Розділ 1. Дистанційне навчання як сучасна продуктивна форма організації навчально-виховного процесу учнів

ОСНОВНІ ФОРМИ РЕАЛІЗАЦІЇ ДИСТАНЦІЙНОГО НАВЧАННЯ УЧНІВ

Сучасна модернізація загальної середньої освіти ставить нові вимоги до рівня підготовки випускників школи. Наприклад: уміння знаходити, аналізувати і систематизувати важливу інформацію, розвиток критичного мислення, самостійна творча діяльність. Звісно, що учням необхідно навчитися працювати з великим обсягом інформації: розуміти основний смисл того, що вони читають, спиратися на факти, узагальнювати відомий матеріал та робити обґрунтовані висновки. Тому посилюється інформатизація освіти, відбувається включення до системи освіти інформаційного середовища і залучення Інтернет-ресурсів.

Одним із найбільш динамічно розвинутих напрямів відкритої освіти є дистанційна освіта-освіта, яка реалізована завдяки дистанційному навчанню.

В свою чергу ,дистанційне навчання -це взаємодія вчителя і учнів на відстані між собою, що відбиває всі властиві навчальному процесу компоненти (цілі, зміст, методи, організаційні форми, засоби навчання)і реалізовані особливими засобами Інтернет-технології або інші засоби, які передбачають інтерактивність Власне, дистанційна освіта дозволяє реалізувати такі принципи:

• ? доступність навчання, а саме подолання фізичних обмежень людини, розширення аудиторії учнів;
• ? індивідуальна спрямованість навчання, створення комфортних умов для школярів і вчителів, урахування індивідуальних психологічних особливостей (сприйняття, пам’яті, мислення), індивідуальний темп навчання;
• ? розвиток інформаційної культури, навичок роботи із сучасними засобами інформатизації і телекомунікації;
• ? соціалізація навчання, урахування особистісно-комунікативних особливостей учнів [7, 52].

Автори монографії «Технології розробки дистанційного курсу» розглядають два визначальні чинники (явища), які спричинили появу і розвиток сучасних форм дистанційної освіти:

Перший — це об'єктивні тенденції глобалізації світу, підвищення динаміки соціально-економічного розвитку суспільства і, як результат, поява нових потреб тих, хто навчається, у характері отримання за цих умов якісної освіти.

Другий — це бурхливий розвиток інформаційно-комунікаційних технологій (ІКТ), їх всебічне впровадження практично в усі сфери життєдіяльності людини, необхідність у зв’язку з цим широкого застосування інформаційно-комунікативних технологій в освітній практиці як засобу навчання і предмета вивчення. Посилений вплив цього чинника на характер і темпи розвитку дистанційної освіти, у першу чергу, сприяли особливостям і досягнутому рівню розвитку методів і засобів ІКТ (персональних комп’ютерів та інших комп’ютерно-орієнтованих засобів навчання, засобів і технологій формування та доступу до електронних джерел інформації, мережі Інтернет, локальних і корпоративних комп’ютерно-технологічних платформ організації транспортування навчальних інформаційних об'єктів) за одночасного поступового і невпинного зниження вартості як самих засобів ІКТ (засобів індивідуального користування), так і вартості телекомунікаційних послуг [цит. за: 3, 116].

Залежно від аспекту розгляду наведемо два можливих означення поняття дистанційного навчання:

• 1) дистанційне навчання — різновид освітньої системи, у якій переважно використовуються дистанційні технології навчання та організації освітнього процесу.
• 2) дистанційне навчання — одна з форм отримання освіти, за якою можливе опанування тим або іншим її рівнем за певною спеціальністю (напрямом підготовки, перепідготовки або підвищення кваліфікації) [4, 112].

Дистанційне навчанняє своєрідною форма організації і реалізації навчально-виховного процесу, за якою його учасники (об'єкт і суб'єкт навчання) здійснюють навчальну взаємодію переважно екстериторіально (тобто, на відстані, яка не дозволяє і не передбачає безпосередню навчальну взаємодію учасників віч-на-віч, інакше, коли учасники територіально знаходяться поза межами можливої безпосередньої навчальної взаємодії і коли у процесі навчання їх особиста присутність у певних навчальних приміщеннях навчального закладу не є обов’язковою) [2; 8−9].

У рамках дистанційної форми навчання виділяють такі модифікації:

• 1. Дистанційна форма навчання. Учень індивідуально записується на курс та навчається дистанційно за методикою відповідного навчального центру.
• 2. Дистанційно-очна форма навчання. Учень вивчає предмет у школі та має можливість додатково вивчати його дистанційно. Тьютором може бути шкільний учитель або викладач іншого закладу (тьютор — це дистанційний викладач). За такої форми навчання дистанційні матеріали органічно залучаються в традиційний навчальний процес.
• 3. Класно-дистанційна форма. Учні одного класу (однієї школи) вивчають предмет за дистанційною формою. Вони мають можливість спілкуватися зі своїм учителем. Кількість очних уроків зменшується, вони перетворюються на очні консультації. У ролі тьютора виступає вчитель своєї школи.
• 4. Дистанційна форма навчання з учителем-куратором. Учні навчаються дистанційно, а тьютор з іншої школи. Причому шкільний вчитель з предмету дистанційного навчання є вчителем-куратором, він виконує функції консультанта на місці (роз'яснює школярам деталі дистанційного навчання та незрозумілі місця з предмету).
• 5. Учні беруть участь в окремих тематичних семінарах, які обговорюються на очних заняттях [2, 43].

Наведені форми дистанційного навчання забезпечують особистісно-орієнтований підхід навчально-виховного процесу. У рамках різних форм дистанційного навчання розв’язується низка завдань, які можна сформулювати так:

• ? забезпечення доступності різноманітних навчальних ресурсів;
• ? здобування загальної і професійної освіти в зручній, адекватній і відповідній формі для того, хто навчається;
• ? важливість для психологічного розвитку дитини — його залучення в систематичну навчальну діяльність під безпосереднім керівництвом дорослого, процес володіння культурою і соціалізація проходять за допомогою вчителя;
• ? розвиток творчих та інтелектуальних здібностей дитини за допомогою відкритого і вільного використання всіх освітніх ресурсів і програм, у тому числі, доступних в Інтернеті;
• ? обмін даними, комунікативна діяльність на базі спільних інтересів, перш за все професійних і освітніх;
• ? сприяння розвитку профільної освіти у школі;
• ? організація дозвілля, відпочинку і розвитку;
• ? підвищення кваліфікації, перепідготовка або зміна професійної діяльності [1, 10].

Основними перевагами дистанційного навчання є: екстериторіальність, синхронний і асинхронний режими взаємодії учасників навчального процесу: викладач — учень, учень — учень, учень — навчальна група; можливість залучення до навчання спеціалістів із певних галузей; одночасне з вивченням інших предметів практичне засвоєння інструментів ІКТ — створення додаткових умов для впровадження ІКТ в освітні системи тощо.

Оскільки дистанційне навчання суттєво відрізняється від традиційної форми навчання, то постає необхідність розробки методики навчання, але це завдання ускладнюється певними причинами:

• 1) висока динаміка змін умов навчання і вимог до результату;
• 2) варіативність і швидка змінюваність засобів навчання і навчальних середовищ, що використовуються в дистанційному навчанні;
• 3) мобільність учнів. Як відносно місця навчання, так і відносно методів, середовищ, засобів, програм і цілей;
• 4) високий темп змін та розвитку самого поняття дистанційного навчання;
• 5) протиріччя високої варіативності і мобільності навчання з необхідністю забезпечення взаємної погодженості різних етапів навчання і порівняння результатів;
• 6) тенденції до істотної індивідуалізації в навчанні [2, 56].