Висновки. 
Державне регулювання забезпечення сільськогосподарських підприємств технічними засобами виробництва

1. Встановлено, що державне регулювання забезпечення сільськогосподарських підприємств технічними засобами виробництва як складова державної підтримки аграрного сектору економіки має своєю метою формування ефективного конкурентоспроможного сільськогосподарського виробництва, здатного забезпечити продовольчу безпеку країни і зростаючий експорт окремих видів його продукції, чинить опосередкований вплив на комплексний розвиток сільських територій та розв’язання соціальних проблем на селі. Технічне забезпечення сільськогосподарських підприємств потребує якісної перебудови для забезпечення комплексної механізації і автоматизації виробничих процесів. Розвиток технічної бази сільського господарства має забезпечити вимоги індустріалізації сільськогосподарського виробництва.

2. Доведено, що поняття «державне регулювання забезпечення сільськогосподарських підприємств технічними засобами» доцільно розглядати як систему законодавчо-нормативних, організаційно-економічних, інвестиційних, інноваційних, фінансових, інформаційних та інших заходів і механізмів, що спрямовані на підтримку сільськогосподарських підприємств щодо забезпечення їх потреби у технічних засобах та технічних послугах.

3. Визначено, що методи державної підтримки формуються на основі безпосередніх та опосередкованих засобів впливу на економічні процеси. До прямої фінансової підтримки сільського господарства належать: бюджетні асигнування, пільгове бюджетне кредитування, прямі державні закупівлі продукції для державних потреб та резервів продовольства, підтоварний кредит. Для здійснення непрямого впливу держава використовує різні економічні й організаційні методи. Ця підтримка, зазвичай, значно переважає за обсягом пряму підтримку та спрямовується на активізацію ринкових механізмів господарювання шляхом: поліпшення збуту продукції, надання послуг із управління, фінансування розвитку інфраструктури аграрного ринку, державних гарантій повернення кредитів приватним банкам.

4. Встановлено, що опосередкована державна фінансова підтримка сільського господарства передбачає зменшення потреби у фінансових ресурсах суб'єктів господарювання. До прямої опосередкованої державної підтримки сільського господарства належить пільгове оподаткування, відтермінування повернення кредиту, списання та реструктуризація боргів, зменшення ставок мита та митних зборів. Непряма опосередкована державна підтримка сільського господарства спрямована безпосередньо на партнерів із виробництва та постачання ресурсів для виробництва і передбачає такі заходи як зниження тарифів і митно-тарифні пільги.

5. З’ясовано, що сучасний стан забезпечення сільськогосподарських підприємств технічними засобами незадовільний і характеризується: недостатніми обсягами надходження нової техніки у господарства; низьким рівнем оновлення наявного технічного парку, що навіть не створює умов для його простого відтворення; прогресуючими темпами списання сільськогосподарської техніки; збитковою діяльністю з надання технічних послуг; наявністю на ринку сільськогосподарської техніки неспеціалізованих постачальників; відсутністю чіткого механізму використання іноземних товарних кредитів для отримання сільськогосподарської техніки іноземного виробництва; недостатніми обсягами кредитної підтримки для придбання сільськогосподарської техніки; нерозвиненістю і недосконалістю лізингових відносин тощо.

6. Удосконалення діючого механізму здешевлення кредитів сільськогосподарським підприємствам є складним і потребує комплексного підходу з урахуванням економічних інтересів усіх учасників кредитних відносин — кредиторів, підприємств-позичальників і держави. З цією метою запропоновано: визначати розмір часткової компенсації фіксовано і диференційовано; звузити суб'єктний склад механізму здешевлення кредитів; подовжити терміни програми фінансової підтримки сільськогосподарських підприємств відповідно до цільового використання кредитів; визначити напрями інвестиційного використання сільськогосподарськими товаровиробниками кредитів на умовах здешевлення; надавати часткову компенсацію за короткотерміновими кредитами — тільки в національній валюті, а середньота довготерміновими — в національній та іноземній валюті; спрямувати кредитні субсидії на підтримку сільськогосподарських товаровиробників і напрямів їх господарської діяльності, які найбільше потребують державної підтримки; умови конкурсного відбору повинні бути єдиними і чітко прописаними в нормативному акті; визначити можливість одержання права на здешевлення кредиту на етапі укладання кредитної угоди; підвищити прозорість і доступність механізму здешевлення кредиту.

7. Доведено, що система оподаткування сільськогосподарських товаровиробників повинна ґрунтуватися на таких засадах: включення максимально можливої кількості податків та платежів з диференціацією їх на один гектар земельних угідь за регіонами, районами і сільськогосподарськими товаровиробниками пропорційно грошовій оцінці землі; забезпечення незмінності ставок оподаткування протягом 3−5 років; запровадження ставок оподаткування на рівні реальної платоспроможності сільськогосподарських товаровиробників.

8. З’ясовано, що у більшості сільськогосподарських підприємств недостатньо власних фінансових ресурсів для забезпечення процесу розширеного відтворення основних фондів. Банківська система поки що не націлена на кредитування реального сектора економіки, особливо сільськогосподарського виробництва, якому властиві підвищені ризики. Незначними були і залишаються обсяги іноземних інвестицій. В умовах світової фінансово-економічної кризи не передбачається їх суттєве збільшення. У такій ситуації дієвим інструментом надходження інвестицій може бути лізинг. Поєднуючи в собі операції з оренди, кредитування, купівлі-продажу, він дає змогу гнучко та швидко здійснювати оновлення застарілої техніки, створювати передумови для підвищення ефективності виробництва.

9. Обґрунтовано, що технічну політику держави слід формувати, виходячи з перспективних завдань і базуючись на технологічній потребі у сільськогосподарській техніці. В значній мірі сільське господарство залежить від галузей, які поставляють йому засоби виробництва, здійснюють переробку і реалізацію його продукції. Прискорений розвиток галузей промисловості, які визначають науково-технічний прогрес в агропромисловому комплексі, є основою поліпшення забезпечення сільськогосподарських підприємств технічними засобами. При цьому має бути забезпечений пропорційний розвиток агропромислового комплексу в цілому і, зокрема, матеріально-технічної бази сільського господарства та галузей, які переробляють сільськогосподарську продукцію і доводять її до споживача.