Суть і значення касаційного провадження

КурсоваДопомога в написанніДізнатися вартістьмоєї роботи

Суть і значення касаційного провадження (реферат, курсова, диплом, контрольна)

ЗМІСТ

ВСТУП

1. Загальна характеристика касаційного провадження

2. Порушення касаційного провадження

3. Порядок розгляду справи судом касаційної інстанції

4. Повноваження суду касаційної інстанції

ВИСНОВКИ СПИСОК ВИКОРИСТАННИХ ДЖЕРЕЛ

ВСТУП

Актуальність теми дослідження. Практика здійснення судочинства судовою палатою у цивільних справах Верховного суду України за новим процесуальним законодавством показала, що існуюча модель касації не є досконалою і потребує модернізації в частині звуження меж перегляду. Важливо з’ясувати як врегульовано це питання в національному законодавстві, дослідити позицію наукової спільноти, вивчити зарубіжний досвід та європейські стандарти у цій сфері.

Введення касаційного провадження, можна вважати кроком до вступу в європейське суспільство, сприйняття його основних здобутків у науці. Право на перегляд судових рішень та ухвал з впевненістю можна назвати виявом демократії, забезпечення людини в тому, що держава створює всі можливі підстави для сприяння захисту і законних інтересів громадян та юридичних осіб. А також це є спосіб закріплення на належному рівні інтересів самої держави.

Питання оскарження судових рішень досліджували такі вчені-процесуалісти та юристи-практики, як П.І. Шевчук, В. В. Кривенко, Г.І. Давиденко, М. Й. Штефан, М.М. Бородін, В. В. Комаров, І.Б. Факас, Е. А. Борисова, К. В. Гусаров, О.В. Дем’янова, Г. В. Корчевний, П.І. Шевчук, А. Ярема та ін.

Разом із тим, попри численні наукові напрацювання невирішеність усього загалу проблем та перспективних ідей щодо удосконалення моделі касаційного оскарження судових рішень у справах цивільної юрисдикції обумовлює необхідність подальших ґрунтовних досліджень та розробки рекомендацій (пропозицій) стосовно приведення чинного законодавства у відповідність із правовими традиціями і досвідом європейських країн.

Таким чином, викладене вище зумовлює актуальність дослідження курсової роботи.

Об'єктом дослідження курсової роботи є чинне цивільно-процесуальне законодавство Предмет дослідження — суть і значення касаційного провадження.

Дослідження здійснене на основі системного підходу з використанням таких методів: Структурного аналізу, порівняльного, історичного, прогнозування.

Метою курсовою роботи є дослідження особливостей видів цивільного судочинства.

Метою роботи зумовлено виконання таких завдань:

— Визначити теоретичні засади дослідження суті касаційного провадження;

— Охарактеризувати основні елементи касаційного провадження.

Структура курсової роботи. Курсова робота складається зі вступу, чотирьох питань, висновків та списку використаних джерел. Повний обсяг курсової роботи становить 30 сторінок.

1. Загальна характеристика касаційного провадження

Конституція України проголошує, що права і свободи людини й громадянина та їх гарантії визначають зміст, спрямованість діяльності держави [1, с. 3] і захищаються судом [1, с. 55]

Захист прав та охоронюваних законом інтересів громадян, юридичних осіб і держави шляхом розгляду й вирішення цивільних справ у повній відповідності з чинним законодавством покладається на цивільне судочинство [2, с. 1]. Успішне виконання покладених на суд завдань залежить від законної та обґрунтованої діяльності останнього, його ухвал з окремих процесуальних питань, рішень за суттю справи. Законність і обґрунтованість судових рішень є основною та неодмінною властивістю їх як актів правосуддя [2, с. 213]. Тільки судові акти, які мають таку властивість, вирішують правове питання, чим захищають права, законні інтереси громадян, юридичних осіб і держави.

Судова система в будь-якій країні створює ієрархічну вертикаль, маючи при цьому певну кількість інстанцій, кожній з яких притаманне виконання тієї чи іншої функції.

До основних засад судочинства в Україні віднесено забезпечення апеляційного та касаційного оскарження рішення суду, крім випадків, установлених законом (ст. 129 Конституції України). Реалізація цього конституційного положення знайшла втілення в розділі 5 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України), якими врегульовано питання апеляційного та касаційного оскарження судових рішень, перегляду справ у зв’язку з рішеннями ВСУ та нововиявленими обставинами.

Апеляція (лат. appellatio — «звернення», «скарга») — основний спосіб оскарження судових рішень, які не набрали чинності в суді вищої інстанції (апеляційному суді).

Касація (лат. cassatio — «знищення», «скасування») — спосіб оскарження судових рішень, що набрали чинності, на підставі неправильного застосування судом норм матеріального права чи порушення ним норм процесуального права [3, с. 554].

Законність та обґрунтованість рішень і ухвал суду першої інстанції в цивільному судочинстві України забезпечується системою численних процесуальних гарантій — принципами цивільного процесуального права; участю в цивільному процесі прокурора, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, фізичних та юридичних осіб, які від свого імені можуть звертатися до суду із заявами на захист прав, свобод, інтересів інших осіб; встановленим цивільним процесуальним порядком розгляду і вирішення справ. Однак зазначених гарантій недостатньо.

Як свідчить практика, суди через суб'єктивні (некомпетентність, неуважність, спрощений підхід тощо) й об'єктивні (складність правовідносин, численність співучасників та ін.) причини виносять рішення, які не відповідають обставинам справи або нормам матеріального права, котрі регулюють спірні правовідносини сторін, та нормам процесуального права. За таких обставин необхідно мати додаткові гарантії захисту прав і свобод зацікавлених громадян, прав організацій, держави та публічних інтересів, забезпечення законності й обґрунтованості судових рішень, ухвал.

Виконання завдань цивільного судочинства щодо захисту прав, свобод і охоронюваних законом інтересів громадян, прав й інтересів організацій і держави залежить від всебічного розгляду та вирішення цивільних справ у повній відповідності з чинним законодавством, з вимогами принципу законності, тобто повністю залежить від постановлення судом у цивільних справах законних і обґрунтованих рішень, ухвал.

Досягнення зазначеної мети забезпечується численними цивільними процесуальними гарантіями, серед яких велике значення має функціонування в цивільному судочинстві України апеляційного оскарження і перевірки судових рішень та ухвал, що не набрали чинності (законної сили).

Однак дія цих гарантій не виключає набрання помилковими рішеннями й ухвалами суду першої та апеляційної інстанції чинності (законної сили).

Можемо припустити, що апеляційний суд замість того, щоб виправити помилку в неправильному застосуванні норм матеріального або процесуального права судом першої інстанції, може ускладнювати помилку, унаслідок чого можуть набрати чинності (законної сили) несправедливі рішення.

Імовірною є ситуація, коли помилкові рішення не оскаржуються, набирають законної сили. А дія принципу законності зумовлює необхідність скасування таких рішень [4, с. 214]. Зазначені обставини вимагають створення додаткових гарантій забезпечення законності судових рішень. Такою цивільною процесуальною гарантією є інститут касаційного оскарження і перевірки судових рішень та ухвал — касаційного провадження.

Касаційне провадження — це стадія цивільного процесу, яка передбачає перевірку судом касаційної інстанції законності судових актів, що набрали законної сили.

Правом касаційного оскарження користуються сторони та інші особи, які беруть участь у справі, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їх права, свободи чи обов’язки.

Предметом розгляду в касаційному порядку є судові рішення, які набрали чинності.

Підставами касаційного перегляду є неправильне застосування судом норм матеріального права чи істотне порушення норм процесуального права, якщо це призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи [5, с. 85].

Стадія характеризується наступними ознаками:

1) об'єктами касаційного оскарження є судові акти, що набрали законної сили, у тому числі апеляційної інстанції;

2) касаційне провадження порушується тільки по скаргах, у яких повинно бути зазначене, в чому полягає порушення або неправильне застосування закону;

3) мета касаційного провадження — перевірка законності судових актів;

4) касаційний суд не зв’язаний межами скарги, а перевіряє законність судових актів у цілому;

5) касаційне провадження здійснюється тільки Вищий спеціалізований суд України;

6) касаційний суд не розглядає справу по суті, не перевіряє обґрунтованість судових актів, а перевіряє їх законність, тобто правильність застосування норм матеріального і процесуального права судом першої та апеляційної інстанції.

Касаційне провадження складається з наступних етапів:

1) порушення касаційного провадження;

2) підготовка справи до касаційного розгляду;

3) попередній розгляд справи;

4) розгляд справи і ухвалення рішення.

Підставою для порушення касаційного провадження, так само як і для реалізації судом касаційної інстанції відповідного повноваження, є юридичний склад, сукупність процесуальних юридичних фактів. У теорії цивільного процесу цю сукупність процесуальних фактів підрозділяють на дві групи: передумови і умови права касаційного оскарження.

До передумов права касаційного оскарження можна віднести наступні факти:

1) наявність об'єкта касаційного перегляду, тобто рішення, що набрало законної сили, або ухвали суду першої або апеляційної інстанції;

2) наявність у касатора статусу особи, яка бере участь у справі;

3) волевиявлення касатора.

Умовою права касаційного оскарження є активний процесуальний юридичний факт — дія: подача касаційної скарги особою, яка бере участь у справі, що приводить до реалізації права касаційного оскарження, Таким чином, касаційне провадження в цивільних справах як стадія процесу є сукупність процесуальних відносин, що складаються між судом касаційної інстанції та особами, які беруть участь у справі, з метою перевірки законності рішень і ухвал місцевих та апеляційних судів.

Значення касаційного провадження полягає в тому, що воно забезпечує законність рішень і ухвал суду першої та апеляційної інстанції, захист прав, свобод охоронюваних законом інтересів осіб, які беруть участь у справі, держави, захист публічних інтересів, а також сприяє однаковому застосуванню закону судами України та превентивну їх дію, спрямовану на попередження порушення законності громадянами, юридичними, службовими і посадовими особами [6, с. 27].

2. Порушення касаційного провадження

У відповідності зі ст. 324 ЦПК України сторони та інші особи, які беруть участь у справі, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їх права, свободи чи обов’язки, мають право оскаржити у касаційному порядку. 1) рішення суду першої інстанції після їх перегляду в апеляційному порядку, рішення і ухвали апеляційного суду, ухвалені за результатами апеляційного розгляду; 2) ухвали суду першої інстанції після їх перегляду в апеляційному порядку і ухвали апеляційного суду, якщо вони перешкоджають подальшому провадженню у справі.

Щодо порядку подання касаційної скарги і відкриття відповідного провадження, то потрібно звернутися до змісту статей 327 і 328 ЦПК України. Так, касаційні скарги надсилаються безпосередньо до суду касаційної інстанції, де вони реєструються і передаються в порядку визначеному ст.11−1 судді-доповідачу, який перевіряє їх на відповідність встановленим законом процесуальним вимогам.

Крім того, суддя-доповідач має вирішити питання про наявність підстав для допуску касаційної скарги до розгляду і відкриття касаційного провадження. Як розуміється з викладеного, зазначені обов’язки покладаються саме на суддю Вищого спеціалізованого суду України, який, виконуючи законодавчі приписи, змушений відволікатися від перегляду інших допущених до розгляду справ, тобто здійснення правосуддя безпосередньо.

Тому раціонально було б з точки зору правового статусу судді найвищого судового органу у системі судів загальної юрисдикції виконувати ці фактично технічні процедури іншим особам, які не є суддями (звичайно, без вирішення касаційної скарги по суті).

Як варіант, виконання вказаних підготовчих дій щодо допуску касаційних скарг до провадження можливо покласти на помічників суддів та керівника структурного підрозділу Вищого спеціалізованого суду України, відповідального за забезпечення діяльності Судової палати у цивільних справах.

Інша проблема, що відокремлюється під час дослідження касаційного оскарження, як можливості реалізації права на ефективний судовий захист у цивільному судочинстві, стосується меж розгляду справи судом касаційної інстанції. Загальновідомо, що до повноважень касаційного суду належить перевірка судових рішень тільки в правовому сенсі, тобто на їх відповідність вимогам закону. У цивільному судочинстві для цього передбачено досить широкий арсенал правових засобів, що регламентовано у статтях 323−352 ЦПК України. Окремі з науковців зокрема І.І. Ємельянова, такі повноваження касаційного суду називають «правовим наглядом» за судовим рішенням. Погоджуючись із цією думкою, слід зосередитися на вирішенні такого питання: чи необхідно з точки зору правової доцільності і правової виваженості покладати на суд касаційної інстанції перевірку обґрунтованості оскаржуваного судового рішення? На сьогодні проблема обґрунтування касаційної скарги, як підстави для відкриття касаційного провадження, викликає найбільшу кількість теоретико-правових дискусій, оскільки це обмеження у класичному його розумінні не суперечить закону, проте і не деталізується в ньому.

На нашу думку, суд касаційної інстанції може приділяти увагу фактичній стороні лише з метою встановлення законності судового рішення шляхом перевірки дотримання судами норм матеріального чи процесуального права. На цьому відповідні повноваження касаційної інстанції мають закінчуватися.

Згідно зі ст. 325 ЦПК України касаційна скарга може бути подана протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили рішенням (ухвалою) апеляційного суду. У разі пропущення зазначеного строку з причин, визнаних поважними, суддя касаційної інстанції за заявою особи, яка подала скаргу, може поновити цей строк.

Касаційна скарга, подана після закінчення строку на касаційне оскарження, повертається особі, яка її подала, якщо вона не порушує питання про поновлення цього строку, а також коли у відновленні строку відмовлено.

Питання про поновлення строку на касаційне оскарження і про повернення касаційної скарги вирішується суддею-доповідачем, про що постановляється відповідна ухвала.

Касаційна скарга подається у письмовій формі і повинна містити:

1) найменування суду, до якого подається скарга;

2) ім'я (найменування) особи, яка подає скаргу, її місце проживання або місцезнаходження;

3) ім'я (найменування) осіб, які беруть участь у справі, їх місце проживання або місцезнаходження;

4) рішення (ухвала), що оскаржується;

5) в чому полягає неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права;

6) клопотання особи, яка подає скаргу;

7) перелік письмових матеріалів, що додаються до скарги.

Касаційна скарга підписується особою, яка подає скаргу, або її представником.

До касаційної скарги, поданої представником, повинна бути додана довіреність або інший документ, що посвідчує повноваження представника.

До касаційної скарги додаються копії скарги та доданих до неї матеріалів відповідно до кількості осіб, які беруть участь у справі, а також копії оскаржуваних рішень (ухвал) судів першої та апеляційної інстанцій (ст. 326 ЦПК).

Касаційна скарга подається безпосередньо до суду касаційної інстанції, де вона реєструється і передається в порядку доповідачу, який перевіряє її відповідність вимогам, встановленим ЦПК.

У разі надходження касаційної скарги, не оформленої відповідно до вимог, встановлених ЦПК, суддя-доповідач постановляє відповідну ухвалу, в якій вказуються підстави залишення заяви без руху або повернення заяви.

У відповідності зі статтею 328 ЦПК України одержавши касаційну скаргу, оформлену відповідно до вимог ЦПК, суддя-доповідач протягом трьох днів вирішує питання про відкриття касаційного провадження, про що постановляє відповідну ухвалу, витребовує справу, надсилає копії касаційної скарги та доданих до неї матеріалів особам, які беруть участь у справі, і встановлюється строк протягом якого можуть бути подані заперечення на касаційну скаргу.

Процедура вирішення питання обґрунтованості касаційного провадження одноособово суддею-доповідачем у правовій літературі зазнала справедливої критики. Так, Ю. Колтонюк пише, що суддя-доповідач лише зі змісту цієї скарги без витребування справи не може зробити неупередженого висновку про те, що скарга є необґрунтованою, а викликані в ній положення не викликають необхідності перевірки матеріалів справи. Питання про обґрунтованість касаційної скарги або, навпаки, про її необгрунтованість, належить вирішували колегіально [9, с. 10].

На відміну від апеляційного провадження, перегляд у касаційному порядку містить підстави для відмови у відкритті провадження касаційного. На нашу думку, наявність законодавчо закріплених підстав для відмови в прийнятті касаційної скарги є цілком обґрунтованим, оскільки вони передбачають можливість для поширення наслідків запровадження, так би мовити, процесуальних фільтрів і неприйняття касаційних скарг необґрунтованих.

Відмова у відкритті касаційного провадження можлива також за наявності обставин, визначених у пунктах 3 та 4 ч. 3 ст. 328 ЦПК. Ідеться про існування ухвал касаційної інстанції про закриття провадження у зв’язку з відмовою від касаційної скарги, а також про відхилення скарги або про відмову у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою на це ж саме рішення або ухвалу.

З урахуванням положення про перевірку судом касаційної інстанції лише вимог законності судового рішення, ч.4 ст. 328 ЦПК дозволяє під обґрунтованістю касаційної скарги розуміти доведеність у її змісті порушень судами першої інстанції й апеляційної інстанцій норм матеріального й процесуального права, які є підставою для скасування судового рішення. Проте якщо суд касаційної інстанції дійде висновку про неправильне застосування норм матеріального права чи порушення норм права процесуального при розгляді цивільної справи, в касаційне провадження відкриватиметься незалежно від того, чи обґрунтована касаційна скарга.

Оскільки такі висновки суд повинен зробити на етапі вирішення питання про відкриття касаційного провадження у справі без аналізу її матеріалів і оскаржувального рішення, вважаємо що це є додатковим аргументом недоцільності застосування ч.4. ст. 328 ЦПК.

Також, відповідно до ст. 330 ЦПК реалізація заінтересованою особою зазначених у вказаній нормі диспозитивних прав має певні особливості й деякі обмеження. Так, доповнити чи змінити касаційну скаргу вона може не на будь якому етапі касаційного провадження, а виключно у строк, наданий законодавством для касаційного оскарження судового рішення. Різниця між цими діями виявляється у наступних положеннях:

1) Відкликати касаційну скаргу можливо до початку розгляду справи в суді касаційної інстанції, а відмовитися від неї можна на будь якому етапі касаційного провадження — аж до його закінчення;

2) при відкликанні скарги суддя виносить ухвалу про її повернення (що не перешкоджає звернутися з касаційною скаргою вдруге за умови дотримання строків касаційного оскарження або їх поновлення), а при відмові від касаційної скарги суддя, який готує справу виносить ухвалу про закриття провадження (що виключає повторне оскарження рішень (ухвал) особою, яка відмовилась від скарги).

3. Порядок розгляду справи судом касаційної інстанції

Відповідно до чинного процесуального цивільного законодавства під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої та апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, які не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Касаційний суд перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції. Причому суд не обмежений доводами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи було виявлене неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права, які є обов’язковою підставою для скасування рішення [2, с. 204].

Розгляд скарги касаційною інстанцією складається з трьох взаємозалежних частин: 1) підготовка справи; 2) розгляд справи; 3) ухвалення рішення і постановлення ухвали.

При підготовці справи до розгляду суддею-доповідачем досліджуються матеріали справи й готується доповідь, у якій викладаються обставини, необхідні для ухвалення рішення суду касаційної інстанції, з’ясовуються питання про склад осіб, які беруть участь у справі. Сам факт підготовки останнього до розгляду свідчить про те, що рішення (ухвала), що оскаржується, переглядається судом касаційної інстанції по суті.

У своїй доповіді суддя викладає, які обставини справи слід з’ясувати для прийняття відповідного рішення цим судом. Вирішуючи питання про склад осіб, які беруть участь у розгляді справи, суддя-доповідач повинен виходити із визначених меж оскарження і з доцільності участі у справі зазначених суб'єктів.

При характеристиці ролі судді-доповідача вбачається логічний порядок твердження Л.Ф. Лєсницької, що існуючий порядок у низці випадків призводить до підміни колегіального розгляду скарги на рішення, що набрало законної сили. Ідеться про одноособове вирішення суддею-доповідачем питання про наявність чи відсутність підстав для скасування або зміни судового рішення [11, 362, 363].

Разом з тим вважаємо, що в ст. 332 ЦПК містяться певні неточності й невідповідності. За ч.1 ст. 332 ЦПК попередній розгляд справи належить проводить в нарадчій кімнаті, а ч. 2 ст. 332 ЦПК передбачає цю процедуру у формі судового засідання. Судове засідання є процесуальною формою судового розгляду, а нарадча кімната і прийняття рішення в ній — це частина судового засідання. Тому, з нашого погляду, вимоги частин 1 і 2 ст. 332 ЦПК — очевидна неузгодженість щодо умов і процедур проведення попереднього розгляду справи касаційним судом. Стаття 195 ЦПК закріплює правило, що нарадчою кімнатою повинно бути спеціально обладнане приміщення, призначене для прийняття судових рішень, а не для проведення судових засідань.

У попередньому судовому засіданні суддя-доповідач доповідає колегії суддів про проведення підготовчої дії та обставини, необхідні для ухвалення судового рішення судом касаційної інстанції. Суд відхиляє касаційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення. Суд скасовує судове рішення за наявності підстав, які тягнуть за собою обов’язкове скасування судового рішення. Справа призначається до судового розгляду, якщо хоч один суддя зі складу суду дійшов такого висновку. Про призначення справи до судового розгляду постановляється ухвала, яка підписується всім складом суду.

У касаційному порядку справа розглядається колегією у складі п’яти суддів без повідомлення осіб, які беруть участь у справі. У разі необхідності особи, які брали участь у справі, можуть бути викликані для надання пояснень у справі.

Головуючий відкриває судове засідання і оголошує, яка справа, за чиєю скаргою та на рішення, ухвалу якого суду розглядається.

Суддя-доповідач доповідає в необхідному обсязі зміст оскаржуваного рішення суду та доводи касаційної скарги.

Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, дають свої пояснення, першою дає пояснення сторона, яка подала касаційну скаргу. Якщо рішення оскаржили обидві сторони, першим дає пояснення позивач. Суд може обмежити тривалість пояснень, встановивши для всіх осіб, які беруть участь у справі, рівний проміжок часу, про що оголошується на початку судового засідання.

У своїх поясненнях сторони та інші особи, які беруть участь у справі, можуть наводити тільки ті доводи, які стосуються підстав касаційного розгляду справи.

Вислухавши пояснення осіб, які беруть участь у справі, суд виходить до нарадчої кімнати.

У разі потреби під час розгляду справи може бути оголошено перерву або розгляд відкладено (ст. 333 ЦПК).

Незалежно від того, за касаційною скаргою кого з осіб, які беруть участь у справі, було відкрито касаційне провадження, у суді касаційної інстанції позивач має право відмовитися від позову, а сторони мають право укласти між собою мирову угоду з дотриманням правил ЦПК, що регулюють порядок і наслідки вчинення цих процесуальних дій (ст. 334 ЦПК).

Суд касаційної інстанції ухвалює рішення та постановляє ухвалу відповідно до правил, встановлених ЦПК, з певними винятками і доповненнями.

Згідно зі ст. 343 ЦПК жоден із суддів не має права утриматися від висловлення думки з питань, які обговорюються, та щодо правильності судового рішення, що оскаржується.

Рішення або постанова суду касаційної інстанції оформлюється суддею-доповідачем і підписується всім складом суду, який розглядав справу. Судді не мають права розголошувати міркування, що були висловлені у нарадчій кімнаті.

За результатами розгляду касаційної скарги суд приймає рішення, у якому зазначаються:

1) час і місця його ухвалення;

2) найменування суду, прізвища та ініціали головуючого та суддів;

3) найменування справи та імен (найменувань) осіб, які беруть участь у справі;

4) короткий зміст заявлених вимог;

5) посилання на рішення суду першої та апеляційної інстанцій, встановлені факти і визначені відповідно до них правовідносини;

6) узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу;

7) мотиви, на підставі яких суд касаційної інстанції змінив або скасував судове рішення і ухвалив нове;

8) чи були і ким порушені, не визнані або оскаржені права, свободи чи інтереси, за захистом яких мало місце звернення до суду;

9) назва, стаття, її частина, абзац, пункт, підпункт закону, на підставі якого вирішена справа, а також процесуального закону, якими суд керувався;

10) висновок суду про скасування або зміну рішення, задоволення позову або відмову в позові повністю чи частково, вказівку щодо розподілу судових витрат, строку і порядку набрання рішенням законної сили та його оскарження (ст. 346 ЦПК).

Про прийняття рішення (ухвали) суд касаційної інстанції у судовому засіданні оголошує особам, які беруть участь у справі (ст.347ЦПК).

Рішення і ухвала суду касаційної інстанції набирають законної сили з моменту їх оголошення. З моменту оголошення рішення або ухвали судом касаційної інстанції скасовані рішення та ухвали суду першої або апеляційної інстанції втрачають законну силу (ст.349ЦПК).

Суд касаційної інстанції, виявивши під час розгляду справи порушення закону і встановивши причини та умови, що сприяли вчиненню порушення, може постановити окрему ухвалу і направити її відповідним особам чи органам для вжиття заходів щодо усунення цих причин та умов.

Суд також може постановити окрему ухвалу, в якір повинен зазначити порушення норм права і помилки, допущені судом перщрї або апеляційної інстанції, які не є підставою для скасування їх рішення чи ухвали (ст. 350 ЦПК).

Після закінчення касаційного провадження справа протягом десяти днів повертається до суду, який її розглядав Отже, Підготовка справи регулюється ст. 331 ЦПК, відповідно до якої після отримання справи суддя-доповідач протягом десяти днів готує доповідь, у якій викладає обставини, необхідні для ухвалення рішення суду касаційної інстанції, з’ясовує питання про склад осіб, які беруть участь у справі. Касаційний суд не розглядає спору по суті, а переглядає винесені за результатами розгляду справи рішення чи ухвали.

Підводячи підсумок викладеному, вважаємо за доцільне зробити висновок про необхідність внесення змін до вищевказаних норм цивільного процесуального законодавства з урахуванням наведених пропозицій. Такий крок сприятиме вдосконаленню модернізації процесуальної форми касаційного провадження в цивільному процесі.

4. Повноваження суду касаційної інстанції

касаційний провадження судочинство цивільний Практика здійснення судочинства судовою палатою у цивільних справах Верховного суду України за новим процесуальним законодавством показала, що існуюча модель касації не є досконалою і потребує модернізації в частині звуження меж перегляду. Враховуючи наведене, важливо з’ясувати як врегульовано це питання в національному законодавстві, дослідити позицію наукової спільноти, вивчити зарубіжний досвід та європейські стандарти у цій сфері.

Передусім для розуміння проблематики необхідно ознайомитись з зарубіжним досвідом. Відповідно до Цивільного процесуального кодексу Російської Федерації суд касаційної інстанції, перевіряє законність і обґрунтованість рішень суду першої інстанції виходячи з доводів, викладених в касаційній скарзі пояснень і заперечень стосовно скарги. В інтересах законності суд касаційної інстанції вправі перевірити рішення суду першої інстанції в повному об'ємі. Перевірка рішень в повному об'ємі повинна здійснюватись у всіх випадках, коли по справі зачіпаються права та законні інтереси громадян, що потребують соціального захисту (діти, недієздатні особи, особи літнього віку, інваліди) чи суспільні чи державні інтереси, а також при виявленні випадків порушення принципів правосуддя чи інших норм процесуального права, що зумовили винесення неправильного рішення [12, с. 469].

Вищі судові органи Азербайджану (ст. 131 Конституції), Болгарії (ст. 124 Конституції), Грузії (ст. 90 Конституції), Польщі (ст. 183 Конституції) також виконують наглядові функції за судами нижчих ланок системи судів загальної юрисдикції [13, с. 124]. Не менш цінним є позитивний досвід країн романо-германської системи права. Касаційний суд Франції не переглядає справи нижчестоящих судів по суті, а здійснює юридичну перевірку правильності винесених ними рішень з питань застосування норм матеріального та процесуального права.

Верховний федеральний суд Німеччини не досліджує фактичний бік справи на стадії ревізії, а перевіряє лише діяльність судів, пов’язану з правильним застосуванням норм матеріального та процесуального права.

Позиція Ради Європи щодо меж розгляду цивільної справи касаційною інстанцією висвітлена у Рекомендації № R (95) щодо введення в дію і покращення функціонування систем і процедур оскарження по цивільним і торговим справам, що прийнята Комітетом Міністрів держав-членів Ради Європи 07.02.1995 [15, с. 3].

Відповідно до вказаного документа питання судового спору вирішується судом першої інстанції на основі пред’явлених доказів і встановлених фактів. Контроль за діяльністю суду першої інстанції по розгляду цивільної справи в частині права і факту здійснює суд другої інстанції. Суд третьої інстанції повинен забезпечувати однаково тлумачення закону. Звернення до суду третьої інстанції має мати винятковий характер і здійснюватись тільки у справах, які вже розглядались судами двох попередніх інстанцій.

Європейський суд з прав людини у справі «Науменко проти України» [16, с. 317] зазначив, що визначення меж розгляду цивільних справ в касаційному порядку необхідно здійснювати з дотримання принципу «res judicata» (остаточність рішення). Тобто ні одна із сторін не може вимагати перегляду остаточного судового рішення, яке набрало законної сили тільки в цілях проведення повторного слухання і ухвалення нового рішення.

Юристи-практики наполягають на дотриманні комплексу правил, які дозволять суду касаційної інстанції не виходити за межі перегляду судових рішень, що набрали законної сили [17, с. 100]. По-перше, перегляд рішень може здійснюватись лише вищестоящим судами, які виступають як наступна інстанція щодо судів, рішення яких переглядаються. По-друге, право на ініціювання такого перегляду не може належати посадовим особам держави, які не брали участі у розгляді справи в суді першої та апеляційної інстанції. По-третє, право порушити провадження щодо перевірки судового рішення повинно бути обмежене певним часом. По-четверте, під час провадження стосовно перевірки рішень, що набули законної сили, не може відбуватися повторний розгляд по суті. Суди повинні мати повноваження лише щодо усунення судових помилок, допущених судами, які попередньо розглядали справу. По-п'яте, усунення судових помилок має здійснюватися по можливості судом, що розглядає скаргу на рішення без передачі справи на новий розгляд до суду першої інстанції. По-шосте, касаційні суди повинні здійснювати перегляд рішень з додержанням права на справедливий судовий розгляд.

Отже, Повноваження суду касаційної інстанції — це сукупність його прав та обов’язків щодо здійснення встановлених законом процесуальних дій щодо перевірки законності судового рішення, яке набрало чинності і є предметом перевірки за касаційною скаргою.

При розгляді справи в порядку касаційного провадження, повноваження суду визначаються його основними завданнями: всебічної перевірки законності акту суду, забезпечення виправлення судом першої та/або апеляційної інстанцій порушень закону. У зв’язку з цим, ЦПК містить детальний підстав, за яких постановляється те чи інше рішення суду касаційної інстанції.

Наукова спільнота переконана, що існуюча модель касації успадкувала елементи судового нагляду, які існували до 2001 р. у Цивільному процесуальному кодексі України 1963 р., що виражається у можливості оскарження усіх рішень у цивільних справах. Відсутність обмежень для перегляду рішень у цивільних справах судом касаційної інстанції призводить до перевантаженості Верховного суду України, ставить під сумнів конституційні засади правосуддя щодо обов’язковості судових рішень та їх юридичної сили, допускає процесуальні зловживання суб'єктів оскарження [18, с. 594].

Отже, межі перевірки справи судом касаційної інстанції обмежуються лише питаннями права і не зачіпають питання факту.

За наслідками розгляду касаційної скарги на рішення суд касаційної інстанції має право:

1) постановити ухвалу про відхилення касаційної скарги і залишення рішення без змін.

Суд касаційної інстанції відхиляє касаційну скаргу, якщо визнає, що рішення ухвалене з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і справедливе рішення з одних лише формальних міркувань (ст. 337 ЦПК);

2) постановити ухвалу про повне або часткове скасування оскаржуваного рішення і передати справу на новий розгляд до суду першої або апеляційної інстанції.

Судове рішення підлягає обов’язковому скасуванню з передачею справу на новий розгляд, якщо: 1) справу розглянуто не повноважним суддею або складом суду; 2) рішення ухвалено чи підписано не тим суддею або суддями, які розглядали справу; 3) справу розглянуто за відсутності будь-кого з осіб, які беруть участь у справі, належним чином не повідомлених про час і місце судового засідання; 4) суд вирішив питання про права та обов’язки осіб, які не брали участі у справі; 5) суд розглянув не всі вимоги, і цей недолік не був або не міг бути усунений ухваленням додаткового рішення; 6) справу розглянуто з порушенням правил виключної підсудності.

У випадку, коли зазначені порушення закону були допущені судом першої інстанції і не були усунені апеляційним судом або одночасно допущені судом апеляційної інстанції, після скасування судових рішень справа передається на новий розгляд суду першої інстанції. У разі допущення цих порушень лише апеляційним судом справа передається на новий апеляційний розгляд.

Висновки і мотиви суду касаційної інстанції, з яких скасовані рішення, є обов’язковими для суду першої чи апеляційної інстанції при повторному розгляді справи (ст. 338 ЦПК);

3) постановити ухвалу про скасування рішення апеляційного суду і залишити в силі судове рішення суду першої інстанції, що було помилково скасовано апеляційним судом.

Установивши, що апеляційним судом скасовано судове рішення, ухвалене згідно із законом, суд касаційної інстанції скасовує судове рішення суду апеляційної інстанції і залишає в силі судове рішення суду першої інстанції (ст. 339 ЦПК);

4) постановити ухвалу про скасування судових рішень і закрити провадження в справі або залишити заяву без розгляду.

Судове рішення підлягає скасуванню в касаційному порядку із закриттям провадження у справі або залишенням заяви без розгляду з підстав, передбачених ст. 205 і 207 ЦПК.

Якщо суд першої або апеляційної інстанції прийняв законне і обґрунтоване рішення, смерть фізичної особи чи припинення юридичної особи — сторони в спірних правовідносинах, що не допускають правонаступництва, після ухвалення рішення не може бути підставою для скасування рішення із закриттям провадження у справі або залишенням заяви без розгляду (ст. 340 ЦПК);

5) скасувати судові рішення і ухвалити нове рішення або змінити рішення, не передаючи справу на новий розгляд.

Суд касаційної інстанції має право скасувати судові рішення і ухвалити нове рішення або змінити рішення, якщо застосовано закон, який не поширюється на ці правовідносини, чи не застосовано закон, який підлягає застосуванню (ст. 341 ЦПК).

Відповідно до ч. 2 ст. 336 ЦПК за наслідками розгляду касаційної скарги на ухвалу суд касаційної інстанції має право:

1) постановити ухвалу про відхилення касаційної скарги і залишення ухвали без зміни;

2) скасувати ухвалу і передати питання на розгляд суду першої або апеляційної інстанції;

3) змінити або скасувати ухвалу і вирішити питання по суті;

4) скасувати ухвалу і залишити в силі ухвалу, що була помилково скасована апеляційним судом.

Відповідно до ст. 344 ЦПК за результатами розгляду справи судом касаційної інстанції постановляється ухвала або рішення. Причому, як правило, постановляється ухвала, за винятком зміни рішення суду першої або апеляційної інстанції чи ухвалення нового рішення по справі, не передаючи справу на новий розгляд.

Зміст рішення, ухвали суду касаційної інстанції визначений ст. ст. 345, 346 ЦПК. Так, ухвала суду касаційної інстанції складається із таких частин:

— вступної, в якій зазначається: час і місце її постановлення; найменування суду; прізвища та ініціали головуючого та суддів; прізвища та ініціали секретаря судового засідання; найменування справи та імен (найменувань) осіб, які беруть участь у справі;

— описової, в якій повинен міститися короткий зміст вимог касаційної скарги і оскаржених судових рішень; узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу; виклад доводів та заперечень інших осіб, які беруть участь у справі; обставини, встановлені судами першої та апеляційної інстанцій;

— мотивувальної із зазначенням мотивів, з яких суд касаційної інстанції виходив при постановленні ухвали, і положення закону, яким він керувався;

— резолютивної, яка включає висновок суду щодо перегляду судових рішень порядком касаційної провадження, визначення розподілу судових витрат, строку та порядку набрання ухвалою законної сили та її оскарження.

У певних випадках до ухвали суду касаційної інстанції встановлюються додаткові вимоги. Так, у разі відхилення касаційної скарги в ухвалі зазначаються мотиви її відхилення, а при скасуванні судового рішення і направлення справи на новий розгляд — які порушення права було допущено судом першої або апеляційної інстанції [3, c. 443].

Враховуючи вище сказане, можемо зробити висновок, що межі розгляду цивільних справ касаційною інстанцією визначені на законодавчому рівні і в цілому відповідають європейським стандартам. Також це питання достатньо досліджено в науковій літературі. Досвід зарубіжних держав показує, що для оптимізації роботи касаційної інстанції необхідно запровадити певні «процесуальні фільтри» та надати роз’ясненням і рішенням вищої судової інстанції обов’язкового характеру в частині застосування права. Це дозволить спростити роботу суддів і підвищити авторитет правосуддя. Крім того, в світлі принципу «остаточності рішення» касаційна інстанція повинна зосереджуватись на виправленні помилок судів нижчих інстанцій, а не на перегляді справи по суті і заміні рішення.

Рішення суду касаційної інстанції повинно відповідати загальним вимогам, які ставляться до такого виду процесуальних документів, і відповідно до ст. 346 ЦПК складатися з чотирьох частин (вступної, описової, мотивувальної та резолютивної).

ВИСНОВКИ

В ході проведеного дослідження мною були зроблені наступні висновки:

Однією із стадій цивільного процесу, в якій перевіряється законність і обґрунтованість судових рішень судів у цивільних справах, є касаційне провадження.

У курсові роботі наведено теоретичне і практичне розуміння стадії касаційного провадження у цивільних справах. Основним завданням курсової роботи було проаналізувати норми чинного цивільно-процесуального законодавства у сфері здійснення судочинства судовою палатою у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України за новим процесуальним законодавством, визначити поняття касаційного провадження, особливості його змісту, охарактеризувати основні елементи цього феномен. Крім того було сформовано ряд висновків і рекомендацій, спрямованих на досягнення мети і завдань курсової роботи.

У вирішенні мети та завдань курсової роботи були використанні загальнотеоретичні і спеціально-наукові методи пізнання. Основним серед них був формально-догматичний (спеціально-юридичний), за допомогою якого було здійснено сходження від абстрактного до конкретного поглиблено сутність касаційного перегляду цивільної справи уповноваженим органом, визначено поняття й особливості цієї стадії.

Касаційне провадження — це стадія цивільного процесу, яка передбачає перевірку судом касаційної інстанції законності судових актів, що набрали законної сили.

У курсовій роботі визначено, що предметом розгляду в касаційному порядку є судові рішення, які набрали чинності.

Також, підставами касаційного перегляду є неправильне застосування судом норм матеріального права чи істотне порушення норм процесуального права, якщо це призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи.

СПИСОК ВИКОРИСТАННИХ ДЖЕРЕЛ

1. Конституція України. — К.: Юрінком Інтер, 1996. — 72 с.

2. Цивільний процесуальний кодекс України: Офіц.видання. — К.: Концерн «Видавничий дім «Ін Юре», 2004. — 328 с.

3. Штефан М. Й. Цивільний процес / М. Й. Штефан. — К.: Ін Юре. — 2002. — 647 с.

4. Застосування судами цивільного і цивільного процесуального законодавства / за заг. ред. П.І. Шевчука. — К.: Ін Юре, 2002. — 416 с.

5. Ярошенко І.С. Цивільне процесуальне право: навч.-метод. посіб. для самост. вивч. дисц. / І.С. Ярошенко. — К.: КНЕУ, 2003. — 159 с.

6. Ярема А. Новели цивільного судочинства / А. Ярема, Г. Давиденко // Вісник Верховного Суду України. — 2005. — № 10 (62). — С. 21 — 30.

7. Коментар до Цивільного процесуального кодексу України. — К.: Юридична практика, 2006. — 560 с.

8. Ємельянова І.І. Апеляційний і касаційний перегляд судових рішень в цивільному судочинстві: теоретичні та практичні аспекти / І.І. Ємельянова // Право України. — 2004. — № 2.

9. Колтонюк Ю. Судья-докладник «дает добро» // Юрид. Практика. — 2008. — № 3 (525). С. 10.

10. Шевчук П Касаційне оскарження судових рішень у цивільних справах // Уряд. Кур'єр. — № 92. — С. 16.

11. Лесницкая Л. Ф. некоторые проблемы пересмотра судебных постановлений в суде общей юрисдикции // проблемные вопросы гражданского и арбитражного процессов / под ред. Л. Ф. Лесницкой, М. А. Рожковой. — М: Статус, 2008. — С. 360−378

12. Гражданское процессуальное право: учеб. / под об. ред. проф. Л. В. Тумановой. — М.: ТК Велби, Изд-во Пропуск, 2008. — 608 с.

13. Хавронюк М.І. Принцип спеціалізації судів та роль найвищих судів: порівняльно-правове дослідження // Науково-виробничий журнал «Держава та регіони». Серія «Право». — 2007 р. — № 4. — С. 121−126.

14. Осетинський А. Порівняльно-правовий аналіз функцій касаційної інстанції в судових системах країн романо-германської системи права та перспективи розвитку касації в господарському судочинстві України // Право України. — 2004. — № 5. — С. 23−28.

15. Росийская юстиция. — 1997. — № 10 — С. 2−4.

16. Cудова практика Європейського суду з прав людини. Рішення щодо України / Відп. ред. В. В. Лутковська. — К.: Праксіс, 2005. — 480 с.

17. Луспеник Д., Сакара Н. Українська модель касаційного оскарження судових рішень у цивільних справах: проблеми та перспективи удосконалення (спрощення) // Право України.- 2008. — № 7. — С. 99−107.

18. Проблеми теорії та практики цивільного судочинства: Монографія/ В. В. Комаров, В.І. Тертишніков, В. В. Баранкова та ін.; За заг. ред. професора В. В. Комарова. — Х.: Харків юридичний, 2008. — 928 с.

19. Гузь Л. Е. методические рекомендации по практическому применению апелляционного и кассационного производства в судебной практике в свете нового законодательства. — Х.:Харьков юридический, 2001.

20. Ємельянова І. Апеляційний і касаційний перегляд судових рішень в цивільному судочинстві: теоретичні та практичні аспекти // Право України. — 2004. — № 2.

21. Коваль Е. О. О некоторых вопросах обжалования судебных решений // Предпринимательство, хоз-во и право. — 2000. — № 1. — С. 60−61.

22. Шевчук П.І., Кривенко В. В. Апеляційне і касаційне оскарження судових рішень. — К.:Юридична книга, 2003.

23. Штефан М. Й. Концептуальні положення регулювання апеляційного і касаційного провадження в новому ЦПК України // Вісн. Акад. правових наук України. — Харків. — 1994. — № 2.

Показати весь текст

Заповнити форму поточною роботою