Людвіг Берне

Людвиг Бёрне

М. Вінер

Бёрне Людвіг (раніше Иегуда Лейб Барух) (Ludwig Börne, 1786−1837) — відомий німецький письменник. Р. у Франкфурті-на-Майні, син єврейського банкіра Якова Баруха. Отримав традиційне єврейське виховання. Під упливом Шиллеровского «Die Sendung» Б. незабаром звільнився релігійних поглядів. Виконуючи бажання батька, Б. розпочав занять лауреати з медицини, єдиному виду освіти, доступному тоді єврею. Короткий час навчався він у Гиссене, та був (з 1802) у Берліні, де не зустрічався з Шлейермахером, Фіхте, Фрідріхом Шлєгелєм. У 1806, у зв’язку з французької війною, права євреїв були тимчасово розширено, і Б., скориставшись цим, покинув медицини і нарешті зайнявся государствоведением і юриспруденцією. У 1808 Б. одержав звання доктора філософії. У 1811, клопотанням батька, отримав у Франкфурті місце поліцейського реєстратора, але у 1830 вільний місто Франкфурт став знову самостійним, знову набрали чинності старі закони, на основі яких євреї або не мали право обіймати державних посад, і Б. був вилучений зі служби.

Выступая на захист франкфуртських євреїв, Б. написав кілька статей, що з’явилися початком його публіцистичної діяльності. У 1818 Б., давно відійшов від іудаїзму, прийняв лютеранство. Після нетривалої роботи у редакціях — «Frankfurter Staats Ristratto» і «Zeitschwingen», Б. редагував з 1818−1821 «Die Wage, Zeitschrift für Bürgerleben, Wissenschaft und Kunst» («Терези» — журн., присвячений життя, наук й особливо мистецтва), де помістив ряд художественно-критических і розширення політичних статей. На початку 20-х рр., по пропозиції видавця Котта, Б. вирушив до Парижа як кореспондент. Революційна атмосфера Парижа зміцнила у Б. ліберальні погляди, що він після повернення Німеччину висловив, внаслідок цензурного гніту, в полубеллетристической формі. У межах своїх статтях Б. я виступав проти політичного сервілізму і індиферентизму німців, таврував деспотизм, різко нападав на цензурні обмеження. Завдяки батькові, Б. дістав листа від Меттерніха (який хотів залучити до свій бік настільки впливового публіциста) пропозицію посісти місце королівського радника з великим окладом, але не матимуть певних службових обов’язків, причому йому гарантувалася свобода від цензури. Б. обурено відхилив цю пропозицію, розглядаючи його прийняття як зрада своїм ідеям. У 1829 початок виходити зібрання творів Б., яке закінчила в 1834.

В початку своєї літературній діяльності Б. знаходився під впливом Жана-Поля — послідовника космополіта Гердера. Від цього літературного представника «освіченої буржуазії» у Німеччині Б. перейняв критичне (що спирається на «Декларацію правами людини») ставлення до монархічному державі, до князям і придворним, до обмеженому міщанству («филистерству»), і навіть співчутливе ставлення до «маленьких людей». Під упливом Жана-Поля склався і афористичний стиль Б. Проте своєрідністю творчості він французької літератури і тієї політичної атмосфері, що панувала в Парижі. Б. впритул до поглибленому розумінню соціальні причини антисемітизму. Тим, хто ставив йому на цей вид його походження, вона відповідала: «Саме тому що знав рабство, я розумію свободу краще, чому ви». Без будь-якої сентиментальності висловлювався років він неодноразово проти переслідування євреїв. У той самий час Б. ненавидів єврейських біржовиків і фінансистів і найчастіше поборював їх, особливо проти торговельного дому Ротшильда, через її реакційного політичне значення. Хоча Б. і виголошував у початковому етапі цікаві жанрові картинки, нариси тощо. п., усе ж таки залишався у яких, як і художню критику, переважно політичним письменником. І театральна, й мистецьку, і літературна критика для нього тільки засіб політичного впливу. Він перший підійшов до художню критику з соціально-політичної погляду, свідомо залишаючи на задньому плані суто естетичну оцінку, хоча мимохідь і висловлював влучні судження форму. Так було в своїх відомих критичних нарисах про Гете свідомо уникає естетичного значення його творчості, а досліджує лише його політичну сутність. Пристрасність виступів Б. проти Гете пояснюється лише тим, що не міг вибачити йому політичного індиферентизму, терпимості стосовно реакції, особистих зв’язку з «сильними світу цього». Після липневої революції Б. вже восени 1830 поспішив до Парижа. У «Листах з Парижа» («Briefe aus Paris», 1830−1833) Б. заявляє: «Жодної пощади тим і справі, і словах. Якщо свободу відокремлює від нас навіть море крові, ми ж видобудемо її». Ці блискучі, пристрасні, з полемічної боку виключно дієві листи поставили Б. на чолі тих письменників-емігрантів, що у своїй програмі висували вимога республіканської демократії. Б. стає найважливішим політичним представником «Молодий Німеччини», вождем політичного періоду «бурі і натиску», «дзвоном революційної бурі», як називав би його Гейне. Німецьке ліберальне бюргерство, захоплено приветствовавшее Б. своєму з'їзді Гамбахе в 1832, визнало Б. своїм лідером. А до того часу й в художественно-стилистическом відношенні творчість Б. сягає повної зрілості. Уривчасті раніше пропозиції Б. перетворюються на «багаті періоди, будова яких чудово й цілком, як і високе мистецтво» (Гейне).

В цей період свого життя Б. стає душею революційної пропаганди серед бродячих німецьких ремісників, які масами рвалися до Парижа. На людних зібраннях, які відбувалися на передмістях Парижа, Б. закликав до революції" і до політичного об'єднанню Німеччини. Усна мова Б. була менш ефективна, ніж його листа з Парижа. Він палко виступав за свободу як Німеччини, а й інших які були в пригніченні країн, як Польща, Італія, Греція тощо. п. Найбільш чітке (а водночас й у стилістичному відношенні досконале) вираз космополітичні революційні погляди Бёрне отримали його виступі проти реакційного писателя-доносчика Менцеля («Менцель — французоед» — Mentzel der Franzosenfresser), де він із всієї різкістю таврує його шовінізм. Про враження, зробленому цим виступом на сучасників, можна судити з відкликанню молодого Енгельса, назвавши його роботу Б. (в стилістичному відношенні) «кращою книжкою сучасності».

В останні роки житті в нього можна спостерігати ослаблення революційної напруженості, деяку втома. Дедалі більше помітніше починає виявлятися захоплення Б. поглядами священика Ламеннэ, який хотів з'єднати свободу з релігією шляхом «католицької демократії» і «християнського братання між народами». Ці нові погляди Б. висловив в статтях, надрукованих у журналах «Balance» (1836) і «Réformateur». З іншого боку Б. перевів німецькою з. книжку Ламеннэ: «Paroles d’un croyant». Після тривалих страждань Б. помер у Парижі, оточений турботами свого приятеля Жанни Фрейлих, і був похований на цвинтарі «Père Lachaise». Б. — витриманий ідеолог німецького бюргерства передреволюційного періоду. Ненависть до деспотизму і аристократії з'єднується у нього з ворожнечею пролетаріату. Повстання лионских ткачів змусило Б. відчути у робочому класі майбутнього «могильника буржуазії».

Б. — класик німецької буржуазно-революционной публіцистики і з натхненників буржуазної революції 1848, яку передчував, що проте заважала їй вороже ставитися до соціалізму.

Список литературы

I. Börnes Werke, Лейпциг, 1866, 1912 (російське вид. П. Вейнберга, СПБ., 1869, вид. 2-ге, (2 тт.) СПБ., 1896 й О. Трачевского і М. Філіппова, 3 тт. СПБ., 1900).

II. Утин Є., Політична література у Німеччині «Вестн. Євр.», 1870, IV, XI, XII.

Порозовская М., Л. Б., 1893.

Брандес Р., Літературні портрети, СПБ., 1896.

Лозинский, «Єврейська Енциклопедія», т. IV, стор. 199−304.

Брандес Р., Головні теч. літератури в XIX ст.

М., 1881 й у «Тв.,» т. VI.

Heine Heinrich, L. B., Hamb., 1840.

Alberti, L. B., 1886.

Gerwinus, Ueber B.'s Briefe aus Paris, 1886.

Holtzmann, L. B., Berl., 1888.

Proelss, Das junge Deutschland, Stutt., 1892.

Brandes G., L. B. und Heinrich Heine, Lpz., 1898.

Brandes G., Das junge Deutschland, 1904.

Gutzkow, B.'s Leben.

Для підготовки даної роботи було використані матеріали із сайту internet.