Рейд

Реферат на тему:

Рейд Рейд являє собою комплексну бойову операцію, яка передбачає виконання окремим партизанським підрозділом різноманітних бойових завдань у відриві від основних баз з метою активізції партизанського руху на окупованій ворогом території.

Основні завдання наступні:

• иконання бойових операцій з метою завдання безпосередніх втрат супротивнику у живій силі та бойовій техніці (здійснення засідок, наскоків, диверсій, актів індивідуального террору, наскоків, диверсій, тощо);

• рганізація розвідки окремого терену;

• алагодження контактів з місцевим населенням та організація агентури в окремому терені;

• ропаганда національно-визвольного руху;

• рганізація партизанських країв та постійних місць таборування підроділів партизан.

Здійснення рейдів сполучене з великими труднощами. Саме під час довготривалих рейдів перевіряється фізична та психологічна підготовка кожного партизана так і всього підрозділу. Постійне пересування, а надто під час переходу через важкодоступну місцевість при несприятливих погодних умовах, а також при великій концентрації військ супротивника сильно ускладнюють виконання завдання. Відповідно для здійснення рейдів мають залучатися найбільш підготовлені та досвідчені партизанські підрозділи з найновішим озброєнням і спорядженням.

Під час здійснення рейду слід обовязково дотримуватися непомітності, рухливості й раптовості:

Непомітність — кожен партизанський підрозділ має залишатися непоміченим, а надто коли основна мета рейду — розвідка терену. Пересування по території має відбуватися по такій місцевості і в такий час, які б ускладнювали або й зовсім унеможливлювали виявлення присутності партизанського підрозділу. Самі партизани мають суворо дотримуватися всіх правил маскування: не залишати після себе будь яких слідів, спілкуватися за допомогою жестів, суворо дотримуватися радіотиші.

Рухливість — постійне перебування на одному місці - розкіш, яка в суворих умовах партизанської війни може коштувати життя свій групі. В звязку з переважною чисельністю ворога та вдосконаленням методик контрпартизанської боротьби основою виживання партизан є постійний рух. Партизани не мають залишатися на одному місці впродовж дового часу.

Раптовість — рейдовий партизанський загін має здійснювати бойові операції там, де ворог цього очікує найменші. Будь які шаблонні дії при виконанні бойових завдань недопустимі.

Перед початком рейду командант має приділити якнайпильнішу увагу наступним моментам:

• авдання рейду;

• нформція про терен бойових дій;

• нформація про про наявного супротивника;

• аршрути руху;

• зброєння та забезпечення партизанського підрозділу;

• риблизні місця облаштування зупинок та основної бази.

В першу чергу командант має зібрати та проаналізувати всю можливу інформацію про терен бойових дій. Враховуються всі характерні особливості місцевості: рельєф, наявність річок та густота річкової мережі, природнна зона, наявність природніх укриттів, приблизна погода на час операції, тощо.

Далі має бути вивчено всю наявну інформацію про наявність, кількість, міць та основні місця розташування ворога на терені по якому буде здійснюватися рейд. Мають братися на замітку розташування таборів, блокопстів, авіабаз та складів. Паралельно з цим командант визначає обєкти які підлягають знищенню.

На основі наявних даних про терен та упротивника розробляється маршрут руху партизанської групи. Для цього потрібно визначити чіткі орієнтири на мапі, відстань між ними та азимут. При виборі маршруту слід керуватися наступними принципами:

• аршрут має пролягати по закритій місцевості, на якій ускладнено наземне та повітряне спостереження, як-от лісистийчи заболочений терен;

• ри прокладанні маршруту на мапі враховують розташування основних військових об'єктів ворога;

• лід уникати прокладання маршрутів через головні шляхи сполучення по яким відбувається інтенсивний рух військ та цивільного населення, великих населених пунктів з постійними крупними гарнізонамии ворожих військ;

• ісових галявин, лук, великих лісних доріг, полів;

• остів і бородів по яким відбувається інтенсивний рух військ супротивника і цивільного населення.

Виходячи з специфіки завдань формується озброєння та забезпечення группи. Весь партизанський підрозділ має бути забезпечений різноманітними видами озброєння для ефективного виконання поставленого завдання, однак при виконанні окремої операції в процесі рейду озброєння та оснащення має змінюватися в залежності від її специфіки. Кожен партизан має бути оснащений штурмовою гвинтівкою, боєкомплект до якої має бути якомога більшим. Обовязковою є наявність гранат. Особливо досвідченим бійцям мають доручатися штурмові гвтинтівки з підствольними гранатометами. По можлиивості партизанський загін мусить мати кулемети. При організації засідок, наскоків обовязковим є наявність у группі бійців з безшумною зброєю. Важке озброєння має застосовуватися в залежності від специфіки здійснюваної операції. При використанні такої зброї загін обовязково повинен мати партизан, які формуватимуть розрахунки важкого озброєння, для їх використання й обслуговування.

Групове та медичне спорядження (мотузки, карабіни, репшнури, ліки, тощо) мають бути рівномірно розподілені між всіма вояками групи. Для подолання водних перешкод потрібна мотузка діаметром від 9 до 11 мм і довжиною мінімум 50 метрів. У групі обовязково мають бути кілька приладів нічного бачення та сигнальні й димові засоби. Запас води не менше ніж два літри на вояка.

Вибухові пристрої (міни, вибухпакети) мають розташовуватися у саперів, однак певна кількість комплекту має рівномірно розподілитися між всіма партизанами. Якщо комплект наявний у саперів буде вичерпано або втрачено, вони швидко зможуть його попвнити у інших вояків.

Пересування партизанської групи Пересування партизанського підрозділу має відбуватися ввечері, вночі та на світанку, тобто в той час коли візуальне спостереження обмежено. Коли поточна обстановка вимагає пересування вдень, то воно має відбуватися по місцевості на якій ускладанено або цілком неможливо вести спостереження.

Основний спосіб пересування — колонна по одному. При проході через важкодоступну місцевість застосовується шикування у дві колонни. Організація маршу залежить від кількості бійців у групі.

Мал. 1. Вимарш партизанського підрозділу:

1- основна частина партизанського підрозділу- 2- головна стежа- 3 — бічні стежі- 4- замикаюча стежа.

Великою стрілкою позначено напрямок руху.

При рейдуванні крупних партизанських підрозділів командант організовує бойову охорону. Для цього з основних сил виділяється стежі. Основне завдання стеж полягає у:

• бсетжувати місцевість на шляху слідування основних сил партизанськлої групи на предмет наявності природних, штучних перешкод та наявність супртивника;

• берігати основні сили партизанського підрозділу від раптових атак ворога;

• ри зустрічному бою служити аржєргардом основним силам.

Бойова охорона розподіляється на головну стежу, бічні та замикаючу стежу. На головну стежу покладається найбільше навантаження. Партизани головної стежі задають темп пересування всього підрозділу, прочісують терииторію по якій мають проходити основна частина і доповідають безпосередньо командиру про будь які зміни на шляху маршруту. Стежа рухається на межі візуального контакту з основною частиною загону або на відстані радіозвязку. Бічні стежі прикривають підрозділ з флангів та обстежують прилеглу місцевість. Замикаюча стежа прикриває підрозділ з тилу, а у випадку переслідування служить арєргардом рейдової групи.

При просуванні стежі через потенційно небезпечні ділянки місцевості доцільно застосовувати два способи шикування — «Клин» і «Скорпіон». Ці два бойові порядки забезпечують швидке розгортання у розстрльну, а також ведення щільного вогню по фронту всіма вояками стежі.

Мал. 2. Пересування стежі шикуванням «Клин» .

Особливу пильність має проявляти підрозділ при проходженні через природні перешкоди та важкопрохідну місцевість. З одного боку така місцевість чудово маскує партизан. Зіншого боку про це знає й ворог, тому як правило втаких місцях висока ймовірність оперування піших розвідгруп супротивника, які можуть облаштувати засідку чи навести авіацію.

Мал. 3. Пересування стежі шикуванням «Скорпіон» .

При проходженні через густий ліс або чагарник його обстежує головна стежа. Вона повільно з дотриманням тиші та пильності у бойовому порядку скорпіон або клин обстежує місцевість, по якій має проходити основна частина підрозділу.

При розвідці висот стежа спочатку візуально оглядає висоту на предмет наявності супротивника. При огляді висот вздовж маршруту стежа розділяється на дві групи й які рухаються по схилам з обох боків вершини не виходячи на саму висоту.

При проходженні через яр головна стежа детально його оглядає визначає його приблизну ширину та глибину, найбільш вузькі та широкі місця. Яр обстежутю кількома стежами одна з яких проходить по дну яра, дві інші з обох боків. Основна частина підрозділу залишається біля входу в яр і очікує. Обстеживши яр і переконавшись у відсутності супротивника стежа дає дозвіл продовжувати пересування.

При необхідності переправи через річку з партизанського підрозділу виділяється підсилена стежа, яка призначена для розвідки. Стежа виявляє приховані підступи для підходу до перешкоди, визначає ширину та глибину річки, наявність бродів, швидкість течії, частини берегу придатні для висадки з плавзасобів. Після проведення ретельної розвідки стежа за допомогою штатних або підручних плавзасобів переплявляється через річку. В цей же час більшість партизанського підрозділу прикриває переправу стежі з берега. При раптовій появі супротивника вони мають прикрити стежу масованим вогнем. Якщо стежа вдало перетнула річку вона має миттєво організувати оборону території висадки. В цей час основна частина партизанської групи розпочинає переправу. Після переправи весь загін продовжує маршрут.

Облаштування привалів Корткочасні привали на 10−15 хвилин влаштовуються після 45 хвилин руху по місцевості. При пересуванні по складній місцевості привали організовуються частіше. Командант має заздалегідь визначати можливі місця облаштування привалів. Під час привалу третина партизанського підрозділу займає кругову оборону, в той час як всі інші використовують наявний час для короткочасного перепочинку, підігнання спорядження. При неможливості проходження маршруту вдень влаштовується постій.

Постій Постій організовується для короткочасного прихованого перебування партизанскього підрозділу. Для постою має бути вибрано таку ділянку місцевості, яка в першу чергу маскувала би підрозділ від наземного та повітряного спостереження супротивника. Водночас місце постою має бути придатним для короткочасної оборони, а також мати приховані шляхи входу-виходу.

Як тільки вибрано місце для облаштування постою, частина партизан негайно займає кругову оборону. При чисельності підрозділу близько 30 вояків має залучатися третина особового складу — 10−12 вояків. Пости розташовують по колу на певній віддалі від бази, на одному пості має бути не менше двох вояків. В залежності від місцевості та технічного оснащення звязок між командантом та стежами забезпечується або за допомогою радіозвязку або візуально. Кожен пост має визначений сектор обстрілу. На місці облаштування має бути викопано неглибокий але ретельно замаскований місцевими предметами шанець. По можливості окремі пости мають облаштовуватися в кронах дерев. Також по можливості стійкові мають оснащуватися засобами оптичної та технічної розвідки (біноклями, приладами нічного бачення) направленими мікрофонами, світловими сигналізаторами, тощо). Командант має встановити графік зміни стійкових.

При облаштуванні постою командант виділяє групу вояків яка займатиметься обслуговуванням групового спорядження. Всі інші вояки мають використати час для відпочинку та інших нагальних потреб.

Під час пребування у постої партизани мають знаходитися у постійній бойовій готовності та дотримуватися всіх правил маскування. Під час відпочинку та сну спорядження не розкладається, воякам не вільно знімати взуття, розвантажувальні жилети та розлучатись зі зброєю. Категорично забороняється палити та розпалювати багаття без дотримання маскування.

Після перебування на постої близько доби партизани мають покинути його. Під час зняття з місця постою стежі продовжують займати оборону. Спеціально виділені вояки складають і пакують намети. Інші партизани мусять якнайретельніше знищити будь яки сліди свого перебування на місцевості: закопується або спалюється сміття, засипається місце багаття, тощо.

Постої у населених пунктах Постій ку населеному пункті має свої переваги й недоліки. У населеному пункті існують більш комфортні умови перебування. Партизани мають можливість належним чином обігрітися, прийняти всі потрібні заходи гігієни, прийняти гарячу іжу і належно вілдпочити. Крім того у випадку прихильного ставлення населення партизани можуть здобути додатклові припаси.

З іншого боку спостій у населених пунктах можливий лише за відсутності у ньому ворожих військ чи колабораціоністських формувань. Обов’язковою умовою безпечного постою у населеному пункті є його повне блокування силами партизан. Відповідно крупний населений пункт має болкуватися не менш як силою сотні чи куреня. Дрібні підрозділи (чоти й рої) мають блокувати лише невеликі населені пункти (хутори, окремі будинки). Як праивло супротивник намагається контролювати місцевість шляхом утримання саме населених пунктів.

Таким чином партизани мають таборувати лише у тих наслених пунктах, які:

• находяться на території, повністю підконтрольній партизанам (як правило це територія партизанських країв);

• населеному пункті є своя мережа законспірованих агентів;

• ивільне насселення прихильно ставиться до партизанського руху.

У противному випадку населені пункти слід оминати, а надто коли місцеве населення вороже ставиться до партизан.

Якщо остання існує, команаднт мусить звязатися з місцевими агентами і зібрати у них розвідувальну інформацію про населений пункт. Причому місцеві жителі ні в якому разі не мають довідатися про співпацю агента з партианами. Якщо місцева обстановка сприятлива команаднт віддає наказ про вхід у населний пункт. Командант мусить організувати його кругову оборону. На входах з населеного пункту розташовуються стежі, які на час перебування у населеному пункті повністю його блокують, не допускаючи вільного входу й виходу цивільного населення. Окремі квартали розподіляються між меншими частинами підрозділу які відповідальні за його оборону у випадку необхідності. Під час перебування у населеному пункті командант має визначити кількість та порядок зміни стійкових, місця придатні для оборони, а також шляхи прихованого відходу. Заздалегідь має бути визначено дії всього партизанського підрозділу у випадку ворожої облави.

Під час перебування у населеому пункті партизани мають суворо дотримуватись заходів маскування. Обмежується рух партизан по території населеного пункту, не слід створювати зайвого шуму. Інтенсивний рух, гавкання собак, зайвий людський гомін буде для ворога першою ознакою перебування партизан. Партизани мусять знаходитися у стані готовності до швидкого відступу з населеного пункту або його оборони.

Під час перебування у населеному пункті партизани мають забезпечити себе їжою, питною водою, а також використати час для гігієнічних процедур та відпочинку. Якщо у селі є агенти, відповідальні за матеріальне та продовольче оснащення партизан, партизанський підрозділ має поповнити свої запаси за його рахунок. При наявності грошей допускається купівля у місцевого населення необхідних предметів та харчів. Дотримання суворої дисципліни є обов’язковим. Недопустиме застосування погроз та фізичного насильства для здобуття необхідних припасів. Будь які акти крадіжок, грабежу, розбою, та безчинств по відношенню до місцевого населення з боку окремих партизан мають негайно припинені, а їх виконавці - негайно і жорстоко покарані.

Якщо соновною метою рейду є пропаганда, то додатоково партизани мають розгорнути активну агітаційну роботу серед населення. Завдання пропагандистського рейду полягають у: популяризації повстанчого руху на певній території, створення антиокупаційних настроїв серед широкого загалу, створення сприятливих умов для заснування і організації агентурної мережі партизан. Пропаганда ведеться за допомогою приватних бесід, розповсюдження листівок, нанесення агітаційних лозунгів, тощо.

Партизанам не слід перебувати у населеному пункті більше доби. Після того як загін відпочив і поповнив свої запаси, йому слід покинути населений пункт і продовжувати вимарш.