Нормування праці. 
Вибір оптимального режиму праці та відпочинку

Нормування праці — це вид управлінської діяльності, мета якої полягає у встановленні необхідних витрат і результатів праці, а також необхідних співвідношень між чисельністю працівників різних груп та кількістю устаткування. Воно здійснюється для управління як виробництвом, так й соціальними процесами.

Завдання нормування праці:

• 1. Створює основу для поділу праці між виконавцями робіт.
• 2. Служить засобом підвищення продуктивності праці і зниження собівартості продукції.
• 3. Надає вихідні нормативи для ви значення міри праці і відповідної до не ї міри оплати, з гідно з принципом: «рівна оплата за рівну працю» .
• 4. Забезпечує порівнянність результатів роботи окремих виконавців і розповсюдження передових прийомів та методів праці.

Робота з нормування праці включає:

• · аналіз виробничого процесу;
• · поділ його на елементи;
• · вибір оптимального варіанту технології, прийомів т, а методів праці, систем обслуговування робочих місць, режимів праці та відпочинку;
• · розрахунок норм та їх впровадження.

Нормування праці м, а є багатоаспектний характер, що пов’язано з необхідністю одночасного врахування технічних, психофізіологічних, соціальних та економічних факторів.

Норми є основою планування та організації виробництва, оплати праці, стимулювання її продуктивності. Вони використовуються практично у всіх планових розрахунках: обґрунтуванні планових строків виготовлення продукції, розрахунках чисельності працівників і кількості устаткування, розміру заробітної плати іт. ін.

Робочий час — це встановлена на підприємстві тривалість часу, протягом якого працівники повинні виконувати доручені їм роботи. Сукупність робочого часу з, а певний період складає фонд робочого часу, який в залежності від розрахункового періоду може бути змінним або денним, тижневим, місячним і річним.

Робочий час зміни або її частини складається з:

I. Час роботи — це час, який безпосередньо витрачається на дії, пов’язані з виконанням роботи. Зокрема:

• 1. Підготовчо-заключний час — це час, який витрачається на підготовку до виконання з, а даної роботи і надії, пов’язані з її завершенням.
• 2. Оперативний час — це час, який витрачається на зміну форми, розміру або властивості предмету праці та на додаткові дії, необхідні для цієї зміни. Він поділяється на:
  • а) основний (технологічний) час — час, протягом якого відбувається якісна або кількісна зміна предмету праці;
  • б) допоміжний час — час, який витрачається виконавцем наді ї, що сприяють протіканню основної роботи. До нього включають час на завантаження машин сировиною і напівфабрикатами, установку заготовок, контроль якості, переміщення робітника при виконанні роботи, зняття заготовок іт. ін.

II. Час обслуговування робочого місця — це час, який витрачається робітником на підтримання чистоти і порядку на робочому місці та на догляд за устаткуванням в процесі роботи. Поділяється на:

III. Час перерви — це час, протягом якого виконавець не приймає участі в роботі :

Усі перелічені витрати робочого часу поділяють на нормовані (корисні, як і включаються до склад у норм часу) і ненормовані (втрати робочого часу). До нормованих відносять оперативний час, час обслуговування робочого місця, час на відпочинок і власні потреби, підготовчо-заключний час і час перерви, обумовленої технологією та організацією виробництва. Усі інші категорії витрат робочого часу відносять до непотрібних і в норму не включають (нерегламентовані перерви).