Посольства Кримського хана Мегмед-Гірея IV до Швеції, Данії та Австрії у 1655 р

Восени 1654 р. у Кримському ханстві відбулися зміни, які на багато років наперед визначили татарську зовнішню політику і позицію хана стосовно воєн у східноєвропейських країнах. Жванецька кампанія у грудні 1653 р. і встановлення союзу Іслам-Гірея ІІІ з польським королем були тими відліками, від яких відштовхувалися пріоритети нової політики Криму, скерованої від союзу з українськими козаками до боротьби з Москвою разом з Яном Казимиром. На противагу цьому пошуки Богданом Хмельницьким нових союзників і Переяславська угода України з Москвою 1654 р. засвідчували, крім іншого, глибоку кризу українсько-татарських відносин, які під час Жванецької кампанії вкотре заводили боротьбу козаків з поляками у глухий кут. Для української і польської дипломатії 1654 рік великою мірою минув під знаком боротьби за татарських союзників, що була особливо гострою упродовж липня — вересня після смерті у червні Іслам-Гірея ІІІ. Польські політики, відчуваючи відповідальність моменту, докладали всіх зусиль, аби скористатися з нагоди кримського безкоролів'я й досягнути успіху у своїх стараннях розірвати українсько-татарський союз 1648 р. Приїзд Мегмед-Гірея IV зі Стамбула у Бахчисарай наприкінці вересня 1654 р. та його прихильна до поляків політична орієнтація, що збігалася з антимосковськими настроями турецького султана і його настановами новому ханові, вимальовували перед Яном Казимиром великі перспективи для укладання нової ліги.

Наприкінці 1654 — у перших місяцях 1655 рр. надії коронного уряду на договір з кримськими татарами були занадто великими, і здавалося, що король вирішить усі проблеми для переможного завершення довголітньої війни з Військом Запорозьким. Такі розрахунки давали Янові Казимиру впевненість у тому, що Україну вдасться відірвати від Москви й привести її до попереднього підданства без посередницьких пропозицій для замирення з козаками, що їх у той період робили семигородський князь Юрій ІІ Ракоці та молдавський воєвода Стефан Георгіца, а з Олексієм Михайловичем — бранденбурзький курфюрст Фрідріх Вільгельм та австрійський імператор Фердинанд ІІІ. Дипломатія нового кримського хана у той час була дуже активною, і у цій статті хотілося б звернути увагу на декілька зовнішньополітичних кроків, зроблених Мегмед-Гіреєм IV після свого вступу на ханський престол у взаєминах з країнами Скандинавії та Центральної Європи — зі Швецією, Данією та Австрією.

У науковій літературі іноді можна зустріти згадки про те, що наприкінці 1654 р. кримські посольства в Європу здійснювалися за безпосередніми порадами польського уряду або за порозумінням із ним. Одним із перших про це писав у своїй відомій монографії польський історик Людвік Кубаля. «Ймовірно, за бажанням короля хан відправив посла до Швеції з проханням про допомогу для Речі Посполитої», — читаємо у цій праці. У середині 1950;х рр. у польській науці така думка мала продовження у дослідженнях Богдана Барановського. Історик узалежнював відправку кримського посольства до Стокгольма з діяльністю польського посла стражника Мар’яна Яскульського, який восени 1654 р. перебував у Бахчисараї. Досить упевнено це стверджував також і московський історик Лев Заборовський, наголошуючи на тому, що дипломатична програма нового хана стосовно взаємин зі Швецію розроблялася у Криму за участю Яскульського. В українській історіографії про це згадувалося опосередковано у монографії Валерія Смолія та Валерія Степанкова, коли автори одразу за аналізом дипломатичної місії коронного стражника до Криму писали про татарське посольство до Стокгольма. Зі свого боку, можемо простежити аналогії між кримськотатарським та польським посольствами до Стокгольма, що відбувалися в один і той самий час наприкінці 1654 — на початку 1655 рр. У цьому можна вбачати наслідок спільно узгодженої дипломатичної акції.

Отож, можна твердити, що у наукових дослідженнях думка про впливи польської дипломатії на організацію кримськотатарського посольства до Швеції не підлягає особливим запереченням. Подібні міркування викликані здебільшого тим, що політика нового хана у взаєминах з європейськими країнами базувалася на засадах розвитку інтересів польського короля у цьому регіоні. Те, що кримський хан підкреслював перед шведами свої дружні взаємини з Річчю Посполитою, ішло саме в площині розрахунків Яна Казимира від кінця 1654 — початку 1655 рр. зміцнити своє становище у цьому регіоні після дипломатичних успіхів у взаєминах з Кримом і військових — як передбачалося в найближчій кампанії - в Україні.

Крім цих безпосередніх відносин кримських татар з польським королем, не можна виключати також і ймовірних впливів зі Стамбула на нового хана на початку осені 1654 р. щодо організації татарського посольства до Карла Х, про що не часто згадується у науковій літературі. Звістку про такі впливи зустрічаємо у серпневому листі 1656 р. від турецького султана Мегмеда IV до Яна Казимира, переданому через польського посла Войцеха Беньовського, переклад якого зберігається у Варшаві в коронному архіві. «Як і ми з вами маємо статечну приязнь, — писалося у цьому документі, — так шведський король, ще перед тим, як прийшов вас воювати, різними способами підбурював нас, щоб ми проти вас воювали. Про що ми, роздумуючи, аби згода й добро були між вами, наказали кримському ханові Мегмедові Гіреєві IV, щоб послав до шведського короля гідну людину, остерігаючи його, аби не наважився вас воювати». З цього листа можна робити висновок якщо не про накази султана кримському ханові відправити посольство до Стокгольма (згадка про це у наведеній цитаті може бути звичайним перебільшенням, що часто практикувалося в османській дипломатії), то, принаймні, про те, що Мегмед-Гірей, особливо на початку свого нового панування, міг узгоджувати з Портою характер взаємин Кримського ханства зі скандинавськими країнами.

Документи татарського посольства до Швеції 1654−1655 рр. збереглися досить повно у Шведському державному архіві у Стокгольмі й були обширно анонсовані у виданні каталогу турецьких, татарських та перських рукописів цієї збірки, підготовленого шведським орієнталістом Карлом Вільгельмом Цеттештеєном. Їхній зовнішній опис (папір, матеріал, кольори та ін.) було здійснено у виданні Агнеси Гайєр і Карла Йогана Ламма. Частина з них без дати, однак більшість датувалася 11 листопада 1654 р., себто саме тим часом, коли на листопадовому сеймі у Гродно обговорювалася справа організації польських посольств до Швеції (Андрій Морштин), Англії (Миколай де Бие) та Османської імперії (Войцех Бечинський). Крім листа самого кримського хана, татарське посольство везло з собою також цілий пакет документів до шведського короля від інших урядовців та перших осіб Криму — від калги-султана Кази-Гірея, нуреддіна-султана Адиль-Гірея, головної дружини хана (№ 2 159), візира Сефера Кази-аги, а також Тімура-аги, Мегмед-Гірея — сина Багадур-Гірея, Алі Кази-аги, Абдула Керім-аг, секретаря хана і Джан Мірзи-аги. У цих листах подекуди згадуються також імена самих послів. Так, наприклад, лист хана до шведського короля було передано через Адильшаха-мірзу, який очолював цю посольську місію. Йому також було передано листи від скарбника Джана Мірзи-аги і, ймовірно, Сефера Кази-аги. Лист від ханської дружини повіз її окремо призначений посланець Алі ('АІТ), нуреддіна-султана — Муртаза-ага, секретаря хана — Гасан. Мегмед-Гірей, син Багадур-Гірея, відправив свій лист через посланця Гізеля). Загалом німецький хроніст Йоган Георг Шлєдер занотував відомість про те, що ціле татарське посольство у Стокгольм складалося із 17 осіб. Інформацію про це знаходимо також у новинах, які докочувалися до англійських газет.

Посольство організовувалося з антимосковськими настроями, що дедалі виразніше набирали розвитку у зовнішній політиці Кримського ханства після Жванецької кампанії. Сама декларація перед шведами союзу Криму з Річчю Посполитою, яка за перший рік війни з Московською державою у 1654 р. втратила значні території у Великому князівстві Литовському, була досить промовистою у цій місії і нав’язувала до попередніх традицій антимо ковських союзів Криму зі Швецією, укладених у 1556 або 1579 рр. Через це не дивно, що шлях татарських гінців до Стокгольма стелився через Варшаву.

21 березня 1655 р. Стефан Корицінський підписав лист, у якому наказував видати зі скарбу 600 злотих на дорогу для двох приставів — колишнього польського посла до Швеції Генріха Каназілія і п. Юхна, які мали супроводжувати кримського посла, найімовірніше, до Гданська. Ще неповних два місяці татарські гінці були в цій дорозі. Найранішу звістку про їхній приїзд до шведської столиці знаходимо в офіційних донесеннях голландського та французького резидентів у Швеції від 15 травня 1655 р. Причому, відомості у французів про завдання від кримського хана до шведського короля були повнішими — голландський посол лише констатував факт приїзду татар до Стокгольма і писав, що для з’ясування їхньої мети йому треба ще трохи часу. Натомість французький резидент д’Авогур, який був тісно пов’язаний з польським послом Андрієм Морштином і упродовж часу від приїзду останнього до шведської столиці 24 січня 1655 р. всіляко сприяв його завданню, був дещо краще обізнаний у цих справах. З першого свого повідомлення до французького резидента у Лондоні Антуана Бордо він подавав інформацію, що татарський гінець прибув до Стокгольма, аби «…дати відомість про отримання його паном корони і привітати з тим, що цей король [Карл Х Густав] отримав свою. Проте тут є думка, — писав далі д’Авогур, — що оскільки він [хан] уклав оборонну й наступальну лігу з Польщею, то виглядає, що він [татарський посол] зробить якусь декларацію про це». кримськотатарський дипломатія переяславський угода Деяку розбіжність із датою прибуття татар зустрічаємо в листі шведського дипломата Йогана Екеблада, який 9 (19) травня 1655 р. писав зі Стокгольма, що татарські посли прибули до столиці три дні тому, себто виходить 6 (16) травня. При цьому він деталізує, що кримськотатарське посольство складалося загалом з шістнадцяти осіб.

Ще одну згадку про прибуття татар до шведської столиці знаходимо у листуванні між двома данськими резидентами — у Стокгольмі, Педера Юля (Peder Juel), й у Гаазі, Харісіуса (Charisius). В одному з листів від 12 (22) травня 1655 р. Педер Юль писав, крім новин про ставлення Московії, Голландії та Англії до війни у Польщі, також і про посланця від перекопського хана, як він називав Мегмед-Гірея IV, до Карла X Густава.

Після приїзду татар до шведської столиці вони чекали прийому ще добрих десять днів. Шведський політик, член державної ради й губернатор Йоган Розенган записує у своєму щоденнику новини про аудієнцію татарських послів у Карла Х Густава під датою 16 (26) травня 1655 р.19 Те саме засвідчували англійські інформатори зі Стокгольма, які 19 (29) травня доносили до Лондона, що в минулу середу, себто 16 (26) травня, татарські посли отримали аудієнцію, а їхнє завдання залишається далі невідомим. Таким чином, ці відомості шведського й англійського походження, що збігаються між собою у хронології, можна сприймати з великою достовірністю.

22 травня (1 червня) 1655 р. переговори з татарським послом у державній раді вів шведський канцлер Ерік Оксеншерна у присутності інших політиків. Адильшах-мірза запевнив, що головним завданням його посольства було переконати Карла Х Густава у добрих намірах кримського хана, а також пропонувати підтримувати мирні відносини між Швецією і Річчю Посполитою. Запитуючи, чи це все, з чим приїхав посол, Оксеншерна, мабуть, сподівався якихось слів про ставлення Кримського ханства до Московської держави, оскільки сам факт формування ліги між Швецією, Кримським ханством і Річчю Посполитою означав війну з Олексієм Михайловичем. Однак на цій офіційній зустрічі татарський посол, не забігаючи наперед, нічого про це не згадав.

Відповідь шведського короля Мегмед-Гіреєві було датовано тим самим днем 22 травня (1 червня) 1655 р. Однак татарські посли не відправлялися зі Швеції ще більше місяця і прощальну аудієнцію отримали лише 24 червня н. ст. 1655 р. Згаданий Йоган Розенган був одним із тих, кому король наказав запросити послів на цю аудієнцію і потім провести їх назад до місця проживання (товаришував Розенганові у цій справі інший губернатор Гаральд Стаке). Однак відправку татарських послів затримували ще далі, чекаючи, ймовірно, завершення ріксдагу, що сталося 4 липня н. ст. У щоденнику секретаря польського великого посольства до Швеції Йоакима Пасторія зустрічаємо нотатку від 5 липня 1655 р. (себто наступного дня після завершення ріксдагу) про те, що татарський посол, який був обдарований подарунками самим королем, покинув Стокгольм у супроводі вірменина на шведській службі Захарія Гамоцького.

Майже всі джерела одностайні в оцінці завдання кримського посольства до Стокгольма. Під формальним приводом оголошення про сходження нового хана на бахчисарайський престол, підтвердження давньої дружби між Кримським ханством і Швецією та привітання короля з його коронацією приховувалася основна мета татарської дипломатичної місії - повідомити шведських політиків про укладену польсько-татарську лігу з пропозицією Карлові Х об'єднатися з поляками у війні проти московського царя. Мегмед-Гірей IV сам згадував про це у своєму листі до Карла Х Густава від 11 листопада 1654 р. Однак станом на кінець травня 1655 р., коли писалася відповідь кримському ханові, реакцію шведського короля на такі пропозиції уже можна було передбачити. У листі до Мегмед-Гірея Карл Х намагався пояснити своє майбутнє вторгнення до Польщі (що сталося через два місяці - 21 липня 1655 р.), даючи характеристику польсько-шведських відносин з усіма невиправданими претензіями, які були у поляків на шведську корону з часів Сигізмунда ІІІ і Володислава IV. Шведський король повідомляв також про намагання королеви Христини вирішити ці протиріччя, встановивши надійний мир (натяк на безрезультатні польсько-шведські переговори в Любеку у 1651−1653 рр.). Кримський хан, писав далі шведський король, навряд чи не був обізнаний з головними пунктами цих суперечностей.

У стилі цього листа вбачається така сама риторика, яка застосовувалася Карлом Х перед іншими правителями напередодні самого вторгнення до Польщі, коли з боку Швеції розсилалися листи до Об'єднаних Провінцій, московського царя, данського короля, австрійського імператора, англійського протектора та ін. Проте у випадку з кримським ханом Карл Густав намагався використати його посольство ще й для того, аби переконати татар не воювати з козаками, відновивши їхню давню дружбу з Богданом Хмельницьким. «[Шведи] також дуже перетягували татар, аби лиш козаків не зачіпали, однак татарський посол одразу не вдався в ці трактати — відтак не знаю, що далі зробив», — писав ленчицький воєвода Ян Лещинський зі Стокгольма по свіжих ще слідах після від'їзду татарських гінців до примаса Андрія Лещинського.

Загалом через ті тенденції, що склалися у шведсько-польських взаєминах напередодні вторгнення Карла Х до Польщі, татарське посольство, яке намагалося скерувати шведську армію проти Москви в союзі з поляками, не могло мати успіху. Воно завершилося загальними взаємними компліментами про необхідність підтвердження давньої приязні між Кримом і Швецією, що у підтексті, з боку Карла Х, дійсно означало не лише стримування татар від допомоги полякам, а й підтримку Мегмед-Гіреєм козаків. У контексті шведського посольства до Богдана Хмельницького на чолі з греком о. Данилом Афінським, відправленим у січні 1655 р., такий напрям шведсько-кримських взаємин міг пропонуватися татарам у Стокгольмі. Однак ці старання Карла Х, звичайно, не мали перспективи для розвитку і цілком не сприймалися в Криму. Через це, як бачимо, кримська і шведська політика не лише мали зовсім протилежні погляди на розвиток міжнародних відносин, а й ворогували між собою з причини постановки своїх найближчих завдань, виходячи із взаємин Речі Посполитої, Швеції та Москви. «Посольство татар до Швеції завершилося привітанням нового короля і пропозицією дружби від нового хана…», — повідомляв Ян Амос Коменський у вересні 1655 р. про такі скромні результати кримськотатарської дипломатії у Стокгольмі.

На час останніх місяців 1654 р., коли після обрання Карла Х Густава шведським королем нерозв’язаність проблем у польсько-шведських відносинах створювала загрозу нової війни на півночі Речі Посполитої, поляки намагалися знайти противагу шведській політиці на Балтиці при дворах Данії і Голландії. І якщо взаємини Яна Казимира з Об'єднаними Провінціями розвивалися відносно успішно завдяки укладеному навесні 1654 р. проектові договору між польським резидентом у Гаазі Миколаєм де Бие та Генеральними Штатами, то з данським королем Фредеріком ІІІ не все було так ясно, а його готовність виступити проти шведів на захист балтійських міст Речі Посполитої була дуже сумнівною. Знаючи, яку негативну реакцію при шведському дворі викликали новини про польсько-голландську угоду, що явно скеровувалася проти Стокгольма, поляки були обережнішими у своїх взаєминах з Копенгагеном.

На тлі таких загальних тенденцій польської політики, що у середині 1650-х р. розвивалася у Скандинавії та Криму, зрозумілішим стає татарське посольство до Данії, що відбулося в останніх місяцях 1654 — на початку 1655 рр. після сходження Мегмед-Гірея IV на ханський престол. Як і у випадку зі Швецією, можна стверджувати, що посольство кримського хана до Копенгагена відображало більше інтереси польської дипломатії, ніж кримськотатарської, і його завдання розроблялося також не без польських впливів. Це посольство організовувалося у площині загальної політики МегмедГірея IV, скерованої на утворення великої антимосковської коаліції, де пошуки союзників для Речі Посполитої у польсько-московській війні займали головне місце у відносинах Криму з європейськими країнами того часу.

У науковій літературі справа посольства від хана до Данії у 1655 р. та у наступний період часто порушувалася у зв’язку зі збереженням у Данському державному архіві у Копенгагені татарських документів за період 1655— 1682 рр. Поштовхом до зростання інтересу до цієї колекції джерел у 1950;х — 1970;х рр. було опрацювання шведськими орієнталістами згаданих кримськотатарських, османських та перських рукописів у Стокгольмі, що відбувалося упродовж кількох попередніх десятиліть. Річ у тім, що кримськотатарські документи, які збереглися у Данії, часто були співзвучні з тими, що перебували у Швеції. Можна навіть сказати більше: ці матеріали до певної міри доповнюють одні одних, оскільки посольства кримського хана до Копенгагена і Стокгольма так чи інакше порушували проблеми політики в балтійському регіоні, де позиція Швеції у той період була однією з визначальних.

Насамперед слід відзначити, що документи татарського посольства до Фредеріка ІІІ за 1655 р. у Данському державному архіві у Копенгагені не збереглися. На самій же дипломатичній місії кримського хана до Данії, що відбулася у тому році, у наукових дослідженнях наголошувалося переважно в загальних рисах: історики часто обмежувалися лише констатацією факту, що таке посольство було відправлене з Бахчисараю. До нас дійшли лише чернетки шести відповідей, датованих 20 червня (мабуть, за ст. ст.) 1655 р. і писаних латинською мовою, від данського короля Фредеріка ІІІ до кримського хана, його головної дружини, калги-султана Кази-Гірея, нуреддіна-султана Адиль-Гірея, візира Сефера Кази-аги та скарбника Джана Мірзиаги. Як бачимо, у випадку з посольством до Данії політики Кримського ханства, згідно зі своїм посольським звичаєм, застосовували ту саму схему, що й зі шведським королем, оскільки всі ці імена зустрічаються також і в групі листів, відправлених у той самий час до Стокгольма.

Ці документи досить загально анонсувалися у контексті аналізу джерел, що зберігаються в Копенгагені від інших кримськотатарських посольств XVII ст., у статті відомого англійського орієнталіста Бернарда Левіса, виданій у середині 1950;х рр. У цьому дослідженні автор наводив друком лише титул, вжитий данським королем у 1655 р. у відповіді Мегмед-Гіреєві. У середині 1970;х рр. регести цих чернеток подавалися у додатках до видання каталогу кримськотатарських листів Данського державного архіву, упорядкованого Йозефом Матуцом. У передмові до збірника упорядник каталогу писав, що відповіді данського короля ханові від 20 (30) червня 1655 р. — це найраніші документи, що зберігаються у Данському державному архіві стосовно взаємин Данії з Кримським ханством. Однак, зазначав далі дослідник, до кінця залишається так і не з’ясованим, чи посольств із Криму до Копенгагена за попередній період справді не було.

Той факт, що самі татарські документи посольства 1655 р. не збереглися, іноді наштовхував дослідників на хибні висновки про те, що чернетки Фредеріка ІІІ від 20 (30) червня писалися у відповідь на одну з кримськотатарських дипломатичних місій, яка була відправлена до Данії задовго до того часу. У дійсності ж у джерелах збереглося кілька достовірних згадок, що кримськотатарське посольство до Данії таки відбувалося приблизно у той самий час, що й до Швеції, себто наприкінці 1654 — у липні 1655 рр. Наприклад, з листа до Яна Казимира від Мегмед-Гірея IV довідуємося, що останній писав до короля Данії, повідомляючи про укладену угоду між Кримським ханством та Річчю Посполитою і пропонуючи йому ставитися до польського короля з такою самою доброзичливістю, з якою ставився кримський хан. Про данського шкіпера, який перевозив татарського посла на кораблі з Копенгагена, згадував ленчицький воєвода Ян Лещинський, який повертався до Польщі зі свого посольства до Стокгольма, у листі до примаса Андрія Лещинського. Згідно з цим документом, Фредерік ІІІ нібито наказав цьому шкіперові, що якби він зустрів по дорозі якісь шведські кораблі, «…то щоб не давав їм жодної почесті», — як писав воєвода. Проте, на відміну від першого джерела, у достовірності деталей цієї інформації можна сумніватися, оскільки Лещинський передавав лише чутки, що побутували у Стокгольмі у той час. Про повернення кримськотатарських гінців з Копенгагена через Польщу у серпні 1655 р. і їхню зустріч з Яном Казимиром знаходимо також відомості у нотатках Мартина Голінського (про це мова йтиме далі).

Як і у випадку з послом від хана до Швеції, татарський посол до Копенгагена прибув приблизно у середині або другій половині травня 1655 р. Достеменно лише відомо, що у данській столиці він не застав короля, який на той час перебував у подорожі по окраїнах королівства, і змушений був чекати на його повернення. У Копенгагені разом з татарським послом на Фредеріка ІІІ чекав також і шведський — Магнус Дюрель. Напередодні вторгнення Карла Х до Польщі останній мав запропонувати Данії умови договору, згідно з яким військові кораблі інших країн (тут ішлося насамперед про Г олландію) не повинні були переходити через Зундську протоку в Балтійське море. Повернувшись до столиці 8 (18) червня, Фредерік ІІІ, мабуть, не змусив татарського посла довго чекати на аудієнцію: новини з Копенгагена передавали, що король планував з ним зустрітися на початку наступного тижня (день повернення Фредеріка ІІІ припадав на суботу).

Зі згаданої відповіді данського короля ханові від 20 (30) червня довідуємося, що на цій аудієнції татарський гінець передав Фредерікові ІІІ повідомлення про сходження Мегмед-Гірея IV на престол і одночасно з цим запевняв Данію у приязні Кримського ханства. Проте із загальних фраз листа Фредеріка ІІІ до хана досить важко реконструювати точні посольські завдання татарського посла у Копенгагені. Це змушувало істориків подекуди задаватися питанням, чи дійсно посольство від хана мало якусь іншу мету в Копенгагені, крім повідомлення Фредеріка ІІІ про сходження Мегмед-Гірея IV на престол.

Однак деякі відомості з інших джерел, зокрема, скандинавських, дають нам можливість встановити, що крім такого повідомлення, яке супроводжувалося традиційними виразами дружби, Мегмед-Гірей IV намагався залучити військовий флот Данії до антимосковської коаліції, над формуванням якої, як уже згадувалося, він наполегливо працював. Відомість про це знаходимо у звітах згаданого Магнуса Дюреля з Копенгагена до Карла Х Густава. У листі від 22 червня (2 липня) 1655 р. Дюрель, наприклад, писав, що татарський посол пропонував Данії напасти своїм флотом на Московію з території Норвегії. Ще в іншій реляції, відправленій через декілька днів, 30 червня (10 липня), шведський резидент повідомляв: татарський посол отримав відповідь від Фредеріка ІІІ, що у Данського королівства немає жодних підстав для розбурхування ворожнечі з Московією.

Крім цього доручення, Мегмед-Гірей IV з усією вірогідністю міг просити данського короля вплинути своєю дипломатією на Швецію у справі укладення польсько-шведського миру. Згадку про це знаходимо в одному з листів чернігівського воєводи Криштофа Тишкевича до литовського гетьмана Януша Радзивілла від 19 березня 1655 р. (приблизно тоді, коли татарські посли до Копенгагена і Стокгольма проїжджали через територію Польщі). У цьому документі Тишкевич з надмірною самовпевненістю писав про це, як про довершений факт. «Татарський хан, запрошуючи шведів до товариства [проти Москви], відправив до них данського короля», — згадував воєвода.

Таким чином, ми бачимо, що завдання цього посольства було тісно переплетене з дорученнями кримського хана до Стокгольма. До того ж, у цей самий час Мегмед-Гірей IV, не маючи безпосередніх взаємин з Об'єднаними Провінціями, наполягав на тому, щоб польський король застосував усі свої впливи на голландців, аби знайти підтримку їхнього флоту проти Москви46. З огляду на згадану минулорічну польсько-голландську угоду про безпеку на Балтиці й на заходи польського резидента в Голландії Миколая де Бие, який у першій половині 1655 р. перебував у Лондоні, намагаючись переконати Кромвеля відправити військову ескадру проти архангельського порту, Ян Казимир під час укладення договору з Кримом восени 1654 р. міг говорити ханові про вірогідну участь голландців у цьому великому антимосковському проекті. Готуючи своє посольство до Копенгагена, Мегмед-Гірей IV, зі свого боку, міг дати інструкції своїм послам порушити це питання перед Фредеріком Ш, маючи надію організувати за допомогою Яна Казимира військову морську експедицію проти Росії за участю Англії, Голландії, Данії і, ймовірно, Швеції (на яку, щоправда, хан покладав більше надій у війні з Москвою у Великому князівстві Литовському). У зв’язку з цим посольство Генріха Каназілія до Об'єднаних Провінцій з листами Яна Казимира від 19 травня 1655 р. було відправлене, мабуть, не без впливу й тиску на коронний уряд з боку Криму.

Незважаючи на те, що чернетки відповідей Фредеріка ІІІ МегмедГіреєві IV та його дорадникам було датовано 20 (30) червня, татарські посли ще добрий місяць не відправлялися з Копенгагена. Англійські газети, передруковуючи влітку різні новини, писали, що посли з Криму, які перебувають у Данії, готові відправитися і чекають на розпорядження данського короля. Найвірогідніше, їх було відпущено з Копенгагена у другій половині липня н. ст. 1655 р. і вони вирушили додому знову шляхом через Польщу, де мали зустріч з польським королем. В авізах, які дійшли до міста Казимира під Краковом, Мартин Голінський занотовував поміж подіями, датованими серединою серпня 1655 р., такі відомості: «Від данського короля повернувся татарський посол, який розповідав, що при ньому був посол шведський, якому данський король не дав аудієнції. До татарського добре поставився і обдарував його, також одягу різних кольорів дав на всіх татар, і в цьому одязі був у короля й. м. [Яна Казимира.] Повідомляли також те, що на морі під знаком данського короля є 80 кораблів з гарматою, але не знають, для чого».

Видання анотованих каталогів кримськотатарських документів з архівів Стокгольма і Копенгагена було справжнім відкриттям у науці середини — другої половини ХХ ст. для вивчення дипломатії Кримського ханства. Документи ці у своїй більшості не несли якоїсь насиченої інформації про політичні події у взаєминах між Кримом і скандинавськими країнами, однак вони були першорядними цілісними джерелами до історії дипломатії, лінгвістики та інших дисциплін. Можна сказати більше — ці збірники створювали у науці певні стереотипи, згідно з якими вважалося, що у XVII ст. Швеція і Данія були лише двома пріоритетними країнами християнської Західної Європи, з якими кримські хани підтримували тривалі дипломатичні взаємини. Проте у середині 1650-х років не менш інтенсивними, ніж зі Швецією і Данією, у кримського хана були взаємини з іншими європейськими правителями — з бранденбурзьким курфюрстом Фрідріхом Вільгельмом і австрійським імператором Фердинандом ІІІ.

Як і у випадку з дипломатичними посольствами з Криму до Данії та Швеції, завдання Мегмед-Гірея IV для своїх гінців до Відня наприкінці 1654 р. вироблялося також за погодженням з Яном Казимиром для формування антимосковської ліги. Не виключено, що проблема цього посольства обговорювалася на польсько-татарських переговорах, що восени 1654 р. велися, з одного боку, Яном Казимиром і татарськими гінцями у Гродно, а з іншого — Мар’яном Яскульським у Бахчисараї. Про те, що дипломатію кримського хана у Відні слід якнайкраще використати для польської політики, говорив Янові Казимиру й папський нунцій Відоні під час дискусій про посередницькі ініціативи Фердинанда ІІІ для укладання миру з Москвою.

Татарське посольство до Відня у кількості двадцяти п’яти чоловік вирушило в дорогу приблизно в останніх днях грудня 1654 — на початку 1655 рр. і природно, що воно також їхало через Варшаву. Йозеф Гаммер-Пургшталь називає татарського посланця іменем Майдан Кази-бек (МеМап Gasibeg). До польської столиці він прибув наприкінці 20-х чисел січня 1655 р., не заставши там, однак, Яна Казимира, який у цей час повертався з Гродна. Дочекавшись у Варшаві короля, який приїхав за декілька днів, татарським гінцям було надано супровід та охорону, що мала провести їх до австрійського кордону.

Наприкінці лютого 1655 р. Фердинанд ІІІ дав аудієнцію послові, і ця подія мала помітне відлуння у популярних на той час «летючих листках», інформація з яких доходила до німецьких хроністів і до збирачів новин для тогочасних британських газет. Згідно з цими відомостями, татарський посол отримав аудієнцію 27 лютого н. ст., саме напередодні від'їзду імператора до Пресбурга для обрання його сина Леопольда Ігнатіуса угорським королем. Прийом і відпуск татарського посольства описувався з дрібними екзотичними й колоритними, як на смаки тогочасної європейської культури, деталями. Згідно з цим описом, посол цей привіз у подарунок імператорові татарського коня, на вигляд досить непоказного, але дуже витривалого. Той кінь, мовляв, міг проскакати без відпочинку до двадцяти миль, а вартість його доходила до тисячі дукатів. Далі зазначалося, що 1 березня, напередодні від'їзду в Угорщину, імператор дав татарам прощальну аудієнцію, на якій посла обдарували золотим ланцюжком та 1400 талярами на зворотну дорогу, передавши ханові оздоблену срібну чашу та інші коштовні подарунки.

На відміну від взаємин татар зі Стокгольмом й Копенгагеном, позиція яких стосовно Польщі в останніх місяцях 1654 р. залишалася ще не визначеною, вимоги у цей час від кримського хана до імператора були впевненішими. Оскільки відомими були настрої Австрії, яка у найскладніших ситуаціях підтримувала Річ Посполиту, то Мегмед-Гірей, вочевидь, надіявся знайти тут повне порозуміння. Крім звичайних повідомлень про дружбу і сходження нового хана на престол з підтвердженням старої приязні, МегмедГірей IV, мабуть, передавав до Відня дуже конкретні пропозиції, пов’язані з відправкою австрійських військ до Яна Казимира або іншою допомогою. У новинах голландського резидента в Гамбурзі, датованих 26 червня н. ст. 1655 р., через неповних чотири місяці після аудієнції татарського посла у Відні, зустрічаємо, наприклад, що татарські посли вимагали від імператора надати фінансову підтримку й відправити військо, щонайменше чотири німецьких регіменти, на допомогу полякам.

У тих політичних умовах, що склалися наприкінці 1654 — на початку 1655 рр., така вимога татар до імператора була цілком зрозумілою. Вона добре вписується у польсько-австрійські відносини, що склалися у 1654 р. після підданства України Московській державі й оголошення Олексієм Михайловичем війни Речі Посполитій. У цей час польські політики часто повторювали перед віденським двором, що майбутній союз із Кримом зможе набагато поліпшити становище Польщі й Великого князівства Литовського. «І якщо у жовтні [1654 р.], як сподіваємося, наше військо об'єднається з татарами і буде наступати на провінції, які піддалися ворожому вторгненню, то вважаємо, що ворог змушений буде повернутися до свого захисту…», — говорилося в інструкції польського посольства до Відня у липні 1654 р. У цій самій інструкції згадувалося також про військову підтримку поляків Фердинандом ІІІ проти Москви. Крім цього, після укладення польсько-татарського союзу з Варшави до Австрії було відряджено спеціальне посольство на чолі з Олександром Денгофом. Він прибув до Відня 2 листопада 1654 р., маючи на меті поінформувати імператорський двір про цей дипломатичний успіх Яна Казимира і ще раз спробувати переконати Фердинанда ІІІ послати австрійські війська на допомогу Речі Посполитій — вимога, що, як ми бачили, була повторена татарами у Відні наприкінці лютого 1655 р.

Таким чином, кримськотатарська дипломатія в Європі наприкінці 1654 — у першій половині 1655 рр. розвивалася, виходячи із завдань новоутвореного польсько-татарського союзу. З одного боку, інтереси польської політики у цих дипломатичних заходах кримського хана проглядаються дуже виразно у спробах Криму скерувати, найперше, Швецію до військового протистояння з Москвою. Підтримку цих планів Мегмед-Гірей IV шукав у данського короля й австрійського імператора. З іншого, — татарська дипломатія намагалася сформувати коаліцію європейських країн проти московського царя, у якій провідну роль мала б відігравати Річ Посполита. Проте приїзд татарських посольств до Стокгольма, Копенгагена й Відня наприкінці лютого й навесні 1655 р., після завершення Охматівської кампанії в Україні, відбувся вже за інших, набагато несприятливіших для поляків політичних обставинах, ніж коли укладалися їхні доручення восени 1654 р. Розрахунок поляків і татар на переможну війну проти Богдана Хмельницького, що мала б додати вагомих аргументів до посольських інструкцій, не здійснився. Крім цього, не вдалося також нейтралізувати Україну, розірвавши союз українського гетьмана з московським царем і помиривши козаків з поляками. Вирішальними ж для дипломатичних поразок кримського хана на Півночі Європи, на нашу думку, стали фатальні для Речі Посполитої помилки Яна Казимира, допущені у взаєминах зі шведським королем Карлом Х Густавом наприкінці 1654 — у першій половині 1655 рр.