Методики розслідування хуліганства

ЗМІСТ.

Вступ…

Розділ 1. Кримінально-правова та криміналістична характеристика хуліганства (їхні класифікація та елементи.

1. Кримінально-правова характеристика та класифікація хуліганства.

1. Поняття хуліганства.

2. Об'єкт злочинного посягання.

3. Об'єктивна сторона хуліганства.

2. Криміналогічна характеристика хуліганства.

1. Злочини, вчинені дорослими хуліганами.

2. Злочини, вчинені неповнолітніми хуліганами.

3.. Криміналістична характеристика хуліганства.

1. Місце (годину (обстановка (спосіб скоєння хуліганства.

2. Предмет злочинного посягання.

3. особистість потерпілого й злочинця (суб'єкт та суб'єктивна сторона).

4. Слідова картина.

Розділ 2. Методика розслідування хуліганства.

1. Поняття методики розслідування хуліганства (її позначка та структура.

2. Першопочатковий етап розслідування та слідчі дії на цьому етапі.

1. Підстави до порушення кримінальної справи.

2. Типічні слідчі ситуації(виникаючі на цьому етапі.

3. Особливості порушення кримінальної справи. Приводи та першопочаткові слідчі.Огляд місця події(допитий потерпілого та свідка.

3. Послідуючий етап розслідування.

1. Типічні слідчі ситуації.

2. Послідуючі слідчі дії.

2.4 Профілактична діяльність слідчого. Виявлення причин та умів сприяючих скоєнню даного виду злочину й міри по їхні усуненню.

2. Висновок.

3. Література.

4. Додатки.

ВСТУП.

Однією з злісних форм посягання на громадську безпечу й правопорядок є хуліганство. Воно відноситься до числа найбільш поширених злочинів, але й на відміну від інших злочинів проти громадської безпеки, громадського порядку й здоров’я громадян. Хуліганство відрізняється множинністю форм свого прояву. Хулігани своїми протиправними діями найчастіше не лише порушують громадський порядок, але й й створюють небезпеку для оточуючих, завдають шкоди здоров’ю громадян, погрожують життю людей, й що найбільш страшне, смердоті це роблять безпідставно, тобто із хуліганських спонукань. Хуліганство охоплює велике коло протиправних дій — від лайки, нецензурних висловів до причинення тяжких тілесних ушкоджень та вбивства людей з хуліганських спонукань, підпалу будівль, пошкоджень засобів зв’язку й транспорту.

На підгрунті досвіду практичних працівників міліції та вивченні статистичних данних можна зробити висновок, що хуліганство являється своєрідною «початковою школою» злочинності. Хуліганство, як вид протиправного діяння, небезпечне для суспільства тім, що на грунті хуліганства скоюється ряд інших, более тяжких злочинів. Хулігани часто перетворюються в злісних, а із них же в хуліганів — гвалтівників, хуліганів — вбивць.

Вивчення причин рецидивної злочинності показало, що в середньому кожний четвертий злочинець — рецидивіст, засуджений за вбивство, згвалтування, розбій чи грабіж, вперше був судимий за хуліганство.

Я вважаю, що ця проблема потребує значної уваги для вивчення та аналізу, щоб проводити заходь по попередженню та припиненню таких видів правопорушень.

РОЗДІЛ І.

Кримінально-правова, криміналогічна та криміналістична характеристики хуліганства (їхні класифікація та елементи.

1. Кримінально-правова характеристика та класифікація хуліганства.

Кримінальне законодавство визначає хуліганство — умисні дії(що грубо порушують громадський порядок й виражають явну неповагу до суспільства, супроводжуюче застосуванням насилля до громадян чи погрозою його застосування, а також пошкодженням чужого майна.

Злістним визнається хуліганство, якщо воно та скоєно групою осіб за попереднім зговором чи організованною групою, пов’язано із опіром представнику влади чи іншій особі, виконуючому обов’язки по охороні громадського порядку, особою раніше засудженою за хуліганство.

Особливо злістним визначаються хуліганські дії, скоєні із застосуванням знаряддя чи предметів, котрі використовуються як знаряддя.

Визначення складу злочину шляхом встановлення в законі його про «єктивних й суб «єктивних ознак є однією із важливих гарантій обгрунтованого притягнення особини до кримінальної відповідальності.

Заведення кримінальної справ може матір місце до того разі, якщо є достатні підстави вважати, що в тихий чи інших діях є ознаки складу злочину. Правильне встановлення складу злочину в діях обвинуваченого відіграє виключну роль у всій слідчій, прокурорській й судовій роботі.

З цого приводу В. Н. Кудрявцев правильно зауважив; «А. Щоб притягнути винного до кримінальної відповідальності й застосувати міру покарання, необхідно точно вказати, який закон ним порушений, який злочин вчинено. Це заподіяння й виконуються за допомогою кваліфікації злочину.*.

На тому годину кваліфікація злочину, передбаченого кримінальним законом, здійснюється шляхом характеристики чотирьох основних елементів суспільне небезпечного діяння, тобто про «єкта, про «єктивної сторони злочину, суб «єкта й суб «єктивної сторони злочину.

Про «єкт хуліганства. Про «єктом злочину прийнято вважати тобі й маєш що посягає злочин. У науковому розумінні про «єктом злочину є суспільні відносини, котрі охороняються кримінальним законом. Відповісти на запитання, що є про «єктом хуліганства, означати встановити тих конкретні суспільні відносини, яким хуліганські дії наносять шкоду.

Про «єктом хуліганства — є громадський лад у частині забезпечення спокійних умів суспільне корисної діяльності, побуту й відпочину людей. При вчиненні особливо злісного хуліганства (год. З СТ.206 КК України) про «єктом є також здоровий «я потерпілого.

Коли слід розуміти под громадським порядком? Передусім необхідно зазначити, що запитання про поняття громадського порядку відноситься до тихий проблем, котрі ще недостатньо досліджені в юридичній літературі. Детальний аналіз поняття громадського порядку вимагає глибокого самостійного вивчення, що виходить за межі цієї роботи. Тому ми зупинимось лише на тихий аспектах цого поняття, котрі мають ставлення до розглядуваного нами питання.

*Кудрявцев В. М. Загальна теорія кваліфікації преступлений.М., 1972, с.ІО.

Загальновідомо, що переважна кількість злочинів може порушити не одне, а декілька суспільних відносин. Хуліганство наносити шкоду не лише громадському порядку, але й й здоровий «ю, честі та гідності окремих осіб, а також державній, громадській чи особистій власності, але й з цого не можна робити висновку, що всякі суспільні відносини, яким злочин може наносити шкоду (повинні розглядатись як про «єкт злочину.

З цого приводу вірно пишуть автори курсу кримінального права, що безпосереднім про «єктом є перш на тих відносини, котрі даним злочином завжди порушуються чи ставляться в небезпеку порушення, та що при хуліганстві завжди порушується громадський порядок, а здоровий «ю громадян, власності та іншим відносинам школа може бути й не нанесена. Тому дані автори роблять висновок, що безпосереднім про «єктом хуліганства є громадський порядок, а чи не інші відносини.

На сучасному етапі, майже усі криміналісти згодні із тім, що про «єктом хуліганства є громадський порядок. Таке розуміння про «єкта хуліганства є правильним, воно та спирається на закон, тобто позицію ст. 206 КК України, з тексту якої видно, що хуліганство це дії, що грубо порушують громадський порядок.

Найбільш правильну, із моєї точки зору, позицію займають тих автори, котрі пропонують розглядати поняття громадського порядку в широкому й вузькому розумінні.

Громадський лад у широкому розумінні - це регульована юридичними нормами й правилами співжиття сукупність суспільних відносин, що склались в державі й мають своїм завданням подальший розвиток й зміцнення цих відносин.

Кримінальне законодавство й, зокрема глава 10 Особливої частини КК України мають на увазі более вузьку сферу суспільних відносин, у зв «язку із чим й слід говорити про громадський порядок у вузькому розумінні.

Під громадським порядком у вузькому значенні необхідно розуміти регульовану юридичними нормами й правилами суспільного співжиття сукупність лише тихий суспільних відносин, котрі покликані забезпечити нормальне функціонування державних й громадських установ, підприємств й організацій, цілісність особистого майна громадян, безпечу, недоторканість, честь й гідність людей, а так саме нормальні умови для їхнього роботи, побуту й відпочинку.

Громадський порядок передбачає неухильне дотримання кожним громадянином правил поведінки, в основі які лежати такі конституційні обов «язки, як додержання Конституції України та законів України, не посягаючи на права й свободи, честь й гідність інших людей.

Порушення цих конституційних обов «язків тягне за собою застосування заходів адміністративного чи громадського впливу до винних. І лише найнебезпечніші порушення, що полягають у злочинномупосяганні на громадський порядок, тягнуть за собою застосування заходів кримінального покарання.

Про «єктивна сторона хуліганства. Про «єктивна сторона злочину як характеристика зовнішніх ознак діяння є актом поведінки людини, що викликає суспільне небезпечні зміни в реальній дійсності.

З про «єктивної сторони злочин є суспільне небезпечним й протиправним посяганням на інтереси, котрі охороняються законом, це посягання розглядається законом із його зовнішнього боці, в аспекті послідовного розвитку подій й явищ, котрі починаються зі злочинної дії чи бездіяльності винного й закінчуються настанням злочинного результату.

Знання ознак, котрі характеризують про «єктиву бік хуліганства, має велике значення для розуміння суті, правильної кваліфікації вчиненого, для розмежування кримінальне караного хуліганства й хуліганства як адміністративного правопорушення й т. ін.

З про «єктивної сторони хуліганство полягає у вчиненні суспільне небезпечних дій, що грубо порушують громадський порядок й виражають явну неповагу до суспільства. Хуліганство за своїм характером є тім злочином, який пояснюеться лише шляхом дії, тобто активної поведінки й не може бути заподіяний шляхом бездіяльності.

Проте ст. 206 КК України, розглядаючи хуліганство як дії, що грубо порушують громадський порядок й виражають явну неповагу до суспільства, дає хоч й в загальній формі досить чітку характеристику хуліганських дій, у тому ж годину не розкриваючи конкретних ознак їхнього зовнішнього прояву, тобто в цій з статтею не має вказівок щодо можливих форм й способів учинення хуліганських дій, й це не випадково. Адже дії. за допомогою які лагодитися хуліганство, — найрізноманітніші, й дати в законі якийсь вичерпний їхні перелік просто неможливо.

Наприклад, найбільш поширена форма хуліганства — уявне (надумане) незадоволення поведінкою Першого зустрічного перехожого, навмисний виклик його на конфлікт із послідуючим побиттям потерпілого. У такий спосіб «розважаються» окремі п «яні компанії молодих людей. Звичайно смердоті просять у перехожого сірники чи сигарети, кидають провокуючі репліки, задають недоречні запитання. Отримавши, із їхні точки зору, «образливу» відповідь, хулігани побива громадянина.

Хуліганством вважаються такі дії: співання непристойних пісень, чіпляння до громадян на вулиці, скверах й парках; розбивання вікон, вітрин, вуличних ламп; зривання афіш, плакатів чи про «яв; шум й зойк у театрі, кіно, клубі чи просто на вулиці; навмисне забруднення води, місць відпочинку громадян; фальшивий виклик швидкої медичної допомоги, пожежних команд, працівників похоронного бюро тощо.

У кримінально-правовій літературі за змістом й способом скоєння хуліганські дії класифікують на дві чи три групи в залежності від того, який критерій береться в основі такої класифікації,.

Найбільш просту й вдалу класифікацію, на мой погляд, запропонував П.І.Гришаєв.*.

До першої групи він відносить такі хуліганські дії, котрі грубо порушують громадський порядок, але й не заговорили українською у «язані із безпосереднім посяганням на особу чи майно.

Це, наприклад, нецензурна лайка в громадському місці, співання непристойних пісень, влаштування фіктивної пожежної тривоги й т.

До другої групи П.І.Гришаєв відносить такі види хуліганських дій, котрі супроводжуються посяганням на особу чи майно. Такими є, наприклад, образу громадян, нанесення їм тілесних ушкоджень, побоїв, знищення чи псування майна.

як показує судово-слідча практика, найбільш поширеними є хуліганські дії.

*Гришаев П.І. Злочини проти порядку управління, громадської безпеки і громадського порядка.М., 1957, с.бО.

другої групи, тобто тих, котрі заговорили українською у «язані із застосуванням насильства до осіб, знищенням чи пошкодженням майна.

Звичайно, вище приведено класифікація до деякої міри має умовний характер. Адже ж хуліганські дії нерідко являють собою поєднання дій, котрі належати й до першої й до другої групи, однак вона корисна тім, що у значній мірі допомагає визначити суть хуліганства, його суспільну небезпеку, правильно характеризувати дії винного й призначати справедливе покарання, розмежовує хуліганство й деякі суміжні із ним склади злочинів й т. п.

Алі наскільки хуліганські дії між собою б не різнились, якого б ступеня суспільної небезпеки смердоті не досягли, усім їм властива така спільна ознака — смердоті неодмінно грубо порушують громадський порядок й виражають явну неповагу до суспільства.

Узять ізольовано факт грубого порушення громадського порядку, якою б важливою про «єктивною ознакою кримінальне караного хуліганства не був, ще не утворює складу делікту. Для його наявності необхідно, щоб у грубому порушенні громадського порядку виявлялася явна неповага до суспільства. У найбільш загальному розумінні цого слова, скоєння будь-якого злочину, свідчить про неповагу до суспільства із боці винного.

Явною, тобто для всіх (як для винного, то й для навколишніх) очевидною, безсумнівною неповагою до суспільства вважаються зневажливе ставлення до правил суспільного співжиття, моралі, до законів, протиставлення своєї особини громадськості, дії, котрі супроводжуються безчинством й принижуючим ставленням до оточуючих.

Явна неповага до суспільства має місце там, де вчинок виходить далеко за межі особистих взаємовідносин й стає очевидним для всіх.

Лише ці дві ознаки, взяті в їхні сукупності, утворюють кримінальне каране хуліганство, розкривають його суть та відрізняють хуліганство від інших злочинів. Тому поява на вулиці дуже п «яної людини хоч й виражає явну неповагу до суспільства, але й кримінальне караного хуліганства ще не утворює, якщо це не заговорили українською у «язано одночасно із грубим порушенням громадського порядку.

У ряді випадків хуліганство — це послідовні дії однієї чи групи осіб протягом певного години. Кожен із самостійних актів грубого порушення громадського порядку має ознаки окремого, закінченого, одного й того ж складу злочину тоді, коли смердоті посягають однією про «єкт, охоплюються єдиним умислом та єдиним остаточним злочинним результатом. Це так звані, продовжувані злочини. Такі дії повинні розглядатись за ознаками єдиного, продовжуваного хуліганства, й хоча наявність їхні не так на кваліфікацію заподіяного, смердоті повинні враховуватись судом при визначенні винному відповідної міри покарання.

Діюче кримінальне законодавство не дає жадних вказівок щодо місця скоєння хуліганства.

як показує судово-слідча практика, хуліганство частіше зустрічається в громадських місцях, але й воно та нерідко трапляється й в відлюдних місцях, особливо тоді, коли винний думає таким чином уникнути викриття й покарання.

Хуліганські дії можуть бути вчинені як публічно, то й не публічно. Зрозуміло, що такі дії, як нецензурна лайка, співання непристойних пісень, вважаються хуліганськими лише тоді, коли смердоті вчинені публічно, бо лише при цій умові смердоті є викликом суспільству, але й такі дії, як, наприклад, малювання порнографічних малюнків на парканах, знищення чи пошкодження майна громадян з хуліганських мотивів й т.п., можуть бути вчинені публічно.

Сказане вище дає підставу прийти до висновку, що ані місце скоєння хуліганських дій, ані їхні публічність не є обов «язковими ознаками про «єктивної сторони цого складу злочину.

Не менше значення для более повної характеристики про «єктивної сторони злочину мають й обставини його скоєння. Саме смердоті утворюють сукупність конкретних умів, в які може бути вчинено даний злочин, саме смердоті складають про «єктиву можливість його вчинення.

як свідчать факти, сприятливі умови для діяльності такого роду злочинців нерідко створює байдуже ставлення до хуліганства із боці громадськості, іноді мовчазне заохочування «бешкетництва», годиною позиція невтручання, якої займають офіціальні особини чи деякі громадяни.

Більшість криміналістів відносить хуліганство до так званих формальних злочинів, не звертаючи уваги тих, що хуліганство має специфічний характер. Грубе порушення громадського порядку є наслідком хуліганських дій. І.М.Даньшин. маючи на увазі саме цю особливість хуліганства, невипадково подчеркивает, що наслідки тут є невід «ємною частиною дії, що смердоті утворюють начебто складову частину розглядуваної дії. Мова йде в даномувипадку, — продовжує І.М.Даньшин (-«не лише розбіх дії й наслідків в часі(але й й про своєрідну зрощування процесу й результату дії».*.

У деяких випадках такі дії можуть утворювати сукупність хуліганства й відповідного злочину, наприклад, ст. 101 КК України.

* Даньшин І.Н. Відповідальність за хуліганство за радянським карному праву. Х., 1971, з. 59.

1.2. Кримінологічна характеристика хуліганства.

За останні рокта на Україні, як й в інших республіках, при вивченні державно-правових проблем все ширше застосовується метод конкретносоціологічних досліджень.* Значення цого методу насамперед полягає до того, що він дає можливість науково пізнати й критично осмислити природу соціальних явищ, одержати широку й достовірну інформаціюпро реальні процеси, котрі відбуваються в нашому суспільстві.

Широко застосовується вказаний метод й в галузі кримінології, зокрема при вивченні таких небезпечних й поширених злочинів, як хуліганство. Основна позначка цих досліджень полягає у вивченні причин хуліганства й розробці науково-обгрунтованих рекомендації по його запобіганню.

Дослідження проводилося у відповідності із робленою кримінологією методикою * шляхом вибіркового вивчення кримінальних справ про хуліганство, а також анкетного обстеження у вибірковому порядку неповнолітніх хуліганів в місті Києві. При цьому уже враховувалися уже відомі в кримінологічній літературі фактори, що впливають на скоєння хуліганства. Особливу увагу зверталися втричі групи обставин, котрі мають важливе пізнавальне значення: кримінологічну характеристику вчиненого хуліганства; дослідження особини правопорушників; вплив різних несприятливих умів на моральне формування обслідуваних підлітків.

Результати вивчення особини дорослих хуліганів й вчинених ними злочинів. У процесі вибіркового дослідження заанкетовані кримінальні справ відносно.

* Конкретно-социологические дослідження, у првовой науці. Матеріали наукової конференції. До., 1967. * Радянська кримінологія. М., 1999. з. 157−183. засуджених, котрі вчинили злочини передбачені ст. 206 ККУкраїни й інші злочини (заподіяння тяжких тілесних ушкоджень, скоєння опору представникам влади чи громадськості, поєднаного із насильством, незаконне носіння чи зберігання вогнесрільної чи холодної зброї). Найпоширенішими проявами хуліганства були: нецензурна лайка, приставання до громадян та висловлювання в їхнього адресою погроз, скоєння бійок, скандалів, бешкетів.

Кожне десяте хуліганство є груповим. Вивчення структури груп й характеру зв"язків між учасниками показало, що що переважна більшість із них виникла випадково на грунті природного потягу молоді до взаємного спілкування із метою сумісного проведення вільного години особливо увечорі. Склад таких груп змінювався, але й соціальні зв"язки між учасниками спочатку відзначалися нестійкістю. Проте в дальшому, под впливом найбільш активних учасників, котрі були старші за віком, відзначалися стійкістю антигромадських поглядів й виступали вантажки. Чимало груп хуліганів виникло на грунті спільного вживання спиртних напоїв. Злочинні зв"язки в групах носили более тривалий характер. Співучасники добро знали один одного, діяли із більшою рішучістю й зухвалістю, що вказує на підвищену небезпечність й злісний характер вчинених ними хуліганських дій.

Характерною в цьому відношенніє хуліганська група із чотирьох Чоловік, котра діяла в Мінському районі місті Києва. Групу очолював тридцятирічний рецидивіст Ш., який втягнув у злочинну діяльність свого товариша по чарці - забійника Р., й двох неповнолітніх сусідів, учнів професійно-технічного училища. Учасники групи систематично пиячили, неоднарозово порушували громадський порядок, учиняли бешкети й скандали. Одного разу после розпиття спиртних напитків смердоті вчинили групову бійку, под годину якої заподіяли матеріальну шкоду й завдали ножове поранення невідомому їм громадянину. Народний суд засудив хуліганів до позбавлення волі, а оргпнізатор групи Ш., здобувши более суворе покарання ще і за втягування підлітків у злочинну діяльність.

Аналіз обстановки скоєння злочину показує, що хуліганські дії майже завжди починаються без попередньої підготовки, под впливом конкретної ситуації чи в н6аслідок внутрішніх спонукань, котрі керують правопорушником. Підготовчі дії найчастіше носили примітивний характер й зводилися переважно до придбання чи виготовлення спеціально пристасованих знарядь нападу. Навіть в тихий випадках, коли хуліганські дії супроводжувалися застосуванням знарядь нападу (палиці, каміння, ножі побутового призначення), смердоті здебільшого підбиралися правопорушниками відразу місці злочину.

Звертає у собі увагу і інше. По вивчених справах малі місце лише окремі поодинокі випадки, коли хулігани приховували сліди злочину. Ця обставина має важливе значення, оскільки полегшує дії правцівників органів розслідування по встановленню слідів злочину, особини правопорушника й обставини. Коли сприяли хуліганському вчинку.

Наведені дані про характер злочинних угрупувань, про місце, годину та обставини скоєння хуліганства вказують на необхіднсть дальшого поліпшення профілактичної роботи державних адміністративних органів, зокрема органів дізнання й слідства, по своєчасному запобіганню підготовлюваних й негайному припиненню розпочатих злочинів. Між тім, матеріали дослідження свідчать про ті, що деякі працівники міліції й слідчи не завжди своєчасно реагують на відомі випадки хуліганства, годиною не вживають заходів до їхні відвернення, що створює обстановку безкарності й знижує ефективність кримінальноправової боротьби із ними.

Раніше двічі судимий за крадіжку й злісне хуліганство грн П. Після Повернення із місць ув"язнення в місті Києв на роботу не влаштувався, систематично пиячив й вів паразитичний образ життя. Протягом місяця він двічі вчинив хуліганські дії, проте органи міліції ними не реагували. Відчуваючи безкарність, хуліган ще понад розбещився й після двох місяці вчинив зухвале хуліганство. Лише после третього хуліганського вчинку, який відзначався винятковим цинізмом, правопорушника притягли до кримінальної відповідальності.

За даними анкетного обслідування, 96,4% осіб, котрі вчинили кримінальнокаране хуліганство, становили чоловіки й лише 3,6% - особини жиночої статі.

Особи, котрі вчинили хуліганство, за віком характеризуються такими даними: 18 — 25 років — 41,3%, 26 — 30 років — 16, 8%, 31 — 35 років — 11, 6%, 36 — 41 років — 11, 3%, 40 — 50 років 10, 6%, понад 50 років — 4, 1%. Неповнолітні хулігани у віці від 14 до 18 років, за даними вибіркового дослідження, становлять лише 4, 3%. Отже, майже дві третини хуліганських дій вчинили особини чоловічої статі, у віці до 30 років, причому з збільшенням віку відзначалася тенденція до скорочення кількості осіб, засуджених за хуліганство.

Серед причин й умів, котрі сприяють хуліганству, особливе місце займає алкоголізм. Одержані при нашому дослідженні дані свідчать про ті, що 95% осіб, притягнутих до кримінальної відповідальності за ст. 206 КК України, вчинили хуліганські дії в стані алкогольного сп"яніння. Аналіз конкретної ситуації, при які смердоті сталися, дає підстави твердити, що перебування правопорушника у нетверезому стані було б однією із обставин, Яка в тій чи іншій мірі сприяла хуліганству.

Отже, профілактика хуліганства має бути тісно пов"язана із викорененням пияцтва, яку, на свій чергу, значною мірою залежить від рівня боротьби із алкоголем.

Дослідження особини неповнолітніх правопорушників й вчинених ними хуліганських проявів.

Серед загального числа осіб, засуджених за скоєння кримінальнокараного хуліганства, неповнолітні, за даними дослідження 4, 3%. Анкетування провадилося шляхом вивчення кримінальних справ й обстеження умів життя неповнолітніх хуліганів. При обслідуванні вивчався комплекс питань, пов"язаних із вихованням підлітків у сім"ї, за місцем роботи чи навчання та місцем їхнього проживання. Вивчалася також діяльність державних адміністративних органів по запобіганню хуліганським проявам неповнолітніх, організація боротьби із дитячою бездоглядністю й пияцтвом. Особлива увага зверталася на виявлення різних несприятливих факторів, що негативно позначалися на формуванні особини підлітків й полегшувала становлення їхнього на злочинний шлях.

Значна увага при анкетуванні надавалась з"ясуванню умів виховання обслідуваних підлітків у сім"ї. Результати дослідження вказують тих, що абсолютна більшість правопорушників проживає у матеріально забезпечених сім"ях, котрі мають задовільні житлові умови.

Отже, вади сімейного виховання й обставини, що обмежували виховні можливості багатьох сімей, сприяли формуванню в обслідуваних негативних якостей й шкідливих навичок.

Саме так трапилось із сімнадцятирічним Миколою З., який навчався в профтехучилище в місті Києві. Хлопець зле вчився, порушував дисципліну, допускав антигромадськи вчинки. На погану поведінку підлітка впливала несприятлива сімейна обстановка: батько помер, матір тяжко хворіла й, ніхто не займався вихованням хлопця. Незважаючи на такі обставини, адміністрація ПТУ спочатку переселила учня із гуртожитку на приватну квартиру, а згодом виключила із училища. Перебуваючи поза впливом батьків й колективу, Микола безцільно вештався по місту, підпав под вплив антигромадських елементів й вчинив зухвале хуліганство передбачене год. 3 ст. 206 КК України.

Загальновідомо, що алкоголізм — одна із обставин, що сприяє становленню неповнолітніх на шлях правопорушень. При дослідженні цого чинника встановлено, що майже половина підлітків вчинила хуліганські дії в стні сп"яніння. Характерно, що деякі із обслідуваних викрадали горілку. Вино й после розпиття їхні вчиняли хуліганство. Боротьба із пияцтвом серед неповнолітніх, як відомо, є частиною загальної проблеми ліквідації алкоголізму в нашій країні.

1.3. Криміналістична характеристика хуліганства.

Криміналістична характеристика — це система відомостей про криміналістичне значимі ознаки злочинів даного виду, котра відображає закономірні зв «язки між ними та служити побудові та перевірці слідчих версій для вирішення основних завдань розслідування.*.

Криміналістичні характеристики із розгорнутою системою ознак їхні елементів та вказівкою ймовірності існування визначених ознак (при наявності інших) розроблені ще за всіх видах й групах злочинів. Дослідження в цьому напрямі ведуть не лише наукові, але і практичні працівники. Тому в теперішній годину важливе значення має вивчення положень, котрі відносяться до формування.

*Радянська криміналістика: Методика розслідування отде-льньіх видів преступлений./Под ред. В. К. Лисиченко.К., 1988, с.ЗО.

криміналістичних характеристик.

Криміналістичні характеристики розробляються із використанням даних соціологічного, кримінологічного, статистичного й криміналістичного дослідження. Найбільш суттєві етапи роботи та їхнього зміст зводяться до наступного:

1. Спочатку вирішується запитання про вид (групу) злочинів, криміналістичну характеристику які планується розробити. При цьому враховується стан розкриття цих злочинів в даному регіоні із тим, щоб надати допомогу слідчій практиці в підвищенні ефективності розслідування. Дослідження винне бути забезпечене необхідними для вивчення матеріалами. Виявити типові риси й закономірності явищ, що вивчаються, можливо лише при масовому спостереженні.

2. Для отримання повної системи ознак, котрі мають значення для виділення елементів криміналістичної характеристики, необхідно використовувати різні джерела та збирання деяких відомостей ведуть у процесі розслідування, оскільки ряд важливих ознак не відображається в матеріалах кримінальної справ (наприклад, риси характеру злочинця).

Криміналістична характеристика розробляється на основі вивчення: а) матеріалів кримінальних справ про успішно розкриті злочини; б) матеріалів оперативно-розщукової діяльності; в) відомостей, отриманих від слідчих та оперативних працівників шляхом опитування; відомостей, отриманих від засуджених (при їхні опитуванні та відповідній оцінці).

3. Дослідження криміналістичної характеристики — це пізнання ще невідомих чи не повністю відомих закономірностей. Тому збирання відомостей про ознаки, котрі відносяться до окремих її елементів, здійснюється за пошуковими деталізованими програмами. Вони складаються на основі досвіду передової слідчої практики, Яка показує ймовірне значення окремих ознак та їхнього можливі взаємозв «язки.

У теперішній годину використовуються програми із цифровим кодуванням окремих ознак, що дозволяє обробляти отримані кількісні дані із застосуванням комп «ютерної техніки.

Криміналістична характеристика використовується слідчим при розкритті конкретних злочинів. Особливо суттєва її роль на початку розслідування, коли невідомі більшість обставин злочину. Зібрані докази та оперативні дані визначають слідчу ситуацію. Аналізуючи ці вихідні дані в плані методики, слідчий визначає, що відомо: а) достовірно (наприклад, факт смерти людини); б) ймовірно (наприклад, знаряддя спричинення пошкоджень); в) не повністю, не достатньо точно, що необхідно перевірити, й, нарешті, що невідомо, але й необхідно вияснити.

У кожній кримінальній справі усі ці елементи існують у взаємозв «язку й представляють єдність. Виходячи з ситуації, слідчий будує слідчі версії, визначаючи направлення розслідування. Криміналістична характеристика доповнює дані, котрі є, вказуючи, що звичайно раніше спостерігалось в подібних справах, що типово їм. Зіставляючи відомі ознаки розслідуваного злочину із комплексом ознак відповідного елементу криміналістичної характеристики й враховуючи закономірні зв «язки між ними, слідчий визначає ймовірність існування шуканих фактів. Результати такого зіставлення та відомості про характерні сліди сприяють вибору слідчим оптимальної системи слідчих дій по розкриттю злочину.

Суттєві ознаки та елементи змісту криміналістичної харктеристики:

1. Відомості про криміналістичне значимі ознаки злочинів даного виду. Одні із них мають значення для кримінально-правової кваліфікації злочину, правильного вирішення кримінальної справ, другі - для прийняття кримінально-процесуальних рішень (наприклад, для вибору міри запобігання), треті - для розслідування, четверті - для їхні попередження й т.д. Цей поділ має відносний характер, бо усі ознаки взаємопов «язані (до того числі із «нейтральними», котрі не мають суттєвого значення) й нерідко в своєму значенні служать вирішенню кількох завдань, виконують різні функції.

Виділення ознак, котрі мають значення для вибору ефективної системи слідчих дій та оперативно-розшукових заходів в розслідуванні, обумовлене двома обставинами: а) існують ознаки, котрі мають лише криміналістичне значення; б) дослідження та використання криміналістичних та інших ознак, котрі мають різне, до того числі криміналістичне значення, здійснюються в специфічних цілях — успішного рішення завдань, котрі забезпечують швидке, повне та всесто-роннє розслідування.

Ознаки, котрі входять в криміналістичну характеристику, відносяться до виду (групи) злочинів. Такими є повторювані (типові) ознаки, котрі визначаються в результаті узагальнення слідчої практики по спеціальним програмам.

2. Система відомостей про криміналістичне значимі ознаки. Ознаки, котрі складають зміст криміналістичної характеристики, відносяться як до обставин скоєння злочину, то й до обставин котрі передують, супроваджують та слідують його. Останні відіграють важливу роль у виявленні латентних злочинів, а також невідомих злочинців.

Основою системи ознак являється їхнього належність до предмета доказування (ст. 67 КПК України), а також положення кримінального права про склад злочину та його елементи. При цьому враховується криміналістичне значення окремих груп ознак (наприклад, котрі відносяться до способу скоєння злочину). Конкретний вираз система криміналістичної характеристики знаходить в її елементах.

3. Система відомостей, котрі включають дані про закономірні зв «язки між ознаками злочинів. Це важлива частина криміналістичної характеристики, їхнього виявлення проводитися на основі досліджень значного емпіричного матеріалу.

Закономірні зв «язки в криміналістичній характеристиці можуть відображати ймовірну взаємозалежність й взаємозв «язок різних груп ознак. Найбільш суттєвими є закономірні зв «язки між групами ознак, котрі характеризують сліди злочину (в широкому змісті), його наслідки, та групи ознак, котрі відносяться до злочинця та його діям. Це пояснюється тім, що розслідування в загалі іде від слідів злочину до вияснення обставин його скоєння, встановленню злочинця та його дій.

Проте використання криміналістичної характеристики може матір різні направлення. Наприклад, по ознакам способу, місця та години скоєння злочину може бути висунута версія про злочинця й, навпаки, при затриманні злочинця та наявності даних про особливості й т.п. може бути побудована версія про скоєння цією особою інших, ще не розкритих злочинів.

Практичне значення криміналістичної характеристики в загалі заключається втому, що при наявності одних ознак (наприклад, котрі відносяться до слідів знарядь та інструментів) слідчий може передбачити наявність інших (визначених професіональних навичок у злочинця) та провести необхідні слідчі дії (наприклад, по встановленню й затриманню злочинця).

4. Система відомостей, котра служити побудові й перевірці слідчих версій для вирішення основних завдань розслідування. Відомості, котрі складають зміст криміналістичної характеристики, представляють собою систематизовані криміналістичні дані, котрі відносяться до виду злочинів. Слідчий ж завжди розслідує конкретний злочинодиничне антисуспільне явище із властивими йому особливими ознаками. Тому дані криміналістичної характеристики можуть лише вказувати на визначену ймовірність шуканих ознак в конкретному розслідуваному злочині. Іншими словами, на основі аналізу та оцінки особливостей конкретного злочину, зіставлення встановлених про нього даних із криміналістичною характеристикою висуваються слідчі версії. Ця робота полегшується, коли в методиках приводяться системи типових версій, побудованих із урахуванням криміналістичних характеристик.

Криміналістичні характеристики класифікуються на загальні та окремі. Загальні відносяться до виду злочинів (наприклад, «криміналістична характеристика вбивств» чи «криміналістична характеристика хуліганств»), а окремі - до різновиду (групи) злочинів, котрі виділені по суттєвій криміналістичній ознаці, наприклад, «криміналістична характеристика вбивств із розчленуванням трупів «чи «криміналістична характеристика хуліганств із заподіянням шкоди здоровий «ю громадян».

Крім того, є особливі (чи цільові) криміналістичні характеристики. Збирання, дослідження матеріалів практики, встановлення взаємозалежності ознак, виявлення закономірного характеру їхні прояву здійснюються за цільовою програмою — співдії вирішенню однієї, як правило, найбільш складної задачі розслідування. Такі характеристики часто використовуються для розробки версій про злочинця (наприклад, по справах про зґвалтування, котрі порушуються при відсутності даних про особу винного), для ефективної роботи по розшуку вкраденого майна та ін.

Система криміналістичної характеристики складається із елементів (частин), котрі представляють собою сукупності ознак, згруповані в залежності від ставлення до предмета доказування та елементів складу злочину. За змістом ці елементи мають внутрішню впорядкованість ознак та за відношенням до характеристики в цілому є підсистемами відомостей про суттєві обставини злочинів даного виду й їхні відображенні в оточуючому середовищі.

У системі криміналістичної характеристики важливе місце займають елементи, котрі відносяться до про «єктивної сторони злочинів, смердоті розташовуються звичайно на її початку. Це пояснюється тім, що розслідування в найбільш складних справах рухається від події злочину, його наслідків чи ознак, котрі вказують на можливу їхні наявність.

Основними елементами криміналістичної характеристики є сукупності ознак (котрі визначають:

1. Спосіб приготування, скоєння та приховування злочину. Ознаки способу злочину, відображення їхні в матеріальній обстановці місці скоєння та інших джерелах використовуються для визначення шляхів встановлення злочинця, його співучасників, вияснення обставин злочину та ін. При розслідуванні деяких злочинів особливо важливим є облік ознак способу приховування (наприклад, при можливому інсценуванні події із метою приховати ті що дійсно відбулося).

Відомості про спосіб скоєння злочину є одним з основних елементів їхнього криміналістичної характеристики. За про «єктом посягання спосіб хуліганства можна класифікувати на дії:

а)направлені проти суспільного порядку;

б)направлені як проти суспільного порядку, то й інших суспільних відносин.

Першу групу складають дії:

а)які грубо порушують спокій громадян, нормальний режим роботи підприємств та установ (непензурна лайка, погрози, шум, зривання масових заходів);

б)які публічно порушують норми моральності (оголення частин тіла, цинічні рухи);

в)опоганення суспільних місць (цинічні, нецензурні написи):

г)які викликають афектні стани та неправдиву тривогу громадян (неправдивий виклик швидкої допомоги, неправдиве повідомлення про смерть близьких й т.п.);

д)які грубо порушують загальноприйняті норми гуманного поводження із тваринами (знущання, нанесення каліцтва);

е)які викликають перешкоди радіозв «язку й порушення правил радіопередач (вихід в ефір без дозволу й т.п.).

До другої групи можуть бути віднесені дії, заговорили українською у «язані головним чином із посяганням на честь, гідність та недоторканість особини: публічні образи; нанесення побоїв; натравлення собак; обмеження свободи (поміщення в підвал, зв «язування); пошкодження особистого чи державного майна (ламання телефонів-автоматів, руйнування огорож, засобів вуличного освітлення й т.п.).

Основу хуліганської дії складають елементи: жест, слово, фізичне насильство.

Жест (міміка) складає основу таких способів здійснення хуліганських дій, як цинічні тілорухи, публічне оголення статевих органш, роздягання догола, зображення нецензурних дій та інше.

Найбільш поширеним способом скоєння хуліганства є словонецензурна лайка, погрози, створення галасу, який призводить до зриву громадських заходів (вигуки, репліки, пісня), порушення нормального режиму роботи підприємства, спокою громадян в квартирах та громадських місцях. Це часто супроводжується жестами, мімікою, фізичним насильством.

Фізичне насильство — основа більшості способів скоєння хуліганства: нанесення побоїв, опір представникам влади, знущання, натравлення собак, насильне зв «язування людини, занурення її в воду, пошкодження майна, глум над пам «ятниками та інше.

Класифікація способів скоєння хуліганства на основі перерахованих елементів дозволяє чітко уявити слідову картину місця злочину, прогнозувати джерела ідеальних та матеріальних слідів-відображень.

Місцем скоєння хуліганських дій можуть бути: вулиця, громадський транспорт, клуб, танцювальний майдан, кафе, кінотеатр, гуртожиток, двір, квартира, пляж й т.п.

Обстановка, як правило, характеризується накопиченням громадян, нерідко відсутністю поблизу постів міліції, представників громадськості.

За годиною вказані дії частіше всього вчиняються ввечері, в вихідні та передвихідні дні, под годину масових заходів (футбол, хокей), коли смердоті недостатньо організовані.

При вчиненні хуліганства нерідко залишаються матеріальні сліди злочину. Крім того велике значення мають ідеальні сліди, що залишається у свідомості людей. Матеріальні сліди в основному удається виявити в ході огляду місця події. Найбільше типовими із них є сліди ніг, пробоїни від дії холодної зброї чи його предметів, що заміняють, ушкоджене чи знищене майно, плями крові, а також виділення людського організма.

Особливості засобу і обстановки скоєння хуліганства тісно заговорили українською у «язані із особистістю правопорушника. Яскравіше усього вона виявляється при груповому хуліганстві. Типова група хуліганів частіше усього складається із двох-трьох хуліганів, що об"єдналися випадково. У групу як правило, входять особини чоловічої статі у віці від 16 до 27 років з числа робітників, що учаться, чи не працюють, що мають середню освіту, у своїй більшості неодружених. У групі є лідер, звичайно раніше засуджений. У момент скоєння хуліганства усі його учасники частіше всього знаходяться в нетверезому стані. Група формується на грунті спільного годину припровадження чи проживання її учасників в одому мікрорайоні.

Особи, у відношенні які правопорушники чинять хуліганські дії, тобто потерпілі, також далеко ще не завжди поводяться належною уявою, іноді їхнє поводження буває провокуючим, сприяє вчиненню хуліганства.

Основні джерела відомостей про скоєне хуліганство — люди та речі. Люди — це свідки-очевидці та потерпілі, в пам «яті які збереглась подія злочину-. Якщо хуліганство скоєне способом жестів та міміки, головне джерело інформації - показання свідків-очевидців та потерпілих. У деяких випадках джерелами можуть бути фотознімки, кінострічки, відеозапис, на які закріплені дії хулігана (наприклад, потерпілими, свідками).

Хуліганство, скоєне словом (промовою) зберігається у вигляді ідеальних слідів в пам «яті свідків, потерпілих. Матеріальними джерелами можуть бути фонограми звукозапису чи відеограми.

При хуліганстві, скоєному із застосуванням фізичної сили, крім ідеальних відображень в пам «яті потерпілого та свідків утворюються матеріальні сліди безпосереднього контакту злочинця чи знаряддя злочину із про «єктами матеріального світу: сліди рук, ніг, транспортних засобів та ін. На місці події в цих випадках нерідко залишаються сліди-предмети (палиця, камінь), а також сліди-речовини (притулок, запах й т.п.). Необхідно намагатися зафіксувати їхнього (сліди ніг, запах залишаються у всіх випадках хуліганства) та використовувати доячи встановлення особини, розшуку злочинця, якщо він зник. Робити це необхідно оперативно, бо особливістю слідової картини місця скоєння хуліганства є ті, що вон швидко змінюється (свідки-очевидці залишають місце пригоди, матеріальні сліди пошкоджуються).

Відомості про особу хулігана — також важливий елемент криміналістичної характеристики. Аналізуючи показники основних елементів кримінологічної характеристики його особини, можна створити соціальний «портрет», як бі «усереднену модель», якої можна використовувати для планування розшуку зниклого злочинця, ведення профілактичної роботи та розслідування взагалі.

2. Місце, годину, обстановка, знаряддя та засоби скоєння злочину. Місце скоєння злочину в криміналістичній характеристиці відображається різними, до того числі деталізуючими ознаками. Узагальнення слідчої практики показує наявність зв «язків ознак місця злочину зі способом скоєння, даними, котрі відносяться до особини злочинця, місця його проживання, перебування та ін.

Конкретна сукупність ознак місця злочину визначається в методиці на основі відповідних узагальнень практики.

Час скоєння злочину має кримінально-правове, процесуальне та криміналистичне значення. Криміналістичне значення визначається тім, що в скоєнні багатьох злочинів спостерігається визначена вибірковість в часі дій злочинців (в визначений годину про «єкт гірше охороняється, відсутні власники квартир, мала ймовірність бути поміченим та ін.).

Обстановка місця скоєння злочину- - частина матеріального середовища, котра включає, крім ділянки територї, сукупність різних предметів, поведінки учасників події, психологічні відносини між ними та ін. Криміналістичні ознаки її можуть матір взаємообумовлені зв «язки із іншими елементами криміналістичної характеристики (наприклад, із годиною, способом скоєння).

Знаряддя та засоби злочину розглядаються в зв «язку із встановленням способу скоєння злочину, але й можуть матір самостійне значення (наприклад, при розшуку знаряддя, потім його ідентифікації, встановленні його належності конкретній особі.

3. Предмет посягання. Ознаки предмета посягання в криміналістичних характеристиках можуть матір різні зв «язки (наприклад, предмет посягання — способи скоєння (заволодіння майном), шляхи збуту краденого чи місця приховання його, а також дані про особу злочинця).

4. Особа потерпілого. Дані про потерпілого займають важливе місце в криміналістичних характеристиках, особливо злочинів проти життя, здоровий «я та гідності особини. Це пояснюється двома обставинами:

а) визначеною вибірковістю в діях злочинця, котра показує взаємозв «язок між особливостями особини його та потерпілого (потерпілої);

б)наявністю й характером зв «язків та відносин між потерпілим й злочинцем, котрі впливають на мітку, мотив, місце, годину, способи скоєння та приховання злочину. Дані про особу потерпілого, його зв «язках та відносинах мають значення не лише при розслідуванні злочинів проти життя та здоровий «я, тому смердоті включаються в криміналістичні характеристики й інших злочинів.

5. Особа злочинця — поняття широке, яку виражає сутність особини, складний комплекс ознак що його характеризують, властивостей, зв «язків й відносин, його моральний та духовний світло, взяті в розвитку, в взаємодії із соціальними та індивідуальними життєвими умовами, котрі в тій чи іншій мірі вплинули на скоєння злочин.

Суб «єкт хуліганства. Одним з необходимых елементів складу злочину кримінально-правова теорія вважає суб «єкт злочину, оскільки кримінальна відповідальність можлива лише тоді, коли є особа, котра вчинила злочин. Суб «єкт хуліганства, як й суб «єкт будь-якого іншого злочину винен матір, насамперед, юридичні ознаки, які являють собою елементи складу злочину, основними юридичними ознаками суб «єкту злочину є осудність та досягнення винним певного віку. Встановлення юридичних ознак суб «єктів хуліганства не викликає труднощів, оскільки безпосередньо в законі їхні характеристика дана досить чітко й визначено. як й при вчиненні інших злочинів, кримінальній відповідальності за хуліганство підлягає осудна особа, тобто така особа, Яка под годину скоєння хуліганства дійсно усвідомлювала свої дії й могла керувати ними. Особа, котра под годину скоєння суспільне небезпечного діяння був в стані неосудності, не може бути визнана суб «єктом злочину (ст. 12 КК України). Закон (ч.І ст. 14 КК України) не визнає неосудними осіб, котрі вчиняють злочин в стані сп «яніння. Більше того, скоєння злочину особою, котра перебуває в стані сп «яніння, є обставиною, що обтяжує відповідальність, якщо так вирішить суд (п. 11 ч.І ст. 41 КК України).

У постанові Пленуму Верховного Суду України говоритися, що у зв «язку із тім, що хуліганство в більшості випадків вчиняється на грунті пияцтва, судам при призначенні покарання особам, котрі вчинили злочин в стані сп «яніння, відповідно до ст. 41 КК України належить обговорювати запитання про визнання цого факту обставиною, що обтяжує відповідальність.*.

* Постанова Пленуму Верховного суду України від 28 червня 1991р. № 3 з змінами, внесениими постановою пленуму від 4 червня 1993р. № 3 «Про судову практику в справах про хуліганство» //Бюллетень…-с.172//.

Матеріали слідчої й судової практики незаперечне свідчать, ще стан сп «яніння в переважній більшості випадків обновлює скоєння хуліганства. Аналіз вивчених справ в Іванківському районі Київської області дозволив встановити, що 90% осіб, засуджених за хуліганство, вчинили цей злочин в стані сп «яніння. Отже, боротьба із пияцтвом є одним із найбільш важливих засобів усунення умів, котрі сприяють вчиненню хуліганства.

Вік, із досягненням якого можлива кримінальна відповідальність за хуліганство, також точно визначений в законі. Вивчені кримінальні справ дають підставу зробити висновок, що хуліганство вчиняють в основному особини у віці до ЗО років (70%), причому лише 2,7% засуджених за хуліганство становили підлітки у віці від 14 до 15 років включно. разом із тім досить значна кількість хуліганських проявів був вчинена особами в более зрілому віці - старше ЗО років (20,3%) й навіть 40 й 50 років (9,6%).

Характерна особливість, властива віковим групам від 31 року й старше, полягає до того, що на цей вік припадає переважна більшість випадків так званого побутового хуліганства. По вивчених справах 22,1% загального числа засуджених складали особини, котрі скоїли побутове хуліганство. З цієї кількості 21,2% припадає частку вікових груп від 31 року й старіше.

Суб «єкт хуліганства характеризується й такою кваліфікуючою даний злочин ознакою, як скоєння його особою, раніше судимою за хуліганство (ч.2 ст. 206 КК України).

Суб «єктивна сторона хуліганства. Встановлення в діях обвинуваченого складую злочину вимагає поряд із ґрунтовним дослідженням таких його елементів, як про «єкт, про «єктивна сторона, суб «єкт, із «ясувати й суб «єктивну сторону.

Суб «єктивна (внутрішня) сторона злочину характеризує психічну діяльність особини, заговорили українською у «язану з спричиненням злочину.

Велике значення для кваліфікації злочину, для розмежування міжних складів злочинів, для призначення справедливого покарання й, таким чином для зміцнення у сфері кримінальної права законності має правильне встановлення звинувачуй злочинця, її характеру та ступеня.

Суб «єктивна сторона хуліганства характеризується умисною формою звинувачуй й мотивом явної неповаги до суспільства. При вчиненні даного злочину, в якому дії характеризуються грубим порушенням громадського порядку й явною неповагою до суспільства, особа усвідомлює такий характер своїх дії й бажає так діяти.

При вчиненні особливо злісного хуліганства винний усвідомлює наявність особливих кваліфікуючих ознак своєї поведінки (наприклад, що застосовуваний ним для нанесення тілесних ушкоджень предмет є холодною зброєю). Умисел стосовно заподіяння чи можливості заподіяння шкоди здоровий «ю потерпілого як одному із про «єктів особливо злісного хуліганства може бути як прямим, то й непрямим. Так, перекваліфіковуючи вчинене Ж. зі ст. 17 й пп. ‘б' та ‘е' ст. 93 на год. І ст. 101 й год. З ст. 206 КК України, судова колегія Верховного Суду України вказала, що він, стріляючи хуліганських спонукань у бік де знаходились люди, й маючи намір у такий спосіб налякати їхні, не бажав смерти потерпілому, але й свідомо допускав можливість поранення із спричиненням тяжких тілесних ушкоджень, тобто діяв із непрямим умислом щодо тяжких тілесних ушкоджень, котрі настали.*.

У всіх випадках застосування чи спроби застосування зброї(ножів або.

*Ухвала судової колегії Верховного Суду України у справі К.//Рад.право. -1990. -№ 10. С.85−86.//.

спеціально пристасованих для нанесення тілесних ушкоджень предметів треба з’ясовувати чи не мав місця замах на вбивство чи тяжке телісне ушкодження (що є більщ важким злочином.

Мотивом хуліганства є усвідомлене прагнення виявити явну неповагу до суспільства шляхом скоєння дій, що грубо порушують громадський порядок. Він може характеризуватись комплексом низьких спонукань у вигляді прагнення протиставити собі суспільству, появити грубу силу, п «яну хвацькість, пустощі тощо, У процесі скоєння злочину, який почався із мотивів особистого характеру (помста, ревнощі тощо), останні можуть перейти в мотив явної неповаги до суспільства. Тім самим діяння можуть перетворитись з посягання на особу в злочин проти громадського порядку — хуліганство. Відсутність у вчиненому мотивацію явної неповаги до суспільства свідчить й про відсутність хуліганства, хоча б дії винного тією чи іншою мірою порушували громадський порядок.

Треба відрізняти хуліганство від інших злочинів залежно від спрямованості умислу винного, мотивів, цілей та обставин вчинених ним дій. Дії, що супроводжувались погрозами вбивством, образою, нанесенням побоїв, заподіянням тілесних ушкоджень, вчинені в сім «ї, в квартирі щодо родичів, знайомих й викликані особистими неприязними стосунками, неправильними діями потерпілих й таким іншим, повинні кваліфікуватись за статтями КК України, що вбачають відповідальність за злочини проти особини. Такі дії кваліфікуватися як хуліганство лише в тихий випадках, коли смердоті одночасно були поєднані із грубим порушенням громадського порядку й виражали явну неповагудо суспільства (п. 16 постанови Пленуму Верховного Суду України від 28 червня 1991 року № 3).

Треба розрізняти хуліганство, вчинене групою осіб, й злочини, передбачені статтями 71 та 187−3.

Масові безпорядки передбачають наявність натовпу, який керується різними мотивами, їхні учасники безпосередньо здійснюють погроми, руйнування, підпали та інші подібні дії чи чинять збройний опір владі й цим можуть дезорганізувати одну годину діяльність органів влади й управління, створюючи загрозу для громадської безпеки. При груповому ж хуліганстві ці ознаки відсутні. Винні, діючи із хуліганських спонукань, намагаються лише грубо порушити громадський порядок. На відміну від масових безпорядків дії, передбачені ст. 187−3, можуть виходити не від натовпу, а від окремої групи людей й не супроводжуватись погромами, руйнуваннями, підпалами та іншими подібними діями. Дії, передбачені ст. 187−3, не супроводжуються явною неповагою до суспільства, а лише порушують громадський порядок, нормальну діяльність установ, підприємстві організацій, роботу транспорту чи заговорили українською у «язані із явною непокорою законним вимогам представників влади. Якщо ж такі дії супроводжуються вчиненим із хуліганських спонукань насильством, пошкодженням майна, безчинством, смердоті повинні додатково кваліфікуватися й за СТ.206 (п. 15 постанови Пленуму Верховного Суду України від 28 червня 1991 року № 3).

Ігнорування суб «єктивної сторони вчиненого, зокрема його мотивацію тягне неправильну кваліфікацію дій винного як хуліганства.

Не можуть кваліфікуватись як хуліганство правомірні дії, вчинені в стані необхідної оборони (Радий. право.- 1982. № 3.-с.91−92; 1983.-№ 2.-с.82), а також дії, спрямовані на покладення краю злочинним посяганням й затримання злочинця, навіть якщо при цьому вимушено спричинено шкоду злочинцю (Радий. право.-1975;№ 7.-с.ІОО-ІОІ).

Залежно від ступеня суспільної небезпеки розрізняють три види хуліганства: просте (год. 1), злісне (ч.2) та особливо злісне (ч.З ст. 206 КК України).

Так зване просте хуліганство може діставати вияв таким діях, як нанесення побоїв, тілесних ушкоджень без розладу здоровий «я, пошкодження чи знищення майна, скоєння бешкету, тривале публічне співання непристойних пісень, спричинення тривалого неспокою телефонними дзвінками із вживанням вульгарних слів тощо.

Публічність й громадське (публічне) місце не є обов «язковими ознаками хуліганства. На тому годину обстановка скоєння хуліганства, що характеризується наявністю чи відсутністю людей, подіями, котрі відбуваються в місці скоєння злочину, та їхнього соціальною значимістю, повинні враховуватись при визначенні ступеня суспільної небезпеки конкретного хуліганського прояву.

Критерієм оцінки при цьому може виступати сила стримуючих особу факторів, ігноруючи котрі, вон вчинює хуліганство того чи іншого виду (наприклад, урочисті збори, лекція в вузівській аудиторії, демонстрація кінофільму в переповненій залі).

У ч.2 СТ. 206 КК України вказаний вичерпний перелік кваліфікуючих ознак злісного хуліганства. При кваліфікації хуліганських дій у постанові про притягнення як обвинуваченого, в обвинувальному висновку та вироку винне бути відображено, за якою саме кваліфікуючою ознакою діяння визнається злісним хуліганством.

При вирішенні запитання про визнання хуліганських дій винятково цинічними чи особливо зухвалими необхідно виходити із оцінки конкретних обставин справ в їхні сукупності, враховуючи характер, годину, місце та умови скоєння злочину.

Злісним хуліганством.яке відзначається винятковим цинізмом, можуть бути визнані хуліганські дії, що супроводжувались демонстративною неповагою до загальноприйнатих норм моралі, наприклад, проявом безсоромності, знущанням над хворими, старими, особами, котрі знаходяться в безпорадньому стані та інше (абз.З п. 8 постанови Пленуму Верховного Суду України від 28 червня 1991 року № 3). Винятковий цинізм може проявлятись, зокрема, у відправленні природних потреб чи вчиненні статевого акту на очах в обурених цими діями громадян, в демонстративному оголенні, особливо непристойних рухах тіла перед публікою тощо.

Злісним хуліганством за ознакою особливої зухвалості може бути визнане таке злочинне порушення громадського порядку, яку виражало явну неповагу до суспільства, супроводжувалось, наприклад, насильством із заподіянням тілесних ушкоджень чи знущанням над особою, яку тривалий годину й вперто не припинялось чи було б заговорили українською у «язане із знищенням чи пошкодженням майна, зривом масового заходженню, тимчасовим припиненням нормальної діяльності установи, підприємства чи громадського транспорту та інше (абз.2 п. 8 постанови Пленуму Верховного Суду України від 28 червня 1991 р.№ 3).

На ступінь зухвалості хуліганства впливають форма хуліганських дій, їхні тривалість, нездатність потерпілого в зв «язку із мало-літством чи старістю протистояти хулігану, розмір спричиненої особі чи майну шкоди, особливе буйство й безчинство тощо. У всіх випадках особлива зухвалість як кваліфікуюча ознака злісного хуліганства проявляється в діях, що відзначаються особливою нахабністю, грубістю.

Під припиненням хуліганства громадянином треба розуміти дії, здатні сам по собі (наприклад, затримання, зв «язування) чи із сторонньою допомогою (скажімо, виклик телефоном поряд міліції) припинити хуліганство. Умовляння, прохання, вимоги припинити злочин не є його припиненням, оскільки в подібному випадку припинення хуліганства залежить від прийнятого самим винним рішення, а чи не всупереч йому. Тому нанесення хуліганом удару громадянину, який вимагав припинити хуліганство, саме по собі не означає наявності розглядуваної кваліфікуючої ознаки, тоді як нанесення за так само обставин удару, скажімо, члену громадського формування із охорони громадського порядку має кваліфікуватись за ч.2 СТ. 206 КК України за ознакою здійснення под годину хуліганства опору представнику громадськості, який охороняє громадський порядок.

Хуліганство визнається злісним за ознакою минулої судимості за просте, злісне чи особливо злісне хуліганство при умові, що ця судимість не знята й не погашена у встановленому законом порядку. Повторність скоєння хуліганства при відсутності судимості за цей злочин не є підставою для кваліфікації вчиненого за ч.2 ст. 206 КК України.

Відповідальність за ч. З ст. 206 КК України настає при наявності у вчиненому ознак простого чи злісного хуліганства, однак здійсненого із застосуванням чи спробою застосування вогнепальної чи холодної зброї, ножів чи інших предметів, спеціально пристосованих для нанесення тілесних ушкоджень.

Під застосуванням зброї, ножа чи іншого предмета, спеціально пристосованого для нанесення тілесних ушкоджень, треба розуміти таке умисне використання їхні вражаючих властивостей, при якому потерпілому заподіюються ушкодження чи виникає реальна небезпека їхні заподіяння. Небезпека для здоровий «я чи життя потерпілого таїться над словах самих по собі, а діях по використанню вказаних у ч. З ст. 206 КК України знарядь для нанесення тілесних ушкоджень.

Особливо злісним хуліганством має визнаватися таке використання ножів, колючої, ріжучої холодної зброї, коли нею торкаються до тіла людини, маніпулюють в безпосередній близькості від обличчя потерпілого, розмахують для прокладання дороги серед оточуючих тощо, й в цих випадках виникає ситуація реальної небезпеки заподіяння шкоди здоровий «ю потерпілого. На тому годину однієї погрози застосування зброї, ножа чи іншого предмета, спеціально пристосованого для нанесення тілесних ушкоджень, навіть підкріпленої їхнього демонстрацією, недостатньо для її кваліфікації за ч. З ст. 206 КК України.

Спробою застосування зброї, ножа чи іншого предмета, спеціально пристосованого для нанесення тілесних ушкоджень, будуть тих випадки, коли винний намагався, але й не зміг використати вражаючі властивості цих знарядь для нанесення тілесних ушкоджень потерпілому при вчиненні особливо злісного хуліганства з причин, котрі не залежали від його волі (скажімо, з занесеної для удару руки ніж був вибитий потерпілим чи іншою особою (постріл не відбувся внаслідок осічки).

При вчиненні групового хуліганства за ч. З ст. 206 КК України можуть бути кваліфіковані дії тихий його учасників, котрі особисто застосували чи намагались застосувати зброю, ніж чи інший спеціально пристосований предмет для нанесення тілесних ушкоджень, а також тихий, котрі хоча сам і не застосовували та не намагались застосовувати, але й дали згоду чи в інший спосіб сприяли застосуванню (спробі застосування) згаданих знарядь іншими виконавцями особливо злісного хуліганства. Якщо под годину скоєння хуліганських дій одним з учасників злочину були застосовані знаряддя скоєння особливо злісного хуліганства без відома інших учасників злочину, то відповідальність за ч. З ст. 206 КК України може нести лише особа, котра застосувала чи намагалась застосувати згадані знаряддя для нанесення тілесних ушкоджень.

6.Сліди злочину (в широкому змісті) та інші джерела доказів про обставини злочину й злочинця в криміналістичній характеристиці охоплюють:

а) зміни в речовій обстановці місця події злочину;

б) сліди-відображення (сліди рук, ніг, інструментів та ін.);

в) предмети — речові докази, до того числі документи, речовини, мікрочастини;

г) документи — письмові докази різного виду та призначення;

д) особини, котрі можуть бути допитаними в якості свідків.

Хуліганство посягає на суспільний порядок, виражає явну неповагу до суспільства (ст. 206 КК України). Предмет и^іюсереднього посягання при хуліганстві: нормальна діяльність державних, суспільних організацій, установ та осю, зайнятих охороною суспільного порядку; житлові, майнові права громадян, їхні свобода, здоровий «я честь, гідність, недоторканість та інші гарантовані Конституцією України права й свободи громадян, а також державне чи суспільне майно, пам «ятники архітектури, мистецтва й т.п.

РОЗДІЛ 2.

Методика розслідування хуліганства .

2.1. Поняття методики розслідування хуліганства (її позначка та структура.

Методика розслідування злочинів — це самостійний розділ науки криміналістики. Його складають основані на вимогах кримінального й кримінально-процесуального законодавства наукові положення, рекомендації й методи розслідування окремих видів злочинів.

Виділити сліди, типові для визначених видів злочинів, розкрити їхні особливості, дати рекомендації по практичному використанню — ці задачі вирішує методика розслідування, котра встановлює, котрі сліди та інші речові докази, елементи речової обстановки (котрі потребують для виявлення, закріплення та дослідження застосування даних криміналістичної техніки) характерні для тихий чи інших злочинів, Яка відбирає відповідні прийоми й розробляє практичні рекомендації по їхнього застосуванню в процесі розслідування визначеного виду злочинів.

Методика розслідування тісно заговорили українською у «язана й зі слідчою тактикою, котра вивчає систему прийомів планування й організації розслідування, підготовки й провадження окремих слідчих дій. Подібно криміналістичній техніці тактика розглядає загальні прийоми планування, підготовки й проведення огляду, обшуку, допиту та інших слідчих дій, а також тактичних операцій, не вдаючись в особливості, притаманні провадженню цих дій при розслідуванні окремих видів злочинів.

Методика, відштовхуючись від загальних положень тактики про планування розслідування, розглядає слідчі дії в взаємозв «язку, показує їхнього типові системи, а також формулює тактичні рекомендації, характерні для розслідування крадіжок, вбивств, хуліганств, інших злочинів.

Основна позначка методики розслідування (як й всієї криміналістики) — сприяння найбільш успішному здійсненню завдань кримінального судочинства (ст. 2 КПК України). Тому розробка методики, оцінка її рекомендацій визначаються тім, наскільки смердоті допомагають швидкому та повному розкриттю злочинів й їхнього попередженню.

Методика розслідування структурно поділяється на приватні методики (методики розслідування окремих видів (груп) злочинів.

Кожна приватна методика відображає криміналістичні особливості розслідування злочинів визначеного виду й одночасно їхнього подібність в загальній структурі із іншими приватними методиками розслідування. Аналіз загальних рис дозволяє виділити найбільш важливі елементи, типові для всіх різновидів методик, й розглянути основні положення котрі відносяться перед тим й котрі є визначальними для побудови кожної приватної методики розслідування та ефективного використання її в слідчій практиці.

Структура приватної методики розслідування окремих видів злочинів включає: а) криміналістичну характеристику даного виду злочинів; б) обставини, котрі необхідно встановити; в) особливості порушення кримінальної справ; г) першочергові слідчі дії та опера-тивно-розшукові заходь; д) типові слідчі ситуації, побудова версій та планування розслідування; е) тактику провадження окремих слідчих дій; ж) профілактичні дії слідчого при розслідуванні конкретного злочину.

2.2. Першочерговий етап розслідування та слідчі дії на цьому етапі.

2.2.1. Особливості порушення кримінальної справ. Справи про злочини, передбачені ст. 206 КК України, при наявності підстав можуть порушуватися по будь-якому вказаному в ст. 94 КПК України приводу. При цьому органи дізнання й слідчі повинні враховувати дві особливості: наявність достатніх даних, котрі вказують на ознаки кримінально-караного хуліганства, оскільки хуліганські вчинки, в залежності від характеру, ступеня порушення й повторності, можуть тягти за собою як кримінальну, то й адміністративну відповідальність; спрощений порядок провадження в справах про злочини, передбачені ч.І ст. 206 КК України, котрі за загальним правилом порушуються судом по матеріалах органів міліції чи інших органів дізнання (ст. 430 КПК України).

Приводами до порушення кримінальної справ, як показує практика, найчастіше є заяви потерпілих, повідомлення установ, організацій, службових осіб, представників громадськості чи очевидців хуліганства. Нерідко справ про хуліганські вчинки порушуються на підставі протоколу затримання правопорушників в останній момент скоєння злочину чи ж внаслідок безпосереднього виявлення прокурорсько-слідчими працівниками ознак кримінально-караного хуліганства. як вже відзначалося, повідомлення про хуліганські дії поступають чи в останній момент їхнього скоєння, чи відразу после закінчення й потребують негайного реагування із боці робітників міліції для припинення хуліганства й затримки злочинців.

Якщо повідомлення про хуліганство надійшло із запізненням, як правило проводять попередню перевірку. У заявника й свідків-очевидців відбирають пояснення, відбирають різні документи (медичні довідки, характеристики), іноді проводять огляд місця злочину.

На початку розслідування висувають й перевіряють загальні типічні версії:

— підозрюваний вчинив кримінально наказуємі хуліганські дії,.

— у діях підозрюваного міститься склад не хуліганства, а іншого злочину,.

— подозреваемий учинив дрібне хуліганство.

За даними дослідження, справ про злочини, що кваліфікуються за частинами 2 й 3 ст. 206 КК України, порушувалися: органами дізнання — 59,7%, слідчими установ внутрішніх справ — 31,4%, слідчими органів прокуратури — 5,2%, прокурорами — 3,2%, судами — 0,5% справ.

Більшість із них (68,6%) порушені за заявами потерпілих й повідомленнями очевидців хуліганства, 15,7% - за ініціативою працівників міліції, слідчих, прокурорів й суддів, 12,5% - за повідомленнями установ, організацій й службових осіб. 3,2% справ порушене за матеріалами народних дружинників, котрі вживали енергійних заходів до негайного припинення хуліганських дій, складали протоколи й доставляли правопорушників в органи міліції.*.

Ефективність кримінально-правової боротьби із хуліганством значною мірою залежить від своєчасного реагування на ці небезпечні злочини.

2.2.2. Початковий етап розслідування. Початковий етап розслідування хуліганства починається із аналізу та оцінки первинних матеріалів. Це дозволяє визначити слідчу ситуацію, а потім спланувати тактичні операції для її вирішення.

Типові слідчі ситуації:

1. Осіб затримано на місці події, є свідки, потерпілий й матеріальні сліди. Це притаманно хуліганства, скоєного на вулиці, в громадському транспорті, в комунальній квартирі та інше. Тут можливі наступні тактичні.

*Соціологічне дослідження діяльності слідчих й судових органів по запобіганню хуліганства, ‘Наукова думка', К., 1971 р., с. 30. операції (тобто комплекс організаційних, оперативно-розшукових та слідчих дій) для: а). встановлення особини затриманого, встановлення ознак хуліганства в його діях; б). виявлення та забезпечення збереження джерел доказів. Вони включають: бесіди, опитування, огляд, допитий, особистий обшук, обшук по місцю проживання (наприклад, в випадку розслідування радіохуліганства) та інше. 1. Особа, Яка скоїла хуліганські дії, знаходиться на місці події й продовжує їхні скоювати. Це типово для квартирного дебошу, порушень правил поводження на пляжі, при спробі зриву громадських заходів (концерт, збори), коли хулігани, не звертаючи уваги на попередження громадян, погрожують застосуванням фізичної сили, нанесенням тілесних ушкоджень.

Особливо небезпечними бувають п «яні та озброєні хулігани, а тім понад про «єднанні в групи.

Застосовуються наступні тактичні операції для: а) припинення хуліганських дій; б) затримання под годину скоєння злочину; в) встановлення джерел доказів.

3. Хуліганські дії скоєні в минулому, особини злочинців відомі. Ця ситуація типова при порушенні кримінальної справ по заяві потерпілих. Заявники в більшості випадків й є потерпілими, є свідки та деякі матеріальні джерела доказів (наприклад, довідки судово-медичного освідування, використані хуліганами предмети для нанесення ушкоджень, сліди руйнування та знищення майна, фотознімки, звукозапис, фонограми та кіноплівки, на які зафіксовані хуліганські дії).

У цьому випадку допустимі наступні тактичні операції для: а) встановлення факту скоєння хуліганства; б) прийняття заходів, котрі забезпечують присутність підозрюваних на попередньому слідстві; в) встановлення джерел доказів.

4. Особа, котра скоїла хуліганські дії, зникла, вон відома лише в про «ємі ознак зовнішності, котрі встигли запам «ятати потерпілий та свідки. Це типово для скоєння хуліганства в громадському транспорті, в малолюдних місцях, місцях відпочинку, де хулігану не було б вчинено потрібного опору, й він зник. Є потерпілі, свідки (в більшості випадків), матеріальні сліди (наприклад, ніг, пошкоджень на одязі, тілі людини, знаряддя скоєння хуліганства). При даній ситуації можливі наступні тактичні операції для: а). розшуку та затримання зниклого хулігану; б). ідентифікації особини затриманного; в). встановлення джерел доказів.

5. Знайдено сліди хуліганських дій, злочинець невідомий, свідків не має. Це притаманно хуліганства, скоєного ‘без свідків' (глум над пам «ятниками культури, нанесення на парканах й будовах нецензурних текстів, котрі ганблять честь та гідність громадянина, спричинення шкоди державному чи особистому майну й т.д.). У цьому випадку знайдені матеріальні сліди відображають ознаки складу хуліганства, а також несуть інформацію про спосіб скоєння, про знаряддя та особини злочинців.

Для вияснення обставин в цьому випадку можливі такі тактичні операції по: а) збиранню даних про скоєне хуліганство на місці події; б) розшук злочинців по знайдених слідах.

Розслідування винне бути організованим й цілеспрямованими, слідчі дії повинні виконуватись в визначеній послідовності, погоджуватись із оперативними заходами. З цією метою здійснюється планування (в усній чи письмовій формі). Усна форма — отримавши повідомлення про подію хуліганства, орган дізнання чи слідчий оцінює його й визначає, чи достатньо підстав для порушення кримінальної справ про хуліганство (ст. 94 КПК України, ст. 206 КК України). Якщо необхідно, проводитися перевірка в відповідності зі ст. 97 КПК України та приймається рішення про порушення справ, намічаються початкові слідчі дії. Фактично це й є планування, яку здійснюється в усній формі. Воно характерне для простих слідчих ситуацій, котрі зустрічаються частіше всього на початковому етапі розслідування.

Реалізація тактичної операції завжди починається із планування системислідчих дій, оперативно-розшукових та організаційних заходів, направлених на рішення конкретної задачі розслідування. Так, план тактичної операції «Припинення хуліганських дій та затримання хуліганів на місці події» включає: припинення хуліганських дій, фізичне захоплення злочинців, обеззброєння та доставлення їхні до пункту охорони громадського порядку чи в відділ міліції, де проводяться: особистий обшук, освідування та допитий. План тактичної операції ‘Розшук й затримання хуліганів' включає: огляд місця події, допитий свідків, потерпілих, обшук, впізнання, перевірка показів на місці, а також проведення оперативно-розшукових заходів (переслідування ‘по гарячих слідах', організація спостереження за місцями ймовірної появи злочинця, блокування вокзалів, парків відпочинку та інших місць, де ймовірніше всього він може переховуватися; використання для розшуку криміналістичних обліків та інформаційно-довідникових систем органів внутрішніх справ; залучення до розшуку громадськості).

Найбільш складним в структурному й тактовному відношенні є планування тактичної операції «Розшук злочинця по матеріальних слідах-відображеннях скоєного хуліганства». Ця операція обов «язкова при ситуації, коли хуліганство скоєно без свідків. У цьому випадку здійснюється: допитий заявника, огляд місця події, попереднє дослідження чи призначення судових експертиз із метою дослідження слідів злочину, обшуки, оперативно-розшукові заходь, організаційні заходи.

Особливості дослідження місця події в даній ситуації полягають до того, що матеріальні сліди-відображення хуліганських дій на початку розслідування є єдиними «німими свідками». Тому знаходження всіх видимих та невидимих слідів, залишених мікрооб «єктів (запах, мікрочастинки твердих та сипучих речовин, волокна тваринного, рослинного й синтетичного походження), котрі отримали на практиці назву «слідів накладень», «слідів металізації», «слідів контакту», — головна завдання огляду. Дослідження обстановки місця події винне здійснюватись при широкому використанні технічних засобів та обов «язковому залученні спеціалістів.

Для розшуку хуліганів по матеріальних слідах-відображеннях суттєвого значення набуває вміння «читати» сліди, тобто вилучати відображені у яких дані, котрі мають значення для справ. З цією метою проводитися попереднє дослідження чи різноманітні види судових експертиз, результати які дозволяють планувати обшуки, запити для отримання необхідної інформації в криміналістичні обліки та інформаційно-довідникові системи.

На початковому етапі розслідування для вирішення будь-якої слідчої ситуації планується тактична операція — «Встановлення джерел доказів», котра включає: проведення оперативно-розшукових заходів, використання процесуальних засобів — огляд місця події, обшук, виїмка, а іноді й накладення арешту на кореспонденцію; встановлення можливих свідківочевидців та допити їхнього; витребування інформації з криміналістичних обліків та автоматизованих інформаційно-довідникових систем. У випадках скоєння особливо злісного хуліганства (ч.З ст. 206 КК України) необхідно провести освідування потерпілого й хуліганів, призначити судову експертизу для дослідження засобів скоєння хуліганства щодо віднесення їхнього до конкретного виду зброї (холодної, вогнепальної та ін.).

Таким чином, планування тактичної операції як системи слідчих дій, оперативно-розшукових та організаційних заходів завжди визначається характером слідчої ситуації та її завдань, що випливають із розслідування хуліганства на початковому етапі.

2.2.3. Першочергові слідчі дії.

Огляд місця події. Огляд місця події в справах про хуліганство винен проводитись негайно после отримання інформації про нього. Сліди хуліганських дій (рук, ніг, запаху, різних виділень, мікрочастин, плям крові, волосся й т.п.) обов «язково є на місці події, однак смердоті зле зберігаються. При огляді слід розширювати зону пошуку, старанно дослідити шлях, яким зникли злочинці, використовувати службово-розшукову собаку для переслідування ‘по гарячих слідах'.

При скоєнні хуліганства із застосуванням фізичної сили й знарядь рекомендується уважно дослідити територію для знаходження слідів боротьби (плям крові, волосся, знарядь й т.п.), оскільки потерпілі нерідко вчиняють опір.

При огляді пошкоджених про «єктів (розбитих вікон, поламаних автоматів, нецензурних та ображаючих написів й т.п.) передусім слід вилучати запахові сліди із місць, які торкалися злочинці. Шукати невидимі й маловидимі сліди рук, потожирові мазки, фіксувати зліпками сліди лютому, а також можливо, слід їхнього вилучати із предметом. Сліди фарбників, якщо неможливо вилучити предмет, зішкрібають, попередньо сфотографувавши їхні. Іноді написи використовують для ідентифікації особини за почерком. Консультацію про це дає спеціаліст-криміналіст.

Знаряддям хуліганських дій можуть бути палиця, камінь й т.п. Зруйнована ними перешкода чи предмет в місцях контакту зберігають мікрочастинки, котрі дозволяють встановити вид й матеріал знаряддя.

Своєчасна, повна фіксація матеріальних слідів на місці події є запорукою успішного розкриття злочину та викриття хуліганів.

Огляд предметів. По справах про хуліганство частіше усього припадає оглядати предмети, що служили знаряддями скоєння злочину. Крім того, об'єктами огляду можуть бути одяг й взуття злочинців, одяг потерпілих, недокурки й залишки їжи, виявлені на місці події, транспортні засоби, на які пересувалися злочинці, й т.д.

Якщо одяг потерпілих звичайно оглядають із метою виявлення на ній якінебудь ушкоджень чи слідів-накладень різноманітних речовин, то одяг підозрюваних, крім того, — для встановлення її приналежності визначеній особі; треба матір на увазі, що потерпілі можуть не завжди запам «ятати зовнішність окремих осіб — частіше усього смердоті запам «ятовують прикмети одягу, у якому був одягнений хуліган. Ос-кільки при вчиненні хуліганства злочинець й потерпілий, як правило, знаходяться на близькій відстані друг від друга, можливо влучення слідів крові чи інших об'єктів біологічного походження.

Огляд одягу потерпілого доцільно проводити одночасно із освідуванням, що передбачає виявлення не лише слідів злочину, але й і інших слідів, що мають ставлення до справ (рідних плям, татуїровок, шрамів на тілі й т.д.). Освідування не рекомендується відкладати, бо багато слідів у виді подряпин, синців можуть безвісти зникнути.

Затримання і особистий обшук. Одним з невідкладних слідчих дій по справах про хуліганство є затримка хуліганів. Фактична затримка звичайно оформляється рапортом робітника міліції, де, крім настановних даних хулігана і обставин події, повинні знайти свідчення про поводження особини в момент затримки, а також анкетні дані очевидців події.

Вибір тактики затримки залежить від того, чи намагаються хулігани сховатися чи чинити опір. По справах аналізованої категорії вкрай рідко вдасться заздалегідь підготувати й старанно спланувати затримку, тому від оперативного робітника потрібно знання обстановки і уміння діяти рішуче, щоб забезпечити затримку всіх чи більшої частини хуліганів. Особлива увага винна бути виділена забезпеченню безпеки осіб, що роблять затримку, оскільки із боці хуліганів не виключено застосування зброї проти затримуючих.

Часто, прибувши на місце пригоди, наряд патрульно-постової служби знаходить там лише постраждалого, а хуліган устигає сховатися. Таких випадках робітники міліції діють у відповідності із інструкціями про розшук злочинця по гарячим слідам. Алі й потерпілі, що знаходяться на місці пригоди, можуть бути учасниками хуліганських дій, тому треба вживати заходів до встановлення їхньої особистості й доставлянню в міліцію.

При надходженні повідомлення про скоєння хуліганства в квартирі необхідно бути особливо обережні, бо в подібних випадках хулігани найбільше часто чинять опір. У першу чергу треба із «ясувати обстановку в квартирі, наявність сторонніх осіб, кількість хуліганів, їхній стан, можливе поводження родичів, сусідів. Проводити затримку слід лише при кількісній перевазі затримуючих.

Обшук може бути проваджень як за місцем проживання, то й за місцем роботи. Пошуку й вилученню підлягають: знаряддя злочину; об'єкти, що свідчать про ті, що особа, що вчинила хулігансво, вчинила і інші злочини; предмети, що розкривають характер взаємовідносин між підозрюваним й потерпілим, а також указують на можливе місцезнаходження хулігана, який укривається від слідства й суду.

Хулігани рідко влаштовують схованки для збереження тихий чи інших предметів. В частности, ножі, кастети смердоті як правило, бережуть вікрито чи ховають таким місцях, відкіля їхнього можна легко й швидко дістати (в одязі, у столі). Кийки, ланцюги інші подібні предмети нерідко зберігаються в сараях, на горищах, у підсобних помешканнях.

Обшук може бути проваджень як за місцем проживання, то й за місцем роботи. Пошуку й вилученню підлягають: знаряддя злочину; об'єкти, що свідчать про ті, що особа, що вчинила хулігансво, вчинила і інші злочини; предмети, що розкривають характер взаємовідносин між підозрюваним й потерпілим, а також указують на можливе місцезнаходження хулігана, який укривається від слідства й суду.

Хулігани рідко влаштовують схованки для збереження тихий чи інших предметів. В частности, ножі, кастети смердоті як правило, бережуть вікрито чи ховають таким місцях, відкіля їхнього можна легко й швидко дістати (в одязі, у столі). Кийки, ланцюги інші подібні предмети нерідко зберігаються в сараях, на горищах, у підсобних помешканнях.

Допит потерпілого. При хуліганстві потерпілими, як правило є родичі, сусіди, знайомі хуліганов, а також сторонні особини, котрі приймали доля безпосередньо в затриманні хуліганов.

У процесі допиту слід вияснити:

. чи знає потерпілий хуліганів, котрі в нього із ними взаємовідносини;

. годину та місце скоєння хуліганських дій, в чому конкретно смердоті проявилися, що став хуліганства, котрі предмети хулігани використовували для нападу;

. в чому виразився опір, який потерпілий вчинив хуліганам;

. котрі сліди могли залишитись на тілі чи одязі останнього, котрі пошкодження є на тілі чи одязі потерпілого;

. якої матеріальної шкоди завдано діями хуліганів; котрі прикмети нападників, в чому смердоті були одягнуті;. чи були свідки хуліганства, хто із цих свідків міг бі підтвердити його показання.

Якщо потерпілий знаходиться в медачному закладі, його допитий проводитися лише із дозволу лікаря.

Допит свідків, їхнього показання дають можливість про «єктивно виявити усі обставини злочину. У ході догопу свідків в справах про хуліганство доводитися зустрічатися зі свідками, котрі знають підозрюваних по спільній роботи чи проживанню, свідками, котрі не мають ніякого ставлення до підозрюваних, й, нарешті, особами, котрі в якійсь мірі сам були учасниками подаї. У свідків виясняють наступні питання:

. чи знає він підозрюваних, потерпілого й в які стосунках із ними знаходиться, при які обставинах та в якій формі скоїлись хуліганські дії; котрі знаряддя при цьому застосовувались;

. що робив свідок на місці події;

. кого він може назвати з інших осіб, котрі були присутні на місці події;

. хто припинив хуліганські дії й чи вчинили хулігани при цьому опір;

. якщо хулігани зникли, то котрі їхні прикмети зовнішності, в що смердоті були одягнуті й чи зможе свідок впізнати підозрюваних;

. якщо свідок знайомий із підозрюваними й потерпілим, як він може охарактеризувати їх.

У процесі допиту свідка важливо встановити, Яка був поведінка потерпілого чи потерпілих, а конкретно, чи не спровокували смердоті хуліганські дії своєю поведінкою.

У якості свідків допитуються не лише очевидці злочину, але й і особини, котрі знають будь-які факти, що стосуються обставин, котрі піддягають доказуванню. До числа таких свідків відносяться особини, котрі знають підозрюваних по спільній роботі чи проживають із ними. Але вони можна вияснити обставини, котрі передували хуліганству, а також встановити факти, що стосуються тихий обставин, котрі сприяли скоєнню злочину.

Іноді досить важко встановити дійсну роль шкірного з злочинців при вчиненні групового хуліганства, тобто про «єктивну бік даного злочину. Тому, при розслідуванні цієї категорії кримінальних справ, при проведенні таких слідчих дій як допити, відтворення обстановки й обставин події потрібно застосовувати відеозапис, складати схеми й креслення. Так було в протоколах допиту потрібно:

. записати прикмети шкірного з злочинців, помітивши його відповідним номером, вияснивши усі його дії, котрі відносяться до про «єктивної сторони вчиненого злочину як в часі то й в просторі;

. для цого на схемі місця скоєння злочину потрібно зробити відповідні відмітки розташування шкірного з злочинців, потерпілих та свідків;

. однакових схем може бути декілька, на кожній з які послідовно, як це відбувалось в часі, вказуються переміщення на місці злочину шкірного з злочинців, а протоколі допиту фіксуються дії шкірного з них же в цей момент.

Однотипні схеми місця події в реальному масштабі слідчий винен виготовити самостійно, до початку допиту.

Аналогічним чином проводитися й відтворення обстановки та обставин події із застосуванням відеозапису та складанням відповідних схем.

Це дозволити встановити істину по справі та перевірити показання учасників процесу.

Важливим елементом процесу доказування по справах про групові хуліганства є аналіз доказів, до того числі й співставлення їхні один із одним. З цією метою слідчий може складати схеми аналізу показань учасників процесу, який дозволити йому при плануванні та проведенні послідуючих слідчих дій, направлених на встановлення дійсних обставин справ, винності шкірного із підозрюваних (обвинувачених), наявності між ними злочинної змови, розмежування причинених тілесних ушкоджень та інше.

2.3. Послідуючий етап розслідування.

Початок послідуючого етапу розслідування звичайно заговорили українською у «язують із закінченням провадження невідкладних слідчих дій (ст. 104 КПК України).

До цого години зібрані основні джерела доказів, вирішені слідчі ситуації, перевірені версії, котрі було б побудовано на основі аналізу первинних матеріалів, знайдені та затримані підозрювані.

Діяльність слідчого на послідуючому етапі розслідування починається із аналізу та оцінки зібраних фактичних даних, обліку нових слідчих ситуацій, планування відповідних версій та визначення подальшого направлення розслідування.

Типові слідчі ситуації: а). встановлено конкретних осіб та їхні причетність до скоєння хуліганства, перед «явлені обвинувачення; б). є підозрювані, зібрані докази, але й їхні недостатньо для встановлення причетності підозрюваних до скоєного хуліганства, обвинувачення не перед «явлені; в). зібрані недостатні докази, не має підозрюваних, не встановлені особини злочинців.

1. Слідчі дії в першій ситуації заключаються в завершенні розслідування й направленні матеріалів справ до суду.

Оцінка повноти й достатності зібраних фактичних даних для встановлення всіх обставин, котрі підлягають доказуванню, про що було б сказано раніше.

Якщо обставини хуліганства доказані недостатньо, необхідно провести додаткові слідчі дії, оперативно-розшукові заходь по перевірці приватних версій (чи не було б співучасників, якщо були, то стільки, хто, де смердоті; чи правильно кваліфіковані дії хулігана; чи всановлені усі пом «якшуючі провину обставини).

Впевнившись в достатності зібраних доказів, слідчий складає обвинувальний висновок й, виконавши вимоги ст. 217 КПК України, оголошує обвинуваченим, що слідство закінчено й смердоті мають право ознайомитись із усіма матеріалами справ, можуть заявляти клопотання про доповнення попереднього слідства (ст. 218 КПК України).

2. Друга типова ситуація более складна. Підозрювані знайдені, а інколи й затримані, проте зібраних доказів недостатньо для встановлення їхнього причетності до скоєного. Обвинувачення, як правило, не перед «явлено.

Належать відпрацюванню як загальні, то й приватні версії: наприклад, хуліганство скоєно іншими особами; події хуліганства не було б, був обмова; причинний зв «язок між подією хуліганства й отриманими від заявника показаннями; чи було б хуліганство й хто його міг скоїти; хто міг чути, бачити хуліганські дії; котрі сліди обов «язково повинні залишитись на місці хуліганства й т.д.

Підходячи до планування рішення завдань вказаної ситуації, слідчий, передусім, винен встановити: прогалини допущені на початковому етапі розслідування; слідчі дії й оперативно-розшукові заходь, не проведені чи проведені поверхово, неповно; джерела, котрі необхідно додатково знайти й вводити на процес доказування; котрі й куди треба зробити запити. План складається в письмовій формі й включає: а). збирання фактичного матеріалу, його оцінку; б). усвідомлення слідчої ситуації, котра характеризує завдання розслідування; в). висування слідчих версій; р). методи, засоби, годину перевірки слідчих версій.

Типові слідчі дії на послідуючому етапі розслідування: допитий, перед «явлення для впізнання, відтворення обстановки й обставин події, обшук, судова експертиза, послідовність провадження які залежить від характеру задачі та версії, що перевіряється. Так, для встановлення причетності підозрюваних до скоєного хуліганства планується проведення: повторних допитів, виявлення й допитий нових свідків, перед «явлення для таких людей та промов, обшуки, судові експертизи. Якщо потрібно встановити додаткові джерела (наприклад, свідків, матеріальні сліди), проводитися повторний огляд місця пригоди, шляху пересування хуліганів. Позитивні результати дає передбачене ст. 194 КПК України проведення відтворення обстановки й обставин події.

3. Третя типова ситуація найбільш складна. Утворюється вона внаслідок ряду про «єктивних й суб «єктивних причин, обумовлених недоліками, допущеними на початковому етапі: зібрана інформація вкрай недостатня для встановлення й розшуку хуліганів, джерела відомостей про них виявлені не усі, тобто слідчі дії й оперативно-розшукові заходь проведені неповно, й т.д.

Планування розслідування в випадках потрібно починати із вирішення завдань початкового етапу — аналіз й оцінка зібраних фактичних даних по усім обставинам, що підлягають встановленню та доказуванню, названих в ст. 64 КПК України, ст. 206 КК України. У ході аналізу необхідно оцінити слідчу ситуацію, побудувати обгрунтовані версії, в відповідності із якими намітити перевірочні слідчі дії й оперативно-розшукові заходь для рішення задачі по суті. Передусім підлягають перевірці версії про особу злочинця й його соціальний портрет (судимість, моральні, психологічні, демографічні та інші ознаки), місці проживання, співучасниках, знаряддях скоєння хуліганства.

При розслідуванні особливо злісного хуліганства необхідно встановити специфічні обставини: а) застосування чи спроба застосування вогнепальної чи холодної зброї; б) спеціально пристосовані предмети для нанесення тілесних ушкоджень.

Обов «язково планується проведення повторного огляду, допиту потерпілих, свідків, відтворення обстановки й обставин події, призначення судових експертиз й т.п. Особливе місце займає планування оперативнорозшукових заходів та проведення організаційних заходів (використання криміналістичних обліків, банків даних інформаційно-довідникових систем, допомоги громадських організацій й т.п.). Таким чином, послідуючий етап розслідування в залежності від слідчої ситуації включає: а). оцінку зібраних даних на початковому етапі розслідування; б). критичну перевірку повноти побудованих версій й проведених слідчих дій, про «єктивності отриманих результатів; в).виявлення й дослідження нових джерел фактичних даних; р). визначення завдань подальшого розслідування та можливих тактичних операцій для їхнього вирішення; д).активне використання оперативно-розшукових заходів органів дізнання.

Особливості проведення окремих слідчих дій по справах про хуліганство.

Слідчі дії - це регламентовані законом форми діяльності слідчого по порушеній кримінальній справі. При розслідуванні хуліганства проводяться: затримання, особистий обшук, огляд місця події, освідування, допитий, перед «явлення для впізнання, судова експертиза, відтворення обстановки й обставин події й т.д.

Проведення окремих слідчих дій має деякі особливості, обумовлені характером розглянутих вище слідчих ситуацій.

1. Освідування. При розслідуванні справ про хуліганство освідуванню можуть підлягати як підозрюваний, то й потерпілі. Освідування проводитися после порушення кримінальної справ із метою знайдення крововиливів, порізів, подряпин та інших ушкоджень, а також виявлення особливих прикметтатуювань, шрамів й т.п.

Для участі в освідуванні доцільно запросити лікаря. Освідування допомагає вирішити запитання про необхідність призначення судово-медичної експертизи. Після освідування доцільно провести огляд одягу та взуття підозрюваних, бо ними іноді залишаються плями крові, сліди бруду, сліди знарядь, котрі застосовувались хуліганами при скоєнні злочину.

Наявність вказаних слідів допомагає перевірити показання потерпілого та встановити картину злочину, особливо в тихий випадках, коли виникають сумніви в правдивості показань потерпілого. Огляд одягу може допомогти викрити підозрюваного.

2. Пред’явлення для впізнання звичайно проводитися в випадках, коли потерпілий чи свідок заявляють, що смердоті Бачили злочинців в зв’язку із скоєнням хуліганства й можуть їхнього впізнати. Не можна проводити впізнання, якщо впізнаюча особа знає впізнаваєму чи приймала доля в оперативному впізнанні под годину розшуку й затриманні. Недоцільно двічі пред’являти одну й ту ж особу одній й тій ж впізнаючій особі. Інколи підозрюваний заявляє, що запам’ятав потерпілого. У цьому, випадку для перевірки показів потерпілого доцільно пред’явити його для впізнання підозрюваному (обвинуваченому).

3. Об'єктом впізнання можуть бути знаряддя злочину, предмети одягу й т.д. Зброя, спеціально пристосовані предмети та інші про «єкти, знайдені на місці події чи под годину обшуку, рекомендується перед «являти не лише потерпілому, але й і підозрюваному (обвинуваченому), його рідним, друзям, співучасникам. Це дозволяє встановити, що річ належить саме підозрюваному.

4. Відтворення обстановки й обставин події в справах про хуліганство застосовують в випадках, коли необхідно встановити обставини та перевірити показання про особливості обстановки й умови, при які було б скоєно хуліганство. При цьому перевіряються показання: а) обвинуваченого, підозрюваного, потерпілого, свідківшляхом огляду із поясненнями на місці скоєння хуліганства предметів обстановки, котрі смердоті запам «ятали. Це дозволяє встановити точне місце скоєння злочину, окремі деталі (наприклад, положення предметів, учасників), викрити співучасників, котрі не так на місці події, а дають показання про неї; б) перевірити показання обвинуваченого, потерпілого, свідків про спосіб скоєння хуліганства — шляхом слідчого експерименту.

5. Призначення судових експертиз. При розслідуванні більшості справ про хуліганство виникає необхідність у проведенні різних експертиз. За даними дослідження, про яку уже говорилося, кожному іншому потерпілому наносилися побої й тілесні ушкодження, до того числі 5% осіб — середньої тяжкості й 3% - тяжкі тілесні ушкодження. Нерідко поранення заподіювалося й правопорушникам, котрі вчиняли хуліганські дії. При розслідуванні таких справ судово-медична експертиза живих осіб може вирішувати широке коло питань, зокрема про характер й ступінь тяжкості тілесних ушкоджень, про давність й механізм утворення ушкоджень, про рід й вид знарядь, якими смердоті заподіяні. Судово-психіатрична експертиза призначається для визначення психічного стану обвинуваченого при наявності даних, котрі викликають сумнів щодо його осудності. Судово-медичну експертизу речових доказів доцільно призначати виду досліджуваної речовини, групових й типових ознак крові, волосся, слини, сперми, сечі та інших про «єктів судово-медичного характеру. Це має місце переважно у випадках, коли, наприклад, потерпілому под годину хуліганства наносяться поранення, а при огляді одежі виявляються свіжі плями крові.

Хулігани, як правило, не турбуються про знищення відбитків пальців на місці події. Тому добрі результати дає дактилоскопічна експертиза.

По справам про хулігансво можуть бути назначені експертизипочеркознавча, судово-балістична, криміналістичне дослідження холодної зброї.

Важливі запитання можуть вирішувати також судово-хімічні, біологічні та інші експертизи, можливості які використовуються ще недостатньо.

Узагальнення практики показує, що при розслідуванні справ про хуліганство в основному призначаються судово-медичні експертизи потерпілих й судово-психіатричні експертизи обвинувачених, проведення які у випадках, передбачених ст. 76 КПК України, є обов «язкове. Коли ж до судово-медичних експертиз речовин-доказів, хімічних, біологічних та криміналістичних експертиз, то смердоті призначаються калюжі рідко. Таке становище пояснюється головним чином недооцінкою ролі й значення вказаних експертиз при розслідуванні хуліганських вчинків та недостатньою обізнаністю працівників слідчих органів із досягненнями експертної практики.

Звертає у собі увагу і інше. як мною уже зазначалося, 95% обвинувачених хуліганські дії вчинили в стані сп «яніння, причому багато із них зловживали спиртними напоями систематично, протягом тривалого години. Розслідуючи справ про осіб, котрі вчинили хуліганство на грунті алкоголізму, слідчий винен всебічно із «ясувати цю обставину й в разі необхідності призначити судово-медичну чи судово-психіатричну експертизу для встановлення тяжкості захворювання із тим, щоб суд відповідно до ст. 14 КК України міг вирішити запитання про направлення засудженого на примусове лікування. Проте слідчі в процесі розслідування вказаному питанню здебільшого не приділяють уваги, що приводити до неповноти зібраних матеріалів про особу обвинуваченого. На цей істотний недолік в діяльності слідчих уже зверталась увага в юридичній літературі*.

6. Допити підозрюваних (обвинувачених) проводяться негайно, коли смердоті затримані чи перед тим обрано запобіжний захід у вигляді взяття под варту, а при.

*А.Д.Соловьев.Некоторне вопросьі вивчення особистості якого у процесі розслідування преступлений.-В рб.: Криміналістика і судова зкспертиза, вьш.5,К., 1968, стр. б5. неможливості - не пізніше 24 часів после затримання (від. 107 КПК України). Враховуючи зацікавленість підозрюваного й обмеженість первинних даних, рекомендується попередньо допитати потерпілого й деяких свідків, тобто ретельно підготуватися до допиту підозрюваних. При розслідуванні хуліганства, вчиненого групою правопорушників, важливо із «ясувати характер злочинного угруповання й правильно визначити послідовність допиту шкірного співучасника. У групових справах допитий підозрюваних найбільш доцільно починати із другорядних учасників, котрі, у випадках визнання своєї звинувачуй, досить відверто розповідають про обставини хуліганства й роль шкірного учасника. Аналізуючи ці показання, слідчий винен звертати увагу на протиріччя між ними, але в факти, по які спостерігається зіткнення інтересів підозрюваних, із тим, щоб використати їхнього для встановлення істини в справі. Узагальнення практики показує, що при допитах обвинувачених та із «ясуванні їхні осіб найчастіше допускаються два істотних недоліки.

По-перше, у випадках очевидності хуліганського вчинку слідчі нерідко обмежуються загальним визнанням звинувачуй із боці обвинуваченого.

По-друге, под годину допитів й в ході подальшого розслідування не завжди із належною повнотою встановлюються біографічні та інші відомості про обвинуваченого, зокрема точний вік, сімейний стан, психологічні особливості тощо.

Тактика допитів будується на використанні загальних прийомів: переконання, перед «явлення доказів, постановка контрольних та деталізуючих запитань. При викритті брехні використовуються прийоми психологічного впливу, матеріали справ, особисті дані, логічні та інші прийоми, котрі приводять допитуваних до зміни позицій й дачі про «єктивних показань.

Задачі допитів підозрюваних зводяться до встановлення: а). обставини скоєння хуліганства: де, коли, хто, яким способом й котрі дії скоїв; котрі застосовувались знаряддя й предмети, хто їхні виготовив, де смердоті тепер; чи готувалось хуліганство та укриття його слідів; б). даних про підозрюваних: сімейний стан, стан здоровий «я, освіта, місце роботи, заохочення, стягнення, судимості й т.п.; в). взаємовідвосин підозрюваних із потерпілим: чи знайомі, як давно, в чому виражалося знайомство; чи виникали конфліктні ситуації; що відомо підозрюваним про потерпшого, який він вчиняв опір та інше; р). позначка, мотив та умисел хуліганських дій; котра переслідувалась позначка й як оцінюють правопорушники свої дії, шо примусили до їхні скоєння; буд). матеріальна школа: кому й котрі нанеееаі тілесні ушкодження, що зруйновано, розбито, поламано, коли, де й за які обставин; е). обставин, котрі пом «якшують й обтяжують відповідальність: чи кається у вчиненому; як оцінюють скоєний злочин; в якому стані знаходились, чи були в стані сп «яніння; чи малі при собі зброю; чи лагодили опір представникам влади й громадськості.

Допити обвинувачених за тактичними прийомами аналогічні допитам підозрюваних й починаються поставленням запитань про ті, чи визнають смердоті перед «явлене обвинувачення. Ос-кільки до цого моменту зібрано досить доказів, то головною задачею є встановленая ставлення допитуваних до обвинувачення в скоєному злочині (чи визнають собі винними й в чому саме), а тактика допитів залежить від позиції шкірного із учасників: якщо визнає собі винним, то допитий за пунктах обвинувачення, а якщо заперечує провину — застосовуються тактичні й психологічні прийоми, котрі дозволяють доказати обвинуваченому реальність встановлених фактів та переконати його в необхідності дати про «єктивні.

При допиті обвинувачуваних найбільшу трудність представляє ситуація, що укладається в ході розслідування групового хуліганства, коли співучасники об'єднані ‘круговою порукою'. У цій ситуації, крім звичайних тактичних прийомів (пред’явлення доказів, максимальна деталізація й конкретизація і ін.), використовуються також прийоми, спрямовані на загострення неминучих протиріч серед співучасників; створення в допитуваного перебільшеного уявлення про об'єм свідчень, якими керується слідчий; виявлення в ході допиту мотивів дачі неправдивих показань, роз’яснення їхні неспроможності.

як правило, усі учасники хуліганства не можуть довго притримуватися загальної лінії поведінки; у їхні свідченнях з’являються протиріччя, підкреслюючи котрі вдасться одержати правдиві показання.

При допитах обвинувачуваних по багатоепізодній справі, коли процес хуліганських дій можна розчленувати на окремі стадії, показання варто фіксувати в суворій хронологічній послідовності. Доцільно, щоб допитуваний склав план місця події, указавши на ньому розташування учасників події, їхні переміщення. Подібні схеми можна зіставити, виявлючи неправдиві показання.

2.4. Робота слідчого по запобіганню хуліганства. Обставини, котрі сприяють скоєнню хуліганських дій, досить різноманітні й повністю стають відомими после закінчення розслідування. Проте деякі із них стають відомі уже после огляду місця події. Виявивши обставини, котрі потребують негайного реагування, слідчий вносити письмове подання в відповідну організацію, установу із пропозицією усунути конкретні умови, котрі сприяли скоєнню даного правопорушення.

Обставини, котрі сприяли скоєнню хуліганства, породжуються різними чинниками, джерелами які можуть бути: а). особа злочинця (низький рівень освіти, антигромадські подивися); б). недоліки в діяльності підприємств, установ, організацій, інтереси які порушуються хуліганством; в). недоліки в роботі правоохоронних органів (відсутність маршрутів рухомих міліцейських груп й дружинників на околицях населеного пункту, місцях масового відпочинку людей й т.д.).

Робота слідчого по виявленню обставин, котрі сприяли скоєнню хуліганства включає: а) безпосереднє розслідування; б) узагальнення та вивчення розглянутих судом кримінальних справ про хуліганство за визначений період. На підставі зробленої роботи слідчий приймає заходь по усуненню причин й умів, котрі сприяли скоєнню хуліганства.

Форми реагування слідчого діляться на: а) процесуальні (внесення подання); б) організаційно-профілактичні (виступи із доповідями, бесідами в колективах, де скоєно хуліганство чи працюють правопорушники); замітки в печаті про найбільш важливі в виховному плані розслідувані справ; виступи по радіо, телебаченню; робота в колективах громадськості, котрі приймають доля в охороні громадського порідку; ознайомлення із правилами несення служби, використання технічних засобів охорони місця події, припинення протиправних дій й т.д.

ВИСНОВОК.

Працюючи над написанням цієї роботи, розслідуючи кримінальні справ, серед які є справ про хуліганство та узагальнюючи практику розслідування таких справ слідчими з Мінского РУ ГУ МВС України в місті Києві, я дійшла до наступних висновків.

При розслідуванні кримінальних справ про хуліганства слідчі досить часто перекваліфіковують їхні на інші з статтею КК України (101, 102, 106, 89 — 1, 145 — 1, 222, 187 — 3), бо в цих справах дуже важко доказувати умисел на порушення громадського порядку. Крім того, майже неможливо встановити істину в справах про хуліганства, коли наприклад, в бійці приймають доля дві групи: потерпілих й підозрюваних. У цьому разі дуже складно встановити послідовність дій шкірного з учасників, хто саме наніс ті чи інше тілесне ушкодження й т.д.

Особливістю хуліганства, є ті, що смердоті більше, ніж на 90 відсотків вчиняються особами у стані сп"яніння. Тобто в останній момент затримання хуліганів, смердоті перебувають под впливом алкоголю й тому їхні допитують, як правило, на наступний день, после протверезення. На мою думку, слід було б б, негайно после затримання хуліганів відібрати вони пояснення, щоб на наступний день слідчому було б простіше із ними працювати, тобто допитувати. У зв"язку із цим в окремих випадках, я вважаю, слід призначитисудову наркологічно — психіатричну експертизу, щоб визначити, чи чи не потребує підозрюваний лікування від алкоголізму год і наркоманії, бо інколи трапляють хулігана й в стані наркотичного сп"яніння, та чи не страждає підозрюваний якимось психічним захворюванням, бо безпричинне чіпляння до громадян, оголення статевих органів в громадських місцях й т.д. викликає сумніви в здоровому глузді осіб котрі це вчиняють.

Далі слід відзначити, що слідчі в районних відділах внутрішіх справ зовсім не використовують при проведенні таких слідчих дій як допити, відтворення обстановки й обставин події, очні ставки — відеозапис, фотографування та складання схем та креслень. Чому не використовується відеозапис, фотографування зрозуміло, бо на це не має коштів та засобів. Алі чому б слідчим не використовувати схеми й креслення, смердоті ж потребують лише години та мінімальних навичок креслення, котрі набуваються ще в школі? За допомогою схем та креслень слідчий може встановити детальну картину події хуліганства, де й хто перебував, як рухався, хто кому котрі наніс ушкодження й т.д. Це дасть змогу слідчому об"єктивно встановити істину по справі й направити її своєчасно до суду.

СПИСОК ВИКОГОСТАНОІ ЛІТЕРАТУРИ.

1. Берекашвили Л. Ш. Розслідування хулиганства.-М.: 1968.-40с. 1. Бурчак Ф. Г. Вчення внесок за радянським карному праву.-К.:19б9.;

213с. 2. Гаухман Л. Д. Розслідування в справах телесньїх пошкодженнях і хуліганстві. -М.: 1975.-Юс.

3. Гришаев П.І. Злочини проти порядку управлення, громадську безпеку і громадського порядка.-М.: 1957.-108с. 4. Частка З. А. Використання в доказьівании результатів оперативнорозькжной деятельности.-М.:1966.-112с.

5. Конституція України. 6. Кримінальний Кодекс України. 7. Кримінально-процесуальний Кодекс України. 8. Криміналістика ./Під ред. А-В.Дулова. — М.:НКФ ‘зкоперспектива', 1996.-415с. 9. Криміналістика. /Під ред. Р. С. Белкина.-М.:Юрид. Лит., 1986.-544с. 10. Кононенко В.І. Пияцтво і преступность.-К.: 1988.-126с. 11. Куп Н. Т. Злочини проти суспільного ладу і громадську безпеку. -До.: 1974. -66с. 12. Конкретно-социалогическое дослідження правової науки. Материалі науковій конференції, До.: 1998. -150с. 13. Конкретно-соціалогічне дослідження хуліганських проявів серед неповнолітніх. До.: 1999. -156с. 14. Лопушанський Ф. А. Криминально-правова боротьба із хуліганством. До.: 1971. -141с. 15. Наклович М. Л. Кримінально-правова боротьба із хуліганством.-Львів.:1974.;

110с.

16. Постанова Пленуму Верховного Суду України від 28 червня 1991 року № 3 з змінами, внесеними постановою Пленуму від 4 червня 1993 року № 3 ‘Про судову практику в справах про хуліганство' //Бюлетень… — з. 171 //. 17. Попередження і раскрьітие хуліганства. /Під ред. В.И.Жиліна.;

М.:1962.-75с. 18. Радянська криміналістика./Під ред. В. П. Колмакова.-К.:1973.-296с. 19. П. Расследование уголовнмх дел./ГІод ред. П. П. Михайленко.-К.:196б.-814с. 20. Розслідування злочинів протав особистості, порядкауправления, суспільного ладу і громадську безпеку. ЯІодред. А;

М.Сербулова.-К.: 1975. -207с. 21. Радянська криміналістика: Методика розслідування отдельннх видів преступлений. ЯІод ред. В. К. Лисиченко.-К.: 1988.-405с. Ухвала судової колегії Верховного Суду України у справі До. //Радий. право.- 1990.-№ 10. с.85−86// 22. Соловйов Г. Б. Використання доказів при допросе.-М.:1981.-104с 23. Радянська кримінологія М.: 1966 г. -183с. 24. Соціологічне дослідження діяльності слідчих й судових органів по запобіганню хуліганства. ‘Наукова думка' Д., 1977.-147с. 25. Ухвала судової колегії Верховного Суду України у справі До. //Радий. право -1990.-№ 10.-с. 85−86//.