Гідрологія та гідрографія території

Головною річкою області є Сіверський Донець — найкрупніша притока Дону. Сіверський Донець в Харківській області приймає багато приток. Серед них ліва притока Дінця — Великий Бурлук (відстань від гирла основної річки — 668 км, довжина — 93 км, схил — 0,88м/км, площа басейну — 1130 км).

Сіверський Донець бере початок на Середньоруській височині, в базлісій балці на висоті близько 200 м над рівнем моря, звідки прямує на південь, потім на південний схід. На своєму шляху він утворює ряд крупних та багато дрібних ізлучин, перетинає Харківську, Донецьку та Луганську областіі в межах Ростовської області впадає з правого берега в річку Дон.

Долина Дінця в межах Харківської області отримала найбільший розвиток. Схили її асиметричні: крупний правий і похолий терасований лівий. В долині, особливо на її Лівобережжі, є тераси.

Лучна тераса (заплава) розвинена дуже добре. Основним рослинним ландшафтом є луки, листяні ліси та чагарники. Луки використовуються як сіножаті та пасовища, частково розорюються під овочеві культури.

Основним джерелом живлення Дінця є атмосферні опади та підземні води. На протязі зими в басейні Дінця накопичується сніг щільністю до 30−40 см. В середині березня сніг починає танути, стумки збігаються в більші потоки, що прямують до русла рік. Ріки швидко наповнюються. Сіверський Донець виходить з берегів, розмиваєть по широкій заплаві, перетворюючись в річку шириною до 1−3 км.

Твердий стік Донця не дуже великий. В межах Харківської області річка перетинає по величині середньої мутності дві зони:

• · З мутністю 50−150 г/м;
• · З мутність 150−400г/м;

Схили долини не скрізь гарно заліснені. Нерідко поряд річки розміщені орні ділянки і пасовища, звідки дрібнозам змивається в русло, збільшуючи мутність води. Найбільш значний твердий стік буває в період веснюного снігатанення.

Мінералізація води Донця в межах області 650−750 мг/л, а в зимовий період збільшується до 900−1000мг/л гідрокарбонатного класу. Хімізм води змінюється у зв`язку з тим, що промислові підприємства викидають в рчку Донець і його притоки відпрацьовані влди. Викид цих вод суттєво впливає на флору та фауну річки.

Річка Сіверський Донець взимку замерзає, однак в теплі зими льодяний покрив буває досить не стійким. Найбільша товща льоду буває в кінці лютого — на початку березня — 0,2−0,5, в суворі зими досягає 0,9 м.

Для ефективного використання вод Донця необхідно затримувати весняний стік (70% річного) шляхом побудови гребель та водосховищ.

Підземні води.

Харківська область розміщена в межах Дніпровсько-Донецької западини і відрізняється великою кількість підземних вод, хоча розподулення її в межах області далеко нерівномірне. Менш багаті на підземні води південно-східні райони області, розміщенні на окраїні Донбасу.

В межах Харківської області по якості підземних вод у вертикальному розрізі розрізняють дві зони. Зона прісних підземних вод, яка широко використовується для споживчих та господарських цілей, її глибина досягають 100 м. Глибше залягає зона солоних вод і розсолів.

Прісна питна вода верхньої зони представлена такими основними водоносними горизонтами: полтавським, харківським, бучарсько-канівським, що широко поширені в західній та центральній частинах області, крейдово-мергельним — в східній частині і сеномош — нижньокрейдовим, розвиненим майже всюди, але не рівномірно. Вода їх високоякісна. Приблизний її хімічний склад (в мг/л): хлориди — 30, сульфати — 100, гідрокарбонати — 300, натрію і калію — 80, кальцію — 80, магнію — 80. Мінералізація 600−700мг/л, температура — 23−28 С.

Мінеральні (лікувальні) води зустрічаються як серед прісних, так і високо мінералізованих вод. З прісних вод відмічені води глауконітових піщаників харківського горизонту, які місцями володіють специфічними властивостями.

В межах замлекористування господарства на міжбалочних вододілах грунтові води залягають дуже глибоко (25−30м) і не впливають на формування грунтів. По днищу балок та в заплаві річки воно залягають на глибині 1,5−3м, що обумовлює утворення тут гігроморфних грунтів. Тут грунтові води часто мінералізовані, що викликає засолення та осолонцювання грунтів.