Криміналістична характеристика злочинів, поняття та основні елементи

Криміналістична характеристика злочинів, поняття та основні елементи.

Зміст.

I. Вступ. 2.

II. Предмет та заподіяння криміналістики. 2.

III. Механізм скоєння злочину, основи механізму злочинної діяльності.

1. Злочинність у системі соціальної діяльності. 11.

Злочин як різновидність соціальної діяльності. 11.

Криміналістичне поняття діяльності. 12.

Структура злочинної діяльності й характеристика її елементів. 13 2. Теорія механізму скоєння злочину. 16.

Відображення в основі механізму скоєння злочину. 16.

Види взаємодії у структурі механізму злочину та їхні енергетична сутність. 19.

IV. Висновок. 21.

ЛІТЕРАТУРА…22.

Вступ.

Формування предмета науки криміналістики має певний історичний аспект, суть якого до цого години становить дискусійну проблему. Предмет будь-якої науки розвивається, вдосконалюються його зміст й методи у відповідності до загального накопичення наукових знань та соціальних умів розвитку суспільства. Розвиток процесуальної думи наприкінці XIX ст. та пекучі потреби практики створили умови до відгалуження від фундаментальних правових галузей знань багатьох спеціальних, котрі малі спочатку прикладний характер. Це були судова медицина, криміналістика, судова психологія та інші.

Уперше про криміналістику як систему спеціальних знань згадав Г. Гросс у своїй фундаментальній роботі «Керівництво для судових слідчих як система криміналістики «(1892 р.). Це перша робота, в якій були систематизовані накопичені тактичні й методологічні знання про розкриття злочинів, зібрані технічні засоби, котрі використовувались для цого. Г. Гросс назвавши сукупність таких знань системою, а галузь знання, що їхні вивчає, — криміналістикою. Предмет криміналістики він визначив так: «Криміналістика по своїй суті починається там ., «де встановлюють » ., яким саме способом учинюються злочини? як досліджувати ці способи й розкривати їхні, котрі були мотиви що спричинили до злочину, котра був позначка — разом узяте це нам невтомно говорять ані карне право, ані процес. Усі це складає предмет криміналістики » .

Наступні визначення предмета криміналістики є вдосконаленням основних положень, котрі були зазначені ще у Г. Гросса. Так, С. Н. Трегубов писавши, що предметом криміналістики є «використання методів природничих наук й технічних знань при розкритті злочинів й встановленні особистості злочинця ». Увага до технічного аспекту використання засобів й методів природничих наук викликало появу однобокого визначення предмета криміналістики. Автор Першого в Росії підручника із криміналістики І.М.Якімов вважав, що криміналістика «має своїм предметом вивчення найбільш доцільних способів та прийомів використання природничих, медичних й технічних наук при розслідуванні злочинів й вивченні фізичної та моральної особистості злочинця ». Тут технічний аспект предмета криміналістики очевидний, хоча й додається новий напрям — дослідження особистості злочинця.

Криміналістика, так саме, як і інші науки, для пізнання свого предмета винна матір свої методи, які мають входити у структуру предмета.

Предмет та заподіяння криміналістики.

У умовах формування й становлення нових соціально-економічних відносин, державних структур законодавчої й виконавчої влади виникають задачі створення правової основи зміцнення законності й вдосконалення правоохоронної діяльності. Юридичні науки повинні розробляти правові основи державності й законності правозаступницької діяльності, спрямованої на надійне забезпечення захисту конституційних прав й законних інтересів громадян, суспільних формувань та державних структур України.

Криміналістика озброює співробітників правоохоронних органів ефективними методами й засобами розкриття злочинів, що сприяє реалізації принципу невідворотності покарання, про «єктивному використанню кримінального закону та профілактичному впливу.

Останнім годиною Президент й Уряд України приділяють особливу увагу вдосконаленню діяльності правоохоронних органів та зміцненню технічної бази боротьби зі злочинністю взагалі й із організованою зокрема. сучасний рівень науки криміналістики й науково-технічний потенціал природничих й технічних наук дозволяють практичним органам прокуратури, внутрішніх справ, служби безпеки та суду попереджувати, припиняти й розслідувати дуже складні злочини й тім самим сприяють розв «язанню однієї з головних завдань зміцнення законності та правопорядку в Україні.

Криміналістика — це юридична наука, котра виникла у надрах кримінального процесу у минулому столітті як сукупність технічних засобів й тактичних прийомів, а також способів їхні використання для розкриття злочинів. Це означає, що криміналістика вивчає злочин. Алі злочин є предметом пізнання інших галузей знань (соціологія й філософія, кримінальне, цивільне й адміністративне право, психологія, статистика та ін.), котрі досліджують деякі специфічні сторони, властивості й особливості злочинної діяльності для боротьби з нею. У цьому аспекті наука криміналістика має свій предмет пізнання.

Предмет чи якої науки — це сторона, властивості й ставлення оточуючого світу, що виділені в процесі практики й перетворені в про «єкт дослідження для розкриття їхнього спеціальних закономірностей.

Злочин є складним соціальним явищем, яку характеризується своєю структурою, зв «язками й відношеннями між його елементами. Пізнані та кількісно відтворені ставлення набувають властивостей закономірностей, що належати саме цій структурі. Тому криміналістика досліджує злочин передусім як динамічний процес, тобто його діяльнісну сторону.

Злочин у діяльнісному плані — це динамічна система, Яка має різні форми взаємодій про «єктів живої й неживої природи. До структури її елементів входять: суб «єкти злочину (люди); предмети, за допомогою які зроблено злочин; спосіб учинення злочину; результат злочину, тобто матеріальні та ідеальні відображення, а також інші обставини місця, години, поведінка осіб причетних до вчиненого злочину, чи котрі випадково стали його очевидцями.

Елементи динамічної системи в процесі скоєння злочину взаємодіють між собою, створюють сукупність послідовних процедур, котрі називаються механізмом злочину. Останній є однією з сторін злочину, якої вивчає криміналістика.

Механізм учинення злочину, із одного боці, можна податі як низку певних дій, котрі відбуваються у часі, прийомів, процедур суб «єктів злочину в матеріальному середовищі, а із іншого — як обов «язкову появу незалежно від наслідків злочинної діяльності, тобто відображення механізму злочину у вигляді системи матеріальних та ідеальних слідів-відображень.

Механізм злочину є системою взаємодій реальних про «єктів матеріального світу й тому він охоплює явища, події й факти реальної дійсності, моменти й відрізки години, людей, ділянки місцевості та простору, предмети, речі, механізми й комп «ютерні системи, тварин, про «єкти рослинного світу тощо, котрі є елементами механізму злочину. Вони причинно взаємопов «язані, а їхні взаємодія відбувається на основі загальних закономірностей, форм руху матерії — механічного, фізичного, хімічного, біологічного й психічного.

Усвідомлення механізму злочину в процесі його розкриття є однією із важливих завдань, бо не встановивши динаміки події — як, коли й при які обставинах, якими засобами й в якій послідовності розгорталася картина злочину на місці його скоєння, не можна зрозуміти його мотивів й причин, дати йому кримінально-правову оцінку, й, зрештою, скласти уявлення про зовнішній вигляд злочинця та сконструювати динамічну модель його поведінки.

Предмет безпосереднього посягання не можна змішувати із про «єктом злочину, дослідженням якого займаються різні галузі права. Криміналістику цікавить безпосередньо предмет, на який був спрямований злочин, бо між ним й злочинцем був взаємодія. Встановлення відношень й взаємозв «язків між предметом посягання й суб «єктом злочину має безпосереднє значення для його розшуку й встановлення особистості злочинця. Наприклад, наркомана найчастіше цікавлять сам наркотики й де практично їхнього роздобути. Якщо при крадіжці із аптеки зникли лише наркотичні препарати, а інші, навіть более коштовні залишилися, то запідозрюється передусім наркоман.

Предмет безпосереднього посягання закономірно заговорили українською у «язаний із особистістю злочинця, його віком, фахом, деякими властивостями особистості. Так, із фотовідділу великого універмагу зникли два фотоапарати ФЕД, кілька пачок фотопаперу й проявника. Відділи, розташовані поряд, в які продавалися годинники й готовий одяг, злодія не цікавили. Була висунута версія, що крадіжку вчинив неповнолітній, який цікавиться фотографією й можливо раніше відвідував фотогурток. Перевірка цієї версії дала такі результати: на вокзалі затримали школяра, який втік із дому й ставши бродяжити. З «ясувалось, що він перед закриттям універмагу залишився в ньому, вночі узявши два фотоапарати, а вранці, коли відчинили універмаг, неповнолітній злодій непомітно вийшов. Хлопчик навчався у 8 класі й відвідував фотогурток.

Спосіб учинення злочину — це образ діяльності суб «єкта, що не лише його поведінка, але й і закономірне відтворення використання предметів — засобів діяльності. У зв «язку із цим спосіб опосередкований про «єктивними умовами, в які виникла й розвивалась протиправна дія.

Злочинець й образ його дії заговорили українською у «язаний із місцем учинення злочину й особистістю потерпілого. Відомо, що при вчиненні убивства особою, котра перебуває із потерпілим у близьких стосунках (родич, близький друг, знайомий), злочинець найчастіше намагається сховати труп, знищити сліди на місці події, приховати зникнення вбитого, створити неправдиве алібі й т.ін. У цьому разі за слідами злочину звичайно висувають дві типові версії: «Злочинець — свій », «Злочинець — чужий », тобто не знайомий із потерпілим.

Закономірності, що вивчає криміналістика, входять в її предмет як елементи. Подія злочину розкриває діяльність суб «єктів у матеріальному середовищі, в результаті якої виникають сліди злочину — джерела доказової інформації. У природі все взаємопов «язано й взаємозумовлено. Злочинна діяльність не виняток. Сліди-відображення виникають за загальними законами діалектики й несуть необхідний й повторюваний, тобто закономірний характер. Давно помічено, що в соціальній діяльності люди розрізняються за чином дії, предметами й прийомами та їхнім використанням й застосуванням, котрі при масовому спостереженні набувають закономірного характеру заподій та наслідків.

Виникнення слідів при вчиненні злочину — процес динамічний, й всякий рух, а також взаємодія супроводжуються відображенням, тобто появою змін у матеріальному середовищі. Цей процес відбувається у будь-якому історичному періоді й має загальну закономірність, суть якої точно закарбована в народній мудрості так: «Немає злочину без слідів », бо немає руху без утворення слідів. На підставах загальної закономірності Р.С.Бєлкін сформулював часткові закономірності, котрі зустрічаються в процесі скоєння злочину й є передумовами утворення слідів. Розглянемо їх.

Закономірність, тобто відповідність закону — діяльність, Яка відповідає деяким правилам, нормам. Застосовуючи до події злочину, закономірність означає не лише відповідність утворення інформації про «єктивним законам руху й відображення матерії, але й й можливість керування й передбачення появи джерел інформації, цілеспрямованого використання їхнього у правоохоронній діяльності.

Р.С.Бєлкін назвавши п «ять закономірностей утворення слідів злочинів:

1) повторюваність процесу виникнення слідів;

2) зв «язок між діями злочинця й отриманням злочинного результату;

3) зв «язок між способом учинення злочину й слідами, котрі виникають як наслідок використання цого способу;

4) залежність вибору способу від конкретних обставин;

5) зникнення доказів тобто слідів злочинів, вищесказане має сенс про «єднати в такі три групи.

До першої групи закономірностей належать:

— повторюваність, тобто при наявності одних й тихий ж причин виникають однакові наслідки, наприклад, при доторку до гладкої поверхні пальцем, щоразу утворюється потожировий відбиток. Якщо поверхня шорстка, то він невидимий, а якщо полірована — ледь видимий;

— зв «язок між дією й результатом. Суть цієї закономірності по-лягає до того, що наявність злочинного результату свідчить про наявність протиправної діяльності. Зв «язок між дією та її результатом може бути уявлень математично. Алі цей зв «язок опосередкований багатьма обставинами. Так нестача матеріальних коштів на складі не завжди є наслідком крадіжки чи розтрати, при торканні пальцем предмета — не завжди зостається відбиток. Зв «язок носити кореляційний характер й може бути уявлень кількісно, що використовується для побудови криміналістичних характеристик окремих видів злочинів.

Закономірне зникнення слідів-відображень. Суть цієї закономірності полягає у бо будь-який слід-відображення матеріальний чи ідеальний после виникнення змінюється у часі й нарешті, зникає. Таким чином сліди злочинів после їхні утворення «старіють », кількість відображеної інформації зменшується, а тому їхнє доказове значення поступово зменшується. Знання закономірностей зберігання в часі окремих слідів злочину дозволяє своєчасно їхнього знаходити й фіксувати.

Друга група закономірностей включає три види зв «язків:

1. Зв «язок між способом дії й слідами злочину полягає до того, що однакові взаємодії при рівних інших умовах призводять до однакових наслідків. Якщо вчинено крадіжку з приміщення закритого складу, то обов «язково утворюються такі сліди: немає в наявності майна чи його частини, зламані перешкоди, замикаючі пристрої, виявлення злочинця на місці події. Якщо труп знаходять підвісним у зашморгу, то обов «язково виникають специфічні сліди (на шиї — странгуляційна боріздка, язик прикушений, крововилив у капілярних судинах тощо), що дозволяє відрізнити самоповішення від його інсценування. Використання вогнепальної зброї призводить до появи слідів пострілу — утворення вогнепальних пошкоджень на перешкоді, на місці події залишаються гільзи, кулі, кіпоть, неспалені порошинки, пижі й т. ін. разом із тім виразність слідів не завжди буває очевидною, відбитки можуть бути невидимими, зле видимими й їхнього знаходження вимагає використання технічних засобів.

2. Зв «язок способу, яким було б вчинено злочин, із особистістю злочинця. Хоча спосіб, яким було б вчинено злочин, годиною називають «почерком злочинця », але й за ідентифікаційною значущістю його не можна порівнювати із реальним почерком особини, який дозволяє її ототожнювати. Сам спосіб як упорядкована сукупність послідовних процедур (прийомів, засобів, що використовуються) залежить від великої кількості різноманітних факторів, які не завжди можуть бути точно визначені. Тому цей зв «язок має імовірний характер й реально виявляє собі за спостереженні масових явищ. Разом з тім він є однією із ознак, за якою створюються криміналістичні обліки, АБД, що використовуються для розслідування злочинів.

3. Залежність способу від конкретних умів. Хоча діяльність злочинця й має відносно стійкий характер, але й вон не може щоразу повторюватись в всіх деталях, оскільки кожен злочин здійснюється за конкретних про «єктивних обставин. Тому злочинець діє залежно від ситуації, що склалася на місці злочину. Ситуації можуть бути зовсім різними, й врахувати їхні при дослідженні та огляді місця події дуже важко. Тому цей зв «язок має різний ступінь кореляції, й все залежить від характеру конкретних обставин, а також їхнього впливу на злочинця.

Третя група. Закономірності, що відтворюють виникнення й перебіг явищ, котрі заговорили українською у «язані з злочином, характеризуються суб «єктивними діями учасників злочину, насамперед самого злочинця, потерпілого, свідків. До них відносять такі дії суб «єктів:

— таємність підготовки й вибору засобів учинення злочину. Підготовка до скоєння злочину досить часто становить собою явище, що міститься в механізмі злочину. Злочинець обирає про «єкт, годину, готує технічні засоби. У разі групового злочину ватажок формує злочинну групу, розподіляє ролі, готує й відпрацьовує план дій. Особлива таємність підготовки спостерігається при організованій злочинності, боротьба із якою стає все складнішою та важчою;

— рекогносцировка місця скоєння злочину — це підготовча таємна діяльність злочинця. Злочинець оглядає входь до приміщення й виходи з нього, визначає, хто зможе за годину доби побачити чи почути результати злочинних дій, обирає шляхи відходу, місця, Де потрібно встановити спостерігачів тощо. Через ті, що злочинець попередньо був на майбутньому місці злочину, то ми не виключена можливість появи випадкових свідків, котрі Бачили й запам «ятали злочинця. При розслідуванні по «гарячих «слідах ці обставини треба матір на увазі;

— раптовий від «їзд, зміну зовнішності й місця проживання, роботи тощо, часто є наслідками скоєння злочину, тому ці факти треба виявляти й ретельно встановлювати їхнього причину. Зрозуміло, що раптовий від «їзд чи зміну зачіски не можна вважати прямим наслідком якої-небудь протиправної дії. Алі слідча й судова практика свідчить, що после скоєння злочину злочинці нерідко переховуються, змінюють місце проживання (від «їжджають у гості, будинки відпочинку, вербуються на роботи у віддалені райони);

— нестандартна поведінка — настороженість, дратівливість, скритність. Природно, що така закономірність може виявлятися лише при наявності багатьох фактів. При розслідуванні вона має орієнтовне значення й її належить перевіряти у кожному конкретному випадку.

Наведені закономірності характеризують механізм злочину й діяльності злочинця, встановлення які складає лише одну частину розслідування. Другові частину створює діяльність слідчого, Яка полягає в збиранні, дослідженні, оцінюванні та використанні зібраного матеріалу у процесі доказування.

Процес доказування в інформаційному плані — це рух інформації й підлягає певним закономірностям інформатики. Останні відображають суть руху інформації у будь-якій пізнавальній діяльності, до того числі правоохоронній, при доказуванні у кримінальних справах. Цей процес охоплює виникнення, пошук, фіксацію, зберігання, обробку та передачу інформації адресата. У кримінальному процесі, стосовно процесу доказування, прийнято розрізняти такі етапи: збирання, дослідження, оцінювання та використання доказів.

Збирання доказів, як діяльність, складається із таких процедур: а) пошуку джерела інформації, тобто таких про «єктів, котрі «були присутні «на місці події й причинно заговорили українською у «язані із подією злочину. Джерелами ідеальних відображень є люди, а матеріальних — усі тверді, сипучі, рідиннота газоподібні тіла; б) фіксації джерел інформації, тобто застосування технічних й тактичних прийомів для отримання відбитка джерела інформації у формі, доступної для його сприйняття про «єктами доказування; в) вилучення джерела інформації із матеріального середовища, його індивідуалізації й процесуальної фіксації в протоколі слідчої дії; р) зберігання джерела інформації, тобто застосування заходів й технічних засобів для створення штучних умів, за які усуваються природні фактори, що руйнують структуру матеріального джерела.

Дослідження джерел інформації підлягають певним закономірностям й охоплюють процедури пізнання їхні слідчим, особою, котра провадить дізнання, судом, прокурором та експертом із метою встановлення наявності відображеної інформації, можливості віднесення її до доказуваного факту й наскільки вона узгоджується із іншими доказами.

Оцінювання доказів — це логіко-психологічний процес, в ході якого у суб «єкта формується уявлення (впевненість) щодо інформаційної значущості фактичних даних, тобто інформації, що знаходиться в її матеріальних носіях, а також щодо причинних зв «язків всіх джерел інформації й достатності сформованого комплексу доказів для прийняття процесуального рішення.

Використання доказів треба розуміти як процедуру оперування ними доказуванні, тобто надати суб «єктам можливість ознайомитись із джерелом інформації, оцінити тих фактичні дані, що в ньому містяться, перевірити законність та обгрунтованість вилучення, фіксації, збирання інформації та процесуального її закріплення. Усі це дає змогу кожному учаснику процесу на свій розсуд використовувати джерела в доказуванні (доведенні).

Вивчення криміналістичної закономірності скоєння злочину та його механізму є лише однією стороною, іншу складають методи та засоби збирання, дослідження, подання, використання доказової інформації для розслідування та запобігання злочинам. Розроблені на основі пізнання закономірностей учинення злочину технічні засоби, тактичні прийоми й рекомендації для роботи із доказами, дістали назву — криміналістичні засоби.

Криміналістичні засоби розподіляють на технічні, тактичні та методичні, кожні із них розглядаються у відповідних розділах науки криміналістики. Криміналістичні засоби та методи можна класифікувати й за іншими ознаками, наприклад, за суб «єктами застосування — засоби слідчого, дізнавача, судье, експерта, оперативного працівника, але й цей поділ умовний.

Криміналістика є юридичною наукою й виконує соціальну функцію — сприяє державним структурам й правоохоронним органам в розбудові незалежної суверенної держави Україна, створення її правових основ, зміцнення державності та законності. У період виникнення й встановлення самостійної державності та її правової основи, формування державних структур, що розв «язують соціальні, економічні, правоохоронні задачі молодої держави нерідко супроводжуються зростанням злочинності, про що свідчить історичний досвід (в цей період боротьба зі злочинністю потребує особливих зусиль).

Сучасна криміногенна ситуація, що склалася, перетворилась «в найбільш небезпечне соціальне зло, що створює серйозну загрозу розбудові незалежної держави ». Завдання правоохоронних структур — забезпечити розбудову й становлення молодої незалежної держави Україна, створити умови — правове середовище для вільного користування громадянами правами й свободами, гарантованими конституцією.

Наука криміналістика не розкриває й не розслідує злочинів. Однак вон своїми рекомендаціями, специфічними методами та засобами виявлення, фіксації, дослідження та використання доказів сприяє правоохоронній діяльності, підвищує її ефективність у боротьбі зі злочинністю й тім самим допомагає виконанню загального заподіяння, що стоїть перед правоохоронними державними структурами. Це заподіяння не лише науки криміналістики, але й і інших галузей права — кримінального, цивільного, адміністративного, а також суспільствознавчих та природничих наук, котрі так чи інакше, займаються вивченням злочинності.

Загальне заподіяння є основою для визначення часткових (спеціальних) завдань для кожної юридичної в тому числі й криміналістики.

Часткові задачі характеризують окрему юридичну науку, є орієнтиром й програмою її розвитку й вдосконалення. До завдань належать:

1) подалі вивчення про «єктивних закономірностей дійсності, що грунтуються в механізмі скоєння злочину, виникнення джерел доказової інформації, котрі є складовими елементами предмета криміналістики, розвиток теоретичних засідок для розробки нових методів й створення технічних засобів суднового дослідження й попередження злочинів;

2) розробка нових й вдосконалення існуючих техніко-криміналістичних засобів, тактичних прийомів та методичних рекомендацій щодо збирання, дослідження, оцінювання та використання доказів;

3) розробка заходів щодо припинення уже розпочатого злочину та попередження того, що готується;

4) розробка слідчих, експертних методів та прийомів виявлення причин злочинності, розробка на їхні основі головних напрямів криміналістичної діяльності;

5) розробка й вдосконалення організаційних, тактичних й методичних основ попереднього та суднового слідства;

6) активне вивчення й узагальнення слідчої й судової практики, а також розробка автоматизованих інформаційних баз знань для забезпечення прийняття рішень под годину розслідування й попередження злочинів.

Часткові заподіяння криміналістики — динамічні, смердоті змінюються залежно від соціальних змін у суспільстві й повинні служити пекучим потребам практики боротьби зі злочинністю, зміцненню законності й правопорядку. Конкретні заподіяння, у свою чергу, визначаються стосовно тихий напрямів практики, що спрямовані на боротьбу зі злочинністю.

Наприклад, підсилення боротьби із організованою злочинністю, внесло до порядку денного створення нових структурних підрозділів, розробку нових технічних засобів, удосконалення кримінального й кримінально-процесуального законодавства, зокрема, використання як самостійних доказів оперативних матеріалів звуко-, кіно-, відеозапису. Тому розробка спеціальних засобів звукозапису, відеозапису, нових ідентифікаційних методик ототожнення джерел звукової інформації — все це є конкретними сучасними завданнями криміналістики.

Механізм скоєння злочину, основи механізму злочинної діяльності.

Злочинність у системі соціальної діяльності.

Злочин як різновидність соціальної діяльності.

Матеріалістична діалектика складає теоретичний фундамент методології часткових наук. Сучасне вчення про методологію науки криміналістики заведено називати загальною теорією, зміст якої вміщує систему принципів, теоретичних концепцій, методів й зв «язків, термінів й зрозуміти, учення про закономірності виникнення, збирання, дослідження, оцінки, використання доказів, теорію механізму скоєння злочину та інших часткових учень.

Методологія криміналістики є відбитком сучасного стану й досягнень суспільних й природничих наук, що Веде до появи в її структурі нових методів й засобів пізнання, нових підходів як в криміналістиці, то й в юридичних науках в цілому. Так виникли системний, системно-структурний, інформаційний, ситуаційний, алгоритмічний та інші підходи в методиці дослідження. Серед них особливе місце належить діяльнісному підходу.

У криміналістиці діяльнісний підхід означає дослідження про «єктів, подій та дій в аспекті специфіки діяльності суб «єкта. Криміналістика не досліджує правової сторони злочину, а вивчає технічні засоби й методи виявлення й використання джерел інформації для доказування наслідків злочину, тобто слідів злочину. Криміналіста, фахівця насамперед цікавлять сліди, знайдені на місці злочину, який механізм їхнього утворення, яким чином й як давно смердоті залишені, як діяв суб «єкт при досягненні поставленої мети, а також обставини скоєння злочину.

Продовжуючи думку, треба підкреслити, що все більшого методологічного значення набувають теоретичне дослідження проблем кримінальної й криміналістичної діяльності (3.І.Кірсанов), теорія механізму скоєння злочину (Р.С.Бєлкін), теорія криміналістичної діагностики й прогностики (П.Д.Біленчук), криміналістична теорія спілкування (В.Е.Коновалова, В.Г.Лукашевич), теорія логіко-математичного забезпечення процесу розслідування (Н.І.Клименко, В. К. Лисиченко, А.О.Фокіна, В.А.Образцов), теорія криміналістичної інформатики (П.Д.Біленчук, Л.І.Громовенко, В.Г.Хахановський), теорія інформаційного забезпечення процесу розслідування (Н.Я.Швець) тощо. Усі це справедливо утверждает, що діяльнісний підхід у методології криміналістики є перспективним напрямком, який забезпечує сучасний рівень стану науки криміналістики.

Діяльнісний підхід інтегрує засоби дослідження для пізнання характеру взаємодій суб «єкта із матеріальним середовищем, в залежності від нього виникають сліди злочину. Виявлення, фіксування, дослідження матеріальних й ідеальних слідів у світлі діяльності суб «єкта злочину.

У методиці розслідування злочинів діяльнісний підхід заговорили українською у «язаний із історичним, який має на меті поетапне вивчення діяльності й розвитку суб «єкта. Включаючи при цьому виникнення злочинного наміру; розвиток й формування мети; складання плану й моделі бажаного результату; дослідження фізичної реалізації мети, інакше кажучи, власне самої злочинної діяльності.

Діяльнісний підхід заговорили українською у «язаний із інформаційним, оскільки засоби криміналістичної техніки й тактики под годину їхньої реалізації виконують функції збирання, дослідження й використання доказів у кримінальному судочинстві. Внаслідок цого однією з сторін процесу розслідування є інформаційно-пізнавальна функція, в основі якої лежить діяльність суб «єктів кримінального процесу.

Зрештою, у криміналістиці діяльнісний підхід зумовлений суттю й поняттям у кримінальному праві. Злочин — це передбачене кримінальним законом небезпечне діяння, що посягає на суспільний устрій та його економічну основу, приватну власність, конституційні права й свободи громадян, а також інші діяння, що посягають на суспільний правопорядок й громадську безпеку.

Криміналістичне поняття діяльності.

Діяльність — категорія соціальна. У тлумачних словниках її інтерпретують, як «спосіб буття людини у світі, здатність її вносити зміни в дійсність ». Отже, поняття «діяльність «обумовлене обов «язковою присутністю суб «єкта й його здатністю існувати в суспільстві, оскільки існування відображає «спосіб буття », тобто певну діяльність людини щодо самозабезпечення життєдіяльності.

Діяльність має соціально-перетворюючу направленість, вон заговорили українською у «язана з здатністю людини до вироблення цілеспрямованих змін в матеріальному середовищі. Зміни як результат людської діяльності охоплюють широке поняття, яку зачіпає перетворення у сфері суспільної (духовної) й матеріальної діяльності. Приміром, це зміни у певній державній структурі, комерційній організації, виробничій технології тощо. Такі зміни дають можливість побачити сліди в широкому розумінні, оскільки смердоті виникають в результаті людської діяльності. Різні юридичні науки вивчають сліди-зміни як наслідки злочинної діяльності. Саме криміналістика вивчає головним чином наслідки людської діяльності у вигляді матеріальних й ідеальних відображень. На цій підставі механізм діяльності, її види й структура відіграють не останню роль при пізнанні подій злочину, встановленні його учасників та інших обставин.

Структура соціальної діяльності містить: а) суб «єкт із його потребами; б) мітку, у відповідності із якою суб «єкт перетворює предмет; в) про «єкт, на який спрямована діяльність; р) засоби реалізації мети; буд) результат діяльності.

Діяльність — це здійснення суб «єктом певної фізичної чи інтелектуальної роботи. У теорії економіки зазначається, що цілеспрямована діяльність людини, скерована на створення за допомогою знарядь виробництва матеріальних й духовних цінностей — це праця, робота, труд.

У структурі діяльності необхідно розрізняти дві грані: теоретичну й практичну. Суть теоретичної полягає у визначенні суб «єктом мети діяльності, коли він створює ідеальний образ бажаного результату, згідно із яким перетворює про «єкт діяльності. Алі не завжди ідея суб «єкта може бути здійснена. Тому практична грань діяльності, тобто реальна праця щодо перетворення про «єкта у відповідності до бажаного результату, є ведучою. Таким чином, сутність теорії й практики втілюється в практичну діяльність.

Працедіяльність — це різновидність соціальної діяльності, вид й характер якої визначаються практичними потребами людини. Отже, всяка діяльність має цілеспрямований характер, який відповідає намірам суб «єкта діяльності чи особини, котра її організує. У кримінальному праві визначені організатор й виконавець злочину.

Залежно від потреб суспільства існують такі види соціальної діяльності: духовна, матеріальна, виробнича, трудова й нетрудова та різні її підвиди. Так, серед духовної розрізняють просвітительську, літературну, суспільну.

Структура злочинної діяльності й характеристика її елементів.

У спеціальній літературі злочинна діяльність тлумачиться як різновид соціальної. Кримінальне законодавство передбачає відповідальність за суспільне небезпечне діяння, діяльність (бездіяльність), результати якої можуть матір ознаки адміністративних, цивільних, фінансових правопорушень. Тому не всяка протиправна діяльність є злочинною. Злочинна діяльність — це посягання особини на про «єкти кримінально-правової охорони й про «єктивні умови, заговорили українською у «язані із ними. Через це, діяльність являє собою акт зовнішньої дії суб «єкта. Тому ознаки діяльності, котрі складають про «єктивну бік злочину, — місце, годину, спосіб діяння, вимірювання матеріальної обстановки, в якій відбувалося злочинне діяння, знаходяться як бі на поверхні й передусім потрапляють на полі зору слідчого на місці події.

Разом із тім діяльність як зовнішньодинамічний вияв особини не можна порівнювати із вибачимо фізичним актом руху тіла людини (тілорухом). Діяння складається із послідовних рухів, результати які, як правило, усвідомлені й відповідають поставленій меті. Скажімо, щоб зробити постріл з зброї, треба виконати декілька операцій: дослати патрон у патронник, звести курок, прицілитись, натиснути на спусковий гачок. Проте це лише частина руху, в діяльності їхні значно понад, оскільки все складне дискретно. Звідси всякий рух треба розглядати як складне. Щоб пізнати будь-яку діяльність, тім понад побачити в ній ознаки злочину, треба її розділити на прості елементи руху. Виділення їхні є одним з логічних прийомів розкриття структури діяльності та пізнання її суті.

Злочинна діяльність — це система обдуманих дій (бездій) суб «єкта, котрі викликають зміни в матеріальному середовищі (природі, суспільстві), й вважаються суспільне небезпечними й кримінальне караними.

Структура злочинної діяльності складається із таких елементів:

Суб «єкт злочинної діяльності — фізична особа, здатна діяти, вступати у взаємодію, проводити роботу й таким чином відображати собі. Суб «єкт злочину непросто фізична особа, він має бути осудним, усвідомлювати свої дії, вміти визначати мітку, складати план її реалізації, матір відповідний вік.

Засоби злочинної діяльності. У соціальній діяльності засоби дістали назву знарядь роботи. Це предмети, інструменти, механізми та їхні системи; тварини й живі істоти; речовини природного й синтетичного походження, котрі суб «єкт вміщує між собою й предметом роботи для досягнення поставленої мети.

У структурі злочинної діяльності засоби скоєння злочину — це засоби «роботи «злочинця, до які належати не лише матеріальні предмети, але й і не матеріальні діяння, слова, мімічні рухи тощо. Знаряддя роботи бувають пристосованими предметами та приладами, за допомогою які виконується певна робота чи ж дія (машина, інструмент, транспорт й й. буд.) й не пристосованими (палиця, камінь тощо).

Пристосовані засоби скоєння злочину на зорі криміналістики називали «злодійськими інструментами », на відміну від інструментів столярних, слюсарних, котрі, проте, можуть використовуватись для скоєння злочину, але й котрі не можна назвати знаряддям учинення злочину.

Здійснюючи свою мітку, злочинець діє на про «єкти посягання різними предметами, до того числі й знаряддям роботи, перетворюючи їхні на засоби скоєння злочину, але й не знаряддя (як це інколи буває). Такі звичайні речі, як кухонний ніж, стамеска, сокира називають знаряддям убивства, хоч це предмети інші за призначенням.

Розслідування багатьох злочинів розпочинається саме з засобів учинення злочину, якщо смердоті залишені на місці події.

Предмет злочинної діяльності можна інтерпретувати як природне середовище людини, оскільки діяльність — це спосіб її буття, її здатність вносити зміни в дійсність. Тому природа є «універсальним «предметом всякої діяльності, до того числі і злочинної.

Щодо криміналістики, то предмет злочинної діяльності (предмет злочину) можна уявити як кінцевий продукт, результат протиправної діяльності суб «єкта, перед яким опиняється слідчий на стадії порушення кримінальної справи.

Предмет злочинної діяльності треба відрізняти від такого кримінально-правового поняття, як «предмет злочину ». Останній знаходиться у сфері суспільних відносин. Предмет злочинної діяльності — це про «єкт, із яким безпосередньо взаємодіє суб «єкт, але й сам про «єкт (як самосприймаючий) не завжди є предметом злочину. При убивстві, згвалтуванні, заподіянні тілесних ушкоджень предметом безпосередньої злочинної діяльності є фізичне тіло людини, тім годиною як предметом злочину — життя, здоровий «я й честь громадянина.

Предмет злочинної діяльності й взаємодіючі із ним про «єкти утворюють багатокомплексну систему. Якщо змінити властивості одного елемента системи, то ній порушиться весь характер відносин. У зв «язку із цим законодавець у ряді випадків прямо вказує щодо злочину, наприклад, контрабанди. Це — товари, історичні й культурні ціності, отруйні, сильнодіючі, радіоактивні, вибухові речовини й таке інше.

Предмет злочинної діяльності й предмет злочинного посягання відрізняють від предмета злочину й засобів учинення злочину. Якщо предмет злочинної діяльності може бути предметом злочину, то знаряддя й засоби скоєння злочину знаходяться поза сферою суспільних відносин й такими не є. Разом із тім застосування деяких із них при вчиненні злочину, приміром, вогнепальної й холодної зброї, являє собою кваліфікуючу ознаку, а виготовлення. зберігання, збування деяких засобів учинення злочину складають самостійний склад злочину.

Таким чином, предмет злочинної діяльності у криміналістичній інтерпретації являє фізичне тіло органічного чи неорганічного походження, яку перебуває у твердому, сипучому, рідкому й газоподібному стані, й зазнає на собі безпосередній вплив та відображає його механізм.

Сліди злочинної діяльності, чи сліди, розглядаються в трьох планах: глобальному, загальному й частковому. У глобальному — це зміни у природній сфері й суспільстві, внесені суб «єктом злочинної діяльності. Вони являють собою матеріальні та ідеальні відбитки, наприклад, сліди екологічного злочину. Характер глобальних слідів залежить від багатьох факторів, соціальних умів й обставин. Щодо загального аспекту, то глобальні сліди потрібно розглядати як продукт соціальної діяльності взагалі й злочинної зокрема. У частковому аспекті, особливо в трасологічному, сліди злочинної діяльності є результатом контактної взаємодії слідоутворюючого предмета із матеріальним середовищем.

Сліди злочинної діяльності — це явні й неявні зміни, котрі призводять до порушень функцій людини, промов й відношень між ними. Більшість явних слідів одержується под годину проведення огляду місця події, на підставі які слідчим приймаються процесуальні рішення. Сліди злочинної діяльності одночасно можуть бути предметом злочину й безпосередньо предметом посягання, але й переважно смердоті знаходяться поза сферою суспільних відносин. Це предмети матеріального середовища, в якому відбувається злочинна діяльність.

Теорія механізму скоєння злочину.

Відображення в основі механізму скоєння злочину.

Відображення — фундаментальне філософське поняття й є загальною властивістю матерії. Воно притаманне усім про «єктам живої й неживої природи. Злочин — це специфічна діяльність суб «єкта в матеріальному середовищі. Тому її про «єкти, перебуваючи в орбіті подій злочину, відображають злочин й його суб «єктів.

Розкриваючи сутність відображення, його завжди заговорили українською у «язують з взаємодією й повторенням, із внутрішньою здатністю матеріальних про «єктів пристосовуватись до дій й відповідним чином реагувати ними (В.Г.Афанасьев). Результатом такого реагування й пристосування про «єктів, що взаємодіють, є сліди-відображення, характер які обумовлений їхнім рівнем організації. Всезагальна властивість матерії полягає до того, що в конкретних умовах одна матеріальна система відтворена в специфічній формі сторони другої системи, взаємодіючи із нею. Результат цого процесу відтворення — «відбиток », фіксуючий особливості явища, яку відображається.

За формою й глибиною відтворення розпізнають відображення в живій й неживій природі та в суспільстві. Однак для кожної форми загальною закономірністю є ті, що виникле відображення-слід є іншим щодо предмета, яким відображається, й подібний до нього.

У неживій природі процес відображення відносно простий й завершується утворенням матеріальних слідів, наприклад, рук, ніг, транспортних засобів, котрі є відтворенням ознак самоутворюючого про «єкта в особливостях слідосприймаючого. Таке відображення інколи називають «пасивним », а результати його — елементарними слідами-відображеннями.

У живій природі відображення складніше, форми його неоднакові й залежать від рівня розвитку живих організмів. Найдосконалішим є відображення людиною, Яка наділена свідомістю й мисленням. Таке відображення називають психічним, це складний процес взаємодії людей між собою й матеріальною дійсністю. Процес взаємодії відбувається на чуттєвому (органолептичному) рівні. Всі відчуття, котрі виникають у зв «язку з взаємодією, перетворюються в пам «яті людини на суб «єктивні образи про «єктивного світу. При цьому чуттєве й раціональне відображення виконують роль «інструментів «для вилучення й переробки інформації з матеріальних джерел при переході від живого до абстрактного мислення й від нього до практики (В.І.Ленін).

Чуттєве відображення викликає формування мислячого (ідеального) образу як джерела криміналістичної інформації. У цьому плані розслідування можна інтерпретувати як процес відображення на рівні людської свідомості ідеальних й матеріальних слідів злочину. Слідчий-дізнавач, суддя починають пізнання злочину із живого споглядання матеріальних змін в оточуючому середовищі й виявлення в цих змінах ознак складу злочину.

Дійсно, слідчий при огляді місця події відображає сліди вимірювань, оцінює їхні, складає єдину картину події злочину. Під годину допиту потерпілого чи свідка-очевидця слідчий відображає у свідомості подію злочину, трансформує її до форми для доказування, наприклад, фіксує в протоколі, складає суб «єктивний портрет й схему місця події, тобто закріплює їхні матеріально.

У процесі відображення беруть доля три про «єкти: відображуваний (слідоутворюючий), відображуючий (слідосприймаючий), в результаті чого виникає відображення-слід.

Відображуваний про «єкт — це звичайна реальність у конкретний момент години, як то: люди, події, явища, факти, моменти години, речі, відносини, тварини, машини та інструменти. Він взаємодіючий й, як правило, є причиною впливу й слідоутворення; він сам джерело енергії взаємодії чи отримує її від іншого джерела.

Відображуючий про «єкт — це будь-яке матеріальне тіло живої й неживої природи, який под годину взаємодії змінює свої зовнішні ознаки й внутрішні властивості, відтворює (копіює) властивості слідоутво-рюючого про «єкта. Це усі матеріальні тіла, котрі перебувають у агресивному стані.

Відображення — це результат процесу відбиття, сліди в широкому розумінні (матеріальні та ідеальні). У неживій природі відображення являють собою сліди — механічної, електричної, фізичної, хімічної та ін. взаємодії (сліди взуття, знаряддя лютому, транспорту, короткого замикання, вибуху, радіоактивності тощо). Механізм дії відображення опосередкований про «єктами взаємодії та енергією взаємодії. Головним чином слід являє зміни слідосприймаючого про «єкта (відображуючого). Однак відображення може бути утворено за рахунок третього про «єкта, наприклад, речовини, котра є на одному з взаємодіючих про «єктів (притулок на руці, фарба на знарядді лютому). У цьому разі слідовідображення й слідоутворюючий про «єкт — різні предмети. Слідосприймаючий про «єкт у цьому випадку має назву носія сліду на відміну від самого сліду, який можна відокремити від носія.

Відображення може виникнути внаслідок проміжного про «єкта, який знаходиться між відображуваним й відображуючим про «єктами, наприклад, рідке, газоподібне, сипуче середовище. Такі матеріальні проміжні про «єкти називаються каналами зв «язку процесу відображення, каналом передачі інформації від слідоутворюючого про «єкта до слідосприймаючого (так передаються звукові сліди, оптичні сигнали). Слідом-відображенням в даній процедурі є проміжний про «єкт, його енергетичний стан у визначений момент часу.

Відображення людини проходити на рівні суспільної свідомості, тут слідами-відображеннями є уявні образи — «сліди пам «яті, що виникають у свідомості людини, Яка думає. У зв «язку із цим утворення слідів пам «яті не можна зводити лише до механічного копіювання чи переносу інформації. Досі цей процес не можна вважати пізнаним до кінця. У ньому залишається ще багато білих плям.

Таким чином, методологічну роль теорії відображення як всезагальної властивості матерії науці криміналістики взагалі й теорії механізму скоєння злочину зокрема можна сформулювати так:

По-перше, усезагальна властивість матерії відображення дозволяє події злочину інтерпретувати як процес відображення й слідоутворення. Якщо існують події в дійсності чи існували в минулому, то обов «язково мають бути відображення-сліди. Останнє збільшує число джерел інформації, існують не лише традиційно тверді носії інформації, але й і сипучі, рідкі, газоподібні й т. п.

По-друге, положення теорії відображення про ті, що слідвідображення не може існувати окремо від відображуючого про «єкта, в судовослідчому процесі визначає кінцеву мітку дослідження. Практично це означає: якщо є слід, то обов «язково винен бути предмет, який його залишив.

По-третє, положення теорії відображення про ті, що відображуване існує незалежно від відображуючого, орієнтує слідчого тих, що ступінь копіювання слідоутворюючого про «єкта, повнота передач його рельєфу залежить лише від матеріалу контактуючих про «єктів й механізму взаємодії, але й не залежить від суб «єкта дії. Останній, з своїх професійних знань й процесуального стану, може одержувати з джерела понад чи менше інформації, але й кількість відображуваної первинної інформації залишається незмінною. Тому, використання однакових засобів дослідження одного й того самого джерела дозволяє одержувати однозначні результати й таким чином перевіряти обгрунтованість раніше проведених досліджень.

Види взаємодії у структурі механізму злочину та їхні енергетична сутність.

Взаємодія між двома про «єктами являє поодинокий акт відображення й утворення слідів відображення. Злочинна діяльність — це довгий ланцюг взаємодій: людей, тварин, організмів й неживих тіл. У свою чергу, под годину взаємодії виявляється один чи декілька видів рухів. Візьмемо, приміром, механічний рух, який створює уявлення про переміщення предметів на місці події; хімічний викликає утворення кіпті, іржі, слідів горіння тощо.

При взаємодії про «єкти обмінюються енергією (механічною, хімічною, електричною й т. п.), необхідною для слідоутворення, тобто виконання певної роботи. За кількістю видів рухів, що беруть доля в взаємодії, останні ділять на прості та складні, опосередковані та безпосередні, контактні та безконтактні.

Взаємодія вважається простою, якщо в основі слідоутворення лежить одна частка руху, більшість слідів в трасології утворюється при одному виді руху — механічному. Складною називається взаємодія, коли у слідоутворенні бере доля декілька видів рухів. як, наприклад, при короткому замиканні електричних проводів под годину пожежі. Через падіння перекрить (механічний рух) проведи вступають у контакт, потім виникає електрична взаємодія, тобто відбувається плавлення металу на місці контакту, а закінчується хімічною взаємодією — утворенням окису міді.

Основні види рухів матерії були названі Ф. Енгельсом, а саме: психічний (різновидність суспільного), механічний, фізичний, хімічний й біологічний.

Психічний рух — це вищий й складна форма взаємодії й зв «язку, Яка виникає при вчиненні злочину між суб «єктами та матеріальним середовищем органічного й неорганічного походження. Скажімо, погроза убивством, висловлена потерпілому, психічне насильство, створення психологічного контакту перед вербальними слідчими діями та ін. Психічна взаємодія суб «єкта із предметом неживої природи викликає формування нового знання й суб «єктивного образу.

Механічний рух — це переміщення тіл у просторі. Це найбільш очевидна форма руху, в якому беруть доля будь-які про «єкти живої й неживої природи. Всяке переміщення предметів обстановки являє собою слід, який змінює ставлення промов та їхні зв «язки. Зникнення предмета чи поява нового як слід-предмет, припустимо, залишений злочинцем на місці скоєння злочину. Сліди механічного походження майже завжди явні. Разом із тім є велика кількість слідів механічного походження, котрі існують на межі видимого чи зовсім невидимого. Наприклад, сліди металізації, запахові сліди, сліди звуку, сліди мікрочасток й мікрооб «єктів тощо.

Фізичний рух здійснюється на молекулярному чи атомарному рівнях. У світі сучасних поглядів ці процеси супроводжуються тепловими, магнітними, електричними, радіоактивними змінами у структурі взаємодіючих про «єктів, котрі у своїй більшості залишаються невидимими. У криміналістичних дослідженнях найчастіше використовуються термічні, електричні, радіоактивні сліди.

Хімічний рух відбувається на молекулярному рівні із виділенням чи вбиранням енергії, при цьому проходити перетворення взаємодіючих про «єктів в третю — нову речовину. Хімічна взаємодія приводити до утворення слідів із новими ознаками, котрі відрізняються від тихий, котрі мають взаємодіючі про «єкти. Криміналістичне дослідження слідів хімічної взаємодії дозволяє встановлювати вид й ознаки взаємодіючих речовин (предметів), котрі існували до контакту. Так по слідах кіпті визначають вид пороху — димний чи бездимний чи спалена інша речовина.

Біологічний рух являє собою фізіологічні процеси в живих організмах, рослинах, мікроорганізмах, внаслідок якого відбуваються процеси регуляції, зростанню, регенерації, відмирання та розклад тканин. Стосовно до події злочину дослідження механізму біологічного руху дозволяє встановити годину виникнення та зникнення слідів, а отже, давність настання смерти, погребение та ін. Зараз виник новий напрям у судовій експертизі, який розв «язує саме ці запитання. Сліди біологічного походження мають велике значення при розслідуванні злочинів.

Висновок.

Таким чином, розглянуті закономірності скоєння злочину, механізм його, криміналістичні засоби та методи збирання доказів складають елементи предмета науки криміналістики, визначення якої можна сформулювати так.

Криміналістика — наука про закономірності механізму злочину, виникнення джерел інформації про злочин й його учасників, закономірності збирання, дослідження, оцінювання та використання доказів й розроблених на грунті цих закономірностей спеціальних засобів й методів суднового дослідження й запобігання злочинів (за Р.С.Бєлкіним).

Предмет криміналістичної методики є сукупністю часткових методик розслідування окремих видів злочинів, а також вчення про криміналістичну характеристику, вчення про класифікацію злочинів, вчення про розкриття злочинів по «гарячих слідах », формах й методах взаємодії із органами дізнання, державних ми, громадськими організаціями, окремими громадянами, котрі беруть доля в розкритті та розслідуванні злочинів.

Боротьба із організованою злочинністю, рекетом, охорона особистих й майнових прав громадян у ринкових умовах окреслили окрему завдання — розробка методів й технічних засобів експлуатації вибухонебезпечних про «єктів, котрі стали часто використовуватись мафіозними структурами. Сучасна боротьба зі злочинністю вимагає використання нових нетрадиційних джерел доказової інформації про сліди запаху, звуку, дослідження відбитків на молекулярному й атомарному рівнях — все це й висуває нові часткові заподіяння перед наукою криміналістикою, Яка, використовуючи останні досягнення природничих й технічних наук, пристосовує ці методи та засоби для розв «язання окремих завдань, трансформує їхні у криміналістичну практику.

Суть злочину як суспільне небезпечного діяння (чи бездіяння) полягає у фізичній дії суб «єкта, внаслідок якої в оточуючому середовищі виникають зміни, а також кінцевий продукт — корисний чи некорисний й соціальне небезпечний для суспільства. З цого, злочин — це завжди діяльність суб «єктів між собою й матеріальним середовищем, завжди взаємодія матеріальних й ідеальних слідів.

Вісь така структура злочинної діяльності й криміналістична сутність її елементів.

Література.

1. Криміналістика / Під ред. Н. П. Яблокова.- М., БЕК, 1995. 708 з. 2. Бєлкін Р.С. Криміналістика. Коротка енциклопедия.- М., 1993. 3. Клименко Н.І. Кириченко А. А. Криміналістика як наука і навчальна дисципліна.- Дніпропетровськ, 1994. 200с. 4. Образцов В. А. Криміналістична класификация злочинів.- М., 1988. 5. Сучасна криміналістика / П. Д. Биленчук.- Київ, 1989. 32 з. 6. Криміналістика.: Підруч. Для слухачів, ад’юнтів, викладачів вузів системи МВС України / П.Д.Біленчук, О. П. Дубовий, М. В. Салтевський,.

П.Ю.Тимошенко, За ред. акад. П.Д.Біленчука.- До.: АТІКА, 1998. 416 з.: іл. ———————————- |Суб «єкт | |Засоби | |Предмет злочинної | |Сліди | | | |діяльності| |діяльності | |злочину |.

[pic].