Еффективность використання ігрового і змагальницького методів навчання дошкольников

МИНИСТЕРСТВО ОСВІТИ УКРАИНЫ СУМСКИЙ ПЕДАГОГІЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ їм. О.С. МАКАРЕНКО КАФЕДРА ТЕОРИИ І МЕТОДИКИ ФІЗИЧНОГО ВОСПИТАНИЯ.

КУРСОВА РОБОТА

«Ефективность використання ігрового и.

соревновательного методів навчання дошкольников".

Исполнитель:

студент заочник 3-го курса.

3-й группы факультет фізична культура Радченко М.Л.

Научный керівник: Лоза Т.А.

СУМИ 2001 р

План:

Введение

…

Организация самостійної діяльності дітей і планирование воспитательной роботи з керівництву грою …

Методика проведення рухливих ігор …

Развитие дитячої творчості і ігрового задуму …

Игры…

4.1 Сюжетно-ролевые игры…

4.2 Дидактичні игры…

4.3 Театральні игры…

Музыкально-дидактические игры…

Роль гри акторів-професіоналів у вихованні позитивного ставлення до школі …

Заключение

…

Литература

….

Необходимым умовою гармонійного розвитку особистості дошкільника є достатня рухова активність. Останніми роками з високої навчальної навантаження у школі та будинки і інших причин в багатьох дошкільнят відзначається дефіцит режимі дня, недостатня рухової активності, що зумовлює поява гипокинезии, яка може викликати ряд серйозних змін — у організмі дошкольника..

Исследования гігієністів свідчать, щодо 82 — 85% денного часу більшість учнів перебуває у статичному становищі (сидячи). Навіть в молодших дошкільнят довільна рухова діяльність (ходьба, гри) становить лише 16 — 19% часу діб, їх на організованих форм фізичного виховання припадає лише 1 — 3%. Загальна рухової активності дітей із надходженням до школи падає на 50%, знижуючи від молодших класів до старшого. Встановлено, що рухової активності о 9-й — 10 класі менше, ніж у 6- 7 класі, дівчинки роблять вибір на добу менше кроків, ніж хлопчики; рухової активності в неділі більше, ніж у навчальні. Відзначено зміна величини рухової активності у різних навчальних чвертях. Рухова активність дошкільнят особливо мала взимку; навесні і осінню вона.

Додошкольникам як доводиться обмежувати свою природну рухову активність, але тривалий час підтримувати незручну їм статичну позу, сидячи за партою чи навчальним столом.

Мало рухливий становище в партою чи робочим столом віддзеркалюється в функціонуванні багатьох систем організму дошкільника, особливо сердечно -судинної і дихальної. При тривалому сидінні подих стає менш глибоким обмін речовин знижується, відбувається застій крові в нижніх кінцівках, що веде до їх зниження працездатності всього організму, що особливо мозку: знижується увагу, послаблюється пам’ять, порушується координація рухів, збільшується час розумових операций.

Отрицательные наслідок гипокинезии проявляється як і опірності молодого організму «простудним і інфекційних захворювань», створюються передумова формуванню слабкого, нетренерованого серця й связаного з цим її подальшого розвитку недостатності сердечно — судинної системи. Гіпокінезія і натомість черезмерного харчування з великим надлишком вуглеводів і жирів в денному раціоні може провадити до ожиріння.

У малорухомих дітей дуже слабкі м’язи. Не може підтримувати тіло у правильному становищі, вони розвивається погана постава, утворюється сутулось.

В друку були опубліковані давольно цікаві спостереження впливу обмеження рухової активності на фізичний розвиток молодого організму. Вчені утановили, що 6 — 7 літні діти, вже прийняті школу, відстають у кар'єрному зростанні і масі тіла, і мізків одноліткам, які відвідують навчальний закладів. Різниця під кінець року виявляється значної: в хлопчаків відмінність у кар'єрному зростанні становить 3,2 див. у своїй тіла 700 грн. У дівчаток — відповідно 0,9 див. і одну кг. 300 гр.

Единственная можливість нейтралізувати негативне явище, виникає у дошкільнят при тривалому і напряжённом розумовому праці, — це ативный відпочинок від зі школи і организованая фізична деятельность.

Руховий режим дошкільника складається восновнос з ранкової фіззарядки, рухливих ігор на шкільних перервах, уроках фізичної культури, заняття у гуртках і спортивні секції, прогулянок перед сном, октивного відпочинок у вихідні.

При систематичних заняттях фізичної культурою і спортом відбувається безперервне вдосконалення органів прокуратури та систем людини. У цьому переважно і є полажительное вплив фізичної культури зміцнення здоровья.

Средние показники зростання і розвитку, а як і деякі функціональні показники у юних физкульнурников значно вища, ніж в їхніх однолітків, котрі займаються спортом: довга тіла юнаків 16−17 років більший на 5,7 — 6 див., маса тіла — на 8- 8,5 кг, а окружність грудної клітини на 2,5 — 5 див., сила стискування пензля руки — на 4,5 — 5,7 кг, життєва ёмкость легких — на 0,5 — 1,4 литра.

В літературі описані такі спостереження: у дошкільнят котрі займаються фізичними вправами становая сила протягом року збільшувалася на 8,7 кг.; у підлітків такого самого віку, займалися фізичної культурою, — на13 кг., а й у займалися, крім уроків фізвиховання, ще й спортом на 23 кг. Наочне обяснение цьому дає наступний эксперемент. При рассматрении під мікроскопом ділянки м’язів тваринного було знайдено, що у одному мм квадратному мышци, що у спокої, нащитывается від 30 до60 капиляров. А на цьому ділянці після посиленою фіз. Роботи мышци нащитывалось до 30 000 капиляров тобто у десятки разів більше. З іншого боку, кожен капиляр збільшився майже 2 десь у діаметрі. Це свідчить про тому, що можуть спокою де вони беруть участь у кровообігу, тоді як у час м’язової нагузки капиляры наповнюються кров’ю, сприяють вступу у мышци поживних речовин. Отже обмін речовин при м’язової роботу з порівнянню зі станом спокою зростає в багато раз.

Мышцы сягають від 40 до 56% маси тіла чоловіки й врятли очікується хорошого здоров’я якщо близько половини складових організм клітин не отримують достатнього харчування і мають хорошою працездатністю.

Под впливом м’язової діяльності відбувається гармонійний розвиток всіх відділів центральної нервової системи. У цьому важливо, що фіз. Нагузки були систематичними, різноманітними і викликали перевтоми. Вищою відділ нервової системи надходять сигнали від органів почуттів та від скилетных м’язів. Кора мозку переробляє величезний потік інформації та здійснює точну регуляцію діяльності організму.

Физ. упрожнения благотворно впливають в розвитку таких функцій нервової системи як сили, рухливість і врівноваженість нервових процесів. Навіть напружена розумова діяльність неможлива без руху. Ось учень сіл й задемался над складним завданням аж раптом відчув потреба проитись кімнатою — так їй легше працювати, думати. Якщо взглинуть на думаючого дошкільника, видно, як зібрано вся мускулатура обличчя, рук тіла. Розумовий працю вимагає мобілізації м’язових усильй, оскільки сигнали від м’язів активізують діяльність мозга.

«Ходьба оживляє і надихає мої думки. Залишаючись у спокої, я не можу думати; необхідно, щоб моє тіло перебував у русі, і тоді розум теж починає рухатися», — визнання великого французкого мислителя Ж. Ж. Руссо як можна краще показує взаємозв'язок мозку з движением.

Достаточная рухової активності є необхідною передумовою гармонійного розвитку личности.

Физические вправи сприяють хорошої роботи органів травлення, допомагаючи перетравлювання і засвоєнню їжі, активізують діяльність печінці та нирок, покращують залоз внутрішньої секреції: щитовидної, статевих, надниркових залоз, граючих величезну роль зростанні й розвитку молодого организма.

Под впливом фізичні навантаження збільшується частота серцебиття, м’яз серця скорочується сильніше, підвищується викид серцем крові в магістральні судини. Постійна тренування системи кровообігу веде до її функціональному вдосконаленню. З іншого боку під час роботи у кровотік включається й кров, що у спокійному стані нециркулирует по судинах. Залучення в кровообіг великий маси крові як тренує серце й судини, а й стимулює кровотворение.

Физические вправи викликають підвищену потреба організму в кисні. Через війну чого збільшується «життєва ёмкость «легких, поліпшується рухливість грудної клітини. З іншого боку, повне расправление легких ликведирует застійні явища у яких, скупчення слизу і мокроти, тобто. служить профілактикою можливих заболеваний.

Лёгкие при систематичних заняттях фізичними вправами збільшуються обсягом, подих стає більш рідкісним і глибоким, що є велике значення для винтеляции лёгких.

Занятие фізичними вправами також викликає позитивні емоції, бадьорість, створює добрий настрій. Тому зрозумілим, чому людина, пізнав «смак» фізичних вправ і спорту, прагне регулярним заняттям ими.

1 ОРГАНИЗАЦИЯ САМОСТОЯТЕЛЬНОЙ ДІЯЛЬНОСТІ ДЕТЕЙ.

И ПЛАНУВАННЯ ВИХОВНОЇ РАБОТЫ.

ПО КЕРІВНИЦТВУ ИГРОЙ.

Мастрество вихователя найяскравіше проявляється у організації самостійної діяльності дететей. Як направити кожної дитини на корисну і цікаву гру, не притлумлюючи її активності і ініціативи? Як чергувати ігри та зовсім розподіляти дітей у груповий кімнаті, дільниці, щоб було зручно грати, не заважаючи одна одній? Як устронять виникаючі з-поміж них непорозуміння та? Від уміння швидко вирішити питання залежить всебічне виховання, творче розвиток кожної дитини. У дошкільної педагогіці є багато методів і прийомів на дітей, вибір яких залежить від конкретної історичної ситуації. Іноді вихователі під час знайомства з передовим педагогічним досвідом (у пресі, під час перегляду відкритих занять, ігор) виявляють нові прийоми керівництва та оформлення ігрових зон і механічно переносить їхнього на свій роботу, без у своїй бажаного результату.

Методичні прийоми приносять результат у випадках, якщо вихователь застосовує їх системно, враховує загальні тенденції психічного розвитку дітей, закономірності формованої діяльності, якщо педагог добре знає і відчуває кожного ребенка.

Оволодівши з допомогою дорослих основними способами дії, притаманних тій чи іншій діяльності, діти можуть використовувати в тих-таки Росії чи кілька змінених умовах. І тому треба, щоб у груповий кімнаті і ділянці було створено умови для різноманітної самостійної діяльності малят. Кожен вид іграшок та посібників слід зберігати у порядку. Це дозволить дітям знайти потрібний предмет, а після гри прибрати його за місце. Важливо продумати, як найбільш раціонально розподілити ігровий матеріал, щоб діти могли зайнятися різноманітної діяльністю, не заважаючи друг другу.

Спокійне місце у групі відводиться для самостійних ігор з дидактичними іграшками, розглядання картинок, ігор. Дидактичні іграшки, книжки зберігаються у відкритому шафі, поруч із столами, що їх діти грають В. Гвоздицький і розглядають книжки. Більше складні дидактичні іграшки, игрушки-забавы би мало бути видно дітям. Лучше, если вони лежати полиці вище зростання дитини, щоб дорослий міг лише допомогти взяти іграшку, але і простежити за грою ребенка.

З дидактичними посібниками і іграшками (пирамидасми, матрьошками, вкладками) діти під наглядом вихователя грають самостійно чи з невеличкий допомогою дорослого. То в малят закріплюються знання, отримані під час занять, й уміння самостійно користуватися дидактичними игрушками.

Материалы для образотворчої діяльності (олівці, папір, дрібні) доцільно зберігати у закритому шафі, оскільки самостійно малята ще вміють користуватися цими предметами за призначенням (для малювання, ліплення), але вже настав вільно малюють крейдою на дошці, паличкою на снігу, песке.

Малюкам потрібні і живі об'єкти для спостереження (рибки, птахи), і природний матеріал (гулі, жолуді, каштаныв). Для розвитку ходьби, бігу і рухливих ігор груповий має вистачити вільного місця. Меблі, великі іграшки та посібники розміщують те щоб діти легко могли проходити з-поміж них, підходитимемо них із різних сторін. Чітке розподіл іграшок та посібників у кімнаті і ділянці, їх розміщення, художнє оздоблення створюють лад і затишок. Але але це означає, кожен вид іграшок та посібників повинен використовуватися ізольовано. Чимало їх ми можуть застосовуватися у сюжетних іграх. Так було в «будинок» діти можуть потрапити через «двері» як обруча чи дуги, а «магазин» — по драбині чи дошці перед входом до будинку. Короткі шнури, палиці, природний матеріал — надзвичайні та не замінні ніякими досконалими іграшками предмети для игры.

Після закінчення гри діти разом із вихователем прибирають все іграшки в відведені місця. Навіть у розпал гри не має бути такою картини; під стільцем валяється кимось забутий заєць, на підлозі - розкидані кубики та інші іграшки. Якщо ж їхні діти розгорнули цікаву гру, спорудивши будівництво і розмістивши іграшки в незвичайних місцях, доцільно її розбирати, аби продовжити гру після сну чи прогулки.

Забезпечення ігровим матеріалом — важливе, не єдину умову, що спонукає малюка до самостійної грі.

Розвиток самостійної діяльності дітей залежить від забезпечення і форми безпосереднього спілкування педагога з кожним дитиною. Це спілкування, хоч би педагогічними прийомами воно ні здійснювалося, має протікати в формі рівноправного доброзичливого сотруднечества дорослого з дітьми. Він повинен спрямовувати малят на самостійне відтворення знань, умінь, способів дії з предметами, отримане під час занять й у спільної прикладної діяльності з дорослою. Педагогові слід заохочувати прояв активності, ініціативи й вигадки детей.

Звертаючись одного дитині чи групі дітей, вихователь каже тихо, ніж відволікати інших від занять. Малята не сприймають звернення, адресованого усім дітям. Дитину треба назвати під назвою, дати індивідуальне доручення. Дітям раннього віку незрозуміла монотонна, невиразна мова, вони чуйно уловлюють веселі, ласкаві інтонації у голосі. Якщо вихователь сам вміє, і любить гратися, він розуміє настрій граючих, спілкується із нею щиро, зацікавлено, не користується стандартними завченими фразами і словами.

Досвідчений вихователь уважно стежить за граючими дітьми. Він ходитиме, стояти, сидіти, але завжди займає таку позицію, щоб, звертаючись до одому дитині або декільком дітям, не випускати з полем зору остольных. До кожного вихованцю протягом самостійної гри можна підійти і звернутися щонайменше 3−5 раз; з заскучавшим дитиною — пограти у «прятки», приласкать його; іншому — показати як правильно скласти піраміду; третьому — впорядкувати костюм, поговорити з нею про враження після поїздки до метро.

Організовуючи самостійну діяльність дітей, вихователь особливе значення надає формуванню доброзичливих відносин з-поміж них. Він показує малюкам, як і разом витрачати час на дидактичні і рухливі ігри, як вдвох подивитися картинки, як пошкодувати який упав однолітка, допомогти ему.

З дітьми звертаються рівно, спокійно, терпляче. Неприпустимі із боку вихователя та інших працівників окрики, роздратований, гучний розмова, постійні осуду. Йдеться вихователя — як зразок для наслідування. Від, як дорослий звертається про дітей, у що свідчить залежить його педагогічний успех. Существует хороше правило; під час занять не відволікати вихователя та дітей. Це стосується й організації і проведення гри, під час якої неприпустимі балачки сторонні теми з помічником вихователя та інші співробітниками. Під час неспання дітей доцільно входити, звертаючись про дітей, входитимуть у гру педагогу-методисту, завідувачу, медичної сестрі, слюсареві та інших співробітникам дитячого сада.

Планироывание системи педагогічних заходів, з одного боку, має спрямовувати дітей на відображення у грі різноманітних, нових їм явищ навколишньої дійсності, з іншого боку, ускладнює засоби і способи відтворення цієї дійсності. Знання дітей про нашому житті, отримані із джерел, визначають зміст ігрових задачь, тему сюжету. Від вмілого ускладнення засобів і коштів рішення ігрових завдань залежить формування самої игры.

Розширення знань дітей передбачається під час занять чи під час спеціальних спостережень. У цьому встановлюється зв’язок між минулим досвідом дітей і «новими знаннями. Набуті відома і враження дітей беруться до плануванні виховної роботи з керівництву игрой.

Игра — явище багатогранне, яку можна розглядати, як особливу форму існування всіх без винятку сторін життєдіяльності колективу. Так само багато відтінків з’являється з грою у педагогічному керівництві виховним процессом.

Величезна роль розвитку й фізичному вихованні дитини належить грі - найважливішим виду дитячої діяльності. вона є ефективним засобом формування особистості дошкільника, його морально-вольових якостей, у грі реалізується потреба на світ. Радянський педагог В. А. Сухомлинський підкреслював, що «гра — це величезна світле вікно, крізь який в духовний світ дитини вливається живлюще потік уявлень, понять про світ. Гра — це іскра, запалююча вогник допитливості і любознательности.».

Виховне значення ігри, під що свідчить залежить від професійного майстерності педагога, від знання їм психології дитини, обліку його вікових і індивідуальних особливостей, від правильного методичного керівництва взаємовідносинами дітей, від чіткої організації та різних игр.

2 МЕТОДИКА ПРОВЕДЕННЯ РУХЛИВИХ ИГР.

Подвижные гри слід добирати такі, що виховують в учнів високі морально вольові якості і, зміцнюють здоров’я, сприяють правильному фізичному розвитку та формування життєво важливих рухових звичок і умінь. Неприпустимо в процесі гри принижувати людську гідність, допускати грубість. Отже, рухливі ігри зіграють великій ролі вчених свідомої дисципліни в дітей віком, що є неодмінною умовою кожної колективної гри. Організоване проведення ігри, під що свідчить залежить від цього, як діти засвоїли її правила, яка є із виявів свідомої дисципліни.). У процесі ігор в дітей віком формуються поняття норми суспільну поведінку, і навіть виховуються певні культурні звички. Проте гра приносить користь тільки тоді ми, якщо вчитель володіє інформацією з педагогічними завданнями (виховним, оздоровчим та освітянськими), котрі наважуються під час гри, з анатомо-физическими і психологічними особливостями учнів, з методологією ігор, піклується з приводу створення дотримання відповідних санітарних умов. Більшість рухливих ігор має широкий вікової діапазон: вони доступні дітям різних вікових груп. Найбільша близькість до тієї або інший гри певному віці визначається ступенем її доступности.

Важное умова успішності ігровий діяльності - розуміння забезпечення і правилами гри. Пояснення їх можна доповнити показом окремих прийомів і безкомпромісність дій. Навчання дітей доцільно починати з простих, некомандных ігор, потім можливість перейти до перехідних і завершити складними — командними. До складнішим ігор слід переходити своєчасно, поки учні вони втратили зацікавленості до вивчених раніше. Це закріпити звички й вміння. Аби вирішити певних завдань, поставлених перед грою, необхідно провести підготовку. Перш ніж вибрати певну гру, слід поставити конкретну педагогічну завдання, рішенню якої вона сприяє, враховуючи склад учасників, їх вікові особливості, розвиток виробництва і фізичну підготовленість. При відборі гри слід враховувати форму проведення занять (урок, перерву, свято, тренування), і навіть, що дуже важливо, дотримуватися відомого у педагогіці правила поступового переходу від легкого до складних. І тому, щоб визначити рівень складності тому чи тому гри, враховується кількість елементів, що входять у її складу (біг, стрибки, метання тощо.). Ігри, які з меншої кількості елементів і де немає розподілу на команди, вважаються легшими. Відбір гри залежить від місця проведення. У невеличкому, вузькому залі чи коридорі робити ігри робилися із вибудовуванням у колони і шеренги, або ті, у яких гравці беруть участь по черзі. У залі чи майданчику — гри великий рухливості з бігом врозтіч, з метанням великими й малими м’ячів, із елементами спортивних ігор й т.п. При відборі гри слід про наявність спеціального інвентарю. Якщо гравці стоять, і чекають довго у чергах на необхідний інвентар, вона втрачає інтерес до гри, що призводить спричиняє порушення дисципліни. Отже, ефективність проведення гри залежить від адекватності вирішення цих організаційних чинників :

— вміння дохідливо та цікаво пояснити гру ;

— розміщення гравців під час його проведення ;

— визначення ведучих ;

— розподіл на команди ;

— визначення помічників і суддів ;

— керівництва процесом гри ;

— дозування навантаження у грі ;

— закінчення гри ;

Перед поясненням учнів слід розмістити у початкове положення, із якого вони будуть починати гру. Пояснюючи, вчитель повідомляє назва гри, її мету і хід, розповідає про роль кожного гравця, його місце. При поясненні і проведення гри вчитель може тупцювати у тому місці, із якого американцям гравці міг би його добре побачити й чути. Для кращого засвоєння гри розповідь можна супроводжувати показом окремих складних рухів. Особливу увагу гравців треба звернути на правил гри. І якщо гра проводиться вперше, вчитель перевіряє, чи всі гравці розуміють її правила. Є кілька способів визначення ведучого, просто вважають в залежність від умов занять, характеру ігри та зовсім кількості гравців. Учитель може призначити провідним однієї з гравців свій розсуд, коротко обґрунтувавши свій вибір. Ведучого також може бути вибраний самі гравці. Проте цього необхідно, що вони добре знали одне одного, інакше їх вибір який завжди буде удачной.

Можно призначити ведучого за результатами попередніх ігор. Цей вибір стимулює учнів домагатися кращих результатів. Часто застосовують жеребкування як рахунки. Ролі ведучого може бути різноманітні і сприяти формуванню організаторських звичок і активність. У командних іграх і естафетах змагаються собою дві і більше команди, а розподіл гравців на команди може здійснюватися учителем однією з наступних способів :

— з допомогою розрахунків ;

— фігурного маршировкой ;

— за вказівкою керівника ;

— за вибором капітанів, які по черзі добирають собі гравців ;

Все способи розподілу на команди треба вводити відповідно характеру иd умов проведення гри, а також складу гравців. У складних іграх з велику кількість гравців необхідно залучати суддів — помічників, вважають окуляри або, спостерігають за порядком і станом місця для игры.

Помощники і судді призначаються з учнів, звільнених станом здоров’я від виконання фізичних вправ середньої та великої інтенсивності, котрим фізична навантаження що його гри протипоказане. Якщо таких учнів немає, то помічників і суддів призначають у складі игроков.

Руководство грою, безперечно, надзвичайно тяжкий разом із тим вирішальний той час у роботі педагога, бо тільки це може забезпечити досягнення запланованого педагогічного результату. Керівництво грою включає кілька обов’язкових елементів :

— нагляд діями учнів, гравців ;

— усунення помилок ;

— показ правильних і колективних прийомів ;

— припинення проявів індивідуалізму, грубого ставлення до гравцям ;

— регулювання навантажень ;

— стимулювання необхідного рівня змагальної активності протягом усього гри ;

Направляя ігрову діяльність, вчитель допомагає вибрати спосіб розв’язання ігровий завдання, домагаючись активності, самостійності творчої ініціативи гравців. У окремих випадках може включитися у гру сам, демонструючи як найкращий діяти у одного чи іншого випадку. Важливо своєчасно виправляти помилки. Краще це робити під час спеціального перерви, а (гравця нині залишатися у своїх місцях).Пояснювати помилку потрібно стисло, демонструючи правильні дії. Якщо цих прийомів недостатньо, застосовують спеціальні вправи, окремо аналізують той чи інший ситуацію і пояснюють спеціальні дії. Відповідальним моментом в керівництві рухливими іграми є дозування фізичної навантаження, визначення якого є складнішим, ніж у фізичні вправи, які пов’язані з ігровими діями. Ігрова діяльність своєї емоційністю захоплює дітей і вони відчувають втоми. Щоб уникнути перевтоми учнів, необхідно своєчасно припинити гру або змінити її інтенсивністю і характеру навантаження. Регулюючи фізичну завантаження у грі, вчитель може використовувати різноманітні прийоми: зменшувати чи збільшувати час, відведений на гру; змінювати кількість повторень гри, розміри майданчики і довжину дистанції, яку пробігають гравці; корегувати вага і кількість предметів, ускладнювати чи спрощувати правил гри і перешкоди, вводити короткочасні паузи на відпочинок чи уточнення чи аналізу ошибок.

Окончание гри то, можливо своєчасної (якщо гравці отримали достатнє фізичну й емоційне навантаження). Передчасне чи раптове закінчення гри викликає невдоволення в учнів. Щоб уникнути цього, педагог має вкластися в час, відведений для гри. Після закінчення гри необхідно підбити підсумки. При повідомленні результатів слід зазначити командам і окремих гравцям допущені помилки й негативні і позитивні моменти у тому поведінці. Бажано відзначити кращих провідних, капітанів, суддів. ак вже зазначалося, рухливі ігри йдуть на рішення освітніх, виховних і оздоровчих завдань в відповідно до вимог програми. Залежно від завдань й правничого характеру гри, її фізичною та емоційною навантаження, складу учнів може бути включено до усі частини тренування. Підготовча частина — гри невеличкий рухливості і труднощі, які мають сприяння зосередженості уваги учеников.

Найхарактернішими видами рухів тих ігор є ходьба, біг з нескладними додатковими вправами. Більшість — ігри робилися із бігом на швидкість, з подоланням перешкод, метанням, стрибками та інші видами рухів, які прагнуть великий рухливості. Ігри більшості мають надавати сприяння вивченню й удосконалення техніки виконання розв’язання тих чи інших движений.

Заключительная частина — гри незначною і середній рухливості з простими рухами, правилами і організацією. Вони мають сприяти активному відпочинку після інтенсивної навантаження в більшості і завершенні його з добрим настроєм. Усебічного виховання і гармонійного розвитку учнів можна лише у процесі багаторічного, систематичного і організованого навчання рухливими играми.

Игры на місцевості належать до рухливих, разом із тим вони відрізняються них як змістом, і завданнями, які вирішують, і навіть умовами, методологією. Вони відбуваються у найрізноманітніші місцях звичайному місцевості, лісом тощо. Майже всі гри, які проводять на місцевості, передбачають наявність в дітей певної підготовки, знань і звичок. Серед дітей гри на місцевості користуються великий популярністю, викличуть у них задоволення та, крім того, дуже корисно впливають з їхньої загальне розвиток, розвиваючи ініціативу, вміння спритно пересуватися, добре маскуватися, правильно орієнтуватися у різноманітних ігрових ситуаціях, долати певні перешкоди, пов’язані з допомогою умов і завдань ігри та зовсім т.п. Ігри на місцевості передбачають змагання, виборювання командного першості. Діти активну участь у змаганні за оволодіння прапором чи пакетом. Під час цих ігор вони швидко вважаються, стрибають, роблять перебіжки, переповзають. Інші гри більш спокійніші. До них, наприклад, можна віднести пристосування до тієї місцевості, перехід до явно певному маршруту з допомогою компаса і др.

Каждую гру на місцевості треба підготувати заздалегідь, навіщо у перші дні перебування у оздорови ниці дітей необхідно їх ознайомити та околицями, заборонені місця у лісі, біля водоймищ чи районі городів, садів, ріллі та т.п. Для цього він слід провести кілька прогулянок чи походів. Напередодні гри її керівник (тренер) повинен провести докладний розвідку місцевості, намітити вихідні пункти груп (команд), передбачити місця збору. Після цього потрібно намітити склад команд, проаналізувати з усіма гравцями правил і умови гри, тобто способи пересування, маскування, орієнтування за картою, способи розвідки, користування компасом. Тренер чи кілька тренерів повинні підготувати суддів — посередників, які добре знало хід гри, її завдання, вміли завжди оцінити й знайти правильний вихід із будь-якого становища. Бажано, щоб судь — посередники самі не брали участь у грі, лише стежили над виконанням правив і дисципліни гравцями разом із тренером визначили перемогу тому чи тому команди. Судь — посередники повинні мати нарукавну пов’язку або інший знак, який виділяв та їхні серед гравців. Кожна гра на місцевості має починатися і закінчуватися за заздалегідь певними сигналами. Після закінчення гри тренер разом із усіма гравцями повинен проаналізувати їх перебіг, визначити переможців (групи чи команди), окремих гравців, які у особливості успішно виконували завдання. і суддів — посередників, які вдало впоралося з своїми обов’язками, і навіть сказати про те, хто здобув зауваження. Дотримання дисципліни, правив і умов гри на місцевості сприяє її якісному проведенню і підсилює інтерес детей.

3 РОЗВИТОК ДИТЯЧОГО ТВОРЧОСТІ Й ІГРОВОГО ЗАМЫСЛА.

Первеночальные паростки творчості можуть з’явитися у різної діяльності дітей, для цього є необхідні умови. Від виховання залежить успішний розвиток таких якостей, що у майбутньому забезпечать участь дитини на творчому труде.

Н.К. Крупська у мові цього разу третьої конференції по дошкільному вихованню (1926 р.) порушила питання у тому, що у дошкільному віці треба формувати таких здібностей, потрібних на підготовку «умілих працівників» у всіх галузях праці. «…Якщо ми поспостерігаємо, як та чи інша здатність, ми бачимо, що вирішальний часто-густо якесь переживання раннього детства"[1]. М. К. Крупська неодноразово вказувала вимушені всіляко заохочувати і розвивати дитяче творчество.

Психологические і педагогічні дослідження, і навіть практика наших дитсадків доводять, що початок розвитку творчі здібності дітей вихоплює дошкільний вік, коли змінюється характер своєї діяльності проти раннім дитинством. Цей новим типом діяльності К. С. Виготський характеризує як до творчої діяльності, «якщо пам’ятати те що, що у всіх напрямах дошкільника виникають цілком своєрідні відносини думки до дії, саме можливість втілення задуму, восможность йти від думки до ситуації, а чи не від цієї ситуації до мили. Чи ви гри, візьмете ви малюнки, візьмете ви працю, — скрізь і в усьому ви матимете працювати з цілком новими відносинами, які виникають між мисленням і діями ребе нка"[2].

Воображение старших дошкільнят набуває дедалі активніший характер, вони розвивається спроможність до творчої діяльності. «Це і тим, що це більшої уваги діти починають приділяти ідеї, тобто. задуму свого твору. Звісно, ні дошкільник, ані шеляга навіть школяр не намагається передати якусь відвернену думку образне формі. Ідейний задум 6−7-летнего дитини зазвичай вичерпується сюжетом його малюнка, гру чи рассказа"[3].

Глубокий і складного процесу перетворення і засвоєння життєвих вражень відбувається у іграх. Творче початок виявляється у задумі - виборі теми гри, малюнка, відшукати способів здійснення задуманого, у тому, що не копіюють побачене, і з великий щирістю і безпосередністю, не переймаючись глядачів і слухачах, передають своє ставлення до зображуваному, свої і чувства.

В на відміну від дорослих діти неспроможні переважають у всіх деталях обміркувати предстаящую роботу чи гру, вони намічають лише загальний план, який у процесі діяльності. Завдання вихователя — розвивати здібності дитини, целенаправленноне уяву, спонукати їх у кожній справі йти від думки до действию.

Детское творчість грунтується на наслідування, яке слугує важливий чинник розвитку, зокрема її художніх здібностей. Завдання педагога, — спираючись на схильність дітей до наслідуванню, прищеплювати їм навички та вміння, без яких неможлива творча діяльність, виховувати вони самостійність, активність при застосуванні цих знань і умінь, формувати критичне мислення, целенаправленность.

Обучение грає величезну роль «розумної творчої діяльності» дитини. «Творче початок пронизує процес засвоєння навыков"1. При правильному навчанні творчість дітей сягає щодо високого рівня. «Свідомість грає провідної ролі у діяльності людини у цілому, тим більше творчої, де потрібно політ думки, сила уяви, спирається на досвід минулого і знання. Здатність аналізу, критичного ставлення до якістю роботи, які в дитини наростають, прокладають шлях до нових досягненням у цій про бласти, дають перспективу подальшого розвитку створення та зміцнення творчі здібності ребенка"2.

Таким чином, у віці закладаються самі основи творчої діяльності" дитини, які проявляються у розвитку здатність до рішенню та його реалізації, насамперед у вмінні комбінувати знання і її уявлення, в щирою передачі своїх чувств.

Интересные думку про здібності дітей творчості висловлюють митці. К.С. Станіславський радив акторам навчатися в дітей, гру яких завжди відрізняє віра і справді. Поет П. Антокольский стверджував, що мають обдарованістю у тому чи галузі мистецтва. «Дитяча обдарованість виявляється у спостережливості дітей, й у зіркому схоплюванні ними й характерних ознак, в гострому музичному слуху, у незвичайному розвиненому інстинкті подражания"3.

Творческое уяву дитини особливо яскраво виявляється розвивається у грі, конкретизируясь в цілеспрямоване ігровому замысле.

Таким чином, в іграх дошкільнят задум отримує значного розвитку — від випадково, за асоціацією виникає мети до свідомо задуманої теми гри, від наслідування діям тієї чи іншої людини до його переживань, чувств.

В грі діти виявляються емоції, які у життя ще недоступні им.

Испытывает чи дитина ці чувсва або тільки зображує їх? Яке вплив надають на формування його морального облика?

И.М. Сєченов довів, що ігрові переживання залишають глибокий слід у свідомості дитини. Багаторазове повторення дій дорослих, наслідування їх моральних якостям впливають освіту так само якостей у ребенка4.

Игровое творчість виявляється у пошуках коштів на зображення задуманого. Діти реалізують свій задум з допомогою промови, жестів, міміки, використовуючи різні предмети, споруди, постройки.

Чем старше і більше розвинені діти, тим вимогливіші вони схильні до предметів гри, то більше вписувалося подібності шукають з дійсністю. Отсюду природно виникає прагнення самим зробити потрібні речі. Один із тенденцій розвитку гридедалі більша зв’язок її ніяк не. Завдання вихователя — підтримати це дитину до самостійного виготовлення іграшок, допомогти то этом.

Таким чином, ігрове творчість розвивається під впливом виховання і навчання, рівень її залежить від придбаних знань і щеплених умінь, від сформованих інтересів дитини. З іншого боку. У грі з особливою силою виявляються індивідуальні особливості дітей, також що впливають розвиток творчого замысла.

4 ИГРЫ.

.В середньої групі гри дітей стають різноманітнішими. Розвиток промови, достатній запас знань вихованців дозволяють педагогам формувати у них складніші вміння в різний видах ігор: сюжетно-рольових, дидактичних, рухливих. Діти починають розрізняти характерні риси кожного виду ігри та зовсім використовувати у своїй діяльності відповідні ігрові кошти та средства.

Полноценного розвитку гра дітей лостигает лише, коли вихователь систематично і цілеспрямовано формує цієї діяльності, відпрацьовуючи її основні компоненти. Так, при сюжетно-рольовою грі вона виділяє для хлопців і натомість цілісного сюжету забезпечення і способів рольового взаємодії; в дидактичних іграх помогае їм виділити й усвідомити правила, визначити послідовність діянь П. Лазаренка та кінцевий результат, під час організації та проведення рухливих ігор знайомить із змістом правив і вимог до ігровим діям, розкриває сенс ігровий символіки і функції ігрових атрибутів, допомагає оцінювати досягнення однолітків. Поруч із вихователь керує, і самостійними іграми дітей, обережно спрямовуючи в потрібному руслі з допомогою організації ігрового простору й спеціального підготовчого етапу игры.

4.1 СЮЖЕТНО-РОЛЕВЫЕ ИГРЫ.

У першому півріччі учбового року вихователь інтенсивно формує в дітей віком ігрові вміння головним чином рольовий поведінка. Він охоплює дітей у спільну гру чи пропонує сюжет як невеликого рассказа.

У молодших групах в дітей віком вже сформовані основні ігрові вміння, які дозволяють розгортати у процесі гри ряд взаємозалежних умовних предметних дій, відносити їх до певного персонажа (ролі).

Перед педагогом поставлено завдання — стимулювати творчу активність дітей у грі. Цьому сприяє розгортання ігри робилися із включенням до неї різних ролей: із різних сфер соціального життя, із різних літературних творів, казок, і навіть з'єднання казкових і дійсних персонажів. Наприклад, вихователь дитсадка і міліціонерів, пожежник і довбня-яга, Буратіно і врач.

Включення у єдиний сюжет таких ролей активізує уяву дітей, їх фантазію, спонукає придумувати нові, несподівані повороти подій, які об'єднують і роблять осмисленим спільне існування й взаємодія таких різних персонажів. У цьому вихователь враховує ігрові інтереси дітей, які у звичайних спільних іграх часто вже не можуть реалізуватися. Педагог у спільній з дітьми грі має виявити, як можна розгорнути сюжет з цими, начебто, непоєднуваними ролями. Він всіляко заохочує дітей, які вводять у попередній план гри нові ситуації, події та дійових осіб, так как4 це є показник вільного володіння ігровими спосабами роботи і творчу активність ребенка.

Створення обстановки для сюжетно-рольовою гру чи конструювання саме ті предметів під час вже развернувшегосясюжета допомагає чіткіше визначити ігрову ситуацію цікавіше здійснити ігрові дії, точніше узгодити задум гри, між її учасниками. Зазвичай цієї мети використовують будівельний матеріал готові деталі іграшок. У цьому важливо пам’ятати, що обстановка мусить бути як зручною для гри, а й схожій справжню, бо діти відразу можуть сприймати суто символічну, уявну ситуацію. Особливо це стосується до груповим ігор, де важливо задля всіх учасників позначити ситуацію ігри та зовсім предметы.

4.2 ТЕАТРАЛІЗОВАНІ ИГРЫ.

Театралізовані гри акторів-професіоналів у на відміну від сюжетно-ролевыхъ пропонують наявність глядачів (однолітки, молодші діти, батьки). У тому процесі в дітей віком формується вміння працювати з допомогою образотворчих коштів (інтонації, мимики, жеста) точно відтворювати ідею художнього твори авторський текст. Ця складна діяльність вимагає обов’язкової участі дорослого, особливо у підготовчий її період. Щоб театралізовані гри стали по-справжньому видовищними, потрібно навчити хлопців як способам виразного виконання, а й сформувати вони вміння готувати місце для уявлень. Усе це для дітей середнього дошкільного віку є нелегкої завданням.

4.3 ДИДАКТИЧЕСКИЕ ИГРЫ

У середній групі вихователь організовує і проводить дидактичні гри як під час занять, і поза ними, вправи дітей у впізнавання, розрізненні й визначенні форми, величини, кольору, простору, звуків. М допомогою дидактичних ігор діти навчаються порівнювати і групувати предмети як у зовнішнім ознаками, і за призначенням, виконувати завдання; вони виховується зосередженість, увагу, наполегливість, розвиваються позновательные способности.

4.4 МУЗЫКАЛЬНО-ДИДАКТИЧЕСКИЕ ИГРЫ.

Музыкаль-дидактические гри освоюються дітьми поступово. Ознайомлення з новою грою точиться переважно у време музакальных занять. Педагог знайомить дітей із правилами игрыб ставить їх певну дидактичну завдання. Спочатку вихователь є ініціатором проведення гри акторів-професіоналів у групі, на прогулянці чи інші режимні процеси. Згодом діти можуть самостійно відігравати й без допомоги педагога, обравши ведучого у своїх товаришів. Навички, отримані дітьми у процесі розучування музыкально-дидактических ігор, дозволяють успішніше виконувати завдання, пов’язані з різними видами музичної деятельности.

5 РОЛЬ ІГРИ У ВОСПИТАНИИ.

ПОЛОЖИТЕЛЬНОГО ВІДНОСИНИ До ШКОЛЕ.

Подготовить дитину до школи — це що означає виховати в нього усвідомлене позитивно ставлюся до навчальної та суспільної діяльності, змусити його зрозуміти важливість та необхідність навчання у школі: викликати в нього намір стати школярем; порушити симпатію до учнів, прагнення бути схожим ними, повага до особистості та професії вчителя, розуміння суспільно корисною значимості його праці; розвинути потреба у книзі, прагнення навчитися читать.

Успешность дітей до школи багато чому визначається тим, наскільки педагог враховує своєрідність діяльності дошкільнят і зокрема, як і використовує цієї мети гру. Підвищена увага до навчального процесу у підготовчій до школи групі іноді наводить до того що, що значення творчої, сюжетно-рольовою гри незаслужено принижується. Тим часом вона несе у собі величезні виховні можливості саме у підготовці дітей до школе.

Через гру та у грі поступово готується свідомість дитину до майбутнім змін умов життя, відносин із однолітками і з дорослими, формуються якості особистості, необхідні майбутньому школяреві. У грі формуються такі качества, как самостійність, ініціативність, організованість, розвиваються здібності, вміння колективно. Усе це слід майбутньому первокласснику.

Методы і прийоми, застосовувані педагогом ознайомлення дітей із шкільної, повинні доповнювати одне одного. Різні заняття потрібно мати з натугою і грою. Знання, отримані дітьми під час екскурсій, спостережень, цільових прогулянок, слід поповнювати й уточнюватимемо, читаючи їм твори красного письменства, розказуючи їм, ведучи листування за дітьми інших дитячих садов.

Игра виявляє ставлення дітей до зображуваному й те водночас сприяє закріплення та розвитку таке ставлення. Дітям подобається знову і знову переживати захоплення, радість, захоплення, подив, що вони відчули під час знайомства з явищем, об'єктом, подією. Цим пояснюється їх стійкий інтерес до ігор. Саме грі діти практично реалізують те, що хотіли б побачити у шкільництві, у першому классе.

Любовь і дбайливе ставлення до книзі зберігається в дітей віком і у школі. Ті, які у дитсадку з інтересом працюють із підручником; у час різнобічного читання молоді пропонують різні форми роботи з книжкою; виступають організаторами вікторин за творами улюблених письменників; оформляють виставки книг.

Потребность дітей у книзі, бажання й уміння знаходити у своєму ній відповіді ці запитання, дбайливе ставлення до книзі з перших днів навчання у школі допомагають вчителю зацікавити їх читанням, викликати прагнення швидше навчитися читати, підтримати і розвинути інтерес для отримання нових знаний.

ВЫВОДЫ.

Народные рухливі ігри, як важлива, складова виховної системи, тісно пов’язані з уявленнями народу про роль генетичної спадковості, впливом до процесів виховання середовища, про особливості дитячої психіки і моторики..

В багатющому фонді народних рухливих ігор концентруються глибинні народні знання про сутності людської особи і правила її тілесного та духовної воспитания..

Подвижные гри, елемент народної творчості, сильні своєї неупередженість істиною, яка відгранювалась у процесі найбільш типового, реального прожитого..

Это є однієї з специфічних чорт, яка відображена в рухливих іграх свободою виховної діяльність у напрями диференціації виховного процесу у залежність від психоматичних особливостей ребенка..

Ведь рухливі ігри, як фізичного виховання мають низку особенностей..

Наиболее характерні їх складаються з активності і самостоятельност, і неперервності змін умов деятельности..

Выбор тому чи тому гри визначається конкретними завданнями та умовами проведения..

Зміст ігор змінюється одночасно зі зростанням та розвитком дитини. Коли перших етапах ігрова діяльність носить спрощений характер, то більш пізній вона досить збагачується як за формою, і за змістом. Ці зміни визначаються зростаючій роллю свідомості у житті дитині. Виняткова роль належить ігор становлення й зміцненні дитячого колективу, адже ігор завжди властивий елементи здорового суперництва, цікавого змагання. Ігрові змагання, як цілком слушно підкреслював В. О. Сухомлинський, участь дітей загальних дій, взаємної виручки, підтримки, організованості, дисципліни, винахідництва, дотримання інтересів колективу. Ігрова діяльність завжди пов’язані з виникненням та розвитком мігравцями певних відносин. Вона сприяє активному спілкуванню дітей, встановленню контактів. Не переважають у всіх дітей, особливо на початковому етапі, однаковий нахил до зближення. Одні діти товариські, інші замкнені, сором’язливі. Під час гри вдається включити всіх учнів в колективну діяльність, допомогти зайняти належне у своїх ровесників. У рухливих іграх є ніколи й переможені і переможці. Конче важливо навчити дітей не хвалитися, якщо вони виграють і, навпаки, якщо поразка — не впадати у відчай. Особливо слід домагатися, щоб діти зберігали дружнє ставлення до переможців і до тих, хто програв, причому всі взаємини мають ґрунтуватися на доброзичливості, глибокому поваги до однокласникам, товаришів. З допомогою рухливих ігор розвиваються різноманітні рухові якості, і швидкість і спритність. Одночасно закріплюються і вдосконалюються рухові звички; рухові якості виявляються все повніше і різноманітніше. Руху звички формуються гнучкими, пластичними. У зв’язку з вимогами, висунутими до людини високо автоматизованої роботою, особливо значним є розвиток зрительно-двигательной координації й поява так званої «умілості». Складні й різноманітні руху на ігровий діяльності. Вони, зазвичай, можна задіяти все м’язові групи. Це сприяє гармонійного розвитку опорно-рухового апарату. Умови ігрового змагання вимагає від учасника досить великих фізичних навантажень. Навперемінне зміна моментів відносно високій інтенсивності з паузами відпочинку та своїми діями, які прагнуть невеликого напруги, дозволяє гравцям виконувати великий роботи вистачить. Змінний характер навантаження найбільше відповідає віковим особливостям підростаючого організму, що тому виявляє сприятливий впливом геть вдосконалення діяльності функціональних систем кровообігу і крижаний подих. Гігієнічне значення ігор посилюється можливістю їх, використання мови у природничих умовах. Ігри на лижах, лісом, у воді й т.д. — ні із чим незрівнянне засіб гарту створення та зміцнення здоровья.

ЛИТЕРАТУРА

:

1. Азаров Ю. П. Гра і праця. — М.: Знання, 1973.

2. Божович Л. И. Особистість і його формування у дитячому віці. — М., 1968.

3. Виховання дітей у грі: Посібник для вихователя дет. саду/ Сост. А. К. Бондаренко, А.І. Матусик. — 2-ге вид., перераб. і доп. — М.: Просвітництво, 1983.

4. Виготський К. С. Гра та в психологічному розвитку дитини// Питання психології: — 1966. — № 6.

5. Геллер О. М. Наш друг — гра. — Мінськ: Народна асвета, 1979.

6. Гельфан О. М., Шмаков С. А. Від гри до самовихованню. — М.: Педагогіка, 1971.

7. Змановский Ю. Ф. Вуоспитаем дітей здоровими. — М.: Медицина, 1989.

8. Кон І.С. Дитина б і суспільство. -М., 1988.

9. Шмаков С. А. Гра і. — М.: Знання, 1968.

10. Яновська М. Г. Творча гра вчених молодшого школяра: Метод. посібник для учителів і воспитателй. — М.: Просвещение, 1974.

11. Матвєєв О.П., Мельников С. Б. Методика фізичного виховання: -М. Просвітництво, 1992.

12. Матвєєв В.Ф., Гойсман О. Л. Профілактика шкідливих звичок школярів: -М. Просвітництво, 1987.

13. Минаев Б. М., Шиян Б. М. Основи методики фізичного виховання школярів: -М. Просвітництво, 1989.

14. Міль Х. Сім програм здоров’я — 2-ге видання перекл. з ньому.: -М, ФиС, 1983.

15. Муравов І.Б. Можливості організму людини (нове у житті, науці, техніці) сірий. фізкультура і спорт: -М, Знання, 1988.

16. Моногаров В. Д. Втома він: -До, Здоров’я, 1986.

17. Основи теорії методики фізичної культури. Під ред. А. А. Гужаловского: -М, ФиС, 1986.

18. Торнавский Ю. Б. Мистецтво бути здоровим: -М, Знання, 1986.

19. Теорія й методику фізичного виховання. Б. А. Асимарин, Ю. О. Виноградов, З. Н. Вяткина: -М, Просвітництво, 1984.

20. Козленко Н. А. Теорія та фізичні методи фізичного виховання у перших класах: -До, Вищу школу, 1984.

21. Брижатый О. В., Пидлисный В.І. Методи контролю у фізичному вихованні і спорте.

22. Баранов В. М. У оздоровчої фізкультури: -До, Здоров’я, 1991.

23. Борисенко А. Ф., Цвек С. Ф. Руховий режим учнів початкових класів. Навч. — метод. Посібник. -До, Радянська школа, 1989.

24. Вайнбаум Я. С. Дозування фізичні навантаження школярі: -М, Просвітництво, 1991.

25. Волков Л. В. Основи спортивної дітей і підлітків: -До, Вищу школу, 1993.

26. Глухів В.І. Фізична культура, в формуванні здорового життя: -До, Здоров’я, 1989.

27. Ковальов В. Д. Спортивні гри: -М, Просвітництво, 1988.

28. Теорія й методику фізичного виховання. Підручник для інститутів фізичної культури. Під загальною ред. Л. П. Матвєєвій і А. Д. Новикова: -М, ФиС, 1976.

29. Рощупкин Г. В., Гогин А. В. Навчання стрибків в 1-ом класі. Фізична культура, в школі, 1988.

30. Теорія й методику фізичного виховання. Навчальний посібник для студентів факультету фізичного виховання педагогічних інститутів. Під ред. Ашмарина Б. А.: -М, Просвітництво, 1979.

[1] Крупська М. К. Пед. тв. М., 1959.

[2] Виготський К. С. Обрані психологічні дослідження. М., 1956.

[3] Люблінська А. А. Нариси психологічного розвитку. 2-ге вид. М., 1965.

1 Ветлугина Н. А. Про теорії та практиці художньої творчості дітей. — Дошкільна виховання, 1965, № 5.

2 Флерина Е. А. Естетичне виховання дошкільника. М., 1961.

3 Естетичне виховання у ній. М., 1963.

4 Сєченов І.М. Рефлекси мозку. — Избр. Произв. М., 1953.