніку і інженерну справу, вона із кожним роком все могущественнее та поступово знаходить повну владу над людським организмом.

У цьому вся співдружності медицини з іншими галузями знання і набутий полягає найважливіша сторона сучасного етапу його розвитку. Медична наука так розрослася, вона настільки розсунула свої можливості, що нині одна галузь промисловості, сільського господарства, будівництва, транспорту, зв’язку, космічних досліджень, виховання і багато іншого неспроможна обходитися без її рад і безпосереднього участия.

Электростимулятор сердца.

Інженери запропонували одній шведській фірмі проект дуже легким електричного стимулятора, весившего лише трохи більше 100 грамів, і, як можна передбачити, цілком придатного у тому, щоб вмістили його в тіло человека.

У цьому вся маленькому апараті містилося до кількох кілька батарей з довгим терміном служби. Такий набір батарей забезпечує роботу з меншою мері протягом трьох років. Хіба потім, після закінчення цих років? Не важка проблема, оскільки апарат пришивается під шкірою та у і її невеличке втручання, щоб мати стимулятор з його ложа і замінити новим, який працюватиме стільки ж, а можливо, й довше, оскільки за цей час електротехніка, безсумнівно, зробить успехи.

При виготовленні такого апарату, зрозуміло, необхідно прийняти у увагу багато частковості. Насамперед матеріал потрібно вибрати такий, щоб не дратував підшкірних тканин. Тому апарат укладають в футляр з штучної смоли, за свідченням фахівців, сумісної з тканинами організму. Електроди пришивають до серцевої мышце.

Як такі електростимулятори працюють практично. Наведемо два випадку з клініки в Мюнстере.

Перший випадок: лікар 61 року віддавна знав, що його серці над порядку. Влітку 1960 року в нього спостерігався перший напад хвороби Морганьи — Эдемса — Стокса. Потім напади почастішали, почали дедалі більш і більше важкими й примушували хворого подовгу лежати у ліжку. Ліки не допомагали. Під час нападу частота пульсу сильно зменшувалася, хворий непритомнів, й лікарі зважилися застосувати зовнішнє электростимулятор, описане вище. Голчастий електрод вводили в межреберный проміжок до зустрічі з серцем, потім включали электростимулятор, посылавший в серце імпульси, що змушували його відновлювати деятельность.

Я з тим протягом певного часу, але потім напади стали настільки важкими і грізними, а головне — частими, що це викликало велику тривогу за долю хворого, і треба було зробити щось більше. У цьому випадку в клініці можливо постійне автоматичне спостереження діяльністю серця хворого на допомогою безупинної электрокардиографии, і якщо вже стан серця свідчить про можливість нового нападу, то апарат, безупинно який записує електрокардіограму, сигналізує на радіо, й лікарі, викликані цим сигналом, допомагають хворому, адже завжди перебувають у клинике.

Хоч як доцільно і чудово все передбачено, цього стало недостатньо, і тому було вирішено помістити невеличкий электростимулятор хворому під шкіру. У грудні 1961 року із усіма обережністю виконали операцію, передбачивши можливі ускладнення. Це довелося б: вже після розтину шкіри хворого, який перебуває під наркозом, серце зупинилося. Але оскільки негайно було включено приготовлений зовнішнє электростимулятор, то кровообіг відновилося. Потім розкрили грудну клітину. На жаль, у роботі зовнішнього электростимуляторав народних обранців почалися перебої, серце хворого розслабилося вже большє нє реагувало на роздратування. Тому розпочали безпосередньому масажу серця: його охопили рукою та почали повільно стискати і далі знову відпускати в ритмі скорочень нормального серця. Можна собі уявити, як стривожилися лікарі: адже серце довелося масажувати впродовж п’яти хвилин. І все-таки вдалося домогтися успіху, і тепер можна було наважитися провести голчасті електроди через серцеву валізу і зміцнити їх безпосередньо на серце, щоб посилати із них електричні імпульси. Серце початок відповідати скороченням, але не все імпульси, а на кожен третій-четвертий імпульс. Після закінчення 40 хвилин можна було відзначити повний успіх: електричні імпульси врятували становище, і операція продолжалась.

Насамперед слід було пришити платинові електроди до серця. Але це виявилося нелегко, бо між них і серцевої сумкою були зрощення, а ще, у вищій містилися згустки крові, отже спочатку довелося звільнити ділянку поверхні серця від цих коштів перешкод. Тільки після цього можна було пришити обидва електрода до верхівки лівого желудочка серця, з відривом трьох сантиметрів одне одного. Проводу, що з'єднували електроди зі стимулятором, природно, повинні бути з особливо гнучкою дроту. Їх пропустили всередині у грудній порожнині через свого роду тунель, освічений заздалегідь, і вивели до лівої прямий м’язі живота. Тим самим було ця частина операції скінчилася, і з’явилася можливість приєднати дроти до электростимулятору та її батареї. Відразу ж можна було у його бездоганною роботі: серце почали скорочувати правильно — 76 разів у хвилину. Потім электростимулятор помістили в особливу нішу, в «ложе », як кажуть хірурги, і зашили операційні рани на грудях та на животі. Операційні рани зажили без ускладнень, маленький апарат не дратував тканин та справно работал.

Ось що лікарі сказати рідним хворого. Небезпека справді була вже позаду — за умови безперебійної роботи электростимулятора. Однак у стані хворого в повному обсязі виявилося так благополучно, як думали. Через чотири місяці після вживляння электростимулятора знову розвився напад хвороби Морганьи-Эдемса-Стокса. Хворого помістили у клініку. Там його почали ретельно обстежувати і рентгенологически встановили, що з електродів отторгся від м’язи сердца.

Электростимулятор, звісно, було працювати. Єдиним виходом із становища була друга операція, виготовлена початку травня 1962 року. Серце оголили, щоб пришити щодо нього нові електроди. Але видалити колишні електроди, щоб замінити їхній кругозір новими, виявилося справою нелегкою через зрощень: обидва електрода було укладено в рубцеву тканину; між серцевої сумкою і грудної стінкою також утворилися тяжи сполучної тканини. Нові платинові електроди пришили до серця та прикрили шматком синтетичної тканини те щоб нова рубцовая тканину не могла захопити їх і відокремити від сердца.

Электростимулятор добре прижився у ніші а м’язи і він оточений гладкою сумкою з сполучної тканини, але оскільки хворий вже лежав операційному столі, йому вставили новий стимулятор. Між усім серцем і стимулятором встановилося повне содружество.

Однак було недовгим, і за місяці після Другої операції хворий знову лежав операційному столі. Тепер у серце не виявили жодних знахідок. Причиною третього надходження хворого на клініку знову було напад хвороби Морганьи — Эдемса — Стокса. Як може він статися, раз був электростимулятор, що був йому перешкодити? З дослідження випливає, робота стимулятора не збігалася з ритмом діяльності серця. Те співдружність, про яку йшлося вище, із якихось причин порушилося, і стимулятор виявився непридатним. Коли замінили стимулятор, все прийшов у порядок. Цього разу електроди ізолювали ще краще, як на того, щоб уникнути нових осложнений.

Яка подальшу долю цих цієї людини? У 1963 року лікарі, оперировавшие хворого, повідомили: «Дослідження від березня 1963 року свідчить про повну успіху втручання. Загальне стан хворого поліпшилося настільки, що він побажав відновити лікарську роботу. На кожен імпульс электростимулятора серце відповідає скороченням » .

Отже, хворий має був тричі піддатися хірургічної операції, як штучний стимулятор почав в нього працювати правильно. Випадок це досить повчальний. Насамперед, виявилося необхідно щось зробити запобігання несправності з електродами. Лікарі говорили собі, що прикріплення електродів до серцевому м’язі легко може бути джерелом похибки, бо їх приживлення відбувається за умов спокою. Руху сокращающегося і знову расслабляющегося серця, електричні імпульси і те, що серце ритмічно зменшується і збільшується обсягом, — усе це перешкоджає нормальному приживлению електродів і до освіті щільних рубців, які можуть опинитися відтягнути електроди від щирого серця і цим розімкнути електричний ток.

" Дамо ж електродах можливість приживать за умов спокою. Не будемо порушувати той процес рухами серця; дозволимо електродах спочатку прижить і після цього приєднаємо їх до стимулятору " .

На виконання завдання довелося користуватися двома парами електродів: першу відразу ж приєднували до электростимулятору й починали посилати по ній імпульси; друга залишалася відключеною і тому могла прижить беспрепятственно.

Нині далеко ще не кожна терапевтична клініка має электростимуляторы.

У Росії вже кілька десятиліть виробляються електричні стимулятори серця. В Україні їх називають штучними водіями ритму серця, а США «пейсмекерами ». Ці апарати були вперше застосовано у США в 1952 року доктором Цолле. У Росії її виробляють як апарати для зовнішньої стимуляції серця (коли джерело харчування розташовано зовні), і имплантируемые (коли джерело харчування вшивається під шкіру живота чоловіки чи верхню частину молочної залози в жінок). Новітні моделі таких стимуляторів важать трохи більше ста грамів і терміном роботи до п’яти років. Слід зазначити, що зараз розробляються такі види стимуляторів, де джерело харчування безпосередньо з електродами не з'єднується, а імпульс передається через грудну стінку, до внутрішній стороні якої прикреплена прийомна котушка з підведеними до неї від щирого серця кінцями електродів. Розробляються так звані радіочастотні кардіостимулятори. І тут електроди розміром трохи більше двокопієчної монети вживлюють в м’яз серця, а джерело харчування хворий носити в кишені одежды.

Вище йшлося про спроби замінити хворе серце, що було непрацездатним, штучним серцем. Але яке цьому напрямі залишилася тільки проектами і першими спробами. У той самий час прийшла думка про заміні клапанів серця, втратили внаслідок захворювання здатність замикати відповідне отвір і тому не виконують свого призначення. Методи пожвавлення організму при тык званої клінічної смерті почали розроблятися багато років як розв’язано професорами Ф. А. Андрєєвим, та був У. А. Неговським зв широко застосовувалися під час Великої Вітчизняної війни як у фронті, і у тилу. У Росії її існує спеціальна лабораторія Академії медичних наук Росії з пожвавленню організмів, раніше керована професором Неговським, де немає лише розробляються фізіологічні основи методів пожвавлення, а й ведеться підготовка лікарів. Комплекс заходів із пожвавленню значно ширші за ті, про які повідомляє яка написала книжку. У великих містах нашої країни існують спеціальні бригади, а лікарі «швидкої допомоги «навчені прийомів пожвавлення і обладнані спеціальної апаратурою і медикаментами. Основоположником і пропагандистом цих методів США є найвідоміший професор До. Бек з Кливленда. У цій країні є спеціальне суспільство, що ставить своїм завданням сприяти впровадженню методів пожвавлення в Широку практику.

Нездатність серцевого клапана закривати отвір (недостатність клапана) далеко ще не рідкісне захворювання. Багато людей, страждають пороком клапанів серця, знають, як великі розлади, викликані таким дефектом.

Спочатку намагалися замінити такий зіпсований клапан узятим з мертвого серця. Це була, безсумнівно, дуже смілива думку, і можна уявити, як важко виявилося її здійснити. Таке втручання вдалося вперше лише у 1963 року у Лидсе (Англія). 38-річна хвора, Віолетта Скотт, перенесла запалення внутрішньої оболонки серця грунті суглобного ревматизму. Клапан між лівим желудочком і аортою перетворився на рубцеве освіту й втратив здатність виконувати свою призначення: перешкоджати зворотному току крові, яке б лівим желудочком в аорту, головну артерію людського тела.

Відомі два виду пороку серця. При одному отвір звужене, отже кров лише ніяк не рухається у своїй звичайному напрямі. Хірурги віддавна навчилися усувати такі звуження. Нині таку операцію роблять у багатьох хірургічних клініках. Інший вид пороку серця — нездатність замикати отвір (недостатність клапана). Допомогти цієї біді виявилося складним завданням, попри всі успіхи серцевої хирургии.

Тому прийшла думка вирізати клапан з мертвого, але здорового серця й вставити їх у серце живої людини, чиї аортальные клапани стали настільки недостатніми, що це загрожувало болісним смертью.

Операція тривала об одинадцятій годині, причому у протягом трьох годин — у роки рекордний термін — серце мало у стані спокою, а кровообіг підтримувалося апаратом штучного кровообігу. При операції застосували зарекомендував себе метод охолодження організму. Температура тіла хворий було зменшено до 22 градусів. Серцевий клапан, узяте в померлого чоловіки, попередньо протягом певного часу зберігався не в холодильнику. Висушування в вакуумі при низької температури й застосування їх антибіотиків, наприклад пеніциліну, дозволяють довго зберігати такі органи звернувся з метою майбутньої пересадки.

Операція вдалася, і коли цей метод і давно потребує поліпшеннях, його весь ж варто вважати нової перемогою в хірургії серця. Крім англійських лікарів, в операції брали участь також американські і італійські хірурги. На цієї прем'єрі було присутнє і багато хірургів глядачами. Але зрозуміло, що така операція, проведена Лидсе, мало ким то, можливо повторена, як не потрібні такі втручання. Вона занадто важка, занадто небезпечна і чи може знайти загальне використання у час. Однак у Лидсе хірурги продовжують роботи й хочуть спеціалізуватися в цій операції, сподіваючись спростити таке втручання розуміючи, як дуже чисельна, яким було б помочь.

Дослідницьким інститутом хірургії медичного факультету Гарвардського університету, охоплює 9 хворих, які мають непридатні аортальные клапани було замінено «кулькою у клітині «. Повідомлення належить до операціям, проведених у протягом один рік і составившим першу серію таких опытов.

Які ж, результати цих 9 операцій? По суті, малоободряющие, так що з 9 хворих перенесло втручання тільки двоє. У першому випадку, здавалося, все протікало благополучно, але з закінченні операції, коли охолодження тіла хворого було припинено, серце зірвалася змусити скорочуватися знову. Та й у інших обох випадках справу було здебільшого не краще. Згодом метод змінили. Наприклад, у серце стали вводити катетер, щоб видалити кров, яка мала зібратися у ньому під час переходу від охолодження до життя. Але, попри всі це, було врятовано, як говорилося, тільки двоє хворих, у тому числі на момент публікації один був живий вже протягом півтора року, інший — 14 місяців. «Обидва почуваються добре » , — в отчете.

Кров не пошарпана постійного зустрічі з стороннім тілом: немає ні ушкодження червоних кров’яних кульок, ні згортання крові, небезпечної життя больного.

Отже, перша серія операцій дала дуже сумний підсумок. Зрозуміло, можна було утішатися тим, що у всіх випадках був порок серця, який слід вважати вкрай важким. З іншого боку, слід було прийняти до уваги, що хворі надходили до клініки дуже поганому, можна сказати, безнадійному стані. Попри усе це, мав запитати: чи потрібно взагалі продовжувати подібні спроби полегшити та подовжити життя таким хворим? Подальше спостереження над двома хворими, які перенесли операцію, дало у відповідь це важке запитання. Воно показало, що початкові технічні труднощі частково вже подолані. Оскільки за цей час було зроблено поліпшення штучного клапана, то вирішили продовжувати роботи й зробили операції новому ряду хворих на незамыкающимися клапанами аорты.

Усього оперували сім хворих. Троє їх витримали втручання вчасно публікації почувалися добре, четверо померли через кровотеч на місці отхождения аорти; справитися з цим кровотечею не вдалося. Подібних кровотеч, нині безсумнівно, вдається уникнути шляхом удосконалення техніки зшивання артерий.

Оскільки мова йде про хірургії серця, слід укотре нагадати про співробітництві між медиками і інженерами. Адже тільки з спільному створенню проектів, винаходу і випробуванню вдалося надати у розпорядження клініцистів чудовий апарат «штучне серце й легкі «і штучні серцеві клапани і навіть втілити у життя думка про штучному серце. Ця спільну роботу дала нас і невелику машину, сшивающую судини — артерії і вени — до того ж набагато краще й швидше, ніж руки самого вправного хірурга. Апарати для зшивання судин танталовими скріпками створено вперше радянськими вченими Криму та інженерами. Хірургія серця зобов’язана багатьма своїми успіхами радянським ученим. Назвемо імена академіка А. М. Бакулєва, професорів А. А. Вишневського, П. А. Купріянова, Б. У. Петровського, Є. М. Мещалкина, досягли значних б у цієї области.

А. М. Бакулев ще 1948 року, коли операції у серце лише починалися, вперше у СРСР справив хірургічне втручання при уроджений порок серця, і потім і за пороці клапанів серця. Він впровадив у практику операції у серце й з’явився творцем Інституту по хірургії серця й судин — однієї з найбільших установ такого типу в мире.

А. А. Вишневський зумів настільки розробити техніку місцевого знеболювання, що провів, використовуючи його, операцію на серце. Ще 1957 року він вперше у СРСР зробив операцію з допомогою апарату «штучне серце й легкі «, створеного радянськими інженерами. Їм підвладні і його учнем Донецьким розроблений метод сполуки судин під час операції на серці зі допомогою спеціальних кілець з кривими шипами, що дозволяє швидко зшивати судини без голок і нитей.

Хірургу Є. М. Мешалкину вперше це вдалося зробити розроблену по пропозиції академіка А. М. Бакулєва сьогодні в Інституті хірургії доктором М. До. Галанкиным операцію сполуки верхньої порожнистої вени з легеневої артерією, що застосовується при важкому уроджений порок серця в дітей віком, так званої «синьої «хвороби. Хоча цей операція не усуває повністю пороку, але покращує кровообіг, дає можливість крові збагачуватися киснем в легких (що утруднено у своїй захворюванні) і тих значно полегшує стан дитини, який починає більш-менш нормально развиваться.

Б. У. Петровський прославився весь світ операціями щодо аневризми серця. Аневризма є мешкообразное випинання (розширення) стінки артерії чи серця, що у одних випадках ізза ушкодження, за іншими — при размягчении ділянки стінки судини чи серця. У хворого, якого оперував Б. У. Петровський, у минулому був інфаркт міокарда. На місці колишнього інфаркту стінка серця із поліциклічним перебігом часу стала піддатливій й під тиском крові зрештою випнулася. Така аневризма може у час розірватися, що неминуче призводить до миттєвою смерті. Саме тому ці мішки, заповнені кров’ю, слід за можливості оперувати. На серце такого ще пробував це робити. Петровський вирізав мешетчатое розширення й зашив цю пам’ятку з допомогою аппарата.

П. А. Купріянов був однією з перших, хто невдовзі по закінченні другий Першої світової почав займатися хірургією серця. Він першим застосував охолодження організму під час операції на сердце.

У хірургії серця своя велика історія, у якому вплетені імена видатних лікарів різних країн — Норвегії, НДР, ФРН, СРСР, США, Англії, Італії, Франції, Швеції, в Данії та інших. Неможливо перелічити всі імена, однак слід згадати хоча б деяких видатних діячів. З хірургів США слід назвати професора Р. Гросса, що у світі в 1938 року здійснив операцію з приводу вродженого пороку серця, професора А. Блейлока та її співробітницю професора педіатрії Є. Тауссиг, які розробили як і, як і професор У. Поттс, особливу операцію, яка широко застосовується при уроджених пороках серця. Професор Ч. Бейлі був першим людиною, який спершу в 1945, а в 1948 року застосував метод закритого розширення зрощених клапанів серця. Однією з піонерів хірургії серця США є Клод Бек, успішно котрий розробляє методи хірургічного втручання інфаркту миокарда.

Професор М. де Бейки прославив себе операціями на серце, а й тим, що з перших застосував штучні судини з пластмассы.

З англійців слід сказати Суттара, який багато років тому, в 1925 року, спробував оперувати клапан серця. Професори Дрю, У. Клилапд, Д. Мелроуз — провідні позиції у нашій країні фахівці з хірургії серця. У ФРНвеликі фахівці професора Ценкер у Мюнхені й Є. Дерра в Дюссельдорфі, в НДР — професор М. Гербст.

В усьому світі широковідомі імена видатних серцевих хірургів італійців П. Вальдони й О. Доглиотти, французів Д «Аллена і Ч. Дюбоста, шведів Є. Краффорда і У. Бьёрка, датчанина Є. Хусфельда і багатьох інших. Усі вони зробили неоціненний внесок у розвиток науки — хірургії серця, і всі вони — американці, російські, французи, англійці, італійці, шведи, датчани, німці та інші - усі вони герої медицины.

Але ці хірурги знають, як вони далекі, попри досягнуті результати, від остаточного вирішення проблеми хірургії серця й як багато ще попереду попрацювати, щоб виліковувати будь-які хвороби серця чи заміняти його. Але вони — оптимісти, вони вірить у кінцевий успіх. Вони вчать своїх помічників, ростять нових фахівців, яких зазнають вперед прапор науку й розвинуть успіх учителей.

Артерії з нейлона.

Складовою частиною хірургії серця стала хірургія кровоносних судин. Її важкими об'єктами служать переважно артерії, рідше вени. Вона за останнім часом придбала велике значення і став дуже важливою областю оперативної хірургії, оскільки хірурги навчилися заміняти уражені ділянки кровоносної системи протезами судин, виготовленими з пластмаси, і навіть здоровими відрізками артерій і вен, узятих або в самого хворого, або в трупів і спеціально обработанных.

Недосвідчений людина запитає, часто чи буває потреба у тому втручанні. Саме це питання треба відповідати ствердно, воно потрібне і притому дедалі частіше. Звуження просвітку артерій і вен та його закупорка поширені. Трапляється вроджена недорозвиненість судин, які забезпечують кров’ю окремі органи влади та тканини, і тому функції цих органів порушено. Особливо добре стали розпізнавати хвороби судин, коли навчилися вводити в кровоносну систему нешкідлива контрастне речовина і проводити рентгенологічне дослідження артерій — так звану артериографию.

У декого — і притому частих випадках можна знайти, наприклад, звуження ниркової артерії, наслідком чого стане підвищення кров’яного тиску як і його можливе наслідок, крововилив у головний мозок. Кальциноз вінцевих артерій — можуть призвести до інфаркту міокарда. Більшість операцій на артеріях проводиться у разі приводу їх закупорки згустком крові чи звуження внаслідок запального процесса.

Таке порушення кровопостачання, наприклад на нозі, а то й надати допомоги, можуть призвести до гангрени, що Мінздоров'я може зажадати ампутації кінцівки. Відома так звана хвороба Бюргера, супроводжується таким запаленням. Через війну кровоносні судини — головним чином стегні - виявляються повністю непрохідними. Стан, зване «ногою курців », характеризується болями в нозі при ходьбі, що пов’язані з впливом нікотину. І тут з’являється спочатку тимчасовий спазм судин, і потім може виникнути хронічне запалення судин і непрохідність навіть для вузької струменя крові. Це захворювання носить спеціальну назву — эндартериит.

В багатьох випадках допомогу хірурга видається дуже корисною. Він може пересадити шматок штучної артерії чи розсікти гілочки симпатического нерва, щоб негайно усунути стійкий спазм судин. Протези судин виготовляють з нейлону, дакрона, тефлону та інших полімерних матеріалів. Вони бувають в’язані і ткані. Щоб постійно зберігався діаметр просвітку, вони гофрируются, отже перегин не змінює їх прохідності. Судини роблять різної форми, залежно від цього, для якої мети вони призначені. Є протези судин стегна, черевної і грудної артерії і навіть дуги аорты.

У одній клініці чоловікові похилого віку, котре страждало на аневризм черевної аорти, вставили нейлоновий протез. Коли людина два роки помер, під час розтину виявилося, що протез цілком прижив. В іншого хворого ракова пухлина так обхопила велику артерію, разом із пухлиною довелося видалити великий період кровоносного судини і замінити його протезом. Після смерті хворого, що виникла набагато пізніше, виявилося, що уставлена трубка вистелена зсередини тонким шаром сполучної тканини, як і цілком природні судини. Внутрішня оболонка природною артерії розповсюджувалася і на внутрішню стінку протеза отже знайти перехідний місце вже не було можливості. Природний і штучне освіти примирилися друг з одним, аби бути всьому организму.

Успіх залежить тільки від стану поверхні артеріального протеза, а й від самої організму, що від місця, де протез. Досвід показав, що протез найкраще служить хворому, якщо тиск крові у тому відрізку хороше. Тому протези, вставлені у русло аорти при заміні звуженого ділянки, що ніколи не закорковуються, тоді як і протезах судин ніг, де тиск менше, кров згортається частіше, і тож і мусять проводити операцію вдруге, котрий іноді неодноразово. У цьому стару, неработающую артерію не прибирають, ніж наносити травми, а й просто роблять із штучного протеза обхідний путь.

У Росії її операції у посудинах із застосуванням штучних протезів, створених із пластичних мас, отримали стала вельми поширеною. Заміна судин виробляється що за різних захворюваннях, що з непролазністю судин як грудної, черевної порожнини і кінцівок, а також за закупорці хребетних і спроби деяких великих мозкових артерій. Фабрики у Санкт-Петербурзі й у Каунасі виробляють різні штучні протезы.

Успіхи в мозковий хирургии.

Людство багато років тому була звістки операція трепанації черепа. Під час розкопок найдавніших могил і похованні в глибоких пластах землі знаходили і тепер знаходять черепа із добре зажившими трепанационными отворами. Давні і первісні народи просверливали черепа з містичних міркувань, аби допомогти душевно-больным і випустити «демонів », оселилися у голові. Нас досі вражає техніка цих операцій, адже рани, як свідчать розкопки, заростали за життя людей. Не менш навдивовижу і те, стародавні інки як трепанировали черепа для вигнання «демонів », але, і це, не страшилися вже на початку нашої ери розкривати череп і видаляти излившуюся під черепній звід (внаслідок травми) кров, чи, як ми тепер говоримо, гематому.

З тих пір минуло чимало часу, і мозкова хірургія, як і і хірургія нервів, виділилася з медицини на окрему надзвичайно важливу спеціальність. Він отримав своє «хрещення «ще наприкінці уже минулого століття, коли «у Росії відкрито перше нейрохірургічне відділення, і потім, під час війн, надаючи допомогу пораненим і рятуючи їхню відмінність від неминучої загибелі, вона зміцніла та увійшла у життя як надзвичайна галузь, відрізняється від від інших як об'єктом свого втручання, а й своєю особливої технікою, своїми навдивовижу тонкими прийомами дослідження та хірургічного лікування. Саме про декого з тих ми бачимо хочемо повідати нашому читачеві, не претендуючи те що, щоб усе викласти повністю, і насторожено поглядаючи спеціалістів у цій області, що можуть поставити дорікання, що ні освітлене одне, не розказано про другом…

З мотоциклістом відбулася аварія. І він лежить непритомний на землі, кров випливає по краплях в нього з рота і з носа. Через якийнибудь годину на операційному столі хірурги, прибираючи дрібні кісткові уламки міліметр по міліметру, проникають всередину, намагаючись з’ясувати розміри ушкодження. Порушено чи тверда мозкова оболонка, щільною капсулою навколишня мозок, не размозжено чи речовина мозку, які шляху припливу і відпливу крові пошкоджені? Якщо дозволяє час і картина ні зрозуміла, виробляють рентгенологічне дослідження та інші анализы.

Размозженное мозковий речовина видаляють щадним чином, потім намагаються зашити тверду мозкову оболонку і з допомогою антибактеріальних коштів ведуть боротьбу з инфекцией.

Чим раніше й правильней хворий оперований, то більше вписувалося підстав сподіватися, що він нічого очікувати важких ускладнень. Проходять тижня, і хворий починає одужувати і, коли він затятий спортсмен, очікувати успіхи на треке.

Приклад цей наведено із єдиною метою нагадати, що мозкова хірургія мирного часу оперує велику кількість травм черепа (їх, певне, не менше, ніж під час воєнних дій), показати, як великий арсенал її коштів. Вона навчилася робити операції у головному мозку, не розкриваючи черепа. Але як і оперувати на мозку, не розкриваючи черепа?

Хірурги, які оперують на головному мозку, мають справу лише з нещасними випадками, пов’язані з вуличним рухом, але й пухлинами мозку. Вони викликають надзвичайно сильні розлади, болісні головні болю. Вони можуть здавлювати деякі ділянки у мозку й іноді викликати сліпоту та інші важкі порушення, обтяжливі життя. Звісно, для видалення пухлини доводиться розкривати череп і оперувати у глибині мозку, але, ще, розроблено звані прицільні мозкові операции.

Суть операції у цьому, що у місце, які потрібно зруйнувати (головним чином пухлина), не розкриваючи черепа, вводять тонку голку. Через неї цю пухлина можна впливати струмами високої частоти, ультразвуком, радіоактивними чи хімічними веществами.

Важливі два головних обставини. Перше — точно встановити місце ушкодження, кажуть медики, провести топическую діагностику. І тому вирішальне значення має тут дослідження функцій, якими управляє ушкоджений відділ мозку, чи виявлення порушень діяльності сусідніх ділянок, які пухлина здавлює. Тут передусім потрібен досвід невропатолога, вміє з дрібних і дрібним симптомів знайти це найкраще місце. На підтвердження думки невролога роблять рентгенівські знімки, вводячи у порожнину черепа стерильний повітря, щоб її тлі на рентгенівському знімку краще проектувалася пухлина. Не рідко вводять нешкідлива контрастне речовина, яке затримує рентгенівські промені, дає тінь, і рентгенівських знімках можна встановити і величину і місцезнаходження пухлини. До того ж, виробляють точні розрахунки і запис електричних струмів мозку электроэнцефалографом.

Друге — точно запровадити тонку голку, щоб. шляхом не зруйнувати і зашкодити здорові ділянки мозку. З цією метою існує спеціальний прилад, під назвою стереотаксическим. Такі прицільні апарати вперше створено лікарями Шпигелем і Уайси в 1947 року. Вони і провели перші подібні операції. У 1958 року подібні операції почали робити у СРСР, а 1959 року директор нейрохірургічної клініки у Фрейбурге професор Рихерт запропонував цілком сучасну модель аппарата.

Прилад, створений Рихертом спільно з іншими лікарями, має основний обруч, що несе у собі прицільний хомутик і власник електродів й остаточно, ніж зміщувався, зміцнюється вся її голова хворого. Це дає можливість досягати будь-який точки в мозгу.

Крапка прицілювання визначається виходячи з двох рентгенівських знімків, як кажуть, геометрически.

Коли визначено область, куди голка слід ввести, черепній звід просвердлюють особливим приладом, укрепляемым на прицельном хомутике і які встановлюються за замість иглы.

Коли професор Рихерт повідомив свої роботи, вона вже б міг навести 720 випадків втручання. Найчастіше він застосовував цей спосіб при хвороби Паркінсона. У цьому захворюванні хворі впадають у стан скутості, нерухомості, напруження і попри всі свої дії потребують в сторонньої допомоги. Лікування у вигляді прицільної операції давало в вона найчастіше виключно хороші результати. Подальші засвідчили, що з 70 відсотків оперованих настало значне поліпшення, у 28 відсотків — деяке покращення й лише у 2 відсотках випадків поліпшення не было.

Важче було цілком прибрати тремтіння рук, що простежується у своїй захворюванні. Але у половини хворих вона зникла повністю. Операція знімала спазми лицьових і глазодвигательных м’язів, настільки часто що спостерігаються при хвороби Паркинсона.

Прицільним хірургічним втручанням намагалися вплинути на деякі форми епілепсії. Там, де мали наявність центрального вогнища, що викликає напади судом, вироблялося втручання з допомогою прицільного приладу. Під час обстеження хворих через роки після операції виявилося, що з них знову почали працездатними. Для прицільних операцій на головному мозку застосовується й так званий атомний ніж — концентрований пучок протонів, й у разі хірург прагнути руйнувати певні освіти у головному мозку, не чіпаючи інших, здорових частин. Цю роботу запрацювала 1957 року група шведських учених. Два року тривали досліди ні тварин, суть у тому цей спосіб вперше застосували в Упсалі на хворому людині. Чоловік 55 років страждав постійними головним болем, доводившими його розпачу. Його успішно оперували хіба що виготовленим атомним ножем. Цей новий спосіб втручання, що виник завдяки співробітництву між медиками, фізиками і інженерами, грунтується на про силу атомних лучей.

На чолі цих учених стояв хірург професор Ларе Лекселл, який грунтувався на дослідженнях Сведберга, лауреати Нобелівської премії. Апарат, що призводить на дію так званий ніж, є величезний циклотрон, дає пучок протонів, здатний проникати на глибину до 20 сантиметрів. Його можна регулювати отже вони діяти на глибині, залишаючись недеятельными по всьому іншому шляху. Пучок протонів, зрозуміло, проникає у головний мозок через неушкоджений череп, і попередньо збирати кістки черепного зводу непотрібно. Наскільки вдасться вдосконалити атомний ножа і наскільки вона зможе витіснити звичайний скальпель хірурга, сказати, ще не можна. Але, безумовно, в операціях хірургія мозку дуже нуждается.

З іншого боку, вчені намагалися вступити на зовсім нове шлях у цієї області, використовували чудовий світло — промені лазера, у природі не існуючі режими та генеровані спеціальними квантовими генераторами. З допомогою лазерів намагаються впливати як на новоутворення, що у мозку, а й що розвиваються позаду очного яблука. З допомогою лазера вдається іноді лікувати відшарування сітківки, хіба що «приварювати «її, і тим самим рятувати людину від від загрози сліпоти. Ми не знаємо, як буде зацікавлений у подальшому розвиватися це відкриття, чи справді воно призведе до великим успіхам, у яких живейше зацікавлена медицина, до того ж не лише мозкова хирургия.

Заключение

.

У цьому роботі було розглянуто всього три прикладу їх великої історії медицини. У ХХІ столітті було зроблено дуже багато відкриттів принесли користь усьому людству і має світове значення. Так, крім описаних вище, було винайдено в 1938 року пеніцилін — відкриття що приголомшило світ образу і що спричинило зцілення від багатьох хвороб, навчилися боротися з «чумою» сучасності - на рак, великого домоглося у пересадці органів, була розроблена щеплення проти поліомієліту та свої маленькі діти перестали вмирати сотнями тисяч й дуже далее.

Таких прикладів мільйони. У ХХ столітті відкриттів у сфері медицини зроблено безліч. І наука у цьому не зупиняється. У цей час ведеться дуже багато досліджень у сфері генетики, з’явилися нові медичні науки (такі як кібернетична медицина та інші), дозволяють збагнути дедалі нові недопознанные таємниці людської анатомії. Але сасмым головним відкриттям ХХІ сторіччя буде — відкриття з якого ламають голову мільйони лікарів яка повинна врятувати мільйони людських душ — ліки СНІДу. Сучасна медицина вже зовсім близька до розгадки таємниці тієї страшної хвороби та гадаю вона гідним завершенням минаючого века.