Лекція 19. Стронгілятози тварин. 
Загальна характеристика підряду стронгілят та їх систематика. 
Стронгілідози травного тракту коней. 
Епізоотичні дані. 
Клінічний прояв в залежності від стадії паразитів. 
Діагностика та диференціальна діагностика їх. Лікувально-профілактичні заходи в боротьбі з ними

СТРОНГІЛЯТОЗИ. Стронгілятози (Strongylatoses) — значно поширена в Україні група гельмінтозів ссавців та птиці, які спричинюють нематоди підряду Strongylata. Ці черви невеликих розмірів — від 1−2 до 12−16 см довжиною, ниткоподібні, роздільностатеві. Самці мають статеву бурсу, яку підтримують кілька груп м’язових ребер, а також різної величини, будови, інколи й кольору хітинові спікули. Губи у них відсутні або слабо розвинені. Самки переважно яйцеродні. Яйця стронгілідного типу характеризуються порівняно невеликими розмірами, мають овальну форму, двоконтурну шкаралупу, сірого кольору, всередині знаходиться зародок на стадії морули. Майже всі представники цього підряду гематофаги. Дорослі гельмінти паразитують у системах травлення та дихання, їх личинки мігрують у різні органи та тканини хребетних.

Значна група стронгілят порівняно недавно пристосувалася до паразитичного способу життя. Більшість з них розвивається без проміжних хазяїв (геогельмінти). Інвазування дефінітивних хазяїв відбувається переважно пасивно, аліментарним шляхом. Інвазійним началом у них є личинка третьої стадії.

Підряд Strongylata об'єднав представників десяти родин: Strongylidae, Trichostrongylidae, Ancylostomatidae, Trichonematidae, Amidostomatidae, Dictyocaulidae, Metastrongylidae, Protostrongylidae, Crenosomatidae і Syngamidae.

Важливе значення у диференціації стронгілят щодо родини мають: вид хазяїна, локалізація паразитів, особливості міграції, а також наявність, величина та форма ротової капсули у дорослих червів.

Господарське значення мають захворювання стронгілятозами коней, великої та дрібної рогатої худоби, свиней, хутрових звірів і птиці.

Стронгілідози травного тракту коней Хвороби спричиняються багаточисельними видами круглих гельмінтів, що відносяться до родин Strongylidae підряду Strongylata. Статевозрілі паразити локалізуються в товстому кишечнику (ободова і сліпа кишки), а личинки, в залежності від виду, в різних органах і тканинах коней, інших непарнокопитних тварин. Стронгільози проявляються переважно в хронічній та безсимптомній формах.

Збудники. У коней паразитують Strongylus vulgaris (син. Delafondia vulgaris), S. edentatus (син. Alfortia edentatus), S. equinus, Triodonthophorus serratus.

Із загальних анатомо-морфологічних ознак стронгілят родини Strongylidae слід відмітити наявність добре розвинутої чашкоподібної форми ротової капсули та статевої бурси у самців. Останні також мають дві тонкі, рівні й великих розмірів спікули. Паразити темно-червоного кольору.

S. vulgaris має потовщене, у межах 1,5−2,5 см довжини тіло. В ротовій капсулі можна легко виявити дорсальний стравохідний жолоб і два вушкоподібних вирости (зуби). Інвазійна личинка має 32 кишкових клітин.

S.edentatus величиною від 2,5 до 4,5 см. В ротовій капсулі вирости відсутні. Інвазійна личинка має 20 кишкових клітин.

S.equinus — 2,5−5 см в довжину. В ротовій капсулі знаходиться 4 гострокінцевих вирости, два з них довгих, а решта два — коротких. Інвазійна личинка має 16 кишкових клітин. Т. serratus — невеликих розмірів (1−2,5 см в довжину). В ротовій капсулі є три вирости.

Яйця кишкових стронгілят ідентичні. Вони сірого кольору, середніх розмірів 0,07…0,1×0,04…0,45 мм, овальні, незрілі (всередині мають незначну кількість зародкових шарів). Зовнішня оболонка гладенька, двоконтурна.

Яйця стронгилят родини Strongylidae.

Цикл розвитку. Збудники стронгілятозів — геогельмінти. Живляться кровлю. У зовнішньому середовищі всі вони розвиваються однаково. Після дозрівання із яєць через 2−3 доби вилуплюються личинки першої стадії, які при сприятливих умовах двічі линяють і через 6−10 днів стають інвазійними (третя стадія розвитку). Для них характерна здатність як до горизонтальної, так і до вертикальної міграції.

Коні заражаються аліментарним шляхом при заковтуванні інвазійних личинок частіше на пасовищах і при напуванні із стоячих водойм. Личинки потрапляють в кишечник і подальший їх розвиток відбувається по-різному в залежності від виду збудника. Так, личинки третьої стадії S. vulgaris розвиваються лише при умові їх потрапляння в артеріальні судини, по інтимі яких вони рухаються проти течії крові в брижові артерії. Тут вони найчастіше зупиняються й утворюють тромби. В них личинки паразитують протягом 5−6 міс. За цей період вони двічі линяють і збільшуються у розмірі до 2 см. Після виходу із тромбу личинки п’ятої стадії пасивно заносяться в стінку кишечнику, де затримуються на 3−4 тижні. Потім вони проникають в просвіт кишок і через короткий проміжок часу досягають статевої зрілості. На повний цикл розвитку паразита необхідно 6,5−7,5 міс.

Личинки третьої стадії S. edentatus проникають через стінку кишечнику до серозної оболонки. В подальшому вони рухаються до кореня брижі, а потім під париєтальним листком очеревини мігрують в ділянку пупка, несправжніх ребер, малого таза і тут застрягають у жировій клітковині. У цих місцях личинки двічі линяють і через 5−6 міс тим же шляхом повертаються у товстий кишечник і перетворюються у статевозрілих паразитів. Повний цикл розвитку нематоди триває до 10−12 міс.

Личинки S. equinus потрапляють у підшлункову залозу, де паразитують протягом 6−7 міс. Личинки п’ятої стадії повертаються в просвіт товстого кишечнику, де швидко досягають статевозрілої стадії. На повний цикл розвитку цього виду потрібно 8−9 міс.

Розвиток личинок Т. serratus та паразитичних червів родини Cyathostomidae відбувається в стінці товстого кишечнику. Тут вони проникають в слизову оболонку, линяють і через 1,5−2 міс досягають в довжину 0,5−1 см. Потім вони виходять в просвіт сліпої та ободової кишок і розвиваються до статевозрілої стадії. Цикл розвитку паразитів триває 2−3 міс, хоча цей термін може бути і значно довшим завдяки гіпобіозу у деяких видів.

Епізоотологічні дані. Стронгілятози зустрічаються повсюди. Коні заражаються з раннього віку на пасовищах, левадах і в стайнях. Масове зараження тварин на пасовищах відбувається в травні-червні і на початку осені (вересень). Джерелом інвазії є хворі тварини та паразитоносії, особливо коні старшого віку, які тривалий час виділяють у зовнішнє середовище яйця гельмінтів. Факторами передачі збудників є трава, вода, грунт.

Розвиток яєць і личинок у зовнішньому середовищі в значній мірі залежить від температури повітря та вологості. Цей процес відбувається в межах 8−38 °С. Так, при температурі повітря 13 °C личинки досягають інвазійної стадії на 14-у добу, при 20 °C — на 8-у, а при ЗО °С — на 4−5-у добу. Кількість личинок на пасовищах суттєво підвищується в літні місяці, коли умови зовнішнього середовища є оптимальними для швидкого розвитку їх до третьої стадії.

Інвазійні личинки досить стійкі до високих та низьких температур повітря. Вони можуть зберігати життєздатність протягом 5−12 міс і навіть більше. Частина інвазійних личинок перезимовує на пасовищах і є причиною весняного зараження тварин.

Патогенез та імунітет. В результаті паразитування личинкових стадій (особливо в період їх міграції) та статевозрілих збудників уражуються нервова, серцево-судинна, травна системи, а також паренхіматозні органи.

Особливо патогенним є вид S. vulgaris. Личинки цього збудника пошкоджують кровоносні судини. В артеріях утворюються тромби. Стінки артерій в місцях травм стають тонкими, втрачають еластичність. Це призводить до утворення аневризм різних розмірів. При їх розриві розвивається гнійний перитоніт. Крупні аневризми спричиняють порушення моторної та секреторної функцій кишечнику.

Личинки S. edentatus викликають морфологічні зміни очеревини, a S. equinus — підшлункової залози. Часто спостерігається порушення функцій печінки, легенів та кишечнику внаслідок утворення в них вузликів з паразитами всередині. Статевозрілі гельмінти та личинки родини Cyathostomidae викликають катаральні та геморагічні ентерити, які супроводжуються потовщенням і набряками слизової оболонки. Статевозрілі нематоди сильно травмують слизову оболонку товстого кишечнику (вони є гематофагами), виділяють токсини та відкривають ворота для інфекції. Продукти обміну речовин личинок є причиною виникнення алергічних реакцій.

Міграція личинок в організмі тварин супроводжується змінами морфологічних та біохімічних показників крові, порушенням білкового і вуглеводного обмінів, окислювально-відновлювальних процесів. Відбувається зменшення кількості еритроцитів, зниження рівня гемоглобіну, виникає еозинофілія та лейкоцитоз. Відповідно відбуваються суттєві зміни в білковому спектрі сироватки крові.

Клінічні ознаки можуть бути дуже різноманітними. Вони залежать від виду збудника, інтенсивності інвазії та резистентності організму хворої тварини.

При інтенсивному ураженні статевозрілими паразитами спостерігаються розлади травлення, зниження апетиту, пригнічення, швидка втомлюваність, схуднення. Слизові оболонки стають блідими, інколи підвищується температура тіла. Найрізкіше клінічні ознаки виражені при паразитуванні в організмі коней преімагінальних стадій розвитку стронгілят. Температура тіла підвищується до 40 °C, заявляються тромбоемболічні коліки, болісність черевних стінок, іноді кульгання. Під час колік тварини занепокоєні, пульс і дихання прискорюються. Нерідко лошата гинуть з явищами анемії та кахексії.

У дорослих тварин клінічні ознаки менш виражені, частіше вони характеризуються безсимптомним перебігом.

Патологоанатомічні зміни. При розтині трупів коней на слизовій оболонці товстого кишечнику спостерігають катаральне запалення, гіперемію і крапкові крововиливи, виразки та вузли. Мезентеріальні лімфатичні вузли збільшені. В артеріальних судинах брижі виявляють аневризми різного розміру, а також субсерозні крововиливи — темно-червоні плями діаметром 2−3 см. На ендокарді та епікарді - крапкові крововиливи. В черевній порожнині серозна рідина жовтуватого або червонуватого кольору. Трупи виснажені. В уражених органах знаходять паразитичних червів на різних стадіях розвитку.

Діагностика. За життя груповий діагноз встановлюють при дослідженні фекалій за методом Фюллеборна та знаходженні під мікроскопом яєць стронгілідного типу.

Для диференціальної діагностики в умовах лабораторії ветеринарної медицини можна вирощувати із яєць протягом 8−9 днів інвазійних личинок і визначати форму та кількість в них кишкових клітин. У личинок родини Strongylidae від 16 до 32, у Cyathostomidae — 8 кишкових клітин.

Враховують також клінічні ознаки хвороби та епізоотологічні дані. Певне значення має діагностична дегельмінтизація і визначення до виду виділених з фекаліями статевозрілих нематод.

Аневризми передньої брижової артерії можна виявити ректально. Посмертно діагноз встановлюють на основі характерних патологоанатомічних змін, знаходженні личинок і статевозрілих паразитів в місцях їх локалізації.

Лікування. Застосовуються антгельмінтики як при оксиурозі. Рекомендується також використовувати настій пижми в розведенні 1:20 перорально через зонд дві доби підряд в дозі 0,5 мл/кг маси тіла.

Профілактика та заходи боротьби. Необхідно створити відповідні санітарно-гігієнічні умови утримання і годівлі тварин, щоденно прибирати гній із конюшень. Періодично проводити дезінвазію приміщень та обладнання, заборонити згодовування кормів з підлоги і напування коней з калюж або канав.

Не рекомендується випасати разом кобил та їх лошат. Практикують також зміну пасовищ. Забороняється випасання тварин на сирих, заболочених ділянках. В неблагополучних господарствах в пасовищний період року всі тварини старше двох місяців повинні оброблятися кожні 1−2 міс високоефективними антгельмінтиками широкого спектру дії.

В зв’язку з появою резистентності у стронгілят (особливо представників родини Cyathostomidae) до бензимідазолів, необхідно протягом року заміняти ці препарати на антгельмінтики з іншим хімічним складом (наприклад, макроциклічні лактони).