Внешняя політика давньоруського государства

Торгівля Русии Візантії мала державний характер.

На ринках Константинопаля реализо;

валась значна частина данини, що збираються київськими князями. Князі прагнули забезпечити для себе сприятливі умови у цій торгівлі, намагалися зміцнити свої позиції Криму та Причорномор’я. Спроби Візантії обмежити російське вплив чи порушити умови торгівлі проводили до військових сутичкам. При князя Олега об'єднані сили Київського держави взяли в облогу столицю Візантії Константинополь (російську назву — Царгород) й змусили візантійського імператора підписати вигідний для Русі торговий договір (911). До нас дійшов іще одна договір з Візантією, укладений після менш вдалого походу на Константинополь князя Ігоря в 944 г. Відповідно до догово;

раме російські купці щорічно влітку приїздили у Константинополь на торговий сезон і жили там шість місяців. Для проживання виділили певне місце у передмісті міста. По договору Олега, російські купці не платили ніякої мита, торгівля була переважно мінової. Візантійська імперія прагнула втягти сусідні держави до боротьби між собою, щоб послабити їх і підпорядкувати своєму впливу. Так, візантійський імператор Никифор Фока намагався скористатися російським військами для ослаблення Дунайської Болгарії, з якої Візантія вела тривале й виснажливу війну. У 968 г. російські війська князя Святослава Ігоровича вторглися територію Болгарії та зайняли багато міст за течією Дунаю, у тому числі найважливішим був Переяславец — великий торговий і політичний центр в низов’ях Дунаю. Успішно наступ Святослава було розцінено як загроза безпеки Візантійської імперії та її впливу на Балканах. Мабуть, під впливом грецької дипломатії печеніги напали в 969 г. на ослаблений у плані Київ. Святослав був змушений повернутися на Русь. Після визволення Києва він зробив другий похід до Болгарії, діючи вже у разом із болгарським царем Борисом проти Візантії. Боротьбу зі Святославом очолив новий візантійський імператор Іоанн Цимисхий, одне із відомих полководців імперії. У першій ж битві росіяни й болгарські дружини розгромили візантійців і звернули їх тікати. Переслідуючи відступаючу армію, війська Святослава захопили кілька великих міст й до Адріанополя. Під Адріанополем уклали світ між Святославом і Цимисхием. Більшість російських дружин повернулася в Переяславец. Цей світ уклали восени, а навесні Візантія початку нове наступ. Болгарський цар перейшов до бік Візантії. Військо Святослава з Переяславця перейшло до Петропавлівської фортеці Доростол і приготувалося до оборони. Після двомісячної облоги Іоанн Цимисхий запропонував Святославу укласти світ. Згідно з договором російські війська йшли із Болгарії. Відновлювалися торговельні зв’язки. Русь і Візантія ставали союзниками. Останній великий похід на Візантію було здійснено в 1043 г. Приводом до нього послужило вбивство російського купця у Константинополі. Не отримавши гідного задоволення за образу князь Ярослав Мудрий послав до візантійським берегів флот, на чолі якого стояв його син Володимир і воєвода Вышата. Попри те що, що буря розсіяла російський флот, кораблям під керівництвом Володимира вдалося завдати значну шкоду грецькому флоту. У 1046 г. між Руссю і Візантією уклали світ, що традиційно на той час був закріплено династичним союзом шлюбом сина Ярослава II Всеволодовича з дочкою імператора Костянтина Мономаха.

Розгром ПхеСусідом Давньоруської государства.

зарского кагабув Хазарський каганат, рас;

ната. полагавшийся на Нижньої Волзі й у Приазовье.

Хазари були полукочевым народом тюркського походження. Їх столиця Итиль, яка була в дельті Волги, стала великим торговий центр. У період розквіту Хазарського держави деякі слов’янські племена платили хазарам данина. Хазарський каганат тримав у себе ключові пункти на найважливіших торгових шляхах: гирла Волги і Дону, керченський протоку, переправу між Волгою і Доном. Встановлені там митні пункти збирали значні торгові мита. Високі митні платежі негативно позначалися на розвитку торгівлі Стародавньої Русі. Іноді хазарські кагани (правителі держави) не задовольнялися торговими зборами, затримували і грабували російські купецькі каравани, що поверталися з Каспійського моря. У другої половини Xв. почалася планомірна боротьба російських дружин з Хозарським каганатом. У 965 г. київський князь Святослав розгромив Хазарське держава. Після цього Нижній Дон було знову заселений слов’янами, і центр території стала колишня хазарська фортеця Саркел (російську назву Біла вежа). На березі Керченської протоки утворилося російське князівство з центром в Тмутаракані. Це з великим морським флотом став форпостом Русі у Чорному море. Наприкінці Xв. російські дружини зробили ряд походів на Каспійське узбережжі й у степові райони Кавказа.

Боротьба проти У X і на початку XIвв. правому і левом.

кочівників берегах Нижнього Дніпра жили кочові племена.

печенігів, котрі здійснювали швидкі й рішучі напади проти російські землі і міста. Для захисту від печенігів російські князі будували пояса оборонних споруд городов-крепостей, валів тощо. Перші відомості про таких городах-крепостях навколо Києва належать до часу князя Олега. У 969 г. печеніги на чолі з князем Кур взяли в облогу Київ. Князь Святослав тим часом був у Болгарії. На чолі оборони міста стала мати княгиню Ольгу. Попри скрутне становище (відсутність людей, недолік води, пожежі), киянам вдалося протриматися до приходу княжої дружини. Південніше Києва, в міста Рідня, Святослав вщент розбив печенігів і навіть взяв у свої полон князя Курю. А через три роки під час сутички з печенігами у районі дніпровських порогів князь Святослав був убит.

Потужна оборонна лінія на південних рубежах було побудовано при князя Володимирі Святому. На річках Стунге, Суле, Десні, й були побудовано фортеці. Найбільш великими були Переяслав і Бєлгород. Ці фортеці мали постійні військові гарнізони, набрані з дружинників («кращих людей ») різних слов’янських племен. Бажаючи залучити до обороні держави всі сили, князя Володимира набирал.

у ці гарнізони в основному представників північних племен: словен, кривичів, вятичів. Після 1136 г. печеніги перестають представляти серйозну загрозу для Київської держави. За переказами, на вшанування вирішальної перемоги над печенігами князь Ярослав Мудрий збудував Софійський у Києві. У XIв. печеніги витіснила з південноруських степів до Дунаю які прийшли з Азії тюркоязычными племенами кипчаков. На Русі їх називали половцями, вони зайняли Північний Кавказ, частина Криму, все южнорусские степу. Половці були повністю і серйозним противником, часто робили походи на Візантію і Русь. Становище Давньоруської держави ускладнювалося ще і тих, що тим часом князівські усобиці дробили його сили, і деякі князі, прагнучи використовувати половецькі загони для захоплення влади, самі наводили ворогів на Русь. Особливо значна була половецька експансія у 90-ті рр. XIв., коли половецькі хани намагалися взяти Київ. Наприкінці XIв. було здійснено спроби організувати общерусские походи проти половців. На чолі цих походів стояв князь Володимир Всеволодович Мономах. Російським дружинам вдалося як відвоювати захоплені російські міста, але завдати половцям удар з їхньої території. У 1111 г. російськими військами було взято столиця однієї з половецьких племінних утворень — місто Шарукань (недалеко від сучасного Харкова). Після цього частину половців откочевала на Північний Кавказ. Проте половецька небезпека була ліквідована. Протягом усього XIIв. відбувалися військові сутички між російськими князями і половецькими ханами.