Искусство передній Азії

Искусство передній Азии

И.Лосева

Постепенное розвиток продуктивних зусиль і пов’язані з цим перші успіхи поділу праці був створений тільки рамках первісного суспільства необхідні умови до переходу до рабовласницькому строю — до першої класової, антагоністичної суспільної інституції історія людства. Рабство виникло з урахуванням зростання економічної нерівності, на основі зародження приватної власності. Спочатку рабство існувало в надрах первісно-общинного способу виробництва, раб належав чи всією громаді, чи представникам родової знаті. Поступово маса звернених в рабство збільшувалася, їх експлуатація росла. Перехід коштів виробництва, у руки меншини призвів до підпорядкування більшості меншості. Виник рабовласницький лад, основою якого було власність рабовласника на засоби і на працівника виробництва — раба. Примусовий працю рабів стало основною формою громадського праці. Суспільство розкололося на два ворожих одна одній класу: панівний клас рабовласників і пригноблений клас безправних рабів. Значна прошарок вільного працюючого населення — хліборобів і ремісників — зі свого становищу наближалася рабів. З виникненням рабовласництва з’явилося держава — політична організація панівного класу, покликана придушувати опір класів експлуатованих.

Рабовладельческий лад був історично необхідним й мав проти попередньої епохою прогресивне значення у розвитку людського суспільства, послуживши основою подальшого зростання продуктивних зусиль і культури.

Эксплуатация рабів як дозволила виділити значні матеріальні ресурси для проведення величезного будівництва, що вирізняло товариств давнини, але породила розведення економіки і протилежність праці фізичного, исполнявшегося більшістю народу, і розумового, що є привілеєм небагатьох вільних. У разі, коли людська праця був мало продуктивний, що такої поділу було неможливо виникнути мистецтва та.

И справді, саме у рабовласницьких державах давнини розвинулися література, театр, музика, пережили свій «перший високий розквіт архітектура, скульптура, живопис і прикладні мистецтва.

Естественно, що у рабовласницьких державах мистецтво поставили на службу інтересів пануючих класів. Він був був із релігією, що освячувала класовий, рабовласницький лад. І все-таки, попри ці обмежені умови свого розвитку, мистецтво припав на давнини значних б у художньому пізнанні світу й у першу черга у зображенні самої людини. Причому у тих суспільствах Стародавнього світу, де була сильна економічна і політичний активність трудящої частини вільного населення, мистецтво культура носили значною мірою народний характер і маємо особливо високого естетичного досконалості.

Рабовладельческие суспільства виникали у різних географічних і історичних умовах. Тому природно, що з них відрізнялося суттєвими особливостями своєї економіки та культури. Але історичному разнообрАзии класових товариств давнини їм були характерними дві основні форми, дві основні шляху розвитку рабовласницьких відносин. Для однієї з них — східного — характерно повільний розвиток рабовласництва, принижене становище як рабів, а й більшу частину вільних. Для іншого — античного — порівняно швидке подолання примітивних форм експлуатації і заміна їх розвиненими рабовласницькими, широка громадська активність маси вільних і більше демократичні форми держави.

***.

В родючих долинах Ніла, Тигру і Євфрату, на берегах Аму-Дарьи, Інда і Хуанхе раніше, ніж у сусідніх областях земної кулі, розвиток продуктивних сил суспільства призвело до додаванню класового, рабовласництва. Держави, на чолі яких стояла рабовласницька аристократія, виникли в Єгипті та майже одночасно у Передній Азії наприкінці 4 тисячоліття е. потім у Китаї й Індії, а пізніше у Закавказзі та Середній Азії.

Рабовладельческий лад в багатьох народів Стародавнього Сходу мав ряд специфічних особливостей. Вже давнину в багатьох народів Сходу можна встановити «.загальне співвідношення між осілістю частині їх і триваючим кочевничеством іншій частині», що «в усіх східних племен» (До. Маркс і Ф. Енгельс, Обрані листи, 1948, стор. 73.).

Для Стародавнього Сходу, як вже зазначено, характерно дуже повільний розвиток рабовласництва. Беручи більших масштабів переважно у господарствах, що обслуговували царя і храми, рабоволодіння у господарствах окремих вільних часто протягом багато часу мало обмежений розвиток на відміну античного суспільства, де вона проникало у всі сфери господарському житті. Істотною особливістю у громадському ладі народів Стародавнього Сходу було тривале збереження сільській громади і общинної власності. Значна частина земель фактично належала громадам. Община грала значної ролі в створенні штучного зрошення, який буде необхідний землеробства з кліматичних і ґрунтових умов. Пережитки общинного ладу тривалий час існували сході, в Єгипті вони зберігалися до еллінізму, а Індії ще значно довше. «Східний деспотизм і панування сменявших одне одного Завоевателей-кочевников протягом тисячоліть щось могли зробити з цими древніми громадами"(Ф. Енгельс, Анти-Дюринг, 1951, стор. 151.). Попри відоме розвиток обміну, виробництво країнах Стародавнього Сходу переважно був розраховане ринку, і натуральне господарство переважало.

В плані для давньосхідних держав характерна необмежена деспотична влада царя. Тут був умов виникнення рабовласницькою демократії, що з’явилася пізніше у Стародавню Грецію. Східні деспоти у сфері рабовласницького класу вели загарбницьку політику. Історія Стародавнього Сходу заповнена незліченними війнами за оволодіння землею і рабами. Ці війни приносили величезні лиха народам. Під владою окремих монархів іноді виявлялися дуже серйозні території, але такі держави, включавшие різні племена і народи, жили своєї відособлену економічної й нерозривності культурної життям, здебільшого були слабкі і легко розпадалися.

В давньосхідних деспотіях цар, об'єднуючи сільські громади, був верховним власником всієї землі, у тому полягала економічна основа структурі державної влади. «Окремий людині в в цій формі власності ніколи не стає власником, а є лише власником, він, щодо справи, сам — власність, раб цього у кому уособлено єдність громади"(До. Маркс, Форми, попередні капіталістичному виробництву, 1940, стор. 26.). Такі економічних відносин людей неминуче породжували погляд на людини, як у безвольну царського раба.

В ідеології давньосхідних товариств величезну роль грали релігії, поставлені на службу деспотії. Царська влада змушена була обожествлена, та обов’язки оголошено покровителями земного монарха. Давньосхідні релігії, у яких колосальне значення мала обрядова сторона і менше — этико-дидактическая, лякали простого люду, придушували їх волю. Жрецтво створило культ полновластных і жорстоких богів, піддав свідомої переробці міфи й уявлення, сформовані ще умовах первісно-общинного ладу.

Литература

і образотворче мистецтво стали ідеологічним зброєю пануючих класів. Їх ідейний вміст у основному визначалося вимогою славити влада богів і царів. Погляд на людину, як на власність царя та наявність примитивно-религиозных поглядів на світі перешкоджали широкому розвитку гуманістичного запрацювала ідеології й робили обмеженим розкриття образу людини у мистецтві. Проте мистецтво, як і весь культура давньосхідних товариств, проти доклассовой епохою представляє важливий крок уперед у розвитку духовного життя людства. Виникла писемність, і розробили різні її системи (ієрогліфи, клинопис та інших.), з’явилися зачатки наукових знань у математиці, астрономії, медицини, зародилися елементи філософських поглядів. Створилися й одержали значного розвитку художньої літератури і мистецтво, що характеризують важливий етап художнього пізнання світу людиною.

Эстетическое ставлення людини відповідає дійсності були ще багато в чому примітивно і тісно пов’язані з обожнюванням сил природи й тварин. Але дуже важливе, історично прогресивне значення мистецтва Стародавнього Сходу, і особливо Давнього Єгипту укладено у цьому, що він центральне посів образ людини. І, хоча це образ часто-густо був із уславленням деспота чи з схилянням перед міфічними істотами й мав метою навіювати відчуття страху і покори, однак у творах давньосхідного мистецтва вже знайшло вираз уявлення про значимості й велич людини, позначилися суттєві риси реальному житті і народні міфи про всесвіту. Як народність, і реалізм мистецтво Стародавнього Сходу мали обмежений, недостатньо розвинений характер, але і вони становили життєву основу художнього творчеста. Єгипетські піраміди, зиккураты Дворіччя, палаци і храми як звеличували небесних і земних владик, а й ставали свідченням високої художньої обдарованості древніх народів, досягненням їх гігантського колективної праці. Об'єктивно художні образи цих пам’яток стверджували перші кроки людства, подчинявшего собі сил природи, хоча безпосередньо їхній вміст служило інтересам пануючих класів.

В рабовласницьких суспільствах Стародавнього Сходу отримали розвиток скульптура і живопис, які були здебільшого в синтезі з монументальним зодчеством, і навіть прикладне мистецтво. Синтез образотворчих мистецтв, в якому домінуюче значення мала архітектура, був особливістю разом із тим істотним досягненням художньої культури давньосхідних народів.

Характерной рисою образотворчого мистецтва Стародавнього Сходу стала вироблення канонів — обов’язкових норм побудови художнього зображення. Створення канонів, з одного боку, пояснювалося відносної повільністю історичного й будь-якого художнього розвитку, необхідністю закріплювати досягнення у зображенні людського тіла, і знайдені композиційні рішення. У країнах Стародавнього Сходу хоч і висунувся низку значних художніх індивідуальностей, але все-таки мистецтво загалом була пов’язана законами ремісничого виробництва. Образні, створені видатними художниками, передавалися ремісникам для повторення. З іншого боку, давньосхідні релігії зі своїми суворої обрядовістю перетворювали раз вироблену іконографію божества, так само як і царя — в канон, відступ від якої розглядалося як святотатство.

Хотя канони згодом і гальмували розвиток мистецтва, але ранніх етапах вони сприяли додаванню й удосконаленню майстерності давньосхідних художників. Було вироблено й отримало розвиток певне розуміння пластичної форми, композиції, ритму. Художники навчилися зображати події у їхнього нерозривного зв’язку і єдності. Значний технічний прогрес мистецтво характеризують серйозні успіхи у оволодінні матеріалом архітектури, скульптури і живопису.

Многочисленные народи Стародавнього Сходу створили мистецтво, хоч і подібне у загальних принципових рисах, проте не вельми різне у народів за своїми вихідним формам, шляхах розвитку та художнім досягненням. Традиції мистецтва народів Стародавнього Сходу зберігалися багато віків і мали важливого значення для художнього розвитку багатьох народів Азії, і Європи на наступне час.

***.

Одним із найбільш ранніх мистецтв Стародавнього Сходу було мистецтво народів західної чи, інакше, Передній Азії.

Разнообразная по природним умовам, відкрита й доступна зусебіч територія Передньої Азії була ареною боротьби численних племен, народів та держав. На протязі понад три тисячі років, переміняючи одне одного, тут створювалися, та був гинули різні раннерабовладельческие деспотії. У Передній Азії перебувають долини річок Тигру і Євфрату, чи Дворіччі, де у 3 — 1 тисячоліттях е. виникли спочатку найдавніші шумеро-аккадские держави, та був Вавилон, Митанни і Ассирія. У 2 тисячолітті е. біля Малої Азії, а згодом і північної Сирії існувало держава хетів. На сході, займаючи Вірменське нагір'я, перебувало держава Урарту, у першій половині 1 тисячоліття игравшее велику роль Передній Азії і особливо у історії Закавказзя. На захід від Дворіччя один тисячолітті на кілька днів піднялися нагору Палестина, Фінікія і Сирія. На сході, займаючи територію Іранського плато, перебували древні держави — Елам, та був Мідія і Персія (Іран).

Памятники архітектури та мистецтва древніх народів Передній Азії сягнули нашій невеличкому кількості. У цьому вся позначився ряд причин: мало сприятливі природні умови Передній Азії, волога грунт, котра сприяла руйнації схованих у її надрах пам’яток, переважне вживання у Передній Азії сирцевого цегли в ролі будівельного матеріалу архітектурних будівель, і навіть часте знищення давнини багатьох творів мистецтв у результаті спустошливих воєн та набігів.

Сравнительно обмежене число збережених пам’яток мистецтва і письмових джерел у часто дає можливості вичерпно пояснити все явища мистецтва і геть чітко уявити деякі, особливо попередні періоди його розвитку. І все-таки є досить даних, щоб показати як шляху розвитку мистецтва країн древньої Передній Азії із чотирьох по 1 тисячоліття е., і то велике значення, яка мала мистецтво країн Передній Азії для розвитку художньої культури багатьох народів Сходу.

Список литературы

Для підготовки даної роботи було використані матеріали із сайту internet.