Технічні засоби для унаочнення навчального матеріалу

Школа володіє найрізноманітнішими засобами мовного виховання, зокрема і такими, як навчальний фільм, телебачення, звукозапис. Ці засоби навчання щоденно прищеплюють учням норми літературної мови, яка є могутнім знаряддям виховання і культурного розвитку людини.

Ось тому великого значення надається оснащенню шкіл сучасним обладнанням, особливо технічними засобами, які, відкриваючи широкі можливості для запровадження пошуково-дослідницького методу, вносять суттєві зміни і в процес навчання. Педагогічно виправданий добір того чи іншого аудіовізуального посібника та правильне його застосування збагачує чуттєвий досвід учня, дає можливість наочно показати найскладніші взаємозв'язки між окремими предметами і явищами.

Обчислювальна та мікропроцесорна техніка займає належне місце у навчально-виховному процесі школи, стане надійним помічником учителя і учня, оскільки відкриває великі можливості у поліпшенні викладання всіх предметів, а отже, й у підготовці майбутніх висококваліфікованих спеціалістів в усіх галузях народного господарства. Поєднання обчислювальної і мікропроцесорної техніки з іншими технічними засобами підвищить ефективність навчання з урахуванням вимог реформи школи і науково-технічного прогресу. Останнім часом у педагогічній науці підвищився інтерес до визначення ролі і місця того чи іншого засобу навчання у найтісніших взаємозв'язках з іншою наочністю. Врахування конкретних умов із специфіки предмета, зв’язків екрана і звукозапису з іншими компонентами у загальній системі засобів навчання приведе до бажаних наслідків у роботі з ними — поліпшення знань і продуктивності праці учнів. Екранна і звукова наочність нині розглядається як складова частина загальної системи засобів навчання, у якій ведуча роль належить підручнику. Саме «підручник у цьому комплексі посібників виступає і як засіб передачі учням інформації, і як засіб, що організовує використання аудіовізуальних засобів, телеі радіопередач, словників і довідників у процесі навчання в школі і дома».

Оскільки радіо, кіно і телебачення не тільки розширили рамки одержання різного роду інформації, а й внесли певні корективи у її сприймання та засвоєння, то й учитель мови вже не може обмежитися на уроці тільки підручником. Він має бути добре обізнаним з іншими суміжними видами мистецтва, технічними засобами, щоб зробити їх на уроці надійними спільниками, важливими засобами навчання у вирішенні поставлених завдань.

Однак бувають випадки, коли вчителі користуються екранними та звуковими засобами без урахування їх специфіки. А вони суттєво різняться як між собою, так і від іншої наочності своїми можливостями подачі навчальної звукової та зорової інформації і впливу її на учнів. Адже кожен із екранних та звукових посібників має тільки їм властиві структурно-мовні та інтонаційні параметри. Якщо мова радіо і телепередач, звукозапису та кінофільму відповідає вимогам зручності звукового сприймання, то мова статичних засобів навчання (діафільму, діапозитиву, транспарантів до графопроектора), де діє графічне оформлення, усталене на письмі (фонетичне, синтаксичне, морфологічне), відповідає вимогам зручності зорового сприймання. Треба знати їх специфіку і особливості сприймання екранної та звукової інформації учнями. Адже сучасні аудіовізуальні засоби, як джерело знань, як носії певних ідей, уявлень та образів, якими збагачується безпосередній досвід учня, дають відповідні знання з певної теми, формують погляди, виробляють відповідні ціннісні уявлення, прищеплюють навички самостійно добувати знання, виховують самоконтроль. На нинішньому етапі, особливо в останнє десятиліття, коли в умовах науково-технічного прогресу зросла і зміцніла матеріально-технічна база шкіл, з’явилося ряд нових прийомів роботи над розвитком мови учнів. І не тільки у формі писемного мовлення, а й усного. Так, радіо, кіно і телебачення посилили вплив звукової мови на учнів і разом з тим змінили розуміння цього терміну — звукова мова (воно раніше зводилося тільки до мови вчителя, сім'ї, товаришів, мови навчальної книги і т.п.). Тому значна увага приділяється вивченню усного мовлення, оскільки «у зв’язку з прискореним технічним прогресом потреба в усній формі мовлення не тільки не знижується, а й помітно зростає» [84; 6].

Радіо та звукозапис доповнюють словесне повідомлення вчителя, діата кінофільми, телепередачі чи транспаранти до графопроектора (кодоскопа) своєю динамічністю або пластичною формою приносять щось суттєве до традиційних засобів навчання. Адже немає в школі жодного навчального предмета, де вчитель обмежувався б тільки словом. Він завжди вдається до унаочнення. І не стільки для встановлення рівноваги між зоровими і слуховими імпульсами (це теж важливо), скільки для поповнення життєвого досвіду та уявлень, яких в учня не вистачає, як основи для теоретичних узагальнень чи практичних застосувань, і, нарешті, для глибшого запам’ятання та прийняття рішень чи формування висновків і т.п. Адже коли в учня на основі словесного повідомлення не виникає конкретних уявлень, слово для нього стає порожнім звуком. Тому зміст слова нерідко й підкріплюється пластичним образом, який допомагає осмислити та посилити доказовість сказаного і вже на цій основі провадити логічні операції. Таким чином, функції зорових і слухових образів полягають не в підміні пояснення вчителя, а в тому, щоб за їх допомогою при максимальній економії засобів, сил і часу створити всі умови для самостійного навчання, для самостійного набуття знань, умінь і навичок.

Власне, при використанні екранної і звукової наочності на уроках мови створюються умови для розвитку і вдосконалення різних форм мовної діяльності учнів: рецептивної, пов’язаної з первинним ознайомленням з текстом, з екранною чи звуковою наочністю та їх безпосереднім сприйманням; репродуктивної - пов’язаної з переказом їх змісту, з осмисленням композиційно-сюжетних елементів; продуктивної, яка базується на поглибленому вивченні тексту та змісту екранної і звукової інформації, пов’язаної з узагальненнями та висновками, з набуттям потрібних умінь і навичок, визначених програмою з мови, як спеціальних, так і загально-дидактичних (загально-предметних) і т.п. Остання форма мовної діяльності базується на свідомому і самостійному відборі та поєднанні мовних засобів: лексичних, граматичних, стилістичних. Включення в роботу унаочнення та проведення на його основі різних видів робіт випливає не лише із вікових та психологічних особливостей учнів, а й з специфіки самих засобів навчання. Скажімо, звукозапис найдоцільніший на тих уроках, де вивчаються теми з фонетики, графіки, орфоепії чи лексики, в яких даються відомості про звукову систему української мови про відображення звуків мови на письмі тощо. Під час опрацювання розділу «Лексика», де йде ознайомлення з найважливішими поняттями (слово й його лексичне значення, багатозначні й однозначні слова, пряме й переносне значення слова, синоніми, антоніми та ін.), пов’язаними із збагаченням словникового запасу учнів, звукозапис використовується для закріплення правильної вимови та виховання орфоепічної пильності. Тоді за допомогою вправ, наведених у підручнику, та додаткових завдань, пов’язаних із звукозаписом, учні на уроках української мови поглиблюють свої знання, набувають та закріплюють творчі навички з двох видів мовної діяльності - слухання та говоріння — що веде до формування й індивідуального мовного стилю (уже як наслідку здатності до вільного використання суспільно вироблених нормативів мовної діяльності). Адже звукозапис дає взірець літературного мовлення, при потребі забезпечує кількаразове повторення вправ без зміни акустичних характеристик, виховує мовну увагу. Ним можна скористатись і при вивченні інших тем як основи для тренувальних вправ чи написання творів з добором слів та словосполучень на певне правило, для розвитку слухової рецепції мови, для проведення фонетичних чи інтонаційних диктантів. [2].

Статичні екранні засоби — транспаранти до графопроектора практично зручні для користування при вивченні будь-якої теми з української мови, бо їх готує сам учитель, виходячи із тих педагогічних завдань, які він сам ставить перед собою на тому чи іншому уроці.

Діафільми та діапозитиви як статичні екранні засоби відіграють важливу роль у процесі перекодування зорових імпульсів (образів, схем) у словесні, в організації ситуативного навчання з метою прищеплення відповідних навичок і умінь і т.д. Вони дають відносно завершену комунікативну основу, необхідну для виходу учня у сферу усного чи писемного спілкування. Їх варто використовувати на уроках з розвитку зв’язного мовлення (усного і писемного), хоч, звісно, не виключається можливість роботи за певними кадрами під час опрацювання будь-якої теми з мови. Усе залежить від уміння вчителя підпорядковувати екранну чи звукову наочність певним навчально-виховним завданням. Це ж стосується і динамічних засобів — кінофільмів та телепередач, які теж дають багатий додатковий матеріал для розвитку мовних умінь і навичок.

Отже, одні види занять з екранною і звуковою наочністю більше сприяють виробленню навичок аудіювання (слухання), інші зміцнюють репродуктивне мовлення (самостійність усної і писемної мови виробляється на основі наслідування готових взірців), ще інші створюють умови для формування продуктивних форм мовної діяльності. [41; 36].