Елементи облікової політики підприємства

Елементами облікової політики є можливі методичні прийоми, способи та процедури, що обираються з числа загальноприйнятих з урахуванням особливостей діяльності підприємства, тобто принципи, методи і процедури, що використовуються для відображення відповідної статті фінансової звітності.

Бухгалтерський облік та фінансова звітність ґрунтуються на принципах, регламентованих нормативними документами. Принципи є основою вибору підприємством усіх методів і процедур оцінки та обліку об'єктів господарювання.

Метод бухгалтерського обліку — це сукупність способів та прийомів, що забезпечують одержання, обробку та видачу облікової інформації з метою її використання в управлінні підприємством. Бухгалтеру необхідно оволодіти усіма технічними прийомами та адаптувати їх до специфіки діяльності підприємства та його організаційно-технологічної структури. Вибір таких методичних прийомів закріплюється в обліковій політиці. Для запровадження оптимальної методики обліку необхідно визначити на яких рівнях ведеться облік (склади, бухгалтерія, окремі виробничі підрозділи), визначити методику обліку (порядок складання документів, ведення поточного обліку та складання звітності), а також способи його ведення та склад організаційно-технічного забезпечення.

Якість, достовірність та вірогідність інформації, а тому управлінських рішень, що приймаються на їх основі, залежить від оцінки об'єктів господарювання. Оцінки у бухгалтерському обліку здійснюються: 1) на дату придбання активів або виникнення зобов’язань; 2) на дату передачі (обміну) активів. Розрізняють вісім методів оцінки об'єктів обліку. їх застосування залежить від мети оцінки, що ставиться користувачами облікової інформації.

• 1. Первісні оцінки — це сукупність витрат на придбання або виробництво активів, що обраховані за номінальними цінами, що діяли на момент оцінки. Оцінка за первісною вартістю ґрунтується на принципі історичної (фактичної) собівартості.
• 2. Незмінні або оцінки, які необхідно порівнювати — це обсяг витрат або доходу при придбанні або реалізації об'єктів, обрахований за цінами наперед визначеного періоду.
• 3. Відновлювальні оцінки дозволяють визначити теперішні або майбутні витрати на виробництво об'єкта, створеного у минулому. Виділяють дві форми таких оцінок: 1) за вартістю виробництва існуючих об'єктів; 2) за вартістю об'єктів, що є аналогом існуючих, але створених із урахуванням технічного прогресу.
• 4. Оцінки заміщення визначають вартість об'єктів як суму збережених або замінених на об'єкти, що є аналогами за функціями. Цей метод оцінки застосовують для оцінки природних ресурсів.
• 5. Реалізаційні оцінки є доходом, що передбачається отримати від продажу майна. До них належать ліквідаційна, роздрібна, оптова та інші види оцінок.
• 6. Капіталізовані або рентні оцінки застосовують для визначення цінності об'єкта розміром доходу або ренти від їх експлуатації. Методика розрахунку може бути різною, капіталізуватись можуть усі види доходів, як валовий, так і чистий, ставкою капіталізації може бути норма прибутку, позиковий відсоток та інші величини.
• 7. До експертних оцінок, крім оцінок за результатами експертиз, належать оцінки, методика побудови яких полягає у виборі однієї з попередньо обрахованих величин. 8. Умовні оцінки призначені не для характеристики цінності об'єктів, а для їх реєстрації з певною метою. До них належать облікові оцінки.

Облікова оцінка — це попередня оцінка, яка використовується підприємством з метою розподілу витрат і доходів між відповідними звітними періодами. До процесу встановлення облікових оцінок також належать процедури визначення терміну корисного використання (експлуатації) необоротних активів; вартісної оцінки предметів, що входять до складу малоцінних необоротних матеріальних активів; методів формування первісної вартості запасів та методів оцінки їх вибуття; оцінки сумнівної дебіторської заборгованості за товари, роботи, послуги шляхом вибору методу нарахування резерву сумнівних боргів.

Облікова оцінка може переглядатись у разі: 1) зміни обставин, на яких вона базувалась; 2) отриманні додаткової інформації. Підприємству слід розкривати зміст і суми змін в облікових, оцінках, які мають суттєвий вплив на поточний період або, як очікується суттєво будуть впливати на майбутні періоди. Наслідки зміни в облікових оцінках слід включати до тієї ж самої статті звіту про фінансові результати, у якій раніше відображувались доходи або витрати, щодо яких змінилися оцінки у періоді, коли відбулася зміна, а також у наступних періодах, на які впливає зміна.

Якщо неможливо розрізнити зміну облікової політики та зміну облікових оцінок, то це розглядається і відображається як зміна облікових оцінок.

Суттєвість — характеристика облікової інформації, яка визначає її здатність впливати на рішення користувачів фінансової звітності. Відсутність суттєвої інформації у фінансовому звіті і примітках до нього може вплинути на рішення його користувачів, тому в обліковій політиці підприємства необхідно визначити межу суттєвості інформації. Поріг суттєвості — абсолютна або відносна величина, яка є кількісною ознакою суттєвості облікової інформації. Ознаками суттєвості облікової інформації є її кількісні та якісні характеристики, важливі для користувачів такої інформації. Суб'єктами визначення суттєвості облікової інформації є органи, які уповноважені на регулювання питань бухгалтерського обліку і фінансової звітності, та власник (власники) або уповноважений орган (посадова особа), який здійснює керівництво підприємством відповідно до законодавства та установчих документів. Об'єктами застосування суттєвості є: 1) діяльність підприємства в цілому; 2) окремі господарські операції та об'єкти обліку; 3) статті фінансової звітності.

Застосування критеріїв суттєвості до підприємства в цілому передбачає можливість використання спрощеної системи бухгалтерського обліку та звітності підприємством,' обсяги діяльності якого нижче встановленого порогу суттєвості. Поріг суттєвості для застосування спрощеної системи бухгалтерського обліку та звітності визначається законодавством.

Кожну суттєву статтю слід наводити у фінансовій звітності окремо, а несуттєві статті об'єднувати зі статтями, подібними за характером або функціями. Суттєвість статті визначається її величиною і характером, що розглядається разом. Статті, які мають суттєву величину і відрізняються за характером або функціями, слід подавати окремо. Зокрема, не можна об'єднувати 1) монетарні та немонетарні; 2) поточні та не поточні; 3) операційні та не операційні; 4) відсоткові та не відсоткові статті фінансової звітності. Стаття, яка не є суттєвою для окремого подання її у фінансовому звіті, може бути достатньо суттєвою для окремого розкриття її в примітках до фінансової звітності. При визначенні суттєвості окремих статей за поріг суттєвості може прийматися частка відповідної статті у базовому показнику:

• — для статей балансу — сума власного капіталу та підсумок відповідного класу активів або зобов’язань;
• — для статей звіту про фінансові результати — сума прибутку (збитку) від операційної діяльності або сума доходу або витрат за звітний період;
• — для статей звіту про рух грошових коштів — чистий рух грошових коштів (надходження або видаток) від операційної, інвестиційної або фінансової діяльності за звітний період. Листом Міністерства фінансів України визначено поріг суттєвості для окремих об'єктів обліку.

Операційний цикл — це проміжок часу між придбанням запасів для здійснення діяльності та отриманням коштів (еквівалентів грошових коштів) від реалізації виробленої з них продукції або товарів і послуг. Тривалість операційного циклу впливає на групування об'єктів обліку, зокрема, поділ активів на оборотні та необоротні, тому має важливе значення для підприємства. Вона визначається у днях і залежить від таких факторів: 1) особливостей діяльності підприємства; 2) тривалості технологічного процесу виготовлення продукції; 3) наявності налагоджених зв’язків з постачальниками та покупцями; 4) надійності постачальників та покупців.

Операційний цикл виробничого підприємства триває від декількох днів до декількох місяців. Наприклад, при оптовій реалізації продукції підприємства, що виготовляє за день сотні або й тисячі побутових електроприладів, виручка надходить за короткий період часу. Операційний цикл діяльності такого підприємства, як правило, менший від одного місяця. У підприємства, що виготовляє технічно складні вироби, наприклад, пасажирські вагони для залізниці, операційний цикл перевищує місяць. Для суднобудівного заводу операційний цикл може становити 2−3 роки.

Елементи облікової політики по запасах, необоротних активах, доходах та витратах наведено у відповідних розділах посібника.