Вступ.
Галицько-Волинське князівство
Про значне поширення писемності серед населення краю свідчать і археологічні знахідки. Важливу групу таких знахідок становлять, зокрема, писала, що виготовлялись із бронзи, заліза або кістки у вигляді гострокінцевих стрижнів з лопатками у верхній частині. Найцікавішим в цьому плані є драматичне оповідання про осліплення теребовлянського князя Василя Ростиславича братами Святополком і Давидом… Читати ще >
Вступ. Галицько-Волинське князівство (реферат, курсова, диплом, контрольна)
Перед тим, як розглянути культурні процеси, які розвивалися в Галицько-Волинській державі, необхідно з’ясувати, які державотворчі та інші історичні процеси відбувалися на цій території.
Отже, західноукраїнські землі, Галичина і Волинь, за перших князів належали до Києва. Коли ж після смерті Ярослава Україна поділилася на князівства, над Бугом виникло Волинське князівство з столицею у Володимирі, а над Дністром — Галицьке князівство. Спочатку сильніша була Галичина. Значної сили Галичина набула за князя Володимира (1124−1153 рр.). Коли помер останній князь з роду Ростиславичів, Галицьке князівство перейшло під владу волинського князя Романа Мстиславича (1199−1205 рр.). Роман наслідував свого прадіда Володимира Мономаха і всіма силами старався знищити степового ворога — половців. Князь Роман злучив Галичину і Волинь в одну Галицько-Волинську державу.
Галицько-Волинське князівство, не дивлячись на сильне наслідування культури Київської Русі, встигло за період свого існування залишити свої особливі риси в мистецтві, архітектурі, усній та письмовій творчості тощо.
Усна народна творчість, освіта і писемність
Галицько-Волинський літопис.
Із зростанням писемності, зростало число рукописних пам’яток того часу. Життя Галицько-Волинських мешканців в деякій мірі знайшло своє відображення в давньоруських літописах.
Найцікавішим в цьому плані є драматичне оповідання про осліплення теребовлянського князя Василя Ростиславича братами Святополком і Давидом. Це оповідання можна вважати одним з перших художніх творів, що виник в ХІ столітті на території Галичини.
Період феодальної роздробленості як закономірний етап в історії Київської Русі був періодом дальшого культурного розвитку Прикарпаття і Волині.
Значного поширення набула грамота, про що свідчать написи ХІІ - ХІІІ століть на стінах храмів в Галичі і Рогатині, на побутових предметах. Розвивалась шкільна освіта. Серед місцевих князів багато уваги приділяли розвитку освіти князі Володимирко та Ярослав Осмомисл. Особливість шкільної політики останнього полягала в тому, що він «монахов же и их доходы к научению детей определил», тобто розгортав мережу шкіл коштом неоподаткованих прибутків монастирів. Ще в період правління князя Володимирка в Галичі, ймовірно, було відкрито й бібліотеку. Адже при Ярославі Осмомислі ця бібліотека була однією з найкращих на Русі.
Піклуючись про освіту, князь спонукав бояр і двірцеву знать посилати своїх дітей для навчання в училища.
Потяг до освіти був тоді настільки великий, що міська влада стала утискувати учнів. На вимогу галицьких міщан в 1301 році князь Лев Данилович змушений був грамотою підтвердити надані раніше привілеї школярам.
Про значне поширення писемності серед населення краю свідчать і археологічні знахідки. Важливу групу таких знахідок становлять, зокрема, писала, що виготовлялись із бронзи, заліза або кістки у вигляді гострокінцевих стрижнів з лопатками у верхній частині.
Високохудожньою писемною пам’яткою ХІІІ століття є Галицько-Волинський літопис, перша частина якого була складена в Галичі. Він охоплює події з 1201 по 1292 рік і має світський характер. Автор поетично, образно розповідає про князювання Романа і Данила, про життя князів і бояр, воєнні походи, боротьбу проти монголо-татар, польських і угорських загарбників. Він звертається з закликом до єднання руських земель, проводить ідею міцної висококнязівської влади, яка могла забезпечити захист від іноземних поневолювачів.
В Галицько-Волинському літописі серед багатьох цікавих історичних подій та імен згадуються три тодішні галицькі діячі культури — «премудрий художник» Тимофій, «хитрець» Авдій і «словутний співець» Митуса.