Єгипет - Нове царство

Египет — Нове царство

Политическая і соціальний организация

Главным заняттям фараона було управління державою. Його найближчим радником був візир, обираний і призначуваний самим владикою. Візир, очевидно, виконував функції коменданта столиці, верховного судді, організатора суспільних робіт і відповідав за поповнення війська. Другим за значенням обличчям був начальник лічильного відомства, відповідальний за збір податків, які робили у натуральній формі, оскільки грошей немає та карбування монети єгиптяни не знали.

Эти вищі державні сановники були зобов’язані щодня звітувати перед фараоном. У органах управління працювали численні переписувачі, секретарі й інші чиновники. У древньому Єгипті у великому обсязі проводилися продукти хліборобства й тваринництва. З іншого боку, були й привізні товари — золото, срібло і деревина, доставляемые водним шляхом з Сирії, чорне дерево і слоняча кістку з Нубії та інших. Всі ці товари старанно враховувалися, що свідчать збережені письмові источники.

Нет підстав вважати, що у Єгипті існував звід законів. Закони відомі, їх дотримувалися чи порушували, якщо коли-небудь існувала їх систематична запис, то згодом у неї втрачено. Проте добропорядний єгиптянин жив відповідно до законом, порушника ж очікувало покарання. Мабуть, фараон проголошував закон тоді, як у ньому з’являлася необхідність. Збереглися численні царські укази, видані з конкретних приводів. Однак у Давньому Єгипті немає зводу законів, подібного Кодексу Хаммурапи.

Религиозная реформа Аменхетепа IV і поклала край династии

Еще юнаків майбутній знаменитий реформатор Аменхетеп IV став співправителем батька, який останні роки свого життя було важко хворий. Саме тоді, як й у роки самостійного правління Аменхетепа IV, ведення державних справ великий вплив надавала мати, розумна і енергійна цариця Тии, жінка незнатного походження. Шлюб Аменхетепа III з дочкою безвісного завідувача худобою однієї з провінційних храмів, очевидно, був у своє час несхвально зустрінутий фиванским жрецтвом та префекта столичної знаттю. Особиста ворожість зіграла роль що вибухнули невдовзі подіях, але була певним проявом давно назревавшего конфлікту всередині верхів єгипетського общества Аменхетеп IV став єгипетським царем близько 1400 чи 1375 р. до х.э. Його семнадцатилетнее правління пов’язані з найбільш різким зіткненням обох могутніх угруповань правлячого класса.

Инициаторами рішучого протиборства були особисто пов’язані з царської сім'єю це з численного служивого шару, на яких в пам’ятниках Нового царства утвердилось найменування немху [1]. Найбільш щасливі її, висунувшись на службі, усталили своє становище в усіх галузях єгипетського адміністративного і господарського апарату, до армій, при царському дворі, та його основна мета з’явилася можливість радикальніше відсування старої потомственій знаті від джерел влади й багатства. Цар, став на чолі цієї енергійної і відданою йому угруповання, сподівався з її допомогою ще більше зміцнити свою самодержавну власть.

Задача, яка стояла перед нової служивої знаттю, було з легких, зважаючи на політичну і економічне силу протилежного боку, досі займала міцні позиції як у місцях, і у центрі. Величезним було вплив та могутнього фиванского жрецтва, тісно пов’язаного і з старої потомственій знаттю, і з жрецтвом місцевих, провінційних культів. Саме жрецтво Амона-Ра, головного єгипетського бога початку XVIII династії, стало найпослідовнішим противником нової служивої знаті і самої Аменхетепа IV. Тому не дивно, що видима сторона боротьби, прийняла у тодішніх умовах неминучу релігійну забарвлення, виявилася в протиборстві проголошеного царем нового общеегипетского божества, Атона, з фиванским богом Амоном-Ра та інші старими богами страны.

Ожесточенная і непримиренна позиція фиванского жрецтва, можливо, стане зрозумілішою, з урахуванням, що до того часу, вже, безперечно, склалася притаманна всьому Новому царству система взаємовідносин храмового господарства з царської адміністрацією. З цією системи характерні жорсткий центральної влади з усіх галузями храмового господарства і великі прямі відрахування зерна, зібраного з земель, були за храмами, на користь царської адміністрації задля забезпечення зрослого державної машини та воїнів. Очевидно, такі відрахування стягалися і з інших галузей храмового виробництва. Нарешті, існувала практика відрахування зерна межі храмового господарства з єдиною метою безпосереднього забезпечення численних воїнів різних рангів, а також царських чиновників та інших представників нехрамовой администрации.

Известно, які багатства даровались єгипетськими фараонами XVIII династії численним єгипетським храмам після кожного успішного іноземного походу, але виявляється, які самі храмові господарства ставали важливим джерелом надходження матеріальних коштів у користь фараона, що у велике ступені та дозволяло забезпечувати агресивну зовнішній політиці країни й сприяло зміцненню позицій нового служивого соціального шару та її верхівки. Можливо, що з часом контроль над храмами і відрахування на користь центральної влади зросли, що, природно, були не викликати й відвертий спротив зі боку жрецтва, і найсильнішого — фиванского. Таким чином, відносини між сторонами вчасно сходження на престол Аменхетепа IV розжарилися вкрай; відкрита боротьба з-поміж них стала неизбежной.

Вначале, проте, перебіг подій був останні кілька уповільнений; нововведення, які невдовзі значний вплив попри всі царини життя країни, наростали поступово. Запровадження нового загальнодержавного культу бога Атона [2], шанованого образ сонячного диска з отходящими від цього лучами-руками, дарующими країні потребує дедалі блага життя, ні з жодному разі не означало скасування древнього єгипетського многобожжя, і нарешті перший храм, присвячений новому божеству, постав царем в Фивах, поблизу святилищ Амона-Ра.

Однако новий общеегипетский культ Атона, бога, який користувався особливим заступництвом царя, який проголосив себе єдиним сином нового божества, припускав і величезні будівельні роботи щодо спорудження його храмів, і дарування йому великих земельних масивів у різних частинах Єгипту, численних пасовищ, худоби, мисливських і рибних угідь, й забезпечення новостворюваного храмового господарства робочої силою, і, нарешті, установа великого штату високопоставлених та пересічних жерців — служителів нового культу. Вони, як і це випливає з пам’яток тих часів, були переважно представниками нової служивої знаті. На все це означало значне перерозподіл матеріальних й людських ресурсів у користь нового божества на шкоду жерцям старих традиційних єгипетських богів (й раніше всього Амона-Ра), основним противникам царя-реформатора та її сторонников.

По-видимому, на 6-му року царювання Аменхетепа IV боротьба різко загострюється і сягає апогею. Цар разом із двором залишає ненависні і ворожі йому Фивы й у 300 км північніше цього центру вшанування Амона-Ра наказує заснувати нову столицю — Ахет-Атон («Обрій Атона », тобто. місце, де піднімається над світом сонячний диск; нині городище Эль-Амарна). Трохи раніше, борючись сьогодні вже із самою ім'ям бога Амона, які входять у склад. Його власного особистого імені (Аменхетеп отже «Амон задоволений »), цар перейменовує себе у Эхнатона [3] («Корисний для Атона »). Нові особисті імена отримують члени його сім'ї, його сановники, якщо до складу їх імен входило ім'я Амона чи деяких інших старих єгипетських богів. Тепер імена божеств, гидких Атону, немилосердно знищуються усім памятниках.

Более десятиріччя перебував єгипетський двір на чолі в Эхнатоном у новій столиці, побудованої на неймовірно стислі терміни і що стала великим містом з величними царськими палацами, величезним храмом на вшанування Атона, великими садами і особняками царських сановників, похвалявшихся в написах своїх розкішних гробниць своїм незнатним происхождением.

Казалось, що динамічні прибічники змін, очолювані самим царем, рішуче беруть гору над своїми суперниками. Проте культ Атона у відсутності коренів в традиції та уявленнях як знаті, а й усього єгипетського народу. Заміна суперечливих архаїчних культів колишніх богів логічно продуманим шануванням практично самого Сонячного диска — Атона — не обіцяла ніякого полегшення життя комусь, крім фараонівських ставлеників, між з колишнім жрецтвом, не обіцяла ні реальних благ, ані шеляга навіть уявних — з більш справедливого загробного спокутування. Тим більше що жрецтво Амона було не дуже тільки свої матеріальними багатствами, які накопичувалися століттями, як давньої традицією народних вірувань, які вона виражало, а й навіть тим, що ще від часів Середнього царства народні маси звикли вважати саме Амона заступником маленьких людей, притулком у тому повсякденних потреби. У той самий час між знаттю, що стояв за Амона, і знаттю, що стояв за Атона, — двома прошарками панівного класу — був справді непримиренного класового протиріччя. Тому за періодом перерозподілу влади опинився і багатств неминуче мала бути період угоди між які ворогували силами. Отже, немає нічого надзвичайного у цьому, що смерть ще нестарого, але, очевидно, з юних літ болючого фараона різко змінила дальший хід подій. У безпосередніх наступників царя-реформатора, Семнехка-Ра і Тутанхамена, юних і раніше померлих подружжя його старших дочок, було ні авторитету їх попередника, і його фанатизму і волі, ні самого бажання продовжувати його справа. Коротка, але бурхлива боротьба навколо спадщини Аменхетепа IV, що почалася за правління Семнехка-Ра, царствовавшего менше трьох років, стала періодом глибоких змін — у самому солнцепоклонническом культі, змін, що дозволило спочатку відмовитися від виняткового вшанування Атона, яким було властиво Аменхетепу IV в останні роки його життя, та був й відновити стару ієрархію богів. Культ Амона як головного божества Єгипту був відновлений, мабуть, в на самому початку царювання Тутанхамена, двір якого залишає Ахет-Атон і повертається у Фивы.

Естественно, що ні який сягнув що й десятирічного віку хлопчик — новий цар — не зміг самостійно провести настільки крутого повороту у внутрішній життя в країні. За спиною, безсумнівно, стояла впливова група колишніх прихильників царя-реформатора, схильних, проте, в зміненій обстановці до примирення зі своїми недавніми противниками. І недаремно найвпливовішою людиною при дворі юного фараона був Эйе, старий вельможа Аменхетепа IV, начальник його колесничного війська, недавній ревний шанувальник Атона, відданість якому він зобразив на стінах своєї завчасно яка була зведена гробниці в Ахет-Атоне.

Умерший після десятирічного царювання юний, дев’ятнадцятирічний Тутанхамен був похований на західному березі Нілу у традиційному місці поховання єгипетських царів XVIII династії - «Долині царів «біля Фив. Його скельна гробниця, відкрите 1922;1924 рр. англійським археологом Говардом Картером, випадково виявилася майже торкнутої древніми грабіжниками, у ній серед похоронних приладь і посуду було знайдено безліч чудових творів мистецтва тієї епохи. Ім'я власника цих скарбів, нічим не примітного юного єгипетського царя, стало відразу ж потрапляє широко відомим. Тутанхаменом, який мав спадкоємця, XVIII династія фактично припинилася, і престол після невдалої спроби запросити в фараони хетського царевича перейшов до старого временщику Эйе, можливо родичу головною дружини Аменхетепа IV — Нефертіті; та ще через чотири роки, по смерті Эйе, у самій середині XIV в. до х.э., єгипетський трон захоплює могутній начальник єгипетського війська Харемхеб, людина, зовсім не від що був поріднений із правлячої династією. Він проголосили царем Єгипту фиванским жрецтвом одному з храмових свят на вшанування Амона.

Более ніж тридцятирічне царювання Харемхеба — важливий післяреформений етап єгипетської історії, дозволяє певною мірою зрозуміти кінцеву долю діяльності Аменхетепа IV. З одного боку, новий фараон веде жорстоку боротьбу із дуже пам’яттю царя-реформатора, розпочату ще його попередниками. По наказу царя нещадного знищення піддався Ахет-Атон, місто, віддавна покинений двором і жителями. Храм Атона, царські палаци, і навіть особняки царських наближених, господарські служби й скульптурні майстерні [4] - все було повалено вщент. Ім'я «відступника з Ахет-Атона «зникла з документів, яке роки правління в царських хроніках введено до років царювання Харемхеба.

Заинтересованный підтримка фиванского жрецтва і його кіл, цар вибудовує йому грандіозні святилища на вшанування Амона в Карнакском храмі, роздає храмам великі земельні угіддя, людей, худобу, різну посуд. Складається враження, що противники реформ Аменхетепа IV тріумфують повну перемогу; здається, новий царський двір круто змінив її суспільну ориентацию.

Однако пам’ятники часу Харемхеба розкривають і той бік її діяльності, що дозволить усвідомити, що не обділив своєю увагою та той шар єгипетського суспільства, який має у минулому спирався царь-реформатор. Про це свідчить указ Харемхеба, вибитий на кам’яних плитах у багатьох містах Єгипту. Цар загрожує суворим покаранням (відрізанням носа і засланням в прикордонну пустельну фортеця Чару) тим посадових осіб, які зроблять акти сваволі стосовно немху, проголошуються заходи зі зміцнення правосуддя в всій країні, порушення якого карається смертю. Захист середнього служивого шару, і особливо воїнів, оголошується постійної турботою фараона, які матеріальне забезпечення гарантується всім надбанням палацу його житницы.

Интересно, що з царському дворі як і багато вищі посади займають це з середовища малого й середнього служивого люду, чиновники, які пов’язані зі старою потомственій служивої знаттю, зосередженого, як і зараз, в Фивах. Але єгипетські царі пореформенного часу несхильні подовгу затримуватися в Фивах. Вже двір Тутанхамена досі у основному для півночі, в Мемфісі, а чи не в південних Фивах. Відразу після коронації північ вирушає і Харемхеб, і цю традицію продовжують фараони наступній, XIX династии.

Все це викликає думку, що тривалий протиборство фиванского жрецтва і старої служивої знаті, з одного боку, і нового служивого шару, виниклого на світанку XVIII династії та поступово усиливавшего своїми панівними позиціями, — з іншого, після відкритої сутички при Аменхетепе IV з його смертю завершилося деяким тимчасовим компромісом, проявившимся й у певному територіальному розмежування. На півдні країни дедалі помітнішою зростає вплив фиванского жрецтва, північ від ж, де нині майже постійно перебуває царський двір і розташовується більшість єгипетського війська, сильні позиції середніх верств служивого населення — немху. Саме з цього часу Нижній Єгипет, раніше котрий обіймав другорядне економічний і політичний у житті країни, входить у період бурхливого розвитку, причому значення особливо зростає у зв’язки України із поновленням широких військових операцій у Єгипту Передній Азії, котрі після тривалої перерви, викликаного внутрішньополітичної боротьбою, були знову розпочато фараонами XIX династії, яка прийшла до української влади по смерті Харемхеба.

Примечания:

[1] Початковий значення слова немху — «бідний, сірий, незначний », але починаючи з середини XVIII династії вона всі частіше з’являється на пам’ятниках людей, займали іноді дуже чільне місце у єгипетської ієрархії, стаючи соціальним терміном для позначення (у разі під час Нового царства) людей нового служивого шару. Старе значення терміна тепер тільки відтінює походження цього, протиставляючи його старої знати.

[2] Атон — традиційне у науці позначення цього бога, але це грунтується на співзвуччі безпосередньо з ім'ям бога Амона. Умовне египтологическое вимова імені має бути «Итен », а древнє було, певне, «Йати » .

[3] Эхнатон також традиційне, але неправильне вимова імені. Умовне египтологическое вимова — «Их-не-Итен » .

[4] У одній їх — майстерні скульптора Джехутимесу — знайшли всесвітньо відомі незакінчені скульптурні портрети цариці Нефертіті та інші художні шедеври «амарнского «искусства.

Список литературы

Для підготовки даної роботи було використані матеріали із російського сайту internet.