Розділ 1. Теоретичні основи підготовки майбутнього вчителя початкової школи до формування пізнавальної активності

Теоретичні питання професійної підготовки майбутнього вчителя

Однією з найважливіших передумов модернізації національної системи загальної середньої освіти України на засадах гуманістичної педагогіки є трансформація підходів до підготовки педагогічних кадрів до творчої професійної діяльності, які здатні забезпечити всебічний розвиток громадян.

Система освіти покликана чітко і своєчасно реагувати на досягнення виробництва, науки, культури, сприяти активному включенню студентів у суспільно-виробничі відносини, давати їм основні уявлення щодо нових технологій, сучасних економічних, правових, екологічних знань, забезпечувати постійну відповідність рівня освіти вимогам науково-технічного та духовного прогресу.

У концепції педагогічної освіти зазначено, що стратегічними завданнями реформування вищої освіти в Україні є відродження і розбудова національної системи освіти як найважливішої ланки виховання свідомих громадян нової держави, формування освіченої, творчої особистості. Такі завдання обумовлені тим, що провідна роль у формуванні особистості належить учителю, і в першу чергу, — вчителю початкових класів, адже саме він закладає фундаментальні основи духовності, освіченості, культури та життєвого досвіду дитини.

В умовах модернізації національної системи освіти постала необхідність переосмислити нагромаджену практику підготовки педагогів. Сучасна початкова школа характеризується системними змінами у структурі та змісті навчального процесу, що зумовлює необхідність підготовки вчителя нової формації як професіонала й людини культури, здатного до формування, розширення та збагачення досвіду дитини. На державному рівні проблеми підготовки вчителів відображені в законах України «Про освіту», «Про вищу освіту», Державній національній програмі «Освіта» (Україна XXI століття), Національній доктрині розвитку освіти, Державній програмі «Вчитель», Галузевому стандарті підготовки бакалавра педагогічної освіти.

У Державній національній програмі «Вчитель», метою якої є визначення перспективних заходів щодо реалізації основних напрямів модернізації системи освіти, також підкреслюється ключова роль особистості вчителя. Саме через діяльність педагога реалізується державна політика, спрямована на зміцнення інтелектуального та духовного потенціалу нації, розвиток вітчизняної науки і техніки, збереження й примноження культурної спадщини.

Учителю початкової школи мають бути притаманні духовність та висока мораль, інтелігентність, професійна компетентність, творче педагогічне мислення, гуманістична спрямованість педагогічної діяльності. Його підготовка має здійснюватися на засадах фундаментальності, варіативності й альтернативності в умовах гуманізації навчально-виховного процесу та гуманітаризації його змісту. Компетентнісний підхід у системі підготовки майбутнього учителя вимагає не тільки засвоєння визначених державними стандартами знань, умінь і навичок, але й формування здатності практично діяти, приймати рішення, застосовувати ефективні педагогічні техніки та технології у ситуаціях професійної діяльності й активної життєвої позиції в усіх сферах суспільного життя, а також навичок неперервної самоосвіти та рефлексії [23].

Важливе значення у професійно-особистісному становленні майбутнього педагога набуває зміст загальнопедагогічної підготовки, яка є складовою усієї системи професійної підготовки. Тобто це ті загальні знання, які отримує студент під час навчання у ВНЗ.

М. Боритко, як і більшість дослідників, процес професійної підготовки визначає як ступінчастий. Він вважає, що ступінчастість педагогічної освіти обумовлюється його відносно дискретними етапами, які представляють собою послідовність якісних перебудов у професійній свідомості і діяльності, в образі професійного «Я», в рефлексії, функціях та технології їх використання і виділяє три основні ступені безперервної освіти педагога [9, с. 42].

Перший щабель вибір професії, коли відбувається орієнтація людини у світі професій, перевага педагогічної діяльності у якості професійної (на етапі допрофесійної освіти), засвоєння мотиваційно-психологічних і процесуальних компонентів педагогічної діяльності, ідентифікація соціальної ролі вчителя з певною предметною областю науки, культури (етап початкової професійної підготовки). Підсумком цього ступеню безперервної освіти є осмислення педагогічної діяльності як спрямованої на якісне перетворення дитини, на «становлення людського в людині».

Другий щабель самовизначення у професії, оволодіння сутнісними механізмами педагогічної діяльності, готовністю до трансформації соціокультурного досвіду, пошук (у процесі студентського дослідження) та затвердження (у післядипломній освіті) свого педагогічного стилю, усвідомлення виховання як перетворюючого сприяння. Підсумок цього ступеню концептуальна позиція педагога-вихователя, визначення системи принципів своєї професійно-педагогічної діяльності.

Третій щабель професійний саморозвиток, коли авторська концепція педагога реалізується у системі педагогічної діяльності, авторському досвіді, освітніх програмах, проектах, які координують систему педагогічних чинників. Процеси осмислення і усвідомлення професійно-педагогічної діяльності відбуваються одночасно і в «точці їх зустрічі» професійно-особистісна позиція педагога-вихователя як ціннісно-смислова освіта стає не тільки основою, але й джерелом саморозвитку педагога, затвердження професійної свободи та гідності [9, с. 45].

Л. Хомич, у зв’язку з цим, виділяє наступні фактори нових підходів до підготовки вчителя:

• — соціально-економічні, пов’язані із змінами в суспільній свідомості і появою нових цінностей в освіті, тобто переваги саморозвитку самовиховання, самоосвіти над передачею знань, умінь і навичок; інтереси особистості мають пріоритетне значення порівняно з навчальними планами і програмами; створюються умови для постійного звеличення людини, гармонізації її відносин з природою і суспільством, державою й іншими людьми;
• — практичні, що виникли внаслідок соціально-економічних перетворень у нашій країні, появи нових типів навчально-виховних закладів, окрім загальноосвітньої школи; для них потрібний новий учитель з цілісним уявленням про професійну діяльність; майбутній учитель повинен діяти самостійно, оволодіти в процесі психолого-педагогічної підготовки спеціальними вміннями і навичками взаємодії й спілкування; щоб підготовка вчителя відповідала сучасним вимогам, треба активізувати розробку методологічної та теоретичної основи педагогічної освіти;
• — теоретичні, зумовлені як соціально-економічними, так і практичними змінами в розвитку народної освіти; педагогічна освіта розвивається по шляху формування в майбутніх педагогів цілісного уявлення про свою професійну діяльність, через те більшість педагогічних закладів України у навчальні плани включає інтегровані курси психолого-педагогічних дисциплін і на цій основі цілеспрямовано організовує формування професійно важливих якостей майбутнього вчителя, його професійної свідомості і поведінки, а також сприяє розвитку індивідуальності [77, с. 72].

Прийнято вважати, що основними напрямами підготовки майбутнього вчителя є комплекс методологічних, педагогічних, методичних проблем, які ставляться і розв’язуються через залучення студентів вищої школи до практичної педагогічної діяльності, спрямованої на підвищення рівня їхнього професіоналізму. У педагогіці й психології накопичено значний теоретичний і практичний матеріал з професійної підготовки майбутнього педагога, формування його готовності до професійної діяльності. Проте зауважимо, що вчені дещо по-різному підходять до трактування поняття «професійна підготовка».

В численних психолого-педагогічних дослідженнях сформульовано поняття підготовки та готовності до професійної діяльності, визначено їх зміст і структуру, виявлено основні параметри й умови, що впливають на ефективність підготовки, динаміку, тривалість та усталеність (О. Абдуліна, М. Васильєва, В. Ільїн, Н. Кузьміна, З. Курлянд, А. Линенко, В. Мерлін, В. Мясищев, К. Платонов, В. Сластьонін, Д. Узнадзе та ін.). Так, Л. Яновська розглядає підготовку вчителів як сукупність знань, навичок і вмінь, оволодіння якими дає змогу працювати вчителем школі, а також формування психологічних і моральних якостей особистості вчителя, важливих для визначення характеру мети і завдань його педагогічної діяльності [81, с. 18]. Н. Костіна ототожнює це поняття з готовністю до професійної діяльності [36, с. 18]. Л. Григоренко [18, с. 15], Г. Троцко [73, с.11] вважають, що підготовка включає формування готовності до професійної діяльності. Ми цілком погоджуємося із цим визначенням.

Професійно-педагогічну підготовку деякі вчені розглядають як підсистему професійної підготовки фахівців, робота яких пов’язана з людським фактором і передбачає: сукупність спеціальних знань, навичок та вмінь, необхідних для виконання роботи в певній галузі діяльності; цілісність освіти, яка складається із взаємопов'язаних компонентів (мети навчання, змісту освіти, мотивів навчання, діяльності викладачів і студентів, технології та результату навчання). О. Павлик визначає професійно-педагогічну підготовку як організований систематичний і цілеспрямований процес формування психолого-педагогічних знань, умінь та навичок, необхідних для майбутньої професійної діяльності [58, с. 18].

О. Абдуліна, Н. Кузьміна, Н. Тализіна зазначають, що професійна підготовка майбутніх учителів — процес формування й набуття настанов, знань та вмінь, необхідних спеціалісту для належного виконання спеціальних завдань навчально-виховного процесу. Л. Ахмедзянова, І. Богданова, І.Зязюн, Е. Карпова, Н. Кічук, Н. Кузьміна, З. Курлянд, Р. Хмелюк, О. Цокур наголошують на тому, що професійна підготовка майбутніх учителів — це цілісний процес засвоєння й закріплення загальнопедагогічних та соціальних знань, умінь і навичок.

Педагогічна енциклопедія дає змогу встановити сутнісний зміст поняття «професійна підготовка» як «сукупність спеціальних знань, умінь і навичок, якостей, трудового досвіду і норм поведінки, що забезпечують можливість успішної роботи з певної професії; процес повідомлення учням відповідних знань й умінь» [65, с. 51].

О. Абдуліна вважає, що загальнопедагогічна підготовка вчителя — це процес учіння студентів у системі навчальних занять з педагогічних дисциплін і педагогічної практики й результат, що характеризується певним рівнем розвитку особистості вчителя, сформованості загальнопедагогічних знань, умінь та навичок. Система загальнопедагогічних знань, умінь і навичок є загальною, єдиною необхідною кожному педагогу, зокрема, вчителю початкової школи для реалізації його соціально-професійних функцій (звідси поняття «загальнопедагогічна підготовка») [1, с. 56].

Ми вважаємо, що найбільш повний аналіз сутності професійної підготовки міститься у праці В. Семиченко, яка обґрунтовує правомірність розуміння її як процесу професійного становлення майбутніх фахівців, мети і результату ВНЗ, необхідності включення студента у навчально-виховну діяльність. Цілком погоджуючись з ученою, додамо, що професійно-педагогічна підготовка на сучасному етапі спрямована на формування не лише професійно значущих знань, умінь і навичок, але й на формування морально-професійних цінностей, настанов, компетентності майбутніх фахівців, які, безумовно, є надзвичайно важливими в будь-якій професійній діяльності. В руслі нашого дослідження професійно-педагогічну підготовку ми будемо розглядати як підготовку майбутніх учителів до педагогічної діяльності [64, с. 45].

Учені розглядають педагогічну діяльність як раціональний вибір учителем форм, методів, засобів, умов оптимізованої навчальної діяльності (М. Поташник та ін.); дидактичний аспект педагогічної діяльності висвітлено у працях В. Бєлкіної, В. Бондаря, Ю. Горіна, Л. Григорович, А. Нестеренко, В. Паламарчук тощо.

Б. Лихачев визначає педагогічну діяльність як особливий вид суспільно корисної діяльності дорослих людей, свідомо спрямованої на підготовку підростаючого покоління до життя у відповідності з економічними, політичними, моральними, етичними цілями [48, с. 33].

На думку О. Піскунова, «педагогічна діяльність — цілісний процес, що потребує врахування синтезу вмінь та знань різних наук. Одними з найважливіших факторів у підготовці вчителя є докорінне поліпшення його теоретичної підготовки, формування наукового стилю мислення й пізнавальної самостійності. У процесі педагогічної діяльності розвивається педагогічне мислення, логіка, спостереження, уява, передбачення та інші компоненти педагогічних здібностей. У процесі діяльності студенти роблять висновки не тільки на підставі вже відомих їм педагогічних законів, які були вивчені раніше, вони створюють деяку систему знань, у котрій мають місце більш складні логічні зв’язки відношень. Практична діяльність дозволяє перевірити достовірність низки теоретичних положень. Форми зв’язку теоретичного мислення та практики у процесі пізнання різноманітні. Теоретичне мислення виступає як план самої практичної діяльності» [61, с. 44].

За О. Лішиним, педагогічною діяльністю педагога є цілеспрямована багатоступенева активність людини щодо формування смислоутворюючих мотивів, ціннісних орієнтацій на результати виховання [49, c. 4], І. Підласий визначає педагогічну діяльність як складно організовану систему ряду діяльностей [60, с. 220], Б. Лихачов розглядає її як органічну, цілеспрямовану частину виховного процесу, спрямовану на розвиток особистості дитини [48, с. 400], на думку В. Крисько, зазначена діяльність свідомо спрямована на підготовку підростаючого покоління до життя у зв’язку з економічними, політичними, моральними та естетичними цілями [41, с. 324].

Ми згодні з думкою В. Сластьоніна, який зазначає, що професійна діяльність учителя — особливий вид соціальної діяльності, спрямованої на передачу від старших поколінь молодшим культури та досвіду, накопичених людством, створення умов для її особистісного розвитку та підготовки до виконання соціальних ролей, визначених у суспільстві [67, c. 24].

Розглядаючи педагогічну діяльність учителя з позицій системного підходу, Л. Столяренко зазначає, що вона являє собою складну організовану систему різних видів діяльності, головна з яких, відповідно, — діяльність викладача, що безпосередньо навчає. Три наступних види діяльності мають надрядковий характер відносно головної: це діяльність методиста, який конструює прийоми та методи навчання; методична діяльність, спрямована на побудову навчальних предметів, та діяльність програмування, складання навчальних програм. Головний зміст діяльності вчителя, на думку автора, містить виконання декількох функцій, зокрема навчальної, виховної, організаційної та дослідницької. Ці функції виявляються в єдності, хоча в багатьох учителів одна з них домінує над іншими [70, с. 432].

І. Харламов відзначає, що в навчально-виховному процесі мають місце такі взаємопов'язані види педагогічної діяльності вчителя: діагностична; орієнтаційно-прогностична; конструктивно-проектувальна; організаційна; інформаційно-пояснювальна; комунікативно-стимулююча; аналітико-оцінна; дослідницько-творча [76, c. 96].

На думку С. Смирнова, професійна педагогічна діяльність — це процес, що розпочинається із засвоєння раніше накопиченого (адаптація, репродукція, відтворення знань та досвіду), а потім переходить у перетворення наявного досвіду. Шлях від пристосування до педагогічної ситуації - до її перетворення — складає сутність динаміки роботи вчителя. З огляду на це він виокремлює такі рівні професійно-педагогічної діяльності:

• — відтворення готових рекомендацій (елементарної взаємодії з класом), — вчитель використовує зворотний зв’язок, коректує свої впливи за його результатами, однак він діє «за шаблоном», за досвідом інших учителів;
• — оптимізація діяльності на уроці, починаючи з його планування, коли творчість виявляється в умілому виборі та доцільному поєднанні вже відомого вчителеві змісту, методів та форм навчання;
• — використання творчих можливостей «живого» спілкування з учнями;
• — використання готових прийомів з привнесенням особистісних елементів, які відповідають творчій індивідуальності учителя, особливостям вихованців, конкретному рівневі розвитку класу [69, с. 111].

З позицій управлінського підходу (Ю. Бабанський, І. Лернер, О. Падалка) призначення діяльності вчителя полягає в управлінні активною та свідомою діяльністю учнів у процесі засвоєння навчального матеріалу. Зокрема, Ю. Бабанський вважає, що педагогічна діяльність включає такі елементи, як: планування, організація, стимулювання, поточний контроль, регулювання діяльності та аналіз її результатів [5, с. 10]. О. Падалка, погоджуючись з ученим, подає структуру педагогічної діяльності більш розгорнуто. Автор визначає: а) планування роботи вчителя на уроці (написання конспекту уроку); б) організацію навчальної діяльності учнів, яка передбачає теоретичне ознайомлення з новим матеріалом, особистий показ виконання окремих дій; в) стимулювання навчальної діяльності учнів (оцінювання діяльності учнів);

• г) контроль виконання навчальних дій (види контролю: усний, письмовий, комплексний, машинний, тестовий);
• д) аналіз результатів навчальної діяльності школярів (учитель вносить корекцію для засвоєння учнями матеріалу на основі оцінок, або результатів складання спортивних норм);
• е) діяльність учителя, спрямовану на розвиток культури спілкування та логічного мислення учнів [56, с. 17].

Отже, з позиції управлінського підходу, професійну діяльність учителя можна витлумачувати як процес управління діяльністю учнів під час засвоєння ними навчального матеріалу (шляхом пізнавально-інструментальної сукупності дій учителів та учнів). Всі відомі підходи управління реалізуються за допомогою ефективних стратегій розв’язання навчально-пізнавальних задач і саме тим безпосередньо інтегруються в інструментальні та ціннісні структури цілеспрямованої діяльності людини.

Прихильники технологічного підходу (І. Богданова, М. Кларін, Н. Щуркова В. Сластьонін, Е. Широкова) розглядають професійну діяльність як циклічний процес рішення багатьох функціональних завдань та вважають, що в її структурі можна точно виділити етапи з визначенням на кожному з них домінуючих завдань і функцій учителя [67].

Г. Троцко поряд із зазначеними вище підходами до професійної підготовки, розглядає синергетичний підхід, відповідно до якого підготовка педагога розглядається як педагогічна, самоорганізовувана система суб'єкт-суб'єктної взаємодії [71].

Звертаючись до зарубіжного досвіду пошуку нових концепцій підготовки вчителів, можна відзначити серед них такі: прогресивну, з концентруванням на підготовці вчителя до бачення, аналізу й розв’язання проблем діяльності в оточенні, яке швидко змінюється; персоналістичну, з акцентуванням на формуванні особистості вчителя; загальноосвітню, із засвоєнням різноманітної інформації з багатьох сфер, корисної в роботі з розвиненою сучасною молоддю; всебічну підготовку з наданням учителю декількох компетенцій із досягненням рівноваги між головними компонентами професійної кваліфікації: науковими знаннями, системою цінностей, педагогічними вміннями та навичками.

Аналіз європейських тенденцій у підготовці вчителя доводить, що його професійний успіх залежить від певної рівноваги між сукупністю характеристик його особистості та загальною компетенцією й педагогічною кваліфікацією. Обидва компоненти впливають на педагогічну діяльність учителя і є взаємозалежними.

Підсумовуючи вищезазначене, ми дійшли висновку, що сьогодні мають місце різні підходи науковців як до професійної, так і до педагогічної діяльності. В умовах політичних, економічних та соціальних перетворень, які відбуваються на сучасному етапі в Україні, значно підвищуються вимоги до підготовки педагогічних працівників, основним завданням яких є навчання й виховання підростаючого покоління, яке повинно бути розвиваючим.

В аспекті нашого дослідження розглянемо, як визначається проблема підготовки майбутніх учителів початкової школи в педагогічній теорії на сучасному етапі, в тому числі й до формування пізнавальної активності молодших школярів.

На думку О. Івлієвої, фахова готовність до педагогічної діяльності вчителя початкової школи це цілісне стійке утворення, яке є фундаментальною умовою успішного виконання функцій, організації ефективного навчального процесу молодших школярів та результатом професійно-педагогічної підготовки вчителя [30, с.23].

С. Мартиненко вважає, що однією із найважливіших складових професійної підготовки вчителя початкової школи є його підготовка до діагностичної діяльності. Означена підготовка як цілісна система будується на основі органічної єдності загального, особливого та індивідуального. Як загальне — вона є складовою професійної загальнопедагогічної підготовки вчителя; як особливе — має свою специфіку, зумовлену особливостями й закономірностями навчального процесу; як індивідуальне — відображає залежність підготовки від особистісних якостей учителя і рівня його педагогічної діяльності. Готовність учителя до забезпечення розвитку індивідуальних можливостей учнів, здатність до професійного та особистісного саморозвитку — це домінуюча мета його професійної підготовки. «Педагогічна діяльність, у процесі якої реалізуються професійні можливості вчителя і здійснюється індивідуальний розвиток його особистості, є засобом формування творчої особистості учня в навчально-виховному процесі. Саме тому підготовка вчителя до діагностичної діяльності передбачає його підготовку до суб'єкт-суб'єктної взаємодії в системі «вчитель — учень» [53, с. 32].

Ми підтримуємо думки науковців і визначаємо професійну підготовку вчителя початкової школи як процес оволодіння особистістю життєвими компетенціями, загальнонауковими, професійними знаннями і вміннями для успішного здійснення професійної діяльності.

Процес підготовки майбутнього вчителя на сучасному етапі можна умовно поділити на такі основні компоненти: загальна підготовка (методологічно-розвиваюча); спеціально-професійна (психолого-педагогічна, методична); особистісна підготовка (самовиховання особистості майбутнього педагога, його самовизначення). Сучасний навчальний план, який відображає зміст професійної підготовки майбутнього спеціаліста, передбачає, що важливе місце в системі професійної підготовки вчителів належить дисциплінам психолого-педагогічного циклу. Виділимо окремо загальнопедагогічну підготовку як елемент загальної, спеціально-професійної та особистісної підготовки майбутнього вчителя. Результатом такої підготовки є оволодіння студентами певним рівнем змістовно-процесуальних та наукових основ педагогічної діяльності, формування у них цілісного комплексу загальнопедагогічних знань, умінь, навичок.

Структура психолого-педагогічної підготовки вчителя початкової школи включає вивчення в процесі навчання таких дисциплін, як: «Педагогіка» (з'ясовує методологічні, теоретичні і методичні основи навчально-виховного процесу); «Психологія» (вивчає умови та основні закономірності формування особистості, розвиток її психічних процесів та індивідуально-психологічні особливості, сприяє самопізнанню студентів та організації їхнього саморозвитку); «Основи педагогічної майстерності» (розкриває сутність майстерності сучасного вчителя і виявляє шляхи її становлення); «Організація наукових досліджень» (визначає шляхи наукової творчості студентів педагогічного закладу в системі їх професійного становлення). Результатом такої підготовки є оволодіння студентами певним рівнем змістовно-процесуальних та наукових основ педагогічної діяльності, формування у них цілісного комплексу загальнопедагогічних знань, умінь, навичок. На основі підготовки майбутнього вчителя формується готовність до педагогічної діяльності. [75, с. 11].

Отже, професійна готовність майбутнього вчителя є закономірним результатом спеціальної підготовки, самовизначення, освіти та самоосвіти, виховання і самовиховання. Це — психічний, активно-дієвий стан особистості, складна якість, система інтегрованих властивостей. Така готовність регулює діяльність, забезпечує її ефективність. Однією з важливих якостей педагога, умовою успішності його як професіонала є готовність до інноваційної діяльності. Як правило, така діяльність пов’язана з необхідністю поєднання інноваційних программ з державними програмами навчання, різними педагогічними компетенціями. А це вимагає принципово нових методичних розробок, нової якості педагогічного новаторства.

Педагог повинен усвідомлювати практичну значущість різних інновацій у системі освіти не лише на професійному, а й на особистісному рівні. Готовність до педагогічної діяльності - особливий особистісний стан, що передбачає наявість у вчителя мотиваційно-особистісного ставлення до професійної діяльності, володіння ефективними способами і засобами досягнення педагогічних цілей, здатності до творчості та рефлексії.

Відтак, законодавством України про освіту перед учителями різних навчальних закладів поставлено завдання не лише навчання молодого покоління, а й формування їхньої особистості. Важливим аспектом цього процесу є формування й розвиток пізнавальної активності. Процес формування пізнавальної активності, як і будь-якої сторони особистості, відбувається в діяльності, структура якої (її завдання, зміст, способи і мотиви) складають об'єктивну основу розвитку пізнавальної активності. Головний вид цієї діяльності - вчення, в процесі якого відбувається систематичне оволодіння знаннями в предметних різних областях, придбання та вдосконалення способів (умінь і навичок) пізнавальної діяльності, трансформування цілей, висунутих суспільством, школою, в мотиви діяльності самого вчення.

Вчення закладає основи пізнавальної активності, але не вичерпує собою всіх можливостей їх формування. У будь-якому виді діяльності, оскільки пізнавальна і практична сторони для особистості не відокремлені, є необхідний ґрунт для формування пізнавального інтересу. Особливо сприятлива діяльність, пов’язана з предметом інтересу учня [2, с. 44].

Формування пізнавальної активності учнів у навчанні може відбуватися за двома основних каналах, з одного боку сам зміст навчальних предметів містить у собі цю можливість, а з іншого — шляхом певної організації пізнавальної діяльності учнів.

Відтак, перед вищими навчальними закладами поряд з професійною підготовкою майбутніх учителів початкової школи постає завдання побудови навчально-виховного процесу, спрямованого на стимулювання переживання студентами внутрішніх суперечностей між наявним та необхідним рівнем пізнавальної активності, моральної активності, покращення їхньої навчально-пізнавальної діяльності, що допоможе їм в майбутній професійно-педагогічній діяльності.

Спрямування навчально-виховного процесу на розвиток пізнавальної активності школярів потребує нового змісту та пошуку ефективних форм, засобів і методів підготовки майбутніх вчителів. В її основу повинні бути покладені принципи:

• — вільної траєкторії в процесі підготовки (припускає надання майбутнім вчителям різних стійких шляхів професійного та особистісного розвитку в процесі підготовки і можливостей вибору найкращого з них);
• — наступності підготовки (передбачає безперервність освіти, забезпечення можливості переходу з одного рівня на інший, баланс фундаментальної і прикладної підготовки);
• — відповідності сформованих професійно значущих властивостей і характеристик студента обраному рівню підготовки (вдосконалення підготовки майбутнього вчителя повинно здійснюватися відповідно до вимог сучасності при збереженні кращих традицій української педагогічної освіти)
• — відкритості підготовки (наповнення змісту навчання в залежності від темпу, траєкторії розвитку студентів; участь майбутніх учителів у формуванні змісту своєї підготовки; реалізацію суб'єкт-суб'єктних діалогічних відносин педагога і студента у процесі підготовки; удосконалення і розвиток системи підготовки на основі взаємозв'язку з зовнішнім середовищем);
• — розвивального потенціалу підготовки (виявляється в спрямованості підготовки на розвиток особистості майбутнього вчителя початкової школи та його готовності до розвитку особистості учнів в напрямку майбутньої професійної діяльності);
• — узгодженості компонентів підготовки (передбачає узгоджену або кооперовану взаємодію всіх частин підготовки у складі єдиного цілого);
• — синергії методів, прийомів, засобів і форм підготовки (припускає взаємодію традиційних, сучасних і перспективних методів, прийомів, засобів і форм навчання, спрямованих на забезпечення переходу від традиційної парадигми освіти до особистісно-орієнтованої парадигми, в центрі якої перебуває особистість студента з його ціннісними орієнтирами; забезпечення найкращих умов для розвитку особистості майбутніх вчителів, їх здібностей до самоактуалізації, самонавчання, саморозвитку, самореалізації; підготовці майбутніх учителів початкових класів до розвитку особистості учнів) [3, с. 45].

У контексті вивчення проблеми організації ефективного формування професійних умінь у майбутніх педагогів значущим є визначення основних напрямів модернізації професійної підготовки студентів спеціальності «Початкова освіта» в Україні. У зв’язку з цим розглянемо зміни до нормативних, методологічних і психолого-педагогічних основах сучасної підготовки майбутніх учителів початкових класів.

Сучасний етап розвитку професійно-педагогічного вищої освіти визначається новими законодавчими та концептуальними підходами, відображеними в цілому ряді спеціальних документів: Законах України «Про освіту», «Про вищу освіту», Державній національній програмі «Освіта (Україна ХХІ століття)», Концепції педагогічної освіти, Концептуальних положення розвитку педагогічної освіти України та її інтеграції в європейський освітній простір.

Зміни, які відбулися в правовому полі національної освіти, передбачають проведення системних освітніх реформ і в сфері вищої освіти України, спрямованих на перегляд цілей і пріоритетів підготовки майбутніх фахівців. Враховуючи значущі напрямки в реформуванні вищої школи, актуальною стає проблема створення нової теоретико-методологічної бази професійно-педагогічної підготовки майбутнього вчителя початкових класів. Державні галузеві стандарти підготовки майбутніх фахівців з початкової освіти (керівник робочої групи — директор Інституту педагогіки та психології НПУ імені М. Драгоманова В. Бондар) стали розроблятися після прийняття Закону України «Про вищу освіту», а з 2004 року почалося активне їх впровадження в практику.

Реалізація даних напрямків модернізації передбачає підвищення якості підготовки майбутніх вчителів та обумовлює потребу в активному впровадженні практико-орієнтованого характеру навчання. Саме це може забезпечити оновлення змісту системи професійної підготовки майбутніх учителів початкових класів, форм, методів і засобів організації навчально-пізнавальної діяльності студентів на принципах системного, особистісно орієнтованого, компетентнісного та технологічного підходів.

Отже, аналіз сучасного етапу розвитку професійної педагогічної освіти дозволяє стверджувати, що вдосконалення системи підготовки майбутніх учителів початкової школи пов’язано з потребою суспільства у підготовці особистості педагога гуманного, орієнтованого на особистість дитини, яка має розвинене педагогічне мислення, здатного до конструктивної діяльності, професійної мобільності. Такий вчитель може вільно орієнтуватися у навчально-виховних інноваціях, користуватися засобами інформаційно-комунікаційних технологій, глибоко розуміє потреби і умови функціонування початкової освіти.