Ворона

Ворона

Бывают ворони чорного кольору, схожі на молодих граків, але наша звичайна ворона сіра, голова, крильця і хвіст в неї чорні. На острові Мадагаскар в Африці водиться навіть… біла ворона. Та в неї теж голова і крила чорні. Зовсім білі ворони теж є — саме це альбіноси, вони мають чорного пігменту, як в білих мишей.

Шумными зграями збираються ворони скрізь, де живе людина: у Європі, та Азії, й у Америці. Найбільш рідкісна серед ворон — гавайська. Вона занесена до Червоної книги. Вона стала поширена по лісистим схилах районів Гавайських островів і лавових потоках найбільшого на островах вулкана Мауна-Лоа. Чисельність гавайських ворон різко скоротилося, як у кінці минулого — на початку нинішнього століття місця їх традиційного розселення були задіяні фермерськими господарствами, власники яких при цьому повели справжню війну з птахами.

Ворона не уникає як інші, а користується звалищами, покидьками, які виникають біля житла людини. Не пропускають нічого, під дзьоб трапиться, тож якусь-там для дрібних пташок і навіть великих птахів на кшталт качок це ворог номер один. Яйця таких рідкісних птахів, як дрохва і стрепет, занесених до Червоної книги, теж розбиває всюдисуща розбійниця. Ворон називають «крилатими пацюками». Загальні в них лише звички, а й гострий розум. У мисливських господарствах, де дичину охороняють, вороні давно оголошено вічна війна. Однак у народі здавна прийнято: колись, ніж винищувати, спробувати перехитрити, відстрахати, на городах стоїть знайоме вас на книгам «вороння лякало» — схоже людини, і досить. Тільки ворон провести нелегко: де вони підпускають людини з рушницею на постріл, а палиця, схожа на рушницю, їх лякає. Один старий єгер так охороняв качині гнізда від ворон: розвішував близько гнізда шматочки срібної фольги, заплутував абияк просту білу нитку. Таких гнізд ворони не чіпали: вітер ворушить фольгу, нитка поблискує, і всі по-різному. Це страшніше, ніж нерухоме опудало.

Люди по-різному ставляться до цієї птасі. Для одних — ворони завжди хитрі, підступні, пліткарки навіть! На Японії ворона — супутник богів, символ сыновнего поваги. Отже, розгледіли у ній щось добре? Є російська прислів'я: «Ні півчого для ворони, супротив рідного вороняти». Звісно, у ній висміюють сліпу любов до своєї дитини, але й ворони справді захищають свою родину воронують, не жаліючи життя. Вони безстрашно нападають на будь-якого, хто наближається до выпавшему з гнізда вороненку: і, й кішки, і навіть великі собаки обходять такому місці сторонкою. Але як дружно, всієї зграєю, дають ворони відсіч великої хижої птаху! Можна з нього приклад брати. Але біда: від ворон й чимало напастей, особливо коли відбуваються, кажуть фахівці, «спалахи» їх розмноження. У цьому вся нерідко винен сама людина: там, де нічим поживитися, ворон нічого очікувати. Треба заривати покидьки, щось кидати вікном, ознайомитися з станом міських звалищ. Бувало, люди оголошували деяких птахів та тварин «поза законом»: мовляв, бий, хто захоче, вони шкідливі! Раніше було невідомо, що жодного «шкідливий» вид не можна винищувати поголовно: у природі потрібні такі санітари, як птицы-падальщики, як хижаки, яким у змозі узяти тільки хвору тварину. Переб’ють одних — розмножуються інші. Гнізда у ворон — купа гілок і сучків (недарма про старі капелюхи кажуть, що схожі на вороння гніздо). Але всередині вони вистелені м’яким пухом, іноді навіть ганчірочками чи шматочками поролону: здавна ворона по-сусідськи користується «людськими» матеріалами.

Ворону можна навчити говорити. Звісно, це наслідування, а чи не осмислена мова. Негарний вороняч голос спроможний змалювати найрізноманітніші відтінки: страхати, тривогу, попередження. По вороньему карканью досвідчені люди вгадують близьку зміну погоди.

Список литературы

Для підготовки даної праці були використані матеріали із сайту internet.