Роль Пласту на Україні У ХХ столитті

СУВОРОВСЬКЕ ВІДДІЛЕННЯ.

Малої Академії Наук.

Історичне відділення.

Секція Історія.

Роль Пласту на Україні У ХХ столітті.

Роботу виконав Педіна Павло.

Учень 6(10) — А класу.

Української гімназії № 7.

Суворовського району.

Керівник Павлішина Татьяна.

В’ячеславівна.

Про Д Є З А.

1999 р.

План 1. Започаткування Пласту на Україні. 2. Пласт у визвольних змаганнях 1914 року. 3. Пласт у еміграції.

перший активний сплеск до поширення скаутського руху в світовому масштабі припадає на 1911;1912 рокта. Чому саме на ці рокта? Вочевидь, із декількох причин. До таких належить й тієї факт, що после видання книжки Бейден-Пауела «Пластування для хлопців «в 1908 році потрібен був деякий годину для широкого ознайомлення в світі із її змістом. Однак не менш важливою був й та причина, що світло готувався до великої війни. Кожна із країн, котра знала, що війна торкнеться й її, потребувала для захисту своїх інтересів загартованих фізично й духовно громадян-патріотів. Скаутінг давав для цого якнайкращі можливості. Тому на цьому першому, передвоєнному етапі поширення він набирав дещо мілітарного забарвлення. Серед інших країн світу не був винятком й Україна. Після появи скаутського руху відомості про нього появляються в обох її частинах, розділених поміж Російською та Австро-Угорською імперіями. разом із відомостями виникають й спроби заснувати власну скаутську організацію. Перші скаутські осередки виникають на Східній Україні — в Бахмацькому повіті на Катеринославщині (1909 рік), а наступні рокта також в Харкові, Луганську, Слов’янську. За винятком хіба бахмацького осередку, їхнього із величезною долею умовності можна було б назвати українськими національними лише із огляду складу учасників цих скаутських дружин. У своїй діяльності керувалися смердоті книгою «Юний розвідник «й малі проросійський мілітарний характер. 3 об'єктивних обставин Перші осередки українського скаугінгу пустили глибоке коріння й врешті прижилися в Галичині — визнаному «П'ємонті «національного відродження. Подих передвоєнного години також поклав ними свій відбиток мілітаризованості. І це закономірно, адже основною проблемою для української суспільності було б об'єднання нації та створення власної міцної держави. перший пластовий гурток у Львові восени 1911 року заснував студент Львівської Політехніки Іван Чмола. До нього входили учні Академічної гімназії, студенти Львівського Університету, Торговельної школи, Головної державної семінарії, Жіночоі Семінарії Українського Педагогічного Товариство та Семінарії Сестер Василіянок. Характерно, що від перших сходин сам організатор гуртка заявивши: «Наш скаугінґ не має бути забавкою, а із нього має зродитися наше рідне українське військо ». І Іван Чмола дотримав своеї настанови — програма діяльності гуртка включала стріляння із кріса та браунінґа, сиґналізування, стеження, військові вправи із маршами тощо. Володіючи англійською мовою, Чмола робив переклади із роботи Бейден-Пауела й тому, попри мілітарний характер, його гурток таки дотримувався основоположних засідок скаутінґу. Першим підсумком його діяльності ставши двотижневий вишкільний табір на Говерлі влітку 1912 року. До слова сказати, це був перший Український пластовий-скаутський табір. Сучасники дещо пізніше називали гурток Івана Чмоли «першим тайним військовим гургком «Пласт ». Сама назва пластун — це відповідник англійського «скаут », (в перекладі «розвідник »). Вона скидатися від назви кубанських козаків — розвідників, котрі, підкрадаючись й вистежуючи ворога, пластували по плавнях, виконуючи найнебезпечніші заподіяння. Організатором іншого пластового осередку у Львові ставши Петро Франко — сін славетного класика української літератури. Вчителюючи, він дещо пізніше за Івана Чмолу, в грудні 1911 року, створив таємний пластовий гурток при Академічній гімназй, до якого ввійшли учні її старших класів. Згодом він створив ще один такий гурток при Жіночій Семінарії Українського Педагогічного Товариство. У своій роботи він також опирався на англійський підручник Бейден-Пауела, але в переклад польського автора Мелковського. Його гуртки переросли в достатньо широку організацію, котра нараховувала близько 120 членів й проіснувала до початку Першої світової війни. На відміну від гуртка Івана Чмоли, основою програми діяльності своїх гуртків Петро Франко поставивши фізичний вишкіл. Саме в гартуванні тіла він бачив основне покликання Пласту. При тій ж Академічній гімназіі у Львові заснував ще один пластовий осередок, але й уже цілком леґальній, їі викладач Олександр Тисовський. Його не задовольняла існуюча рутинна система виховання й в своїх пошуках кращої він зупинився на скаутській. Володіючи англійською мовою, він мав змогу перекладати працю Бейден-Пауела «Пластування для хлопців «популяризувати її в публіцистичних статтях та в практичних виховних цілях намагався синтезувати її ідеї із українськими особливостями. На прохання Олександра Тисовського дирекція гімназії дозволила заснувати пластовий гурток при ній. На відміну від Чмоли й Франка, котрі в заняттях із своїми гуртками головну увагу зосередили саме на змістовній частині відповідно військового та фізичного вишколу й недостатньо її вділяли на інші, із їхньої точки зору, формалістичні моменти, Олександр Тисовський дотримувався «букви «6ейденпауелівської ідеї й 12 апреля 1912 року прийняв про6у учасника та Присягу Пластуна у 40 активних членів свого гуртка. Цей день була в історії Українського Пласту прийнято вважати днем його постаняя. Вочевидь, що його найбільшою заслугою стало збагачення українського пластового руху методичною основою. Започатковані Тисовським пластові гуртки із уваги на методику їхнього ведення пізніше назвуть «класично скаутськими ». Виникнувши у Львові, пластові осередки досить швидко поширюються по всій Галичині. До початку Першої світової війни смердоті уже існували майже в всіх більших її містах. Однак їхні постання не мало організованого характеру, отож годі було б сподіватися й однозгідності в іх діяльності. Цьому процесові слід 6уло надати цілеспрямованого й систематизованого характеру. Завдяки зусиллям Петра Франка пластові осередки Львова налагоджують контакти із такими ж провінційними осередками. За його ж ініціативою 6 апреля 1913 року у Львові відбувається 3'ізд пластових впорядників. Він вніс певну одностайність у розвиток пластового руху, якого вимагала теорія скаутінґу Бейден-Пауела. На 3'їзді були прийнягі запропоновані Олександром Тисовським Статут ІІласту та вимоги до трьох пластових проб, а також запропонований Петром Франком проект пластового однострої, близький до англійського зразка. 3'їзд також сформував перший зародок центральної пластової влади — Інформативний Пластовий Комітет, головою якого було б обрано Олсксандра Тисовського, а його заступником ІІетра Франка. Після із «їзду пластових впорядників процес утворення та діяльності пластових осередків значною мірою унормувався. Фундаментально для цого також послужила книга Олександра Тисовського «Пласт », Яка вийшла в 191З році, та видані у тій годину посібники Петра Франка «Пластовий однострій », «Пластові гри та забави », «Пластові відзнаки ». Власне саме смердоті сприяли поєднанню основних скаутських засідок Бейден-Пауела й українських особливостей та витворенню на цьому ґрунті української національної скаутської організаціі. У недалекому часі стало зрозумілим, що постанови 3'їзду пластових впорядників носять перехідний характер й годину вимагає створення повноцінної центральної пластової влади. 3 цією метою 12 лютого 1914 року у Львові відбувається II Пластовий з'їзд, на якому в якості такого органу створно Осередню Пластову Управу (в сучасній термінології «Осередня «читається як «Центральна »). Осередня Пластова Управа провела перереєстрацію пластових осередківів, почала розподіл всього терену Галичини на 11 пластових округів та формування відповідних Окружних Управ, налагодила видавництво власних друкованих органів, котрі переважно редагував Петро Франко, более докладно систематизувала пластовий однострій та відзнаки, почала підготовку до державної реєстрації Статуту Пласту. За своїм змістом й зовнішніми формами Пласт почав набирати яскраво виражених ознак європейського скаутінґу. Однак 6ільшість цих починань втратили незавершиними. Окрім Львова, численні й сильні пластові осередки укорінившися в Стрию, Самборі, Станиславові, Перемишлі тощо. Загалом поза межами Львова Пласт був міцно пов’язаний із Сокільсько-Січовим рухом й в його програмі діяльності поряд із пластовим вишколом на передне місце ставився й вишкіл військовий. Тому ігровий Пласт часто називають «стрілецьким Шаром ». Під впливом Галичини напередодні Першої світової війни Пласт починає вкорінюватись також й в недалекій від неї Буковині. Ініціатором його створення тут стає українське студентство Чернівецького Університету. Навесні 1914 року було б засновано «Буковинський 11 полк Українського Пласту ім. Івана Богуна ». Активними темпами зростало його членство й напередодні війни воно та уже нараховувало близько 800 членів. Апогеєм передвоєнного розросту Пласту стала доля його відділів у величному Сокільсько-Січовому здвизі 28 червня 1911 року у Львові із нагоди 100-річчя із дня народження Тараса Шевченка. У загальній колоні пластовий відділ, яким безпосередньо керував Петро Франко, справивши ефектне враження на українську громадськість та зарубіжних гостей. Здавалося б частка йому готує перспективу високого злету та широкого організаційного розвитку. Однак через місяць розпочалася II Світова Війна, котра вмить перекреслила усі ці веселкові надії. Влітку 1914 року ви6ухнула Перша Світова Війна. Передбачаючи її ще в ході Балканської війни 1912 року політичний провід українців Галичини прийняв рішення, що на випадок війни між Австрією й Росією Український народ виступить проти Ро-сійської імперії, як свого найжорстокішого визискувача. Передбачуваний годину наставши й вихованці Пласту також поспішили виконати свій обов «язок супроти того, аби в цій війні відвоювати кращу частку Україні. Адже задля цого смердоті собі й готували. Від самого початку зорганізування Лєгіону Українських Січових Стрільців пластуни взяли найактивнішу доля в цьому процесі. Так, організатор Першого пластового гуртка Іван Чмола уже 30 июля 1914 року ввійшов до складу організаційного Комітету, а станиславівський пластун Дмитро Вітовський — до Української Боєвої Управи, якої для управління організацією власного війська створила Головна Українська Рада. Колі ж Боєва Управа спільно із Головною Українською Радою бачили зазив до українського народу зголошуватися в Українські Січові Стрільці то серед найперших до6ровольців виявилися чи не усі пластуни. На поборових військових комісіях смердоті відразу ж виказували перевагу серед інших новобранців своїм дисциплінованістю та початковим військовим вишколом. А першим із віділів УСС, що постав із львівських добровольців, був саме сотня одного із засновників Пласту Івана Чмоли. Колі ж сформувалися уже і інші сотні, те в них було б утворено два курені й першим із них, що нараховував 848 стрільців, командував знову ж таки пластун — Дмитро Вітовський. Колі ж австрійське командування замість обіцяних 100 старшин відпустило до Легіону УСС лише 16 та кількох підстаршин, то ньому виникла в великій пригоді тут ставши пластовий вишкіл багатьох стрільців.А в ряді випадків пластуни стали такими старшинами Іванівських Січових Стрільців, які так бракувало в Легіоні. Найвідоміші із них це: Дмитро Вітовський, Іван Чмола, Петро Франко, Роман Сушка, Федір Черник, Осип Яримович, З. Яремкевич, Василь Кучабесьвкий, Олена Степанівна, Софія Галечю), Ганна Дмитерко та інші. У війскових діях проти російських військ пластуни відбули в складі УСС бої на Бескидах, горі Маківці, под Семиківцями, на горі Лисоні тощо. У 6удьякі труднощах смердоті трималися якнайкращим чином, були незамінними розвідниками. Неодноразово смердоті втішалися перемогою над своїм одвічним ворогом. У бо російські війська то й не змогли перейти Карпати та Закарпаття були відкинуті ними — це був 1- їхня заслуга. Колі в 1915 році російські війська залишили Львів, Пласт у ньому знову починає відновлюнати свою діяльність. При Академічіній гімназії самочинно виникали чотири пластові гуртки. Вони заправляли, усім громадським життям гімназії. Невдовзі із Відня, куди він виїхав із початком війни, повертається Олександр Тисовський. Ос-кільки інші визначні діячі Пласту, як від Петро Франко та Іван Чмола, воюють серед УСС, то він бере на свої плечі ношу із активізаціі діяльності Пласту в умовах війни. як вислід цого, в жовтні 1917 року створений керівний орган Пласту — Головна Пластова Рада. Очолив її Олександр Тисовський. Поступово пластові осередки відновлюються й при інших навчальних заставах Львова. Так, при гімназії Сестер Василянок виникає 11 пластовий полк імені Марті Борезької, а при українській Жіночій Семінарії — ІІІ полк імені княгині Ярославни. Активність пластунів у громадському житті виходить поза межі навчальних закладів. Вони беруть активну доля в зустрічі митрополита Алуфея Шептицького, який повертався із російської неволі, та в похороні Івана Франка. На тому годину їхні старші друзі-пластуни в стрілецьких одностроях переходять Збруч, ступають на грішну землю омріяної Великої України. У часі української революції це бойове військо водночас перетворюється й в носія культурнопросвітницької роботи. Січові Стрільці засновують укра-їнські школи, просвітницькі товариства й пластові осередки. Не дивина отож, що в Наддніпрянській Україні активно створюються скаутські осередки, подібні за своїм змістом до Пласту. «перший Білоцерківський курінь українських юнаків -скаутів» створив колишиій впорядник із Галичини Євген Слабченко. Він ж написавши посібник, Український скаут», який користувався широким попитом. Достатньо широко розвинула свою мережу своєрідна пластова організація «молода Сич «в Кам «янці-Подільському. У цьому місті, що одну годину стало столицею УНР, було б навіть створено Головну Пластову Раду. Виникали укра-їнські скаутські організації також у Києві, Катеринославі, Каневі, Вінниці, Житомирі, Ізмаїлі, Умані, Жмеринці. Галичани часто в цьому процесі надавали організаційну допомогу, на втіху тутешнім скаутам передавали їм посібники Тисовського, іншу пластову літературу російською мовою. Однак більшовицька окупація не дала змоги повноціно розвинутись цим паросткам українського скаутінгу на Наддніпрянщині. Активку доля взяли пластуни, що велінням военної долі опинилися в російському полоні, у здійсненні української революції на Великій Україні. В частности історія цієї революції знає, що найбільш боєздатною російською військовою частиною був Корпус Січових Стрільців, який був створенний вихідцями із Галичини та складався із галичан й яким командував Євген Коновалець. У революційному морі анархії й отаманії він чітко вирізнявся своєю дисципліною та військовим вишколом. А таким його створили спільно із Коновальцем бойові побратими — старшини Легіону Українських Січових Стрільців. Першими серед них ми знову бачимо пластунів Івана Чмолу — коменданта 11 сотні, Василя Кучабського — команданта запасного куреня, Романа Сушіння — команданта 1 сотні та Федора Чорниця — команданта двох сотень скорострілів. Всі смердоті поряд із Євгеном Коновальцем та його заступником Андрієм Мельником входили у склад Стрілецької Заради. Не менш важливу роль відіграли пластуни й в становленні ЗахідноїУкраїнської Народної Республіки. В частности військову акцію листопадового зриву готував й нею керував Дмитро Вітовський. На противагу нерішучості політичних чинників із Національної Заради, Дмитро Вітовський, який очолював Війсковий Комітет, узявши ініціативу в свої руки. Силами всього 1400 українських стрільців та 60 старшин він власне — напередодні прибуття польської місії, Яка мала пере6рати уладові від австрійського намісника, опанував столицю Галичини — Львів. У доленосну ніч 1 листотада 1918 року розвідницьку службу у Львові активно здійснювали близько 80 пластунів. На сумлінне виконання обов’язку їхнього особисто маставляв Олександр Тисовський. Пластунок на допомогу українським, воякам організувала Олена Степанівна. По львівському сценарію перебрання влади українцями здійснювалося й в провінції. За шлюбом українських вояків скрізь активну доля в цьому процесі брали пластуни: в Станиславові, Тернополі, Перемишлі, Стрию, Коломиї, Теребовлі тощо. У Стрию, зокрема, серед основних сил були 33 пластуни місцевого пластового куреня. Пізніше смердоті стали основою для сформованої окремої Пластунської сотні. Вона охороняла штаб, пошту, телеграф, здійснювала розвідку. Колі Українська Національна Рада звернулася із відозвою до народу «Під зброю», а державний секретар військових справ Дмитро Вітовський оголосив про формування Галицької Армії, як й у випадку із Легіоном УСС, пластуни масово почали зголошуватися до її рядів. Багато із них було б зараховано до старшинських шкіл й смердоті таким чином із успіхом заповнювали кадрові військові прогалини. А пластун Петро Франко, який летарем воював у сотні УСС Романа Сушіння, був нагороджений медаллю за хоро6рість та закінчив летунські школи в Вінернойштадті та Райлові біля Сараєва, зумів організувати Летунський віділ УГА, що розміщувався в Червоному біля Львова. Спочатку він складався із 20 літаків, але в вушко 1919 року Летунський полік вже нараховував 80 бойових машин. Аж тепер він мав змогу сісти .за штурвал літака й зробити близько 50 бойових вильотів, бо доти австрійське командування не воліло довіряти бойову машину галичанинові. Вже под годину бойових дій на Великій Україні Симон Петлюра надав Петрові Франку чин полковника. Загалом історики підраховують, що тоді, 6лизько 600 пластунів, учнів 6−8- класів гімназій, взяли кріса в свої ще незміцнілі дитячі руки й більшість із них віддала свої юні життя в бороть6і із польським завойовником. Однак смердоті свідомо йшли на такий подвиг, бо до ного готувалися в часі пластового вишколу. Нещасливий вислід Визвольних Змагань 1914;1921 років зумовив й ті, що широка еміграційна хвиля українців принесла із со6ою в різні країни чужини й зародки українського скаутського руху. Поряд із іншими громадськими інституціями українців він був покликаний зберегти їхнього національну ідентичність в чужому культурному середовищі. Перші укра-їнські скаутські осередки появилися уже в таборах українських військовополонених чи ж інтернованих вояків. Для світового скаутінгу це є унікальним явищем, однак українці в табірних умовах повторювати його знову й после Другої світової війни. А наразі у польському таборі Щипйорно полоненими українськими вояками було б створено «Школу українських пластунів». Вона мала власну домівку, «Пластову Сич», проводила теоретичні й, особливо, практичні вишколи, котрі вчили виживати в існуючих нелегких умовах. Подібні осередки українського Пласту виникали також й в інших таборах — Ланцуті, Тарнові тощо. 3 бігом години укра-їнські скаутські осередки виникають в різних країнах Європи та Америки — скрізь, де є поважні скупчення української громади. Ідею їхні створення заносять як вихідці із Галичини, то й із Наддніпрянської України. Так завдяки визначним зачинателям українського скаутського руху в Наддніпрянській Україні Євгену Слабченку та Осипові Яремченкові залочатковуються укра-їнські скаутські осередки у Франції. Донька Симона Петлюри Наталія в 1925 році створює в Парижі перший пластовий гурток. У 1928 році Морський пластовий гурток виникає в Ліоці. Важливу роль цій справі відіграв також Союз емігрантських організацій Франції, а зокрема його Пластова Референтура. Два пластові осередки виникають також у Німеччині — 1923;го році гурток, Хортиця' «в Берліні та в 1925 році старшопластунський гурток у Данцігу. На терені корінної Польщі існує единий пластовий осередок в Кракові. Українські скаутські осередки на початку 20-х років появляються й на Американському континенті. Однак найкращі умови Пласт на еміграції, як зрештою й інші укра-їнські громадські інституції, мав у Чехословаччині. Перші «Українські скаутські дружини «були засновані наддніпрянцями в Празі (1921 рік) та Подєбрадах (1923 рік). Спочатку смердоті свою діяльність базували на засідках чеського скаутінгу та українській козацькій традиції. Так невдовзі виник «Загін українських старших січових пластунів ». У 1923 році в Празі також на англійський взірець засновано «Третій клуб олд-скаутів», Серед його засновників бачимо знову активних творців украінського скаутінгу на Наддніпрянщині Євгена Слабченка та Юрія Гончаренка. Переломними роками стають 1923;1924 Саме в ці рокта, окрім старшого членством пластових осередках, гуртуються також новаки й юнаки — виникають їхнього осередки в Подєбрадах та Ржевницях. 1925;го році в Празі виникає прообраз керівного пластового центру — Українська Пластова, Команда. Вона видає свій друкований орган «Вістей Української Пластової Команди». Пласт у Чехословаччині знаходить сприяння від національної скаутської організації «Юнак» й автономно входити у склад. Таким чином у 20-х роках укра-їнські скаутські осередки виникають нецентралізовано в різних країнах світу. Раніше чи пізніше у яких приживається назва «Пласт». Ними намагається опікуватися та ідеологічно й організаційно спрямовувати Верховна Пластова Команда. У якійсь мірі їй це вдається. Однак после за6орони Українського Пласту в підпольській займанщині актуально постає запитання виникнення єдиного координаційного цєнтру для Пласту в еміграції. Зважаючи на найбільшу концентрацію пластових осередків та загалом українського громадського життя в Чехословаччині, такий осередок виникае саме там. Безпосереднім каталізатором для цого стало погіршення відносин із чехословацькою скаутською організацією «Юнак», зумовлене відповідним впливом на неї польських «Гарцежів». Отож 7 червня 1931 року в Празі створено на 1 з'їзді Союз Украінськнх Пластунів Емігрантів. Лише за третім поданням чеська влада зареєструвала його статут. Після постання СУПІ пластовий рух у Чехословаччині та інших державах набув нового імпульсу. Часто саме укра-їнські емігранти, котрі виїхали із Чехословаччини, засновували осередки в інших країнах: у Бельгії, Австрії, за океаном тощо. Слід зауважити, що майже в всіх країнах еміграції, а й у Франції, Німеччині, США, пластві осередки знаходили підтримку й розуміння місцевих національних скаутських організацій в проведенні власних національних заходів, вишколів провідників, таборування Зрозуміло, що Незважаючи на це, Пласт на єміграції не міг матір розвитку, як на власній землі. Однак до години окупації більшості европейських країн Німеччиною він тут існував й продовжував живу нитку традиції та історії українського скаутського руху. А после захоплення нею й Чехословаччини СУПІ припинив свою діяльність. як лише із початком розвалу радянської імперії настала перша змога Повернення на Рідні землі, Пласт відновив свою діяльність на Україні, як одна із перших, тоді званих «новітніми », громадських організацій. Імперія билася в передсмертних конвульсіях й годину від години ще досить сильними ударами хвицькала його. Однак він вижив завдяки підтримці масових політичиих рухів та української громадськості.

Використана література:

Олександр Тисовський «Життя в Пласті».

Журанали «Пластовий шлях».

Брошура «Пластовий нарис в віках» Робота на задану тему «Пласт на Україні в ХХ столітті» виконана Пединою Павлом Володимировичем містить дуже цікаві данні про історію України в ХХ столітті. У ній розповідається про внесок та роль громадської організації (Пласт) в суспільно-політичному житті країни й подальша його роль державі. Робота оформлена згідно вимогам. Наукова робота свідчить про самостійну пошукову роботу учня.

7.12.1999.. Павлішина Т.В.