Західноукраїнські землі в другій половині XIX ст. Москвофіли, народовці

«Москво філи» (галиччина, буковина, закарпаття) Покладали надії на допомогу Росії і прагнули приєднати Зах укр. землі до Росії. Заперечували існування східнослов'янських націй, а отже і їх незалежних держав. Відстоювали тезу «єдиної неподільної російської народності», до якої зараховували і україну. Ігнорували українську мову. (до неї входили інтелігенція, духівництво, сільська буржуазія) отримували таємну допомогу з боку Росії.створили «Руську раду» 1870 (політ орг.), газету «Слово», журнали «Лада» «Галичина».

Народовці (галичина, буковина, закарпаття). Виступали за єдність усіх українських земель, за розвиток єдиної української мови на основі народного говору. Прагнули розбудити національну свідомість української молоді. Присвятили себе служінню українському народові, тому й одержали свою назву. Основною соціальною підтримкою для них були: молода зах-укр інтелігенція, вчителі, студенти. Створили «руська бесіда" — 1861, «просвіта"-1861, літературно-наукове товариство ім. Т. Шевченка (ЛНТШ) -1973.

Суспільно-політичне життя та національно-визвольний рух на західноукраїнських землях у другій половині XIX ст.

У 1873 р. у Львові було організовано Літературне товариство ім. Шевченка, що пізніше перетворилося на Наукове товариство ім. Шевченка. Відповідно до статутів існуючих академій поділялося на секції: історико-філософську, філологічну, математико-природничо-медичну. Воно намагалося навіть створити Могилянсько-Мазепинську академію наук, але австро-угорська влада ігнорувала цю ідею й не підтримала її ініціаторів (серед яких варто відзначити видатного українського історика М. Грушевського, автора сотень праць з історії України, зокрема монументальної «Історії України-Руси»).

Наприкінці 80-х рр. XIX ст. в Західній Україні починають набувати поширення ідеї соборності українських земель та незалежності України. Їх висловлювали і діячі створеної наприкінці 80-х рр. Української радикальної партії (першої політичної партії в Західній Україні, засновники — І. Франко та М. Павлик) і створеної на її основі у 1899 р. Національно-демократичної партії (куди увійшли праві діячі УРП та деякі народовці), і діячі лівого спрямування, що заснували того ж року Українську соціал-демократичну партію (М. Ганкевич та ін.). Символом соборності та незалежності України стали такі поетичні твори як «Не пора!» І. Франка, «Молитва за Україну» (слова О. Кониського, музика М. Лисенка) і особливо «Ще не вмерла Україна» (слова П. Чубинського, музика М. Вербицького, піснею-гімном став у Галичині в 90-х рр. XIX ст.).