Наскік

Реферат на тему:

Наскок Наскок являє собою раптовий напад на стаціонарні об'єкти ворога з метою їх знищення, захоплення або виведення з ладу, завдання безпосередніх втрат супротивнику, знищення його опорних пунктів, захоплення зброї та боєприпасів.

Нарівні з засідками наскоки є найбільш ефективним елементом тактики партизанської війни. За допомогою наскоків партизанські загони завдають безпосередніх втрат супротивнику у живій силі та техніці, паралізують роботу окупаційної адміністрації та тримають окупантів у постійній напрузі, що негативно впливає на його боєздатність.

Стаціонарними об'єктами є опорні пункти військових та поліцейських підрозділів окупантів, летовища, парки бойової техніки, склади, штаби та командні пункти управління військами, в 'язниці, у яких утримуються учасники руху опору, тощо.

Більшість цих об'єктів мають для супротивника велике значення, тому їх охороні він приділяє якнайпильнішу увагу. Як правило об'єкти та блокпости облаштовуються як невеликі фортеці з розвинутою системою інженерних загороджень та великою кількістю важкого озброєння. Для оборони особливо важливих об'єктів широко використовуються засоби радіотехнічної розвідки. Опорні пункти облаштовуються навколо основної бази ворога. З пунктами та базою існує постійних зв’язок. Комунікації між опорними пунктами постійно патрулюються пішими патрулями, групами на бронетехніці та гелікоптерами. Авіа — та бронепідкріплення знаходяться у стані постійної боєготовності на випадок атаки партизанами.

Розвідка — перша запорука успіху. Має бути вивчено всіх характерні особливості об'єкту. Розвідувальна інформація про об'єкт нападу здобувається як шляхом візуального обстеження так і за даними агентурної розвідки.

Має бути детально вивчено місцевість навколо об'єкту нападу. За допомогою безпосереднього огляду та з застосуванням мап, командант має визначити ділянки місцевості, які придатні для прихованого підходу до ворожих позицій та прихованого відступу після виконання поставленого завдання. Має бути взято до уваги розташування та віддаленість інших опорних пунктів. Командант має визначити місця для облаштування засідок на можливих маршрутах підходу підкріплень.

Далі має бути вивчено сам об'єкт нападу. Для здобуття цієї інформації варто застосовувати всі можливі засоби. За даними розвідки складається план об'єкту нападу, на яком потрібно відмітити систему інженерних загороджень та мінних полів навколо об'єкту, розташування спостережних та оборонних позицій (спостережні вежі, мури, шанці) шляхів сполучення, вогневих засобів та техніки (кулеметні гнізда, міноиетні позиції, вкопані в землю танки, тощо). Далі має бути визначено місця розташування основних споруд бази (казарми, штаб, господарчі приміщення, склади зброї та припасів, тощо), а по можливості - і їх внутрішню будову. Причому слід врахувати особливості вищеназваних споруд, виявити їх вразливі місця або специфіку конструкції та використання які допоможуть ефективно їх знищити чи вивести з ладу.

Далі якнайпильнішу увагу має бути приділено особовому складу ворожого підрозділу, який займає оборону. Має бути встановлено чисельність гарнізону, його наявне озброєння, рівень професіональної підготовки та бойовий дух. Виконання завдання пройде ефективно і з мінімальними втратами у випадку якщо наявний гарнізон вирізняється відсутністю пильності та дисципліни, недбалим несенням служби, не має досвіду та достатнього вишколу. І водночас якщо ворожий підрозділ дисциплінований, має досвід ведення контрпартизанської війни, знаходиться у стані постійної бойової готовності та має високий бойовий дух то виконання завдання буде пов’язано з дуже великими труднощами.

Далі має бути встановлено режим несення служби, як — от графік прибуття на територію бази та вибуття з неї колон транспорту, бронетехніки та літальних апаратів, час зміни стійкових, зони патрулювання та час проходу патрулів ворога.

Після уточнення даних можна приступати до безпосереднього виконання завдання.

Оптимальна чисельність групи для організації наскоку — 25−30 вояків. Враховуючи розвиненість засобів стеження та матеріальну перевагу ворога, велику увагу треба приділяти прихованому зосередженню партизанської групи на місці перед нападом. До місця збору партизанський підрозділ направляється невеликими групами по 6−9 вояків або й поодинці. Маршрути слідування також обов’язково обираються різні. До місця проведення операції партизани слідують з дотриманням всіх правил маскування. Також суворо має бути дотримано радютишу. У такому випадку навіть якщо окрема група потрапить у ворожу засідку, вся інша група виконає поставлене завдання .

Після збору в умовленому місці партизанська група розосереджується. Група має ділитися на кілька підгруп які виконують специфічні завдання.

• рупа нападу — призначена для ліквідації стійкових. Партизани мають бути озброєнні безшумними снайперськими гвинтівками;

• рупа розмінування — призначена для знешкодження мін та інженерних загороджень;

• турмова група — призначена для безпосереднього виконання завдання. Вона забезпечується всіма видами озброєння;

• рупа прикриття — призначена для прикриття всіх інших підгруп. Підгрупа розташовується у місцях можливих маршрутів підходу підкріплення, або займає позиції на тактично вигідних позиціях. У групі обов’язково мають бути снайпери та розрахунки важкого озброєння.

При плануванні операції командант має заздалегідь визначити місце вихідного рубежу партизанського підрозділу перед атакою та місце збору після проведення операції. Спочатку місце вихідного рубежу перед атакою має перевірити розвідувальна стежа, яка заздалегідь виходить до зазначеного місця. Вона має обстежити місце проведення операції і попередити основний підрозділ у випадку ворожих засідок. Також командир доводить до відома підлеглих умовні світлові, звукові та механічні сигнали за якими група розпочинатиме та закінчуватиме операцію. При більшій чисельності партизанського підрозділу комендант може призначити дві окремі стежі - розвідувальну, яка під час операції вливатиметься у одну з підгруп, та стежу зустрічі, яка вичікуватиме весь загін на місці збору після проведення операції.

Також можливим є варіант дій, коли кожна підгрупа партизанського підрозділу самостійно добирається до заздалегідь визначеного рубежу атаки самостійно і розпочинає операцію згідно з заздалегідь обумовленим сигналом.

Якщо характер місцевості дозволяє підрозділу приховано зосередитися на позиціях, операцію можна проводити і вдень. Як правило наскок проводять ввечері, вночі або на світанку. Бажано враховувати й погодні умови, які можуть сприяти проведенню операції .

Операція починається після подачі комендантом відповідного сигналу. Першою починає діяти група розмінування. Вона пророблює проходи у інженерних загородженнях. Для свободи маневру бажано робити проходи у декількох місцях. Далі починає діяти група напад. За допомогою безшумної зброї вона нейтралізує стійкових. Якщо інженерні загородження на об'єкті відсутні першою розпочинає група нападу.

Після цього по сигналу командира штурмова група здійснює короткочасний обстріл з усіх видів зброї по виявленим вогневим точкам супротивника, місцям розташування основної частини гарнізону супротивника та засобів зв’язку. Після того як штурмова група увірвалася на територію об'єкту вона приступає до виконання свого завдання. Якщо частина гарнізону супротивника не знищено штурмова група розділяється на дві підгрупи: одна — виконує завдання, інша прикриває її від ударів.

Коли гарнізон супротивника буде повністю знищений, партизанський підрозділ має приступити до виконання поставленого завдання.

Паралельно при можливості партизани мають організувати збір покинутої ворогом зброї, боєприпасів, спеціальних технічних засобів, документів та інших необхідних матеріалів.

Вся операція мас бути якомога коротшою. Ні в якому разі не потрібно вступати у зустрічний бій з ворогом. Якщо гарнізон супротивника не знищено повністю і він намагається організувати оборону, партизанський підрозділ має відступити, навіть якщо завдання не вдалося виконати повністю. Прибуття підкріплень грозить великими втратами й навіть оточенням партизанського підрозділу.

В цей час група прикриття спостерігає за навколишньою місцевістю з тактично вигідних позицій і прикриває весь підрозділ у випадку підходу підкріплення до ворожого гарнізону. Якщо існує вірогідність підходу підкріплення на бронетехніці або гелікоптерах, група прикриття має бути оснащена ручними протитанковими гранатометами (РПГ), а по можливості протитанковими ракетними комплексами (ПТТРК), великокаліберними кулеметами та переносними зенітно-ракетними комплексами (ПЗРК).

Не менш важливим моментом є відхід партизанського підрозділу з місця наскоку. За сигналом коменданта штурмова група, групи нападу та розмінування починають відступати. В цей час група прикриття прикриває їхній відступ. Коли всі три групи відійшли на деяку відстань, група прикриття розпочинає відступати.

Під час відступу партизанському загону також варто розосередитись і добиратися до місця збору окремими групами, а у випадку переслідування навіть окремими бійцями. Коли три групи (штурмова, нападу та розмінування) прибудуть на місце збору, комендант призначає окрему стежу. В цей час весь підрозділ розсіюється і покидає район бойових дій. Стежа (у якій обо’язково мають бути снайпери) стежать за місцем збору й очікують прибуття групи прикриття. У випадку переслідування стежа відволікає ворога на себе, даючи змогу групі прикриття відступити. Відірвавшись від переслідувачів групи розсіюються, покидають район бойових дій.

Впродовж національно-визвольних змагань Українська Повстанська Армія широко застосовувала наскоки на опорні пункти німецьких та радянських військ і добивалася значних успіхів. Так однією з перших успішних акцій УПА став наскок упівської сотні сотенного Коробки (Григорія Перегийняка) на районний центр Володимирець (північний захід Рівненської області). В результаті стрімкої атаки було знищено підрозділ німецької жандармерії, партизани здобули зброю та боєприпаси .

У 1944 -1945 році УПА, використовуючи свою чисельність та досвід бійців була спроможна проводити операції великими підрозділами (як правило сотнями) навіть супроти добре укріплених оборонних пунктів супротивника. Так 17 грудня 1944 року сотня УПА «Верховинці «зробив наскок на районний осередок Стрілиська Нові (Дрогобиччина). В результаті операції було вбито 35 вояків НКВД, знищено будинки радянської окупаційної адміністрації та звільнено 40 в’язнів з місцевої в’язниці .

7 квітня 1945 року курінь «Скажених «здійснив вдалий наскок на селище Посіч, де таборував підрозділ військ НКВД кількістю в 150 вояків. Після тригодинного нічного бою радянський підрозділ було знищено. Його втрати становили 120 убитих. Втрати упівського підрозділу — 1 убитий. Факт таких незначних втрат з боку упістів свідчить про високу майстерність українських партизан при проведенні нічного бою.

Найбільш відомими і докладно описаними наскоками українських повстанців є операції підрозділів УПА проти Вірчі. На них варто зупинитися окремо. Впродовж всього часу партизанської війни місто Бірча служила сильно укріпленим вузловим пунктом системи опорних баз Війська Польського на всьому Закерзонні. Упівці багатократно нападали на ворожий пункт і завдавали йому значних руйнувань, але щоразу нові сили польского війська відновлювали його.

22 жовтня 1945 року сотня коменданта Прута після запеклого півгодинного бою заволоділа Бірчею, було частково знищено і частково розсіяно всю залогу пункту яка налічувала близко 500 вояків та старшин. Загалом польский гарнізон втратив лише убитими 150 вояків. Спалено близко 40 будинків.

Тої ж ночі сотнею Громенка (Михайла Дуди) було здійснено дублюючу акцію — наскок на опорний пункт польского війська у Кузьмині. Попри чисельність польского гарнизону упівцям після майже трьогодинного бою вдалося захопити опорний пункт, знищивши при цьому близко 100 польських вояків та міліціянтів. Втрати УПА складали 4 убитих та 19 поранених (серед них і комендант сотні Громенко).

30 листопада 1945 року на Вірчу було здійснено ще один наскок, на цей раз сотнею Бурлаки (Володимира Щигельського). На цей раз метою наскоку було передмістя, у якому проживало польське населення. Сформовані з них парамілітарні формування часто нападали на навколишні українські села. Упівці спалили передмістя, попередньо дозволивши цивільним полякам евакуюватися з усім майном. В час акції відділи наближалися до міста Вірчі на 500−600 м. У місті стояла залога війська і міліції, числом 580 вояків. Незважаючи на обстріл упівці контратакували і відкинули ворога аж до міста. Поки супротивник організовував оборону міста, підрозділ УПА під прикриттям мінометів відступив.

Історія партизанських воєн знає й інші приклади, коли завдяки детально продуманому плану операції, високій бойовій виучці вояків та оригінальними та неочікуваними для ворога діями партизани добивалися успіху. Таким прикладом є наскок в ' єтнамських партизан В ' єтконгу (мілітарні формування Фронту Національного визволення Південного В ' єтнаму) на укріплений табір американських «Зелених Беретів «у долині А Шао біля кордону з Лаосом у 1966 році Впродовж кількох тижнів в'єтконгівці вели підкопи вглиб бази. Цим самим вони мали намір атакувати американців як з фронту так і тилу. Також заздалегідь на зручних позиціях було приховано виставлено великокаліберні кулемети. В результаті нічна атака в'єтконгівців увінчалася повний успіхом. Американці не змогли скористатися підтримкою авіації почасти через несприятливі погодні умови, почасти через вогонь зенітних кулеметів. Оборонців бази було повністю знищено.

Обстріл Різновидом наскоків є обстріл — проведення масованого вогню по стаціонарному об'єкту супротивника без вторгнення у його безпосередній периметр.

Обстріли застосовуються для знищення або виснаження особового складу супротивника, знищення або виведення з ладу озброєння, техніки та інших матеріальних об'єктів.

Організація обстрілу в багатьох аспектах збігається з проведенням наскоку. Як завжди першочерговим завданням є розвідка прилеглої місцевості та самого об'єкту нападу. Однак у даному випадку більше уваги приділяється пошуку та облаштуванню вигідних позицій для обстрілу. Бажано щоб позиція знаходилася на пануючих висотах або на замаскованих позиціях. Бажано щоб з неї проглядалася більша частина території об'єкту.

При виконанні операції партизанський підрозділ розподіляється на кілька груп: група нападу. В неї входять зразки важкого озброєннявона призначення для виконання власне обстрілу ворожого об'єкту. Вся інша частина партизан розташовуються на замаскованих позиціях і виконують функцію охорони та прикриття підрозділу нападу.

Найбільш ефективним озброєнням для проведення обстрілів є крупнокаліберні кулемети, ручні протитанкові та станкові гранатомети, ракетні установки, протитанкові ракетні комплекси, безвідкатні гармати, міномети. Дані види озброєнь вирізняються великим радіусом дії та потужністю вогню. Приклад партизанських воєн свідчать що наявність ракетного озброєння різко підвищує бойову ефективність обстрілів. Однак потребують більш ретельного маскування та злагодженої роботи їхніх розрахунків.

Обстріли провадяться і за допомогою масованого вогню ручної автоматичної зброї, однак на дальніх відстанях їхній вогонь менш ефективний, а зблизька партизани можуть наразитися на зустрічний вогонь вогневих засобів ворога.

За сигналом коменданта група відкриває вогонь по всім важливим спорудам на території бази, або по конкретно визначеним цілям. Для коректування вогню варто застосовувати окрему групу бійців які знаходячись на замаскованих позиціях поблизу об'єкту за допомогою засобів зв’язку здійснюватимуть коректування вогню.

Після того як завдання виконано весь підрозділ мас негайно відступати до заздалегідь обумовленого місця збору.

Безумовною перевагою обстрілів є те, що партизанський підрозділ мас можливість завдати суттєвих втрат супротивнику з відносною безпекою. Особливо ефективним є застосування обстрілів по складам боєприпасів та пального. Кілька характерних прикладів успішного застосування обстрілів наведено нижче.

У 1968 році американська авіабаза Тан Сон Нхут (поблизу Сайгону) була вперше обстріляна в'єтконгівцями за допомогою переносних пускових установок «Град — П «. Розроблені у СРСР пускові установки вирізнялися відносно помірною вагою, значною дальністю стрільби (10 км), потужну 122 міліметрову ракету та були абсолютно безвідмовними у будь яких погодних умовах. З цього часу ракетні обстріли стали справжнім прокляттям для баз армії США та армії Республіки В'єтнам. Оригінальним був і спосіб використання ракет. Вночі в'єтконгівці ховали розібрані ракетні установки у затоплених рисових полях і відходили. Вдень під виглядом селян партизани безпечно проходили крізь всі ворожі блокпости. Опинившись у місці схованки вони витягали сховані в’юки з частинами пускових установок та боєприпаси і обстрілювали ними заздалегідь визначені цілі. Після обстрілу знову заховавши пускові установки вони стрімко розсіювалися. В'єтконгівці здавалося робили неможливе — обстрілювали американські об'єкти серед білого дня у зоні де, здавалося все і всі перебувають під пильним оком.

21 серпня 1988 року загін афганських моджахедів, непомітно пройшовши крізь охорону радянських військ, обстріляли ракетами армійські склади в районі Пулі - Хумрі. Пожежі та вибухи тривали два дні поспіль. В результаті злетіло в повітря 1200 (!) вагонів з боєприпасами, згоріло 200 двигунів для техніки, величезна кількість запчастин та іншого військового майна.

Одним з прикладів успішного застосування частих та масованих нальотів є операції збройних формувань ісламської фундаменталістської організації «Хезболлах «під час фактично безперервного протистояння з Силами самооборони Ізраїлю. Впродовж 90- х років XX століття бойові групи «Хезболлах «багатократно атакували позиції Цахалу та ізраїльські поселення поблизу лівано — ізраїльського кордону. Тільки за 1995 рік було здійснено 270 ракетних обстрілів. Хоча сумарні втрати ізраїльтян були невеликі, однак подібні дії перетворили північні території Ізраїлю в зону бойових дій. Ізраїльтянам довелося вкотре нарощувати військову присутність на лівано — ізраільському кордоні та вторгатися на територію Лівану задля полювання на екстремістів, що в свою чергу приводило до нової напруги у взаємовідносинах з арабськими країнами. У даному випадку слід підкреслити не так військовий як політичний ефект від здійснених акцій, які вкотре підкреслювали не тільки рішучість ісламських екстремістів у боротьбі з Ізраілем, але й їх професіоналізм та технічну оснащеність.