Економічне вчення Д. Рікардо

смотреть на реферати схожі на «Економічне вчення Д. Рікардо «.

КИЇВСЬКИЙ ДЕРЖАВНИЙ УНІВЕРСИТЕТ Т. ШЕВЧЕНКА.

ІНСТИТУТ МІЖНАРОДНИХ ВІДНОСИН.

РЕФЕРАТ НА ТЕМУ:

Економічне вчення Д. Рікардо.

студента 3-го курсу.

2-ї группи відділення МЕВ.

В’ячеслава Попова.

Київ 1997.

Давид Рікардо (1772—1823) — видатний представник класичної буржуазної політичної економії. Йін народився в сім ") лондонського біржового маклера. Два рокта навчався ^ торговій школі в Амстердамі. Повернувшись до Лондона, допомагає батькові в його біржових операціях. Згодом він займається біржовими операціями самостійно й наживає велике багатство.

Рікардо не здобувши систематичної освіти й самостійно вивчав математику, фізику, хімію, геологію, теологію, літературу. Якийсь годину він працював викладачем математики, двічі обирався шерифом, аз 1819 до 1823 р. був членом англійського парламенту. Рікардо активно працює в парламентських комісіях, часто виступає із промовами із економічних питань. Його Перші економічні роботи були присвячені проблемам копійчаного обігу. У 1817 р. був опублікована його головна праця «Почала політичної економії й оподаткування».

У цій роботи, як й в інших, Рікардо виступає як ідеолог промислової буржуазії. Причому він не лчше розробляє економічну програму буржуазного розвитку, а і бере активну доля в політичній боротьбі буржуазії із землевласниками.

як й Сміт, Рікардо розглядає капіталістичні відносини як природні і вічні. Він розвиває смітівську ідею про особистий інтерес як основну рушійну силу суспільного розвитку в умовах повної свободи дій. Алі у нього не всякий егоїстичний інтерес є рівноцінним. На перше місце він ставити інтереси промислової буржуазії М рішуче виступає проти лендлордів.

Основне заподіяння політичної економії Рікардо вбачає у відкритті законів розподілу. Якщо Сміт досліджує природу зростання багатства — тобто економічного зростання, — то Рікардо розглядає розподіл як чинник зростання. У передмові до Першого видання своєї роботи він пише: «Визначити закони, котрі керують цим розподілом (на прибуток, ренту й заробітну плату.— Л. До.), — головне заподіяння політичної економії"^ У передмові до третього видання Рікардо подчеркивает намагання более повно, ніж у попередньому виданні, викласти свої подивися на цінність.

Теорія вартості. Рікардо, як й Сміт, розрізняє споживну й мінову цінність. Корисність (споживна цінність), підкреслював він, не є мірилом мінової ціності, хоча вона абсолютно необхідна для неї. Товари свою мінову цінність черпають із двох джерел — рідкості й кількості роботи, що необхідна для їхнього добування. Існують товари, цінність які визначається виключно їхні рідкістю (статуї, картини, раритетні книжки, монети). Цінність цих товарів не визначається кількістю роботи, витраченої на їхні виготовлення, й змінюється залежно від багатства й смаків споживача. Проте їхні кількість у загальній масі товарів незначна. Мінова цінність переважної кількості товарів визначається працею.

Ос-кільки мінова цінність — категорія відносна, Яка знаходить свій прояв у певній кількості іншого товару, Рікардо виявляє і абсолютну цінність, субстанцію якої становить праця. Проте він не розвиває цю ідею, а зосереджує основну увагу на дослідженні саме мінової цінності.

Рікардо підтримує Сміта в його трактуванні ціності працею й критикує за її визначення працею, що купується. Не сприймає Рікардо і смітівського тлумачення ціності як суми доходів. У Рікардо цінність виступає як первинна величина, що визначається працею й розподіляється на доходи.

На цінність товарів, підкреслював Рікардо, впливає не лише праця, безпосередньо витрачена на їхні виробництво, а і капітал, тобто праця, витрачена на знаряддя, інструменти, приміщення, що беруть доля в виробництві.

Рікардо, як й Сміт, ототожнює капітал з засобами виробництва. Алі якщо Сміт цю категорію заговорили українською у «язував із капіталістичним способом виробництва, існуванням найманої роботи, то Рікардо трактує її позаісторично. У нього все, що бере доля в виробництві, навіть знаряддя первісної людини, становить капітал. А звідси висновок про правомірність прибутку на капітал. Решта ціності йде на оплату праці.

У Рікардо теорія ціності переплітається із теорією розподілу. Він заявляє, що зміни в заробітній платі не ведуть до відповідних змін ціності товару. «Цінність товару, — писавши він, — чи кількість якогось іншого товару, на якої він обмінюється, залежить від відносної кількості роботи, необхідної для його виробництва, а чи не від більшої чи меншої винагороди, Яка виплачується за цю працюй. Зміни в заробітній платі позначаються лише на величині прибутку. Рікардо критикує Сміта за його твердження про ті, що зростання ціни роботи Веде до підвищення цін товарів.

Рікардо, як й Сміт, зіткнувся із труднощами, коли вирішував проблему ціності на капіталістичній основі. Він бачив, що прибуток на капітал визначається розмірами капіталу, що норма прибутку має тенденцію до вирівнювання. А це було б б неможливо, якби товари обмінювались лише відповідно до витрат живої роботи. У такому разі галузі, де основний капітал займає незначне місце чи швидко обертається, малі б переваги перед галузями, в які основний капітал займає більшу частку чи повільно обертається.

Перша група галузей продавала б товари дорожче, бо у неї були б більші витрати роботи й відповідно із трудовою теорією ціності створювалась бі більша цінність. Алі тоді відбувався б перелив капіталів у ці галузі, а решта галузей не змогла б розвиватись.

Щоб подолати цю суперечність, Рікардо модифікує свою теорію ціності. Він відмовляється від заяви про ті, що заробітна плата не так на ціни й розглядає її вплив на ціни в результаті різних змін стану та співвідношення основного й обігового капіталу. Рікардо робить висновок, що зростання номінальної заробітної плати збільшить цінність благ, виготовлених за допомогою капіталу із коротким строком служби, чи малої кількості техніки відносно благ, виготовлених за допомогою «довговічного» капіталу, чи великої кількості техніки. Саме таким шляхом якщо урівнена норма прибутку незалежно від статей витрат.

Проте Рікардо заявляє, що ця причина зміни ціності товарів діє порівняно слабко й її можна не враховувати. Значно важливішою причиною Рікардо називає збільшення чи зменшення кількості роботи. Такий його підхід до визначення ціності ставши предметом гострої критики із боці буржуазних економістів.

Рікардо розрізняє природну і ринкову ціни. Під природною він фактично розуміє цінність, под ринковою — ціну. Ринкові ціни підлягають випадковим й тимчасовим коливанням. Короткочасний вплив на відхилення ринкових цін від природних має попит й пропозиція. Проте в умовах вільної конкуренції й переливу капіталів ринкові ціни ненадовго відхилятись від природних. У довготривалому аспекті зміну цін пояснюється зміною витрат виробництва.

Гроші. Рікардо багато уваги приділяв аналізу грошей й копійчаного обігу. Це не випадково. Досконало володіючи правилами біржової гри, він намагається теоретично обгрунтувати проблему копійчаного обігу. Крім того, це запитання було б надзвичайно актуальним того годину у зв «язку із припиненням Англійським банком у 1797 р. обміну банкнот на золото, що зумовило їхні обезцінення. Рікардо бере активну доля в полеміці, що точилася із цого приводу.

Теорію грошей Рікардо будує на основі своєї теорії ціності. Гроші він розглядає як товар, що має цінність. Основу грошової системи у нього становить золото. Цінність золота й срібла, як й будь-якого товару, визначається витратами роботи. При даній ціності грошей їхні кількість в обігу залежить від суми товарних цін. Проте використання золота в обігу Рікардо вважає дорогим й нерозумним й розробляє проект системи паперового копійчаного обігу. Паперові гроші, писавши Рікардо, не мають внутрішньої ціності. Для забезпечення їхнього ціності необхідно, щоб їхнього кількість «регулювалась у відповідності із цінністю металу, який служити грошовою одиницею». Проте Рікардо відійшов від цієї правильної концепції й виступив як прихильник кількісної теорії «грошей. Він заявивши, що в обіг може влитись будь-яка кількість не лише паперових знаків, а і золотих монет, якій протистоїть сукупна маса товарів. Співвідношення цих величин й визначає як рівень цін, то й цінність грошей.

Теорія розподілу. Основною проблемою політичної економії Рікардо називав розподіл. Саме тому основу його системи становить теорія заробітної плати, прибутку й ренти. Ці категорії він розглядає із точки зору їхні величини й співвідношення.

Заробітна плата у Рікардо це — дохід робітника, плату працю. Праця як товар має природну і ринкову ціни. «Природною ціною роботи є та, котра необхідна, щоб робітники малі можливість існувати й продовжувати свій рід без збільшення чи зменшення їхнього кількості"^ Отже, природна ціна роботи визначається у Рікардо цінністю засобів споживання робітника й йосо сімї. Природна ціна не є незмінною, нерухомою. «Вона, — писавши Рікардо, — змінюється в різні часи в одній й тій ж стране й суттєво відрізняється в різних країнах"^. Хоча Рікардо і розумів, що вміст засобів існування визначається історично й залежить від традицій й рівня розвитку продуктивних сил, проте у нього виявляється тенденція зводити природну ціну до мінімуму засобів існування.

Ринкова ціна роботи та, що виплачується робітникам. Рікардо ставити її «в залежність від попиту і пропозиції, а це означати, що рух заробітної плати залежить від руху народонаселення. У умовах швидкого зростання населення попит на робочі руки відстає від пропозиції й заробітна плата знижується. Якщо ж внаслідок уповільнення приросту населення на ринку якщо відчуватися нестача робочих рук — заробітна плата зростатиме. Отже, под впливом руху народонаселення ринкова заробітна плата має тенденцію до зближення із природною.

Рікардо, на відміну від Сміта, вважав, що становище робітників із розвитком суспільства якщо погіршуватись. Цю думку він пояснював тім, що аби з зростанням населення й збільшенням потреби продукти сільського господарства, якщо зростати їхнього цінність. Грошова заробітна плата якщо і якщо зростати, то повільніше від зростання цін на продовольчі товари. Отже, реальна заробітна плата якщо зменшуватись. Рікардо, солідаризуючись із Мальтусом, зазначає, що робітники не повинні претендувати частку в суспільному продукті, їхнього заробітна плата винна регулюватись законом попиту і пропозиції. Рікардо виступає проти втручання держави в функціонування ринку роботи і наполягає на необхідності відміни законів про бідних.

Прибуток. Цінність у Рікардо, як вже зазначалось, складається з заробітної плати й прибутку. Прибуток у Рікардо — це надлишок ціності над заробітною платою. У нього не викликає ніяких сумнівів, що робітник створює своєю працею цінність більшу, ніж одержує у вигляді заробітної плати. Головне, що цікавить Рікардо, — це проблема величини прибутку й його співвідношення з заробітною платою.

Рікардо підкреслював, що рівновеликі капітали приносять однакові прибутки незалежно від того, якої кількість роботи смердоті приводять у дію. Алі разом із тім писавши, що на величину прибутку впливає зростання продуктивності роботи. Отже, прибуток у нього виступає то як породження капіталу, то як породження роботи. Цю суперечність Рікардо навіть не помітив.

Він детально аналізує запитання співвідношення заробітної плати й прибутку як двох складових ціності. Якщо зростає заробітна плата, зазначає Рікардо, то відповідно зменшується прибуток капіталіста. Цю думку він проводити досить послідовно. Крім того, він подчеркивает, що рух заробітної плати є визначальним у співвідношенні заробітної плати й прибутку. Це зумовлено тім, що праця виступає джерелом ціності, а її функціонування потребує витрат на утримання робітника й його сім «ї. Проте заробітна плата, подчеркивает Рікардо, не може піднятись так високо, щоб нічого не втратило на прибуток.

Велику увагу приділяє Рікардо проблемі зниження норми прибутку. З розвитком суспільства, зазначав він, норма прибутку має тенденцію до зниження. Вона зумовлена, на думку Рікардо, тім, що продуктивність роботи в сільському господарстві зменшується (дія закону спадаючої родючості грунту), а це Веде до зростання цін на продукти харчування, отже, й до зростання заробітної плати й відповідного зниження прибутку. Чинником, що протидіє падінню норми прибутку, Рікардо вважає розвиток продуктивних сил.

Зменшення прибутку в зв «язку з зростанням заробітної плати Рікардо розглядає як надзвичайно складну проблему, що загрожує нагромадженню капіталу, бо зменшується джерело нагромадження й зникають «стимули до нагромадження».

Рікардо подчеркивает, що він аналізує «прибуток взагалі», тобто йдеться про прибуток як економічну категорію. Коли ж до величини прибутку в окремих галузях чи в окремих капіталістів, то вон може перевищувати середню норму. Такий прибуток Рікардо називає «незвичним». Алі це явище якщо тимчасовим. У результаті переливу капіталів норма прибутку вирівнюється.

Суперечливим є висловлювання Рікардо щодо маси прибутку. Він заявляє, що маса прибутку, а отже, і норма прибутку будуть знижуватись. Водночас він стверджувати, що нагромадження капіталу Веде до зростання маси прибутку. Проте це зростання у нього має певну між, зумовлену зниженням норми прибутку.

Земельна рента. Ренту Рікардо визначає як «частку продукту землі, Яка виплачується землевласнику за користування першопочатковими й незруйнівними силами грунту"^ Він відрізняє ренту від тієї частини орендної плати, Яка виплачується за користування капіталом, витраченим на підвищення родючості землі, будівництво господарських приміщень тощо. Аналізуючи ренту, Рікардо ставити заподіяння дослідити її природу й виявити закономірності її «динаміки.

Виникнення ренти Рікардо заговорили українською у «язує із утвердженням приватної власності на землю. Основна теза Рікардо полягала до того, що рента виплачується за користування землею лише тоді, коли кількість землі обмежена, а її «якість неоднакова. З зростанням населення обробляються менш родючі чи гірш розташовані ділянки землі. У такому разі на кращих землях виникне рента, а її величина якщо залежати від різниці якості цих ділянок. Мінова цінність всіх товарів (до того числі й промислових) у Рікардо регулюється найбільшими витратами роботи, необхідними для їхні виробництва. За цих умів на кращих землях, де витрати на одиницю продукції менші, утворюється додатковий дохід. Під впливом конкуренції фермери задовольняються середнім прибутком, а додатковий дохід привласнюється власниками землі як рента. Отже, рента в розумінні Рікардо — це надлишок ціності над середнім прибутком.

На відміну від Сміта, який розглядав ренту як одне із джерел ціності, щоправда своєрідне, Рікардо стверджувати, що рента не так на рівень цін на хліб. Ціна не залежить від ренти, а навпаки, рента залежить від ціни. «Не тому хліб дорогий, — пише Рікардо, — що платити рента, а рента платити бо хліб дорогий"^ Рікардо аналізує диференційну ренту. Щодо абсолютної рентні, Рікардо її «не визначав. Він заявляв, що на гірших ділянках фермер одержує лише середній прибуток, що надлишок не виникає. Отже, виходить, що із гірших ділянок землі рента не виплачується.

Критикував Рікардо й смі-гівське фізіократичне розуміння дії сил природи. Він підкреслював, що ці сили діють й в промисловості. І разом із тім він вважав, що основою будь-якого економічного розвитку, матеріального статку й навіть зростанню промисловості є додатковий продукт землі.

Динаміку ренти Рікардо правильно заговорили українською у «язував із нагромадженням капіталу, розвитком продуктивних сил, зростанням міського населення. Алі й в цьому питанні він був непослідовним, а його подивися суперечливі.

Рікардо заговорили українською у «язував ренту із законом спадаючої родючості грунту. Він писавши, що порівняльна цінність сирих продуктів підвищується бо на виробництво їхнього останньої добутої долі витрачається понад роботи, ніж на попередні. Це Веде до підвищення цін, отже, і до зростання ренти. Так діє й зростання капіталу. Зростання капіталу також якщо збільшувати ренту, тому що якщо збільшуватись різниця в продуктивності ділянок. Зменшення капіталу приведе до зменшення ренти, оскільки будуть послідовно вилучатись із обробітку найменш родючі землі й відповідно зменшиться рента із кращих ділянок. Коли ж до зростання населення, то «за теорією Рікардо, неможливе в умовах підвищення цін на продовольчі товари. Теорія ренти Рікардо відіграла велику роль у боротьбі промислової буржуазії проти землевласників. Буржуазії імпонував висновок Рікардо про ті, що у підтриманні високих цін на хліб зацікавлені лише землевласники, бо це забезпечує їм високу ренту. Промислова буржуазія використала теорію Рікардо для обгрунтування вимоги про скасування хлібних законів.

Проблема відтворення й криз. як ідеолог промислової буржуазії Рікардо був зацікавлений у зростанні її прибутків. Враховуючи корисливі прагнення буржуазії, досліджуючи валовий й чистий дохід, він, на відміну від Сміта, надає перевагу останньому. Сміт виходив із того, що зростання валового прибутку збільшує зайнятість, забезпечує зростання могутності країни. Рікардо підкреслював, що податкова спроможність країни пропорційна не валовому, а чистому прибутку. Саме із нього виплачуються усі податки. Економічною метою суспільства у Рікардо виступають не народногосподарські проблеми, як у Сміта (зростання зайнятості), а збільшення прибутків капіталістів.

Аналізуючи процес нагромадження капіталу, Рікардо помилково зводив його до перетворення прибутку лише в змінний капітал, в заробітну плату. Ігноруючи суперечності капіталізму, він твердив, що застосування нового капіталу не може зустріти ринкових труднощів. Рікардо стояв на позиції Сіючи, який заперечував можливість надвиробництва й криз.

Відзначаючи це, слід пам «ятати, що книга Рікардо був опублікована за вісім років до першої кризи, котра охопила економіку Англії в 1825 році.

Посилаючись на Сіючи, Рікардо стверджувати, що попит обмежується лише виробництвом. Кожна людина виготовляє продукцію чи для власного споживання, чи на продажів із метою купівлі. Отже, продукти завжди купуються за продукти чи послуги. Гроші слугують лише «мірилом, за допомогою якого відбувається обмін».

Рікардо писавши про можливість виготовлення будь-якого товару в кількості, що значно перевищить попит. Алі це явище він вважав тимчасовим й таким, що «не може трапитись одночасно із усіма товарами"^. Він заперечував висновок Мальтуса про вирішення проблеми відтворення за рахунок споживання непродуктивних верств (чиновників, духівництва, землевласників).

єдину причину застою торгівлі в окремі періоди він заговорили українською у «язував із прорахунками підприємців у виробництві товарів. Алі це ускладнення, на думку Рікардо, вирішувалось швидко й ефективно шляхом перенесення на виробництво інших товарів.

Велика заслуга Рікардо полягає в розробці теорії порівняльних витрат як основи спеціалізації країн у зовнішній торгівлі. Про заподій спеціалізації писавши й Сміт, проте Рікардо розробив цю теорію грунтовніше. Він будує її на трудовій теорії вартості й робить наголос на національних відмінностях у величині вартості, що зумовлені витратами праці.

Зазнавши певних змін й модифікацій, теорія порівняльних витрат трансформувалась у теорію порівняльних переваг, Яка тепер будується на теорії факторів виробництва й врахуванні попиту і пропозиції.