Дослідження особливостей домашньої навчальної роботи молодших школярів

КурсоваДопомога в написанніДізнатися вартістьмоєї роботи

Дослідження особливостей домашньої навчальної роботи молодших школярів (реферат, курсова, диплом, контрольна)

Дослідження особливостей домашньої навчальної роботи молодших школярів

ЗМІСТ

Вступ

Розділ І. Теоретичні аспекти домашньої навчальної роботи

1.1 Суть та значення домашньої навчальної роботи

1.2 Активізація домашньої роботи учнів

1.3 Організація домашніх робіт

Розділ ІІ. Дослідження особливостей домашньої навчальної роботи молодших школярів

2.1 Особливості домашньої роботи молодших школярів

2.2 Особливості та сучасні способи перевірка домашніх робіт

Висновки Список використаної літератури Додатки

ВСТУП До допоміжних форм організації навчальної роботи належать різноманітні заняття, які доповнюють і розвивають класно-урочну діяльність учнів. Однією з них є домашня навчальна робота, яка передбачає самостійне виконання учнями навчальних завдань за межами уроку (безпосередньо дома, в групах продовженого дня, в години самопідготовки в школах-інтернатах).

Мета домашньої навчальної роботи учнів як форми організації пізнавальної діяльності учнів — розширення знань учнів, привчання їх до регулярної самостійної навчальної роботи, формування вмінь самоконтролю, виховання самостійності, активності, почуття обов’язку та відповідальності. Вона тісно пов’язана з уроком. Цей зв’язок полягає в тому, що пізнавальна діяльність на уроці потребує додаткової роботи: вправляння у застосуванні правил, розв’язку завдань, знаходження в підручнику відповідей на запитання вчителя та ін. Окрім того, виконуючи домашнє завдання, учні готуються до сприймання нового матеріалу на наступному уроці. Проте це не означає, що домашню навчальну роботу слід обов’язково давати на кожному уроці. Вона доцільна лише тоді, коли її необхідність і корисність випливає з процесу уроку.

Як зазначено у Положенні про середній загальноосвітній навчально-виховний заклад, домашні завдання мають даватися з урахуванням індивідуальних особливостей учнів і педагогічних вимог; учитель визначає їх доцільність, характер, зміст і обсяг. Щоб запобігти перевантаженню учнів домашніми завданнями, необхідно у кожному класі визначати їх обсяг. З усіх дисциплін на виконання домашніх завдань учень в середньому має витрачати 1/3 — ¼ часу, що відводиться на навчальну роботу під час уроків. Окрім того, варто складати розклад так, щоб у ньому щоденно було не менше двох уроків, з яких домашні завдання даються не завжди. Особливо в середніх та старших класах доцільно складати розклад за блочною системою, коли впродовж тижня вивчають 2—3 навчальні дисципліни (математику, мову, літературу), а наступного тижня — інші дисципліни (біологію, хімію, історію) тощо. Це дає учням змогу, по-перше, «занурюватись» в конкретні навчальні дисципліни, а, по-друге, щоденно займатися виконанням домашніх завдань з 2—3 дисциплін.

Важлива функція учителів — озброєння учнів раціональними методами і технікою самостійної роботи над виконанням домашніх завдань з дотриманням санітарно-гігієнічних вимог. Домашні завдання є органічним продовженням навчальної роботи в школі. Тому уже на цьому етапі учні мають оволодівати методами учіння дома. Є специфічні моменти, які учителеві слід мати на увазі при визначенні обсягу домашніх завдань з урахуванням можливостей учнів: дотримання диференційованого підходу щодо змісту і характеру домашньої роботи; своєчасне повідомлення домашнього завдання на уроці й зрозумілий запис його на дошці та в щоденниках; чіткий інструктаж щодо виконання завдання вдома (краще через залучення усіх учнів до процесу виконання пробної вправи); застереження батькам, аби вони не виконували домашні завдання за учнів, а лише створювали сприятливі умови для такої роботи і забезпечували чіткий контроль; систематичний контроль учителем виконання домашніх завдань кожним учнем, що формує в учнів почуття обов’язку і відповідальності.

Зважаючи на актуальність даної проблеми, ми обрали наступну тему курсового дослідження: «Дидактичні особливості домашньої навчальної роботи молодших школярів».

Об'єкт дослідження — навчально-виховний процес в початковій школі.

Предмет дослідження — дидактичні особливості домашньої роботи.

Мета дослідження — теоретично обґрунтувати сутність домашньої навчальної роботи, визначити ефективність та необхідність її використання у навчально-виховному процесі в початковій школі.

Згідно з метою і предметом дослідження було визначено такі завдання:

1) вивчити теоретико-методичні основи домашньої навчальної роботи;

2) розглянути суть та значення домашньої навчальної роботи;

3) проаналізувати суть та значення домашньої навчальної роботи;

4) дослідити активізацію домашньої навчальної роботи;

5) розглянути організацію домашньої роботи;

6) охарактеризувати способи перевірки домашніх робіт;

7) дослідити особливості домашньої навчальної роботи молодших школярів.

Методи дослідження. Для розв’язування поставлених завдань використано такі методи наукового дослідження: теоретичний аналіз наукових літературних джерел, синтез, узагальнення, порівняння, конкретизація, спостереження, бесіда.

Структура дослідження. Курсова робота складається із вступу, двох розділів, висновків, списку використаної літератури, додатків. Список використаних джерел включає 28 найменувань. Робота викладена на 40 сторінках друкованого тексту, 3 додатки займають 10 сторінок.

??? 1. ??? ??? ??? ??? ???

домашній навчальний молодший школяр

1.1 Суть та значення домашньої навчальної роботи До числа основних і стабільних видів позашкільних занять належить домашня самостійна робота учнів. Вона розглядається як складова частина процесу навчання. Головною метою її є: розширення і поглиблення знань, умінь, одержаних на уроках; попередження їх забування; розвиток індивідуальних нахилів, талантів та здібностей учнів. Домашня самостійна робота учнів у сучасній школі виконує такі функції [25, 345]:

— закріплення знань, умінь, одержаних на уроках;

— розширення і поглиблення навчального матеріалу, який вивчився в класі;

— формування умінь і навичок самостійного виконання вправ;

— розвиток самостійного мислення шляхом виконання індивідуальних завдань в обсязі, який виходить за межі програмного матеріалу, але відповідає можливостям учня;

— виконання індивідуальних завдань: спостережень, дослідів, навчальних посібників (гербаріїв, природних зразків, газетних і журнальних вирізок, статистичних даних і под.) для вивчення нових тем на уроках.

Для успішної самостійної роботи вдома учень повинен бути уважним і спостережливим, вміти запам’ятовувати, виконувати мислительні операції, цінувати й розподіляти час, фіксувати прочитане, побачене, прослухане (тези, конспект, реферат, анотація, рецензія та ін.).

Домашніми завданнями можуть бути: робота з текстом підручника; виконання різноманітних вправ, письмових, графічних робіт, розв’язування задач. Досвідчені педагоги нерідко рекомендують учням прочитати статтю в науково-популярному виданні, переглянути кінофільм; поспілкуватися на відповідну тему з тією чи іншою особою, спостерегти природне або побутове явище, провести дослід та ін.

Даючи домашнє завдання, вчитель коментує способи його виконання. Якщо певний вид роботи звичний для учнів, то можна лише зазначити, який матеріал слід опрацювати. Не варто упродовж тривалого часу пропонувати однотипні завдання, тому що учні можуть втратити інтерес до них. Домашні завдання повинні містити елемент новизни, передбачати нові варіанти їх виконання. В окремих випадках доцільно давати учням індивідуальні завдання, які допомагають усунути прогалини у знаннях. Такі завдання для сильніших учнів покликані підтримувати інтерес до певного виду роботи.

Визначаючи обсяг домашньої навчальної роботи з кожного предмета, вчителі повинні виходити з того, що вона має вкладатися в загальні часові межі домашньої навчальної роботи учнів залежно від класів, у яких вони навчаються. У 1-му класі — до 1 год., у 2—3-му класах — до 1,5 год., 4—5-му — до 2 год., у 6— 7-му — до 2,5 год., у 8-му — до 3 год., у 9—12-му класах — до 4 год. Цей обсяг не повинен перевищувати третини того, що зроблено на уроці у 1—7 класах, і половини — у 8—12 класах. Напередодні вихідних і святкових днів домашніх завдань учням не задають. Домашнє завдання учням пропонують у той момент, коли воно природно випливає з процесу пізнавальної діяльності (і в середині, і наприкінці уроку), але не тоді, коли пролунав дзвінок [28, 367].

Украй важливо привчити школярів виконувати домашнє завдання самостійно. Якщо учневі важко впоратися з ним самому, старші можуть допомогти йому тільки навідними запитаннями, нагадуваннями про подібну ситуацію в попередніх завданнях та ін. Обов’язок учителів і батьків — створити дитині належні умови (вона повинна мати вдома своє робоче місце, необхідні посібники) і привчити її виконувати завдання в день його отримання, напередодні термінів виконання, під час самостійної роботи дотримуватися певних педагогічних вимог. Виконання домашніх завдань у школах-інтернатах і групах подовженого дня має Деякі особливості. Передусім ця робота здійснюється під безпосереднім керівництвом педагога (вчителя або вихователя), що є певною перевагою: обов’язкове для всіх і щоденне виконання домашніх завдань виробляє звичку до систематичної самостійної навчальної праці; під керівництвом педагога в учнів швидше формуються раціональні прийоми самостійної роботи, створюються умови для і диференціації домашніх завдань залежно від успіхів кожного учня, надання допомоги тим, хто не встигає.

Успішність учнів значною мірою залежить від їх уміння організувати виконання домашніх завдань. Учитель готує учнів до виконання домашніх завдань під час уроку: формує навички самостійної роботи, роз’яснює зміст і методику виконання завдань. На уроках використовують роботу з підручником, довідковою літературою, проведення спостережень і дослідів, самоперевірки, необхідні учневі під час виконання домашніх завдань. У багатьох школах є стенди «Учись вчитися», які містять матеріали про правильну організацію самостійних занять, виконання домашніх завдань, застосування знань. Практикують також бесіди з учнями на теми: «Як готувати уроки», «Бережи хвилину» та ін. Бажано, щоб діти поділилися своїм досвідом підготовки домашніх завдань, розповіли, як вони долають труднощі.

При визначенні домашніх завдань учитель повинен дотримуватися таких дидактичних правил [26, 6]:

1. Осмислення і самостійне виконання домашнього завдання можливе лише після ґрунтовного засвоєння учнями нової теми на уроці (коли учні осмислили основні питання нового матеріалу і засвоїли основні прийоми його застосування на практиці, навчилися розв’язувати задачі, приклади, виконувати вправи).

2. Домашні завдання повинні бути диференційованими. Поряд з загальними завданнями для всього класу учитель дає окремо складніше завдання для учнів, які виявляють здібності до оволодіння знань з предмета.

3. Визначаючи домашнє завдання, необхідно не тільки вказати на відповідні параграфи підручника, номери вправ і задач, але й звернути увагу на порядок і прийоми домашньої роботи учнів, а також на ті особливості, якими відрізняються домашні вправи і задачі від виконаних в класі.

4. Учитель повинен діагностувати, прогнозувати і планувати домашнє навантаження учнів, дотримуватися нормативів максимального навантаження школярів.

Класний керівник повинен цікавитися дозуванням домашніх завдань, запобігати перевантаженню учнів, домагатися того, фоб учителі детально інструктували їх, розповідали і показували, як виконувати домашні завдання з окремих предметів.

На перших етапах навчання учням (у початкових класах) варто рекомендувати засвоїти чіткі правила роботи над домашніми навчальними завданнями. З ними мають бути знайомі й батьки, аби допомагати дітям дотримуватися їх (Додаток А).

Важлива умова ефективності самостійної роботи учнів — систематична перевірка вчителем виконання домашніх завдань, об'єктивна оцінка їх результатів. Цьому сприяє систематична перевірка ведення учнями записів у щоденнику, що допомагає посилити контроль за виконанням домашніх завдань.

1.2 Активізація домашньої роботи учнів В школах СРСР в перші роки після революції зовсім не давали учням домашніх завдань, виходячи з того положення, що весь навчальний матеріал вони мають засвоювати в класі. Причин цього багато, а основні з них дві: у радянській школі зовсім був підірваний авторитет учителя і шкільна дисципліна, і учні однаково не виконували б завдань, коли б їм їх давали. Крім того, партійці й комсомольці, що фактично були тоді керівниками школи, намагались використати вільний від класних занять час для більшовицької школи, всяких зібрань, антирелігійних демонстрацій і т. д. Наслідки цього шкідливого експерименту були ті, що середня школа випускала безграмотних людей, не здатних до подальшого навчання у вищій школі. Це усвідомило більшовицьке партійне керівництво, і з його наказу були відновлені домашні заняття учнів.

Наслідки радянського експерименту мають повчальний характер і для будь-якої школи. Самі лише класні заняття не можуть забезпечити потрібної освіти людини і не научать її самостійно працювати [4, 389].

Але сама організація домашніх занять і зміст їх у більшості шкіл вимагає ґрунтовних корективів. Основну мету їх покладали в тому, щоб учні засвоїли навчальний матеріал і виробили у себе деякі шкільні навички: грамотне письмо, рахунок і т. ін. Зміст цих занять звичайно дуже одноманітний: це — заучування завдань з книжки, списування і орфографічні вправи, письмові виклади, розв’язування математичних задач, іноді малювання й креслення карт. Як видно з самого переліку змісту домашніх завдань, вони більше розраховані на засвоєння навчального матеріалу, ніж на розвиток творчих здібностей дітей.

Багато хиб має школа й щодо підготовки домашніх завдань. Дуже часто вони даються учням наспіх, причому не забезпечується розуміння їх з боку учнів. Формальний характер має й перевірка виконання домашніх завдань. Тому завдання часто не досягають своєї мети. В багатьох випадках вони не розвивають у дітей творчих здібностей, а іноді навіть виховують формальне ставлення до роботи, бо не розвивають уміння працювати систематично і послідовно, не виховують навичок раціонально користуватись книжкою і т. ін.

Правильна організація домашніх завдань вимагає розв’язання таких питань:

1) мета цих завдань;

2) зміст і обсяг їх;

3) методика підготовки учнів до виконання домашніх завдань;

4) раціональна організація праці учнів;

5) перевірка виконання учнями домашніх завдань.

Мету домашніх занять учнів можна сформулювати в таких точках:

— засвоєння і зміцнення знань, одержаних учнями в класі;

— вироблення навичок граматичного письма, рахунку, малювання, креслення;

— розвиток здібностей до самостійної праці з книжкою і взагалі з друкованим словом (підручник, художня література, науково-популярні книжки, довідники, газети і т. ін.);

— розвиток здібностей використовувати засвоєні знання для розв’язання теоретичних і практичних завдань (в галузі математики, фізики, хімії, сільського господарства і т. ін.);

— розвиток дослідницьких і винахідницьких здібностей;

— культура писаної й усної мови (декламація, виклади і т. ін);

— виховання уміння раціонально організовувати і використовувати час для самостійної роботи [4, 390].

Зупинимось над деякими роботами учнів, що відповідають цим завданням. Так, робота з книжкою має завдання в першу чергу зміцнити знання, одержані в класі. Крім того, школа мусить привчити учнів, особливо старших класів, не обмежуватися студіюванням лише підручників. Учень має користуватись також іншою літературою. Перш за все, треба привчити учнів при підготовці до лекцій з художньої літератури прочитувати твори письменників. Зробити це в класі на годинах історії літератури не зможуть ні учитель, ні учні, бо на це не вистачить часу. Тому часто буває так, що учні вислуховують аналіз творів, не прочитавши їх. Ясно, що такий аналіз сприймається ними без належного розуміння, поверхово і не тільки не виховує критичної, самостійної думки, а й шкодить розвитку її. Тому вчитель літератури мусить вимагати від учнів, щоб вони наперед прочитували художні твори й робили відповідні виписки. Взагалі слід радити учням працювати над книжкою з олівцем в руках. З метою кращого засвоєння змісту книжки, учні, крім виписок, планів і конспектів, мусять в деяких випадках застосовувати креслення й малювання. Цей засіб звичайно застосовується при праці над і підручниками з геометрії, але його слід застосовувати і при роботі над підручниками з фізики, хімії, ботаніки, зоології, географії, а іноді й історії. Не слід задовольнятись розгляданням малюнків і рисунків, що вміщені в книжці, власний рисунок чи малюнок дасть можливість глибше й грунтовніше зрозуміти текст книжки, міцніше утримати зміст його в пам’яті, бо при такій умові діє не тільки пам’ять зорова, а й моторна, що є найміцнішим типом пам’яті взагалі.

Другий вид самостійної роботи учнів, що практикується в шкільному навчанні, — це розв’язання задач. Основний сенс цієї роботи полягає у вихованні здібностей прикладати засвоєні положення науки до конкретних випадків в галузі теорії або практики. Уже з цього видно, яке велике виховне значення має цей тип роботи. Фактично без них неможливо засвоїти, приміром, такої науки, як математика, бо тоді правила її не тільки лишаться пустими абстракціями, а й швидко забуваються. Але практичних вправ вимагає не лише математика, а й інші дисципліни, такі, як фізика, хімія, географія, ботаніка, особливо в розділах, що мають відношення до сільського господарства. Тому треба поширити зміст таких задач. Останні мусять бути ретельно продумані вчителем і вимагати від учнів певного напруження думки, але не перевищуванні їх сил. Іноді доцільно буває пропонувати учням самим складати задачі. Це розвиватиме у них творчі здібності і винахідливість.

Всі ці завдання мають бути міцно зв’язані з класною роботою учнів. Учителі, не тільки повинен подати учням певні теоретичні положення, на підставі яких розв’язуються задачі, але на прикладах показати, як подібні задачі розв’язуються. Це не означає, що учні, працюючи самостійно, мусять лише копіювати класну роботу. Навпаки, учитель дає лише надомні роботи й підтримує ініціативу та винахідливість учнів.

Третій тип самостійної роботи в сучасній школі є різні орфографічні вправи, переклади й виклади. Більшість їх спрямована на те, щоб закріпити знання учнів і виробити у них навички поправного з боку граматики й стилістики письма. Сюди належать списування з книжки, доповнювання текстів з пропущеними словами, вправи у граматичному аналізі, виклади прочитаних статей, виклади на пропоновані вчителем теми. Більшість таких робіт має характер тренування. Отже, треба більше уваги звернути на роботи, що спрямовані на розвиток творчих здібностей. Сюди належать дослідні роботи дітей в галузі природи й суспільства, вивчення грунтів, рослин, Досліди з вирощуванням останніх, метеорологічні спостереження, збирання колекцій, вивчення народної творчості (записи пісень, казок, звичаїв і т. ін.). Певне місце в самостійній роботі учнів мусить посідати праця в дусі методу проектів. Крім того, треба було б включити дещо нове і в роботу в галузі культури мови. Звичайно, самостійні роботи учнів в цій галузі переважно стосувались мови писаної. Щодо усної мови, то культура її була занедбана в класній роботі, а у самостійних заняттях учнів вона зводилась виключно до уміння переказувати зміст книжок, що теж провадилось без достатнього керівництва. Коли учням давали завдання вивчити якийсь вірш, то від них лише домагалось, щоб вони відчитали вірш напам’ять. На виразне читання, на декламацію більшість учителів не звертають уваги. Виразне читання в багатьох школах мало місце лише на літературних ранках і вечорах, на яких окремі учні виступали з декламацією віршів. Це звичайно були здібніші учні. Учнівська маса залишилася фактично без культури усної мови. Крім того, здібніші учні, виступаючи з декламацією тільки під час вечірок, засвоювали лише зовнішні прийоми виразного читання, через що останнє набувало штучного і шаблонного характеру. А проте, культура усної мови, що характеризується, між іншим, і виразністю, має велике значення в суспільному житті, і на виховання її школа має звернути увагу. Навчаючи дітей виразної мови в класі, показуючи дітям прийоми її, застосовуючи відповідні вправи, треба давати й відповідні домашні завдання. В першу чергу це стосується заучування віршів та уривків з художньої прози. Від учнів слід вимагати не тільки, щоб вони засвоювали вірші чи уривки, а й відповідно прочитували їх. А це можливе лише при певних вправах. Крім того, учень, засвоюючи текст з підручника і переказуючи зміст його своїми словами, теж мусить звертати увагу на зовнішні властивості мови.

1.3 Організація домашніх робіт Визнаючи чітко зміст і мету домашніх завдань, школа мусить відповідно й організовувати їх. Перш за все, треба уточнити їх обсяг. Домашні завдання мусять відповідати силам дітей. Занадто легкі завдання, що вимагають для свого виконання мало часу й зусиль, не виховують наполегливості в роботі і не забезпечують розвитку учнів, занадто трудні завдання, що вимагають від учнів багато часу й великих зусиль, можуть шкідливо вплинути на здоров’я дітей і викликати у них нехіть до науки.

Для домашніх завдань треба визначити певний час. Чим молодша дитина, тим цей час мусить бути меншим. Питання про тривалість домашніх завдань для дітей різного віку можна рознизати лише на підставі ретельного експерименту. На підставі шкільної практики можемо подати приблизно такі терміни тривалості обов’язкових домашніх робіт учнів. Для учнів перших двох класів початкової школи — тридцять-сорок п’ять хвилин, старших класів початкової школи — сорок п’ять-шістдесят хвилин; для учнів п’ятого-сьомого класів народної школи — півтори-дві години. Для учнів старших класів гімназії — дві-дні з половиною години.

Велике значення мас також правильний розподіл занять з окремих дисциплін. Є вчителі, що занадто навантажують учнів домашніми завданнями зі своїх дисциплін, не враховуючи того, що учні вивчають ще й інші дисципліни. Тому шкільна адміністрація і педагогічна рада мусять подбати про те, щоб навантаження учнів домашніми завданнями було урегульоване [16, 234].

План домашніх завдань учитель має складати ще перед початком навчального року, як органічну частину свого робочого плану. Для цього він використовує підручники, задачники, допоміжну літературу, а крім того, складає власні оригінальні завдання. Особливо це стосується завдань, зв’язаних з місцевими умовами (дослідження місцевої природи, завдання практичного характеру і т. ін). Крім завдань, спільних для цілого класу, учитель іноді дає спеціальні завдання для окремих учнів, що визначаються якимись спеціальними нахилами, або для тих, що відстають від класу.

Велике значення має самий спосіб подання завдань. Слід рішуче засудити такий спосіб, коли завдання даються в кінці лекції перед самим дзвоником, навіть після нього. В таких випадках учні часто не розуміють завдань і не виконують їх. Крім того, при такому способі подання завдань в учнів виробляється формальне і навіть легковажне ставлення до них, бо вони бачать таке ж ставлення до них з боку вчителя. Подання домашніх завдань — це певна й досить важлива частина шкільної лекції, на яку приділяється хвилин п’ять-десять, в залежності від змісту завдань. Учитель мусить чітко сформулювати завдання, деякі з них записати на таблиці, а також вимагати, щоб і учні записали їх у свої зошити. Останнє допоможе й родичам учнів систематично стежити за їх домашньою роботою. Крім того, треба дати пояснення щодо самого виконання завдань, іноді ілюструючи це на прикладах. Особливо хакі пояснення потрібні для молодших учнів. Але пояснення вчителя не мусять послаблювати самостійної роботи учня, бо це знижувало б виховне значення завдань.

Нарешті, учитель мусить давати учням поради і щодо самої організації домашньої роботи. Одне з важливих завдань таких робіт, — це виховання в учнів здібностей раціонально використовувати час. Тому треба привчати учнів планувати свою роботу. План її має бути приблизно такий. Після обіду, десь о другій годині, спочинок і розвага на свіжому повітрі. Далі — це виконання трудніших завдань: розв’язання математичних задач, задач з хімії чи фізики, після недовгого спочинку — виконання легких завдань, після другого спочинку — читання художньої літератури, малювання і т. ін. Приблизно за годину до того, як лягати спати, учень мусить припинити всяку навчальну роботу й приготуватись до сну: вимитись, почистити зуби, приготувати на ранок все, що він має взяти до школи.

Крім того, учитель мусить давати учням поради, як працювати з книжкою, щоб краще й з меншою витратою часу засвоїти її зміст, як робити виписки, як провадити метеорологічні дослідження, або дослідження над рослинами і т. ін.

??? 2. ??? ??? ??? ??? ??? ??? ???

2.1 Особливості домашньої роботи молодших школярів Працюючи над домашнім завданням, школяр продовжує навчатися, тому тут, як і в процесі засвоєння знань на уроці, необхідно забезпечувати додержання основних дидактичних принципів: активності і самостійності навчальної праці, доступності і науковості змісту, систематичності, урахування індивідуальних особливостей тощо.

Втілення цих принципів вимагає від учителів належної уваги до змісту домашньої роботи учнів. Як правило, молодшим школярам задаються додому тренувальні завдання типу: прочитати, вивчити, розв’язати, списати. Такі завдання, безумовно, потрібні й корисні, без них не вдасться сформувати міцні вміння й навички. Проте щоденне виконання однотипних репродуктивних завдань негативно позначається на розвитку пізнавальної самостійності учнів, їхньої допитливості, пізнавальних інтересів. Тому для домашньої роботи молодшим школярам доцільно пропонувати і завдання продуктивного характеру, які вимагають застосування знань у новій ситуації, порівнювання, узагальнення, оцінювання, встановлення причинно-наслідкових зв’язків, доведення, виділення головної думки тощо.

Дуже добре час від часу давати дітям творчі завдання: скласти речення, оповідання; описати свої враження; придумати задачу, дібрати приклади, які ілюструють певну властивість, закономірність; провести тривалі спостереження; скласти характеристику явища. Такі завдання за відповідної підготовки учнів до роботи під керівництвом учителя стимулюють їхню пошукову діяльність, пробуджують допитливість і фантазію. Аналіз учнівських робіт дасть класоводові матеріал для роздумів над індивідуальними особливостями вихованців, їхнім внутрішнім світом .

Домашні завдання виправдовують свою функцію лише за самостійного їх виконання учнями.

Щоб забезпечити це, важливо враховувати можливості змісту завдань для вироблення й закріплення деяких прийомів навчальної діяльності. Наприклад, на уроках читання — це вміння складати план, переказувати текст, виділяти головну думку прочитаного; на уроках математики — навчання та самостійне застосування різних способів перевірки розв’язування задач, прикладів; на уроках мови — прийоми самоконтролю, алгоритми застосування найважливіших правил зі складною структурою тощо. З одного боку, організуючи на уроці самостійну роботу, вчитель має спеціально виділяти прийоми, привчати дітей правильно їх застосовувати, а з другого, — на уроці готувати учнів до виконання домашніх завдань. Адже труднощі, які виникають у школярів під час виконання домашніх завдань, беруть початок на уроці. Щоб запобігти цьому, класовод має взяти за правило: ніколи не задавати додому того, чого діти добре не зрозуміли в класі. Тільки впевнившись, що новий матеріал усвідомлено і навіть частково засвоєно, можна пропонувати для самостійної домашньої роботи завдання і вправи на закріплення і поглиблення цього матеріалу [4, 389].

Важлива функція домашніх завдань — здійснення взаємозв'язку між уроками. Для перспективності й систематичності навчання необхідно ретельно продумувати не тільки послідовність та обсяг матеріалу, що вивчається на уроці. Не менш важливо забезпечити цей підхід і до змісту домашніх завдань. Такі етапи навчального процесу, як мотивація та актуалізація засвоєння нових знань, умінь і навичок, не можуть бути успішними без попередньої цілеспрямованої підготовки учнів. Було б помилкою вважати, що ця робота здійснюється тільки на уроці, значно більші можливості розкриваються під час самостійних занять. Особливо важлива підготовча роль домашніх завдань перед уроками, на яких планується узагальнення, систематизація знань, творчі роботи, актуалізація життєвих спостережень школярів. Таким чином, домашні завдання своїм змістом повинні передбачати не лише вправляння і запам’ятовування, а й підвищення пізнавальної активності, самостійності дітей, відповідати їхнім індивідуальним особливостям.

Виходячи з цього, слід частіше вдаватися до диференціації домашніх завдань. Справді, чому ми визнаємо необхідність цього підходу на уроці й нехтуємо ним, коли йдеться про домашню роботу? Індивідуалізація домашніх завдань у досвідченого педагога може стати засобом заохочення, стимулювання школярів.

Основні способи диференціації домашніх завдань такі: 1) час від часу деяким учням зовсім не давати домашніх завдань; 2) окремим дітям як заохочення пропонувати самим визначити своє домашнє завдання; 3) широко використовувати вибір домашнього завдання з двох-трьох варіантів; 4) для одних дітей зменшувати обсяг, для інших — ускладнювати роботу творчими додатковими завданнями. Зауважимо, що для нормалізації щоденного навчального навантаження слід робити прикидку часу на виконання домашньої роботи, щоб запобігти перевантаженню дітей. Добре передбачати у домашніх завданнях різні види сприймання, роботу не тільки за підручником, а й за іншими джерелами, спостереженнями тощо [4, 390].

Анкетування показує, що вчителі позитивно ставляться до диференціації домашніх завдань. Більшість педагогів вважає, що повністю відмовлятися від них не варто, бо є такі вміння й навички, які потребують постійного вправляння (наприклад, читання й письмо), і для одногодинних предметів домашнє завдання — місточок, який зв’язує засвоєне і нове. Зокрема, для уроків ознайомлення з навколишнім і природознавства робота вдома часто є обов’язковою для вивчення нового матеріалу.

Учням 3—4-х класів в анкетах запропонували запитання: «Чи хотів би ти вчитися без домашніх завдань?» Із 320 учасників опитування 30% відповіли «так», близько 20% — «іноді можна», десь 15% — «ні»; 35% дітей підкреслили відповідь «хотів би виконувати цікаве домашнє завдання» .

Час від часу корисно пропонувати незвичні за змістом і формою виконання домашні завдання. Наприклад, другокласникам можна доручити у парі чи групі підготувати до уроку математики:

* завдання для математичного диктанту;

* кілька простих задач для усної лічби;

* дані для «Рідного задачника» ;

* інсценівку за змістом задачі;

* скласти за виразом задачі різних видів.

У 3—4-х класах сильним учням доступні й цікаві домашні завдання «блочного» характеру. Наприклад, розпочинаючи нову тему з математики чи рідної мови, вчитель роздає дітям (за бажанням учнів чи вибором учителя) планшети з набором завдань для домашньої роботи. Учням повідомляється, що протягом, скажімо, восьми уроків їм треба розв’язати вдома такі задачі і приклади (кожне завдання записане в окремій клітинці). Темп виконання учень визначає самостійно.

Зацікавлюють дітей і домашні завдання, виконання яких розраховане на кілька днів або два-три тижні. Наприклад, з довідкової літератури дібрати відомості до уроків природознавства, малювання, читання, для уроків розвитку мовлення у дитячих журналах знайти тексти за певними орієнтирами вчителя, вести і фіксувати спостереження за дослідами на домашньому городі тощо.

Корисні домашні завдання, в яких задіяно міжтематичні міжпредметні зв’язки. Наприклад, до уроків читання діти мають переглянути зміст раніше прочитаних тем і знайти твори, схожі за головною думкою на новий; перечитати текст і визначити, які частини мови найчастіше вживає автор, характеризуючи ту чи іншу подію; переглянути зміст певної теми з української мови і знайти спільне з виучуваним матеріалом тощо [4, 391].

2.2 Особливості та сучасні способи перевірки домашніх робіт Перевірка виконання домашніх завдань в навчальній роботі посідає важливе місце. Навіть у тих випадках, коли учитель ретельно продумує їх і грунтовно пояснює в класі, але не перевіряє як слід, виконання. Його робота не дає бажаних наслідків. Частина учнів тоді зовсім не буде готувати завдань, сподіваючись, що їх не будуть перевіряти, а частина їх буде готувати поверхово. Зрозуміло, що таке ставлення учнів до домашніх завдань не забезпечить ґрунтовності знань і відповідного розвитку, мислення й мови. Не виробить воно в учнів і свідомого ставлення до своєї роботи та вміння систематично працювати. Тому перевірка виконання домашніх завдань мусить бути ґрунтовна, позбавлена найменшого формалізму, стосуватись не лише окремих учнів, а всього класу. Така організація перевірки вимагає від учителя великої майстерності. Треба зуміти перевірити знання грунтовно і в то й же час витратити можливий мінімум часу, щоб того вистачило і на подання нового матеріалу.

Отже, перше правило, якого має дотримуватись учитель при перевірці домашніх завдань, — це активність в перевірці цілого класу. Це не означає, що перевірка завше мусить бути фронтальною, — навіть і тоді, коли вчитель викликає до свого столу окремого учня, решта повинні ретельно стежити за його відповіддю. Друга вимога — це відповідність методики перевірки до змісту завдань і мети, що її ставить учитель в процесі перевірки.

Перевірка може мати дві основні форми: усна відповідь учня і перевірка зафіксованої його праці в формі якоїсь писаної роботи, малюнків і т. ін. В школах можна часто спостерігати дві типові помилки при перевірці в формі усних відповідей. Ось одна з них. Вона найчастіше трапляється на годинах історії, географи, літератури. Учитель викликає учня до столу і пропонує йому перекачати зміст того чи того розділу підручника. Під час відповіді учитель фактично має справу лише з цим учнем, забуваючи про якихось тридцять-сорок його товаришів [4, 392].

Друга помилка ще більш шкідлива. Учитель, як правило, провадить ще фронтальну перевірку, задаючи окремим учням запитання і задовольняючись короткими відповідями на них. Ще більшу помилку при такому способі перевірки припускають учителі, коли задовольняються поверховими відповідями учнів або самі відповідають на поставлені запитання. В таких випадках в учнів виробляється поверхове і легковажне ставлення до науки. Доцільно комбінувати перевірку знань у формі систематично побудованих і більш-менш розгорнутих відповідей окремих учнів і фронтальної перевірки знань цілого класу. Розгорнута відповідь примушує учнів грунтовно засвоювати навчальний матеріал, бо без цього така відповідь неможлива. Крім того, саме в процесі таких відповідей учень опановує техніку систематичного висловлювання своїх думок. Але для того, щоб учні не обмежували засвоєння матеріалу лише пам’яттю, щоб у них виховувалось вдумливе відношення до навчального матеріалу і розвивалось логічне мислення, не слід задовольнятись лише переказом змісту підручника або прослуханої й описаної лекції вчителя. Після відповіді учня треба поставити йому запитання з метою з’ясувати, наскільки глибоко розуміє він засвоєний матеріал. Для цього слід пропонувати йому зв’язати засвоєний на дану лекцію матеріал зі змістом попередніх лекцій, зв’язати його з сучасністю, пропонувати йому на підставі засвоєних правил або законів розв’язати якесь конкретне завдання і т. ін. При цьому треба стежити, щоб в роботі брав участь увесь клас, для чого учитель, задавши запитання, іноді пропонує відповісти на нього не тому учневі, що його викликано до столу або до таблиці, а якомусь іншому.

Фронтальна перевірка також мусить бути ґрунтовною. Не слід обмежуватись поверховими відповідями учнів, — треба вимагати, щоб вони думали над ними і найточніше формулювали свої думки. На випадок невірної відповіді, перш ніж самому виправити її, учитель мусить звернутися до когось із учнів. Іноді буває доцільним знову звернутися з запитанням до учня, що помилився, і таким чином допомогти йому, щоб він зрозумів і засвоїв потрібні відомості.

Перевірку зафіксованої праці учнів (письмові роботи, малюнки і т. ін.) проводить учитель частково в дома, частково на уроці-лекції. Основні правила при цьому такі:

— Не слід загримувати перевірки письмових робіт, бо цим знижується в учнів зацікавлення до них.

— Треба ретельно перевіряти письмові роботи, не пропускаючи невиправленими або невідзначеними помилки учня, бо це підриває авторитет учителя. Слід звертати увагу не тільки на зміст роботи учня, а й на її форму, вимагаючи від нього охайності. Ретельне ставлення до форми часто стимулює таке ж ставлення до змісту.

Письмові роботи дають учителеві можливість дослідити, як учні засвоюють курс; сильні й слабкі місця їх знань і навичок. Все це він має використати в своїй подальшій роботі. Доцільно систематизувати помилки учнів з метою виділити найтиповіші між ними (найбільш поширені орфографічні помилки, стилістичні і т. ін.) [28, 378].

При поверненні учням письмових робіт треба аналізувати їх. Для цього учитель прочитує кращі роботи й гірші з метою поліпшення подальшої роботи учнів.

Деякі письмові домашні роботи учитель перевіряє лише в класі. Така перевірка не мусить відбирати багато часу, а проте повинна бути ретельною. Для цього потрібна велика уважність з боку вчителя і вміння без зайвої витрати часу бачити помилки учнів. Учнів, що допустили в своїх роботах помилки, слід викликати до таблиці і пропонувати їм розв’язати невірно виконані ними завдання.

При перевірці виконання домашніх завдань, яку б форму вона не мала, треба вимагати від учнів самостійної роботи й боротись зі всякими способами фальшування, як списування, підказування тощо.

Способи перевірки домашніх завдань бажано урізноманітнювати. Треба уникати простого відтворення здобутих результатів, перечитування тексту, повторення заученого правила тощо. Безумовно, що перевірка домашнього завдання повинна виконувати виховну й розвивальну функції. Зокрема, завжди слід помічати й заохочувати сумлінність дітей, використовувати вибіркове і хорове повідомлення відповідей (наприклад, на запитання: «Яка відповідь виражена найбільшим числом, яка найменшим?»), взаємоперевірку якості роботи; хорове читання правила; зіставлення виконаного зі зразком тощо.

Добре, якщо учні під час перевірки домашньої роботи запитують один в одного; час від часу відповідають на такі запитання вчителя: «Як ти робив? Чи була можливість зробити це по-іншому?», «Які труднощі траплялися під час розв’язування задачі?», «Чи перевіряв себе? Як саме?», «Скільки хвилин виконував цю вправу?», «Чим була цікава, корисна для тебе ця робота?»

Коли і як давати дітям домашні завдання? Не можна робити цього «під дзвінок» або ще гірше під час перерви. Однак численні спостереження показують, що цей неприпустимий недолік дуже прижився у початкових класах через непродуманість структури уроку, нерозуміння важливості домашніх завдань, зневажливе ставлення вчителя до дитячого відпочинку на перерві. За такої постановки справи в учителя немає змоги перевірити, чи всі діти знають і зрозуміли, що і як виконувати вдома. Якщо діти відвідують групу подовженого дня, то на уроці не варто гаяти час на детальний інструктаж щодо виконання домашньої роботи. Але в розмові з вихователем групи класовод зобов’язаний прокоментувати мету домашнього завдання, привернути увагу до учнів, які потребують особливого підходу, вказати, кому дано індивідуальні завдання тощо [14, 123].

Практика показала, що найкраще давати домашнє завдання по завершенні процесу засвоєння знань, умінь і навичок на уроці. Його чітко записують на дошці в постійному місці. Діти знаходять текст задачі, вправи у підручнику, щоб ознайомитися з вимогами до завдання. Вчитель, як правило, звертається до класу із запитанням: «Кому що незрозуміло?» Бажано, щоб відповіли насамперед ті учні, які працюють удома самостійно, без батьківського нагляду. Водночас застережемо вчителів, котрі надто детально пояснюють своїм вихованцям домашнє завдання: треба знати міру, щоб кожна робота була зрозумілою, але містила для учня трудність, вимагала розмірковування.

Домашнє завдання інколи можна давати й на початку, і в середині уроку, якщо це виправдано ходом заняття, змістом матеріалу. Наприклад, учні складали за картиною усні оповідання. Заслухавши їх, учитель говорить: «А вдома кожний з вас запише у зошит своє оповідання. Це буде вашим домашнім завданням». Або, скажімо, діти розв’язували задачу одним способом, а вдома мають розв’язати по-іншому чи скласти обернену задачу, продовжити розв’язування прикладів тощо. Такі домашні завдання можна давати відразу після виконання тієї роботи, з якою вони пов’язані. Головне тут — забезпечити розуміння кожним учнем вимог і змісту наступної роботи.

Успішне виконання домашніх завдань багато в чому залежить від взаємозв'язку між учителем і батьками. Відсутність контакту, єдиних вимог школи й родини найболючіше позначається на першокласниках. Отже, треба спеціально спинитися на батьківських зборах на таких питаннях: як допомагати першокласникові у навчанні, якою мірою і чи всім дітям потрібна допомога? Чи не краще, щоб вони з перших уроків ставали самостійними? Як перевіряти домашнє завдання?

Дуже важливо переконати батьків, що нічого не варто робити за дитину. Розв’язувати задачі, приклади, збирати портфель до школи, малювати, виготовляти аплікації — все це учень має робити сам.

Водночас можна допомогти дитині в організації роботи, плануванні часу. Корисно, якщо є можливість, у перші місяці навчання під час виконання домашньої роботи посидіти з учнем, проте не поруч, а поблизу. Звичайно ж, не для того, щоб підказувати, думати за нього чи гримати. Батьки мають насамперед подбати, щоб школярик вчасно сів за уроки, правильно поклав зошит, не крутився, не гнувся, сидів у зручній позі. «Довгосидіння» багатьох першокласників пояснюється поганою організацією роботи вдома, невмінням працювати в класі або слабкою підготовкою до школи. Часто батьки не дозволяють дітям готувати уроки до свого повернення з роботи. От і виходить, що учень береться за діло вже стомленим, часу для обдумування замало, а батьки нервують, підганяють дитину, бо пізно. Неприпустимо також змушувати першокласників сідати за уроки відразу після школи. Між шкільним навчанням і роботою вдома рекомендується не менш як двогодинний відпочинок на свіжому повітрі.

Батьки молодших школярів мають знати: де і як записується зміст домашніх завдань; як оформляти записи в зошитах з різних предметів; яку допомогу варто подавати дітям і як здійснювати контроль, а головне — оптимальний режим виконання домашніх завдань.

Батьків слід поінформувати, яким орієнтовним обсягом знань мають оволодіти учні кожного класу; вказати, які з питань програми школярі мають засвоїти досконало. Вчитель повинен своєчасно повідомляти батьків про навчальні успіхи учня, подавати конкретні поради щодо подолання помічених прогалин. До цих рекомендацій учителі зобов’язані поставитися з усією серйозністю, оскільки без погоджених вимог, без підтримки батьків не дадуть бажаного ефекту і найдосконаліші методи роботи [4, 392].

Отже, домашні завдання в початкових класах багатофункціональні, їх зміст і способи виконання мають формувати в дітей уміння самостійно працювати, закріплювати предметні уміння, навички, розвивати пізнавальні інтереси.

ВИСНОВКИ Курсова робота досліджувала одну з актуальних проблем сучасної педагогічної науки — дидактичні особливості домашньої навчальної роботи молодших школярів. Вивчення та аналіз низки літературних джерел, спостереження за практикою в школі дали змогу зробити такі висновки і узагальнення:

Домашні завдання — важлива і невід'ємна частина навчального процесу. Їх виконання передбачає:

1) закріплення, поглиблення та розширення знань, умінь і навичок;

2) підготовку учнів до активного сприймання нового матеріалу;

3) формування вмінь і навичок самостійної праці.

Домашні завдання мусять відповідати силам дітей. Занадто легкі завдання, що вимагають для свого виконання мало часу й зусиль, не виховують наполегливості в роботі і не забезпечують розвитку учнів, занадто трудні завдання, що вимагають від учнів багато часу й великих зусиль, можуть шкідливо вплинути на здоров’я дітей і викликати у них нехіть до науки.

Способи перевірки домашніх завдань бажано урізноманітнювати. Треба уникати простого відтворення здобутих результатів, перечитування тексту, повторення заученого правила тощо. Безумовно, що перевірка домашнього завдання повинна виконувати виховну й розвивальну функції. Зокрема, завжди слід помічати й заохочувати сумлінність дітей, використовувати вибіркове і хорове повідомлення відповідей, взаємоперевірку якості роботи; хорове читання правила; зіставлення виконаного зі зразком тощо.

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

1. Азаров Ю. П. Искусство воспитывать. М., 1985.

2. Бех I. Д. Виховання підростаючої особистості на засадах нової методології // Педагогіка і психологія. — 1999. — № .7. — С. 5−6.

3. Богданова О. С., Петрова В. И. Методика воспитательной работы в начальных классах: Пособие для учителя. — Москва: Просвещение, 1980. — 207 с.

4. Ващенко Г. Виховний ідеал: Підручник для педагогів, виховників, молоді та батьків. Полтава, 1994.

5. Вілюк С.М., Барановська В. В. Домашні завдання // Все для вчителя. — 2000. — № 23. — С. 52.

6. Виховні технології. — К., 1996. — 198 с.

7. Вишневський О.І. Сучасне українське виховання: Педагогічні нариси. Львів, 1996.

8. Вишневський О.І. Теоретичні основи сучасного українського виховання. — Львів, 2000. — 234 с.

9. Галузинський В. М., Євтух М. Б. Педагогіка: теорія та історія. К., 1995.

10. Карпенчук С. Г. Теорія і методика виховання. К., 1997.

11. Кацинська Л. Л. Виховний процес. — Львів, 1998.

Лозова В.І., Москаленко П. Г., Троцко Г. В. Педагогіка. — К., 1993. — С. 83 — 102.

12. Макаренко А. С. Методика виховної роботи. К., 1990.

13. Мартиненко С. М., Хорунжі Л. Л. Загальна педагогіка: Навч. посібник. — К.: МАУП, 2002. — 176 с.

14. Падалка О. С., Нісімчук А. С., Смолюк I. О., Шпак О. Т. Педагогічні технології. К., 1995.

15. Педагогика / Под ред. Ю. К. Бабанского. К., 1983.

16. Педагогіка / За ред. М. Д. Ярмаченка. К., 1986.

17. Підласий I. Ідеали українського виховання // Рідна школа. — 1999. — № 12. — С. 12−13.

18. Подласый И. П. Педагогика: Новый курс: В 2 кн. М., 1999.

Прокопенко І.Ф., Євдокимов В.І. Педагогічна технологія. — Харків, 1993. — С. 59 — 70.

19. Русова С. Ф. Теорія і практика дошкільного виховання. —ЛьвівКраків-Париж: Просвіта, 1993. — 127 с.

20. Стелъмахович М. Г. Народна педагогіка. К., 1995.

21. Стельмахович М. Г. Народна педагогіка і педагогічна наука // Педагогіка і психологія. 1994, № 1. С. 34—42.

22. Ушинський К. Д. Людина як предмет виховання. Педагогічна антропо-логія. Том перший. Передмова // Твори: В 6 т. К. 1954. Т. 4.

23. Ушинський К. Д. Рідне слово // Вибр. твори: У 2 т. К., 1983. Т 2.

24. Ушинський К. Д. Теоретичні проблеми виховання і освіти. Вибр. пед. твори: У 2-х т. — Т. 1. — С. 69 — 100

25. Фіцула М. М. Педагогіка. К., 2000.

26. Форми навчання в школі / За ред. Ю.І.Мальованого. — К., 1992. — С.4 — 40.

27. Харламов И. Ф. Педагогика. М., 1990.

28. Ягупов В. В. Педагогіка: Навч. посібник. — К.: Либідь, 2002. — 560 с.

ДОДАТКИ Додаток, А Правила успішного виконання домашніх завдань

1. Після повернення зі школи пообідай і відпочинь на свіжому повітрі або виконай доручення батьків по господарству.

2. Виконуй домашні завдання у встановлений режимом дня час.

3. Май постійне місце навчальної роботи. Прибери із робочого стола все зайве, залишивши лише необхідне. Підготуй потрібне письмове приладдя.

4. Продумай план роботи.

5. Виконуй спочатку більш складне завдання, залишаючи легше на кінець.

6. Опрацюй спочатку теоретичний матеріал, а потім приступай до практичних завдань.

7. Працюй за планом, не квапся.

Показати весь текст

Заповнити форму поточною роботою