Проблеми і перспективи розвитку харчової промисловості світу

Серед глобальних проблем, які безпосередньо впливають на долю людства, виділяють продовольчу. Вона визначається спроможністю Землі прогодувати нинішнє і майбутні покоління планети. До певної міри це наслідок того, що харчування є фізіологічною потребою людини.

Згідно з даними ФАО (продовольчої і сільськогосподарської організації ООН), нині на планеті голодують понад 500 млн. осіб, а ще 1 млрд. осіб постійно недоїдають. Продовольча криза особливо актуальна для багатьох країн Африки, Азії, Латинської Америки і загрожує поширитися на інші території. У сучасному світі продовольча проблема тісно пов’язана з іншими глобальними проблемами: демографічною, енергетичною, екологічною.

Виділяють чотири групи чинників, які впливають на глобальну продовольчу проблему:

природні умови і розміщення населення. Сюди відносять загальну площу та структуру сільськогосподарських угідь, визначають сільськогосподарський потенціал, клімат, співвідношення між кількістю населення і масою продовольства тощо;

світовий транспорт і зв’язок, що забезпечують широкий вихід продуктів харчування на зовнішній ринок (залізничний транспорт, міжнародний автомобільний транспорт, розвиток судноплавства, наявність сучасних засобів зв’язку);

політична ситуація у світі (розстановка політичних сил, наявність міждержавних співтовариств, об'єднань і навіть використання поставок продовольства у політичних цілях);

світова економіка і торгівля у їх єдності (продовольство як складова частина торговельних потоків, роль балансових розрахунків, кліринг (система безготівкових розрахунків).

Відомо, що швидкий ріст населення загострив проблему забезпеченості людства продуктами харчування.

Згідно з деякими прогнозами до 2030 р. чисельність населення зросте до 8,9 млрд. осіб, тобто збільшиться у порівнянні з 1990 р. майже в 1,7 разу. Якщо за попередні 40 років приріст населення в абсолютних цифрах становив 2,75 млрд., то в наступні 40 років він буде вже на рівні 3,58 млрд. осіб. Це означає, що у перспективі за кожне десятиріччя населення Землі буде щорічно зростати майже на 90 млн. осіб, що еквівалентно кількості жителів Англії, Бельгії, Данії, Швеції і Норвегії разом узятих. Але найбільш тривожним симптомом є те, що за темпами приросту виділятимуться регіони з напруженою продовольчою ситуацією — понад 60% його приросту припаде на Азію і Африку, у тому числі населення Індії зросте на 590 млн. осіб, Китаю — на 490 млн., Пакистану — на 197 млн., Нігерії — на 191 млн., Ірану — на 126 млн., Ефіопії — на 106 млн. осіб.

Зонами критичної продовольчої ситуації у світі є територія у межах Сахелю (Мавританія, Сенегал, Гамбія, Малі, Нігерія, Чад), де слабо розвинена промисловість, і у Північно-Східній та в південній Африці (за винятком ПАР). Найбільш критичне становище склалося у 20 країнах «зони голоду», що розташована в сухих саванах і напівпустелях. Тут темпи приросту населення у два рази перевищують виробництво продовольства. Подібні тенденції спостерігаються і у вологих тропіках. У раціоні африканців переважає низькокалорійна рослинна їжа, з невисоким вмістом білків, жирів і вітамінів. Для низки африканських держав — Ефіопії, Чаду, Центральне-Африканської Республіки, Нігерії та ін. — середньодобова забезпеченість їжею оцінюється у 80~85% від рекомендованих ФАО норм, що становить не менше 2400 ккал на добу.

Отже, причиною голоду є не відсутність запасів зерна, а неспроможність країн, що розвиваються, через власні низькі доходи закуповувати на світовому ринку продукти харчування. У структурі сімейного бюджету частка продовольчих затрат у них перевищує 60%, тоді як у Німеччині — 17%, у США — 19%, у країнах Дніпровсько-Чорноморського субреґіону і в Російській Федерації через невисокі доходи населення цей показник наближається до 70%, при цьому обмежується споживанням хліба, круп, картоплі.

Областями хронічного дефіциту продовольства е також центральноамериканський субрегіон — Сальвадор, Гондурас, Гватемала — де середньодобове споживання становить не більше 2000 ккал. Найбільш загострена продовольча проблема на Гаїті (1905 ккал /добу). У південноамериканських країнах найнижчий рівень харчування в канадських країнах — Перу, Болівії. Так, у Болівії недоїдає 45% населення, а середня тривалість життя становить всього 49 років.

Значно поліпшилося продовольче становище в країнах мусонної Азії, хоча до кінця продовольча проблема тут не вирішена. Найтиповішою формою її прояву в цьому регіоні є неякісне харчування і хронічне недоїдання бідних верств населення. Масовий голод тут виникає тепер рідко, переважно під час неврожайних років, причому лише в окремих країнах — Бутані, Малі, Мальдівській республіці. Складним буває становище в окремих районах густонаселених країн мусонної Азії — в Індії, Пакистані, Бангладеш. Найбільш сприятливою є продовольча ситуація в країнах, де загальний економічний розвиток є вищим (Малайзія, Сінгапур, Республіка Корея).

Значно погіршилась продовольча ситуація через скорочення сільськогосподарського виробництва в східноєвропейських країнах та на території колишнього СРСР.

Як вже відзначалося, напружена ситуація із забезпеченням населення продовольством у ряді регіонів світу складається з багатьох причин:

• а) високі темпи приросту населення в цих регіонах;
• б) нерівномірність в соціально-економічному розвитку країн;
• в) низька продуктивність сільськогосподарського виробництва;
• г) періодичні стихійні лиха та інші.

Однією із важливих причин є і те, що розміщення виробництва продовольства не співпадає з географією попиту на нього. Тому при розв’язанні задач щодо збільшення виробництва продовольчих товарів і забезпечення ними населення важлива роль відводиться зовнішній торгівлі, яка може поповнювати нестачу продовольства в окремих регіонах світу.

Через надмірне забруднення природного середовища актуальною нині є проблема виробництва екологічно чистої харчової продукції, загалом екологізації агропромислового виробництва, тобто постійного поліпшення природних умов для його розвитку з метою нарощування виробництва екологічно чистої, вітамінізованої, внсокопожпвної продукції землеробства й тваринництва. Для цього повинні запрацювати всі можливі економічні механізми стимулювання її виробництва, насамперед ціновий. На екологічно чисті продукти ціни, безперечно, мають бути значно вищими, ніж на звичайні. Інвестиції треба спрямовувати на впровадження технологій з виробництва екологічно чистої продукції.[4]

Також великі проблеми має сировинна база харчової промисловості - сільськогосподарське виробництво. В кожного сільгоспвиробника велика заборгованість у держбюджет, через що їх рахунки у банках закриваються, вони не мають змоги розплатитися з постачальниками — запчастин, нової техніки, паливно-мастильних матеріалів — також попадають у залежність, від бізнесменів, і вимушені віддавати продукцію по мінімальній ціні, ледве покриваючи власні витрати. І навіть ціні за якими закупається продукти сільгоспвиробництва державою — також далекі від світових.

Взагалом ці проблеми набувають нового змісту. Справа в тому, що в умовах централізованої системи планування всі ці проблеми вирішувалися в межах директивних рішень. З переходом до ринку вони у своїй більшості повинні вирішуватися керівниками підприємств, багато з них часто ні психологічно, ні професійно не готові. Тому разом з тим, це не означає, що держава в умовах ринкових відносин не бере участі.