Використання методів прогнозування в процесі прийняття управлінських рішень та визначення шляхів оптимізації їх використання

ЗМІСТ

Вступ

Розділ 1. Теоретичні аспекти дослідження методів прогнозування та прийняття управлінських рішень

1.1 Характеристика змісту, форми і алгоритму прийняття управлінських рішень

1.2 Сутність, різновиди та функції прогнозування при прийнятті управлінських рішень

1.3 Методи прогнозування та прийняття управлінських рішень Розділ 2. Бухгалтерський облік у системі прогнозування та прийняття управлінських рішень

2.1 Нормативне регулювання бухгалтерського обліку в системі прогнозування та прийняття управлінських рішень

2.2 Методика ведення бухгалтерського обліку для прийняття управлінських рішень

2.3 Організація бухгалтерського обліку в системі прогнозування та прийняття управлінських рішень Розділ 3. Економічний аналіз у системі розробки та прийняття управлінських рішень

3.1 Економічний аналіз як невід'ємна складова управління діяльністю підприємства

3.2 Теоретичні аспекти аналізу, прийняття та реалізації управлінських рішень

3.3 Аналіз ступеня обґрунтованості системи прийняття управлінських рішень

ВИСНОВКИ Список використаних джерел Додатки

Вступ

Існування людства невід'ємно пов’язано з розробкою, прийняттям та реалізацією управлінських рішень. Кожен із нас протягом дня приймає їх десятки, а протягом життя — і тисячі. Деякі з них прості, інші більш складні і вимагають ретельного обдумування. Вони пов’язані як з бізнесом та управлінням, так і з особистими і суспільними потребами. У давнину люди приймали рішення, покладаючись на інтуїтивні почуття, прогнози астрологів. Оскільки люди самі створюють історію, вони завжди прагнуть знати результати своєї діяльності та передбачити майбутнє. На різних етапах, управлінці намагаються з’ясувати та передбачити перспективи розвитку підприємств, які вони очолюють.

Актуальність дослідження прогнозування в прийнятті управлінських рішень обумовлена змінними процесами у світовій економіці, що призвели до погіршення її соціально-економічного розвитку, зменшення обсягів виробництва і споживання продукції, зниження ефективності діяльності підприємств. Ринок регулює економічні відносини на короткий період. Для здійснення функцій регулювання економічними процесами необхідно знати майбутнє багатьох економічних явищ з тим, щоб прийняти правильне рішення у теперішньому. Тому прогнозування необхідне на всіх ієрархічних рівнях управління, особливо в прийнятті управлінських рішень. Важливе значення на даний час в умовах загальної світової фінансово-економічної кризи має управлінський фактор, зокрема підвищення обґрунтованості та ефективності управлінських рішень. Про що свідчить підвищений попит на антикризових менеджерів, що мають навички управління та прийняття ефективних рішень в умовах обмеженості наявних ресурсів. При прийнятті управлінських рішень завжди важливо враховувати ризик. Ризик — це рівень визначеності, з якою можна прогнозувати результат. У ході оцінки альтернатив і прийнятті рішення менеджер повинен прогнозувати можливі результати в різних обставинах. Ці обставини традиційно класифікуються як умови визначеності, ризику або невизначеності. Майбутнє можна зрозуміти, тільки проаналізувавши минуле і сучасне, оскільки воно з’являється на основі їх діалектичної зміни.

Бухгалтерський облік є особливо важливою функцією ефективного управління виробничими і комерційними структурами, знаряддям контролю за раціональними і економічним використанням ресурсів з метою досягнення комерційного успіху і виконання фінансових обов’язків перед державою. Бухгалтерський облік повинен всебічно і повно охоплювати та систематизувати господарську діяльність виробничо-комерційного підприємства, об'єднання, забезпечувати управління інформацією, здатною контролювати і оцінювати їх господарську діяльність. Чітка побудова бухгалтерського обліку підвищує роль його як основного засобу контролю за додержанням режиму економії і комерційного успіху в усіх підприємствах.

Стан виробництва характеризується його ефективністю, психологічними параметрами, ступенем використання досягнень науково-технічного прогресу, місцем і роллю працівника у виробничих процесах. В умовах обмеженості ресурсів і досягнення прогнозованої ефективності, виникає потреба постійного зіставлення витрат і отриманих результатів. Ця проблема посилюється під впливом інфляції, коли дані про виробничі витрати необхідно повсякденно звіряти з даними майбутніх витрат, що великою мірою залежать від впливу зовнішнього середовища. Можливість усунення або передбачення впливу багатьох негативних внутрішніх та зовнішніх факторів з’являється завдяки раціонально організованому обліку та аналізу всіх процесів на підприємстві.

Питаннями управлінського обліку займаються провідні вітчизняні вчені, серед яких Чумаченко М. Г. «Економічний аналіз», Цвєткова Н. І. «Сучасна організація обліку та складання звітності для прийняття управлінських рішень», Хміль Ф.І. «Основи менеджменту», Сопко В. В. «Бухгалтерський облік», Балченко С. «Економічне прогнозування і планування», Рудницький В. «Методологія і організація управлінського обліку», Мних Є. В. «Економічний аналіз», Кривовязюк І. В. «Антикризове управління підприємством», Зубілевич С. Я., Голов С. Ф. «Основи управлінського обліку», Коблянська О.І. «Фінансовий облік», Головко В.І., Шаманська В. М. «Фінансово-економічна діяльність підприємства: контроль, аналіз та безпека», В. Г. Швеця «Теорія бухгалтерського обліку», Савицька Г. В. «Економічний аналіз діяльності підприємства», «Теорія економічного аналізу» Купалова Г.І., Засадний Б. А., Гура Н. О., Дорош Н.І., Дрозд І.К., Шарманська В. М., Голубнича Г. П., Базилевич В. Д., Єщенко П.С., Ільїн В.В., Чухно А. А. ін.

Дослідження проведено, зважаючи на досвід та практичні рекомендації вітчизняних науковців, доповнені методологічним аналізом діючої практики організації облікового процесу в господарстві, реального стану розвитку управлінського обліку, а також вивчення проблем формування та удосконалення основних положень цього процесу.

Головні питання які ми спробуємо розв’язати в даній магістерській роботі, — полягають в неузгодженості між нагальною суспільною потребою в прийнятті якісних управлінських рішень, що ускладнено в умовах одночасної дії багатьох суперечливих факторів та необхідності аналізу великих обсягів інформації, що швидко змінюється та втрачає свою актуальність. Тому що низька якість великої частини управлінських рішень, призводить до небажаних наслідків в результаті їх прийняття, або, іншими словами, до розриву між очікуваним результатом та реальним і прийнятті якісних управлінських рішень в операційній, інноваційній, інвестиційній, фінансовій, маркетинговій, кадровій, інформаційно-телекомунікаційній і зовнішньоекономічній системах, що діють в умовах ринкової економіки, дає можливість створення умов для ефективного функціонування і розвитку будь-якого підприємства. Менеджерська діяльність базується на підготовці та здійсненні необхідного управлінського рішення на основі його економічного обґрунтування і подальшій послідовній систематизації дій або висновків, спрямованих на одержання прибутку. Ця діяльність має ґрунтуватися на безперервному зародженні менеджерських ідей, економічному обґрунтуванні стратегічної оцінки ідей в цілому, в тому числі визначенні реальності впровадження менеджерських ідей в практику, з урахуванням своїх можливостей та в умовах подолання підприємством економічних ризиків і небезпеки кризових явищ і ситуацій.

Метою дослідження є оцінка і узагальнення інформації щодо використання методів прогнозування в процесі прийняття управлінських рішень, та визначення шляхів оптимізації їх використання.

Завданнями дослідження є:

— визначення понять «управлінське рішення» і «методи прогнозування»;

— розглянути прогнозування як предмет досліджень у різних галузях науки;

— розглянути принципи і методи дослідження прогнозування в прийнятті управлінських рішень;

— розглянути сутність, різновиди та функції прогнозування;

- розглянути методи прогнозування в прийнятті управлінських рішень;

— визначити зміст і форми, алгоритм прийняття управлінського рішення;

— визначити роль та основні проблеми прогнозування в прийнятті управлінських рішень;

— винайти шляхи оптимізації прогнозування в прийнятті управлінських рішень.

Одним із шляхів удосконалення організації прогнозування в прийнятті управлінських рішень є запровадження прогресивних методів обліку і аналізу діяльності підприємства, які покликані забезпечити надійний контроль за формуванням правильного управління і сприяти підвищенню ефективності виробництва.

Предметом є вплив методів прогнозування на прийняття управлінських рішень.

Основна гіпотеза полягає в тому, що методи прогнозування в процесі прийняття управлінського рішення дають можливість спрогнозувати вплив та різні можливі наслідки після його реалізації, а також передбачити дійсно це рішення потребує реалізації, чи ні. Від результатів прогнозу залежить рівень обґрунтованості та якості в майбутньому прийнятих рішень. Чим точніше буде зроблено прогноз, тим якісніше буде прийняте рішення. На етапі вибору альтернатив за допомогою прогнозування можливо спрогнозувати кінцевий результат, що дасть змогу визначити плюси та мінуси кожної альтернативи, та обрати оптимальну з них. Пам’ятаючи, що взагалі будь яке управлінське рішення є прогнозним, тому що завжди націлене на досягнення мети, кінцевий результат якого прогнозується, в багатьох випадках допоможе управлінцям запобігти прийняттю не якісних та не ефективних рішень, тим самим зберегти свій час, та затрати на їх виконання.

Об'єкт дослідження є процес прийняття управлінських рішень та їх вплив на облікову діяльність бухгалтерії.

У магістерській роботі використовувались такі методи як системний аналіз — для деталізації і розчленування об'єкта дослідження на окремі важливіші складові елементи; синтез — для узагальнення розрізнених аспектів методики формування витрат; аналогія — для дослідження відповідності вітчизняної системи обліку і характерної для зарубіжної практики; інформаційне моделювання — для забезпечення дослідження нормативно-довідковими матеріалами; конкретизація — для обґрунтування змісту форм облікового забезпечення; порівняння — для зіставлення даних підприємства у динаміці; групування — для визначення залежностей одних показників від інших; графічний — для наочного зображення результатів дослідження.

Інформаційною базою для проведення дослідження є законодавчі акти і нормативні документи (Закони України, П (С)БО, постанови та накази КМУ, МФУ), монографічна література, підручники, статистичні довідники, журнальні статті з організації обліку.

Робота складається із вступу, трьох розділів, висновків, бібліографічного списку літератури із 95 найменувань.

У вступі обґрунтовується актуальність теми роботи та вказуються її місце в сучасних дослідженнях, описується рівень наукової розробки теми та вказується перелік відомих вчених економістів і їх роботи за темою дослідження, а також, формулюються мета, завдання, предмет і об'єкт дослідження.

Перший розділ містить загальну характеристику методів прогнозування в прийнятті управлінських рішень, значення їх в діяльності підприємства з подальшою їх класифікацію та групуванням, а також висвітлення самої суті управлінських рішень.

В другому розділі детально розглядається бухгалтерський облік у системі прогнозування та прийняття управлінських рішень, методологія та організація управлінського обліку. Наведено шляхи удосконалення бухгалтерського обліку.

В третьому розділі подано методологію та організацію економічного аналізу у системі розробки та прийняття управлінських рішень. На основі визначення та структуризації процедур аналізу вибудовано шляхи удосконалення методів та процедур впливу на управління підприємством.

У висновках подано узагальнення результатів дослідження, а також висвітлено пропозиції щодо вдосконалення обліку та аналізу в прийнятті управлінських рішень.

Загальний обсяг роботи складає 113 сторінок друкованого тексту, 5 таблиць, 11 рисунків, список використаних джерел, що включає 95 найменування на 8 сторінках, 8 додатків на 6 сторінках.

РОЗДІЛ 1. ТЕОРЕТИЧНІ АСПЕКТИ ВИВЧЕННЯ МЕТОДІВ ПРОГНОЗУВАННЯ В ПРИЙНЯТТІ УПРАВЛІНСЬКИХ РІШЕНЬ

1.1 Характеристика змісту, форми і алгоритму прийняття управлінських рішень прогнозування управлінський рішення Жодна людина не може не пізнати на практиці процес прийняття рішень. Для менеджера прийняття рішення — це постійна, досить відповідальна робота. Необхідність прийняття рішення пронизує все, що робить керівник будь-якого рівня, формулюючи мету і добиваючись її досягнення. Навіть одним із показників діяльності менеджера є його здатність приймати правильні рішення.

Потреба у прийнятті рішення виникає у зв’язку з зовнішніми та внутрішніми обставинами. Рішення — це відповідна реакція на внутрішні та зовнішні впливи, які спрямовані на розв’язання проблем і максимальне наближення до заданої мети. Реалізація цілей будь-якої організації забезпечується шляхом прийняття і виконання багатьох рішень.

Отже, Чуйкін А.М. формулює рішення у вузькому сенсі слова — це вибір альтернативи певного варіанту дій для досягнення мети. Рішення в широкому сенсі слова включають створення представлення завдання, формулювання альтернатив, їх оцінку, вибір і реалізацію вибраної альтернативи. А управлінськими рішеннями вважає організаційні рішення [90, 9].

За визначенням Хміля Ф.І. [87, 231]: Управлінське рішення — вольовий акт втручання суб'єкта управління в діяльність об'єкта управління для виходу із певної виробничо-господарської чи іншої ситуації. Управлінське рішення є сукупним результатом творчого пошуку суб'єктом управління шляхів, напрямів, засобів виходу з виробничо-господарської ситуації, а також відповідних дій колективу об'єкта управління.

Шишкова Г. А. Управлінськими рішеннями називає ті рішення, які приймаються керівником у соціальній системі. Управлінське рішення є центром усього управлінського циклу [92,29].

Термін «управлінське рішення» в літературі з управління і менеджменту має різні визначення. Управлінське рішення може включати положення як загальної теорії прийняття рішень, так і окремі аспекти організаційного, соціального і психологічного характеру і мати такі визначення, як:

- Продукт управлінської праці, організаційна реакція на виниклу проблему;

— Вибір певного курсу дій із можливих варіантів;

— Вибір заздалегідь осмисленої мети, засобів і методів її досягнення;

— Вибір способу дій, що гарантує позитивний результат тієї або іншої операції .

Найбільш часто термін «управлінське рішення» вживається в двох основних значеннях:

— У одному випадку під ним мається на увазі фіксований результат управлінської діяльності, прийнятий план дій, постанов тощо.

— У іншому випадку — процес розроблення і прийняття найкращого варіанту плану дій для вирішення назрілої проблеми або виниклого завдання [92,32].

Під управлінським рішенням розуміють вибір альтернативи; акт, спрямований на вирішення проблемної ситуації. Зрештою управлінське рішення представляється як результат управлінської діяльності. У ширшому розумінні управлінське рішенні розглядають як основний (вид) вигляд управлінської праці, сукупність взаємопов'язаних, цілеспрямованих і логічно-послідовних управлінських дій, що забезпечують реалізацію управлінських завдань [53,194].

Фатхутдинов Р.А. розглядає управлінське рішення — як результат аналізу, прогнозування, оптимізації, економічного обґрунтування і вибору альтернативи із багатьох варіантів досягнення конкретної мети системи менеджменту [85,16]. Та вважає, що імпульсом управлінського рішення є необхідність ліквідації, зменшення актуальності чи вирішення проблеми, тобто наближення в майбутньому дійсних параметрів об'єкта (явища) до бажаних, прогнозних.

Управлінське рішення — рішення, що приймається в сфері управління, та спрямоване на вирішення проблеми та досягнення певної мети, для реалізації якого потрібно обрати такий варіант дій та спосіб їх виконання за допомогою якого, результат до якого ми прагнемо стане реальним.

Прогноз (від гр. Prognosis — передбачення) означає спробу визначити стан якогось явища чи процесу в майбутньому. Це ймовірний опис можливого або бажаного.

Прогнозування — це процес розробки науково-обґрунтованих рекомендацій стосовно можливих варіантів розвитку політичних, соціальних економічних подій, альтернативних термінів їх здійснення та визначення конкретних рекомендацій для практичної діяльності.

Термін «метод» походить від грецького «methodos», що в перекладі означає «шлях до чогось», тобто знання про те, якими способами, в якій послідовності потрібно розв’язувати ті чи інші завдання. В прогнознозуванні, метод — складний прийом, упорядкована сукупність простих прийомів направлених на розробку прогнозу в цілому [18;21].

У більш ширшому розумінні методи прогнозування можна визначити, як упорядкована сукупність конкретних форм теоретичного або практичного підходу до розробки прогнозу, одна чи декілька математичних або логічних операцій спрямованих на отримання конкретного результату в процесі розробки прогнозів.

Методи прогнозування — це сукупність операцій і прийомів, які на основі ретроспективних даних, екзогенних (зовнішніх) та ендогенних (внутрішніх) зв’язків об'єкта прогнозування, а також їхніх змін дають можливість передбачати майбутній його розвиток.

Методи прогнозування — методи, що забезпечують науково обґрунтовані прогнози майбутнього.

У різній літературі методи прогнозування визначаються по різному, але в них є спільна риса, всі визначення трактуються як певні дії, що направленні на передбачення майбутнього. Методи прогнозування — це прийоми і способи, що виникли в результаті аналізу минулого і сучасного, при виявленні певних закономірностей за допомогою яких проаналізувавши минуле, люди намагаються передбачити майбутнє.

Отже, управлінське рішення можна розглядати як вид діяльності, яка відбувається в керованій підсистемі й пов’язана з підготовкою, вибором та прийняттям певних варіантів дій, тобто це вид роботи в самому апараті управління, певний етап процесу управління. В іншому розумінні управлінське рішення є описом передбачуваних дій керуючої системи щодо керованої. А методи за допомогою яких здійснюється передбачення, і є методами прогнозування.

Зміст і форма (за філософським словником) — категорії матеріалістичної діалектики, що відображають діалектичну єдність суттєвих сторін явищ дійсності як певних систем у процесі їхнього функціонування й розвитку, сукупності елементів і процесів притаманних системі, та способу їхньої організації. Зміст і форма об'єктивно не існують ізольовано, безвідносно до їхнього взаємозв'язку в певній системі. Елементи і процеси, притаманні системі, є її змістом лише як певним чином організовані, тобто лише як такі, що існують у певній формі (поза формою ці елементи і процеси не є змістом), а форма є завжди формою певного змісту, його внутрішньою структурою і зовнішнім виразом (відповідно виступаючи як внутрішня і зовнішня форма). Єдність змісту і форми є відношенням їхнього взаємопроникнення. Але сторони цього взаємовідношення не рівноправні. У діалектичній єдності змісту і форми визначальним є зміст. Форма не приєднується до змісту якимось зовнішнім чином, а являє собою продукт саморозвитку змісту, його певний аспект. Водночас вона не є і простим наслідком змісту, не пасивна щодо нього. Як організація змісту, форма в певному розумінні створює зміст. Ця об'єктивна суперечність змісту і форми, їхньої взаємозумовленності, взаємопокладання теоретично розв’язується з позиції розгляду змісту форми не як застиглих сторін явищ поза їхнім розвитком, а моментів їхнього історичного становлення як певних систем тлумачення відповідних категорій як щаблів пізнання цього процесу, тобто з позиції діалектико матеріалістичної методології. Зміст і форма кожного явища — історичний продукт його утворення як даної системи з певної конкретної підстави, елементарної внутрішньо недиференційованої цілісності. Внаслідок диференціації цієї підстави за загальними законами розвитку виникають елементи змісту, які, будучи інтегровані (завдяки процесам взаємодії) в єдине ціле, утворюють внутрішню структуру, тобто зміст. Отже, зміст і внутрішня форма — взаємопов'язані сторони єдиного процесу само формування змісту, що переходять одна в одну. Зовнішня форма є продуктом подвійної детермінації - процесу самоформування змісту даної системи та її взаємодії з умовами. Як сформований зміст структура, внутрішня форма стає законом функціонування системи, певним регулятором її дальшого розвитку, тобто справляє зворотний вплив на зміст. У цьому процесі форма відіграє подвійну роль: як відносно стійкіша сторона вона протистоїть безперервним змінам змісту і водночас втілює в собі ці зміни, створюючи умови для розвитку змісту. Але здатність форми втілювати зміни змісту має міру, порушення якої призводить до виникнення невідповідності між змістом і формою і в кінцевому підсумку до їхньої несумісності, що зумовлює зміну форми. Загальні закономірності взаємовідношення змісту і форми специфічно проявляється в різних сферах дійсності (в природі, суспільної діяльності, людському мисленні). Тому застосування загальних принципів до аналізу конкретних явищ — творчий процес. Проте в цьому процесі створена за допомогою діалектичного методу ідеальна модель загальних закономірностей дає правильний логічний орієнтир для розв’язання конкретних проблем. Категорії змісту і форми виконують важливу методологічну функцію в пізнанні і перетворенні дійсності [85, 212].

Відповідно визначити зміст управлінського рішення — означає визначити внутрішню структуру управлінського рішення. А визначити форму, означає, визначити продукт саморозвитку змісту, його певний аспект, під формою мається на увазі зовнішній тривимірний вигляд.

На перший погляд може здатися, що управлінські рішення за своїм специфічним змістом абсолютно не схожі один на одного. Рішення можуть прийматися не тільки по різним, з точки зору, важкості і складу проблем, але й на різних ієрархічних рівнях. Однак виявляється, що вивчення багатьох рішень під певним кутом зору дозволяє виявити істотні загальні властивості. Перш за все — це єдність внутрішньої побудови управлінського рішення.

Структура управлінського рішення, як і його форма, визначається змістом. Структура управлінського рішення — сукупність відносно стійких елементів, що входять в зміст даного рішення. В цій структурі ряд елементів включає в себе специфічну змістовність рішення — мета, засоби, ресурси, завдання, способи їх виконання. Вони складають змістовну частину рішення. Інші елементи відображають організаційні питання діяльності колективу керованої системи. Це організаційна частина управлінського рішення. Всяким рішенням є певний вигляд інформації. Воно обов’язково включає описову та іншу інформацію[91, 37]

За змістом рішення бувають економічні, організаційні та соціальні, технічні, політичні. Економічні рішення пов’язані з підвищенням якості виробництва, удосконаленням діяльності підприємства. Соціальні рішення спрямовані на поліпшення умов праці та відпочинку членів колективу тощо. Технічні рішення приймаються для удосконалення технічної політики і технології виробництва, скорочення вживання ручної праці. Організаційні рішення спрямовані на покращення організації праці робітників [52, 69].

Форма прийняття управлінського рішення вказує кількість осіб, що здійснюють вибір з наявних альтернатив кінцевого рішення. Якщо це одна людина то рішення буде одноособовим. Оскільки в сучасній практиці менеджменту частіше зустрічаються складні ситуації та проблеми, що потребують багатостороннього комплексного аналізу, тобто участі групи менеджерів, фахівців, то з’являються групові або колективні рішення, що називаються колегіальними [91,71].

За формою прийняття управлінські рішення розподіляються на письмові, кодовані, усні [52,37]. Фіксуються рішення у вигляді плану, наказу, розпорядження. Наказ — найбільш категорична форма управлінського рішення, що забов’язує підлеглих виконувати рішення у встановлений термін. Розпорядження — різновид наказу, спрямований на вирішення приватних питань, витікаючи не лише від керівника, але й від інших осіб в межах їх компетенції [94, 17].

Одним із показників діяльності менеджера є його здібність приймати правильні рішення. Так як менеджери виконують чотири функції управління вони мають справу з постійним потоком рішень по кожній із них, тобто планування, організація, мотивація і контроль. Розробка та прийняття рішень — це творчий процес в діяльності керівників. Він як правило включає в себе ряд стадій: розробку і постановку мети, вивчення проблеми, вибір і обґрунтовування критеріїв якості і можливих наслідків прийнятих рішень, розгляд варіантів рішень, вибір і кінцеве формулювання рішень, прийняття рішень, доведення рішення до виконавців, контроль за виконанням рішення [52,193].

Алгоритм — це логічна послідовність виконуваних дій що призводять до логічного завершення.

В процесі прийняття рішення менеджер повинен дати відповіді на такі запитання: що робити, як робити, кому доручити роботу, для кого робити, де робити, строк виконання роботи, що це дає?

Процес прийняття рішень важкий та має багато різних сторін. Він включає в себе цілий ряд стадій та операцій. Питання про те, скільки і які стадії повинен пройти кожен процес прийняття рішень, яка конкретна змістовність кожної із них, — суперечливі і неоднаково вирішуються менеджерами. Це залежить від кваліфікації керівника, ситуації, стиля керівництва і культури організації. Важливо щоб кожен менеджер розумів сильні сторони та обмеження кожного підходу і процедури прийняття рішення і вмів обрати кращий варіант з обліком ситуації і власного стиля управління [52, 197].

Підхід до прийняття управлінського рішення полягає в дотриманні певної процедури і виконанні обов’язкових дій, що призводить до логічного завершення цих дій.

У витоків будь-якого рішення знаходиться проблемна ситуація, що потребує свого вирішення. Завдання менеджера на цьому етапі полягає в аналізі проблемної ситуації, тобто в виявленні симптомів «хвороби», у вивченні положення справ і цілей, попередньому формулюванню критеріїв рішення.

Таким чином процес постановки проблеми складається з виявлення цієї проблеми та її оцінки.

Виявлення проблеми — усвідомлення того, що виникло відхилення від спочатку встановлених планів. Джерела, з яких менеджер може дізнатися про існування проблеми, включають особистий огляд і аналіз інформації, суспільну думку тощо.

Думка інших менеджерів і підлеглих також є важливим джерелом при виявленні проблеми.

Оцінка проблеми — встановлення її масштабів і природи тоді, коли проблема виявлена. Визначення масштабів не означає знаходження причини і джерела проблеми. Йдеться лише про оцінку розміру засобів для її вирішення і ступеня її серйозності.

1. Виявлення обмежень і визначення альтернатив. Причиною проблеми можуть бути сили, що знаходяться за межами організації (зовнішнє середовище), які менеджер не в силах змінити.

2. Такі обмеження звужують можливості прийняття оптимальних рішень. Для цього необхідно виявити джерело и сутність обмежень, та намітити можливі альтернативи. Тобто доцільно виявити всі можливі дії, що усувають причину проблеми.

3. Прийняття рішення. На цьому етапі розробляються альтернативні рішення, дається їх оцінка та відбирається альтернатива з найбільш сприятливими загальними наслідками.

4. Реалізація рішення. Процес не закінчується вибором альтернативи. На стадії реалізації приймаються міри для конкретизації рішення та доведення його до виконавців. Тобто цінність рішення полягає в його здійсненні(реалізації)

5. Контроль за виконанням рішення. В процесі контролю виявляються відхилення та вносяться поправки, що допомагають реалізувати рішення до кінця. За допомогою контролю встановлюється зворотній зв’язок між керуючою і керованою системами [52, 197−198].

Управлінські рішення класифікують за багатьма ознаками. Класифікація дає змогу визначити не тільки зміст і форму, а й роль, місце кожного рішення в управлінні організацією та обрати тип рішення відповідно до ситуації, якої воно стосується. А алгоритм прийняття управлінського рішення дає змогу особам що приймають рішення послідовно підготовити, розробити, оцінити, проконтролювати та реалізувати рішення.

1.2 Сутність, різновиди та функції прогнозування при прийнятті управлінських рішень

Категорія «сутність» (за філ. словником) виражає головне, основне, визначальне в предметі, таке, що зумовлене глибинними, необхідними, внутрішніми зв’язками й тенденціями розвитку і пізнається на рівні теоретичного мислення [85, 679].

Отже, визначити сутність прогнозування, означає виразити головне основне, визначальне, що зумовлене глибинними, необхідними, внутрішніми зв’язками й тенденціями розвитку.

Прогнозування — це метод, у якому використовуються як накопичений у минулому досвід, так і поточні припущення щодо майбутнього з метою його визначення. Якщо прогнозування виконано якісно, результатом стане картина майбутнього, яку цілком можна використовувати як основу для планування.

Прогнозування — це наукове, обґрунтоване системою встановлених причинно-наслідкових зв’язків і закономірностей, виявлення стану та вірогідних шляхів розвитку явищ і процесів. Що передбачає оцінку показників, які характеризують ці явища в майбутньому.

Це отримання інформації про майбутнє; це передбачення, яке базується на спеціальному науковому дослідженні; це передбачення, яке поділяється на наукове і ненаукове (інтуїтивне, повсякденне та релігійне — псевдо передбачення).

Наукове передбачення базується на знаннях закономірностей розвитку природи, суспільства та мислення; інтуїтивне — на передчуттях людини; повсякденне — на так званому життєвому досвіді, пов’язаному з аналогіями, прикметами тощо; релігійне передбачення ще називають пророцтвом, тобто вірою в природні сили, забобони та інше [84,179].

Об'єктом прогнозування є економічні, соціальні, науково-технічні та інші явища й процеси в економіці країни, її галузях і комплексах.

Предметом економічного прогнозування є якісні та кількісні зміни, які відбуваються в економіці під впливом сукупних або окремих факторів у межах періоду, що прогнозується.

Суб'єктом прогнозування виступає держава в особі державних органів управління певного ієрархічного рівня, економічні служби органів місцевого самоврядування, а також економічні служби підприємств та організацій різних форм власності.

Процес прогнозування завжди базується на певних принципах. Головними з них є такі:

— цілеспрямованість — змістовий опис поставлених дослідницьких завдань;

— системність — побудова прогнозу на підставі системи методів і моделей, що характеризуються певною ієрархією та послідовністю;

— наукова обґрунтованість — усебічне врахування вимог об'єктивних законів розвитку суспільства, використання світового досвіду;

— багаторівневий опис — опис об'єкта як цілісного явища і водночас як елемента складнішої системи;

— інформаційна єдність — використання інформації на однаковому рівні узагальнення й цілісності ознак;

— адекватність об'єктивним закономірностям розвитку — виявлення та оцінка стійких взаємозв'язків і тенденцій розвитку об'єкта;

— послідовне вирішення невизначеності — ітеративна процедура просування від виявлення цілей та умов, що склалися, до визначення можливих напрямків розвитку;

— альтернативність — виявлення можливості розвитку об'єкта за умови різних траєкторій, різноманітних взаємозв'язків і структурних співвідношень [60,5].

Існують такі різновиди прогнозування, їх класифікують:

За масштабами: глобальні, макроекономічні, структурні (галузеві, міжгалузеві, регіональні, міжрегіональні), галузеві.

За часовим випередженням: оперативні (до одного місяця), короткострокові (від одного місяця до одного року), середньострокові (від одного до п’яти років), довгострокові (від 5 до 15 років).

За елементами та напрямами відтворення: первинних факторів виробництва (природних, матеріальних, трудових, фінансових ресурсів, тощо), суспільних потреб (загальнодержавних, особистих, виробничих, споживчих тощо)

За функціями прогнози можуть бути: пошукові та нормативні(цільові) [60, 8] Також виділяють різновиди прогнозів, що часто використовуються в поєднанні з плануванням діяльності організації. Результати цих прогнозів включаються в цілі організації, що визначаються керівництвом.

1. Економічне прогнозування використовується для передбачення загального стану економіки і об'єму збуту для конкретної компанії або по конкретному продукту.

2. Прогнозування розвитку технологій дозволяє передбачити, розробки яких нових технологій можна очікувати, коли це може статися, наскільки економічно прийнятні вони можуть бути.

3. Прогнозування розвитку конкуренції дозволяє передбачити стратегію і тактику конкурентів.

4. Прогнози на основі опитування та досліджень дають можливість передбачити, що станеться в складних ситуаціях, використовуючи дані багатьох областей знання. Наприклад, майбутній автомобільний ринок можна оцінити тільки з обліком зміни стану економіки, що насувається, суспільних цінностей, політичної обстановки, технології і стандартів по захисту довкілля від забруднень.

5. Соціальне прогнозування, яким у теперішній час займається декілька крупних організацій, використовується для передбачення змін в соціальних установках людей і стану суспільства. Очевидно, фірма, що зуміла правильно передбачити відношення людей до таких питань, як прагнення до комфорту, схильність до матеріалізму або патріотизму або спрогнозувати, як зміниться якість життя або медичне обслуговування, може мати перевагу перед конкурентами, плануючи випуск нових товарів і надання нових послуг. Прогнозування такого роду може бути корисним в управлінні, особливо стосовно мотивації працівників [65,240].

Виходячи з того, що прогнозування поєднує в собі два елементи — передбачення і пропонування, виділяють пошуковий і нормативний прогнози. Пошуковий прогноз носить здебільшого пізнавальний (науково дослідницький характер, не враховує цілеспрямованих дій з боку суб'єктів управління. Його завдання — з’ясувати, як буде розвиватися досліджуваний об'єкт при збереженні існуючих тенденцій. В свою чергу, нормативний прогноз носить управлінський характер, пов’язаний з можливістю прийняття на основі отриманих знань управлінського рішення. Він розробляється на основі наперед визначених цілей (нормативів).

З вище вказаного видно, що основними функціями прогнозування є: пізнавальна і цільова.

Також до функцій прогнозування відносять:

1) науковий аналіз економічних, соціальних, науково-технічних процесів і тенденцій;

2) дослідження об'єктивних зв’язків соціально-економічних явищ господарського розвитку у конкретних умовах;

3) оцінка сформованого рівня розвитку, конкретної ситуації і виявлення тенденцій, які можуть скластися у майбутньому, передбачення нових ситуацій та їх оцінка;

4) виявлення можливих альтернатив розвитку економіки у перспективі, нагромадження наукового матеріалу для обґрунтованого вибору певних рішень[27,52].

Функції також поділяють на:

1. Нормативні функції:

— у прогнозі завжди дотримуються певних показників і норм;

— дають можливість реалізувати прогностичну модель;

— застерігають орган управління від суб'єктивізму в його діяльності

2. Орієнтаційні функції:

— виражаються у визначенні суб'єктом управління цілей розвитку суспільства;

— більш реалістичному напрямі й вибірковому підході до інформації.

3. Попереджувальні функції:

- інформують орган управління про можливі й реальні відхилення об'єкта від прогностичної моделі;

— дають можливість аналізувати фактори й причини, які обумовлюють дію керівної системи, і своєчасно вживати заходів до їх стабілізації [27,55].

- Отже, прогнозування сьогодні - це спеціалізована область з підрозділами. Існують організації, що займаються прогнозуванням тільки в конкретних сферах діяльності. Багато фірм і підприємств проводять хитромудрий аналіз ринку, прагнучи спрогнозувати відношення споживачів до запланованих нових видів продукції. Інші спеціалізуються на зборі і аналізі інформації, що дозволяє прогнозувати переваги і результати різних політичних і соціальних процесів.

1.3 Методи прогнозування в прийнятті управлінських рішень

В прийнятті управлінських рішень для виявлення альтернатив і їх ймовірності використовуються кількісні методи прогнозування, до яких належать аналіз часових рядів і причинно-наслідкове моделювання, та якісні методи під якими розуміють думку журі, сукупний погляд збутовиків та метод експертних оцінок.

Кількісні методи застосовують, коли фактори, що впливають на вибір рішення, можна кількісно визначити та оцінити. Їх можна використати для прогнозування, коли діяльність фірми в минулому мала певні тенденції, які можна і необхідно продовжити в майбутньому, а інформації для виявлення тенденцій в періоді прогнозування, що розглядається недостатньо. Крім того, керівник повинен знати, як використовувати кількісну модель, і пам’ятати, що користь від прийняття більш ефективного рішення повинна перекрити витрати на створення моделі. Два типових методи кількісного прогнозування — це аналіз часових рядів і причинно-наслідкове моделювання.

Аналіз часових рядів.Цей метод базується на припущенні, відповідно якому те, що трапилось в минулому дає достатньо добре наближення в оцінці майбутнього. Цей аналіз являється методом виявлення зразків і тенденцій минулого та продовження їх в майбутнє. Його можна провести за допомогою таблиці або графіка шляхом нанесення на координатну сітку точок, відповідних подіям минулого. Даний метод аналізу часто використовується для оцінки попиту на товари й послуги, оцінки потреби в запасах, прогнозування структури збиту, який характеризується сезонними коливаннями, або потреби в кадрах. Чим більш достовірне припущення про схожість майбутнього минулому, тим більше точність прогнозу. Таким чином, аналіз часових рядів, ймовірно не буде корисним в ситуаціях з високим рівнем рухомості або коли відбулось значна, всім відома зміна.

Метод причинно-наслідкового моделювання є найскладнішим з точки зору математики. Він використовується в ситуаціях з більш ніж одною змінною. Причинно-наслідкове моделювання — це спроба спрогнозувати те, що відбудеться в подібних ситуаціях, шляхом вивчення статистичної залежності між фактором що розглядається й іншими змінними.

З усіх причинно-наслідкових методів найскладнішими являються економетричні моделі, розроблені з ціллю прогнозування динаміки економіки. До таких відноситься Уортонівська модель Центра прогнозування Пенсільванського університету. Такі моделі являють собою тисячі рівнянь, які вирішуються тільки за допомогою застосування потужних ЕОМ. Вартість моделей настільки висока, що навіть великі підприємства віддають перевагу використанню результатів досліджень з застосуванням економетричної моделі, а не розробляти свої власні моделі. Не дивлячись на складність, причинно-наслідкові моделі дають не завжди правильні результати, про що говорить неспроможність федерального керівництва точно передбачити вплив різних своїх дій на економіку [65, 241−242].

Коли кількість інформації недостатня або керівництво не розуміє складний метод, або коли кількісна модель виявляється дуже дорогою, керівництво може використати якісні моделі прогнозування. При цьому прогнозування майбутнього здійснюється експертами, до яких звертаються за допомогою. Також якісні методи використовують тоді, коли фактори, що визначають прийняття рішення не можна кількісно охарактеризувати або вони взагалі не піддаються кількісному вимірюванню. До якісних методів належать в основному експертні методи. Чотири найбільш розповсюджених якісних методи прогнозування — це думка журі, сукупний погляд збутовиків, модель очікування споживача і метод експертних оцінок.

Думка журі. Цей метод прогнозування полягає в поєднанні та усередненні думок експертів в релевантних сферах. Неформальним різновидом цього методу являється `'мозковийштурм'', під час якого учасники з початку намагаються генерувати як можна більше ідей. Тільки після закінчення процесу генерування деякі ідеї підлягають оцінці. Цей метод може віднімати багато часу, але часто дає корисні результати, особливо коли організація потребує багато нових ідей та альтернатив.

Сукупний погляд збутовиків. Досвідчені торгові агенти часто дуже добре передбачають майбутній попит. Вони близько знайомі зі споживачами і можуть прийняти в розрахунок їх минулі дії швидше, ніж вдасться побудувати кількісну модель. Крім того, добрий торговий агент на визначеному часовому інтервалі часто «відчуває» ринок точніше, ніж кількісні моделі.

Модель очікування споживача. Як можна судити з назви, модель очікування споживача являється прогнозом, основаним на результатах опитувань клієнтів організації. Їх просять оцінити власні потреби в майбутньому, а також нові потреби. Зібравши всі отримані таким шляхом дані і зробивши корегування на пере — або недооцінку, виходячи з власного досвіду, керівник часто опиняється в стані точно передбачити сукупний попит.

Метод експертних оцінок. Він являється більш формалізованим варіантом методу колективного погляду. Першочергово метод був розроблений фірмою «РендКорпорейшн» для прогнозування подій, які цікавили воєнних. Метод експертних оцінок являє собою процедуру, яка дозволяє групі експертів дійти до згоди. Експерти, які заповнюють докладний опитувальний лист з приводу проблеми, що розглядається. Вони записують також свої погляди на неї. Кожний експерт потім отримує результати відповідей інших експертів, і його просять знову розглянути свій прогноз, і якщо він не співпадає з прогнозами інших, просять пояснити, чому це так. Процедура повторюється три або чотири рази, доки експерти не дійдуть до єдиного рішення. 65, 243].

Існують ще неформальні методи прогнозування. До них відносять:

— прогнозування на базі словесної (вербальної) інформації, отриманої з допомогою радіо, телебачення, розмов, телефонограм тощо;

— прогнозування на засадах письмової інформації, яка відображається у газетах, журналах, бюлетенях, звітах тощо;

— прогнозування за результатами промислового шпіонажу.

Кожен з вище вказаних методів прогнозування може використовуватися на таких етапах як постановка проблеми, виявлення обмежень і вибір альтернатив, прийняття рішення тощо. Але менеджери у своїй управлінській діяльності застосовують ті методи прогнозування, які є найпридатнішими для використання за умов існуючих обмежень і відповідають ситуації, що склалася на підприємстві. Який метод застосовувати — залежить від реального змісту проблеми, а не від знань, бажання і уміння керівника або особи, що приймає рішення.Краще взагалі не починати справу, ніж приймати невигідні, а те і недозволені методи лише на тій основі, що вони добре відомі, зручні або когось влаштовують.

Отже, прогнозування створює фундаментальну основу підприємницької та менеджерської діяльності в будь-якій сфері при виконанні різних притаманних їм функцій. Прогнозування відбувається в інтересах розвитку організаційно-виробничої системи в умовах визначеності, невизначеності або випадковості. Прогнозист повинен в результаті перед прогнозних досліджень структурувати інформацію про об'єкт прогнозування, проаналізувати її і прийняти рішення про те, який з методів відповідає конкретним умовам прогнозу. Правильність вихідних теоретичних передумов і методологічних основ прогнозу вирішальним чином впливає на його результати та можливість його практичного використання та сприяє прийняттю якісних управлінських рішень. Результати прогнозування включаються в цілі організації, що визначаються керівництвом.

Розділ 2. БУХГАЛТЕРСЬКИЙ ОБЛІК У СИСТЕМІ ПРОГНОЗУВАННЯ ТА ПРИЙНЯТТЯ УПРАВЛІНСЬКИХ РІШЕНЬ

2.1 Нормативне регулювання бухгалтерського обліку в системі прогнозування та прийняття управлінських рішень

Необхідність ведення управлінського обліку не визначається жодним законодавчим актом. Тим не менше, його роль в управлінні підприємством постійно зростає. Виникнення та етапи розвитку управлінського обліку підтверджують той факт, що на підприємстві він виконує функцію обслуговування інформаційних запитів різних груп користувачів.

Історично, роль управлінського обліку була пов’язана з підготовкою різноманітних звітів, що використовувалися для інформаційного забезпечення процесу вибору між конкуруючими альтернативами у процесі прийняття стратегічних, тактичних та поточних управлінських рішень.

Управлінське рішення є концентрованим вираженням процесу управління. При цьому керівник обирає альтернативу в межах своєї компетенції та повноважень. Вибір виступає як певна формула управлінського впливу на об'єкт управління і визначає дії, необхідні для зміни його стану.

При цьому оцінка затрат і вигод, калькулювання собівартості продукції, розподіл ресурсів, оцінка і контроль результатів діяльності підприємства є основою для вирішення завдань прогнозування його діяльності, розробки довгострокових планів і стратегій, аналізу інформації для прийняття короткострокових та довгострокових управлінських рішень.

Названі завдання управлінського обліку вирішуються в межах єдиної інформаційної системи підприємства, а прийняття управлінських рішень спрямоване на досягнення мети його діяльності.

Процес прийняття рішень відбувається на всіх рівнях управління підприємством від керівника структурного підрозділу до власника (інвестора) підприємства. Прийняття рішення є заключною стадією управління та полягає у виборі конкретного рішення із кількох альтернатив. Такий вибір здійснюється на основі аналізу результатів діяльності структурного підрозділу або підприємства в цілому за допомогою попередньо встановлених показників, значення яких оцінюються з огляду прийнятності для конкретних умов господарювання.

Наявність альтернатив при прийнятті управлінських рішень пов’язана з широкою інформаційною базою, можливістю застосування різних алгоритмів розрахунку показників і, одночасно, невизначеністю або недостатністю інформації про об'єкт управління і оточуюче середовище. З іншої сторони, сама діяльність управлінського персоналу, хоча і обмежена певним рівнем управління, має непередбачуваний або ситуативний характер. Застосування методів і інструментів управлінського обліку покликано максимально зменшити вплив невизначеності щодо фінансового стану і результатів діяльності підприємства. За умови відсутності більш достовірних джерел інформації розрахункові показники фінансових та інших форм звітності вважаються найбільш корисними для аналізу ситуації та прийняття управлінських рішень.

Так, наприклад, при визначені ціни на товари підприємство обов’язково враховує рівень ринкових цін на відповідну групу товарів та купівельну спроможність покупців. Але на прийняття рішення про доцільність спеціалізації на даній товарній групі впливає розрахунок цін продажуза обліковими даними про первісну вартість таких товарів, мінімальний рівень торгової націнки за даними обліку[30].