Утримання збройних формувань

Обов’язковою передумовою існування держави були збройні сили. До речі, ця передумова сповна не втратила свого значення і сьогодні. Але характерною особливістю тих часів були постійні війни як за відстоювання незалежності, так і загарбницького характеру.

Київська Русь з перших етапів свого існування проводила активну військову політику: у IX—X ст. — за об'єднання племен і відсіч зовнішнім ворогам, у XI—XII ст. — міжусобні князівські війни, які, зрештою, призвели до ослаблення і втрати державності.

Один із перших зовнішніх походів русичів датується 860 p., тобто за часів Аскольда й Діра, коли вони здійснили похід на Візантію. Ось як оповідає про цей похід «Повість минулих літ»: «Відправився Аскольд і Дір на греків і прийшов туди в 14-й рік царювання Михайла… Ці ж (руси) увійшли всередину Суда (бухта Золотий Ріг) і облягли Царгород двомастами кораблів». Якщо припустити, що тогочасний корабель вміщував до 20 воїнів, то військо Аскольда і Діра налічувало приблизно 4000 воїнів. Хоча це було і не дуже велике військо на той час, але для невеликого князівства це вимагало відповідних коштів.

907 р. уже Олег учинив напад на Візантійську імперію — похід, масштаби якого вражають навіть сучасних істориків. Ось як описує цей похід «Повість минулих літ»: «Пішов Олег на греків (візантійців), залишивши Ігоря в Києві, взяв же з собою силу варягів і словенів, і чуді, й кривичів, і мерю, і древлян, і радомичів, і полян, і сіверян, і в’ятичів, і хорватів, і дулібів, і тиверців… І з усіма цими пішов Олег на конях і в кораблях, і було кораблів числом дві тисячі» 1.

У 941 р. Ігор також здійснив морський похід на Візантійську імперію. Нестор-літописець так оповідає: «Пішов Ігор походом на греків. І послали болгари звістку цареві (візантійському імператорові Роману І), що йдуть руси на Царгород — 10 тисяч кораблів». За іншими джерелами, зокрема єпископа з італійського м. Кремонта Ліупранда, який відвідав Константинополь невдовзі після Ігоревої навали, повідомляється, що руський князь мав лише 1000 суден. Навіть, якщо взяти за основу 1000 суден і орієнтовно по 20 воїнів у човні, то виявиться, що в поході брали участь 20 тис. воїнів — це було досить значним військом на той час.

Володимир Мономах за своє князювання здійснив багато походів не лише на ворогів Київської Русі, а й на супротивників княжого престолу. Літописи оповідають, що, коли він разом з чернігівцями та половцями взяв м. Менськ, «не лишили в ньому ні челядина ні скотини». Іншим разом він вісім днів бився з Олегом і половцями, не пускаючи його в Чернігів. У 1136 р. Ольговичі воювали й нищили міста й села уздовж р. Сули на Переяславщині, а в 1142 р. Ігор Ольгович в Переяславщині попалив села й жита. Як звикли князі грабувати і полонити населення, видно з того, наприклад, що сини Всеволода, закликані на допомогу у Польщу, привели з собою більше мирного, ніж ратного полону1.

Узимку 1172—1173 pp. Роман та його брати Святослав, Давид, Рюрик і Мстислав посварилися з Андрієм Боголюбським і він послав на Ростиславичів величезне на той час 18-тисячне військо, а влітку 1173 р. — ще більше військо. Боротьба точилась за київський престол.

Отже, основою могутнього князівства вважалась дружина князя, і чим більшою вона була, тим більше коштів було необхідно на її утримання — озброєння, харчування, витрати на походи, спорядження, оплату служби дружинників, винагороди. Ось як описується в літописах лише одна примха дружинників князя Володимира Святославича (Великого), щоправда, за легендою: «Горе головам нашим: дав він нам їсти дерев’яними ложками, а не срібними». Почувши про це, Володимир звелів викувати срібні ложки, мовивши так: «Сріблом і золотом не знайду собі дружини, а з дружиною добуду і срібло, і золото, як мій дід і батько мій з дружиною дошукувались золота і срібла» .