Национальная безпеку межі століть

Национальная безпеку межі століть

Статс-секретарь — перший заступник міністра оборони РФ Микола Михайлов.

Не забариться XXI століття. На межі століть мимоволі стають питання: із чим виникає XXI століття, навчила нас чогось навчають історія чи ні? Це зовсім риторичні запитання, і останніх місяців вони тільки посилюють інтерес до розумінню.

Навязываемая світу ліберальна система громадських взаємин, як єдина прийнятна клубу «найрозвиненіших країн» насправді протиставляє красі різноманіття світу дуже звужене уявлення про духовно-культурних і релігійних нормах, сформованих у країнах, і вже тільки вона явно породжує систему конфліктних відносин. Головними інструментами насадження лібералізму стали культ сили та «подвійна мораль», лише які посилюють неприйняття більшістю країн запропонованого шляхів розвитку.

Уже лише те, що не здригнувся від печерного варварства, продемонстрованого під прямим керівництвом США країнами НАТО в Югославії, і навіть «освічена Європа» з її значно більше древніми і глибокими традиціями демократії та гуманізму, ніж у США, виявилася заручницею «права сильного» і нездатною підтвердити своє гідність і від США, свідчить, що ми дуже й дуже ідеалізували можливості сучасного людства І що одразу на порозі століть прогрес у сенсі самої сутності «справедливості» залишається мізерно малим. Понад те, ніколи ще історії всього людства культ сили, що становить сприятливе середовище для державного тероризму, ні так жорстко пов’язане з прямий загрозою для людства, як тепер.

Доминирование права сильного своєю чергою породжує чимало нових загроз і викликів як у глобальному рівні, і у масштабах країн, народів та народностей. Набираючі силу різноманітних фундаменталістські руху, і наростаючий повсюдно антиамериканізм — це пряма захисна реакція і окремих особистостей, і аж народів намагання «сильних світу цього» властивими їм методами змінити тисячоліттями складывавшийся світопорядок. Саме тому культ сили, спирається на розвинену економіку, освічену переважно по рахунок нееквівалентного обміну однієї країни чи групи країн, на суттєвий відрив інших держав у сфері військових технологій і «подвійну мораль», стає зрозуміло викликом людству в ХХІ столітті.

Несомненным викликом людству з кінця століть продовжують також залишатися міжнаціональні і міжконфесійні конфлікти, прагнення низки держав для збереження чи розвитку авторитарних режимів влади.

Первостепенной проблемою і викликом людству в ХХІ столітті, незалежно від цього, йде чи промову про розвиненою би в економічному і воєнному плані країні або немає, стає ослаблення віри людей гідне майбутнє. Внаслідок цього стала яка охопила мертвої хваткою увесь світ наркоманія — це лише одне найбільш наочний і небезпечний результат руйнації духовно-культурних і релігійних традицій і «розмивання» століттями формувалися цінностей. Головна сутність будь-якого невіри — ослаблення волі. А безвольність своєю чергою — джерело слабкості й благодатна середовище самознищення. Це однаково справедливо як до окремо взятому людині, і до цілого державі. Саме тому сьогодні дуже важливо консолідувати зусилля задля запобігання розв’язаної у світі глобальної інформаційної війни, спирається те що саме «право сильного» і сучасні технології, оскільки ця війна зрештою зводиться до прагненню досягнення політичних вимог і іншої мети невійськовими засобами шляхом придушення волі до опору. За всієї своєї масштабності та різноманітті прояви вона можна проводити (й проводиться!) дуже вибірково — від на цілі держави й народи до окремих верств населення чи окремих особистостей (з метою їхньої дискредитації). Ця війна неминуче формує агресивну і явно конфронтаційну інформаційне середовище, яка вже з повним очевидністю представляє наростаючу загрозу ХХІ сторіччя.

Наверное, одним з найважливіших завоювань людства після Другої Першої світової було досягнення стабільності у світі, і зокрема в Європі. Це стала можлива лише і лише з допомогою досягнутого балансу військових потенціалів СРСР і Заходу і необхідність активної дипломатії. Сформована в післявоєнний період система дозволяла протягом півстоліття утримувати ситуацію, помалу розширяючи безпечну зону у світі. Ціна цієї стабільності нашій країні була непомірно висока, і ми заплатили ціну низькому рівні життя, зосередивши інтелектуальні та матеріальні ресурси насамперед обороні заради миру землі.

Стабильность в світі була реальністю. У основі її лежала потужна оборонна промисловість, здатна виробляти практично будь-які зразки сучасним озброєнням, і добре оснащені цим озброєнням Збройні сили держави. Досягнення в військово-економічній сфері дозволили нам створення у цей період Ракетні війська стратегічного призначення, ядерний підводний флот і стратегічну авіацію, здатну нести ядерну зброю, систему попередження ракетний напад, контролю космічного простору, систему протиракетної оборони р. Москви, тактичну ядерну зброя терористів-камікадзе і високоточну зброя — як зі спеціальним, і з звичайній бойової частиною. Країна стійко займала передові позиції з космічних програмах. Усе це давало вагомі аргументи для активної дипломатії дозволило вже у роки твердо стати на шлях поступового скорочення стратегічних озброєнь, фактично знижуючи рівень небезпеки у світовій масштабі.

Но поруч із цим було виділено й те: нездатність політичного керівництва привести розвиток країни у відповідність до що склалися на той час світовими тенденціями, явно затратна економіка. Усе це призвела до того, що більшість суспільства перестала розділяти домінуючі у період мети державного розвитку.

Но то це вже історія… І тут над ностальгії. Набагато важливіше визначити позицію, орієнтовану на день завтрашній.

Особенность сучасного етапу розвитку у тому, формування міфів, що спирається на сучасні інформаційні технології, стала потужним інструментом для активної політики низки держав. Над створенням міфів «трудиться» ціла індустрія засобів, оснащена найдосконалішими технікою і технологіями. Ось кілька дуже характерних прикладів.

Пример перший — розширення сходові. Хоч які епітети і аргументи не висувалися, видаючи той процес хіба що за благо для людства! Уся індустрія пропаганди багато років працювала на повну потужність, створюючи міф у тому, що розширення сходові несе благо країнам, вступили знову на цього блоку і навіть вступили, зокрема й Росії.

Какова реальність, засвідчили події в Югославії. І реальність, як з’ясувалося, немає нічого спільного з створеними міфами. По-перше, всім зрозуміли, що у самої НАТО немає рівноправних членів, а є навіть перебувають у їхньої прямої залежності країни Європи. По-друге, повною мірою проявилася агресивна сутність НАТО. Право сильного при цьому альянсу виявився вищим гуманістичних ідеалів, подвійний стандарт став нормою поведінки — ось і весь реальність. Одночасно США вирішили й іншу завдання: створили не на десятиріччя вперед незагойну рану для свого економічного суперника — Європи, яка неодмінно використовуватиметься як потужний інструмент політичного та скорочення економічної тиску. Принагідно з попередженням всіх — так буде з кожним, хто надумає не послухатися. Це називається «нового стану у світовому співтоваристві».

Пример другий — боротьби з тероризмом. Безумовно, тероризм — абсолютно реальна і актуальна проблема. Тероризм — злостиво й з цим злом необхідно боротися. І необхідність цю усвідомлює переважна більшість країн і народів. Але виявилося, що і є благодатний грунт для міфів. По-перше, майстерно раскручиваемая проблема тероризму створює політичний інструментарій з метою тиску на неугодну навіть їх союзникам політику тих чи інших країн, і, по-друге, цим самим досягаються умови реалізації прямого державного тероризму. Саме це вид тероризму містить у собі однією з найбільш серйозних небезпек всієї світової співтовариства. Досить бомбардування Іраку й Югославії, тисячі убитих і поранених, зруйноване місто й знову сіла. Сотні тисяч біженців, гуманітарну катастрофу на Балканах тощо.

Очень сильно нагадують міф заяви деяких інших політиків у тому, що країни НАТО, включаючи Сполучені Штати Америки, роблять все, щоб зберегти сформовану систему стримування, що базується на ракетно-ядерній компоненті і інформаційному забезпеченні Системи попередження про ракетний напад (СПРН), оскільки цими ж країнами було зроблено усе можливе знищення РЛС цією системою м. Скрунде (Латвія), а до цього часу Красноярську. Таке рішення вже призвело до зниження характеристик СПРН і, отже, до їх зниження сталості всієї системи стримування у зв’язку з розширенням можливостей та спокус несанкціонованих, провокаційних і терористичних пусків балістичних ракет. Як наслідок — рівень безпеки у світі, у тому числі країн НАТО, включаючи США, істотно знизився.

Иначе як цинічною не можна кваліфікувати позицію з прикладу руйнації створеної по рішенню Ради Безпеки ООН системи об'єктивного контроль над дотриманням Іраком зобов’язань про яке припинення робіт з зброї масового знищення. І тут почерк той самий: декларації і міфи — це одна річ — зовсім інше.

Подобных прикладів можна навести безліч, й вони свідчать лише у тому, що світового співтовариства необхідно орієнтуватися не так на міфи, але в реальність. Лише цього разі можна забезпечити стратегічну стабільність і стійкість світу планети. Лише цього такому випадку можливий осмислена логіка поведінки людства. У цьому перший і головне, навколо чого слід б максимально консолідувати зусилля справді незалежних країн, полягає у необхідності ліквідації монополії однієї країни чи групи країн оцінку подій у світі. Об'єктивна затребуваність ідеї ліквідації інформаційної монополії стає дедалі очевидною. І тому принаймні може бути об'єднаний потенціал Росії, Китаю, Індії, Малайзії, Республіки Корея і багатьох інших країнах, прагнуть реальної незалежності й довгострокової стабільності у світі. Адже рано чи пізно, але свого слова із цього питання повинна сказати й освічена Європа.

Система забезпечення безпеки — це такий сфера багатогранної діяльності держави, де будь-яка помилка може виявитися фатальною. Тут не то, можливо неравнопрочных елементів, оскільки стійкість таких систем завжди визначається найбільш слабкими їх. Прикладів цього безліч, найяскравіший — знищення політичної, соціальної та його економічної систем Радянського Союзу невійськовими методами за наявності в нього потужного оборонного потенціалу.

Совершенно очевидно, що основою забезпечення безпеки Росії від зовнішніх воєнних загроз в найближчій перспективі залишатиметься стратегія ядерного стримування. Вона в загрозу застосування ядерних сил проти будь-якого агресора масштабу, що забезпечує нанесення йому явно неприйнятного шкоди. У цьому міра шкоди повинна виключати провокування агресора на невиправдану ескалацію застосування ядерних сил. Інакше кажучи, йдеться про дозованій застосуванні стратегічних ядерних сил, адекватних загрозу.

В справжнє час далеко не всі заперечує, що цієї стратегії стало потужним стабілізуючим чинником, утримуючим ядерні країни від використання своїх стратегічних сил впродовж кількох десятиліть.

Не випадково, що, попри закінчення «холодної громадянської війни», стратегію ядерного стримування підтвердили у військових доктринах майже всі країни ядерного клубу.

Для забезпечення ефективності стратегії ядерного стримування як засобу забезпечення національної стратегії безпеки Росії необхідно, щоб кожна з ядерних держав залишалося уразливим нашим ядерних сил незалежно від сценарії розвитку конфлікту. Причому вразливість ця має бути постійної. Тільки всі країни ядерного клубу погасять і змушені йти до виключенню ескалації конфліктам та шукати компромісні рішення, і тільки можна говорити, що стратегія ядерного стримування є стабілізуючим чинником.

Любая спроба однієї з держав знизити ступінь своєї уразливості рівня, який породить в інших держав сумнів щодо можливостей його стримування, неминуче викликає в них прагнення збільшити ефективність своїх сил стримування до рівня, забезпечував необхідну вразливість, тобто неминуче призведе до гонці у сфері стратегічних озброєнь. Ось чому потрібно гранично жорстко протидіяти будь-який спробі кожної держави знизити ефективність російських сил ядерного стримування.

Ранее досягнуте згоду ядерних держав у цій галузі стала основою підтримки стратегічної стабільності з-поміж них і принципом, визначальним напрями взаємного скорочення стратегічного наступального озброєння (СНО), не порушуючи стратегічної стабільності.

Особое місце у питанні ядерному стримуванні і стратегічної стабільності займають системи протиракетної оборони (ПРО).

Отнюдь не випадково Договорі про обмеження систем ПРО 1972 р. між СРСР та відзначено неприпустимість створення територіальної стратегічної системи ПРО як найбільш дестабілізуючого стратегічну обстановку чинника. У цьому важливо відзначити, що, попри двосторонній характер договору, він у духу поділяється іншими ядерними країнами, які уважно відстежують її долю і враховують їх у своїх концепціях національній безпеці й у військових доктринах.

Тем щонайменше всупереч цим договором президент США 23 липня ц.р. підписав Закон «Про національної системі протиракетної оборони — 1999 р.», практично відкриває робота зі створення територіальної системи ПРО США. Понад те, в оборонний бюджет США перевищив на 2000 р. вже 4,5 млрд. доларів для цієї роботи. Наслідки цього рішення можуть лише один результат — істотне зниження рівня стабільності у світі, зокрема й досяг рівня національної безпеки самих США. Чому? Спробуймо розібратися.

В ролі основних аргументів, які обгрунтовували негативне ставлення до розробки, створенню й розгортання територіальної системи ПРО, російські фахівці завжди наводили такі:

— прийняте США рішення про створення і розгортанні ПРО національної території із можливістю її розвитку многоэшелонную систему перехоплення балістичних ракет (БР) неадекватно можливим загрозам;

— створення ефективних коштів боротьби і з обмеженими ударами стратегічних ракет може істотно послабити потенціал стримування Китаю, Франції, Індії, мають малий стосовно Росії і близько США ракетно-ядерний потенціал. Вочевидь, що негативна реакція буде в цих ядерних країн незалежно від цього, розглядають вони яка намагається вийти з цього кола ядерного стримування країну свого потенційного супротивника або немає;

— створення ефективну систему перехоплення стратегічних ракет, атакуючих територію США, можливе лише за виході з договору з обмеження систем ПРО. Оскільки вихід із договору при сучасні засоби інформаційного забезпечення і засобах далекого перехоплення створює передумови до створення системи ПРО, ефективної проти удару у відповідь, це неминуче породить новий виток гонки озброєнь, пов’язані з необхідністю інших держав, у Росії, відновити свій потенціал стримування;

— плановане використання за захистом території протиракет з великою дальністю перехоплення додасть цієї територіальної системі великий противокосмический потенціал, здатний протидіяти розвідувальним системам і дезінфікуючих засобів в «ближньому» космосі (до висот порядку 2.000 км). Інакше кажучи, створення такої системи відкриває гонку озброєнь космічному просторі. Це особливо небезпечно, що США всіляко перешкоджають ідеї заборони створення і розгортання противокосмических систем;

— створення коштів боротьби з стратегічними ракетами може загальмувати процес подальших обмежень і скорочень стратегічних наступальних озброєнь (СНО) і підключення щодо нього інших держав;

— відмови від зберігання політних завдань на БР став недорогим, але значно більше дієвим крок з запобіганню несанкціонованих пусків БР, ніж створення територіальної системи ПРО з сумнівною ефективністю;

— реалізація як односторонніх, і спільних заходів для розв’язання проблеми оборони від зброї масового знищення (ЗМЗ) та ракетної зброї (РВ) третіх країн не вимагає виходу чи коригування договору з ПРО. Зокрема, рішення будь-яких виникаючих труднощів в цьому плані може бути забезпечене у межах договору з ПРО і підписаних протоколів, визначальних розмежування тактичних і стратегічних систем ПРО.

Таким чином, створення територіальної системи ПРО перестав бути адекватним відповіддю на реально існуючі для США загрози, не вирішує які з’явились у цьому разі завдань і неминуче настане новий виток гонки стратегічних партнерів і космічних озброєнь в усьому світі. Негативні наслідки для стратегічної стабільності прийнятого США рішення визнає багато хто відповідально думаючі фахівці й у самих Сполучені Штати. У неофіційному порядку вони вже нині зондують можливість обміну нашого згоди створення США територіальної системи ПРО на можливий ряд поступок щодо інших напрямів, які забезпечують безпеку. Але це не питання, де може бути торг. Ціна його непомірно висока — стабільність у світі!

Исходя з неминучості збереження в найближчій перспективі прихильності стратегії ядерного стримування як засобу забезпечення безпеки сьогодні вже вести пошук нової ефективної стратегії та способів її реалізації. Поки що ж немає іншого рішення, ніж наділення найвищими державними пріоритетами комплексу робіт з модернізації наявних, з розробки й створення нових стратегічних партнерів і тактичних систем з параметрами і масштабом розгортання, адекватними реальну загрозу і що виключають можливість зниження стратегічного потенціалу ядерного стримування.

Ведущая роль забезпеченні національної стратегії безпеки належить Збройних сил.

В російської політичної еліти тривалий час точаться дискусії про Воєнну доктрину Російської Федерації як найважливішому політичному документі, який визначає систему принципів захисту національних інтересів, характері і способи військового реагування на виникаючі погрози та виклики. Проте переоцінювати роль і значення різноманітних доктрин і концепцій за умов швидко мінливого світу годі було, оскільки вони відстають від життя і і у разі не може підмінити прийняту систему реального оперативно-стратегічного планування Збройних сил. З урахуванням наведених вище аргументів на її Військової доктрині за доцільне відбити такі найбільш принципові становища.

1. Збройні Сили Російської Федерації у єдності коїться з іншими військами і військовими формуваннями забезпечують збройну захист життєво важливих інтересів Російської Федерації.

К життєво важливим інтересам Російської Федерації ставляться довгострокові геополітичні інтереси, щоб забезпечити Росії:

— статус великої країни;

— здатність проводити глобальні процеси у світі;

— економічну стабільність;

— суверенітет, цілісність і недоторканність території;

— високий життєвий рівень та її духовний розвій;

— безпечну діяльність у Світовому океані і космічному просторі, вільний доступом до важливим міжнародним економічним зонам і комунікацій.

2. Держава здійснює ресурсне забезпечення (фінансове, матеріальне, кадрове) Збройних сил Російської Федерації лише на рівні, дозволяє їм виконувати поставлені завдання.

3. Основою запобігання загрозам національної стратегії безпеки Росії на найближчі 10−15 років залишається стратегічне ядерне стримування.

4. Збройні Сили Російської Федерації забезпечують рішення наступних завдань:

— підтримку стратегічної стабільності у світі;

— запобігання агресії, звідки вона ні виходила;

— знищення противника при розв’язанні їм агресивних дій проти Російської Федерації чи його союзників;

— що у миротворчі операції (у вирішенні ООН).

5. Аби вирішити з завдань Збройні сили використовують ракетно-ядерные сили та сили загального призначення. При невідворотної загрозу життєво важливих інтересам Російської Федерації можливо превентивне застосування всього арсеналу зусиль і коштів Збройних сил.

6. Для запобігання воєнним конфліктам Російської Федерації використовує весь арсенал передусім невійськових коштів, включаючи дипломатичні, економічні та інші кошти.

7. Збройні Сили Російської Федерації мають бути здатні до ведення бойових дій на будь-якому іншому середовищі: суші, море, повітря і космосі. Досягнення успіху має забезпечуватися концентрацією зусиль на головні напрями й переважно меншою кількістю особового складу, зазвичай, не вводячи їх у зону дії вогневих коштів противника.

8. Збройні Сили Російської Федерації діють у рамках Конституції та законів Російської Федерації. Керівництво Збройними силами здійснює Верховний Головнокомандуючий — Президент Російської Федерації.

Вооруженные Сили Російської Федерації виходять за межі політики. Партійна агітація у яких не допускається.

9. Повсякденна діяльність Збройних сил організується відповідно до планами бойової підготовки й бойового застосування, розробляються Генеральним штабом Збройних сил Російської Федерації під керівництвом міністра оборони Російської Федерації.

Ответственность за дотримання у повсякденній діяльності засад Військової доктрини доручається органи законодавчої і виконавчої влади усіх рівнів в межах повноважень, визначених Конституцією і законами Російської Федерації.

Достойное майбутнє Росії у світове співтовариство немислимо без ефективну систему національної стратегії безпеки, найважливіші складові якої - боєздатні Збройні сили РФ і потенціал військово-промислового комплексу. Збереження цих базових компонентів на необхідного рівня має стати абсолютно пріоритетною державної завданням. В теперішніх політичних керівників держави є можливість здійснити цю високу історичну місію і цим ввійти у історію творцями нової Росії.

Список литературы

Для підготовки даної праці були використані матеріали із сайту internet.