Методичні підходи до таксономічного аналізу рослинних угруповань

На сьогоднішній день систематизацією живих організмів загалом, а зокрема і рослин, займається така наука як таксономія.

Таксономія— наука про об'єднання живих істот у групи на основі аналізу притаманних їм ознак; наука про принципи та способи класифікації й номенклатури складноорганізованих ієрархічних систем дійсності: органічного світу, об'єктів географії, геології, мовознавства, суспільства тощо. Завдання Т. — визначення і теоретичне обґрунтування класифікаційних одиниць — таксонів, їх системи, супідрядності, співвідношення та обсягу. Основним завданням систематики, або таксономії рослин є їх класифікація, тобто розміщення в більш або менш близьких однорідних груп на основі їх спорідненості. У системі рослин ці групи розміщують (класифікують) в серію підпорядкованих споріднених таксономічних рангів, яких сучасна систематика налічує до 25.

Ранги поділяються на основні та додаткові. Основні таксономічні ранги (категорії) обов’язково присутні в класифікації будь-якого організму, і є такими:

• · Домен (domain)
• · Царство (regnum)
• · Відділ (division) (для рослин, бактерій, архей та грибів)
• · Клас (classis)
• · Порядок
• · Родина (familia)
• · Рід (genus)
• · Вид (species)

Окрім того, інколи, з метою позначення споріднених груп таксонів нижчого рівня всередині рангу вищого рівню, використовуються додаткові таксономічні ранги (див. Триноміальна номенклатура), які зазвичай (але не обов’язково) утворюються за допомогою префіксів до основних таксономічних рангів, наприклад:

• · Підтип (subphylum)
• · Надклас (superclassis)
• · Підклас (subclassis)
• · Надряд (superordo)
• · Підряд (subordo)
• · Надродина (superfamilia)
• · Підродина (subfamilia)
• · Триба (tribus) і т.ін.

Додатково, багато видів можуть поділятись на підвиди, підвиди — на раси, раси — на форми.

Для встановлення реальної флори (конкретна флора) запропонована система одиниць [Юрцев, Камелін, 1991], яка включає весь список видів (точніше, видових популяцій) в тих чи інших природних межах: біотопу, екотопу, річкового басейну, флористичного району, географічної провінції. Для визначення поняття потенційної флори має сенс використовувати в якості найменшої таку природну одиницю, яка пов’язана, насамперед, з неоднорідністю абіотичних умов, наприклад екотопів в обсязі, запропонованому В.С. Іпатовим (1990).

Екотоп виділяється за ознаками земної поверхні (положення в рельєфі, грентоутворюючі і корінні геологічні породи, рівень залягання ґрунтових вод і т.д.). Тоді потенційна флора екотопу буде являти собою перелік видових популяцій, які за своїми екологічними властивостями відповідають тим екологічним режимам, які здатний підтримувати відповідний екотоп. У такому трактуванні це поняття вперше було запропоновано Д. Н. Цигановим (1983), а потім був запропонований алгоритм розрахунку [Заугольнова та ін., 1995; Zobel, 1997].

За алгоритмом, список потенційної флори складається на основі відповідності екологічних характеристик видів рослин регіональної флори, зазначених в екологічних шкалах, і відповідних параметрів місцеперебування, розрахованих по реальному списку видів розглянутого місцеперебування з використанням екологічних шкал. Представленість потенційної флори визначається як відношення числа видів реальної флори до числа видів відповідної потенційної флори [9].

У даній роботі, при визначенні кількісного таксономічного складу степових рослин Дніпропетровської області, за основу була взята монографія Тарасова В. В. (2005). Відбір рослин з анотованого переліку проводився відповідно до методики О. Л. Бельгарда (1950, 1980). Основним критерієм відбору являлися ценоморфічні характеристики рослин [4].

Висновок до розділу ІІ

Степова рослинність Дніпропетровської області сформувалася завдяки географічному положенню та особливостям Дніпропетровщини. Описуючи частину видового складу області, ми спиралися на існуючі географічні точки та наявні на їх території види. У більшості випадків можна спостерігати значне різноманіття видів, що дає змогу виявити фонд степових рослин на даній території.

Основними методами систематизації рослин є таксономічний аналіз. Він вважається традиційним і найбільш використовуваним.

Зручно використовувати традиційний варіант домінантної класифікації - власне домінантну. Вона є зручною для визначення домінантів у рослинному покриві. Але така класифікація має деякі недоліки: вона не є ефективною, якщо треба визначити екологічні зв`язки та сукцесійні процеси в рослинності, подібних показників власне домінантна класифікація не відображає.