Статистичне дослідження доходів та витрат населення країни

ДИПЛОМНА РОБОТА

СТАТИСТИЧНЕ ДОСЛІДЖЕННЯ ДОХОДІВ ТА ВИТРАТ НАСЕЛЕННЯ КРАЇНИ

ЗМІСТ Вступ

1. Теоретико-методичні основи статистичного дослідження доходів та витрат населення

1.1 Сутність доходів та витрат населення, їх види

1.2 Характеристика статистичних методів аналізу доходів та витрат населення

1.3 Аналіз нормативної бази державного регулювання доходів населення України Висновок до розділу 1

2.Статистичний аналіз доходів та витрат населення України

2.1 Структура та функції Науково-дослідного центру індустріальних проблем розвитку НАН України

2.2 Структурно-динамічний аналіз доходів та витрат населення

2.3 Індексний аналіз впливу інфляції на доходи населення

2.4 Статистичний аналіз споживання населенням матеріальних благ та послуг

Висновок до розділу 2

3. Моделювання в аналізі доходів населення регіонів країни

3.1 Факторний аналіз доходів населення

3.2 Інтегральна статистична оцінка рівня доходів населення регіонів країни

3.3 Метод кластеризації в аналізі доходів населення Висновок до розділу 3

Висновок Список використаної літератури Додатки

ВСТУП Рівень життя населення у вирішальному ступені обумовлений доходами домашніх господарств. Доходи, тобто ресурси в грошовому і натуральному виразі, які можуть бути використані на задоволення особистих потреб, податкові й інші обов’язкові і добровільні платежі, а також заощадження, становлять основу матеріального добробуту населення. Саме доходи є економічною основою задоволення населенням практично усіх своїх потреб.

Процес соціально-економічного розшарування суспільства має у своїй основі цілий ряд об'єктивних і суб'єктивних причин. З переходом до ринкових відносин в економіці цей процес ще більше посилився за рахунок нерівномірного розподілу доходів. Це пояснюється тим, що доходи різних категорій населення істотно відрізняються як за обсягом, так і за структурою джерел надходження. Різниця в доходах зумовлюється фізичними та інтелектуальними здібностями людини виконувати певну роботу, її схильністю до ризику і можливостями організувати власний бізнес або працювати за наймом. Зміни в доходах населення і розшарування суспільства приводять до самих негативних наслідків. Створюються шари людей, що знаходяться за межею бідності, що неприпустимо в розвиненому суспільстві. Відбувається моральне розшарування суспільства на «своїх» та «чужих», втрачається спільність цілей, інтересів, відчуття здорового патріотизму. В результаті ділення суспільства, населення регіонів і окремих громадян на багатих і бідних виникають міжрегіональні і, навіть, міжнаціональні суперечності, що приводить до руйнування єдності України. Відбувається відтік кваліфікованих працівників в сфери, що не вимагають відповідних знань. В результаті погіршується освітній, професійний потенціал суспільства, наукоємкі галузі деградують. В результаті низького рівня життя знижується трудова активність населення, погіршується здоров’я, знижується народжуваність, що приводить до демографічних криз. Нерівність доходів серед усього населення може досягати величезних масштабів і тоді воно створює загрозу для політичної і економічної стабільності в країні. Тому практично всі розвинені країни світу постійно реалізують заходи по скороченню такої нерівності.

Проблема доходів завжди знаходиться в центрі уваги вчених. Ретроспективний аналіз поглядів на формування доходів і їх вплив на якість життя населення показує, що дослідження цієї проблеми з економічних позицій у плані аналізу походження багатства, причин бідності започаткували такі класики, як У. Петті, Ф. Кене, А. Сміт, Дж.М. Кейнс. Серед українських вчених слід назвати М. Туган-Барановського, В. Навроцького, Є. Слуцького. Особливе значення проблемі доходів і якості життя населення надавалося в межах інституціоналізму, який у повоєнний період був представлений такими відомими економістами, як Дж.К. Гелбрайт, Ф. Перру, Г. Мюрдель. В 70-ті роки відповідними дослідженнями якості життя займались вчені І. Делні, Н. Терлецький, К. Хорнбек, А. Маршалл, Л. Вальрас, С. Кузнець, М. Лоренц та інші автори, які внесли значний вклад в означену тематику.

Активно працюють над проблемами доходів і якості життя населення провідні російські вчені Абалкін Л.І., Бобков В. Н., Капустін Є.І., Заславська Т. А. Значний внесок до вирішення теоретичних та практичних аспектів проблеми доходів і життєвого рівня населення в перехідний період в Україні належить Базилюку О. П., Богині Д.П., Бондар І.К., Гейцю В. М., Голеусовій Г. З., Долишнєму А.В., Кваснюку Б.Є., Кир’ян Т.М., Лібановій Е.М., Лукінову І.І., Мандебурі В.Є., Новікову В.М., Пирожкову С.І., Ревенку А. Х., Тютюнніковій С.В.

Метою дипломної роботи є статистична оцінка основних тенденцій і закономірностей стану та розвитку доходів та витрат населення України.

Для досягнення поставленої мети в роботі вирішені наступні завдання:

визначено сутність та джерела формування доходів та витрат населення;

окреслено основні етапи розвитку наукової та практичної думки дослідження доходів та витрат населення;

опрацьовано та узагальнити законодавчу базу України, нормативно-правові та інструктивні матеріали, літературні та інші джерела дослідження доходів та витрат населення;

проведено структурно-динамічний та коефіцієнтний аналіз доходів та витрат населення;

простежено за допомогою індексного аналізу вплив інфляції на доходи населення; доходи витрати інфляція кластерний проведено аналіз споживання населенням матеріальних благ та послуг за допомогою методів описової статистики;

зроблено факторний аналіз доходів населення за регіонами України;

проведено кореляційно-регресійний аналіз доходів населення;

проведено кластерний аналіз регіонів України за рівнем доходів.

Об'єктом дослідження в роботі є доходи та витрати населення України.

Предметом дослідження є система статистичних показників та методів аналізу доходів та витрат населення. При вирішенні поставлених задач використані наступні статистичні методи: групування, метод середніх, абсолютних та відносних величин, коефіцієнтний метод, методи аналізу нерівномірності розподілу, індексний аналіз, факторний, кореляційно — регресійний та кластерний методи, графічний метод. Розробки дипломної роботи були оприлюднені на IV Харківському регіональному конкурсі студентських наукових робіт за напрямом «гуманітарні науки» і отримано диплом III ступеня, на науково-практичній конференції молодих вчених, аспірантів та студентів «Актуальні проблеми науки та освіти молоді: теорія, практика, сучасні рішення — 2010», яка відбулася 16−17 квітня 2010 року, а також результати дипломної роботи опубліковані у збірнику наукових робіт «Управління розвитком» (2009;2010 рр.) Харківського національного економічного університету.

1. ТЕОРЕТИКО-МЕТОДИЧНІ ОСНОВИ СТАТИСТИЧНОГО ДОСЛІДЖЕННЯ ДОХОДІВ ТА ВИТРАТ НАСЕЛЕННЯ

1.1 Сутність доходів та витрат населення, їх види В умовах трансформаційної економіки велике значення має статистика доходів населення. Доходи населення, їх рівень, структура, джерела отримання і ступінь диференціації є найважливішими показниками економічного і соціального благополуччя суспільства. Оскільки доходи служать основним джерелом задоволення особистих потреб людей, саме вони є центральною ланкою, ядром більш ширшого поняття — рівень життя населення.

Доходи населення — це сукупність грошових і натуральних коштів, що формуються за рахунок праці працівника і інших джерел та призначені для підтримки фізичного, морального, економічного і інтелектуального стану людини на певному рівні задоволення його потреб.

У Системі національних рахунків (СНР) поняття доходу ґрунтується на концепції, запропонованій англійським економістом Дж. Хіксом. За цією концепцією, дохід визначається як максимальна сума, яка може бути витрачена на споживання протягом деякого періоду за умови, що власний капітал домашнього господарства за цей період не зміниться. Іншими словами, показники доходів показують, скільки домогосподарства можуть витратити на споживання, не стаючи при цьому біднішими.

Грошові витрати і заощадження населення включають витрати на покупку товарів і оплату послуг, обов’язкові платежі і різноманітні внески (податки і збори, платежі по страхуванню, внески в громадські і кооперативні організації, відсотки за кредити і ін.); приріст (зменшення) заощаджень у внесках і цінних паперах, зміна заборгованості по позиках; придбання нерухомості; витрати на покупку іноземної валюти.

Одним з основних джерел інформації, який характеризує об'єм і структуру грошових доходів, витрат і заощаджень населення, є баланс грошових доходів і витрат населення.

Баланс є одним з інструментів соціально-економічного аналізу, що характеризує рівень життя населення. З його допомогою визначаються загальний об'єм і структура грошових доходів і витрат населення, обчислюються реальні і номінальні доходи і купівельна спроможність населення, а також розраховується розподіл населення по рівню доходів і частка населення, рівня бідності, що живе нижче, здійснюються інші економічні розрахунки. Баланс дає можливість проаналізувати основні показники доходів і витрат населення в угрупуванні за джерелами отримання коштів і напрямами їх витрачання. Фактично баланс грошових доходів і витрат населення є проміжним етапом для побудови системи макроекономічних показників (табл. 1.1).

Таблиця 1.1

Баланс грошових доходів і витрат населення

Прибуткова частина балансу складається з надходжень від різних джерел, які можуть бути виявлені за допомогою статистичної і фінансової звітності, вибіркових обстежень і інших методів.

Витратна частина балансу складається з трансфертів, виплачених населенням, витрат на придбання товарів і послуг і приросту заощаджень населення у внесках і цінних паперах.

На основі балансу грошових доходів і видатків населення визначають платоспроможний попит населення, як різницю між сумою всіх доходів населення і сумою видатків населення за обов’язкові платежі і добровільні внески та оплату послуг і інші витрати, включаючи приріст заощаджень за вкладами і цінними паперами. Вивчається також і структура споживання населення, виходячи перш за все із даних бюджетних досліджень.

Споживання населенням продуктів і послуг характеризується показниками об'єму, складу, динаміки споживання в натуральному і вартісному виразі, за класами, соціальними групами, територіями, галузями, типам споживання і так далі

Витрати населення на товари і послуги, які використовують безпосередньо для задоволення поточних індивідуальних і колективних потреб людей вивчають по різним ознакам (додаток А):

Сума витрат на продукти харчування дорівнює об'єму споживання населенням продовольчих товарів. Показники споживання продуктів харчування розраховують на душу населення (як правило за рік) у вартісному, натуральному і умовно-натуральному виразі. Перерахунок в умовно-натуральні вимірники здійснюють на основі коефіцієнтів перекладу. Наприклад, м’ясо і м’ясопродукти в перерахунку на м’ясо, молоко і молочні продукти в перерахунку на молоко.

Розрахунок показників споживання непродовольчих товарів має свої особливості. При характеристиці споживання товарів короткострокового користування (одягу, взуття, тканин, панчішно-шкарпеткових виробів) розраховують показники в натуральному виразі з розрахунку на душу населення.

Для характеристики споживання предметів тривалого користування використовують показники забезпеченості ними на 1000 чоловік або 100 домашніх господарств. На відміну від потреб в продуктах живлення, які мають певні межі зменшення і зростання, потреби в непродовольчих товарах є мінливішими і зростають значно швидше.

Розрахунок показника загального об'єму послуг заснований на оцінці всіх видів послуг ринкових і неринкових.

Об'єм ринкових послуг дорівнює сумі валової виручки підприємств і організацій, що надають їх населенню, або дорівнює сумі витрат населення на оплату цих послуг.

Споживання ринкових послуг вивчають за наступними напрямками:

квартплата і комунальні послуги, послуги готелів (за вирахуванням оплати населенням споживання води, газу, електроенергії), оплата побутових послуг, послуг дошкільних і позашкільних установ, витрати на придбання путівок в санаторії, пансіонати, в домах відпочинку, на лікування і заняття фізкультурою і спортом, витрати на кіно, театри, видовища, на пасажирський транспорт, включаючи міський, оплата послуг зв’язку, інші витрати на оплату послуг;

побутові послуги включають ремонти взуття, одягу, металовиробів, меблів, транспорту, житла; будівництво по індивідуальних замовленнях, послуги перукарень, лазень і т.д.;

транспортні послуги включають всі види послуг з перевезення населення, а також вантажів для населення;

послуги зв’язку — установка, ремонт і користування квартирними телефонами, послуги поштової і телеграфної мережі і послуги радіомовлення;

інші послуги — послуги правового характеру (юридичних консультацій, нотаріальних контор по обслуговуванню населення, послуги держстрахування і ощадних кас.

Об'єм неринкових послуг визначається різницею між загальною сумою витрат на надання послуг населенню і оплатою їх населенням.

Структура споживання населення і її зміна проявляються в зміні питомої ваги важливіших груп товарів в загальному товарообігу, що є відображенням змін в рівні життя населення зумовленого змінами в економічному розвитку країни. В статистиці розроблені різні методи вивчення залежності рівня споживання від динаміки доходів населення, зокрема застосовується відомий показник — коефіцієнт еластичності споживання, який має вигляд:

(1.1)

де Е — коефіцієнт еластичності;

приріст відповідно результативної і факторної ознаки у звітному періоді порівняно з базисним;

рівень результативної і факторної ознаки, тобто рівень споживання конкретного продукту чи товару і рівень душового доходу;

коефіцієнт регресії;

лінійний коефіцієнт кореляції;

середнє квадратичне відхилення по результативній і факторній ознаці.

У зв’язку з тим, що структура споживання, як показує аналіз бюджетів населення, суттєво відрізняється в залежності від рівня доходів, для аналізу можуть бути використані коефіцієнти еластичності, розраховані за групами населення диференційовані за грошовими доходами на душу населення.

Коефіцієнти еластичності можуть бути використані для оцінки ступеню задоволення попиту населення на окремі товари чи групи товарів, що має суттєве значення при вивченні процесів, що складаються в сфері грошового обороту і розробки кон’юнктурних передбачень в сфері зростання заощаджень.

На основі даних банківського звіту про касові обороти визначається зміна залишків наявних грошей на руках у населення. Оборот готівки в касах банку визначає величину випуску (емісії) грошей в оборот у випадку, коли касові видачі перевищують її поступлення, і навпаки, розмір вилучення грошей обороту якщо має місце перевищення касових надходжень над видачею. Ці дані відображаються в статті балансу грошових доходів і видатків «Перевищення доходів над видатками» і «Перевищення видатків над доходами». В цілому по країні вони показують збільшення чи зменшення залишку грошей на руках у населення. За окремими регіонами чи областями перевищення грошових витрат над доходами свідчить про зменшення грошей у населення, так і про витрати грошей на даній території, одержаних в інших місцях і, навпаки, коли гроші одержані на даній території частково витрачаються за її межами.

Таким чином, співвідношення між доходами і витратами населення за звітний період визначається як різниця між видачами і надходженнями готівки із кас банків з врахуванням даних про зміну залишків грошей в касах підприємств, а також даних про перехідну торгівельну виручку.

Баланс грошових доходів і видатків населення як і відомості про касові обороти грошей в банках виступають інструментом певного регулювання грошового обороту. Проте певний аналіз процесів, що відбуваються в готівковому обороті передбачають виявлення закономірностей, що визначають обсяг грошової маси, яка необхідна для обслуговування грошових доходів населення і їх реалізації.

Розрізняють номінальні доходи і наявні доходи населення (домашніх господарств). Номінальні доходи завжди характеризують суму нарахованих доходів, тобто суму доходів з урахуванням податків і обов’язкових платежів. Наявні доходи — це кінцеві доходи населення, які можуть бути використані на споживання і накопичення домашніми господарствами. Після відрахування податків і обов’язкових платежів номінальні доходи стають наявними доходами.

Під час аналізу динаміки рівня життя необхідно використовувати показники не лише наявних доходів, а й у реальному їх значенні, оскільки на обсяг товарів і послуг, які можуть бути придбані домашніми господарствами на одержувані ними доходи, значний вплив має зміна цін.

Реальні доходи населення — це наявні доходи населення з урахуванням змін споживчих цін. Реальні доходи характеризуються кількістю споживчих товарів і послуг, які можуть бут придбані на наявні доходи з метою задоволення своїх особистих потреб і накопичення. Отже, реальні доходи залежать не лише від розміру наявних доходів, а й від динаміки цін на споживчі товари і послуги. Вони підвищуються зі збільшенням наявних доходів при сталому рівні цін або знижуються за незмінного доходу і зростання цін.

Реальні доходи за період визначають як співвідношення наявних доходів за цей період та індексу споживчих цін. У статистичній практиці зазвичай широко використовуються відносні величини реальних доходів — індекс реальних наявних доходів:

(1.2)

де — індекс наявних доходів у номінальному вираженні;

— зведений індекс споживчих цін.

Реальну можливість наявних доходів характеризує також такий показник, як їх купівельна спроможність, що вимірюється кількістю товарів (кожного окремо), яку можна було б придбати на суму середньодушового наявного доходу за середніми цінами покупки.

Класифікація доходів передбачає їх розподіл та об'єднання в групи і підгрупи залежно від різних ознак (додаток Б).

Всі витрати населення поділяються на поточні та капітальні. Поточними витратами є витрати, пов’язані із задоволенням поточних потреб. Капітальні витрати включають витрати на придбання землі і матеріальних основних фондів (житла, виробничих споруд, сільськогосподарських машин, устаткування для переробки сільгосппродукції). До накопичення також відносяться витрати на придбання споживчих товарів тривалого користування (з терміном служби більше року) і приріст споживчих запасів в господарствах населення.

Різниця між сукупними доходами населення і його витратами є заощадженнями населення. Заощадження можуть приймати як грошову, так і натуральну форму. В умовах ринкової економіки і фінансової нестабільності заощадження населення в натуральній формі грають все більш помітну роль. До них відноситься придбання земельних ділянок, житла, споживчих товарів тривалого користування, предметів мистецтва.

Грошові заощадження населення складаються з приросту готівки на руках у населення (він визначається на підставі балансу грошових доходів і витрат населення) і приросту різних видів внесків населення у фінансових установах (депозитів, термінових внесків і тому подібне). Особливим видом грошових заощаджень населення є вкладення в цінні папери (акції, облігації, казначейські зобов’язання, страхові поліси, папери на право володіння власністю і ін.). Величину цих заощаджень визначити можна тільки приблизно із-за конфіденційності операцій і зміни курсу цінних паперів .

Схильність населення до заощаджень в грошовій формі характеризує коефіцієнт заощаджень. Його можна визначити в двох варіантах за формулами [56]:

(1.3)

(1.4)

де — грошові заощадження населення,

— сукупні доходи населення, що є у наявності,

— грошові доходи населення, що є у наявності.

Оскільки доходи є економічною основою рівня життя, держава визначає, виходячи з досягнутого рівня соціально-економічного розвитку країни, мінімальні доходи населення або соціальні гарантії. Розміри цих доходів визначаються в законодавчому порядку. Вони не є статистичними показниками, але як соціальні гарантії є базою порівняння для оцінювання досягнутого рівня життя. До таких соціальних гарантій, обумовлених у законодавчому порядку, належать: прожитковий мінімум, мінімальна заробітна плата і мінімальна пенсія за віком.

Прожитковий мінімум — це вартісний розмір достатнього для забезпечення нормального функціонування організму людини, збереження її здоров’я набору продуктів харчування, а також мінімального набору непродовольчих товарів та мінімального набору послуг, необхідних для задоволення основних соціальних культурних потреб особистості.

Прожитковий мінімум визначається нормативним методом у розрахунку на місяць в середньому на одну особу, а також окремо для тих, хто належать до основних соціальних і демографічних груп населення: дітей віком до 6 років; дітей віком від 6 до 18 років; працездатних осіб; осіб, що втратили працездатність. Розмір прожиткового мінімуму для кожного домашнього господарства визначається з урахуванням його фактичного складу як сума відповідних показників для його членів.

Набір продуктів харчування, непродовольчих товарів і послуг необхідних для збереження здоров’я людини і забезпечення її життєдіяльності, становить мінімальний споживчий кошик. Основу мінімального споживчого кошика утворює набір продуктів харчування (мінімальний продовольчий кошик), який формується спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади у сфері охорони здоров’я з використанням нормативів фізіологічної потреби організму людини у продуктах харчування з огляду на їх хімічний склад та енергетичну цінність, з урахуванням рекомендацій Всесвітньої організації охорони здоров’я. У регіонах, виходячи з місцевих можливостей, для розробки і реалізації регіональних соціальних програм, можуть встановлюватися регіональні прожиткові мінімуми, розмір яких не може бути нижчим від загальнодержавного прожиткового мінімуму.

Мінімальна заробітна плата — це нижня її межа, яка встановлюється за найменш кваліфіковану, просту працю, її розмір покладений в основу розрахунку всіх інших ставок заробітної плати.

Мінімальна пенсія являє собою відповідно її нижню межу, яка встановлюється нормативними актами.

У зв’язку з інфляцією або знеціненням грошей доходи населення підлягають індексації. Індексація — це встановлений державою механізм підвищення грошових доходів населення, що дозволяє частково відшкодувати йому дорожчання споживчих товарів і послуг в результаті інфляції. Індексації підлягають доходи населення, які одержують з держбюджету. При цьому використовуються коефіцієнти, що коректують, шкали і інші нормативи, що визначають мінімальні гарантії індексації. У позабюджетній сфері підвищення грошових доходів населення здійснюється зазвичай шляхом компенсації - прямого перегляду ставок і окладів при укладенні колективних трудових договорів, з урахуванням прийнятих нормативних документів в країні.

Не підлягають індексації грошові доходи населення від власності, оскільки вони формуються в умовах вільного ціноутворення і не потребують додаткового захисту. Відшкодування населенню втрат від знецінення заощаджень здійснюється, в основному, шляхом зміни процентних ставок в установленому порядку.Інфляція грошових доходів населення в Україні вимірюється за допомогою індексу споживчих цін.

Індекс споживчих цін розраховується по постійному набору товарів і послуг (споживчої корзини) виходячи з того, що характер споживання населення буде постійним. Індекс споживчих цін розраховується по формулі середньоарифметичного індексу:

(1.5)

де — індивідуальні індекси цін на товари-представники;

— кількість товарів (послуг) споживчої корзини;

— базисні ціни.

Саме цей індекс використовується в країні при ухваленні рішення про необхідність індексації доходів населення.

Процес соціально-економічного розшарування суспільства має у своїй основі цілий ряд об'єктивних і суб'єктивних причин. З переходом до ринкових відносин в економіці цей процес ще більше посилився за рахунок нерівномірного розподілу доходів. Це пояснюється тим, що доходи різних категорій населення істотно відрізняються як за обсягом, так і за структурою джерел надходження.

В цілому чинники, що формують доходи населення, можуть бути трьох рівнів (рис. 1.1):

Рис. 1.1. Чинники, які формують доходи населення

Таким чином, розглянуті чинники вказують на залежність доходів від відношення працівника до праці і від його заслуг, від індивідуальних і колективних результатів праці і ефективності економіки в цілому, а також на те, що має місце диференціація, розшарування населення по рівню доходів, зокрема трудових.

Існуюча нерівність доходів і заробітної плати характерна для всіх країн незалежно від рівня добробуту їх населення. З цієї причини проблема вимірювання доходів є загальною проблемою, не залежною від політичного режиму і соціально-економічного положення тієї або іншої країни.

Відмінності в рівні доходів на душу населення або заробітної плати на одного зайнятого називаються диференціацією доходів, або диференціацією заробітної плати. Диференціація доходів (зарплати) — явище об'єктивне, пов’язане з соціально-економічними відмінностями в положенні членів суспільства у сфері виробництва, розподілу і споживання.

У сучасних умовах відбулися істотні зміни в отримуваних населенням доходах — збільшилося їх різноманіття, ускладнилася структура, явно виявилася тенденція до диференціації. Реальні доходи населення систематично знижуються, і це виступає могутнім обмежувачем виробництва. Диференціація грошових доходів працюючого населення складається в основному під впливом двох чинників: диференціація заробітної плати і диференціації відмінностей в сімейному стані працівників. Проте диференціацію заробітної плати і доходів не можна оцінювати з одних і тих же позицій. У першому випадку має місце економічна нерівність, що відповідає поняттю соціальної справедливості в рамках даного суспільного устрою. У другому — нерівність, яка складається в результаті перерозподілу доходів в сім'ях, можна назвати певною мірою «несправедливою» в тій частині, яка викликана обставинами, що не мають відношення до праці і заслуг людей.

В українській практиці ступінь відмінностей в доходах вимірюється статистичним методом розподілу абсолютної і відносної чисельності працівників або населення, які одержують мінімальну, середню і максимальну заробітну плату (доходи), — по розмірах зарплати або сукупного доходу. Основою для такого вимірювання є статистична інформація, використовувана для побудови ранжированного ряду, згрупованого по рівню доходу в галузях, регіонах і в різних групах населення. Аналіз диференціації заробітної плати (або сукупного доходу) проводиться з використанням системи показників (додаток В). Нерівномірність в розподілі доходів наочно показує крива Лоренца (рис. 1.2).

Рис. 1.2. Крива Лоренца Крива Лоренца дає змогу оцінити ступінь нерівності в доходах у суспільстві. По осі X відкладається відсоток одержувачів доходів (переважно поділених по 20% - квінтилях або 10% - децилях); по осі Y — відсоток одержуваного доходу (від загального доходу всього суспільства).

Бісектриса відображає абсолютно рівномірний розподіл доходів у суспільстві (кожен отримує рівний дохід). Чим ближче крива Лоренца до бісектриси, то рівномірний розподіл доходів.

Особливо важливим є вимірювання бідності, оскільки це суспільне явище є у всіх країнах із перехідною економікою і набуває загрозливих масштабів в Україні. Сучасна наука визначає бідність як неможливість внаслідок нестачі коштів підтримувати спосіб життя, притаманний конкретному суспільству в конкретний період часу. Інше визначення трактує бідність як неможливість підтримувати мінімальний рівень споживання, що визначається на основі фізіологічних, соціальних та культурно обумовлених нормативів. Отже, бідність можна трактувати як неможливість досягнути певних соціальних стандартів або ж проживання нижче від певного мінімального рівня.

Причини, масштаби і форми вияву бідності досить різноманітні:

постійне підвищення встановленої межі бідності (вартості прожиткового мінімуму);

недосконалість механізму компенсації зростання споживчих цін різним верствам населення;

особливості процесу адаптації населення до нових соціально-економічних умов;

положення індивіда в соціальній структурі суспільства — належність людини до тієї чи іншої групи населення (за віком, освітою, сферою занять, місцем проживання, соціально-професійним статусом).

Щоб визначити масштаби бідності, потрібно застосувати відповідні критерії і показники, які характеризують це явище.

У сучасних соціально-економічних дослідженнях використовують різні типи критеріїв визначення бідності населення (додаток Г).

Показники доходів використовують для вимірювання бідності:

1) дефіцит доходу — сума доходів населення, які не дістають до прожиткового мінімуму:

(1.6)

де та — відповідно середньодушові доходи мінімальний і фактичний;

— чисельність населення, що має душові доходи нижче за прожитковий мінімум.

2) індекс глибини бідності:

(1.7)

де — загальна чисельність обстежуваних домашніх господарств ;

— число домашніх господарств з душовими доходами нижче за мінімальний дохід.

3) індекс гостроти бідності:

. (1.8)

проміжок низького доходу — частка дефіциту доходу до прожиткового рівня (А);

рівень бідності - частка населення, що має доходи нижче за прожитковий мінімум (W);

6) синтетичний індикатор бідності визначається як наступна комбінація показників (S):

(1.9)

де Q — коефіцієнт Джині, що характеризує характер розподілу населення і суми їх доходів.

Синтетичний індикатор бідності змінюється від 0 до 1. Якщо всі члени суспільства мають доходи вище за прожитковий мінімум, S=0; якщо всі мають мінімальні доходи, S=1.

Боротьба з бідністю — одна з найважливіших цілей економічної політики держави. Тому вона проводиться практично у всіх країнах, особливо в країнах, що розвиваються і в країнах з перехідною економікою. Ефективність боротьби з бідністю визначається чотирма чинниками:

якістю інформації щодо чисельності тих, кому необхідна допомога, і потрібних для цього коштів;

забезпечення горизонтальної ефективності, тобто надання допомоги всім, хто її потребує;

забезпечення вертикальної ефективності, тобто надання допомоги тільки тим, хто її потребує;

відповідність ставок допомоги мінімальним потребам, які вимірюються законодавчо встановленою межею бідності.

1.2 Характеристика статистичних методів аналізу доходів та витрат населення Проблема доходів завжди знаходиться в центрі уваги вчених. Ретроспективний аналіз поглядів на формування доходів і їх вплив на якість життя населення показує, що дослідження цієї проблеми з економічних позицій у плані аналізу походження багатства, причин бідності започаткували такі класики, як У. Петті, Ф. Кене, А. Сміт, Дж.М. Кейнс. Серед українських вчених слід назвати М. Туган-Барановського, В. Навроцького, Є. Слуцького. Особливе значення проблемі доходів і якості життя населення надавалося в межах інституціоналізму, який у повоєнний період був представлений такими відомими економістами, як Дж.К. Гелбрайт, Ф. Перру, Г. Мюрдель. В 70-ті роки відповідними дослідженнями якості життя займались вчені І. Делні, Н. Терлецький, К. Хорнбек, А. Маршалл, Л. Вальрас, С. Кузнець, М. Лоренц та інші автори, які внесли значний вклад в означену тематику.

Активно працюють над проблемами доходів і якості життя населення провідні російські вчені Абалкін Л.І., Бобков В. Н., Капустін Є.І., Заславська Т. А. Значний внесок до вирішення теоретичних та практичних аспектів проблеми доходів і життєвого рівня населення в перехідний період в Україні належить Базилюку О. П., Богині Д.П., Бондар І.К., Гейцю В. М., Голеусовій Г. З., Долишнєму А.В., Кваснюку Б.Є., Кир’ян Т.М., Лібановій Е.М., Лукінову І.І., Мандебурі В.Є., Новікову В.М., Пирожкову С.І., Ревенку А. Х., Тютюнніковій С.В.

Наукові здобутки названих вчених дають можливість досліджувати механізм формування і розподілу доходів, їх вплив на рівень життя населення.

Проаналізував наукові роботи як зарубіжних так і вітчизняних вчених можна зробити висновок, що дослідження в області формування та розподілу доходів й витрат і вплив їх на рівень життя населення протикає в двох напрямках: дослідження диференціації доходів та витрат населення і дослідження бідності населення. На початку нашого сторіччя економісти почали цікавитися вимірюванням нерівності доходів або багатства. Для оцінки критеріїв, що пропонувалися, бажано було встановити, як можна порівнювати розподіли доходів (або багатства), щоб мало сенс говорити, що один розподіл «більш рівномірний», ніж інший.

Так був розроблений ряд показників (рис. 1.3):

Рис. 1.3. Показники вимірювання нерівності доходів та витрат

Розглянемо кожен показник окремо.

1) Дисперсія

(1.10)

є відомою мірою розсіяння. Вона строго S-випукла.

Споріднені заходи

(1.11)

(1.12)

використовувалися в економіці для вимірювання нерівності. Заходи і, не є S-випуклими. Отже, це необґрунтовані заходи.

2) Нормалізованим варіантом дисперсії (або, вірніше, її квадратного кореня) є коефіцієнт варіації.

. (1.13)

Цей захід строго S-випуклий і також задовольняє умові (ij).

3) Сума квадратів. Міра:

. (1.14)

Цей захід строго S-випуклий. Сімпсон також запропонував модифікацію

. (1.15)

Як так і строго S-випуклі. Для вимірювання різноманітності або рівності видів потрібна S-вогнутая функція. Були запропоновані модифікації, а також яка в літературі часто називається мірою різноманітності Сімпсона.

Ще один варіант — это міра, використовувана в роботі Mcintosh

(1.16)

яка строго S-вогнута.

4) Ентропія. Зазвичай використовуваною мірою рівності є ентропія

(1.17)

яка строго S-вогнута. Схожа міра, отримана з попередньою підстановкою замість запропонована в роботі Emlen:

. (1.18)

Вона також S-вогнута і тому може служити мірою рівності.

У дискретному випадку, коли…, — цілі (скажімо, в завданні вимірювання різноманітності видів), міра

(1.19)

була запропонована в роботах Brillouin і Margalef. Можна показати, що для великих

(1.20)

отже цей захід тісно пов’язаний з ентропією.

5) Крива Лоренца представлена в розділі 2.

6) Коефіцієнт Джіні. Міра нерівності, тобто подвоєна площа між кривою Лоренца та діагоналлю квадрата. Коефіцієнт Джіні можна записати декількома способами:

(1.21)

Цей захід строго S-випуклий, як було доведено Дальтоном.

7) Мінімальна більшість. Якщо визначає криву Лоренца h, то мінімальною більшістю буде

. (1.22)

Неважко побачити, що цей захід S-випуклий, але не строго S-випуклий.

8) 100-відсотковий рівень. Якщо визначає криву Лоренца h, то

(1.23)

називається 100-відсотковим рівнем. У сенсі розподілу багатства цей захід представляє повне майно найбагатших 100% населення. Цей захід є S-випуклим, але не строго S-випуклим.

Хай

9) Міра бідності по Фішлоу. Функція

(1.24)

є загальний сукупний дохід, який повинен бути перерозподілений з доходу понад рівень бідності Lp в дохід нижче за цей рівень, щоб добитися вирівнювання доходів. Цей захід, запропонований Фішлоу, є S-випуклим, але не строго S-випуклим.

Інша міра бідності, звана часткою населення у відносній бідності, — це число індивідуумів в популяції, які отримують менше половини середнього доходу. Розглядаючи перерозподіли, неважко переконатися, що цей захід не є S-випуклим.

10) Коефіцієнт Шутца.

(1.25)

була запропонована Шутцем як міра нерівності доходів. Цей захід, який є загальним відносним надлишком над середнім, є S-випуклим, але не строго S-випуклим, оскільки функція не є строго опуклою. Коефіцієнт Шутца геометрично можна представити нахилами кривой Лоренца.

11) Заходи засновані на вигоді. Різні доводи привели економістів до розгляду як заходи нерівності, де зазвичай U — увігнута функція вигоди. Такі функції S-вогнуті і строго S-вогнуті, якщо U строго увігнута. Були запропоновані деякі методи нормалізації.

11а) Міра за Дальтоном. Цей захід рівності визначається як

. (1.26)

11b) Міра за Аткінсоном. Цей захід нерівності визначається як

. (1.27)

У даний час в Україні ведеться пошук оптимальної моделі для математичного опису розподілу населення за середньодушовим доходом в умовах перехідної і ринкової економіки.

Середньодушові грошові доходи розраховуються діленням загальної суми грошових доходів на чисельність наявного населення.

Держкомстатом України будується логарифмічно нормальна модель (ЛНМ). Проте є приклади використання інших моделей: динамічна модель, заснована на рівнянні Фоккера-Бланка, «суміші» з двох бета розподілів, гамма-розподіл, крива Роджерса і ін. У країнах Західної і Східної Європи при математичному описі розподілу за доходами використовувалася «суміш» з логарифмічного нормального розподілу для основної частини населення і розподілу Парето для високодохідних груп населення.

Розглянемо основні принципи побудови логарифмічної нормальної моделі (ЛНМ) розподілу і моделі розподілу Парето.

Логарифмічно нормальним називається розподіл випадкової величини, натуральний логарифм якої () підпорядкований нормальному закону розподілу. В основі ЛНМ лежить мультиплікативний процес формування випадкових величин, при якому дія кожного додаткового чинника на випадкову величину пропорційно раніше досягнутому його рівню (розподіл за розміром середньодушового дохода, суми внесків і ін.).

Побудова ЛНМ розподілу населення за середньодушовим грошовим доходом включає:

1) Розрахунок основних характеристик ЛНМ.

1.1) Розрахунок середньої з логарифмів середньодушових доходів, яка дорівнює логарифму середньодушового грошового доходу () за даними балансу грошових доходів і витрат населення НБУ

(1.28)

і середньодушових грошових доходів за вибіркою бюджетів домашніх господарств

(1.29)

де — середина i-гo інтервалу за доходом в розподілі населення за грошовими доходами;

— частота, тобто питома вага населення, що має доходи в i-му інтервалі розподілу;

— середня чисельність населення;

— середньоквадратичне відхилення In x.

1.2) Розрахунок дисперсії з логарифмів середньодушових доходів, яка розраховується за вибіркою бюджетів домашніх господарств:

(1.30)

2) Визначення теоретичних частот на основі функції щільності логарифмічного нормального розподілу:

розраховуються значення змінних

(1.31)

на основі таблиці і інтеграла вірогідності Лапласа знаходяться

(1.32)

і обчислюються теоретичні частоти

(1.33)

де — логарифм верхньої межі інтервалу середньодушового грошового доходу.

Визначаючи частоти в кожному інтервалі до середньої чисельності населення , отримуємо теоретичні частоти .

3) Порівняння частот фактичного розподілу за вибіркою бюджетів домогосподарств з теоретичними частотами ЛНМ () узагальнюється у величині критерію

(1.34)

Зіставлення з табличним значенням при рівності значущості (зазвичай = 0,05) і числу мір свободи (де — число груп в розподілі за середньодушовим доходом) дозволяє зробити висновки:

а) якщо, відмінності в порівнюваних розподілах статистично незначущі, в цьому випадку ЛНМ розповсюджується на генеральну сукупність населення;

б) якщо то є статистично значущі відмінності між розподілом населення за середньодушовим доходом за даними вибірки бюджетів домогосподарств і розподілом за доходами всього населення, яке проживає на території, що вивчається.

Розглянемо модель Парето як найбільш поширену при описі розподілу числа осіб. Модель може бути представлена функцією наступного вигляду:

(1.35)

де — середньодушовий дохід

— кумулятивне число осіб, що мають дохід або більший дохід (накопичення частот проводиться від низу до верху, тобто у міру убування доходів (де — чисельність вибірки домогосподарств (населення));

— параметри рівняння.

Графік функції Парето представлений на рис. 1.4.

Рис. 1.4. Розподіл доходів по моделі Парето З підвищенням середньодушового доходу число осіб, дохід яких дорівнює або перевищує яке-небудь значення, знижується спочатку швидко, а потім повільніше і, нарешті, стабілізується. У логарифмічній формі функція має вигляд:

(1.36)

Параметри рівняння Парето визначаються методом найменших квадратів (МНК):

(1.37)

Розподіл населення за середньодушовим грошовим доходом має правосторонню асиметрію і може бути одномодальним або бімодальним.

1.3 Аналіз нормативної бази державного регулювання доходів населення України Усі агрегатні характеристики розподілу доходів та інших показників рівня життя, що представляють інтерес з точки зору макроекономічного аналізу, обчислюються за допомогою відповідних функцій розподілу.

При побудові функції розподілу населення по рівню грошових доходів використовуються дві системи показників, ведення яких здійснюється Держкомстатом:

1) Дані вибіркового обстеження бюджетів домашніх господарств;

2) Дані об'єму і структури грошових доходів населення на макрорівні, отримувані в ході побудови балансу грошових доходів та витрат населення.

Формування та зміст балансу грошових доходів та витрат населення див. розділ 1.1.

Вибіркове обстеження бюджетів домашніх господарств нині є унікальним обстеженням, що дозволяє отримати інформацію про рівень життя сімей. Однак при його проведенні можливі деякі проблеми (рис. 1.5) [39]:

1) Однією з основних проблем в проведенні обстеження бюджетів домашніх господарств є відсутність нормативно-правової бази, що регламентує участь сімей у вибірковому обстеженні бюджетів домашніх господарств, а також збір відомостей у населення.

2) Постійно ускладнюється програма статистичного спостереження, яка збільшує навантаження на респондентів: вимагає не лише великих витрат особистого часу обстежуваних, але і певного рівня економічних знань.

3) За останні роки гостра встала проблема досяжності обстежуваних домашніх господарств. Це пов’язано як із зміною соціально-економічного становища в суспільстві, так і зі зниженням довіри сімей до будь-яких заходів, що проводяться державними структурами, у тому числі до різних статистичних обстежень.

Рис. 1.5. Проблеми при проведенні вибіркового обстеження бюджетів домашніх господарств У зв’язку з цим необхідно реалізація заходів щодо рішення даних проблем (рис. 1.6).

Державне регулювання доходів громадян — один з найважливіших чинників, який впливає на економічний розвиток держави та рівень життя у країні. Із юридичного погляду, в Україні та більшості інших держав світу не існує законодавства про регулювання доходів громадян. Однак, є різноманітні елементи нормативної бази, які прямо чи опосередковано стосуються процесу формування доходів фізичних осіб.

Рис. 1.6. Заходи щодо вирішення проблем вибіркового обстеження домашніх господарств Якщо це питання розглядати у широкому контексті, то більша частина законодавства опосередковано впливає на доходну частину бюджету фізичних осіб. Наприклад, увесь масив законодавства України про підприємницьку діяльність хоча й безпосередньо не стосується до регулювання доходів громадян, проте опосередковано глобально впливає на рівень доходів населення від підприємницької діяльності або як оплату від господарюючих суб'єктів за виконання трудових обов’язків. Законодавство, яке всіляко стимулює розвиток ринкових відносин та бізнесу, також сприяє зростанню валового внутрішнього продукту, що збільшує сукупні доходи юридичних і фізичних осіб. І навпаки, законодавство, яке не ставить мети досягнути економічного зростання, не може сприяти збільшенню доходів громадян.

Прямі способи державного регулювання доходів населення обмежені. Аналіз чинного законодавства України свідчить, що безпосередніми формами державного регулювання доходів громадян в Україні, які забезпечуються значною за обсягом нормативною базою і відповідною інституційною структурою, є податкове регулювання та система пенсійного і соціального страхування. Ця ситуація типова не тільки для України. У будь-якій правовій системі податкове регулювання є основним засобом реалізації державної політики у регулюванні доходів фізичних осіб.

На рис. 1.7 зображено схему державного регулювання доходів населення, яка містить основні програми та інструменти, що використовують для такого регулювання. Державне регулювання доходів населення найчастіше застосовують для регулювання оплати праці та оподаткування доходів.

Рис. 1.7. Схема державного регулювання доходів населення Регулюючи доходи населення, держава використовує різні методи, адекватні у тій чи іншій ситуації. Методи державного регулювання доходів населення поділяють на три групи: правові, економічні та адміністративні. Виокремлюють узгоджувальні методи регулювання. Методи правового регулювання в економіці ґрунтуються на законодавстві, яке є системою нормативних (правових) актів. Виправданими, динамічними та найефективнішими с економічні методи регулювання.

До системи економічних методів регулювання доходів населення належить регулювання оплати праці, визначення мінімальної оплати, податкова політика, регулювання цін, оплати праці працівників бюджетної сфери, державних підприємств і державних службовців, зайнятості тощо. Адміністративні методи ґрунтуються на силі влади і використовують заборони, дозвіл або примус. Узгоджувальні методи (соціальне партнерство) уже широко застосовуються, їх вважають найекономнішими. Соціальне партнерство — це узгодження дій держави, підприємств і найманих працівників з питань оплати праці та соціальних трансферів.

Податкове регулювання доходів громадян в Україні було вперше запроваджено Законом УРСР від 5 липня 1991 року «Про прибутковий податок з громадян Української РСР, іноземних громадян та осіб без громадянства» після прийняття Декларації «Про державний суверенітет України» від 16 липня 1990 року та незадовго до відновлення незалежності України 24 серпня 1991 року. Відповідно до цього законодавчого акту здійснювалось правове регулювання оподаткування доходів громадян до початку 1993 року, коли набув чинності Декрет Кабінету Міністрів України «Про прибутковий податок з громадян» від 26 грудня 1992 року. Цей Декрет за подальші роки зазнав істотних змін та доповнень і чинний досі. З прийняттям 28 червня 1996 року Конституції України основи оподаткування громадян вперше були закріплені конституційно. У статті 67 Конституції України визначений обов’язок кожного громадянина сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом.

Оподаткування доходів громадян спрямовується на досягнення двох головних цілей: забезпечення надходжень до Державного бюджету України та регулювання особистих доходів громадян. Засобом досягнення цієї мети є справляння прибуткового податку з громадян.

Є дві основні системи оподаткування доходів громадян — оподаткування доходів за місцем основної роботи і оподаткування доходів, отриманих з різних джерел не за місцем основної роботи.

Громадяни, які отримують доходи лише за місцем основної роботи, не зобов' язані щорічно подавати декларацію про доходи. Прибутковий податок на сукупні доходи цих громадян обчислюється відповідно до наведеної шкали за місцем основної роботи. Відповідна організація-наймодавець щомісячно отримує прибутковий податок із суми доходів, що підлягають виплаті громадянинові, і сплачує цей податок до бюджету.

Якщо ж громадянин отримує доходи з різних джерел, він зобов’язаний до 31 березня наступного за звітним року представити податковим органам декларацію про отримані доходи. Доходами громадян, одержаними не за місцем основної роботи, вважають доходи, отримані за сумісництвом, за виконання разових та інших робіт на підставі договорів підряду чи інших договорів цивільно-правового характеру, а також доходи фізичних осіб — суб'єктів підприємницької діяльності, які разом з доходами за місцем основної роботи одержують доходи від здійснення підприємницької діяльності.

У разі, якщо громадянин отримує доходи з різних джерел, оподаткування прибутковим податком відбувається так. За основним місцем роботи обчислення і сплата прибуткового податку здійснюється відповідно до наведеної диференційованої шкали оподаткування. Для оподаткування доходів, які громадянин отримує не за місцем основної роботи, застосовується єдина ставка оподаткування — 20%.

Прибутковий податок утримується і сплачується із сум нарахованого доходу громадянина. Між тим прибутковий податок — не єдиний тягар, який визначає сукупний фіскальний тиск на розмір доходів громадян. Іншим істотним елементом системи регулювання доходів громадян є збори і внески на загальнообов’язкове державне соціальне страхування.

В Україні є такі види загальнообов’язкового державного соціального страхування:

пенсійне страхування;

страхування у зв’язку з тимчасовою втратою працездатності та видатками, зумовленими народженням та похованням;

страхування на випадок безробіття;

страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності.

Зобов’язання щодо акумуляції страхових внесків та надання застрахованим особам матеріального забезпечення і соціальних послуг при настанні страхових випадків несуть відповідні позабюджетні державні цільові фонди.

Обчислення і сплата збору в Пенсійний фонд здійснюється відповідно до Закону України від 26 червня 1997 року «Про збір на обов’язкове державне пенсійне страхування». Платниками збору на обов’язкове державне пенсійне страхування є підприємства, установи та організації незалежно від організаційних форм та форм власності, об'єднання громадян та інші юридичні особи, філії, відділення та інші відокремлені підрозділи, що не мають статусу юридичної особи, а також фізичні особи — суб'єкти підприємницької діяльності, які використовують працю найманих працівників.

Внески до Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності сплачуються відповідно до Закону України від 18 січня 2001 року «Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування у зв’язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими народженням та похованням». Внески до Фонду загальнообов’язкового державного соціального страхування України на випадок безробіття сплачуються відповідно до Закону України від 2 березня 2000 року «Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття». Розмір внесків за цими видами страхування визначений Законом України від 11 січня 2001 року «Про розмір внесків на деякі види загальнообов’язкового державного соціального страхування» .