Методи профілактики та корекції девіантної поведінки у підлітків

Особливості прояву девіантної поведінки у підлітків

Підлітковий вік — один з найбільш складних та специфічних періодів розвитку людини. Саме в цьому періоді відбувається перехід від дитинства до дорослості. Не дивлячись на відносну короткочасність, цей період онтогенезу багато в чому визначає все подальше життя людини. Гормональна перебудова організму, зміна провідної діяльності та соціальної ситуації розвитку — роблять підлітка особливо уразливим до негативних впливів середовища [32].

Кризовість підліткового віку полягає в суперечності фізичного розвитку, це виявляється у розкоординування рухів, непропорційність, інтенсивний ріст органів викликають відчуття скутості, особливо у дівчат. Великий вплив на поведінку має статеве дозрівання. Це призводить до відхилення від моральних норм у поведінці школяра.

Для підліткового віку характерні специфічні реакції, такі як: реакція емансипації, реакція групування з ровесниками, хобі-реакція; реакції, які поведінкових реакцій може визначити прихильність учня до асоціальних елементів [20].

Шкільна дезадаптація негативно впливає на розвиток особистості учня. Установлено, що першопричиною, яка призводить до відхилень у поведінці, є порушення взаємин учня з класом, ізолювання його в колективі, що спонукає дитину шукати іншої спільності однолітків, чи навіть більш старших школярів, у якій зникало б емоційне напруження, знову б з’явилася можливість самоствердитися та самореалізуватись як особистість [31, с. 165]. Велику тривогу викликає той факт, що ізольовані діти, які не прийняті у своїй групі, поповнюють кількість неповнолітніх правопорушників. Учні звикають до свого неблагополучного становища в сім'ї, школі, класному колективі, до неуспішності, зневіряються у своїх силах і навіть починають хизуватися своїми негативними вчинками, недолікам.

Проявом асоціалізації є девіантна поведінка. Зупинимось на основних типах девіацій, що переважають у підлітковому віці.

Делінквентна поведінка (англ. «провинність») — це сукупність протиправних вчинків людини, за які в особливо важких випадках може накладатися покарання згідно статей цивільного й кримінального кодексів [15].

До протиправних дій відносять проступки (провини), правопорушення та злочини. Серед типових проступків виокремлюють лихослів'я, систематичне порушення дисципліни в школі, бійки з однолітками, бешкетування (наприклад, кидання з балкону в перехожих різних предметів; дзвінки по телефону до незнайомих осіб). Правопорушення — це порушення адміністративних та правових норм, які проявляються через дрібні крадіжки, здирництво, хуліганство. Злочин — протиправне, суспільно небезпечне діяння, що класифікується за певними нормами кримінально-процесуального права (згвалтування, вбивство, нанесення тяжких тілесних пошкоджень).

Передумовою девіантної поведінки є важковиховуваність. Термін «важкий учень», «важковиховуваний» характеризує дітей з негативним ставленням до навчання та норм моральної поведінки. Психологи виокремлюють такі групи делінквентних осіб: 1) індивіди, які здійснюють правопорушення під впливом певних обставин чи оточуючих людей; 2) особи з достатнім рівнем правосвідомості, але пасивним ставленням до інших порушників та правових норм; 3) люди, що випадково здійснюють правопорушення; 4) особи, що свідомо порушують правові норми [1, с. 528, с. 25].

Деліквентна поведінка може проявлятися у вигляді бажання розважитися. Підліток через цікавість і «за компанію» може кидати з балкону важкі речі або їжу на людей, що знаходяться на вулиці, отримуючи задоволення вид того, що потрапив у ціль. Або ж людина може подзвонити до аеропорту і повідомити про закладену бомбу. Під час суперечки, щоб привернути увагу, юнак може намагатися здертися на високу будівлю, поцупити у вчителя записничок або журнал з учительської тощо.

Адиктивна поведінка — це поведінка людини, для якої притаманне прагнення до відходу від реальності шляхом штучної зміни свого психічного стану завдяки прийому різноманітних хімічних речовин чи постійні фіксації уваги на певних видах діяльності з метою розвитку та підтримання інтенсивних емоцій. У результаті такої поведінки людина існує у своєрідному і «віртуальному» світі. Вона не тільки не вирішує своїх проблем, але й зупиняється в особистому розвитку, навіть деградує. Розрізняють три групи різновидів адиктивної поведінки:

• — нехімічні адикції (патологічна схильність до азартних ігор (гемблінг), комп’ютерна адикція, трудоголізм);
• — проміжні форми адикції (анорексія — відмова від їжі, булумія — прагнення до постійного споживання їжі);
• — хімічні адикції (вживання та вдихання психоактивних речовин: тютюну, алкоголю, наркотиків, медичних препаратів, речовин побутової хімії) [25, с. 308].

Адиктивну поведінку в підлітків визначають як поведінку, яка передує формуванню патологічної залежності від наркогенних речовин. При цій формі поведінки негативна пристрасть людини до хімічних речовин ще не досягла психічної та фізичної залежності, тобто, захворювання на наркоманію, алкоголізм і токсикоманію.

Основним мотивом особистості, схильної до аддиктивних форм поведінки, є активна зміна власного психічного стану, що її не задовольняє і нею оцінюється як «сірий», «невиразний», «монотонний», і «апатичний».

Найважливішим психологічним процесом підліткового віку є процес становлення самосвідомості і стійкого образу «Я». Для дітей підліткового віку дуже важливою є зовнішність і найменші відхилення від надуманої норми стають для них катастрофою. Саме з образом «Я» і з самооцінкою в більшості випадків пов’язане негативне ставлення до свого тіла, яке і визначає порушення харчової поведінки. До порушень харчової поведінки відносять нервову анурексію та булемію.

Анорексія нервова, захворювання, що характеризується втратою ваги, надмірним страхом повноти, викривленим уявленням про свій зовнішній вигляд і глибокими обмінними і гормональними порушеннями. Можливі також втрата апетиту, припинення менструацій, підвищена фізична активність, а іноді і посилення апетиту зі штучно викликуваної після вживання їжі блювотою, зайва заклопотаність їжею і її готуванням, приступи обжерливості і прагнення до схуднення. Хворі найчастіше завзято заперечують наявність у себе яких-небудь зв’язаних із прийомом їжі порушень.

Нервова анорексія зустрічається головним чином у дівчаток-підлітків. З кожних 18 хворих лише один — чоловік. До 1960;х років це захворювання зустрічалося рідко, але потім його частота за незрозумілих причин значно збільшилася. По сучасним даним, нервовою анорексією страждає 1% дівчаток-підлітків.

Сучасна психіатрична класифікація розрізняє два типи анорексії: перший тип — «рестриктивний» — відзначається обмеженням споживання їжі без застосування проносних чи провокування блювання. Другий тип — «проносний», при якому з’являються згадані вище вчинки. Страх поповніти з дня на день не зменшується.

Виділяють (М.В.Коркіна) чотири стадії нервової анорексії:

• 1) ініціальна;
• 2) активна корекція;
• 3) кахексія;
• 4) редукція синдрому.

В іниціальній стадії індивід виражає незадоволеність надмірною, на його думку, повнотою всієї фігури або окремих частин тіла (живота, стегон, щік). Він орієнтується на вироблений ідеал, прагне до схуднення з метою наслідування кому-небудь з найближчого оточення або популярним людям.

На стадії активної корекції, коли розлади харчової поведінки харчової поведінки стають очевидними для навколишніх, відбувається становлення девіантної поведінки, індивід починає вдаватися до різних способів схуднення. Перш за все, він вибирає обмежувальний харчовий стереотип, виключаючи з харчового раціону окремі висококалорійні продукти, схиляється до дотримання строгої дієти, починає використовувати різні фізичні вправи і тренінги, приймає великі дози послаблюючих засобів, використовує клізми, штучно викликає блювоту з метою звільнення шлунку від тільки що з'їденої їжі [18].

Анорексія часто виникає на нервовому ґрунті (нервова анорексія, вона ж — невротична анорексія), особливо в дівчат і молодих жінок, одержимих бажанням схуднути. Анорексію часто супроводжує підвищене почуття голоду, булімія.

Нервова булімія характеризується повторюваними приступами переїдання, неможливістю навіть короткий час обходитися без їжі і надмірною заклопотаністю контролюванням ваги тіла, що приводить людину до вживання крайніх заходів для пом’якшення впливу з'їденої їжі.

Нервова булімія на відміну від анорексії може входити в структуру адиктивного типу девіантної поведінки. При адиктивній поведінці підвищення цінності процесу харчування і переїдання стає єдиним задоволенням в нудному, одноманітному житті. Людина обирає для себе харчування як альтернативу повсякденного життя з його вимогами, обов’язками, регламентаціями. В неї формується феномен «прагнення гострих відчуттів» у вигляді зміни харчової поведінки. Наприклад, така людина може отримувати нові незвичайні відчуття від кількості і якості їжі, поєднання непоєднуваних інгредієнтів (огірків з медом, торта з гірчицею). Мотивом стає втеча від «обридлої» реальності у світ вічного «харчового задоволення» [36].

Розлади харчової поведінки відносять до аутоагресивних девіацій. У девіантології аутоагресія часто розглядається як суїцидиальне поводження. Це найбільш трагічний тип девіантної поведінки. В основі будь-яких суіцидальних проявів лежить соціально-психологічна дезадаптація.

Суїцид (від англ. suicide самогубство) це свідоме позбавлення себе життя чи спроба до самогубства. Суїцидальне поводження саморуйнівне поводження, до якого можна віднести і такі форми девіацій, як зловживання алкоголем, вживання наркотиків і завзяте небажання лікуватися, керування транспортом у нетверезому стані, самокатування, свідома участь у бійках і т.п. [11].

Суїцидальне поводження в підлітків часто порозумівається відсутністю життєвого досвіду і невмінням визначити життєві орієнтири. Крім загальних причин, є й особливі. Серед молоді більш поширена наступні: утрата коханої людини чи зарозуміло відкинуте почуття любові; уражене почуття власного достоїнства; крайня перевтома; руйнування захисних механізмів особистості в результаті алкогольного сп’яніння, уживання психотропних засобів; токсикоманія і наркоманія; ототожнення себе з відомою людиною, що зробила самогубство; стан фрустрації чи афекту у формі гострої агресії, страху, коли людин утрачає контроль над своїм поводженням [11].

Для суїцидентів молодіжного віку характерне прагнення бути свідком реакції навколишніх на свою смерть. При здійсненні суїциду смерть не планується дітьми й підлітками з такою визначеністю, як дорослими. Відсутність у молоді знань про самогубства створює підвищену погрозу смерті поза залежністю від форми самовпливу. Небезпеку також підвищують вікові особливості біологічної реактивності організму на такі наслідки суїцидальной спроби, як інтоксикація, травми або асфіксія.

Девіантна поведінка на ґрунті сексуальних захворювань.Існують норми сексуальної поведінки. Це пов’язано з підвищеною значущістю сексуального і статевого поводження людини, а також частотою девіацій і перверсій саме у цій сфері інтимного життя людини. При цьому норми сексуальної поведінки функціонують як на рівні права, так і на рівні моралі та естетики.

Сучасна сексопатологія виділяє патологічні й інші відхилення в сексуальному поводженні особистості. Патологічні девіации у формі всілякого роду сексуальних перекручень є предметом дослідження медицини і психіатрії. Непатологічні девіації, тобто відхилення в межах норми, є предметом соціально-психологічного дослідження, оскільки містять у собі відхилення від соціальних і моральних норм у сексуальному поводженні здорової людини.

У свою чергу всі сексуальні девіації поділяються на наступні основні групи: відхилення у відношенні об'єкта сексуального задоволення (зоофілія); відхилення в способах реалізації статевої пристрасті (садизм, мазохізм і ін.); нетипові відхилення у формі статевої пристрасті до обличь своєї статі чи близьким родичам (гомосексуалізм, лесбіянство, інцест); відхилення, пов’язані з порушенням статеової самосвідомості (транссексуалізм); відхилення, пов’язані зі зміною стереотипу статеворольового поводження (маскулинність) і ін. [22, с. 160].

Проблема девіантної поведінки у підлітковому віці потребує детальнішого дослідження та глибшого аналізу з урахуванням специфіки цього віку та умов перхідного становища нашого суспільства. Кризова ситуація що склалася в Україні на момент її незалежності, набрала нових обертів і це відобразилось на багатьох сферах соціального життя. Отже, підлітковий вік характеризується високим рівнем вразливості до негативних впливів, тому важливим є створення оптимальних умов середовища, в якому повноцінно зможе розвиватись особистість. Методи профілактики відхилень у поведінці підлітка мають важливе значення, оскількидевіація являється перехідною формою від норми до патології, що піддається корекції.