Понятие механізму правового государства

Тема: Поняття механізму сучасного государства.

1. Поняття механізму государства.

Механізм держави у різні віки розвитку цивілізованого суспільства мав неоднакову структуру і функції. Просуваючись шляхом прогресу, людське суспільство створювало такі державні органи, які разом забезпечували його нормальне функціонування. Структурне і функціональне розмаїтість державного механізму дає можливість окреслити його найбільш загальні та суттєві ознаки, характерні до переважної більшості держав минулого й современности.

Для визначення поняття механізму держави звернімося одного з його поширених варіантів і проаналізуємо его.

Так Козлов У. А. визначає механізм держави в розумінні системи органів прокуратури та установ, з яких забезпечується виконання внутрішніх та зовнішніх функцій государства. 1].

На різних етапах розвитку людського суспільства механізм держави мав свої особливості, своєрідну структуру. Це економічними, соціальними причинами, національним складом населення держави, розмірами його території, географічним розташуванням та інші факторами. 2].

Механізм держави перестав бути незмінним. САМІ Як і сама держава, він поступово змінюється і при цьому дуже важливо. Причому претерпеваемые механізмом держави зміни може бути пов’язані лише з об'єктивними умовами життя, але й суб'єктивними устремліннями тій чи іншій громадської, політичною або економічною групи посилити власні позиції з політичного життя суспільства. Наприклад, згадати разючі і чималі зміни у механізмі Російської держави, що відбулися від 1990;го года.

Попри особливості механізму кожного окремого держави, механізм держав однієї й тієї ж історичного типу має певні, тільки йому притаманні риси. Тому можна казати про механізмі рабовласницького, феодального, буржуазного, тоталітарної держави. Понад те, механізм всіх без винятку тоталітарних держав має цілу низку загальних істотних чорт. Зокрема, він був і залишається знаряддям гноблення і придушення більшості громадян, у інтересах правлячої верхівки. Від механізму тоталітарних держав відрізняється механізм правової держави. Він протистоїть громадянського суспільства і є знаряддям вислови й захисту національних інтересів як суспільства взагалі, і личности.

Найхарактерніші ознаки державного механізму (апарату) виражаються у следующем:

— механізм держави з людей, спеціально котрі займаються управлінням (законотворчістю, виконанням законів, їх охороною від нарушений).

— Державний механізм є складна система органів прокуратури та установ, що у тісний взаємозв'язок під час здійснення своїх безпосередніх владних функций.

— Функції всіх його ланок державної машини забезпечуються організаційними і фінансовими засобами, а необхідних випадках і примусовим воздействием.

— Механізм держави покликаний надійно гарантувати та оберігати законні інтереси і право своїх громадян. Сфера владних повноважень державні органи обмежується правом, яке максимально забезпечує гармонійні, справедливі відносини держави і личностью.

У результаті змін, які у життя, з’являються нові і відмирають застарілі структури державної машини. Однак у все історичні епохи державний апарат виступає основним організуючим початком політичною системою общества.

Побудова і діяльність механізму держави складає основі певних принципів, мають об'єктивного характеру, всебічний облік як при освіті державні органи, і під час функціонування дозволяє забезпечити максимальну ефективність управління обществом.

Донедавна основними принципами організації і діяльності державної машини наша юридична наука вважала принцип широкого участі мас під управлінням державою; демократичний централізм; пролетарський інтернаціоналізм; соціалістичну законність; соціалістичну плановість, облік контроль; партійне керівництво діяльністю всіх його ланок державного аппарата.

Кардинальні реформені зміни, які у економічної, політичної й іншій системі життя нашої країни внесли суттєві поправки до структури, утримання і характер діяльності всіх цих державних органів. Державна життя починає будуватися на засадах, які забезпечують ефективніше Функціонування механізму держави. До до них відносяться: 1) принцип представництві інтересів громадян переважають у всіх ланок державної машини. Він забезпечується демократичної виборчої системою, реальними гарантіями соціально-економічних, політичних лідеріва і особисті права і свобод можливо громадян, різнобічної діяльністю всіх державні органи, спрямованої задоволення інтересів особистості; 2) принцип поділу влади (законодавчої, виконавчої, судової), що формує механізми, виключають сваволю з боку владних органів прокуратури та посадових осіб; 3) принцип гласності та відкритості у діяльності державного апарату. Наприклад, право громадян держави щодо основі загальнонародних голосувань (референдумів) скасовувати суперечать інтересам народу рішення будь-яких органів держави, зокрема і сфері міжнародних відносин; 4) високий професіоналізм і компетентність державні органи, їх здатність вищому науковому високому рівні розв’язувати основні питання державного життя у сфері населення. Професійний принцип чи державній управлінні означає, передусім, використання кваліфікованих працівників, котрим управлінська діяльність є основним професією. А залучення до державній службі людей, котрі мають навичками управління, засвідчує наша вітчизняна практика державного будівництва, призводить до негативним наслідків. З цих людей будучи добрими фахівцями у сфері промислового чи сільськогосподарського виробництва, державному службі (у місцевих радах їх комісіях, комітетах) що неспроможні виконувати покладені ними ой обов’язки досить кваліфіковано; 5) принцип законності, правових почав у діяльності всіх ставных частин механізму держави у їхніх взаєминах з населенням країни й між собою, ні з різними громадським рухами і міжнародними організаціями; 6) принцип демократизму у формуванні й зовнішньоекономічної діяльності державних дарчих органів, який враховуватиме різноманітні інтереси основної маси громадян держави, їх релігійні погляди, особливості культури, традицій, звичаїв; 7) в федеративних (союзних) державах важливим принципом організації та діяльності державної машини є субординація і чітке взаємодія між общефедеральными органами (центром) і прийняття державної владою членів федерації. У національних федераціях найбільш оптимальне розмежування компетенції з-поміж них має особливо важливе значення, оскільки таке розмежування забезпечує суверенність членів федерації, їх самостійність у і зовнішніх задач.

Механізм держави виступає основним суб'єктом здійснення структурі державної влади. Через державний апарат, його органи, держава здійснює покладені нею завдання, надає помітне впливом геть стабілізацію та розвитку життя, сприяє поглибленню демократії та організованості країни, процвітанню і добробуту населення. У окремих випадках державні функції можуть й недержавні організації, якщо на то уповноважені государством.

Різні ланки механізму держави грають неоднакову роль виконанні функцій держави. Окремі переважно націлені на функції, покликані забезпечити вирішення суто класових завдань, інші - на функції, створені задля виконання загальних справ, що випливають із природи суспільства. Тому іноді у механізмі держави розрізняють апарат примусу і апарат управління. Але це підрозділ дуже условно.

Для свого нормально функціонувати механізм держави потребує у відповідній матеріальну базу. Така база створюється з допомогою спеціально які виділяються з державного бюджету України коштів, і навіть інших встановлених законодавством поступлений.

З вищенаведених характеристик, ознак механізму держави можна визначити, що механізм держави — це система управління суспільством, різнобічними соціальними, економічними, політичними сферами і процесами, система здійснення державної влади за допомогою сукупності державних установ, виконують основні функції держави, вирішальних які стоять перед державою в різних етапах його розвитку цілі й задачи.

2. Органи держави й їх классификация.

Механізм держави із різних частин, мають специфічне будова та виконують притаманні їм функции.

Основним структурним елементом державного механізму є державний орган. Вона має поруч таких якостей, які відрізняють його від органів недержавних, суспільно-політичних організацій. Тільки державний орган виступає не більше своєї компетенції в як офіційної виразника волі правлячої політичної групи. Компетенція кожного окремого органу визначається тієї конкретної завданням, що він покладено, і навіть його місцем з-поміж подібних і інших органів державного механізму. Але всі державні органи обов’язково наділяються владними повноваженнями, що дають змогу здійснювати політику, відповідну волі пануючій політичної групи, як заходами переконання, а й державного примусу. Беручи до уваги це надзвичайно важлива якість державних органів, їх зазвичай називають органами державної власти.

Орган держави — це складова частина механізму держави, має відповідно до законом власну структуру, певні повноваження у управлінню конкретної сферою громадського життя і органічно взаємодіюча коїться з іншими частинами державного механізму, утворюючими єдине целое. 3].

Як очевидно з визначення, державний орган має певні признаки:

1. Усі органи держави утворюються у законодавчому порядку, який визначає їх компетенцію, інакше кажучи, освіту й функціональна діяльність органу держави складає суворо правової основе.

2. Орган держави є самостійним елементом державної машини, діє спеціалізовано у системі інших органов.

3. Органи держави тісно взаємодіють між собою. Вони роззують єдиний соціальний організм, головне завдання якого дається забезпечення нормально функціонувати суспільства, захист законних правий і інтересів особистості, охорона зовнішньої безпеки територіальної цілісності государства.

Часом не тільки компетенція, але й порядок освіти, внутрішня структура, відносини між особовим складом і зміцнити взаємодію коїться з іншими органами в різних державні органи неоднакові. Тож у юридичної науці їх прийнято групувати на окремі види. Найбільш загальної класифікацією органів держави є підрозділ їх у такі чотири виду: органи структурі державної влади, органи управління, суди й контрольно-наглядові органы. 4].

Звісно, треба мати у вигляді, що в разі поняття «державна влада» і «державне управління» вживаються над широкому, а вузькому їх значенні. Щойно що зазначалося, органами структурі державної влади у сенсі є всі органи держави. Проте певна група цих органів грає провідної ролі у механізмі держави. Їх називають органами структурі державної влади у вузькому значенні. Органи державного управління широкому значенні також є всі органи держави. Однак певна група цих органів, похідних від органів державної влади підзвітних ним у його исполнительнорозпорядчої діяльності, належить до органів державного управління у вузькому смысле.

Поруч із наведеної вище класифікацією органів держави у галузевих юридичних науках проводяться та інші класифікації, мають не загальне, а приватне значення. Як багато уваги вивченню органів держави приділяють представники державного устрою і адміністративного права, висновки яких яких багато важать задля спільної теорії держави й права.

Приміром, органи держави класифікуються усе своєю чергою їх створення і характерові виконуваних ними задач. 5] По зазначеним ознаками державні органи можна підрозділити втричі основні групи: представницькі органи; виконавчі органи; судові (правоохоронні) органи, зокрема органи конституційного надзора.

Є й інша класифікація органів держави, розглядає органи виконавчої влади як єдину цілісну систему, що складається з низки приватних систем. До останнього належать однорідні за своїми функцій, внутрішньому будовою, безпосереднім цілям, видам виконуваної діяльності державні органи. Ця класифікація поділяє державні органи як загальну систему (апарат) ми такі складові приватні системы:

— систему органів структурі державної влади (органи законодавчої власти).

— Систему органів державного управления.

— Систему судових установ і системи органів прокуратуры. 6].

Кожна із перших трьох названих систем є носієм відповідної галузі структурі державної влади — законодавчої, виконавчої влади і судебной.

У наукових колах іноді говорять і пишуть про четвертої влади — засобах масової інформації. Але це — образне вираз. Кошти масової інформації є носіями який або офіційної російської влади. Такими їх називають через те, що вони надають дуже сильний, нерідко визначальний влив на маси. Кошти масової інформації грають винятково важливу роль формуванні суспільної думки, у створенні позитивного чи, навпаки, негативного образу правлячої еліти чи її лиц.

3. Поважні органи державної власти.

До представницьких державні органи ставляться законодавчі закладу і місцевих органів влади й самоврядування. Вони формуються шляхом обрання їх населенням країни, діють від імені і відповідальні перед ним.

Функції законодавчої влади чиняться вищі представницькі органи держави. Законодавчий орган займає чільне положення у механізмі держави, що у відповідно до принципу поділу влади законодавча влада є найважливішою. Вона встановлює загальнообов’язкові вимоги, які виконавча влада має проводити у життя і який служать законодавчої підвалинами діяльності судової власти.

При демократичному державному ладі вищим представницьким і законодавчим органом є парламент. Він представляє суверенітет народу, і тільки він правомочний висловлювати волі народу у вигляді закону. «Парламент» — це общеродовой термін. У Великобританії, Індії, Канаді, Фінляндії, Японії інших країнах легіслатура безпосередньо іменується парламентом. У країнах цей державний орган називається інакше (наприклад, Сейм — у Польщі, Конгрес — в США).

Парламенти може мати двухпалатную і однопалатну структуру. У федеративних державах парламенти складаються з цих двох палат — нижньої і верхньої, які у принципі мають однаковими законодавчими повноваженнями (США — це Палата представників, і Сенат). У Федеративної республіці Німеччини законодавчі повноваження здійснює нижня палата — Бундестаг, а Бундесрат, здійснює представництво земель, може лише загальмувати прийняття тієї чи іншої закону, опротестувавши законопроект в Федеральному конституційному суде.

Двопалатна парламентська система має місце й у деяких унітарних державах. Це значною мірою пов’язано з бажанням до більш стійкого рівноваги сил між виконавчої і законодавчої владою, у якому нічим не обмежена влада однієї палати стримується створенням другий палати, формованої на іншій основі (наприклад, Палата громад і палата лордів в Англии).

Однопалатні парламенти існують головним чином країнах із більш більш-менш однорідним національним складом населення чи невеликих по територіальним розмірам (Угорщина, Данія, Польша).

Зосереджуючи у собі законодавчі функції, парламент нерідко передає частина їх підконтрольним йому органам, делегує їх. Квазінаціональне середовище після цього система актів називається делегованого законодательства.

Зрозуміло, ідеальним, суворо конституційним було б таке становище, коли законодавча влада залишалася б виключно привілеєм законодавців, безпосередньо підзвітних виборцям. Це було б справедливим щодо будь-якої сучасної держави. Однак у реальному житті все далеко ще не так.

Державна Дума і Раду Федерації Росії, Конгрес США досить, Парламент Англії, як і вищі законопроектний інших держав, часто змушені з найрізноманітніших причин, включаючи періодичну переобтяженість даних органів правотворческой роботою, доручати підготовку і прийняття тих чи інших звичайних актів уряду, окремим міністерствам та ведомствам.

Слід зазначити, що, попри монопольне становище у області правотворчества, вищий легіслатура, особливо у парламентських країнах, піддається досить сильному впливу з боку уряду. Іноді уряд зосереджує в руках все чи майже всю законодавчу ініціативу і допомагає значний вплив попри всі напрями діяльності парламента.

Що ж до президентських республік, то них парламент формально-юридическом плані часто більш незалежний. Він, зазвичай, не то, можливо розпущений президентом. Законодавча ініціатива належить, передусім, депутатам. Проте й цьому випадку виконавча владу у особі президента має багато шляхів на парламент.

Поруч із вищими органами структурі державної влади у країні є місцевих органів. Вони називаються по-різному. Але мету та призначення їх подібні: здійснення державної влади управління на местах.

Так, відповідно до ст. 132 конституції Росії 1993 року, «органи місцевого самоврядування самостійно управляють муніципальної власністю, формують, стверджують й виконують місцевий бюджет, встановлюють місцеві податки та збори, здійснюють охорону суспільного ладу, і навіть вирішують інші запитання місцевого значення». Вони можуть також наділятися законом «окремими державними повноваженнями з передачею необхідні їх здійснення потребує матеріальних та фінансових средств».

4. Органи державного управления.

Система органів виконавчої здійснює у різних державах исполнительно-распорядительную діяльність. Виконавча діяльність органів управління в тому, що вони виступають як безпосередніх виконавців вимог, які у актах органів державної влади вищих органів державного управління. Распорядительная діяльність цих органів виявляється у тому, що беруть заходи до виконання підлеглими їм органами і організаціями даних вимог, і забезпечують його шляхом видання своїх власних актів (розпоряджень). Протягом усього діяльність органи управління мають здійснювати з урахуванням законів й у виконання законов.

У межах своєї компетенції органи управління наділяються яка потрібна на їх нормально функціонувати оперативної самостійністю. Там покладаються дуже відповідальні завдання правовому регулювання і керівництву різними сферами життєдіяльності й держави. Ці завдання, одно, місцем й ролі органів управління у механізмі держави, закріплюються в конституційних і звичайних правових актах. Так, відповідно до Конституції Іспанії, уряд керує «внутрішньої і до зовнішньої політикою, цивільної та військової адміністрацією і обороною країни. Воно здійснює виконавчу владу відповідність до Конституції і законами». 7].

Згідно з конституцією Швеції уряд, крім звичайних своїх повноважень, може приймати «постанови про вказівках» з питань, що стосується охорони життя, особистій безпеці громадян, «перебування іноземця у державі», ввезення та вивезення товарів, валюти чи «інших коштів виробництва, зв’язку, кредитів, господарську діяльність, оформлення будівель, підприємств, планування забудов», охорони навколишнього середовища і довкілля та др.

Залежно від складності завдань і територіального масштабу діяльності органи управління поділяються на центральні і местные.

До центральним ставляться органи управління, діяльність яких поширюється всю територію країни чи територію держав — суб'єктів федерації. Це — уряду, іменовані більшості країн кабінетами чи Совітами міністрів, міністерства, державні комітети, спеціальні, які перебувають за часів совєтів міністрів ведомства.

До місцеві органи управління ставляться органи, діяльність яких обмежується рамками одній або кількох адміністративно-територіальних одиниць (краю, провінції, області, району, міста Київ і т. п.). До числа входять виконавчі комітети місцевих органів влади, муніципалітети, їх галузеві відділи та управління, адміністрації інших учреждений.

Залежно від обсягу, характеру та змісту повноважень органи управління поділяються на органи загальної, галузевої і спеціальної (функціональної) компетенции.

Органи загальної компетенції (наприклад, Ради міністрів, виконавчі комітети) об'єднують їх і направляють роботу з керівництву усіма галузями чи більшістю галузей державного управления.

Органи галузевої та спеціальної (функціональної) компетенції (міністерства, різні державні комітети, відділи виконкомів, спеціальні відомства) здійснюють керівництво лише окремими галузями державного управления.

Провідну роль системі органів управління виконують уряду. Вони є вищими виконавчими і розпорядчими органами держав і очолюють всієї системи органів державного управління. Відповідно до конституційними й іншими актами на уряд покладаються завдання загального керівництва економікою й участі соціальнокультурним господарством країни, розробки та здійснення державних бюджетів, захисту держави, охорони власності і суспільного ладу, забезпечення та цивільного захисту права і свободи громадян, забезпечення державної безпеки, здійснення загального керівництва будівництвом Збройних Сил і др.

5. Судові органы.

Важливе в структурі механізму держави займає система судових установ, основний соціальної функцією якого є здійснення правосудия.

Приблизно так, як представницькі органи влади й керівні органи є носіями відповідно законодавчої і виконавчої влади, система судових установ виступає як носія судової влади. Це становище закріплюється в конституціях і спонукає пересічних законах низки сучасних государств.

Так було в Основному Законі ФРН (1949 р.) прокламується, що «судова влада довіряється суддям; вона здійснюється Федеральним конституційним судом, федеральними судами, зазначеними у цьому Основному Законі, і судами земель» (ст. 92).

Статус носія одній із трьох влади — судової забезпечує органам правосуддя дуже важливе місце у державному апараті поряд з іншими органами.

Структура судових установ за кордоном неоднакова. Іменуються вони теж по-різному. У Китайської Народної Республіки, наприклад, — це Верховний народний суд, місцеві народні суди, «військові суди й інші спеціальні народні суди». У національна судова система складається з Верховного суду США, Верховних судів штатів, окружних судів, апеляційних судів, військових трибуналів й інших суден. Конституція США у зв’язку з цим встановлює, що «судова влада Сполучених Штатів здійснюється Верховний суд і тих нижчими судами, які раз у раз учреждаться Конгресом» (ст. 3, разд. 1).

Проте, попри особливості структури та інші відмінності судових органів різних країн, вони багато подібності з метою та військово-політичні завдання, які перед ними ставляться і конституційно переважають у всіх державах, які іменують себе демократичними, проголошуються. Багато спільного в них же в соціальних функціях, змісті діяльності, конституційних принципах їх організації і функционирования.

Наприклад, в конституційних актах основної маси сучасних держав у тому чи іншого формі проголошується принцип незалежності суддів, самостійності судів у вирішенні будь-яких, не більше встановленої юрисдикції, питань. «Народні судді у межах, встановлених законом, здійснюють правосуддя самостійно, до втручання державних із боку адміністративних органів, громадських організацій корисною і окремих осіб», — записано, зокрема, у Конституції КНР (ст. 126).

У конституціях більшості модерних держав закріплюється принцип гласності судочинства, відкритості судового розгляду. У частковості, Конституція Іспанії, що забороняє діяльність яких би то було надзвичайних трибуналів, має, зазвичай, закритий характер, одночасно встановлює, що судовий розгляд є відкритим, «переважно усним, особливо з кримінальних справ» (ст. 120).

Зрозуміло, даний, як і інші принципи організації та діяльності судових установ, годі було абсолютизувати. Конституційна теорія які завжди збігаються з конституційної практикою. Нерідко в діяльності судових установ багатьох країн мають місце грубі порушення проголошуваних конституційних положений.

З іншого боку, лише у конституціях частенько встановлюються в відношенні даних принципів деякі обмеження. Так, Конституція Японії встановлює, що: «Якщо суду одноголосно вирішує, що гласність небезпечна для публічного порядку чи моралі, розгляд можна вести при закритих дверях» (ст. 82).

Аналогічні становища зберігають у конституційних актах багатьох інших стран.

5. Органи прокуратуры.

Значну роль державному механізмі деяких країн грає система органів прокуратури. Прокуратура покликана нагляду за точним і однаковим виконанням законів органами державного управління, підприємствами, установами, громадськими організаціями, посадовими особами та громадянами. «Прокуратура без шкоди функцій, здійснюваних іншими органами, — закріплено, наприклад, у Конституції Іспанії (ст. 124), — має власної завданням сприяти відправленню правосуддя з метою захисту законності, прав громадян, і громадських інтересів, охоронюваних законом, з своїх зобов’язань чи з клопотанню зацікавлених осіб, і навіть спостереження незалежністю судів і участі дотриманням громадського интереса».

Органи прокуратури здійснюють також нагляд над виконанням законності у роботі органів дізнання і попереднього слідства, під час розгляду справ у судах, у місцях укладання, у виконанні покарань та інших заходів примусового характеру, призначуваних судами.

Правову основу діяльності органів прокуратури різних країн становлять норми, які у конституціях і спеціальних актах, регулюючих порядок організації і діяльності прокуратури. Відповідно до конституції Росії, визначальною структуру, порядок формування та принципи діяльності прокуратури, «повноваження, організація та порядок діяльності прокуратури Російської Федерації визначаються федеральним законом» (ст. 129).

7.

Заключение

.

Підсумовуючи сказане, слід укотре відзначити ключові моменти, що характеризують механізм государства.

Поняття механізму держави — дуже ємне і багатогранне. Його неприпустимо ототожнювати коїться з іншими, хоч і тісно пов’язані з нею, але нерівнозначними йому за своєму логічному обсягу та змісту поняттями, в частковості, з поняттями системи диктатури класу тут і політичною системою общества.

Механізм кожної держави — це механічне з'єднання його органів, а чітко організована, суворо упорядкована цілісна система.

Незалежно від цього, який сенс входить у поняття і змістом механізму держави, його найважливішої і невід'ємною частиною незмінно виступають позивачами державні органи. Саме державні органи, незалежно від своїх розуміння і тлумачення, заповнюють всі утримання і формують всю структуру механізму держави. З кожної їх, взятого окремішності чи разом з іншими державними органами, — від рівня половини їхньої розвитку, чіткості визначення сфери діяльності, компетенції, упорядкованості їхніх стосунків між собою й недержавними органами і міжнародними організаціями, які входять у ролі структурних елементів в політичну систему суспільства, — значною мірою залежить рівень розвитку та ефективності дій механізму государства. 8].

Необхідно у своїй пам’ятати, що державно-владні повноваження — найсуттєвіший ознака державного органа.

Список використаної литературы:

1. Конституція РФ. М. 1993.

2. Козлов У. А. Лекції за загальним державному праву. Л. 1989.

3. Лівшиць Р. З. Держава право в суспільстві. Сов.

Держава право. 1990. № 10. 14.

4. Хропанюк У. М. Теорія держави й права. М. 1998.

5. Комаров З. А. Загальна теорія держави й права. М. 1994.

6. Алексєєв З. З. Загальна теорія права. М. 1994.

7. Загальна теорія держави й права. Т. 1. М. Вид.: Зерцало-М. 2001.

8. Іспанія. Конституція України та законодавчі акти. М. 1982.

9. Альохін А. П., Кармолицкий А. А., Козлов Ю. М. Адміністративне право.

Російської Федерації. М. 1997.

———————————- [1] Козлов У. А. Лекції за загальним державному праву. Л. 1989. з. 211. [2] Лівшиць Р. З. Держава право в суспільстві. Рад. Держава право. 1990. № 10. 14. [3] Хропанюк У. М. Теорія держави й права. М. 1998 з. 139. [4] Комаров З. А. Загальна теорія держави й права. М. 1994. з. 178. [5] Алексєєв З. З. Загальна теорія права. М. 1994. з. 215. [6] Загальна теорія держави й права. Т. 1. М. Вид.: Зерцало-М. 2001. з. 263. [7] Іспанія. Конституція України та законодавчі акти. М. 1982. з. 63. [8] Альохін А. П., Кармолицкий А. А., Козлов Ю. М. Адміністративне право Російської Федерації. М. 1997. з. 122 — 164.