Оцінка готової продукції

Одним із основних завдань цінового обігу готової продукції є проведення різної продукції промисловості до єдиного вираження: ціновий показник дає можливість зробити підсумок різної продукції як одиничних виробничих одиниць, так і промисловості в цілому. В отриманні одного підсумку по різних видах продукції і полягає основне завдання оцінки продукції.

В бухгалтерському обліку готова продукція повинна оцінюватися відповідно до П© БО 9 «Запаси» за первісною вартістю. Але, оскільки вартість продукції може бути визначена лише після збирання всіх витрат та калькулювання її фактичної собівартості, постає потреба в щоденному обліку наявності та руху готової продукції для визначення її вартісних характеристик. При визначенні первісної вартості продукції (робіт, послуг) також керуються П© БО 16 «Витрати».

Згідно з П© БО 9 «Запаси» оцінку запасів (матеріалів, МПШ, незавершеного виробництва, напівфабрикатів, готової продукції, товарів тощо) за їх окремими видами слід розглянути на наступних етапах їх руху:

• — при надходженні запасів;
• — при вибутті запасів;
• — на дату складання звітності.

Оцінка запасів при їх надходженні.

Первісна вартість запасів визначається в залежності від способу їх надходження на підприємство. Запаси можуть надходити на підприємство в результаті:

• — придбання за грошові кошти та їх еквіваленти;
• — виготовлення;
• — внеску (передачі) засновниками (учасниками) підприємства в якості внеску до статутного капіталу;
• — безкоштовної передачі;
• — обміну на інші запаси.

Витрати, які не включаються до первісної вартості.

• — понаднормові втрати і недостачі запасів;
• — проценти за користування позиками;
• — загальногосподарські та інші подібні витрати, які безпосередньо не пов’язані з придбанням і доставкою запасів та приведенням їх до стану, в якому вони придатні для використання у запланованих цілях.

Ці витрати відносяться на витрати того періоду, в якому вони були здійснені.

В умовах ринкової економіки ціни на матеріальні ресурси часто змінюються під впливом чинників попиту і пропозиції. Підприємство одержує цінності впродовж звітного періоду багато разів за різними договірними цінами.

При відпуску запасів у виробництво, продажу та іншому вибутті згідно з п. 16 П© БО 9 їх оцінка здійснюється за одним з таких методів: ідентифікованої собівартості відповідної одиниці запасів; середньозваженої собівартості перших за часом надходження запасів (ФІФО); собівартості останніх за часом надходження запасів (ЛІФО): нормативних затрат; ціни продажу.

Вибір методу оцінки є елементом облікової політики підприємства і не підлягає змінам без вагомих підстав, при виборі методу оцінки вибуття запасів підприємство виходить з інтересів користувачів. Обрані методи оцінки розкриваються у примітках до фінансової звітності (п. 29 П© ОБ 9).

Метод ідентифікованої собівартості відповідної одиниці запасів може застосовуватися у випадку виконання спецзамовлень і проектів, а також при незначній номенклатурі товарів (на торгових підприємствах). Він передбачає облік фактичної собівартості за кожною конкретною одиницею товарів. Даний метод доцільно застосовувати до запасів, які мають високу вартість.

Метод ідентифікованої собівартості застосовується при наявності наступних обставин:

• — відпуску належать запаси, які не підлягають заміні іншими запасами, що є на підприємстві;
• — запаси відпускаються для виконання спеціальних замовлень і проектів.

При використанні методу ідентифікованої собівартості, вартість відпущених запасів і залишків запасів обліковується за їх фактичною вартістю. Але в результаті використання цього методу однакові запаси обліковуються за різною вартістю, що не завжди зручно. Залежно від того, який саме з однакових запасів використовуватиме підприємство, прибуток буде змінюватися відповідно до первісної вартості кожного запасу.

Метод середньозваженої собівартості. Відповідно до формули середньозваженої собівартості собівартість кожної одиниці визначається шляхом ділення сумарної вартості залишку таких запасів на початок звітного місяця і отриманих у звітному місяці.

Запаси з однаковими вхідними параметрами обліковуються в одній інвентарній картці незалежно від ціни придбання. Облік по партіях не ведеться.

Цей метод можна застосувати для списання взаємозамінних запасів, коли для списання запасів не потрібно проводити їх ідентифікацію. Недоліком даного методу є складність відстежування за середньою ціною в умовах, коли виробничі запаси витрачаються щоденно, або надходять досить часто.

Перевага цього методу полягає в тому, що оцінку вартості відпущеного запасу та запасів в залишках можна знайти відразу в момент здійснення операції, що надає об'єктивне уявлення про вартість запасів і практично не дозволяє здійснювати маніпуляції з цифрами. Але це вирішується за рахунок досить великого обсягу роботи. Крім того, оцінка залишків матеріалів та собівартості готової продукції не є повністю об'єктивною.

Метод ФІФО (first in — first out): першими відпускаються запаси, що надійшли раніше. Метод ФІФО застосовується на хронології надходження, тобто базується на припущенні, що одиниці запасів, які були придбані першими, продаються чи використовуються першими, що запобігає їх псуванню, а також на припущенні, що грошова одиниця є стабільною.

Одиниці, які залишаються в запасах на кінець періоду, оцінюються за цінами останніх надходжень товарів.

Даний метод застосовується найчастіше для таких запасів як фрукти, овочі та інші продукти харчування, коли перші запаси, що надійшли, повинні реалізовуватись у першу чергу, щоб уникнути збитків від псування.

Перевага методу ФІФО полягає в тому, що він простий, систематичний і об'єктивний, а також перешкоджає маніпулюванню даними в сторону штучного завищення або заниження вартості запасів, тобто запобігає можливості маніпулювання прибутком, забезпечує відображення у балансі суми запасів, яка приблизно збігається з поточною ринковою вартістю. Метод ФІФО виправдовує себе в умовах низької інфляції. Застосування ж його в умовах високої інфляції приведе до завищення вартості матеріальних залишків, заниження собівартості готової продукції та, як наслідок, завищення результатів від реалізації.

Саме відображення нереальних доходів, що призводить до невиправданого завищення прибутку, є недоліком методу.

При безперервному обліку вартість витрачених запасів розраховується з їх загальної вартості безпосередньо при витрачанні чергової партії. Собівартість проданих запасів визначається шляхом підсумовування вартостей, використаних при їх збуті, запасів.

При періодичному обліку реальне чергування надходжень та витрат змінюється послідовними діями: спочатку враховуються всі надходження, а потім — всі витрачання. Вартість запасів на кінець звітного періоду визначається за допомогою інвентаризації. Сальдо запасів на кінець періоду як добуток кількості запасу в натуральному виразі і ціни (при придбанні запасів) або собівартості (при самостійному виготовленні) одиниці запасу з останньої його партії, що надійшла.

Використання оперативного і підсумкового методів ФІФО дає однакове сальдо запасів і собівартості реалізованої продукції на кінець періоду.

Метод ЛІФО (last in — first out): першими відпускаються запаси, що надійшли останніми. При методі ЛІФО оперують вартістю останньої по закупці одиниці запасу. Оцінка запасів за методом ЛІФО базується на умову, що запаси, які першими вибувають, оцінюються за собівартістю останніх за часом надходження, тобто запаси використовуються і відповідно обліковуються в послідовності, яка є протилежною їх надходженню на підприємство. Рух вартості запасів при застосуванні методу ЛІФО протилежний до руху вартості запасів при застосуванні ФІФО.

Перевага цього методу полягає в тому, що більш висока собівартість проданої продукції в більшій мірі відповідає вартості поповнення запасів, необхідних для продовження функціонування підприємства.

У періоди інфляції, що характеризується ростом цін, метод ЛІФО показує найбільшу собівартість проданих товарів, оскільки відображає останні ціни, що постійно зростають. Він призводить до того, що вартість одиниці кінцевих запасів в собівартості проданої продукції занижена порівняно з купівельною ціною. Кінцеві залишки обліковуються за цінами запасів, які надійшли раніше. Виходячи з цього, прибуток виявляється заниженим. Хоча в умовах високої інфляції метод виправдовує себе тим, що вартість запасів, що списуються, буде максимально наближеною до поточних ринкових цін. Недолік методу ЛІФО полягає в тому, що запаси в балансі відображаються за більш давніми цінами.

На відміну від методу ФІФО, безперервний облік і періодичний облік методом ЛІФО не дають однакового значення вартості запасів на кінець періоду. В умовах збільшення вартості запасів (наприклад, в умовах інфляційної економіки) періодичний облік з використанням методу ЛІФО призведе до меншого рівня прибутку, ніж безперервний, оскільки до собівартості реалізованої продукції увійдуть останні з придбаних, найбільш дорогі одиниці.

Різниця, що виникає в результаті відмінності між оцінками ФІФО і ЛІФО, називається резервом ЛІФО. В міжнародній практиці її додають до балансової вартості, а також до нерозподіленого прибутку — для збереження рівності обох частин балансу. Таким чином одержують поточну вартість запасів.

Метод ЛІФО був виключений у переліку методів, дозволених для застосування з метою ведення бухгалтерського обліку наказом Мінфіну України від 22.11.2004 р. № 731, який набрав чинності 18 грудня 2004 р.

Нормативні затрати. Оцінка запасів за нормативними затратами полягає у застосуванні норм витрат на одиницю продукції (робіт, послуг), що встановлені підприємством з урахуванням нормальних рівнів використання запасів, праці, виробничих потужностей та діючих цін. Для забезпечення максимального наближення нормативних витрат до фактичних норм затрат і ціни повинні регулярно перевірятися і переглядатися. Зазначений метод на практиці застосовується рідко.

Метод оцінки за цінами продажу. Оцінка вибуття запасів за цінами продажу основана на застосуванні підприємствами роздрібної торгівлі середнього проценту торгової націнки товарів. Оцінка за цінами реалізації застосовується підприємствами роздрібної торгівлі з використанням середнього відсотка торгової націнки товарів. Цей метод можуть застосовувати підприємства, які мають значну номенклатуру товарів, що змінюється, з приблизно однаковим рівнем торгової націнки. Собівартість реалізованих товарів визначається як різниця між продажною (роздрібною) вартістю реалізованих товарів і сумою торгової націнки на ці товари.

Оцінка запасів на дату балансу. При незначному рівні інфляційних і циклічних коливань цін, запаси доцільно обліковувати за вартістю їх придбання. Проте, при збільшенні річного рівня інфляції, що виражається у відчутних коливаннях цін, відображення запасів за вартістю придбання вже не дає об'єктивної картини їх загальної вартості і господарської корисності як джерела потенційного доходу. Ринкова вартість товарно-матеріальних запасів може зменшуватись під впливом НТП і фактору морального старіння, що передбачає різницю між вартістю придбання запасів і їх вартістю на даний момент.

Згідно П© БО 9 з метою збереження об'єктивності оцінки запасів в умовах цінової нестабільності запаси відображаються в бухгалтерському обліку і звітності за найменшою з двох оцінок: первісною вартістю або чистою вартістю реалізації.

На практиці первісна вартість не завжди співпадає з чистою вартістю їх реалізації. При цьому можливі дві ситуації:

• 1) первісна вартість запасів перевищує чисту вартість реалізації;
• 2) первісна вартість запасів нижча за чисту вартість реалізації.

Різницю між первісною вартістю, що визначена за фактичними витратами на придбання запасів, і чистою вартістю їх реалізації в міжнародній практиці називають збитком від зберігання запасів.

Згідно з П© БО 16 «Витрати» особливість реалізованої продукції (робіт, послуг) складається з виробничої собівартості продукції (робіт, послуг), реалізованої протягом звітного періоду, нерозподілених постійних загальновиробничих витрат та понаднормативних виробничих витрат.

До виробничої собівартості продукції (робіт, послуг) включаються:

• — прямі матеріальні витрати;
• — прямі витрати на оплату праці;
• — інші прямі витрати;
• — загальновиробничі витрати.

За способом включення до собівартості витрати поділяються на прямі та непрямі. Витрати на виробництво конкретного виду продукції, які безпосередньо включаються до її собівартості на підставі первинних документів, називаються прямими.

Непрямі витрати — це витрати на виробництво, які не можуть бути віднесені безпосередньо до конкретного об'єкта витрат економічно доцільним шляхом і тому потребують розподілу. Прикладом таких витрат є загальновиробничі.

За ступенем залежності від обсягів діяльності, витрати поділяються на змінні і постійні. Змінні витрати змінюються разом зі зміною обсягу виробництва. Постійні - це витрати, абсолютна величина яких залишається постійною або змінюється при зменшенні або збільшенні обсягу виробництва продукції, яка випускається, в невеликій кількості.

Майже всі прямі витрати є змінними. Виключення складають амортизація спеціального обладнання, орендна плата та деякі інші прямі витрати.

Загальновиробничі (непрямі) витрати також поділяються на постійні та змінні.

До змінних загальновиробничих витрат належать витрати на обслуговування і управління виробництвом (цехів, дільниць), що змінюються прямо пропорційно до зміни обсягу діяльності.

До постійних загальновиробничих витрат відносяться витрати на обслуговування і управління виробництвом, що залишаються незмінними або майже незмінними при зміні обсягу діяльності.

Підприємство може самостійно встановлювати перелік і склад змінних та постійних загальновиробничих витрат і обирати методику розподілу змінних загальновиробничих витрат, виходячи і з специфіки своєї діяльності. Обрану базу розподілу накладних витрат зазначають в примітках до фінансової звітності та в наказі про облікову політику підприємства.

Не включаються до виробничої собівартості і списуються на витрати періоду (витрати виробництва), в якому вони були здійснені, наступні витрати:

• — понаднормові відходи;
• — витрати на зберігання, крім тих, які необхідні у виробничому процесі, що передував наступній стадії виробництва;
• — адміністративні накладні витрати;
• — витрати на збут.

Крім того, не визначаються витрати, а отже не враховуються в калькуляції собівартості вироблених, готових і реалізованих продукції, товарів, робіт і послуг:

• 1) попередня (авансова) оплата запасів, робіт і послуг;
• 2) погашення одержаних позик;
• 3) платежі по договорам комісії, агентським узгодженням і іншим аналогічним договором на користь комітента і принципалу;
• 4) витрати, які відображаються зменшенням власного у відповідності з Положенням (стандартами) бухгалтерського обліку;
• 5) інші зменшення активів або збільшення зобов’язань, якщо порушені обов’язкові умови достовірності оцінки витрат.

Порядок формування первісної вартості готової продукції подано на рис. 1.2.

Оцінка готової продукції при її продажу залежить від сформованої облікової політики п-ва в частині оцінки запасів при їх вибутті.

При відображенні продажу готової продукції в бухгалтерському обліку зазначаються дві її оцінки: оцінка що прийнята підприємством згідно з обліковою політикою, — первісна вартість (за дебетом рахунку 901 «Собівартість реалізації»), та оцінка, що визначається за домовленістю сторін (за кредитом рахунку 71 «Дохід» від реалізації готової продукції).