Досвід створення історичної карти Катеринославського козацького війська

ДОСВІД СТВОРЕННЯ ІСТОРИЧНОЇ КАРТИ КАТЕРИНОСЛАВСЬКОГО КОЗАЦЬКОГО ВІЙСЬКА

Анатолій А.

Вивчення політичної географії дореволюційної України й Росії, незважаючи на очевидні досягнення, дотепер не сприяло ліквідації багатьох суттєвих «білих плям». Зокрема, дослідники мають дуже недосконале уявлення про особливості державного, церковного й військового адміністративно-територіального поділу, про дислокацію збройних сил і реальний військовий потенціал держави. Сукупність козацьких формувань, включаючи окремі гарнізони й команди, їхнє територіальне розміщення в співвідношенні з регулярними військами по регіонах країни, як і раніше, залишається недослідженою проблемою.

Практично всі історичні атласи, видані в Росії, не відображають територію розташувань козацьких військ (Катеринославське, Чорноморське (до 1792 р.), Усть-Дунайське Буджацьке, Бузьке, Азовське, Дунайське (з 1856 р. — Новоросійське)) на українських землях після ліквідації Запорізької Січі 1775 р. Ці території не виділяються зі складу губерній, хоча вони, як правило, не підпорядковувалися цивільним губернаторам. Багато в чому таке ігнорування пояснюється незнанням специфіки козацьких військ і відсутністю відомостей про їхні території. Лише нещодавно видані українські атласи дуже приблизно показують загальні контури майже всіх цих військ, але територія Катеринославського зображена абсолютно неправильно1.

Як відомо, незабаром після ліквідації Запорізької Січі конфронтація з Османською імперією примусила заповнювати нестачу збройних сил шляхом створення нових козацьких формувань. Саме тому колишнім запорожцям було дозволено створити Військо вірних козаків, що потім одержало назву Чорноморського. Історія цього невеликого на той час війська непогано вивчена. Але ще раніше почалося формування Катеринославського козацького війська (далі - ККВ), яке проіснувало недовго. До його складу було зараховано понад 50 тисяч осіб, які виставляли на службу близько 10 тисяч козаків. Для воєнного управління військом були призначені старшини з Донського козацького війська, а в справах цивільного управління ККВ підпорядковувалося губернській адміністрації.

Навіть відомі енциклопедії дають про ККВ украй поверхневу інформацію, з якої важко отримати уявлення про його територіальні межі. Автор статті про військо в дореволюційній «Военной энциклопедии» вказав різнорідні групи населення, включені до складу ККВ, серед яких згадав міщан і однодворців Вознесенської губернії2. Але він не уточнив, що ця губернія була утворена тільки 1795 р., а міщани й однодворці регіону були зараховані у військо ще в 1787—1788 рр. Украй скоротивши цю інформацію, автор аналогічної статті в «Советской исторической энциклопедии» помилково зазначив, що міщани й цехові Вознесенської губернії були приписані до війська 1788 р. (коли губернії ще не було)3, при цьому деякі категорії населення, зараховані в козаки, не були згадані.

О.М. Апанович у статті про ККВ у «Радянській енциклопедії історії України» стверджувала, що військо складалося з 10 полків, але також не вказала деякі категорії населення, зараховані в козаки. Імовірно, тому вона помилково вважала, що ККВ одержало для поселення землі в межиріччі Інгулу й Південного Бугу4, не підозрюючи, що козацькі поселення війська були розкидані на великому просторі від Південного Бугу до низов'їв Дону. Неправильним є також її твердження, що після ліквідації ККВ 1796 р. «козац. полки, за винятком Бузького, перетворено на регулярні частини царської армії"5.

Трохи інакше виглядають помилки в «Советской военной энциклопедии»: тут стверджується, що ККВ було створено на території Катеринославської губернії (Дніпропетровська область), хоча згадана адміністративна одиниця виходила далеко за межі радянської Дніпропетровської області. З різнорідних категорій населення, зарахованих у військо, тут згадані лише однодворці,.

Чугуївський і Бузькі козацькі полки6. Оновлена «Военная энциклопедия», видана в Москві, також повторює частину згаданих вище помилок7. Незавершена енциклопедія «Отечественная история», вкрай скорочуючи інформацію, що публікувалася в попередніх енциклопедіях, також не дає зрозумілої відповіді щодо території війська та його складу8.

Новітні російські енциклопедії, на жаль, не відрізняються високою якістю. «Большая Российская энциклопедия» в 30 томах взагалі не помістила статтю про ККВ, а науково-довідкове видання «Казачество», що витримало два видання — 2003 і 2008 рр., — повідомляє, що ККВ несло службу наприкінці XVIII — у другій половині XIX ст., хоча відразу говориться, що воно було розформовано 1796 р. Географічні орієнтири, які дає ця книга, здатні лише заплутати читача: повідомляється, що військо було створено «из казаков Бугского полка и однодворцев (категория гос. крестьян, поселённых в Екатеринославской и Харьковской губ. и на землях Новороссии)"9, хоча Катеринославське намісництво саме й знаходилося в «Новоросії». Більш якісною є стаття краснодарського історика Б. Ю. Фролова, оприлюднена в місцевому енциклопедичному виданні10, хоча й тут читач не отримає точної інформації щодо території війська.

Набагато вищий рівень мають статті про ККВ, вміщені в новітніх українських енциклопедіях. Автор однієї з них (Є.Д. Петренко) повідомляє, що військо складалося з 10 полків загальною чисельністю 17,5 тисяч козаків11, а не 10 тисяч чоловік, як писали раніше. Більш змістовною є стаття Р.І. Шияна, за даними якого на травень 1792 р. в 11 полках війська й двох командах налічувалося 14 445 осіб і 18 766 коней. Тут же наводиться важлива інформація: козаки ККВ 1794 р. проживали в 115 містах, містечках, поселеннях і 7 фортецях, де налічувалося приблизно 50 000 осіб. При цьому військо не було окремою адміністративно-територіальною одиницею12. Саме ця інформація багато в чому пояснює, чому дослідники дотепер мають дуже розпливчасті уявлення щодо території війська.

Формування ККВ було досить складним процесом. 3 липня 1787 р. численні однодворці Катеринославського намісництва були включені до складу козацького корпусу, який з 12 листопада йменувався ККВ. 15 листопада 1787 р. до війська приєднали два Бузьких козацьких полки, які розташовувалися біля турецького кордону. Указом від 14 січня 1788 р. було передбачене зарахування до складу війська всіх мешканців міжріччя Інгулець і Південний Буг. У січні того ж року маєтки князя Г. О. Потьомкіна, що містилися в Катеринославському намісництві біля польського кордону, були продані державі, а їхнє населення зараховане в козаки ККВ. Тоді ж до ККВ були приєднані розкольники, які мешкали від Кременчука до Миколаєва, Катеринославський кінний козацький полк, а також козаки, однодворці й державні селяни Чугуєва й сусідніх поселень на території Харківського намісництва. З 11 лютого 1788 р. до 23 липня 1789 р. ККВ іменувалося Корпусом передової варти Катеринославських регулярних козаків. 25 квітня 1788 р. у військо зарахували колишніх монастирських селян Катеринославського намісництва, а 23 червня 1789 р. відраховані Катеринославський кінний козацький полк (він став Конвойним князя Потьомкіна кінним козацьким полком) і Чугуївська легкокінна команда, що стала Чугуївським кінним козацьким полком. 8 квітня 1790 р. до ККВ були зараховані всі міщани й цехові Катеринославського намісництва, крім вірменів і греків.

1792 р. серед козаків ККВ однодворці складали 52%, міщани і цехові - 25,9%, розкольники — 13,8%, колишні поміщицькі селяни, викуплені державою, — 8,3%. Географічний розподіл цих спеціальних груп дуже відрізнявся за повітами: на сході й північному сході намісництва абсолютно переважали однодворці (див. карту). 5 червня 1796 р. ККВ було розформовано. козацький військо катеринославський дружина Хроніка В.Х. Казіна, дослідження О.І. Дружиніної, В. М. Кабузана, Р.І. Шияна та інших13, джерела, опубліковані В.К. Козирєвим14, і деякі архівні документи15 дають досить ясне уявлення щодо структури війська й поетапної зміни його складу, дозволяють виявити всі необхідні населені пункти для створення карти. Деякі межі різних категорій землеволодіння й адміністративних одиниць були уточнені за українським історичним атласом Ю.І. Лози, формально створеним для середньої школи, а фактично значно перевищуючим обсяг шкільної програми16. Перенесення отриманої інформації на сучасну топографічну основу потребувало уточнення назв низки перейменованих населених пунктів, а також адміністративних кордонів кінця XVIII ст. Чималу проблему викликало перенесення певних поселень на нове місце зі зміною назви. При цьому виявилося, що Нехвороща в 1784—1794 рр. називалася Алексополем (повітовий центр), а в 1794—1797 рр. Алексополем називалася вже Царичанка! Новомосковськ до 1794 р. перебував у місці впадання річки Кільчень у Самару, а 1794 р. центр повіту був перенесений у Новоселицю, яка тоді ж почала називатися Новомосковськом. Олександрія перебувала до 1795 р. на річці Інгулець, 1795 р. центр повіту був перенесений у Крилов, який став називатися Олександрією. Але 1806 р. центр повіту повернувся на колишнє місце, старі назви було відновлено, і Олександрія знову знаходилася на річці Інгулець. Ці випадки необхідно мати на увазі при вивченні адміністративно-територіального поділу регіону, але це ніяк не відображалося на історичних картах. Складена автором карта ККВ уперше була опублікована українською мовою 2007 р. у Росії17, нині вперше видається в Україні.

В моделі (рис. 1) запропоновано чотири структурних елемента кадрового потенціалу державної служби (психо-фізіологічний, професійно-кваліфікаційний, соціальний, трудовий) та відповідні компетенції, якими повинен володіти державний службовець.

До психо-фізіологічної компоненти віднесено високий рівень фізичного, розумового, психоемоційного та духовного здоров’я, наявність яких є запорукою ефективності виконання покладених на державних службовців обов’язків та загалом здійснення діяльність в державній службі. Інтелектуальний рівень державного службовця виявляється в здатності до засвоювання знань та їх реалізації у практичній діяльності, що дозволяє приймати ефективні рішення, досягати цілей і позитивних результатів. Вікові здібності державного службовця виділено як окрему компетенцію, адже вона враховує не тільки фізичне здоров’я, але досвід і можливість ефективно використовувати здобутий потенціал.

Література

• 1 Атлас з історії України (XVI-XVШ ст.). 8 клас / Упорядники: Д.В. Ісаєв, О.В. Гісем, О. О. Мартинюк. — К., 2001. — С. 14.
• 2 Военная энциклопедия. — СПб., 1912. — Т. IX. — С. 319.
• 3 Советская историческая энциклопедия. — М., 1964. — Т. 5. — С. 484−485.
• 4 Радянська енциклопедія історії України. — К., 1970. — Т. 2. — С. 322.
• 5 Советская военная энциклопедия. — М., 1977. — Т. 3. — С. 306.
• 6 Военная энциклопедия. — М., 1995. — Т. 3. — С. 159.
• 7 Отечественная история: История России с древнейших времён до 1917 года: Энциклопедия. — М., 1996. — Т. 2. — С. 135.
• 8 Энциклопедический словарь по истории Кубани с древнейших времён до октября 1917 года. — Краснодар, 1997. — С. 164.
• 9 Енциклопедія історії України. — К., 2007. — Т. 4. — С. 137.
• 10 Українське козацтво: Мала енциклопедія. — К.-Запоріжжя, 2006. — С. 233−234.
• 11 Козирєв В.К. Матеріали до історії адміністративно-територіального устрою Південної України (друга половина XVIII — перша половина XIX століття). — Запоріжжя, 1999.
• 12 Российский государственный военно-исторический архив, ф. ВУА, д. 18 727, ч. 1, л. 145−191; ф. 571, оп. 9, д. 1859, л. 67−68; ф. 558, оп. 2, д. 41, л. 114−117, 163−166.
• 13 Україна. Історичний атлас. 8 клас / Концепція атласу та авторське опрацювання мап — Ю. Лоза. — К., 1998.
• 14 Авраменко А.М. Новые карты для Атласа по истории казачества // Историко-географический сборник. — Краснодар, 2007. — Вып. 1. — С.