Формування системи організаційного забезпечення інноваційного розвитку промислових підприємств

В умовах розвинутого ринку інноваційна активність є одним із провідних індикаторів стану національної економіки.

Нездатність держави забезпечити розвиток «за рахунок» інноваційних складових веде до зниження конкурентоспроможності відносно інших держав, що призводить до скорочення ринків збуту, обсягів вітчизняного виробництва з відповідним зменшенням рівня занятості в реальному секторі економіки. Це ставить під загрозу національну безпеку держави. Тому розвинуті країни дотримуються стратегії інноваційного розвитку, де пріоритет державної політики полягає у створенні сприятливих інституційних умов для інноваційного зростання.

Діюча система економічної політики України, сформована ще на початку ринкової трансформації, не містить механізмів мотивації інноваційної діяльності. Ця система базувалася за іншої цільової спрямованості і передбачала створення новітньої економіки, в якій освіта, наука і бізнес були б пов’язані в одне ціле. Однак теоретичні дослідження та практичний досвід показують, що інноваційний розвиток економіки здійснюється надто повільними темпами.

За даними Держкомстату України чинниками, які найбільше перешкоджають здійсненню інноваційної діяльності визначено наступні: нестача власних коштів (80,1% обстежених підприємств); великі витрати на нововведення (55,5%); недостатня фінансова підтримка держави (53,7%); високий економічний ризик (41%); тривалий термін окупності нововведень (38,7%); недосконалість законодавчої бази (40,4%); відсутність попиту на продукцію (16%); відсутність кваліфікованого персоналу (20%); відсутність можливостей для кооперації з іншими підприємствами і науковими організаціями (19,7%); нестача інформації про ринки збуту (17,4%); нестача інформації по нові технології (17,3%).

Формування наукової політики в контексті становлення інноваційної моделі є новим підходом до управління інноваціями, що передбачає органічне поєднання ринкових методів стимулювання науково-технологічної діяльності з посиленням ролі держави. Для вирішення цього завдання необхідно: підвищити ефективність використання коштів державного бюджету, позабюджетних коштів та інших інвестиційних ресурсів, спрямованих на розвиток сфери науки та технологій; забезпечити вдосконалення нормативно-правової бази з метою залучення позабюджетних коштів та інших інвестиційних ресурсів у сферу науки та технологій; забезпечити відтворення та розвиток матеріально-технічної бази організацій науково-технічної сфери, які здійснюють дослідження за пріоритетними напрямами та технологічне переозброєння наукоємних виробництв; реалізувати найважливішіші інноваційні проекти державного значення.

За останні роки намітилась тенденція зменшення частки бюджетного фінансування в структурі джерел інноваційного фінансування при одночасному збільшенні навантаження на власні кошти підприємств. Тому слід терміново створювати інноваційні фонди, фонди технологічної, інформаційної підтримки в регіонах. При умові створення цих централізованих фондів можна було б залучити і позабюджетні кошти, що спонукало б інноваторів змагатися за використання коштів того чи іншого фонду.

Доцільно створити дієву інноваційну інфраструктуру з підтримки розвитку підприємництва, яка б включала інноваційні бізнес-центри, бізнес-інкубатори, інноваційно-технологічні центри, технопарки, технополіси, центри передачі технологій. У світі сьогодні працює понад 3 тис. різноманітних бізнес-інкубаторів технополісів, регіонів науки та ін. [2]. Досвід розвинених країн підтверджує, що в умовах глобальної конкуренції на світовому ринку неминуче виграє той, хто має розвинену інфраструктуру створення і реалізації інновацій, хто володіє найбільш ефективним механізмом інноваційної діяльності. Виходячи з такого розуміння, інноваційна інфраструктура — це сукупність взаємозв'язаних, взаємодоповнюючих виробничо-технічних систем, організацій, фірм і відповідних організаційно-керуючих систем, необхідних і достатніх для ефективного здійснення інноваційної діяльності і реалізації інновацій.

Інноваційні бізнес-центри повинні спеціалізуватися на підтримці малого бізнесу на початкових етапах його становлення. Основні функції полягають в інформаційній підтримці початкуючих підприємців, пошуку замовників на їх проекти, допомозі в підборі управлінських кадрів, залученні зовнішніх експертів, навчанні підприємців веденню бізнесу. Як правило, вартість таких послуг набагато нижча, ніж на вільному ринку, оскільки діяльність бізнес-центрів частково підтримується за рахунок коштів місцевих бюджетів і коштів їх засновників (університетів та організацій).

Інноваційні бізнес-інкубатори відрізняються від бізнес-центрів тим, що поряд з названими вище послугами, надають малим підприємствам на умовах оренди облаштовані офіси та приміщення, необхідні для початку виробництва того чи іншого продукту. Малі підприємства працюють в інкубаторах обмежений час (як правило 2−3 роки), після чого поступаються іншим. В деяких країнах (Німеччина, Ізраїль) дрібний бізнес отримує в інкубаторах і фінансову підтримку на кінцевих стадіях розробки та виробництва взірців нової продукції. Порівняно невеликі початкові кошти можуть виділятися на безоплатній основі.

Центри передачі технологій — організації, що створюються урядом та регіональними органами влади за участю приватного капіталу в рамках національних програм промислового та технологічного розвитку з метою більш тісної інтеграції наукових закладів, в першу чергу державних, з промисловістю. Такими формами можуть бути: організація бізнес конференцій, публікація інформаційних збірників про науково-технічні можливості, пошук партнерів для співпраці, організація спільних дослідницьких проектів. Початкові кошти для створення та діяльності таких центрів повинні виділятися із державного та місцевого бюджетів. Подальший їх розвиток забезпечується підтримкою приватного капіталу, а також за рахунок спеціальних фондів підтримки бізнесу.

Мета створення технопарків — стимулювання зростання інноваційної складової, як одного з найважливіших системних чинників економічного розвитку, формування конкурентних переваг вітчизняної економіки, забезпечення національної безпеки країни. Завданнями технопарків є: залучення фінансових коштів в галузь інноваційного підприємництва; створення інфраструктурного середовища для розвитку інноваційних продуктів; утримання висококваліфікованих кадрів шляхом створення нових робочих місць відповідно рівня престижу.

Сьогодні в Україні працюють вісім технопарків, які реалізовують або здійснюють 120 інноваційних проектів. Однак згідно з рейтингом Global Innovation Index 2009;2010, складеним впливовою бізнес-школою INSEAD разом з Конфедерацією промисловості Індії, Україна посідає 61 місце серед 132 країн щодо інноваційного розвитку. Тому формування мотивів і стимулів інноваційного розвитку, їх практична реалізація при умові створення відповідної інноваційної інфраструктури, будуть сприяти посиленню інноваційної складової підприємництва і переходу до інноваційного типу економічного зростання.