Роль і господарське значення газової галузі в економіці України

ЗМІСТ

ВСТУП РОЗДІЛ 1. Роль і господарське значення газової галузі в економіці України РОЗДІЛ 2. Паливно енергетичний баланс України РОЗДІЛ 3. Умови і фактори розвитку і розміщення газової промисловості

3.1 Сировинний фактор

3.2 Екологічний фактор

3.3 Історичний фактор

3.4 Споживчий фактор

РОЗДІЛ 4. Сучасний рівень розвитку і характеристика розміщення газової промисловості

РОЗДІЛ 5. Основні проблеми і перспективи розвитку газової промисловості

ВИСНОВОК ЛІТЕРАТУРА ДОДАТКИ

ВСТУП

Актуальність. Природний газ являє собою найважливіший енергетичний ресурс. По темпам світового споживання він перевищує всі інші енергоресурси. У народному господарстві України газова промисловість відіграє дуже важливу роль. Вона є невід'ємною частиною економічного і суспільного добробуту населення держави. Дана робота набуває актуальності, на сучасному етапі розвитку, коли проблема енергозабезпечення постала надзвичайно гостро.

Роль природного газу як екологічно чистого енергоносія в європейській і світовій економіці в найближчі 10−20 років буде тільки підвищуватися. Оскільки внутрішні джерела природного газу в декілька разів менше виробничих можливостей, то в умовах росту цін на газ, який імпортується, особливе значення нарівні з енергозбереженням, набуває проблема ефективного розташування об'єктів газової промисловості.

Метою курсової роботи є поглиблення та закріплення знань з основних питань теорії розміщення продуктивних сил та розташування об'єктів газової промисловості, а також застосування цих питань на практиці.

Завдання курсової роботи — розкрити значення та охарактеризувати сучасний стан газової промисловості України, висвітлити вплив факторів на розвиток та ії розміщення, викласти основні проблеми та тенденції подальшого розвитку галузі.

При написанні роботи використано підручники (1, 3, 10, 11, 12, 18), журнали (5, 15, 16, 17), інтернет-ресурси (5, 7. 8, 9), статистичні дані, графічний та картографічний матеріал, який допоміг краще проаналізувати стан та розміщення газової промисловості в Україні.

Отже, у курсовій роботі розглядаються роль і господарське значення газової галузі в економіці України, сукупність принципів та факторів, які безпосередньо чи опосередковано впливають на розміщення галузі в Україні, основні проблеми і перспективи її функціонування. Незважаючи на значні негаразди, галузь має непогані перспективи для подальшого розвитку. Газова промисловість потребує особливої уваги, оскільки являється галуззю національної економіки.

РОЗДІЛ 1. Роль і господарське значення газової галузі в економіці України

За темпами світового споживання природний газ перевищує всі інші енергоносії. Ситуація, яка склалась, пояснює наступні переваги природного газу: можливість використання в якості альтернативним нафтовим моторним паливам; у порівнянні з іншими видами палива при його спалюванні виділяється значно менше шкідливих речовин; витрати на його добування і транспортування у більшості випадків значно невеликі.

Природа нерівномірно наділила окремі країни і регіони запасами природного газу. Із 179, 83 трлн. м³ доведених запасів 26,6% зосереджено в надрах Росії, 40,1% - в близькосхідних країнах. Доведенні запаси природного газу за останні два десятиріччя подвоїлися. При сучасній інтенсивності добутку (приблизно 2, 763 трлн. м³ на рік) забезпеченість світової економіки доведеними запасами газу складає 65, 1 рік (таб. 1).

природний газ галузь україна економіка Таблиця 1.1

Розвідані запаси природного газу у світі [2, с. 43]

Україна відіграє достатньо активну роль в світовій торгівлі природним газом. Не дивлячись на те, що її ВВП по відношенню к світовому складає менш ніж 1%, по споживанню природного газу вона займає 9-те місце після США, Канади, Німеччини, Росії, Великобританії, Італії, Ірану і Японії.[3, с. 44]

В сучасних умовах паливно-енергетичний комплекс у визначальній мірі забезпечує функціонування всіх галузей економіки України і ступінь добробуту населення. Фактично він посів місце несучої конструкції як в економіці, так і в державі загалом. Саме від стану справ у ПЕК залежить розвиток промисловості, сільського господарства, сфери послуг, комунального господарства, а врешті-решт — рівень розвитку всього суспільства та якість життя.

Газова галузь — найважливіша складова вітчизняного ПЕК. Адже її частка у наповненні державного бюджету перевищує четверту частину, а природний газ становить 45% всіх енергоносіїв, що споживаються в Україні (Додаток А).

Україна — газозалежна країна. Традиційні країни-партнери - Казахстан, Російська Федерація, Туркменистан, Узбекистан. Перспективними джерелами імпорту газу в Україну можуть бути Азейбарджан, Іран і Ірак. [7]

Наявність світового ринку природного газу дає можливість усім країнам незалежно від того, мають вони такі ресурси чи ні, скористатися перевагами газообразного палива, використовує канали міжнародної торгівлі, які відкривають доступ до самих віддалених джерел.

Будучи взаємозалежними ланками єдиного світового ринку природного газу, окремі регіони і країни, істотно відрізняються по ступіні участі в зовнішній торгівлі: від незначного експорту (ряд країн Близького Сходу) до експортної орієнтації (Норвегія) і майже повної залежності від імпорту (Франція, Іспанія, Фінляндія, Турція).

В результаті зниження енергоємності ВВП високорозвинених країн і збільшення власного добутку газу в деяких з них відбулося послаблення залежності від імпорту газу з держав, які розвиваються. В той же час, індустріалізація країн, що розвиваються (Індія, Пакистан) веде к значному нарощуванню споживання природного газу і його імпорту.

Таким чином, країни СНД, в першу чергу — Україна і Росія, володіють великим невикористаним потенціалом енергозбереження. При енергоекономном господарюванні частину палива, що вивільняється, можна використовувати для внутрішнього споживання, експортуючи те, що залишається. [3, с. 52]

У перспективі світові ринки енергоносіїв стануть об'єктом все більш жорстокої конкурентної боротьби. Її сфера буде охоплювати всі регіони і країни світу незалежно від того, к якої групи (виробники або споживачі) вони відносяться. Для запобігання кризових явищ на ринку природного газу, різких коливань цін країни, які добувають і експортують природний газ повинні діяти погоджено. Зміцнення позицій Росії на світовому ринку природного газу багато в чому буде залежати і від розвитку енергетичного діалогу з Євросоюзом, від співпраці з партнерами по СНД, в першу чергу — з Україною, яка забезпечує транзит природного газу із Росії в країни Західної Європи (Додаток Б).

РОЗДІЛ 2. Паливно енергетичний баланс України

Паливно-енергетичний комплекс (ПЕК) України охоплює одержання, передачу, перетворення і використання різних видів енергії та енергетичних ресурсів. До складу ПЕК входять галузі паливного комплексу і електроенергетики. [12, с. 260]

Паливний комплекс України являє собою сукупність галузей промисловості, зайнятих видобутком і переробкою різних видів палива, включаючи нафтовидобувну, нафтопереробну, газову, вугільну і торф’яну промисловість. Паливний комплекс є однією з найважливіших складових важкої промисловості. Паливно-енергетичний баланс (ПЕБ) складається з прибуткової і витратної частин. У прибутковій частині балансу зафіксовані такі показники, як видобуток природного палива — вугілля, газу, нафти, торфу (Таб. 2) і виробництво природних енергетичних ресурсів, які включають виробництво електроі теплоенергії на теплових (ТЕС) і атомних електростанціях (АЕС). Крім того, до цієї частини балансу відносять нетрадиційні природні енергетичні ресурси (енергія вітру, сонця, геотермальна, низькопотенціальне тепло та ін.), а також відбір газу з підземних сховищ газу, імпорт енергоресурсів та залишок ресурсів на початок року. 12, с. 265]

Таблиця 2.1

Виробництво паливно-енергетичної продукції за 2003;2007 рр. [4]

Згідно з вищенаведеною таблицею, максимальне виробництво природного газу було досягнуто у 2007 р., а саме 20,2 млрд. м3

Друга частина балансу (витратна) включає споживання енергетичних ресурсів і складається з таких статей витрат:

? перетворення в інші види енергії — електроі теплоенергію, стиснене повітря і доменне дуття;

? виробничо-технологічні потреби, включаючи втрати при збереженні, транспортуванні і формуванні держрезерву;

? закачка природного газу в підземні сховища газу;

? експорт;

? залишок у постачальників та споживачів на кінець року. [12, с. 267]

В структурі виробництва (видобутку) палива в Україні переважає вугілля. Питома вага вугілля становить майже 60%, тоді як на нафту припадає близько 7%, на природний газ — 25%. Разом з тим в споживанні паливно-енергетичних ресурсів домінуюча роль належить природному газу. Питома вага природного газу в загальному споживанні котельно-пічного палива становить близько 54%, тоді як вугілля — лише 24%, паливного мазуту — 6%.

У додатку Г наведено баланс формування та розподілу ресурсів природного газу на період до 2030 року. Рівні перспективного видобутку газу наведено згідно з даними, представленими в розділі газодобувної промисловості.

Власний видобуток газу в Україні спирався на розробки перспектив розвитку газової промисловості України. На підставі існуючих нині розробок власний видобуток газу на рівні 2030 року було прийнято в межах 25−28 млрд. м3.

У балансі природного газу показано обсяги відбору та закачування газу в підземні газосховища лише в межах потреб власного споживання.

Обсяги імпорту природного газу на 2030 рік за сценаріями можуть становити 53,5−64,0 млрд. м3. [12, с. 267]

Таким чином, якщо в структурі виробництва власних енергетичних ресурсів переважає вугілля, то в структурі споживання провідна роль належить природному газу.

Структура паливно-енергетичного балансу світу: нафта — 40%, природний газ — 23%, вугілля — 31%, інші види палива — 1%, атомна енергія — 2%, гідроенергія — 3%.

В результаті значного вичерпання запасів газу на основних родовищах України, введення в експлуатацію переважно дрібних родовищ, а також внаслідок інших негативних факторів виникає серйозна проблема щодо збільшення обсягів видобутку цього найбільш прогресивного паливного ресурсу і, як наслідок, — необхідність їх ввезення в Україну у постійно зростаючих масштабах. Це ускладнює економічну ситуацію і вимагає вирішення ряду нелегких питань (політичних, економічних, технічних), оскільки без надходження певних обсягів газу не можна сформувати прийнятний паливно-енергетичний баланс.

Для підвищення надійності паливоі енергозабезпеченості народного господарства України (зважаючи на значні поставки нафти і газу в Україну) доцільно і необхідно розширити кількість джерел постачання нафти і газу з тим, щоб залежність від постачання по кожному паливному ресурсу з одного джерела не перевищувала 30% (з урахуванням загальних обсягів постачання)

РОЗДІЛ 3. Умови і фактори розвитку і розміщення газової промисловості

3.1 Сировинний фактор

Газова промисловість розвивається на базі газових родовищ.

Для розвитку газової промисловості необхідне устаткування, що його виробляють різні галузі машинобудування (важке машинобудування виробляє гірничошахтне устаткування для вугільних шахт; окремі галузі випускають устаткування для нафтодобувної, нафтопереробної та газової промисловості). На основі районів видобутку паливних ресурсів виникають населені пункти. Розвиток паливної промисловості потребує певної кількості трудових ресурсів. [13, с. 164]

Україна володіє значними доведеними запасами та потенційними ресурсами природного газу. Потенційні ресурси природного газу складають 5,4 трлн.куб.м, газового конденсату — понад 400 млн. тонн.

У межах України зараз виділяється дев'ять нафтогазоносних областей, розміщення яких дозволяє об'єднати їх в три нафтогазоносні регіони: Східний — Дніпровсько-Донецька газонафтоносна область; Західний — Передкарпатська, Складчаті Карпати, Закарпатська і Волино-Подільська та Південний — Переддобруджинська, Причорноморсько-Кримська, Індоло-Кубанська, Азово-Березанська область. (Додаток В)

При цьому Східний регіон охоплює Сумську, Полтавську, Харківську, Дніпропетровську, Донецьку, Луганську і Чернігівську області; Західний — Волинську, Львівську, Івано-Франківську, Чернівецьку і Закарпатську області; Південний—Запорізьку і Херсонську області, а також Автономну Республіку Крим.[13, с. 267]

Запаси природного газу категорій А+В+С1 становлять 1098,4 млрд. м3, категорії С2 — 331,3 млрд. м3.[11, с. 290]

Запаси газу категорій А+В+С1+С2 зосереджені переважно у Східному нафтогазоносному регіоні і сягають майже 82% від загальних запасів цих категорій в цілому по Україні. Відповідно на цей регіон припадає і найбільша питома вага видобутку газу в державі (88%).

Забезпеченість споживання газу за рахунок власного видобутку в останні роки становить 21—22% .

До того ж спостерігається тенденція до зростання цього показника. Це пов’язано в першу чергу з тим, що темпи скорочення потреб у природному газі дещо випереджають темпи спаду його виробництва. Частка газу, якого не вистачає Україні (а це становить майже 80%), імпортується з Росії та Туркменістану.

Природний газ використовують як високоефективне паливо і цінну сировину для хімічної промисловості. На природний газ в структурі видобутку палива у перерахунку на умовне паливо припадає 26,1%. Нафту і природний газ в Україні видобувають у Передкарпатті, на Лівобережжі та в Причорноморському нафтогазоносному регіоні. Провідне місце належить Лівобережжю. Вони мають значну кількість попутного природного газу, який використовується для газифікації навколишніх міст і сіл. Є невеликі родовища нафти на півдні країни.[12, с. 198]

Найбільші родовища газу зосереджені в Харківській області, серед яких особливо відоме Шебелинське. Менше п'ятої частини видобутку природного газу України зосереджено в Прикарпатті. Доволі значні родовища природного газу на півдні країни і передусім у Криму. В останні роки зростає видобуток газу з дна Чорного моря.

В найближчі роки можна чекати на нові великі відкритті родовища нафти й газу.

3.2 Екологічний фактор

Складна технічна система трубопровідного транспорту характеризується підвищеною відповідальністю, особливостями антропогенної дії на природне середовище. Це пов’язані з технологією транспортування природного газу, нафти, конструктивними вирішеннями лінійної частини і наземних споруд трубопроводів.

Магістральний трубопровід можна розглядати як вбудований в природне середовище чужорідний елемент, з чим пов’язаний вищий ступінь його уразливості для агресивних дій природного середовища в порівнянні з іншими технічними об'єктами. У загальному випадку система «магістральний трубопровід - природне середовище» характеризується складним набором прямих і зворотних зв’язків.[11, с. 167]

Негативна дія трубопроводів на природне середовище на етапах будівництва і експлуатації характеризується у відповідь реакцією з боку навколишнього середовища, що виражається, як правило, в трьох формах:

? адаптаційною (локальним, статистичним зсувом рівноваги);

? відновною (або самовосстановітельной), такою, що характеризується повним поверненням екосистеми «об'єкт - природа» в початковий стан;

? частково відновною (або невідновною), такою, що характеризується необоротним зрушенням екосистеми від початкового (рівноважного) стану.

Таким чином, будь-яка промислова дія обумовлюється певним комплексом локальних втрат, що мають відповідну реакцію в природі.

Газопроводи володіють значно більшою потенційною енергією механічної дії на навколишнє середовище. Тому аварійні ситуації, що характеризуються значним руйнуванням ділянки газопроводу, як правило, визначають і специфіку такої дії (знищення рослинного покриву, порушення цілісності родючого шару ґрунту, зміна природного рельєфу і природного ландшафту). Оскільки руйнування газопроводів в більшості випадків супроводжується спалахом газу, механічна дія посилюється тепловою радіацією. Особливість аварійних ситуацій в екологічному сенсі полягає в тому, що методи охорони природи не носять в даному випадку попереджувального характеру. Це, мабуть, матиме місце до тих пір, поки параметр потоку відмов магістральних трубопроводів не буде керованим, достовірно прогнозованим за часом і по місцю розвитку відмови.[6, с. 33]

Велике значення з погляду охорони природи має формування антропогенного ландшафту в процесі будівництва трубопроводу. Це має пряме відношення до функціонального розвитку біогеоценозів конкретного вигляду, природної міграції тварин, еволюційного розвитку кліматологічних і інших природних процесів.

Прямі дії на ґрунтовий покрив пов’язані з проведенням підготовчих земельних робіт і виражаються в наступному:

? порушенні форм природного рельєфу, що склалися, в результаті виконання різного роду земляних робіт (риття траншей і інших виїмок, відсипання насипів, планувальні роботи і ін.);

? погіршенні физико-механических і хіміко-біологічних властивостей ґрунтового шару;

? знищенні і псуванні посівів сільськогосподарських культур і сінокісних угідь;

? за хламление ґрунтів відходами будівельних матеріалів, порубковими залишками і ін.

? техногенних порушеннях мікрорельєфу, викликаних багатократним проходженням важкої будівельної техніки.

До негативних дій на земельні ресурси під час експлуатації газових об'єктів відносяться:

? Прямі втрати земельного фонду, що вилучається під розміщення постійних наземних споруд;

? Незручності в землекористуванні із-за розділення сільськогосподарських угідь трасами інженерних комунікацій і автодоріг;

? Скорочення сільськогосподарської продукції, пов’язане з довгостроковим вилученням орних земель і погіршення родючих властивостей ґрунту на землях, що тимчасово відводяться.

Джерелом забруднення повітряного басейну при будівництві є:

? Вихлопні гази будівельних машин і механізмів, автотранспорту, котельних і пересувних електростанцій на рідкому і газовому паливі;

? Дим від двигунів, спалювання залишків деревини і будівельних матеріалів;

? Зварювальні аерозолі від трубозварювальних установок і ручної зварки.

? Джерелом забруднення водних об'єктів при будівництві є побутові, промислові і зливові стоки з майданчиків тимчасового житлового селища, тимчасових об'єктів, з майданчиків технологічних об'єктів.

Дослідження показали, що одним з найважливіших чинників стратегічних рис є наслідки глобальної зміни клімату.

Основна тенденція зміни клімату — це потепління, посилення посушливості. Одним з проявів кліматичних змін може стати також збільшення частоти таких короткострокових екстремальних погодних умов як сильні снігопади, град, бурі, аномально низькі або високі температури повітря.

Наслідки глобальної зміни клімату для об'єктів газової галузі не тільки вірогідні, але також і достатньо масштабні: осідання ґрунтів в результаті теплової дії труби при транспорті газу з позитивною температурою, витріщання газопроводу в результаті пропуску по ньому газу з негативною температурою, деградація вічномерзлих ґрунтів, прилеглих до газопроводу.

Екологічні проблеми в газовій промисловості мають свою специфіку, яка визначається в основному відчуженням та забрудненням земель в районах промислової експлуатації газових родовищ та проведенням геолого-пошукових робіт на нафту й газ. Щодо використання природного газу в різних секторах економіки та галузях народного господарства, то цей вид ресурсу є найбільш екологічно чистим порівняно з такими енергетичними ресурсами, як вугілля, мазут, торф.

3.3 Історичний фактор

Україна має давні традиції у сфері видобування та використання нафти і природного газу. Перші відомості про нафту в Криму та українських Карпатах сягають у сиву давнину. Промисловий видобуток нафти розпочався у XVIII столітті і вже в 1909 році на Прикарпатті видобувалось 2 млн. тонн нафти. [12, с. 118]

Розвиток газодобувної промисловості України пов’язано з Закарпаттям: перше родовище природного газу було відкрите у 1910 р. в районі м. Калуш (Івано-Франківська обл.). В 1913 р. відкрите Дашавське родовище (Львівська обл.), перша промислова розробка якого почалася в 1924 р. Звідси були прокладені два газопровіда на Львів (в 1929 р., перший в Україні, і в 1940 — 1941 рр.).

У Прикарпатті Дашавське родовище використовується для підземного зберігання газу. Більче-Волицьке газове родовище, що експлуатується з 1949 р. Космацьке газоконденсатне родовище, що експлуатується з 1969 р., є цінним для хімічної промисловості. Його газоконденсат переробляється на Надвірнянському нафтопереробному заводі.[6, с. 34]

Зменшення видобутку газу в Передкарпатській нафтогазоносній області пояснюється вичерпанням газу із старих родовищ, нераціональним виробленням значної частини родовищ, оскільки велика кількість газу залишається під землею.

Газова промисловість як галузь сформувалась у післявоєнні роки на базі розвіданих у країні родовищ природного газу. Найінтенсивнішого розвитку газова промисловість набула у першій половині 70-х років. (Додаток Є)

Таблиця 3.1

Видобуток природного газу в Україні [12, с. 119]

Починаючи з другої половини 70-х років і до цього часу видобуток газу в Україні знизився більш ніж у 3 рази. В 1978 р. в Україні експлуатувалося 62 газових родовища. В 50-х роках було прокладено ряд газопроводів, які транспортували газ за межі України (Дашава — Москва, Рудки — Рига та ін.).

В останні роки важливим районом газовидобутку став Донецько-Приднепровський район: на початку 80-х років тут видобували до 80% республіканського газу. Дніпровсько-Донецьку газоносну область виявлено поряд з покладами нафти в Дніпровсько-Донецькій западині. Основні родовища газу стали відомими у другій половині 60-х років. Дніпровсько-Донецька нафтогазоносна область найбільша в Україні, на неї припадає 93,8% видобутку газу країни. Великі родовища розташовані в Харківській (Шебелинське, Дружелюбівське, Хрестищенське та ін.); Сумській (Рибальське, Качанівське); Полтавській (Солохо-Диканське); Дніпропетровській (Перещепинське) та Чернігівській (Гнідинцівське) областях. [12, с. 119]

В Шебелинському родовищі з початку експлуатації добуто рекордна кількість газу — більш 554 млрд. м³. Друге місце за запасами газу займає Західнохрестищенське газоконденсатне родовище, яке експлуатують з 1970 р. Гнідинцівське нафтогазоконденсатне родовище — одне з найпродуктивніших в Україні з 1960 р. [12, с. 120]

Не так давно відкрито третій нафтогазоносний район — Приморський. Його найбільшими газовими родовищами є Джанкойське, Глибовське, Оленівське (Крим) та ін.

Геологорозвідники й сьогодні виявляють нові родовища газу, в тому числі в Луганській області, що свідчить про багатство надр Дніпровсько-Донецької западини.

Україна належить до країн з дефіцитом власних природних вуглеводневих ресурсів, задовольняючи потребу в газі за рахунок власного видобутку на 23−25%, у нафті - на 12−15%. [9]

У 1991 році споживання природного газу становило 118,1 млрд. куб. метрів і країна посідала 3 місце в світі за рівнем споживання газу, поступаючись тільки США і Росії. За останні 17 років використання природного газу в Україні зменшилося більш ніж на третину.

3.4 Споживчий фактор

На розміщення паливної промисловості впливає географія розміщення населення. Населення виступає не тільки як споживач, але і як трудові ресурси, без яких неможливий процес будь-якого виробництва. Така тенденція проявляється тому, що місця зосередження населення одночасно не тількі джерела трудових ресурсів, але і споживачі значної кількості промислової продукції. Забезпеченість блакитним паливом споживачів України має не лише виробниче, а й соціальне значення.[18, с. 123]

Газотранспортна система, оператором якої є підприємство в складі НАК «Нафтогаз України» - дочірня компанія «Укртрансгаз», забезпечує подачу газу внутрішнім споживачам і здійснює основний обсяг експортних поставок російського газу в інші європейські країни (за даними «Газпрому» - більше 80% від обсягу всього газу, що експортується).

Щорічно через газотранспортну систему для споживачів України транспортується близько 70 млрд. кубометрів природного газу, а також 110−120 млрд. кубометрів - в країни Західної і Центральної Європи. [8]

Споживання природного газу в Україні в 2007 році скоротилося на 5,5% (на 4,1 млрд куб. м) у порівнянні з 2006 роком — до 69,8 млрд куб. м, у тому числі безпосередньо споживачами - на 4,7% (на 3,1 млрд куб. м), до 62,8 млрд куб. м. (Додаток Г) Виробничо-технологічні витрати і втрати природного газу в країні за підсумками минулого року склали 7 млрд куб. м - на 13,6% (на 1,1 млрд куб. м) менше, ніж позаторік. [9]

Обсяг споживання природного газу промисловими підприємствами і прирівняними до них абонентами в 2007 році склав 34,2 млрд куб. м, населенням — 16,5 млрд куб. м, підприємствами теплоенергетики - 8,9 млрд куб. м. НАК «Нафтогаз України» в 2007 році скоротив обсяги реалізації газу на 33,4% у порівнянні з 2006 роком - до 28 млрд куб. м, у тому числі промпідприємствам і прирівняним до них споживачам - в 7,8 рази, до 1,6 млрд куб. м.

Стратегічне значення української газотранспортної системи зумовлене вигідним географічним розташуванням нашої держави між основними газодобувними регіонами і основними споживачами газу в Європі, з'єднанням газопроводів з магістральними газопроводами всіх сусідніх країн, наявністю найбільшого в Європі (після Росії) комплексу підземних газосховищ.

Надійність транзитних поставок газу і газопостачання внутрішніх споживачів у значній мірі забезпечується комплексом підземних сховищ газу, які розміщені в основному в Західному регіоні. Мережа газосховищ, активний обсяг яких перевищує 30 млрд. м3, є найпотужнішою в Європі і може ефективно використовуватися не тільки для власних потреб, але і для споживачів газу в Європі.

Приблизно 4/5 газу використовується для потреб промисловості. Використання газу в комунальному господарстві має сезонний характер. Оскільки газ протягом року подається рівномірно, досить актуальним завданням є будівництво газосховищ. [12, с. 120]

Супутні гази, які є на ряді невеликих нафтових родовищ — дуже цінна сировина для промисловості органічного синтезу. З них на газобензинових заводах одержують бензин. Певну роль у паливному балансі відіграє утилізація промислових газів і виробництво штучного газу з твердого палива. В Донбасі (Лисичанськ) ведеться підземна газифікація вугілля. Основним напрямом ефективного використання природного газу, крім комунально-побутового сектора і широкого переведення на нього автотранспорта, є нафтохімічний, де як продукт одержують синтетичні матеріали.

Таким чином, в Україні існує 4 основні категорії споживачів: бюджетні організації й установи, населення, промислові споживачі й підприємства теплокомуненерго, притім газ власного видобутку поставляється тільки населенню. Також Україна є країною-транспортером природного газу до Європи.

РОЗДІЛ 4. Сучасний рівень розвитку і характеристика розміщення газової промисловості

В Західноукраїнському нафтогазоносному регіоні прогнозовані запаси нафти і газу становлять 600 млн т умовних одиниць палива, причому більш як половина їх сконцентрована в Івано-Франківській області, де вони залягають на глибині 5−6 км, що є основною технічною проблемою промислового їх видобутку. На думку фахівців, у Передкарпатті можна збільшити видобуток газу, якщо відновити запущені свердловини, поліпшити якість пошуково-розвідувального буріння свердловин на глибині 5−7 км.

Дніпровсько-Донецьку газоносну область виявлено поряд з покладами нафти в Дніпровсько-Донецькій западині. Це найбільша в Україні нафтогазоносна область (93,8% загального видобутку газу в країні). Основні родовища природного газу в Харківській (Шабелинське, Хретищенське, Кичічевське, Дружелюбівське, Західнохрестищівське), Сумській (Рибальське, Качанівське), Полтавській (Солохо-Диканівське), Дніпропетровській (Перещетинське), та Чернігівській (Гнідинцівське) областях. Всього тут виявлено 111 газових родовищ, запаси газу яких становлять 785,4 млрд м3 .

Найбільше із зазначених родовищ — Шебелинське (80% усіх запасів газу в Україні), на другому місці за запасами газу Західнохрестищенське газоконденсатне родовище, яке експлуатується з 1970 року, далі Гніздинцівське нафтоконденсатне родовище — одне з найпродуктивніших в Україні (діє з 1960р.).

У Причорноморсько-Кримській нафтогазоносній області відкрито і експлуатується 17 газових родовищ із загальними запасами газу 14,3 млрд м3. Найбільші з них Галіцийське, Джанкойське, Глібовське, Оленівське, Задорненське, Стрілківське. На дні Чорного моря геологи виявили ряд перспективних газових підвищень (підземних і підводних структур).

За станом на 01.01.2008 р., залишкові запаси газу в Україні складають 1023, 8 млрд. м³. Умови добутку із родовищ, вже введених на цей час в розробку, постійно ускладнюються із-за певних факторів. Більш 75% газових родовищ мають початкові добуткові записи менш 10 млрд. м³, лише у чьотирьох початкові добуткові запаси газу перевищують 100 млрд. м³ (Яблунівське, Шебеленське, Єфремовське, Західно-Хрестищенське), на них в Україні випадає 25% добутку природного газу. [5]

У січні-лютому 2009 року ДК «Укргазвидобування» збільшила видобуток природного газу порівнянні з відповідним періодом 2008 року на 123,5 млн. куб. м. Обсяги видобутку природного газу по компанії за перші два місяця цього року склали 2 млрд. 635 млн. куб. м. Газового конденсату та нафти було видобуто 130 тис. т, що на 3,3 тис. т більше запланованого.

Бурове управління «Укрбургаз» закінчило будівництво 13 нафтових та газових свердловин та передало в експлуатацію 12 свердловин. Всього за перші два місяця 2009 р. в експлуатацію введено 19 нових свердловин, що на 3 свердловини більше у порівнянні з аналогічним періодом 2008 р. [8]

Пошуково-розвідувальні роботи у січні-лютому проводилися на 20 площах та 37 родовищах ДК «Укргазвидобування». В результаті робіт було відкрито Мигринське нафтогазове родовище в Луганській області та розширені контури газових покладів Вишнянського родовища в Львівській області.

Проблеми добутку газу в Україні пов’язано також з тим, що більш 15% його запасів по критеріям рівня вичерпання ресурса належить к категорії важко добуваємих. Практично усі запаси родовищ Прикарпаття відносяться к даному типу. Вилучення важко добуваємих запасів газу здійснюється за допомогою спеціальних наукомістких і високовитратних технологій і устаткування.

Україна грає досить активну роль в світовій торгівлі газом. Не дивлячись на те, що її ВВП по відношенню до світового складає менше 1% по споживанню природного газу вона на дев’ятому місці після США, Канади, Німеччини, Росії, Великобританії, Італії, Ірану і Японії. При цьому, більшу частину своєї потреби в природному газі (69,8 млрд.куб.м.) Україна задовольняє за рахунок імпорту.[3, с. 44]

Забезпечення споживачів природним газом здійснюється газовими мережами (тиском до 12 атмосфер), довжина яких становить 347,2 тис. км. Необхідний режим газопостачання в цих мережах забезпечують 59 тис. газорегуляторних пунктів.

Рівень газифікації житла природним газом на сьогодні становить 78,1% в містах та 38,2% в сільській місцевості. Газифіковано природним газом 428 міст, 600 селищ міського типу та 12,4 тисяч сіл. Здійснюється газопостачання 147 тис. промислових та комунально-побутових споживачів, а також біля 16 млн. квартир і приватних будинків. [8]

З метою визначення фактичного технічного стану розподільних газопроводів та споруд на них запроваджено моніторинг їх технічного стану. Роботи з обстеження розподільних газопроводів проводяться у відповідності з довгостроковою Програмою обстеження і моніторингу технічного стану газорозподільних мереж по ВАТ з газопостачання та газифікації на 2008;2012 роки.

Для збільшення видобутку нафти і газу підприємства НАК «Нафтогаз України» в останні роки значно активізували обсяги геологорозвідувального буріння, взявши на себе функцію самостійного забезпечення сировинною базою. Раніше ці функції належали геологічним підприємствам.[9]

У 2007 році підприємства Компанії пробурили 174,4 тис. метрів розвідувальних свердловин. (Обсяги геологорозвідувального буріння в Україні) Забезпечено приріст запасів вуглеводнів в розмірі 26,0 млн. тонн умовного палива. (Динаміка приросту запасів вуглеводнів по Україні) Понад 90% загальної вартості геологорозвідувальних робіт фінансується за рахунок власних коштів Компанії.

Обсяги експлуатаційного буріння упродовж останніх років залишалися стабільно високими, з тенденцією до подальшого зростання. В 2007 році підприємствами НАК «Нафтогаз України» пробурено 246 тис. метрів. (Обсяги експлуатаційного буріння в Україні)

У 2006 році відкрито 5 родовищ, з них: Добрянське та Лугівське газові родовища, Трьохізбинське та Чкалівське газоконденсатні родовища, перше нафтове родовище Суботіна на Прикерченському шельфі Чорного моря. Крім того, відкрито нові поклади на Дубаневицькому, Більському, Аксютівському, Дробишівському, Копилівському, Куличихинському, Лопушнянському родовищі, Лиманському родовищі, Валюхівському, Рибальському, Східно-Решетняківському, Качалівському, Малосорочинському та Одеському родовищах.

У 2007 році було відкрито три газоконденсатні родовища: Веселогорівське (Луганська область), Ливенське (Полтавська область) та Південно — Коломацьке (Харківська область). Загальні прогнозні ресурси газу цих родовищ оцінюються в розмірі понад 14 млрд. куб.м.

Потенційні ресурси природного газу складають 5,4 трлн.куб.м, газового конденсату — понад 400 млн. тонн, нафти — 850 млн. тонн.

Видобуток газу, газового конденсату та нафти в Компанiї здійснюють ДК «Укргазвидобування», ВАТ «Укрнафта» та ДАТ «Чорноморнафтогаз», на якi припадає 95% видобутку нафти i конденсату та 94% видобутку газу в Українi.[8]

Україна має розвинену газотранспортну систему, яка включає 38,2 тис. км газопроводів, в тому числі 14 тис. км діаметром 1020−1420 мм, 73 компресорні станції (110 компресорних цехів) загальною потужністю 5400 МВт, 13 підземних сховищ газу. Пропускна спроможність системи становить на вході 288 млрд.куб.м на рiк, а на виході - 178,5 млрд.куб.м на рік. [7]

Газотранспортна система, оператором якої є підприємство у складі НАК «Нафтогаз України» — дочірня компанія «Укртрансгаз», забезпечує подачу газу внутрiшнiм споживачам i здійснює основний обсяг експортних поставок російського газу до інших європейських країн.

При загальному зростанні обсягів реалізації природного газу через дочірню компанію «Газ України» рівень реалізації його населенню протягом трьох останніх років лишається на одному рівні, що свідчить про економне використання дорогого енергоносія за рахунок впровадження приладного обліку та застосування газоспоживаючого обладнання з високим коефіцієнтом корисної дії. [8]

Діяльність з розподілу природного газу газопроводами низького тиску є природною монополією і складає єдиний техніко-технологічний комплекс загальнодержавного значення. Держава визнала його таким, що не підлягає приватизації. ДК «Газ України» здійснює контроль за використанням державного майна, втіленням єдиної технічної політики.

РОЗДІЛ 5. Основні проблеми і перспективи розвитку газової промисловості

Для країн із розвинутою промисловістю, до яких належить і Україна, у сучасних умовах розвиток економіки потребує випереджаючого розвитку енергетичного комплексу. Високоіндустріальне суспільство потребує все більше енергії. Від гарантованого забезпечення суспільних потреб в енергетичних ресурсах залежить функціонування всіх елементів життєзабезпечення країни. Підґрунтям енергетичної безпеки є сталий розвиток власного паливно-енергетичного комплексу, в якому значну роль грає газова промисловість.[17, с. 88]

Таким чином, одним з основних завдань газового сектора є зростання видобування газу в країні. Зокрема, зростання видобутку газу хоча б до 30 млрд. м — це ш перспективі єдиний шлях зменшення залежності України від імпорту газу. [17, с. 89]

За рахунок власного видобутку забезпечується тільки 22% потреби у природному газі, решта — імпортується з Росії та Туркменистану. Звичайно, така ситуація створює певну загрозу енергетичній безпеці країни. Тому вирішення проблеми розвитку власної ресурсної бази газової промисловості є дуже актуальним.[14, с. 92]

Проблема забезпеченості національної економіки енергоносіями особливо актуальною стала для України в останні роки. Рівень забезпеченості України власними паливними ресурсами на даний час складає 37%. Потреба народногосподарського комплексу країни за рахунок власних ресурсів газу задовольняється на 15−20%. Досвід забезпечення імпортними енергоресурсами в розвинених країнах свідчить про, те, що надходження енергоресурсів повинно здійснюватися не менше ніж із трьох-чотирьох незалежних і стабільних джерел. Росія виступає стосовно України монопольним постачальником газу й нафти (більше 70%).[14, с. 95]

У такій ситуації тільки тим фактом, що Росія, у свою чергу, залежить від України в постачанні газу і нафти в Західну Європу (біля 90%), вдається дещо нейтралізувати негативні наслідки її монополізму в забезпеченні України енергоносіями.

Україна має особливе географічне положення на європейському континенті. Вона займає проміжне місце між Західною Європою, районом найбільшого споживання природного газу, і Сходом (Російською Федерацією, країнами прикаспійського регіону і Перської затоки) — районом найбільших ресурсів газу.[16, с. 192]

Історично склалося так, що найбільші у світі транзитні потоки природного газу проходять через Україну. Це наклало особливий відбиток на розвиток газотранспортної системи (ГТС) України.

Сьогодні ГТС України представляє собою розгалужену багатофункціональну мережу газопроводів, завданнями якої є: забезпечення природним газом споживачів внутрішнього національного ринку, транзиту газу в країни Центральної та Західної Європи і Туреччину, покриття сезонної нерівномірності газоспоживання за рахунок підземних сховищ газу.

Як правило, газопроводи мають напрямок зі сходу на захід і тільки окремі газопроводи носять меридіальний характер (наприклад: Івацевичі - Долина, Ананьїв -Ізмаїл).[17, с. 90]

ГТС України є надзвичайно складним промисловим комплексом, газопроводи якого включають технологічні перемички і можуть працювати в єдиному технологічному режимі, що забезпечує достатньо високий рівень надійності та маневреності у процесі цільових постачань газу.

Необхідно враховувати, що таке сприятливе для України становище може мати місце лише за умови належного технічного стану ГТС і надійності транзиту газу.

Якщо Україна оперативно не забезпечить стабільність та надійні умови транзиту газу через свою територію, вона безумовно втратить у перспективі значну частку свого нинішнього ринку та прибутків. 17, с. 91]

У зв’язку із зменшенням обсягів газоспоживання в Україні останнім часом завантаження газопроводів, що подають газ до внутрішніх споживачів, дещо знизилося, але при цьому підвищилася нерівномірність сезонного транспорту газу, що обумовлює необхідність регулювання його за рахунок ПСГ, основні потужності яких (близько 70%) знаходяться в Західному регіоні України.

Вказане скрутне технічне становище ГТС України обумовлено явно недостатніми обсягами щорічних робіт щодо капітального ремонту та реконструкції ГТС.[14, с. 91]

Підземні сховища газу (ПСГ) являють собою невід'ємну частину газотранспортної системи України, особливо враховуючи її переважно транзитний характер. Саме ПСГ заходу України гарантують надійність газопостачання для європейських країн.

Не менш важливою є заміна застарілих двигунів на нові з високим ККД, що дасть значну економію паливного газу.

Особливу увагу слід приділити також модернізації системи осушки газу. газу мають бути переозброєні й установки осушки газу на ПСГ, що зв’язані з транзитними магістральними газопроводами.

Дуже важливою є проблема власності на газотранспортну мережу. Українська газотранспортна система (ГТС) є найбільш потужною на Європейському континенті (за винятком російської). [15, с. 38]

Газорозподільні мережі є основою загальнодержавної системи забезпечення природним газом промислових споживачів, бюджетної, комунальної сфери, а також населення країни.

Потенційно і на перспективу є можливість не втратити статус України як найбільшої у світі газотранзитної держави і наростити транзитні потоки газу за рахунок ресурсів країн СНД прикаспійського регіону і Перської затоки. Серед пріоритетних напрямків забезпечення функціонування газової промисловості України мають бути: недопущення зменшення транзитних потоків газу через Україну; забезпечення надійності надання транспортних послуг; диверсифікація джерел надходження газу.[15, с. 37]

Перспективний розвиток газотранспортної системи України лежить у площині інтеграції її в загальноєвропейську та міжконтинентальну мережу газопроводів з метою забезпечення власних потреб України і європейського співтовариства та виведення її на рівень технічно надійних, високоекономічних систем.

Таким чином, можна виділити чотири стратегічні мети політики держави в газовому секторі економіки України:

ѕ зростання видобування газу в країні;

ѕ утримання стратегічного становища України в міжнародній системі транспортування газу;

ѕ створення фінансових та правових умов для призупинення зростання заборгованості за газ та її послідовне зменшення;

ѕ інтеграція вітчизняного господарства у світову енергетичну інфраструктуру шляхом участі в міжнародних проектах.[17, с. 93]

У перспективі в Україні мають створитися сприятливі умови для нарощування власного видобутку газу, безпечного функціонування газотранспортних систем, що врешті забезпечить функціонування економіки в режимі розширеного відтворення та покращання основних показників соціального розвитку нашої держави.

ВИСНОВОК

У курсовій роботі доводиться, що газова промисловість відіграє дуже важливу роль у народногосподарському комплексі України, так як є галуззю, яка має не лише виробниче, а й соціальне значення.

Отже, газова промисловість — це галузь паливно-енергетичного комплексу, яка здійснює видобування, зберігання, транспортування та переробку природного газу. Газова промисловість України не тільки розвивається, але й має гарні перспективи на майбутнє. За оцінками спеціалістів на теренах нашої держави можливі відкриття родовищ світового масштабу. Насамперед це стосується шельфу Чорного моря. Хоча видобуток нафти зменшується, маємо гарні перспективи: великі потужності з переробки нафти близько 70 млн. т. і великі газосховища. Газотранспортна система України об'єднує 37,1 тис. км магістральних газопроводів (в тому числі 14 тис. км діаметром 1020-1420 мм), 72 компресорні станції, 13 підземних сховищ з активним об'ємом газу понад 32 млрд. куб. метрів. Пропускна здатність системи на вході дорівнює 290 млрд. куб. метрів на рік, на виході - 175 млрд. куб. метрів. Експорт газу по українській газотранспортній системі здійснюється в 19 країн, головним газовим партнером є Росія.

В Україні склалися достатньо сприятливі соціально-економічні та природні передумови для розвитку газової промисловості.

У перспективі в Україні мають створитися сприятливі умови для нарощування власного видобутку газу, безпечного функціонування газотранспортних систем, що врешті забезпечить функціонування економіки в режимі розширеного відтворення та покращання основних показників соціального розвитку нашої держави.

Структурна перебудова господарства, економне використання усіх видів палива й енергії, впровадження економічних стимулів сприятимуть зменшенню енергомісткості національного продукту. Сьогодні в Україні немає механізму, який би стимулював зменшення споживання енергоносіїв. Йдеться про державну систему енергозабезпечення на тривалу перспективу, систему стандартів та норм витрат паливно-енергетичних ресурсів, звітність про енергоспоживання.

Стан внутрішнього ринку в останні роки зумовлюється переважно заходами уряду по його регулюванню, а також загальною економічною кризою в країні. Крім екологічних існують також інші проблеми, які потребують комплексного вирішення на рівні держави: масові неплатежі, несвоєчасна та неповна виплата заробітної плати, страйки працівників галузі, а також інші проблеми, але їх вирішення залежить від перспектив зовнішньоекономічного розвитку нашої держави.

Для реалізації основної мети — надійного забезпечення України природним газом власного видобутку необхідно вирішувати комплекс задач. Зокрема, необхідно вкладати великі кошти у пошуково-розвідувальні роботи, розбурювання та облаштування нових родовищ. Продовжити роботи з розширення ресурсної бази, достатньої для стабілізації i збільшення обсягів видобутку газу. Впроваджувати методи по забезпеченню інтенсифікації видобутку газу i газового конденсату, більш повного вилучення її із пластів за рахунок сайклінг-процесу на газоконденсатних родовищах з високим вмістом конденсату, що дає можливість істотно збільшувати (майже на 30%) кінцеві коефіцієнти конденсатовіддачі. Здійснювати більш глибоку переробку газу i газового конденсату з метою одержання пропан-бутану. У майбутньому газова промисловість повинна стати однією з галузей з надзвичайно високим ступенем концентрації капіталу й виробництва. Досягнення максимального рівня забезпечення власними паливно-енергетичними ресурсами є принциповим завданням, без вирішення якого неможливе успішне здійснення успішного економіко-соціального розвитку України

ЛІТЕРАТУРА

1. Атлас. Економічна і соціальна географія України, Укргеодезкартографія, 2006 р. — 32 с.

2. Бурлака В. Макроэкономика газовой отрасли// ТЭК. — 2006. — № 9. — С. 42−52

3. Голуб, Александр Александрович. Экономические методы управления природопользованием / Голуб А. А., Струкова Е. Б. — М.: Наука, 1993. — 136 с.