Мустафа Кемаль (Ататюрк)

ПЛАН.

1.

Соціально-політичне обстановка у Туреччині після Першої світової войны.

2. Основні щаблі військово-політичній кар'єри Мустафи Кемаля.

(Ататюрка).

2.1. Участь політичних обществах.

2.2. Військова карьера.

2.3. Керівництво національно-визвольним движением.

3. Ататюрк — президент Турции.

3.1. Диктатура правления.

3.2. Анкара — нова столиця Турции.

3.3. Ідеологія шовинизма.

4. Реформи Ататюрка.

4.1. Світський характер государства.

4.2. Європейські стандарти громадської жизни.

15 Консолідація суспільства до ідеях национализма.

16 Підтримка приватної инициативы.

Моя думка про Ататюрке та її реформах.

Заключение

.

АТАТЮРК.

Робота учня 311 групи Маріупольського технічного лмицея.

Аніщенка Сергія Александровича.

«Ататюрк» у перекладі турецького означає «батько народу», і це у даному разі перебільшення. Людини, який мав це прізвище, належне називають батьком сучасної Турции.

Одне з сучасних архітектурних пам’яток Анкари — мавзолей Ататюрка, складене з жовтуватого вапняку. Мавзолей слід за пагорбі в центрі міста. Великий і «суворо простий », він робить враження величного сооружения.

Ататюрк (Мустафу Кемаля) у Туреччині всюди. Його портрети висять в державних закладах державної і кав’ярнях містечок. Його стоять на міських площах міст і скверах. Його вислову зустрінеш на стадіонах, в парках, в концертних залах, на бульварах, вздовж шляхів та у лісах. Люди слухають звеличення йому за радіо. Регулярно демонструється уціліла кінохроніка його часів. Промови Мустафи Кемаля цитують політичні діячі, військові, професора, профспілкові і студентські лідери. |[pic] | Навряд у сучасній Туреччини | | |можна знайти щось подібне культу | | |Ататюрка. Це офіційний культ. Ататюрк | | |сам і нікого з нею не можна з'єднувати. | | |Його біографія читається як житія святих. | | |Через півстоліття по смерті | | |президента його шанувальники з прихованою | | |диханням говорять про проникливому погляді| | |його блакитних очей, про його невтомною | | |енергії, залізної рішучості й | | |непохитної волі. |.

1. СОЦІАЛЬНО-ПОЛІТИЧНА ОБСТАНОВКА У ТУРЦИИ.

ПІСЛЯ ПЕРШОЇ СВІТОВОЇ ВОЙНЫ.

З чого починалися реформи, у Туреччини, справедливо які з ім'ям великого Кемаля Ататюрка? Туреччина пережила Першу Першу світову війну, окупацію частини території, визвольну війну проти загарбників, падіння младотурків і остаточне визволення з султанского режиму, розпад імперії. Османська імперія являла собою держава розорене війною і внутрішніми протиріччями. Через війну Туреччина втратила майже всю Східну Анатолію, Месопотамию, Сирію, Палестину. До армії було б майже мільйони чоловіків, що призвело до різкого падіння сільськогосподарського виробництва. Країна перебувало за межею краха.

Одержавшие перемогу союзники піддали Османську імперію як зголоднілі хижаки. Здавалося, що Османської імперії, що довго вважалася «Великий державою Європи» війна завдала смертельного удару по. Схоже було, що кожна з країн Європи хотіла урвати її шматочок Умови перемир’я були дуже суворими, а союзники уклали таємне угоду про розділі території Османської імперії. Великобританія при цьому стала марнувати час даремно і розгорнула свій військовий флот в гавані Стамбула. У початку першої Першої світової Вінстон Черчілль запитував: «Що буде в цьому землетрус зі скандальною, разрушающейся, старезній Туреччиною, у якому немає і шеляга в кармане?».

Тоді ж починає формуватися й розуміння необхідність створення нової Туреччини. Виразником цих інтересів став Мустафа Кемаль.

ОСНОВНІ СХОДИНКИ ВІЙСЬКОВО-ПОЛІТИЧНІЙ КАРЬЕРЫ.

МУСТАФЫ КЕМАЛЯ (АТАТЮРКА).

Мустафу Кемаля народився Салоніках у Греції, біля Македонії. Тоді ця територія контролювалася Османської імперією. Батько нього був середнього рангу митним чиновником, мати — селянкою. Після важкого дитинства, проведеного через ранню смерть батька злиднях, хлопчик вступив у державну військову школу, потім у вищу військову училищі та в 1889 року, нарешті, в Османську військову академію у Стамбулі. Там, крім військових дисциплін, Кемаль самостійно вивчаючи твори Руссо, Вольтера, Гоббса, інших філософів і мыслителей.

2.1. Участь політичних обществах.

У віці 20 років Мустафу Кемаля був у Вище військове училище генерального штабу. Під час навчання Кемаль та її товариші заснували таємне суспільство «Ватан». «Ватан» — турецьке слово арабського походження, який можна перекласти як «батьківщина», «місце народження» чи «місце проживання». Суспільство характеризувалося революційної направленностью.

Кемаль, не зумівши порозумітися коїться з іншими членами суспільства, залишив «Ватан» і приєднався до Комітету Союзу і прогресу, який співпрацював із рухом младотурків (турецьке буржуазне революційне рух, ставившее завданням заміну султанского самодержавства конституційним строєм). Кемаль був особисто знайомий із багатьма ключовими постатями в младотурецком русі, але з брав участь у перевороті 1908 года.

2.2. Військова карьера.

Коли вибухнула вибухнула Перша світова війна, Кемаль, презиравший німців, був приголомшений тим, що султан зробив Османську імперію їх союзником. Проте, всупереч особистим поглядам, він майстерно керував ввіреними йому військами на кожному з фронтів, де йому доводилося воювати. То в Галліполі початку квітня 1915 року стримував британські сили більш півмісяця, заслуживши прізвисько «Рятівник Стамбула ». Це знеструмили одну з рідкісних перемог турків в Першої світової війни. Саме там він заявив своїх підлеглих: «Не наказую вам атакувати, я вам наказую вмирати! «Важливо, що це наказ як давався, а й исполнялся.

У 1916 року Кемаль командував 2-ї і 3-й арміями, зупинивши наступ російських військ Півдні Кавказу. У 1918 року, наприкінці війни, він командував 7-й армією біля Алеппо, ведучи останні бої англійцями й чудово усвідомлюючи, війна Туреччиною проиграна.

2.3. Керівництво національно-визвольним движением.

Під кінець Першої Першої світової з’явилася реальна небезпека зникнення Туреччини як. Проте турецький народ зміг відродити з попелу свою державу, відвернувшись від султана і зробивши своїм лідером Мустафу Кемаля. Кемалісти перетворили воєнної поразки в перемогу, відновивши незалежність деморалізованою, розчленованої, розореній страны.

Союзники розраховували зберегти султанат, і у Туреччини вірили, що султанат виживе за умов іноземного регентства. Кемаль ж хотів створити незалежну Українську державу і покласти з імперськими пережитками. Посланий в 1919 року у Анатолію подолання що спалахнули там заворушень, він, натомість, організував опозицію та почав рух, спрямований проти численних «іноземних інтересів». Він сформував в Анатолії Тимчасовий уряд, президентом якого і був обраний, і організував єдине опір вторгшимся іноземцям. Султан оголосив «священну війну» проти націоналістів, особливо наполягаючи на страти Кемаля.

Коли султан підписав Севрський договір 1920 року й віддав Османську імперію на розподіл союзникам за збереження своєї місцевої влади з того, що залишиться, майже весь народ перейшов до бік Кемаля. Потому, як армія Кемаля попрямувала до Стамбула, союзники звернулися по допомогу до Греції. Після 18 місяців важких боїв греки було розбито у серпні 1922 года.

Мустафу Кемаля та її соратники чудово розуміли справжнє місце країни у світу і її справжній вагу. Тому на згадуваній вершині військового тріумфу Мустафу Кемаля відмовився продовжувати війну, і обмежився утриманням те, що, з його думці, було турецької національної территорией.

3. АТАТЮРК — ПРЕЗИДЕНТ ТУРЦИИ.

3.1. Диктатура правления.

1 листопада 1922 року Великі національні збори розпустила султанат Мехмеда VI, а 29 жовтня 1923 року Мустафу Кемаля був обраний Президентом нової Турецької Республіки. Проголошений президентом, Кемаль насправді без коливань став справжнім диктатором, оголосивши поза законом все суперничали за політичні партії і до смерті інсценував своє переобрання. Свою абсолютної влади Кемаль ужив на реформи, сподіваючись перетворити країну на цивілізоване государство.

Нове турецьке держава ухвалило 1923 року нової форми правління президентом, парламентом, конституцією. Однопартійна система диктатури Кемаля протрималася більш 20 років, і лише після смерті Ататюрка була замінена многопартийной.

3.2. Анкара — нова столиця Турции.

Мустафу Кемаля поміняв столицю держави. Нею стала Анкара. Ще під час борьза незалежність Кемаль вибрав це місто для своєї штаб-квартири, так як він пов’язаний залізницею зі Стамбулом й те водночас лежав поза досяжності ворогів. У Анкарі відбулася перша сесія національного зборів, і Кемаль проголосив її столицею. Він довіряв Стамбула, де все нагадувало про приниження минулого й занадто дуже чисельна був пов’язаний із старим режимом.

1923;го Анкара являла собою невеличкий торговий центр з населенням близько тридцяти тисяч душ. Її позиції як центру країни зміцнилися згодом завдяки будівництва залізниць радіальних направлениях.

Газета «Таймc» 1923 року у грудні писала із глузуванням: «Навіть найбільш шовіністично налаштовані турки визнають незручності життя жінок у столиці, де півдюжини мерехтливих електричних лампочок є громадське висвітлення, де у будинках майже немає води, що з крана, де осів чи кінь прив’язані до решітці маленького будиночка, який є. Міністерством закордонних справ, де відкриті стічні канави біжать серед вулиці, де сучасні витончені мистецтва обмежені споживанням поганого раки — ганусової горілки і грою духового оркестру, де парламент засідає у домі, не більшому, ніж приміщення для гри акторів-професіоналів у крикет».

Тоді Анкара не могла запропонувати підходящого житла для дипломатичних представників, їх превосходительства воліли знімати спальні вагони на станції, скорочуючи перебування на столиці, щоб якомога швидше поїхати в Стамбул.

Проте, Кемаль що тоді, як і ще диктатори (Петро 1, Хо Ші Мін, Назарбаєв, Ніязов та інших.), у свого надмірного честолюбства хотів увічнити своє имя.

3.3. Ідеологія шовинизма.

Коли Мустафу Кемаля вимовив, знамениті слова: «Яке щастя бути турком!" — вони полягали на благодатний грунт турецького націонал-шовінізму і пролунали як виклик іншого світу. Це вислів Ататюрка нині у Туреччини повторюють безліч разів як хотів, і щодо без него.

За часів Ататюрка було висунуто «сонячна мовна теорія», в якій стверджувало, що всі мови світу походять від турецького (тюркського). Шумерів, хетів, етрусків, навіть ірландців і басків оголосили турками. Один із «історичних» книжок часів Ататюрка повідомляла таке: «У Азії було колись море. Воно висохло і став пустелею, змусивши турків розпочати кочівництво… Східна група турків заснувала китайську цивилизацию…».

Другу групу турків нібито завоювала Індію. Третю групу откочевала на південь — до Сирії, Палестину, Єгипет, і вздовж північноафриканського узбережжя в Іспанію. Турки, які у районі Егейського моря, и Середземномор’я, відповідно до тієї ж теорії, заснували знамениту Критську цивілізацію. Старогрецька цивілізація пішла від хетів, які, звісно ж були турками. Турки проникли також глибоко у Європу та, перебравшись через море, заселили британські острова. «Ці мігранти перевершували народи Європи на мистецтвах і знаннях, врятували європейців від печерної життя і поставили їх у шлях розумового развития».

Ось на таку карколомну історію світу у 50-ті роки вивчали у турецьких школах. Її політичний сенс перебував у оборонному націоналізмі, а й шовіністичний підтекст було видно неозброєним оком. Ататюрк широко використовував націонал-шовінізм як посилення свого впливу маси й зміцнення своєї власти.

4. РЕФОРМИ АТАТЮРКА.

На відміну від інших реформаторів президент Туреччини був переконаний, що немає сенсу просто модернізувати фасад. Щоб Туреччина встояти в повоєнному світі, потрібно було зробити фундаментальні зміни всієї структури суспільства і культури. Є підстави сперечатися, наскільки вдалася кемалистам це завдання, але вона була поставлене й проводилися за Ататюрке з рішучістю і энергией.

Слово «цивілізація» нескінченно повторюється у його промовах і поки звучить як заклинання: «Ми будемо йти шляху цивілізації і то дійдемо ній… Ті, які затримаються, будуть потоплені ревучим потоком цивілізації… Цивілізація — такий сильний вогонь, що той, хто ігнорує, буде спаленим і зруйнований… Ми будемо цивілізованими, і пишатися цим…». Немає сумнівів, що з кемалистов «цивілізація» означала безумовне і безкомпромісне впровадження буржуазного суспільного устрою, способу життя й культури Західної Европы.

4.1. Світський характер государства.

Мустафу Кемаля бачив у халіфаті зв’язку з минулим і ісламом. Тому за ліквідацією султанату він знищив і халіфат. Кемалісти відкрито виступили проти ісламської ортодоксії, розчищаючи шлях до перетворення країни в світське держава. Грунт для перетворень кемалистов була підготовлена й поширенням передових для Туреччини філософських і соціальних ідей Європи, й більше широким порушенням релігійних обрядів й заборон. Офіцери — младотурки вважали справою честі пити коньяк і закушувати його шинкою, що було страшним гріхом у власних очах ревнителів мусульманства.

Ще перші османські реформи обмежили могутність улемов і відібрали в них частина впливу у області правничий та освіти. Але богослови зберігали величезної влади і авторитет. Після знищення султанату і халіфату вони залишалися єдиним інститутом старого режиму, який пручався кемалистам.

Кемаль владою президента республіки скасував давню посаду шейхуль-ислама — першого улеми у державі, міністерства шаріату, закрив окремі релігійні зі школи і коледжі, та заборонив шариатские суди. Новий порядок було закріплено республіканської конституцией.

Усі релігійні установи стали частиною державної машини. Департамент релігійних установ займався мечетями, монастирями, призначенням, і зміщенням імамів, муедзинів, проповідників, наглядом за муфтиями. Релігію зробили, як б відділом бюрократичної машини, а улемов — державними службовцями. Коран перевели на турецький. Заклик на молитви став звучати турецькою мовою, хоча спроба відмовитися від арабського на молитвах не вдалася — либонь у Корані зрештою було важливо, не лише зміст, а й містичне звучання незрозумілих арабських слів. Вихідним днем кемалісти оголосили неділю, а чи не п’ятницю, мечеть АйяСофія у Стамбулі перетворилася на музей. У швидко росшей столиці Анкарі мало будували культових споруд. Усією країною влади косо дивилися на поява нових мечетей і вітали закриття старых.

Турецьке міністерство освіти взяла під сферу впливу все релігійні школи. Медресе, існуючий при мечеті Сулеймана у Стамбулі, яке готувало улемов найвищого рангу і, передали богословському факультету Стамбульського університету. У 1933 року базі цього факультету відкрили Інститут ісламських исследований.

Проте опір лаицизму — світським реформам — виявилася сильнішою від, ніж очікували. Коли 1925 року почалося курдська повстання, її очолив одне із дервишских шейхів, закликали скинути «безбожну республіку» і відновити халифат.

У Туреччини Іслам існував двома уровнях:

. формальний, догматичний — релігія держави, зі школи і иерархии;

. народний, пристосований до побуті, обрядам, віруванням, традиціям мас, який знаходив свій вияв у дервишестве.

Зсередини мусульманська мечеть проста і навіть аскетична. У неї вівтаря і святилища, оскільки іслам не визнає Таїнства причастя і посвяти в духовний сан. Загальні молитви — це дисциплінуючий акт громади висловлення покірності єдиному, нематеріального і віддаленому Аллаху. З прадавніх часів ортодоксальна віра, сувора у своїй поклонінні, абстрактна в вченні, конформістська у політиці, не могла задовольняти емоційні і соціальні потреби значної частини населення. Воно звертався до культу святих і до дервішам, які залишалися близькими народу, щоб замінити формальний релігійний ритуал або щось додати до нього. У дервишеских монастирях проходили екстатичні зборів із музикою, піснями і танцами.

У середньовіччі дервіші найчастіше виступали як керівники і натхненників религиозно-социальных повстань. У інші часи проникали в апарат уряду та надавали величезне, хоч і приховане, впливом геть дії міністрів та султанів. Серед дервішів йшло жорстоке змагання впливів на є і на державний апарат. Завдяки тісного зв’язку з місцевими варіантами гільдій і цехів дервіші могли проводити ремісників і серед торговців. Коли Туреччини почалися реформи, зрозуміли, що не богословы-улемы, саме дервіші надають найбільше опір лаицизму.

Боротьба часом приймала жорстокі форми. У 1930 року мусульманські фанатики вбили молодого армійського офіцера Кубілая. Його оточили, повалили на грішну землю поволі відпиляли йому голову іржавою пилкою, вигукуючи: «Аллах великий!», тоді як натовп схвальними вигуками підтримувала їх діяння. З того часу Кубілай вважається хіба що «святим» кемализма.

Зі противниками кемалісти розправлялися безжально. Мустафа Кемаль обрушився на дервішів, закрив їх монастирі, розпустив ордена, заборонив зборів, церемонії і особливу одяг. Кримінальним кодексом заборонив політичні асоціації з урахуванням релігії. То справді був удар глибини, хоча і не досяг повністю мети: багато дервишеские ордена був у той час глибоко законспирированы.

4.2. Європейські стандарти громадської жизни.

Попри нестатки країни, Кемаль завзято тягнув Туреччину за вуха в цивілізацію. Для цього він кемалісти вирішили впровадити у ужиток європейський одяг. У одній з промов Мустафу Кемаля пояснював свої наміри в такий спосіб: «Було необхідно заборонити феску, сидячи сторч головою нашого народу як символ невігластва, недбалості, фанатизму, ненависть до прогресу і цивілізації, і замінити її капелюхом — головним убором, за допомогою якого весь цивілізований світ. Отже, ми демонструємо, що турецька нація у своїй мисленні, як та інших аспектах, ні з жодному разі не ухиляється від цивілізованої життя». Чи у інший промови: «Друзі! Цивілізована міжнародна одяг гідна і підходяща для нашої нації, і ми всі носити її. Черевики чи черевики, штани, сорочки і краватки, піджаки. Звісно, все завершується тим, що ми носимо вся її голова. Цей головного убору називається «шляпа».

Було видано декрет, який не вимагав від чиновників носити костюм, «загальний всім цивілізованих націй світу». Спочатку звичайним громадянам дозволялося вдягатися, як хочуть, але потім фески оголосили поза закона.

Для сучасного європейця насильницька зміна одного капелюха іншим може бути комічною і дратує. Для мусульманина це були справою великий важливості. З допомогою одягу турок-мусульманин відокремлював себе від гяурів. Феска тоді була поширеним головним убором мусульманинагородянина. Уся інша одяг можна було європейської, але голові залишався символ османського ісламу — феска.

Реакція до дій кемалистов була цікавою. Ректор університету Аль-Азхар та головний муфтій Єгипту писав той час: «Зрозуміло, що мусульманин, що хоче скидатися на не мусульманина, приймаючи її одяг, кінчить тим, що сприйме його вірування і дії. Тому, хто носить капелюх з схильність до релігії іншого і з зневаги до свого власного, є неправильним… Хіба божевілля відмовитися від міста своєї національної одягу, аби приймати одяг Інших народів?» Заяви що така не публікувалися у Туреччині, але хто їх разделяли.

Зміна національної одягу показала історія бажання слабких скидатися на сильних, відсталих — на розвинених. Середньовічні єгипетські хроніки розповідають, що тільки після великих монгольських завоювань ХII-го століття був мусульманські султани і еміри Єгипту, отбившие навала монголів, почали носити довгі волосся, як і азіатські кочевники.

Коли османські султани у першій половині ХІХ століття стали проводити перетворення, вони, передусім, одягнули солдатів у європейські мундири, тобто у костюми переможців. Тоді й запроваджено замість тюрбана головний убір, під назвою фескою. Вона настільки привился, що й через століття став емблемою мусульманської ортодоксии.

На юридичному Анкарского університету якось вийшла гумористична газета. Відповідаючи на запитання редакції «Хто такий турецький громадянин?» студенти відповіла: «Турецький громадянин — людина, який одружується по швейцарському цивільному праву, засуджується по італійському карному кодексу, позивається по німецькому процесуальному кодексу, ним управляють з урахуванням французького адміністративного правничий та ховають його за канонам ислама».

Навіть за багато десятиліть після введення кемалистами нових правових норм відчувається певна штучність у тому застосування до турецькому суспільству. «А ви, друзі, як не рядитесь — все музиканти не годите!» — та ще й в ХIX столітті про такі «реформах» сказав би великий байкар Крылов.

Швейцарське громадянське право, перероблене стосовно потреб Туреччини, було винесено в 1926 року. Деякі правові реформи проводилися, і раніше, при танзимате (перетвореннях середини ХІХ століття) і младотурках. Однак у 1926 року світські влади вперше насмілилися вторгнутись у заповідник улемов — семейно-религиозную життя. Джерелом права замість «волі Аллаха «було проголошено рішення Національного собрания.

Прийняття швейцарського громадянського кодексу багато чого змінила в сімейних відносинах. Заборонивши полігамію, закон надав жінці право розлучення, впровадив шлюборозлучний процес, знищив юридичне нерівність між чоловіком і жінкою. Звісно, новий кодекс носив цілком конкретні специфічних рис. Той самий очевидно: він надавав жінці право подивитися в чоловіка розлучення, що той приховав, що він безробітний. Проте умови суспільства, що встановилися століттями традиції стримували застосування нових брачно-семейных норм практично. Для дівчини, що хоче вийти заміж, неодмінною умовою вважалося (й вважається) незайманість. Якщо чоловік виявляв, що його перша дружина — не або незаймана дівчина, він ніс у собі її назад батькам, й під кінець житті, вона несла ганьба, як і весь її сім'я. Іноді її вбивали безжально батько чи брат.

Мустафу Кемаля всіляко підтримував емансипацію жінок. Жінки були допущені на комерційні факультети ще у період Першої Першої світової, а у роки же вони з’явились й у аудиторіях гуманітарного факультету Стамбульського університету. Їм дозволили перебувати на палубах поромів, які перетинали Босфор, хоча ще раніше їх випускали з кают, дозволяли їздити у тих-таки відділеннях трамваїв і залізничних вагонів, як і мужчинам.

У одній зі своїх промов Мустафу Кемаля обрушився на чадру. «Вона йде на жінці великі страждання під час спеки, — розмовляв. — Чоловіки! Це наслідок нашого егоїзму. Не забудемо, що з жінок є таку ж моральні поняття, як і ми». Президент вимагав, щоб «матері та сестри цивілізованого народу» поводилися належним чином. «Звичай закривати обличчя жінкам робить нашу націю посміховиськом», — вважав він. Мустафу Кемаля вирішив впровадити емансипацію жінок на тієї ж межах, що у Західної Європи. Жінки отримали право голосувати й бути обраними в муніципалітети й у парламент.

Крім громадянського, країна одержала нові кодекси всім галузей життя. На кримінальний кодекс вплинули закони фашистської Італії. Статті 141 -142 використовувалися для розправи з комуністами й усіма лівими. Комуністів Кемаль не любив. Так, визнаний усім світом Назим Хікмет за свою відданість комуністичних ідей провів у в’язниці багато лет.

Не любив Кемаль і ісламістів. Кемалісти прибрали з конституції статтю «Релігія турецького держави — іслам». Республіка і з Конституції і по законам стала світським государством.

Мустафу Кемаля, збиваючи феску з голови турка і вводячи європейські кодекси, намагався прищепити співвітчизникам смак до вишуканим розвагам. У перший ж річницю республіки він влаштував бал. Більшість присутніх чоловіків були офіцерами. Але президент зауважив, що де вони вирішувалися запрошувати дам на танець. Жінки відмовляли їм, соромилися. Президент зупинив оркестр і вигукнув: «Друзі, не можу собі уявити, у цілому світі знайдеться хоч жінки, здатна відмовитися від танцю з турецьким офіцером! Нині ж — вперед, запрошуйте дам!» Сам подав приклад. У цьому вся епізоді Кемаль виступає у ролі турецького Петра I, теж насильно вводившего європейські обычаи.

Перетворення торкнулися і арабський алфавіт, справді зручний для арабської мови, але з придатний турецького. Тимчасовий запровадження латиниці для тюркських мов у у Радянському Союзі підштовхнуло при цьому діянню Мустафу Кемаля. Новий алфавіт підготували протягом кількох тижнів. Президент республіки виник нової ролі - вчителя. Під час однієї з свят він звернувся безпосередньо до присутнім: «Мої друзі! Наш багатий гармонійний мову зможе самовиразитися новими турецькими літерами. Ми повинні звільнитися від незрозумілих значків, що протягом століть тримали наші уми в залізних лещатах. Ми повинні швидко вивчити нові турецькі літери. Ми повинні навчити їм наших співвітчизників, жінок і чоловіків, носіїв і човнярів. Це слід вважати патріотичної обов’язком. Майте на увазі, що з нації ганебно на десять-двадцять відсотків складатися з грамотних можливостей і на вісімдесятдев'яносто з неграмотных».

Національні сходи прийняло закон, вводив новий турецький алфавіт і що заборонив застосування арабського з початку 1929 года.

Запровадження латиниці як полегшувало навчання населення. Воно знаменувало новий етап розриву з минулим, удару мусульманським верованиям.

Відповідно до містичним вченням, принесеним до Туреччини з Ірану в середньовіччя й прийнятим дервишеским орденом бекташи, образ Аллаха — це обличчя людини, знак людини — у якого мова, що виражається 28 літерами арабського алфавіту. «Вони містяться всі таємниці Аллаха, чоловіки й вічності». Для ортодоксального мусульманина текст Корану, включно з мовою, на якій він складний і шрифт, яким він надруковано, вважається вічним і нерушимым.

Турецький язик у османські часи став тяжким штучним, запозичивши як слова, а й цілі висловлювання, навіть граматичні правила з перського і арабського. З роками він ставав дедалі більш бундючним і неэластичным. У період правління младотурків преса початку використовувати кілька спрощений турецький мову. Цього ж вимагали політичні, військові, пропагандистські цели.

Після запровадження латиниці відкрилися змогу глибшої мовної реформи. Мустафу Кемаля заснував лінгвістичне суспільство. Воно поставив перед собою завданням зменшити та поступово видалити арабські і граматичні запозичення, чимало з яких закріпилися в турецькому культурному языке.

Потім пішло понад сміливе наступ на самі перські і арабські слова, супроводжувана перехльостами. Арабські і перські мови були класичними мовами для турків і внесли в турецький таку ж елементи, як грецький латинське до європейських мови. Радикали з лінгвістичного суспільства були налаштовані проти арабських і перських слів, як таких, навіть якщо вони становили значну частину мови, у якому щодня говорив турків. Суспільство готував і публікувало список чужорідних слів, засуджених на виселення. Тим часом на дослідники збирали «суто турецькі» слова з діалектів, інших тюркських мов, старовинних текстів, щоб знайти заміну. Коли підходящого не знаходили, винаходили нові слова. Терміни європейського походження, так само чужі турецькому мови, не піддавалися гонінням, і навіть імпортувалися, для заповнення порожнечу, таку після відмовитися від арабських і перських слов.

Реформа був потрібен, і аж ніяк все погоджувалися б із крайніми заходами. Спроба відокремитися від тисячолітнього культурної спадщини викликала скоріш збіднення, ніж очищення мови. У 1935 року нова директива зупинила на кілька днів вигнання звичних слів, відновила певну частину арабських і перських заимствований.

Хай не пішли, турецький мову менш як по два покоління істотно змінився. Для сучасного турка документи й видаються книжки шістдесятирічної давнини про численними перськими і арабськими конструкціями несуть у собі печатку архаїчності і середньовіччя. Турецька молодь відділена порівняно недалекого минулого високої стіною. Результати реформи доброчинні. У новій Туреччини мову газет, книжок, урядових документів приблизно хоча б, як і розмовну мову городов.

У 1934 року було вирішено скасувати все титули старого режиму і замінити їх зверненнями «пан «і «пані «. Одночасно 1 січня 1935 року вводилися прізвища. Мустафу Кемаля дістав листа від Великого національного зборів прізвище Ататюрк (батько турків), яке найближчий сподвижник, майбутній Президент і лідер народно-республіканської партії Исмет-паша прізвище Иненю (під назвою місця, де зараз його здобув велику перемогу над грецькими интервентами).

Хоча прізвища зі Туреччини — справа недавнє, й у міг вибрати собі щонибудь гідне, але значення прізвищ так само різноманітно та, несподівано, як та інших мовами. Більшість турків придумали собі, зовсім підходящі прізвища. Ахмет-бакалейщик став Ахметом Бакалійником, Исмаил-почтальон залишився Листоношею, корзинщик — Корзинщиком. Деякі вибрали такі прізвища, як Більш толерантний, Розумний, Вродливий, Чесний, Добрий. Інші підібрали Глухий, Товстий, Син людини за п’ять пальців. Є, наприклад, Той, хто має сотня коней, чи Адмірал, чи Син адмірала. Прізвища, на кшталт Божевільний чи Оголена, могли піти від сварки з урядовим чиновником. Хтось скористався офіційним списком рекомендованих прізвищ, й дуже з’явилися Справжній турків, Великий турків, Суворий турок.

4.3. Консолідація суспільства до ідеях национализма.

Останні прізвища побічно переслідували ще одне мета. Мустафу Кемаля шукав історичні аргументи, щоб відновити у турків почуття національної гордості, підірване за попередні двоє століть майже безперервними ураженнями та внутрішньою розвалом. Про національний гідність заговорила передусім інтелігенція. Її інстинктивний націоналізм носив стосовно Європі оборонний характер. Можна уявити почуття турецького патріота тих днів, що європейську літературу, і майже завжди знаходив слово «турків», ужитим з відтінком зневаги. Щоправда, освічені турки забували, як вони або їх предки зневажали своїх сусідів з втішливої позиції «вищої» мусульманської цивілізації і імперського могущества.

Ще Измирский конгрес 1923 року прийняла «Економічний обітницю» на принципах національної єдності та профілактики класової боротьби. У ньому пишеться, що «турки люблять одне одного донесхочу, незалежно від класів та переконань». Це був непросто гарне слово, а реальна завдання подолання наслідків громадянську війну, розколу суспільства, дозволу міжнаціональних і соціальних протиріч. Перед Мустафою Кемалем стояли дуже складні завдання: зокрема консолідація суспільства до ідеях здорового націоналізму. Упродовж багатьох століть Турецька імперія відігравала провідну роль світової політики. Це наклав своєрідний відбиток на свідомість туркав, особу мислення. Подолати імперський стереотип, коли кожний турків вважав себе вище, ніж інші жителі держави, було важче, ніж перебудувати країни. Тим паче, що турецький султан був одночасно халіфом правовірних, а турки вважали своєї країни центром ісламського світу. Протягом років младотурецкой революції головною доктриною був оттоманизм, тобто. прагнення перетворити свідомості всіх жителів Імперії єдину націю. Власне, йшлося про асиміляції турками решти народів держави. Зустрівши завзяте опір цій політиці, младотурки перейшли до концепції «пантюркізму». У внутрішній політиці пантюркизм поколишньому направили на асиміляцію народів, тоді як у зовнішньої - підпорядкування панування турків інших тюркських народів від Босфору до Алтаю. Ідея пантюркізму поєднувалася з величезним впливом ідей панісламізму, заснованого на об'єднанні мусульман під владою турецького султана-халифа. Мустафа Кемаль виділив тюркизм від пантюркізму. Вже під час визвольної війни проти окупаційних сил Антанти, Мустафу Кемаля зрозумів, що перемога можлива тільки завдяки традиційному консолідації турецької нації, а чи не від населення імперії. Втрата провінцій, розмовляючих але арабському мові, переселення турків — із Греції перетворила Туреччину на більш однорідне у національному плані держава. Це створила умови об'єднання на етнічної почве.

Отже, кемалісти порушили питання про усунення імперських амбіцій і визнання права раніше підкорених народів самостійно розв’язувати долю. Ідея національної єдності зіграла настільки значну роль, нова турецька армія змогла зупинити наступ переважаючих грецьких військ та розгромити их.

Мустафу Кемаля сформулював основні засади національної ідеї - батьківщина, нація, республіка, громадські права. Поруч із ними прийнято ряд принципів, хто був включені у Конституцію. Республіканізм означав вірність республіканської форми правління; революціонізм — вірність принципам боротьби за незалежність, націоналізм — піднесення турецької нації; лаицизм — захист принципу відділення релігії потім від держави; народність — невизнання класів та класової боротьби; здійснення народного суверенітету з урахуванням демократизму. У різного рівня цих принципів були втілені у життя під час правління Ататюрка й у нинішні времена.

4.4. Підтримка приватної инициативы.

У 20-ті роки уряд Кемаля чимало робило у тому, щоб підтримати приватну ініціативу. Але соціально-економічна дійсність показала, що у Туреччини його в чистому вигляді спрацьовує. Буржуазія кинулася в торгівлю, домобудівництво, спекуляцію, займалася пінкознімательством, останнє думаючи національні інтереси і розвитку промисловості. Режим офіцерів і, зберіг певне зневага до торговцям, дедалі більшим невдоволенням спостерігав потім, як приватні підприємці ігнорували заклики вкладати гроші у индустрию.

«Економічний конгрес», скликаний кемалистами в Ізмірі у лютому 1923 року поставив завдання переходу від мануфактури та дрібного виробництво до великим фабрикам і заводам, створення галузей промисловості, котрим в країні було сировину, формування державного банку. У двадцяті роки уряд прагнуло розширити використання сільськогосподарських машин. Для цього він було прийнято низку законів, які передбачали заохочувальні заходи селянам, використовують сільськогосподарську техніку. Уряд справляло всебічну допомогу кооперативам, знижувало залізничні тарифи на перевезення фруктів, інжиру, збіжжя і т.д.

Цікава форма заохочення урядом місцевої текстильної промисловості здійснювалася відповідно до законом, що у грудні 1925 року. Державні службовці були зобов’язані носити одяг, виготовлену з тканин вітчизняних, навіть коли ці тканини коштували на 10 відсотків дорожче, ніж імпортні. Розбіжність у ціні покривалася надають державні установи і муниципалитетами.

Та коли гримнув світовий економічний криза, боляче вдарила по Туреччини, Мустафу Кемаля звернувся безпосередньо до політиці державного регулювання економіки. Ця практика отримав назву етатизму. Уряд поширило державну власність на значні сектори в промисловості й транспорту, з другого боку, відкрило ринки для іноземних інвесторів. Цю політику десятках варіантів повторять потім багато країн Азії, Африки, Латинської Америки.

У 1930;ті роки Туреччина займала місце у світі за темпам промислового развития.

Проте реформи кемалистов поширювалися здебільшого міста. Лише самим краєм вони стосувалися села, де досі мешкає майже половина турків, тоді як у час правління Ататюрка жило большинство.

5. МОЄ ДУМКА ПРО АТАТЮРКЕ ТА ЙОГО РЕФОРМАХ.

Ататюрк як чоловік і політичний діяч виробляє двояке враження. Позитивні аспекти його життя і правління Туреччиною, найбільш відомі в усьому світі, викладені у попередніх главах.

Проте багато негативних чорт характеру Ататюрка і невдач у його президентському правлінні, про які США говорити, у Туреччини і який старанно приховують у вир світової общественности.

Ататюрка називають суворим і блискучим солдатом, та його вимоги «не воювати, а вмирати» кажуть, скоріш, про безжалісності і самодурстві, ніж про видатних військових якостях. Невміння чи небажання знайти спільну мову з членами політичних товариств та неучасть в ризикованих заходах цих товариств характеризують Ататюрка як безкомпромісного, сварливого людини, при цьому хитрого і підступного, ставить стоять особисті інтереси явно вище коллективных.

«Витягування за вуха Туреччини у цивілізацію», зокрема Шляхом заборони носіння фесок, запровадження цивільних шлюбів (при допущенні законності вбивства жінки, якщо з’ясується, що вона до шлюб не дівчиною) свідчить більше про авантюризмі, ніж про продуманих действиях.

Культ Ататюрка у Туреччині, хоча й носить офіційний і масового характеру, навряд може бути названо безумовним. Навіть кемалісти, які клянуться в відданості його ідеям, насправді йдуть власним шляхом. Твердження кемалистов, ніби всякий турків любить Ататюрка, — лише миф.

У реформ Мустафи Кемаля багато ворогів — явних і таємних. Спроби відмовитися від для її перетворень тривають і до нашого время.

Ліві політичних діячів постійно згадують про репресії проти, яким піддавалися їх попередники при Ататюрке і вважає Мустафу Кемаля просто сильним буржуазним лідером. Ісламський світ не хоче визнавати його, не прощаючи цим ліквідацію халифата.

У Мустафи Кемаля були й гідності, і людські слабкості. Він мав гумором, любив жінок Сінгапуру й веселощі, проте зберігав тверезий розум політика. Його поважали у суспільстві, хоча її особисте життя відрізнялася скандальністю і розбещеністю. Кемаля часто порівнюють із Петром I. Як вона та російський імператор, Ататюрк плекав слабкість до спиртного. Він помер 10 листопада 1938 року цироз печінки у віці 57 років. Його рання смерть стала трагедією для Турции.

ЗАКЛЮЧЕНИЕ

.

Реформи видатного державного діяча Туреччини Мустафи Кемаля (Ататюрка) дозволили напівзруйнованої війною країні, що під тягарем султана і повністю яка від релігійних ісламських діячів, перетворитися на процвітаюче буржуазне держава, ориентирующееся на європейські норми і стандарти, має досить розвинені промисловість і сільське господарство й що є незаперечним лідером серед країн ісламського мира.

1. Асылбек Бисенбаев. Ататюрк. — інтернет-сайт internet.

2. Мустафу Кемаля (Ататюрк). — інтернет-сайт internet.

3. Ататюрк. — Енциклопедія «Кирило та Мефодій», т. 1, компакт-диск,.

1998 г.